Постанова КГС ВС № 917/111/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ cправа № 917/111/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Студенець В.І. - головуючий, судді: Бакуліна С.В., Кібенко О.Р., за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" на постанову Східного апеляційного господарського суду (головуючий суддя - Стойка О.В., судді: Істоміна О.А., Попков Д.О.) від 06.04.2026 у справі № 917/111/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" до ОСОБА_1 про зобов`язання повернути майно, за участю представників учасників справи: позивача - не з`явилися відповідача - не з`явилися ВСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог 1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" (далі - ТОВ "Фірма "Берізка") звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до ОСОБА_1 про зобов`язання останнього повернути печатку, код доступу до електронної пошти, справи згідно з переліком, сформованим в діловодстві, в тому числі справи щодо персоналу, бухгалтерську справу, в тому числі головну бухгалтерську книгу, а також фінансовий звіт за 2-й квартал 2013 року. 1.2. Позов обґрунтовано тим, що відповідач був директором ТОВ "Фірма "Берізка" та після звільнення з посади директора не повернув позивачу печатку та документи.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій 2.1. Господарський суд Полтавської області рішенням від 03.04.2025, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2025, позов задовольнив частково. Зобов`язав ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" в особі представника Олефіра Петра Петровича: печатку ТОВ "Фірма "Берізка"; справи ТОВ "Фірма "Берізка" згідно з переліком, сформованим в діловодстві, в тому числі справи щодо персоналу: форма П-1 "Накази (розпорядження) про прийняття на роботу; форми П-2 "Особова картка працівника"; форма П-3 "Наказ (розпорядження) про надання відпустки"; форма П-4 "Наказ (розпорядження) "Про припинення трудового договору (контракту); форма П-5 "Табель використання робочого часу"; форма П-6 "Розрахунково-платіжна відомість працівника"; форма П-7 "Розрахунково-платіжна відомість (зведена); бухгалтерську справу, в тому числі головну бухгалтерську книгу. Стягнув з відповідача на користь позивача 3028,00 грн витрат по сплаті судового збору. В іншій частині вимог в позові відмовив. 2.2. Верховний Суд постановою від 18.09.2025 скасував постанову Східного апеляційного господарського суду від 22.05.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 03.04.2025, справу передав на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області. 2.3. Підставою для скасування означених рішень попередніх судових інстанцій Верховним Судом стало неповне дослідження обставин, що мають значення для справи, у зв`язку з чим касаційною інстанцією було зазначено про необхідність з`ясування наступних обставин: - чим підтверджується, що після звільнення відповідача витребувані документи знаходяться безпосередньо у відповідача; - як була врегульована у статуті товариства процедура та власне обов`язковість оформлення передачі документації від колишнього директора товариства новопризначеному; - чи вчинялися позивачем після звільнення відповідача будь-які організаційно- розпорядчі дії щодо створення комісії для чіткої фіксації стану справ у товаристві та наявності всіх документів щодо його діяльності, у тому числі печатки, встановлення причин їх відсутності, винних осіб та порядку і способів розшуку, встановлення місцезнаходження, повернення, витребування чи відновлення таких документів, а також печаток, електронних ключів тощо, особливо зважаючи що відповідача звільнено більше 10 років тому; - чи висувалася товариством вимога до відповідача щодо передачі документів та печатки протягом наступного розумного періоду після його звільнення та у разі встановлення відсутності такої з`ясувати чи не є це підставою вважати, що інтереси товариства не вимагали такої передачі через те, що документація перебувала у безпосередньому володінні товариства; - у зв`язку з викладеним у попередньому пункті з`ясувати чи підтверджують матеріали справи те, що з моменту звільнення відповідача товариство було обмежено у можливості здійснювати свою поточну господарську діяльність, подавати фінансову звітність, укладати договори, вести кадрову роботу чи що було обмежено у будь-яких інших аспектах повсякденної діяльності товариства, що пов`язано з не передачею відповідачем позивачу переліку документів, які позивач просить повернути, та печатки товариства; - з`ясувати з чим пов`язано виникнення вимоги про передачу документів відповідачем новому директору лише через більше як 10 років після його звільнення, яким чином весь цей час велася господарська діяльність товариства за відсутності документів та печатки про які заявлено цей позов тощо. 2.4. За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.12.2025 у справі №917/111/25 позов задоволено частково; зобов`язано ОСОБА_1 повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" в особі представника Олефіра Петра Петровича: печатку ТОВ "Фірма "Берізка"; справи ТОВ "Фірма "Берізка" згідно з переліком, сформованим в діловодстві, в тому числі справи щодо персоналу: форма П-1 "Накази (розпорядження) про прийняття на роботу; форми П-2 "Особова картка працівника"; форма П-3 "Наказ (розпорядження) про надання відпустки"; форма П-4 "Наказ (розпорядження) "Про припинення трудового договору (контракту)"; форма П-5 "Табель використання робочого часу"; форма П-6 "Розрахунково-платіжна відомість працівника"; форма П-7 "Розрахунково-платіжна відомість (зведена); бухгалтерську справу, в тому числі головну бухгалтерську книгу та стягнуто 3028 грн витрат зі сплати судового збору. В іншій частині позову відмовлено. 2.5. Задовольняючи позовні вимог частково, суд дійшов висновку про наявність у відповідача, як директора позивача обов`язку організувати збереження майна позивача, в тому числі печатки та документів (справи щодо персоналу, бухгалтерську справу, в тому числі, головну бухгалтерську книгу) згідно з Переліком типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, а також протиправним невиконанням ним обов`язку з повернення цього майна позивачу після звільнення з посади директора та до моменту звернення позивача до суду. Судом першої інстанції було відмовлено у задоволенні позовних вимог про зобов`язання відповідача повернути код доступу до електронної адреси berizka2@ua через недоведеність факту передачі відповідачу коду доступу до вказаної електронної адреси. Вимоги позивача про зобов`язання повернути фінансовий звіт за 2-й квартал 2013 року були відхилені судом через недоведеність факту створення відповідного звіту в період виконання відповідачем обов`язків директора ТОВ "Фірма "Берізка". Судом першої інстанції відхилено заяву відповідача про сплив строків позовної давності через неможливість її застосування до негаторного позову. 2.6. Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 рішення Господарського суду Полтавської області від 09.12.2025 у справі №917/111/25 скасовано в частині задоволення позовних вимог, а також розподілу судових витрат. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено. В іншій частині, рішення суду Господарського суду Полтавської області від 09.12.2025 у справі №917/111/25 -залишено без змін. 2.7. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду, виходив з відсутності належних та імовірних доказів того, що на даний час відповідач володіє спірним майном позивача - відповідною документацією та печаткою останнього, таких доказів суду не надано, про їх наявність не заявлено.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи 3.1. Не погоджуючись з постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 у справі №917/111/25, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову. 3.2. Підставами касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" визначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. 3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. 3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №227/5138/18, від 12.09.2018 у справі №205/6983/16-ц (щодо застосування статей 47, 94 КЗпП України); від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (щодо застосування статей 387, 391 Цивільного кодексу України); від 16.08.2024 у справі №910/14706/22 від 02.04.2026 у справі №910/2857/25, від 24.09.2024 у справі №910/19091/23, 10.12.2025 у справі №752/24412/23 (щодо застосування частини першої статті 526, частини першої статті 599, частини першої статті 629 Цивільного кодексу України при розгляді трудових спорів); від 11.05.2021 у справі №759/9008/19 (щодо застосування частини першої статті 42 Конституції України); від 15.09.2023 у справі №904/3615/22 (щодо застосування частини четвертої статті 236, частини четвертої статті 75 Господарського процесуального України); від 18.02.2018 у справі №922/223/20 (щодо застосування частини першої статті 30 та пункту 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"), від 24.04.2025 у справі №910/4481/18 (щодо застосування частин першої та другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України); від 24.06.2015 у справі №6-738цс15 (щодо застосування частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України). Крім того, у касаційній скарзі посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права: а саме: пункту 2 частини третьої статті 2, статей 7, 14, 77, частини п`ятої статті 129, статей 236, 258 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом неправомірно відкрито апеляційне провадження у даній справі, у зв`язку з тим, що: у прохальній частині апеляційної скарги невірно зазначено дату рішення суду першої інстанції; до апеляційної скарги не надано доказів сплати судового збору за перегляд рішення Господарського суду Полтавської області від 09.12.2025 у справі №917/111/25; в апеляційній скарзі вказано невірну адресу місця проживання апелянта; апеляційну скаргу подано неуповноваженою особою. При цьому посилається на незастосування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.09.2020 у справі №536/1267/18. 3.5. Також у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, обґрунтоване наявністю виключної правової проблеми. 3.6. У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 проти вимог та доводів останньої заперечує, просить касаційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що факт перебування відповідача на посаді директора товариства та факт його звільнення встановлений рішенням суду у цивільній справі, що не потребує доказування відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України; посилання на висновки Верховного Суду у справах №910/14706/22, №910/2857/25, №752/14412/23 не повинні враховуватися, оскільки висновки в них не стосуються предмету розгляду цієї справи; доводи касаційної скарги зводяться до незгоди скаржника із оцінкою доказів судом апеляційної інстанції та не вказують на реальні порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального та матеріального права; жодного доказу у справі, що розглядається, що свідчив би про безпосередню наявність витребуваних позивачем справ та печатки у відповідача, скаржником не надано, а рішення суду не може ґрунтуватися на припущеннях тощо. 3.7. Подані позивачем заяви не можуть бути прийняті до розгляду разом із касаційною скаргою з огляду на положення частини першої статті 298 Господарського процесуального кодексу України, оскільки останні фактично є доповненням до касаційної скарги, а тому згідно з частиною другою статті 118 Господарського процесуального кодексу України залишаються без розгляду.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій Позивач є юридичною особою у формі Товариства з обмеженою відповідальністю, відомості про яку внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб з 26.05.1993. Між позивачем та відповідачем було укладено трудовий контракт від 01.01.2010 (далі - контракт), відповідно до умов якого відповідач прийняв на себе обов`язки керівника (директора) ТОВ "Фірма "Берізка". Відповідно до пункту 2.2.2 контракту на відповідача, серед інших, були покладені зобов`язання щодо організації та забезпечення діяльності товариства (позивача), в тому числі - збереження й ефективного використання майна товариства. Згідно з пунктом 7.1 зазначеного вище контракту, він діяв з 01.01.2010 по 01.01.2015. Рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.07.2015 по справі № 524/6878/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ТОВ "Фірма "Берізка" про стягнення заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди, яке набрало законної сили (копія додана до позовної заяви), встановлено, що ОСОБА_1 працював у ТОВ "Фірма "Берізка" на посаді директора з 03 серпня 2009 року. Зазначеним вище рішенням (з посиланням на обставини, встановлені рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.10.2013 за участю цих же сторін) також встановлено, що трудовий договір, укладений між ТОВ "Фірма "Берізка" та ОСОБА_1 розірваний з 19.06.2013, відповідно, з вказаної дати ОСОБА_1 не є директором ТОВ "Фірма "Берізка". Звертаючись з даним позовом, позивач, пославшись на невиконання відповідачем своїх посадових обов`язків як керівника (директора) у відповідності до умов пункту 2.2.2 контракту, зазначав про прийняття зборами учасників товариства рішення від 31.01.2024 про звільнення відповідача з займаної посади. Оскільки, після звільнення, відповідачем не було повернуто печатку та документи, позивач звернувся до суду з даним позовом про зобов`язання відповідача повернути печатку, код доступу до електронної пошти, справи згідно з переліком, сформованим в діловодстві, в тому числі справи щодо персоналу, бухгалтерську справу, в тому числі головну бухгалтерську книгу, а також фінансовий звіт за 2-й квартал 2013 року (в редакції уточненої позовної заяви). Відповідач протягом розгляду справи проти позовних вимог заперечував, зазначаючи, що він був звільнений з посади директора за власним бажанням з 19.06.2013, що було підтверджено рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 20.07.2015 по справі № 524/6878/13-ц. Отже, з цього дня повноваження директора ТОВ "Фірма "Берізка" були припинені і саме тоді мало бути передано за актом приймання-передавання печатки та документи новому директору, але учасники та їх представники перешкоджали у виконанні обов`язку як колишнього директора, а саме не призначили нового директора, не погоджуючись із звільненням, відмовлялись оформити належним чином приймання-передавання справ та печатки товариства.

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд 5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. 5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. 5.3. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка", звертаючись із касаційною скаргою, підставою касаційного оскарження зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права, без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 08.04.2020 у справі №227/5138/18, від 12.09.2018 у справі №205/6983/16-ц (щодо застосування статей 47, 94 КЗпП України); від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц (щодо застосування статей 387, 391 Цивільного кодексу України); від 16.08.2024 у справі №910/14706/22 від 02.04.2026 у справі №910/2857/25, від 24.09.2024 у справі №910/19091/23, 10.12.2025 у справі №752/24412/23 (щодо застосування частини першої статті 526, частини першої статті 599, частини першої статті 629 Цивільного кодексу України при розгляді трудових спорів); від 11.05.2021 у справі №759/9008/19 (щодо застосування частини першої статті 42 Конституції України); від 15.09.2023 у справі №904/3615/22, від 06.04.2026 у справі №917/11/26 (щодо застосування частини четвертої статті 236, частини четвертої статті 75 Господарського процесуального України); від 18.02.2018 у справі №922/223/20 (щодо застосування частини першої статті 30 та пункту 13 статті 39 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю"), від 24.04.2025 у справі №910/4481/18 (щодо застосування частин першої та другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України); від 24.06.2015 у справі №6-738цс15 (щодо застосування частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України). 5.4. Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямовано на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства. Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини). Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала: - висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі №910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі №910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі №910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі №910/8956/15, від 06.09.2017 у справі №910/3040/16, від 13.09.2017 у справі №923/682/16 тощо); - висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі №760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах №305/1180/15-ц і №369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах №308/6914/16-ц, №569/1651/16-ц та №372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі №697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі №2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо). Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини. 5.5. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив з наступного. Суд апеляційної інстанції зазначив, що предметом позову в цій справі є вимога щодо повернення відповідачем майна позивача, що немає вартісного визначення, мотивована невиконанням відповідачем, як директором, обов`язку за трудовим контрактом від 01.01.2010. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого господарського суду, що відповідно до вимог діючого на час звільнення відповідача законодавства з урахуванням укладеного між сторонами контракту від 01.01.2010 колишній керівник товариства - відповідач за актом приймання-передавання мав передати новопризначеному керівнику позивача печатку та документи, які знаходяться в діловодстві товариства. Разом з тим, як встановлено рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.10.2013 у справі № 524/6878/13 -ц трудовий договір, укладений між сторонами розірваний з 19.06.2013, відповідно, з вказаної дати відповідач не є директором позивача, на момент його звільнення учасники товариства нового директора не призначили, особу, якій відповідач мав би передати документи, які знаходяться в діловодстві товариства, не визначили. Отже у зазначений період відповідач не мав можливості виконати свій обов`язок саме через не вчинення позивачем дій по призначенню нового керівника або визначення іншої відповідальної особи. Такі дії щодо забезпечення можливості виконання відповідачем наведеного обов`язку вчинені позивачем лише 31.01.2024 шляхом обрання нового директора на зборах учасників, звернувшись після цього до суду з позовом про витребування документів після спливу 12 років як відповідач перестав бути директором товариства. Доводи позивача, що лише після цієї дати відповідач перестав бути директором товариства спростовані судом першої інстанції з посиланням на обставини, встановлені рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.10.2013 у справі № 524/6878/13-ц. Суд апеляційної інстанції визнав недоведеними доводи позивача, з якими погодився суд першої інстанції - щодо утримання відповідачем в період після звільнення спірної документації, оскільки належних доказів цього позивачем не надано, а відповідачем зазначений факт заперечується за мотивами залишення оригіналів спірної документації за адресою позивача, крім печатки, яка була втрачена ним в подальшому. Посилання позивача та суду першої інстанції на надання в 2015 році довідки про середній заробіток до позовної заяви до районного суду не свідчить про її виготовлення в той же час, оскільки в рішенні цього суду не наведено відповідної дати видачі довідки, а за своєю суттю така довідка видається саме на час звільнення відповідної особи, тобто відповідача. Щодо посилання на пояснення відповідача від 31.03.2021 в межах розгляду справи № 524/7552/18 про надання приватному виконавцю копій підтверджуючих документів у 2018 році , то висновок суду про можливість здійснення таких дій лише при утриманні відповідачем спірних оригіналів документів також має характер припущення. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції констатував відсутність належних та імовірних доказів того, що на даний час відповідач володіє спірним майном позивача-відповідною документацією та печаткою останнього, таких доказів суду не надано, про їх наявність не заявлено. 5.6. Проаналізувавши зазначені скаржником постанови Верховного Суду, колегія суддів зазначає наступне. Предметом розгляду у постанові від 08.04.2020 у справі №227/5138/18 була вимога позивача до товариства про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати. Позовна заява мотивована тим, що в трудових відносинах з відповідачем вона перебувала з 31 липня 1980 року. Згідно з наказом з 17 липня 2017 року її було звільнено з посади електромеханіка на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату. Однак, при звільненні розрахунок за період з березня 2017 року з нею не було проведено. У постанові від 12.09.2018 у справі №205/6983/16-ц позивач звернувся з позовом до підприємства про визнання незаконними та скасування наказів про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди. Позовна заява мотивована тим, що на підставі наказу він був переведений на посаду завідуючого базою зберігання та реалізації продуктів нафтопереробки. Попередній завідуючий базою був звільнений. Рішенням суду визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення попереднього завідуючого, його поновлено на роботі та стягнуто середній заробіток за час вимушеного прогулу. Позивач знаходився на лікарняному з 02 червня до 19 серпня 2016 року. Листом відповідач запропонував позивачу прибути до відділу кадрів та забрати трудову книжку. У наказі вказано, що позивач звільнений з посади завідуючого базою в зв`язку з поновленням на роботі іншого працівника, який раніше виконував цю роботу, на підставі пункту 6 частини першої статті 40 КЗпП України. Вказані накази позивач вважав незаконними, оскільки його було звільнено з роботи в період тимчасової непрацездатності. У постанові від 04.07.2018 у справі №653/1096/16-ц розглядався спір про визнання відповідачів такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення та зобов`язання знатися з реєстраційного обліку. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання розмежування віндикаційного та негаторного позовів. Проте, правова позиція, викладена у цій постанові є неактуальною з огляду на відступ Великої Палати Верховного Суду від висновків, викладених у цій постанові, що викладені у постановах від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц, від 20.06.2023 у справі №362/2707/19. У справі №910/14706/22 предметом спору були вимоги про стягнення неустойки за користування повітряними суднами. Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що після закінчення строку договору повітряні судна не були повернуті орендодавцеві, а прийом-передача повітряних суден відбулася значно пізніше, що за переконанням позивача було підставою для нарахування неустойки на підставі частини другої статті 785 Цивільного кодексу України. У справі №910/2857/25 розглядався спір про стягнення пені та штрафу, а позовні вимоги обґрунтовувалися порушенням відповідачем своїх зобов`язань за договором щодо виконання обумовлених ним робіт у погоджені строки. У справі №910/19091/23 предметом спору були вимоги про стягнення заборгованості, обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про постачання електричної енергії споживачу в частині повної та своєчасної оплати за спожиту електричну енергію. У справі №752/24412/23 позивач звернувся до відповідача із позовом про стягнення невиплаченої заробітної плати згідно контракту, мотивований тим, що контракт детально визначав умови оплати праці, компенсації та інших виплат, які товариство повинно було нарахувати та виплатити позивачу за період його роботи та при звільненні. Позивач вказував на порушення статей 47 та 116 КЗпП України, які зобов`язують роботодавця здійснити повний розрахунок зі звільненим працівником у день звільнення. Відсутність виплати належних сум, неправильні розрахунки та порушення термінів розрахунку позивач вважав порушенням своїх трудових прав, що і стало причиною звернення до суду за захистом порушених трудових прав. У справі №904/3615/22 розглядався спір про стягнення основного боргу, інфляційних, пені та 3% річних у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором розподілу природного газу щодо оплати відповідних послуг. У справі №910/4481/18 предметом спору були вимоги про стягнення вартості необлікованого об`єму природного газу, мотивовані порушенням у роботі вузла обліку на об`єкті відповідача. У справі №6-738цс15 розглядався спір про стягнення заборгованості за кредитними договорами. Верховний Суд України, застосовуючи положення частини третьої статті 267 Цивільного кодексу України, вказав, що в матеріалах справи відсутня заява про застосування строків позовної давності, тоді як у справі, що переглядається, місцевим господарським судом встановлено, що відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, а суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з відсутністю доказів того, що на даний час відповідач володіє спірним майном позивача. У справі №759/9008/19 розглядався спір за позовом товариства до колишнього директора про зобов`язання вчинити дії, а саме передати документи товариства. При розгляді справи Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання юрисдикції спору за позовом товариства, щодо якого господарським судом вирішується питання про порушення провадження у справі про банкрутство, до його колишнього директора про зобов`язання відповідача передати позивачу оригінали документів та печатки товариства. Тоді як у справі, що переглядається, питання юрисдикції не розглядалося. Суд також відхиляє посилання скаржника на постанову Верховного Суду від 18.02.2018 у справі №922/223/20, оскільки така відсутня в реєстрі судових рішень. Проаналізувавши зміст наведених скаржником для порівняння постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19, Верховний Суд дійшов висновку про неподібність зазначених відповідачем у касаційній скарзі справ за наведеними істотними правовими ознаками зі справою, що розглядається. 5.7. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Отже, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не була належно обґрунтована та не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження. З огляду на те, що підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не підтвердилася, касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" в цій частині підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України. 5.8. За доводами касаційної скарги, позивач також оскаржує ухвалу суду апеляційної інстанції, якою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Верховний Суд ухвалою від 15.06.2026 відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Фірма "Берізка" на ухвалу Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 з мотивів того, що ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження не передбачені в наведеному у пункті 3 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України вичерпному переліку ухвал суду апеляційної інстанції, які можуть бути оскаржені до суду касаційної інстанції. Однак, відповідно до частини другої статті 304 Господарського процесуального кодексу України скарги на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду першої інстанції чи постанови суду апеляційної інстанції, включаються до касаційної скарги на відповідне рішення чи постанову. Доводи касаційної скарги товариства на ухвалу про відкриття апеляційного провадження зводилися до того, що у прохальній частині апеляційної скарги невірно зазначено дату рішення суду першої інстанції; до апеляційної скарги не надано доказів сплати судового збору за перегляд рішення Господарського суду Полтавської області від 09.12.2025 у справі №917/111/25; суд апеляційної інстанції не дослідив квитанцію про сплату судового збору за подання апеляційної скарги, оскільки судовий збір сплатила ОСОБА_2 ; в апеляційній скарзі вказано невірну адресу місця проживання апелянта; апеляційну скаргу подано неуповноваженою особою. Від ОСОБА_1 надійшла заява про виправлення описки щодо дати оскаржуваного рішення, яка була допущена при написанні ним апеляційної скарги і яка була врахована судом апеляційної інстанції. Як вбачається із апеляційної скарги, вона подана через систему "Електронний суд" безпосередньо відповідачем. Щодо доводів про сплату судового збору іншою особою, колегія суддів виходить з того, чинне процесуальне законодавство не містить заборони на сплату судового збору за іншу особу та не свідчить про порушення процесуальних норм. Доводи касаційної скарги стосовно зазначення апелянтом не місця реєстрації, а іншої адреси також є необґрунтованими, оскільки процесуальне законодавство в апеляційній скарзі не вимагає зазначення саме місця реєстрації. З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що касаційна скарга в цій частині не обґрунтована реальними порушеннями судом апеляційної інстанції норм процесуального законодавства при прийнятті апеляційної скарги до розгляду. 5.9. Щодо клопотання про передачу справи на розгляд до Великої Палати Верховного Суду Як зазначалося вище у касаційній скарзі заявлено клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, обґрунтоване наявністю виключної правової проблеми. Наявність виключної правової проблеми скаржник обґрунтовує наступним: 1) щодо застосування частини дев`ятої статті 56 Закону України "Про виконавче провадження", яка не вказує обов`язковість використання бухгалтерського обліку для встановлення належності майна боржника-юридичної особи, яке не підлягає державній реєстрації; 2) щодо законності рішень, постановлених судом без врахування тлумачень Конституційного Суду України від 12.01.2010 №1-рп/210 статті 99 Цивільного кодексу України щодо підсудності справ про звільнення керівника товариства з обмеженою відповідальністю, оскільки в центрі справи стоїть питання про правомірність розгляду справи про звільнення керівника за правилами цивільного судочинства; 3) щодо того, чи може вважатися рішення суду виконаним при наявності рішень судів, в тому числі рішення апеляційного суду, які набрали законної сили, яким встановлена обставина, що рішення не виконано; 4) чи можна вважати боржника винним за невиконання рішення суду, яке не виконано з вини позивача. Відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 30.10.2018 у справі № 757/172/16-ц зазначила, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права. В той же час у поданому клопотанні відсутні належні обґрунтування згаданих кількісного та якісного вимірів. Товариство не зазначає про те, що описана ним правова проблема наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів. З огляду на зазначене, колегія суддів вважає відсутніми підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої палати Верховного Суду. 5.10. Інші доводи касаційної скарги позивача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, направлені на переоцінку встановлених у справі обставин, що виходить за межі касаційного розгляду, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги 6.1. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, про те, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у зазначених скаржником постановах Верховного Суду не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у справі, що переглядається, колегія суддів дійшла висновку про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" в цій частині. 6.2. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. 6.3. Згідно з частиною першою статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. 6.4. З огляду на встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

7. Судові витрати 7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника. Керуючись статтями 236, 238, 240, 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд П О С Т А Н О В И В:

1. У задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" про передачу справи №917/111/25 на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовити.

2. Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 у справі №917/111/25 в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

3. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фірма "Берізка" в іншій частині залишити без задоволення, а постанову Східного апеляційного господарського суду від 06.04.2026 у справі №917/111/25 - без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та не підлягає оскарженню. Головуючий В. Студенець Судді С. Бакуліна О. Кібенко