Постанова Харківський апеляційний суд № 953/8959/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 953/8959/25 Головуючий суддя І інстанції Власова Ю. Ю. Провадження № 22-ц/818/2397/26, 22-ц/818/2396/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної працівниками державним підприємству, установі, організації П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 липня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю.. за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», в особі директора Місюри Катерини Василівни на рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2025 року та на додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2025 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», третя особа: директор Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» Місюра Катерина Василівна про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в : Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою до Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (далі по тексту ДУ «ІПЕП НАМН»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: директор ДУ «ІПЕП НАМН» Місюра К.В. про визнання протиправним та скасування наказу ДУ «ІПЕП НАМН» від 31.07.2025 № 160-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади»; поновлення на посаді провідного юрисконсульта (0,5 ставки за сумісництвом), стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.08.2025 до моменту ухвалення рішення у справі; стягнення з ДУ «ІПЕП НАМН» у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням з роботи у розмірі 100 000,00 грн. та понесених судових витрат у справі по сплаті судового збору та витрат на правничу допомогу. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 04.01.2021 вона працює в ДУ «ІПЕП НАМН» на посаді провідного юрисконсульта, а 01.05.2023 переведена на посаду заступника директора з загальних питань. З 17.05.2024 її знову прийнято на посаду провідного юрисконсульта (0,5 ставки за сумісництвом) в ДУ «ІПЕП НАМН». Директор ДУ «ІПЕП НАМН» Місюра К.В. 31.07.2025 видала наказ № 160-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади», відповідно до якого до позивача застосовано захід врегулювання конфлікту інтересів у спосіб звільнення. ОСОБА_1 звільнено з посади провідного юрисконсульта (0,5 ставки за сумісництвом) 01.08.2025 на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції» (п. 4-1 ст. 41 КЗпП України»). 04.08.2025 директор ДУ «ІПЕП НАМН» Місюра К.В. видала наказ № 162-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади», відповідно до якого до позивача застосовано захід врегулювання конфлікту інтересів у спосіб звільнення. ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора із загальних питань першого робочого дня, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції» (п. 4-1 ст. 41 КЗпП України»). 11.08.2025 директор ДУ «ІПЕП НАМН» Місюра К.В. видала наказ № 170-к «Про уточнення наказу від 04.08.2025 № 162-к про звільнення ОСОБА_1 », яким резолютивну частину наказу № 162-к викладено новій редакції. Позивача звільнено з посади заступника директора із загальних питань 11.08.2025 на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції» (п. 4-1 ст. 41 КЗпП України»). 21.08.2025 директор ДУ «ІПЕП НАМН» Місюра К.В. видала наказ № 176-к від 21.08.2025, яким скасувала наказ № 162-к від 04.08.2025 та наказ № 170-к від 11.08.2025 про звільнення позивача з посади заступника директора з загальних питань. Проте на посаді провідного юрисконсульта позивача не поновлено. Позивач наголошує на незаконності звільнення з роботи, а також на заподіянні діями роботодавця моральної шкоди. Рішенням Київського районного суду м.Харкова від 10 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» від 31 липня 2025 року № 160-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади». Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді провідного юрисконсульта (0,5 ставки за сумісництвом) Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» з 01 серпня 2025 року. Рішення в частині поновлення на роботі допустити до негайного виконання. Стягнуто з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 02012131), місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01 серпня 2025 року по 10 грудня 2025 року у розмірі 16 943 грн. 67 коп. (шістнадцять тисяч дев`ятсот сорок три гривні 67 копійок), з утриманням обов`язкових податків та зборів у порядку, встановленому Податковим кодексом України. Стягнуто з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 02012131), місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн. 00 коп. (тридцять тисяч гривень 00 коп.) без утримання податку з доходів фізичних осіб. У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 , - відмовлено. Стягнуто з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 968 грн. 96 коп. Стягнуто з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь держави судовий збір в сумі 1380 грн. 64 коп. Додатковим рішенням Київського районного суду м.Харкова від 30 грудня 2025 року стягнуто з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30 000гривень 00 копійок. В апеляційній скарзі представник відповідача посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права просить рішення скасувати у задоволенні позову відмовити. Апеляційна скарга мотивовано тим, що не дослідив належним чином докази стосовно наявності конфлікту інтересів; неправильно застосував ст. 1 закону «Про запобігання корупції» (визначення конфліктів інтересів) коли не зважаючи на наявність ознак конфлікту інтересів, які передбачені заперечив його існування; визнав застосування ст. 28 закону «Про запобігання корупції», протиправним, хоча це прямо перечить доказам, що містяться в матеріалах справи. Суд проігнорував (хоча й згадав у мотивувальній частині рішення), що такий захід врегулювання конфлікту інтересів як усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийнятті рішень по своїй природі є строковим і застосовується лише тоді коли «конфлікт інтересів не має постійного характеру» (ч. 1 ст. 30 закону «Про запобігання корупції»). В нашому ж випадку цілком очевидно, що конфлікт інтересів базувався на співвідношенні посадових обов`язків двох постійних посад, які зафіксовані у посадових інструкціях і має постійний характер. За таких обставин він не може бути остаточно врегульований шляхом усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийнятті рішень. Таким чином наказу № 76 від 11.06.2025 лише тимчасово врегулював конфлікт інтересів відклавши його остаточне вирішення на певний термін. По суті усунення Позивачки від виконання завдання, вчинення дій, прийнятті рішень застосовано суто для збереження за нею місця роботи та заробітної плати на період пошуку способу для остаточного вирішення конфлікту інтересів, який і був вирішений шляхом її звільнення. Таким чином, оскільки конфлікт інтересів має постійний характер і не може бути вирішений іншим шляхом то має бути вирішений шляхом звільнення особи з посади, зайняття якої й привело до його виникнення, у порядку визначеному ст. 34 закону «Про запобігання корупції». Суд заперечив правомірність такого рішення, у супереч позиції викладеній у рішеннях Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 452/499/19, від 16.06.2021 у справі № 344/4709/20, від 15.09.2021 у справі № 127/7780/20, від 29.09.2021 у справі № 750/10411/19. Суд не відреагував на наші заперечення проти прийняття неналежних доказів, які не пов`язані ні з встановленням факту конфлікту інтересів ні з визначенням способу його врегулювання: (аудіо запис судового засідання від 11.11.2025 р. ( пояснення представника відповідача ОСОБА_9 від 1:23:00 - по 1:24:00, представника відповідача ОСОБА_3 від 1:24:10 - по 1:25:05, з 1:26:06 - по 16:28:10, з 1:46:00 - по 1:47:00), аудіо запис судового засідання від 10.12.2025 р.), зокрема протоколів №1 від 03.06.2025 р. та №2 від 04.06.2025 р. засідань комісії з проведення службового розслідування, наказів № 162-к від 04.08.2025 р. та №176-к від 21.08.2025 р. Суд вийшов за межі заявлених позовних вимог відшкодувавши шкоду не лише за звільнення Позивачки з посади юрисконсульта, а й за звільнення з посади заступника директора з загальних питань та поновлення на цій посаді оскільки поновлення розцінюється як встановлення факту незаконності рішення. Це є прямим порушенням ст. 13 ЦПК, згідно з якою суд вирішує справу за зверненням особи «в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів». Натомість суд не звернув увагу на заперечення нашої сторони про вихід за межи позовних вимог у відзиві на позовну заяву та у поясненнях представників відповідача в судовому засіданні (аудіо запис від 11.11.2025 року пояснення представника відповідача ОСОБА_9 з 0:37:48 - по 0:43:00, пояснення представника відповідача ОСОБА_3 з 0:43:10 - по 0:54:30, з 1:53:00 - по 1:55:00); При чому жодних доказів стосовно незаконності звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН» Позивачем не було надано, судом не досліджувалось. Висновки щодо незаконності звільнення зроблено на тій підставі, що Відповідач відмінив наказ про звільнення як помилковий. При чому суд не встановив (а) чи дійсно цей наказ був помилковим; (б) чи був цей наказ незаконним. У нашому випадку наявність моральних страждань Позивачкою нічим не доведена. В чому вони полягали також не встановлено. Саме тут Судом та Позивачкою застосовано загальні судження та посилання на загальні підстави для відшкодування моральної шкоди. Посилання на виникнення страждань у зв`язку зі звільненням Позивачки з посади заступника директора з загальних питань з наступним поновленням взагалі не відноситься до оскаржуваного наказу №160-к та виходить за межи позовних вимог. Відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не було окремою позовною вимогою, а охоплювалось позовною вимогою 5 (щодо стягнення з ДУ «ІПЕП НАМН» на користь ОСОБА_1 понесених судових витрат). Рішення щодо цієї вимоги міститься в абз. 6 та 7 резолютивної частини повного судового рішення у справі. Зауваження стосовно покладення на Відповідача відшкодування витрат на професійну правничу допомогу без вказівки точного розміру цих витрат у судовому рішенні відсутнє. Таким чином Суд прийняв додаткове рішення у справі без належних підстав для прийняття такого рішення неправильно застосувавши ст. 270 ЦПК. При чому у додатковому судовому рішенні Суд не посилається на конкретний пункт частини першої ст. 270 ЦПК якій став підставою для прийняття рішення. У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін. Відзив мотивовано наступним. Досліджуючи питання щодо правомірності звільнення Позивача з посади провідного юрисконсульта, суд першої інстанції цілком доречно звернувся до пункту 2.1. Методичних рекомендацій «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції» Національного агентства з питань запобігання корупції. Зокрема, на думку НАЗК, конфлікт інтересів може існувати у особи в ситуації, коли одночасно наявні такі його складові: в особи є приватний інтерес; в особи наявні службові повноваження, під час реалізації яких вона може на власний розсуд вчиняти дії, приймати рішення саме з питання, у якому в неї наявний приватний інтерес; такі службові повноваження мають дискреційний характер (тобто є такими, коли особа може на власний розсуд обирати з кількох юридично допустимих дій, рішень). За відсутності принаймні однієї із складових - службових повноважень дискреційного характеру та/або приватного інтересу - конфлікт інтересів не виникає. Суд першої інстанції забезпечив повне з`ясування обставин, що мають значення для справи, встановивши їх шляхом дослідження наявних у справі доказів. Натомість Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження наявності у Позивача приватного інтересу під час обіймання посади провідного юрисконсульта, що би вступив у суперечність з його обов`язками як заступника директора з загальних питань. Абстрактні міркування Відповідача про теоретичну можливість Позивача зменшити собі трудове навантаження є лише припущеннями, що не мають під собою фактичних підстав. 2 Тому посилання Відповідача на неправильне застосування судом абзацу 13 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання корупції», де наведено поняття приватного інтересу, є безпідставним, оскільки він не надав доказів існування будь-якого доведеного майнового чи немайнового інтересу Позивача, пов`язаного з одночасним обійманням посад заступника директора з загальних питань та провідного юрисконсульта ДУ «ІПЕП НАМН». По-перше, стаття 41 КЗпП України є спеціальною нормою порівняно зі статтею 40 КЗпП України і застосовується лише до окремих категорій працівників у визначених відповідною нормою випадках. Тому міркування Відповідача про те, що Позивача можна звільнити з посади провідного юрисконсульта через наявність конфлікту інтересів на посаді заступника директора, на яку поширює чинність Закону України «Про запобігання корупції», є безпідставною. За наявності таких підстав Відповідач мав би звільняти Позивача за цією підставою з посади заступника директора, що він і зробив пізніше. Особи, які не є суб`єктами, визначеними у статті 3 Закону України «Про запобігання корупції», не можуть піддаватися звільненню відповідно до статі 34 цього Закону та пункту 4-1 частини першої статті 41 КЗпП України. Відповідач не дотримав положення щодо застосування звільнення як крайнього способу врегулювання конфлікту інтересів всупереч правовими позиціями, висловленими Верховним Судом у постановах від 01.12.2020 у справі № 452/499/19, від 16.06.2021 у справі № 344/4709/20, від 15.09.2021 у справі № 127/7780/20, від 29.09.2021 у справі № 750/10411/19, від 28.08.2024 у справі № 750/5802/23. Моральні страждання Позивача підтверджуються: - фактом незаконного звільнення з двох посад одночасно; - визнанням самим Відповідачем помилковості звільнення з посади заступника директора (наказ № 176-к від 21.08.2025); - необхідністю звернення до суду для відновлення порушених прав; - тривалим періодом невизначеності щодо трудового статусу; - втратою заробітку за період вимушеного прогулу. Суд першої інстанції правильно визначив розмір моральної шкоди у 30 000 грн., враховуючи обставини справи та принцип справедливості. Факт надання правничої допомоги у справі підтверджується наявними процесуальними документами, підготовленими адвокатом. Позивач фактично поніс ці витрати і вони є безповоротними, що підтверджується копію рахунку № 57 від 20.08.2025, копіями платіжних інструкцій № 2.270754923.1 від 20.08.2025 про сплату 30 000 грн, № @2PL142446 від 05.09.2025 про сплату 15 000,00 грн. № @2PL.2.442771847 від 11.12.2025 про сплату 15 000,00 грн. за надання правничої допомоги за договором № 2025/08/03 від 19.08.2025, а також копією акту про надання правничої допомоги № 120 від 11.12.2025.. Платіжні інструкції були виконані, що свідчить про факт здійснення платежу. Тому врахування лише складності справи, обсягу виконаних адвокатом робіт, а також порівняння суми гонорару із сумою стягнутих з Відповідача коштів на користь Позивача як аргументів щодо додаткового зменшення розміру відшкодування понесених Позивачем витрат, є явно несправедливим. Відповідач, будучи незадоволеним прийнятим рішенням вочевидь намагається нівелювати професійний досвід адвоката, реально виконаний представником обсяг процесуальної роботи, фінансовий стан клієнта (який і так погіршується внаслідок неправомірних дій Відповідача), інші суттєві обставини справи. Для здійснення представництва інтересів Позивача під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції між Позивачем та АО «Роланд» було укладено Договір від 13.03.2026 № 2026/03/07. Пунктами 1.2, 1.3 Договору визначено обсяг послуг, що надаються. Сторони у пункті 3.1 Договору № 2026/03/07 визначили суму винагороди (гонорару) в розмірі 25 000,00 грн., ПДВ не передбачено. Цю винагороду Позивач сплатив Адвокатському об`єднанню за платіжною інструкцією № 2.582092883.1 від 20.03.2026. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, з повідомленням учасників справи. Вислухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи скарги, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню. У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам додаткове судове рішення відповідає не повністю. Задовольняючи частково позов суд своє рішення мотивував тим, що посада провідного юрисконсульта, на відміну від посади заступника директора з загальних питань «ІПЕП НАМН», за змістом Закону № 1700- VII не прирівнюється до посад уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Крім того, після призначення ОСОБА_1 на посаду провідного юрисконсульта у травні 2024 року функції уповноваженої особи на неї повторно не покладалися. Припинила вона їх виконувати з 01.05.2023 після переведення з посади провідного юрисконсульта на посаду заступника директора з загальних питань. Твердження відповідача про безперервне виконання обов`язків уповноваженої особи з питань проведення та організації переговорної процедури закупівель ДУ «ІПЕП НАМН» незалежно від займаної посади спростовується змістом посадової інструкції заступника директора з загальних питань, а також суперечить приписам статті 43 Конституції України про заборону примусової праці. Відповідно до абз. 1 частини першої статті 27 Закону № 1700- VII особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв`язку з виконанням повноважень близьким їм особам. Твердження про підпорядкування заступнику директора з загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН» ОСОБА_1 посади провідного юрисконсульта (за сумісництвом 0,5 ставки), спростовується дослідженими судом доказами. Так, відповідно до п. 4 розділу 1 Посадової інструкції провідного юрисконсульта, затвердженої наказом директора ДУ «ІПЕП НАМН» 21.12.2023, провідний юрисконсульт безпосередньо підпорядковується директору інституту. Також суд звертає увагу, що після видання відповідачем наказу № 76 від 11.06.2025 «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийнятті рішень чи участі в його прийнятті в умовах реального або потенційного конфлікту інтересів» позивач позбавлена частини управлінських повноважень як заступник директора з основної діяльності. Зокрема посадові обов`язки позивача як заступника директора з загальних питань були покладені: на начальника планово-фінансового відділу ОСОБА_5 - по організації господарсько-фінансової, договірної діяльності інституту, організації та проведення процедур закупівель із забезпеченням їх об`єктивності та неупередженості (пункт 2 частково і пункт 3 посадової інструкції заступника директора з загальних питань), а також на провідного юрисконсульта ОСОБА_8 - щодо організації юридично-правової діяльності інституту ДУ «ІПЕП НАМН». Таким чином, на момент видання спірного наказу ДУ «ІПЕП НАМН» від 31.07.2025 № 160-к позивач, як заступник директора з загальних питань, не мала службових повноважень, які можуть бути використані для задоволення приватного інтересу її як провідного юрисконсульта. Що ж до наявності такого приватного інтересу, то відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження його існування. Що стосується наявності підстав та дотримання порядку звільнення позивача за пунктом 4-1 частини першої статті 41 КЗпП України суд звернув увагу на таке. Усунувши позивача ОСОБА_1 від виконання функцій з управління юридичною діяльністю ДУ «ІПЕП НАМН» після видання наказу від 11.06.2025 № 76, він виключив будь-яку можливість підпорядкування ОСОБА_1 , як провідного юрисконсульта, заступнику директора з загальних питань. За посадою провідного юрисконсульта, яку обіймала позивач ОСОБА_1 застосування підстави звільнення, передбаченої пунктом 4-1 частини першої статті 41 КЗпП України, є неправомірним, оскільки вона не належить до осіб, на які поширюється Закон України «Про запобігання корупції». Тому, видавши наказ від 31.07.2025 № 160-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади» відповідач ДУ «ІПЕП НАМН» звільнив позивача з роботи за відсутності підстав і з порушенням порядку звільнення. Звільнення позивача відбулось з порушеннями КЗпП України, Закону України «Про запобігання корупції», у зв`язку з чим, вимоги ОСОБА_1 при визнання протиправним та скасування наказу ДУ «ІПЕП НАМН» від 31.07.2025 № 160-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади», та поновлення на роботі є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню. Оскільки з моменту звільнення ОСОБА_1 до моменту ухвалення рішення суду про поновлення її на роботі пройшло 93 робочі дні, сума середнього заробітку, шо підлягає стягненню за час вимушеного прогулу на її користь становить 16 943 грн. 67 коп. з утриманням обов`язкових податків та зборів в порядку, встановленому Податковим кодексом України. Колегія суддів погоджується з такими висновки суду першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції також згідний з тим, що незаконне і як наслідок помилкове звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН», що визнав сам відповідач, поновивши її на цій посаді, а також звільнення з посади провідного юрисконсульта за відсутності законних підстав та з порушенням порядку звільнення, необхідність у судовому порядку відновлювати порушені трудові права, завдало позиваці моральної шкоди, яка має бути відшкодування за рахунок відповідача. Разом з тим, колегія суддів не згідна з розміром присудженої судом компенсації, 30000 грн, яка є надмірною. Так, стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. До гарантій забезпечення права громадян на працю відповідно до статті 5-1 КЗпП України належать правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи, а також правовий захист від мобінгу (цькування), дискримінації, упередженого ставлення у сфері праці, захист честі та гідності працівника під час здійснення ним трудової діяльності, а також забезпечення особам, які зазнали таких дій та/або бездіяльності, права на звернення до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, та до суду щодо визнання таких фактів та їх усунення (без припинення працівником трудової діяльності на період розгляду скарги, провадження у справі), а також відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок таких дій та/або бездіяльності, на підставі судового рішення, що набрало законної сили. Право громадян на працю забезпечується державою, а трудовий договір може бути розірваний лише з підстав і в порядку, передбачених трудовим законодавством (статті 2, 36, 40, 41 КЗпП України). Згідно зі статтею 4 Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця 1982 року, яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 04.02.1994 N 3933-XII, трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов`язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби. За змістом пункту 2 статті 9 Конвенції МОП № 158, щоб тягар доведення необґрунтованого звільнення не лягав лише на працівника, тягар доведення наявності законної підстави для звільнення, як це визначено в статті 4 Конвенції, лежить на роботодавцеві. Згідно з п. 4-1 частини першої статті 41 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця з окремими категоріями працівників за певних умов, допускається, зокрема, у випадку наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції». Відповідно до статті 1 Закону України від 14.10.2014 № 1700-VII «Про запобігання корупції» (далі - Закон № 1700- VII) потенційний конфлікт інтересів - це наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на об`єктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень; приватний інтерес - це будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у зв`язку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях; реальний конфлікт інтересів - це суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на об`єктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Відповідач, при звільненні позивача ОСОБА_1 з посади провідного юрисконсульта ДУ «ІПЕП НАМН» на підставі наказу від 31.07.2025 № 160-к, виходив з наявності конфлікту інтересів через суміщення позивачем ОСОБА_1 посад заступника директора із загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН» та провідного юрисконсульта ДУ «ІПЕП НАМН». Вказав, що одночасне зайняття посади заступника директора ДУ «ІПЕП НАМН» із загальних питань та підпорядкованого їй провідного юрисконсульта призводить до суперечності між приватним інтересом ОСОБА_1 та її службовими обов`язками. Враховуючи зміст позовних вимог, суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що до предмету доказування входить правомірність одночасного обіймання позивачем посад заступника директора із загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН» та провідного юрисконсульта ДУ «ІПЕП НАМН», а також визначити можливість виникнення або існування через таке поєднання реального чи потенціального конфлікту інтересів, наявність підстав і дотримання порядку звільнення позивача з посади провідного юрисконсульта на підставі п. 4-1 статті 41 КЗпП України. Відповідно до статті 81 ЦК України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Згідно п. 1.1. Статуту ДУ «ІПЕП НАМН», затвердженого постановою Бюро Президії Національної академії медичних наук № 22/14 від 03.07.2024, Державна установа «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» є державною науковою установою, заснованою на державні формі власності і відноситься до відання Національної академії медичних наук України. Суд також обґрунтовано, на підставі наявних у справі доказів, які відповідачем не спростовані, встановив наступні обставини. Позивач ОСОБА_1 працювала в ДУ «ІПЕП НАМН» на посаді заступника директора з загальних питань з 01.05.2023, на яку призначена відповідно до наказу № 61-к. З 17.05.2024 її прийнято на роботу на посаду провідного юрисконсульта ДУ «ІПЕП НАМН» (0,5 ставки за сумісництвом) . ОСОБА_1 01.05.2023 подала відповідачу повідомлення про наявність конфлікту інтересів, в якому зазначила про існування потенційного конфлікту інтересів через перебування у трудових відносинах з ДУ «ІПЕП НАМН» її чоловіка - ОСОБА_6 та матері - ОСОБА_7 . Відповідач не відреагував на це повідомлення. Відповідно до рішення Московського районного суду м. Харкова від 19.04.2024 у справі № 643/2179/24 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 розірвано. Обіймаючи посаду заступника директора з загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН», позивач 16.12.2024 подала Директор ДУ «ІПЕП НАМН» Місюрі К.В. чотири повідомлення про конфлікт інтересів. Пізніше 09.01.2025 на вимогу відповідача позивач подала пояснення (вхідний № 1 від 09.01.2025). Наказом ДУ «ІПЕП НАМН» від 02.06.2025 № 71 «Про проведення службової перевірки» створено комісію з проведення службової перевірки фактів та обставин, які можуть свідчити про наявність потенційного, реального конфлікту інтересів у діяльності позивача. Цей наказ видано на підставі повідомлень ОСОБА_1 від 16.12.2024, повідомлення уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції ДУ «ІПЕП НАМН» ОСОБА_8 про можливу наявність конфлікту інтересів у діях позивача від 02.06.2025 №

5. Відповідно до протоколу № 2 від 04.06.2025 комісія дійшла висновків про можливу наявність реального конфлікту інтересів у діях ОСОБА_1 на посаді заступника директора з загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН» та запропонувала директору ДУ «ІПЕП НАМН» Місюрі К.В прийняти рішення відповідно до Закону України «Про запобігання корупції». Директор ДУ «ІПЕП НАМН» Місюра К.В. 05.06.2025 (вхідний № 200) надала ОСОБА_1 повідомлення про врегулювання конфлікту інтересів, де зазначила, що позивач перебуває у реальному конфлікті інтересів, для врегулювання якого ОСОБА_1 запропоновано подати свої пропозиції для його урегулювання до 16.00 05.06.2025. 09.06.2025 позивач подала Директору ДУ «ІПЕП НАМН» Місюрі К.В. службову записку, де наголосила на відсутності реального чи потенційного конфлікту інтересів з боку колишнього чоловіка ОСОБА_6 , надала пояснення щодо службових відносин зі своєю матір`ю ОСОБА_7 , а також з приводу участі у комісії з преміювання у 2023 році, щодо договору оренди з ТОВ «Пульс». Також позивач заперечила з приводу обов`язковості подання письмових пропозицій щодо врегулювання конфлікту інтересів. Наказом ДУ «ІПЕП НАМН» від 11.06.2025 № 76 «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийнятті рішень чи участі в його прийнятті в умовах реального або потенційного конфлікту інтересів» до ОСОБА_1 застосовано тимчасове усунення від виконання обов`язків, визначених посадовою інструкцією заступника директора з загальних питань, а саме: забезпечення організації господарсько-фінансової, договірної та юридично-правової діяльності Інституту; здійснення контролю організації та проведення процедур закупівель із забезпеченням їх об`єктивності та неупередженості відповідно до законодавства. Службові обов`язки позивача покладені на начальника планово-фінансового відділу Матушкіну В.П. та провідного юрисконсульта ОСОБА_8 Національна академія медичних наук України на звернення відповідача листом № 1-08/1083 від 03.07.2025 не надала згоди на звільнення позивача ОСОБА_1 з посади заступника директора з загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН» та рекомендувала Директору ДУ «ІПЕП НАМН» Місюрі К.В. у найкоротший термін звернутися до Національного агентства з питань запобігання корупції для отримання висновку щодо наявності/відсутності реального конфлікту інтересів. 25.07.2025 уповноважена особа з питань запобігання та виявлення корупції ДУ «ІПЕП НАМН» ОСОБА_8 подала Директору ДУ «ІПЕП НАМН» Місюрі К.В. повідомлення про реальний конфлікт інтересів щодо ОСОБА_1 (вхідний номер № 278 від 25.07.2025). У цьому повідомленні зазначено про наявність реального конфлікту інтересів ОСОБА_1 за посадою провідного юрисконсульта стосовно ОСОБА_6 як близької особи, який є начальником договірного відділу та фахівцем із закупівель, призначеним уповноваженою особою з питань організації та проведення відкритих торгів, а також відносно ОСОБА_7 , як близької особи, яка виступає орендарем приміщень установи як ФОП та керівник кількох юридичних осіб, а також є науковим співробітником відділу наукової інформації та патентно-ліцензійної роботи ДУ «ІПЕП НАМН». Крім того, у повідомленні зазначено про реальний конфлікт інтересів стосовно роботи позивача ОСОБА_1 на посаді заступника директора із загальних питань суміщення посади провідного юрисконсульта. Наказом ДУ «ІПЕП НАМН» від 31.07.2025 № 160-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади» до ОСОБА_1 застосовано захід врегулювання конфлікту інтересів у спосіб звільнення. Позивача звільнено з посади провідного юрисконсульта (0,5 ставки за сумісництвом) 01.08.2025 на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції» (п. 4-1 ст. 41 КЗпП України»). Позивач ОСОБА_1 ознайомлена з цим наказом 01.08.2025. Наказом ДУ «ІПЕП НАМН» від 04.08.2025 № 162-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади» позивача звільнено з посади заступника директора із загальних питань першого робочого дня, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції» (п. 4-1 ст. 41 КЗпП України»). Наказом ДУ «ІПЕП НАМН» від 11.08.2025 № 170-к «Про уточнення наказу від 04.08.2025 № 162-к про звільнення ОСОБА_1 » резолютивну частину наказу № 162-к викладено у новій редакції. Позивача звільнено з посади заступника директора із загальних питань 11.08.2025 на підставі наявності у працівника реального чи потенційного конфлікту інтересів, який має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, передбачений Законом України «Про запобігання корупції» (п. 4-1 ст. 41 КЗпП України»). Із цим наказом позивач ОСОБА_1 ознайомлена 12.08.2025. Відповідно до наказу ДУ «ІПЕП НАМН» № 176-к від 21.08.2025 за ініціативою роботодавця скасовано накази від 04.08.2025 № 162-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади», від 11.08.2025 № 170-к «Про уточнення наказу від 04.08.2025 № 162-к про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника директора з загальних питань. Як вбачається зі змісту наказу ДУ «ІПЕП НАМН» № 176-к від 21.08.2025, відповідні накази підлягали скасуванню, оскільки звільнення ОСОБА_1 було помилковим. Разом з тим, позивач обґрунтовано вважає, що її порушені трудові права відповідачем ДУ «ІПЕП НАМН» та Директором ДУ «ІПЕП НАМН» Місюрою К.В. відновлені повною мірою не були, адже поновлення на посаді провідного юрисконсульта не здійснено. Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Вказані обставини відповідають наявним у справі доказам, які всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України відповідач не спростував, внаслідок чого суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що на день звільнення позивачки посада провідного юрисконсульта не перебувала у прямому підпорядкуванні заступника директора, внаслідок чого є недоведеними зазначені в якості підстави для її звільнення конфлікт публічних інтересів. Доводи скарги про вихід суду поза межі предмету позову матеріалами справи не підтверджуються та є безпідставними. За змістом підпункту а) пункту 2 частини першої статті 3 Закону № 1700- VII до осіб, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування належать посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті. Таким чином, позивач ОСОБА_1 за посадою заступника директора із загальних питань належить до суб`єктів прирівняних за своїм статусом до осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування. Що стосується посади провідного юрисконсульта, то суд правильно виснував про відсутність підстав віднесення її до будь-кого з осіб, на яких поширюється чинність Закону № 1700- VII. Так, після призначення ОСОБА_1 на посаду провідного юрисконсульта у травні 2024 року функції уповноваженої особи на неї повторно не покладалися. Припинила вона їх виконувати з 01.05.2023 після переведення з посади провідного юрисконсульта на посаду заступника директора з загальних питань. Твердження відповідача про безперервне виконання обов`язків уповноваженої особи з питань проведення та організації переговорної процедури закупівель ДУ «ІПЕП НАМН» незалежно від займаної посади дійсно спростовується змістом посадової інструкції заступника директора з загальних питань, а також суперечить приписам статті 43 Конституції України про заборону примусової праці. Відповідно до частини першої статті 25 Закону № 1700- VII особам, зазначеним у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, забороняється: 1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачено Конституцією або законами України; 2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді)), якщо інше не передбачено конституцією або законами України, крім випадку, передбаченого абзацом першим частини другої цієї статті. Враховуючи вказані приписи статті 25 Закону № 1700- VII, та у світлі вказаних обставин, суд дійшов правильного висновку про відсутність у законодавстві заборони для позивача ОСОБА_1 одночасного зайняття посад заступника директора з загальних питань та провідного юрисконсульта ДУ «ІПЕП НАМН». Щодо можливості виникнення або існування реального чи потенціального конфлікту інтересів у позивача суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу на таке. Відповідно до пункту 2.1. Методичних рекомендацій «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції» Національного агентства з питань запобігання корупції, конфлікт інтересів може існувати у особи в ситуації, коли одночасно наявні такі його складові: в особи є приватний інтерес; в особи наявні службові повноваження, під час реалізації яких вона може на власний розсуд вчиняти дії, приймати рішення саме з питання, у якому в неї наявний приватний інтерес; такі службові повноваження мають дискреційний характер (тобто є такими, коли особа може на власний розсуд обирати з кількох юридично допустимих дій, рішень). Саме сукупність зазначених факторів дає підстави стверджувати, що приватний інтерес особи може впливати на об`єктивність та неупередженість під час вчинення особою дії, прийняття рішення, а отже, в особи є конфлікт інтересів. За відсутності принаймні однієї із складових - службових повноважень дискреційного характеру та/або приватного інтересу - конфлікт інтересів не виникає. Відповідно до абз. 1 частини першої статті 27 Закону № 1700- VII особи, зазначені у пункті 1 частини першої статті 3 цього Закону, не можуть мати у прямому підпорядкуванні близьких їм осіб або бути прямо підпорядкованими у зв`язку з виконанням повноважень близьким їм особам. Твердження про підпорядкування ОСОБА_1 самій собі, як заступнику директора з загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН» під час обіймання посади провідного юрисконсульта (за сумісництвом 0,5 ставки), спростовується дослідженими судом доказами. Так, відповідно до п. 4 розділу 1 Посадової інструкції провідного юрисконсульта, затвердженої наказом директора ДУ «ІПЕП НАМН» 21.12.2023, провідний юрисконсульт безпосередньо підпорядковується директору інституту. Важливо, що після видання відповідачем наказу № 76 від 11.06.2025 «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийнятті рішень чи участі в його прийнятті в умовах реального або потенційного конфлікту інтересів» позивач позбавлена частини управлінських повноважень як заступник директора з основної діяльності. Зокрема посадові обов`язки позивача як заступника директора з загальних питань були покладені: на начальника планово-фінансового відділу ОСОБА_5 - по організації господарсько-фінансової, договірної діяльності інституту, організації та проведення процедур закупівель із забезпеченням їх об`єктивності та неупередженості (пункт 2 частково і пункт 3 посадової інструкції заступника директора з загальних питань), а також на провідного юрисконсульта ОСОБА_8 - щодо організації юридично-правової діяльності інституту ДУ «ІПЕП НАМН». Таким чином, суд обґрунтовано вважав, що на момент видання спірного наказу ДУ «ІПЕП НАМН» від 31.07.2025 № 160-к позивач, як заступник директора з загальних питань, не мала службових повноважень, які можуть бути використані для задоволення приватного інтересу її як провідного юрисконсульта. Що ж до наявності такого приватного інтересу, то відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження його існування. Тому за обставин цієї справи суду дійшов правильного висновку про недоведеність конфлікту інтересів у результаті суміщення позивачем ОСОБА_1 посад заступника директора із загальних питань ДУ «ІПЕП НАМН» та провідного юрисконсульта ДУ «ІПЕП НАМН». Що стосується наявності підстав та дотримання порядку звільнення позивача за пунктом 4-1 частини першої статті 41 КЗпП України суд обґрунтовано звернув увагу, що усунувши позивача ОСОБА_1 від виконання функцій з управління юридичною діяльністю ДУ «ІПЕП НАМН» після видання наказу від 11.06.2025 № 76, він виключив будь-яку законну можливість підпорядкування ОСОБА_1 , як провідного юрисконсульта, заступнику директора з загальних питань. Відповідно до статті 34 Закону № 1700-VII переведення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи на іншу посаду у зв`язку з наявністю реального чи потенційного конфлікту інтересів здійснюється за рішенням керівника органу, підприємства, установи, організації у разі, якщо конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований шляхом усунення такої особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті, обмеження її доступу до інформації, перегляду її повноважень та функцій, позбавлення приватного інтересу та за наявності вакантної посади, яка за своїми характеристиками відповідає особистим та професійним якостям особи. Переведення на іншу посаду може здійснюватися лише за згодою особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи. Звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи з займаної посади у зв`язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється у разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, в тому числі через відсутність її згоди на переведення або на позбавлення приватного інтересу. За змістом вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. За правовим висновком Верховного Суду, що викладений у постанові від 28.08.2024 у справі № 750/5802/23, звільнення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи із займаної посади у зв`язку з наявністю конфлікту інтересів здійснюється лише в разі, якщо реальний чи потенційний конфлікт інтересів у її діяльності має постійний характер і не може бути врегульований в інший спосіб, тобто звільнення особи є крайнім способом врегулювання конфлікту інтересів. Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 452/499/19, від 16.06.2021 у справі № 344/4709/20, від 15.09.2021 у справі № 127/7780/20, від 29.09.2021 у справі № 750/10411/19. Методичні рекомендації «Щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, дотримання обмежень щодо запобігання корупції» Національного агентства з питань запобігання корупції у розділі 1 містять перелік осіб, на яких поширюються вимоги щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів та обмеження щодо запобігання корупції. Посада провідний юрисконсульт юридичної особи публічного права в цьому розділі не передбачена, а аналіз посадової інструкції за цією посадою засвідчує відсутність у неї дискреційних повноважень. Таким чином, суд правильно вважав, що за посадою провідного юрисконсульта, яку обіймала позивач ОСОБА_1 після врегулювання конфлікту інтересів у вищевказаний спосіб - її наступне звільнення з підстав, передбачених пунктом 4-1 частини першої статті 41 КЗпП України, є неправомірним. Тому, видавши наказ від 31.07.2025 № 160-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади» відповідач ДУ «ІПЕП НАМН» звільнив позивача з роботи за відсутності підстав і з порушенням порядку звільнення. У постанові Верховного Суду України від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14 зазначено, що звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Таким чином, аналіз зазначених правових норм у їх сукупності з положеннями статті 43 Конституції України та статті 240-1 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що за змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом. Цей правовий висновок підтверджено у постанові Верховного Суду від 28.02.2024 у справі № 357/15166/21. Враховуючи все вищенаведене, суд дійшов законного та обґрунтованого висновку, який доводами скарги не спростований, що звільнення позивача відбулось з порушеннями КЗпП України, Закону України «Про запобігання корупції», у зв`язку з чим, вимоги ОСОБА_1 при визнання протиправним та скасування наказу ДУ «ІПЕП НАМН» від 31.07.2025 № 160-к «Про врегулювання конфлікту інтересів шляхом звільнення з посади», та поновлення на роботі є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, а тому підлягають задоволенню. Внаслідок незаконного звільнення позивачка перенесла душевні страждання, а тому позов про відшкодування моральної шкоди також є доведений. В цій частині вищевказані доводи скарги не знайшли своє підтвердження у матеріалах справи, не спростовують висновки суду. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції в цій частині правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Разом з тим, розмір стягнення не відповідає того характеру, рівню та тривалості цих душевних страждань, які згідно до загальних принципів цивільного законодавства, справедливість, добросовісність та розумність, заслуговують на відшкодування у розмірі 10 000, а не 30 000 грн, як помилково вирішив суд першої інстанції, а тому відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржене рішення по суті спору та відповідно пропорційно і додаткове рішення має бути змінене. Так, Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: (1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); (2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); (3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: (1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: (1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; (2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; (3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; (4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В.Я. Данилевського Національної академії медичних наук України», в особі директора Місюри Катерини Василівни задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 10 грудня 2025 року та додаткове рішення Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2025 року змінити, зменшивши суму у відшкодування моральної шкоди та витрати на професійну правничу допомогу. Стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» (ЄДРПОУ: 02012131), місце знаходження: 61002, м. Харків, вул. Алчевських, б. 10 на користь ОСОБА_1 (РНКОПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації проживання: АДРЕСА_1 ) у рахунок відшкодування моральної шкоди 15 000 грн 00 коп. без утримання податку з доходів фізичних осіб. Стягнути з Державної установи «Інститут проблем ендокринної патології ім. В. Я. Данилевського Національної академії медичних наук України» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 15 000 гривень. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 10 липня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії Ю.М. Мальований. О.Ю. Тичкова.