Постанова 4821 № 711/11655/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м.Черкаси Справа № 711/11655/25 Провадження № 22-ц/821/1435/26 Категорія: 305010000 Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючої: Карпенко О.В.? ? суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В. секретаря: Руденко А.О. прокурора: Кващук А.М. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , представник позивача: адвокат Олененко Олександр Володимирович, відповідачі: Головне управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України, представник Головного управління національної поліції в Черкаській області: Желізняк Юлія Віталіївна, представник Державної казначейської служби: Ярош Сергій Васильович, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси апеляційні скарги Черкаської обласної прокуратури, представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області - Желізняк Юлії Віталіївни на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2026 року та апеляційні скарги представника Державної казначейської служби України Яроша Сергія Васильовича та представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області - Желізняк Юлії Віталіївни на додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 травня 2026 року (ухвалених під головуванням судді Кондрацької Н.М. у приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди,- в с т а н о в и в : Описова частина Короткий зміст позовних вимог 09 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог вказує, що 12 серпня 2010 року слідчим відділом УБОЗ МВС України порушено кримінальну справу № 3701000042 за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України. В подальшому, порушувалось ряд інших кримінальних справ, в тому числі і відносно нього, які об`єднані в одне провадження № 3701000042. 10 вересня 2010 року його затримано як особу, підозрювану у вчиненні злочину, про що складено відповідний протокол від 10 вересня 2010 року. В подальшому, відносно нього складено обвинувальний висновок по кримінальній справі № 3701000042 за звинуваченням за ст. 191 ч. 5, ст. 28 ч. 2, ст. 366 ч. 2, ст. 209 ч. 1 КК України. Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22 вересня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 19 грудня 2022 року та ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2024 року, у справі № 1/81/11 ОСОБА_1 , у вчиненні злочинів, передбачених ст. 191 ч. 5, ст. 28 ч. 2, ст. 366 ч. 2, ст. 209 ч. 1 КК України визнано невинним і по суду виправдано за відсутністю в його діянні складу злочину. Вказує, що загальний строк перебування його перед слідством та судом, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №308/12810/21, період перебування під судом та слідством з 10 вересня 2010 року (день затримання) до 19 грудня 2022 року (день набрання чинності виправдувального вироку суду) та складає 146 місяців і 9 днів. Тому розмір завданої позивачу моральної шкоди становить 146*8 000 = 1 168 000, 00 грн і вказаний розмір є гарантованим мінімальним розміром відшкодування. Звертає увагу на те, що загальний строк перебування позивача перед слідством та судом складає 146 місяців і 9 днів, а в період з 10 вересня 2010 року по 09 березня 2011 року утримувався під вартою в Державній установі «Черкаський слідчий ізолятор». Таким чином він, який виправданий судом, утримувався під вартою 6 місяців і фактично був позбавлений волі. Також в період з 27.09.2010 по 30.09.2010 відносно нього в місці його утримання проведена судово-медична експертиза. За висновком експертів на момент проведення експертизи позивач страждав на хронічні захворювання серцевосудинної та дихальної системи, а саме ІХС, атеросклеротичний кардіосклероз, гіпертонічна хвороба 2 ступеню з кризовим перебігом і порушенням функції системи кровообігу (СН1, ф.2), бронхіальна астма в стадії загострення з порушенням функції дихальної системи (ДН 1-2), обструктивний бронхіт в стадії загострення. Тільки 06.10.2010 його направлено на лікування до Черкаської обласної лікарні. Після лікування, незважаючи на наявність хронічних хвороб та невинуватість позивача у вчиненні інкримінованих злочинів, позивача продовжували утримувати під вартою до 09 березня 2011 року. Вказує, що на момент затримання, він був засновником та директором будівельної компанії приватного підприємства «МП «МЕХБУД». Зазначена будівельна компанія на той час мала 80 працівників, виконувала ряд будівельних робіт по всій Україні, в тому числі, здійснювала будівництво за наслідками виграних тендерів. Усіляко намагався відновити ОСОБА_2 , незважаючи на відсутність фінансування, продовжував фінансування будівництва за рахунок коштів власного підприємства. Факт перевиконання робіт та недоплату зі сторони замовника будівництва підтверджено відповідними судовими будівельно технічними та економічними експертизами і про котрі зазначено в мотивувальній частині виправдувального вироку. 10 жовтня 2012 року, вказує позивач, він отримав інвалідність 3-ї групи і на його думку розмір моральної шкоди повинен становити не менше, встановленої ч. ч. 2, 3 статті 13 Закону № 266/94-ВР. Крім цього, з метою свого захисту в кримінальній справі, він уклав з Адвокатським бюро «Олександра Олененка» договір про надання правничої допомоги № 29 від 29 вересня 2017 року. За наслідками розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій за період з жовтня 2017 року по лютий 2024 року він зобов`язаний сплатити кошти за виконані роботи в сумі 128 000, 00 грн, яка є матеріальною шкодою, яка підлягає до відшкодування. На підставі вищевикладеного, позивач просив суд стягнути за рахунок Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 168 000,00 грн. компенсації моральної шкоди та 128 000,00 грн. кошти у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі та витрати на правничу допомогу. 30 грудня 2025 року представник ОСОБА_1 адвокат Олененко О.В. подав до суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій спросив суд стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 262 000,00 грн. компенсації моральної шкоди та 128 000,00 грн. кошти у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальній справі та витрати на правничу допомогу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 262 000,00 грн. компенсації моральної шкоди, 128 000,00 грн компенсації за надання юридичної допомоги у кримінальній справі, а всього 1 390 000, 00 грн. Рішення суду мотивоване тим, що за встановлених судом обставин справи вбачається, що позивачу заподіяна моральна шкода, яка полягає у незаконному перебуванні під слідством та судом. Визначаючи розмір моральної шкоди, завданої позивачу, суд врахував тривалість страждань позивача, глибину фізичних та душевних страждань, спричинених притягненням позивача до кримінальної відповідальності, його емоційний стан, істотність негативних змін у його житті та можливість їх відновлення, виходячи з вимог розумності і справедливості та вважав, що розмір моральної шкоди, заявлений стороною позивача є виваженим, розумним, справедливим та підлягає у зазначеному розмірі до стягнення. Вирішуючи вимоги в частині стягнення витрат на правничу допомогу в рамках кримінального провадження відносно позивача, суд першої інстанції виходив із того, що вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2021 питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із наданням ОСОБА_1 правничої допомоги у кримінальному провадженні не вирішувалось, тому, врахувавши надані позивачем докази, дійшов висновку, що вимога в цій частині підлягає до задоволення. Додатковим рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 травня 2026 року заяву задоволено частково. Стягнуто з Державного Бюджету України на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з оплатою правничої допомоги, у сумі 10 000,00 грн. Додаткове рішення суду мотивовано тим, що суд, врахувавши заперечення та доводи відповідачів, у тому числі щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання послуг і обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, погодився з тими доводами, що розмір витрат на оплату послуг представника позивача адвоката Олененка О.В. є неспівмірним зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та часом, витраченим на їх виконання, прийшов до висновку, що заявлена вартість таких витрат у розмірі 21 000 грн. підлягає частковому задоволенню на суму 10 000 грн. і саме така сума буде обґрунтованою, відповідатиме принципу розумності, є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та витраченим часом. Короткий зміст вимог апеляційної скарги В апеляційній скарзі, поданій 15 травня 2026 року через систему «Електронний суд», представник Головного управління Національної поліції в Черкаській області Желізняк Ю.В., вважаючи рішення в частині стягнення компенсації за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила рішення Придніпровського районного суду м.Черкаси від 06 березня 2026 року в частині стягнення з Держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 128 000,00 грн. компенсації за надання юридичної допомоги у кримінальній справі скасувати та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. Також просила скасувати додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 травня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви про стягнення судових витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що задовольняючи вимогу в частині компенсації витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не посилається на жоден нормативно-правовий акт та на позицію Верховного Суду, якою керувався при винесенні рішення, що свідчить про порушення норм матеріального та процесуального права. Вказує, що визначені Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги під час досудового розслідування та судового розгляду кримінальної справи, не є тотожними витратами на правничу допомогу, передбачені ст. 137 ЦПК України, тому, у зазначеному випадку, застосуванню підлягає спеціальна норма закону. Посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі №759/2952/20, згідно яких відповідно до наданих позивачем виписок з банку, за надані йому послуги з питань правової допомоги сплачено 112 500,00 грн., проте, наявні в матеріалах справи акти надання послуг та звіти про виконані роботи, на які посилається позивач на підтвердження наданих юридичних послуг, не містять відомостей про оплату зазначених у них сум, тому прийшов висновку про відмову у задоволенні позову. У вказаній справі представником позивача надано наступні докази на підтвердження надання правничої допомоги в кримінальному провадженні: копію договору про надання правничої допомоги № 29 від 29.09.2017, копію акту виконаних робіт №1 від 28.02.2024 до договору про надання правничої допомоги, проте із наданого договору неможливо встановити ціну договору, порядок обчислення гонорару та порядок його оплати. Крім цього, відсутні докази щодо сплати гонорару. На думку скаржника, подані позивачем документи не можуть бути доказами понесення судових витрат у кримінальному провадженні, проте суд прийшов до помилкового висновку про стягнення компенсації за надання правничої допомоги у кримінальному провадженні та не врахував вимоги п. 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Щодо додаткового рішення суду зазначає, що суд першої інстанції неповно дослідив надані докази на підтвердження понесення судових витрат представником позивача, всупереч правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 10.08.2022 у справі №357/9440/20, що свідчить про винесення рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі, поданій 18 травня 2026 року через систему «Електронний суд», представник Державної казначейської служби України Ярош С.В., вважаючи додаткове рішення прийнятим з порушенням норм процесуального права, при неповно з`ясованих обставинах справи, без врахування правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах, просив додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 травня 2026 року скасувати в частині стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 судових витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги у сумі 10 000,00 грн. Апеляційна скарга мотивована тим, що відсутні підстави для стягнення судових витрат за рахунок коштів Державного бюджету. Посилаючись на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, згідно якої належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є Держава як учасник цивільних відносин, як правило в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав та вважає, що відповідачем у справі визначено державу Україна в особі органу, діями якого завдано шкоду, а саме: Черкаську обласну прокуратуру та Головне управління Національної поліції в Черкаській області, тому витрати на професійну допомогу у цій справі можуть бути стягнуті винятково з відповідачів. В апеляційній скарзі, поданій 25 травня 2026 року через систему «Електронний суд», Черкаська обласна прокуратура, вважаючи рішення в частині компенсації коштів за надання юридичної допомоги у кримінальному провадженні ухваленим з неправильним застосуванням норм матеріального права та із порушенням норм процесуального права, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, при невідповідності висновків суду її обставинам, просить рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2026 року в частині стягнення на користь ОСОБА_1 правової допомоги, наданої у кримінальному провадженні в розмірі 128 000,00 грн. скасувати, постановивши у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що на підтвердження позовних вимог про відшкодування витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні стороною позивача надано договір про надання правничої допомоги від 29.09.2017 № 29, акт виконаних робіт № 1 від 28.02.2024 до договору, згідно яких вартість наданих послуг за вказаний період становить 128 000,00 грн. Згідно п. 3 акту виконаних робіт, кошти за виконані роботи сплачуються на банківський рахунок виконавця, однак, позивачем не надано доказів на підтвердженні оплати гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги. Під час розгляду справи, в судовому засіданні 06.03.2026 адвокатом Олененко О.О. надано пояснення, що вказані вище витрати за надання правничої допомоги фактично йому не були сплачені замовником. Задовольняючи вимоги в цій частині, суд стягнув кошти на користь позивача за відсутності доказів фактичного понесення цих витрат. Вважає, що відшкодування позивачу коштів у сумі 128 000,00 грн., які фактично не були ним витрачені, у період дії воєнного стану створює для держави додатковий фінансовий тягар. Відзив на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 28 травня 2026 року, представник Головного управління Національної поліції в Черкаській Желізняк Ю.В., вважає доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України безпідставними, оскільки стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок Держави України, яку у цій справі представляли компетентні органи, просила апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 03 червня 2026 року, представник Черкаської обласної прокуратури Сакун І.В., вважаючи доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України безпідставними, а висновки суду першої інстанції щодо порядку розподілу судових витрат - законними та обгрунтованими, що відповідає сталій судовій практиці Верховного Суду, просила додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 травня 2026 року залишити без змін. У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов до Черкаського апеляційного суду 05 червня 2026 року, представник Державної казначейської служби України Ярош С.В., погоджується із доводами апеляційних скарг Головного Управління Національної поліції в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури в повному обсязі та вважає, що рішення суду першої інстанції є винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, при неповно з`ясованих обставинах справи, без врахування правової позиції Верховного Суду в подібних правовідносинах і таким, що підлягає зміні в частині зменшення розміру задоволення позовних вимог, просив апеляційні скарги Головного Управління Національної поліції в Черкаській області та Черкаської обласної прокуратури задовольнити, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2026 року змінити, скасувавши в частині стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 128 000,00 грн. компенсації за надання юридичної допомоги у кримінальній справі. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що кримінальна справа порушена 12.08.2010 СВ УБОЗ УМВС України в Черкаській області за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 191 КК України, з подальшим порушенням під час проведення досудового розслідування кримінальних справ № 3701000042 ДП-2 за ч. 4 ст. 191 КК України, № 3701000042 ДП-3 за ч. 2 ст. 367 КК України, № 3701000042 ДП-4 за ч. 4 ст. 191 КК України, № 3701000042 ДП-5 за ч. 2 ст. 364 КК України, № 3701100008 за ч. 5 ст. 191 КК України, № 3701000042 ДП-7 за ч. 1 ст. 209 КК України, № 3701000042 ДП-9 за ч. 4 ст. 191 КК України, № 3701000042 ДП-10 за ч. 2 ст. 191 КК України, № 3701000042 ДП-11 за ч. 5 ст. 191 КК України, № 3701000042 ДП-13 за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366 КК України, № 3701000042 ДП-14 за ч. 1 ст. 209 КК України. Вказані кримінальні справи 07.06.2011 об`єднано в одне провадження з присвоєнням номера 3701000042. ОСОБА_1 10.09.2010 затримано в порядку ст. 115 КПК України за підозрою у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 та ч. 4 ст. 191 КК України. Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 13.09.2010 строк його затримання продовжено до 10 діб. ОСОБА_1 17.09.2010 пред`явлено обвинувачення за ч. 4 ст. 191 КК України. Постановою Соснівського районного суду м. Черкаси від 18.09.2010 підозрюваному ОСОБА_1 обрано запобіжний захід - тримання під вартою строком на 2 місяці. Соснівським районним судом м. Черкаси 10.11.2010 строк тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 продовжено до 4 - х місяців, до 10.01.2011 року. Апеляційним судом Черкаської області 10.01.2011 строк тримання під вартою стосовно ОСОБА_1 продовжено до 6-ти місяців, тобто до 10.03.2011. Постановою Апеляційного суду Черкаської області від 09.03.2011 відмовлено у продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою і стосовно нього обрано підписку про невиїзд. ОСОБА_1 21.06.2011 пред`явлено остаточне обвинувачення ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК України. Вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 02.05.2019 ОСОБА_1 виправдано через відсутність у його діянні складу злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК України. Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 09.09.2020 за апеляційною скаргою прокурора вказаний виправдувальний вирок скасовано та призначено новий судовий розгляд кримінальної справи в суді першої інстанції. За результатами судового розгляду вироком Смілянського міськрайонного суду від 22.09.2021, залишеним без змін ухвалою Черкаського апеляційного суду від 19.12.2022 та ухвалою Верховного Суду від 15.02.2024, ОСОБА_1 виправдано через відсутність у його діянні складу злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК України.

Мотивувальна частина Позиція Апеляційного суду Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими. Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданих апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов до наступних висновків. Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині компенсації за надання юридичної допомоги у кримінальній справі та додаткове рішення, тому рішення суду першої інстанції в частині вимог про стягнення моральної шкоди в апеляційному порядку не переглядається. Зазначеним вимогам закону оскаржувані рішення суду першої інстанції відповідають. Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди. Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та статтях 1167, 1176 ЦК України. Згідно із частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Крім того, стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. У справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (пункт 64, заява № 40450/04, рішення від 15 жовтня 2009 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що або запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Отже, адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України). Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України). Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20, провадження № 61-1132св22). Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, провадження № 14-24цс21). По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, провадження № 61-18013сво18). Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України). Як свідчить тлумачення статей 23, 1176 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі відшкодовується державою і при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати. Частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що розмір відшкодування моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Тлумачення наведеної норми закону свідчить про те, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеним законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Визначений судами розмір відшкодування моральної шкоди є мінімальним розміром, який за встановлених фактичних обставин справи відповідає правилам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди. Аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19). Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц зазначено, що визначаючи розмір відшкодування, суд повинен керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Встановивши, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності позивачу завдано моральної шкоди, право на відшкодування якої він набув в силу положень Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», у винесенням виправдувального вироку відносно нього у зв`язку з відсутністю у його діянні складу кримінального злочинів. Передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч.2 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК України. Визначаючи розмір морального відшкодування, суд першої інстанції, виходив із того, що позивач перебував 146 місяців 9 днів під слідством та судом і виходячи з вимог ст. 13 Закону України № 266/94-ВР, щодо розрахунку розміру відшкодування моральної шкоди, який провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, що становить 1 262 462,00 грн (8 647,00 грн х 146 міс.), а також врахувавши вимоги ст. 13 ЦПК України та підтримання стороною позивача позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 262 000,00 грн, суду дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення моральної шкоди у розмірі 1 262 000,00 грн. Таким чином, висновки першої інстанції в частині вирішення вимог моральної шкоди ґрунтуються на повно та всебічно досліджених обставинах справи, що перевірені доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку. Розмір моральної шкоди визначено з урахуванням розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування, періоду перебування позивача під слідством та судом та конкретних обставин справи. Щодо вимоги стягнення витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України. Згідно із положеннями статей 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес. У статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» зазначено, що у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються), зокрема, суми, сплачені громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15 (провадження № 14-342цс18), а також у постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 333/7311/16-ц (провадження № 61-32057св18) та від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21 (провадження № 61-7653св22) зазначено, що позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі на відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги під час досудового розслідування, і таке право виникає на підставі прямої вказівки закону. Тобто позивач має право на відшкодування шкоди, у тому числі, відшкодування (повернення) сум, сплачених за надання йому юридичної допомоги, і право на таке відшкодування виникає на підставі прямої вказівки закону. Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якої надано Конституційним Судом України у Рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009. У Рішенні Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 зазначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. На підтвердження понесених витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правничої допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правничої допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв`язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов`язане з корупцією правопорушення. За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Встановивши, що надані позивачем докази в частині надання правничої допомоги захисником адвокатом Олененком О.В. в рамках кримінальної справи №3701000045 з 29.03.2017 по 15.02.2024, а це більше ніж 7 років, суд дійшов правильного висновку, що позовна вимога про стягнення на користь ОСОБА_1 понесених ним витрат по оплаті правничої допомоги адвоката в розмірі 128 000,00 грн підлягає до задоволення. Судом вірно враховано, що вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2021 питання щодо розподілу судових витрат, пов`язаних із наданням ОСОБА_1 правничої допомоги у кримінальному провадженні, не вирішувалося, а надані стороною позивача докази в повній мірі підтверджують надання юридичної допомоги адвокатом Олененко О.В. в рамках кримінальної справи №3701000045. Доводи Головного управління Національної поліції в Черкаській області, що задовольняючи вимогу в частині компенсації витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції не посилається на жоден нормативно-правовий акт та на позицію Верховного Суду, якою керувався при винесенні рішення, що свідчить про порушення норм матеріального та процесуального права, не приймаються колегією суддів, оскільки суд першої інстанції не зобов`язаний дослівно наводити правові позиції Верховного Суду в кожному мотивувальному абзаці рішення, якщо їхні висновки відповідають загальним принципам, законодавчим нормам та сталому тлумаченню. Відповідно до процесуальних норм, судове рішення, яке є правильним та законним за своїм результатом (по суті спору), не може бути скасоване виключно через відсутність формальних чи стилістичних посилань на судову практику вищих інстанцій. Посилання Черкаської обласної прокуратури в апеляційній скарзі на те, що задовольняючи вимоги в цій частині, суд стягнув кошти на користь позивача за відсутності доказів фактичного понесення цих витрат, є безпідставними, оскільки Верховний Суд у постановах від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20 (провадження № 61-12600св21), від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18 (провадження № 61-46158св18), від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21 (провадження № 61-12476св22) зробив такі висновки: - передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги; - витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено; - виписані адвокатом квитанції про оплату позивачем юридичних послуг у кримінальному провадженні відповідно до укладеного між ними договору, яке у подальшому припинено з реабілітуючих підстав, є достатніми в розумінні пункту 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР для вирішення питання про відшкодування сплачених сум за статтею 1176 ЦК України; - понесені позивачем витрати у вигляді сплачених сум за надання юридичної допомоги підлягають відшкодуванню у повному обсязі згідно з актами надання правової допомоги, довідками про отримання гонорару, квитанціями тощо. Враховуючи, що стороною позивача до суду першої інстанції на підтвердження надання правничої допомоги, пов`язаної із захистом позивача під час перебування під судом та слідством, надано договір про надання правничої допомоги № 29 від № 29.09.2017, за умовами якого, адвокат надає правову допомогу, а саме захист ОСОБА_1 у кримінальній справі № 3701000042 за обвинуваченням у вчинення злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 336, ч. 1 ст. 209 КК України і визначено перелік юридичних послуг. Згідно п. 4.1 договору сторони узгодили, що вартість послуг за даним договором встановлюється сторонами в Акті приймання-передачі виконаних робіт, котрі є невід`ємною частиною даного договору. Згідно Акту виконаних робіт № 1 від 28.01.2024 зазначено, що виконавець приймає, а замовник передає роботи по наданню правничої допомоги, щодо захисту його прав та інтересів, у судовій справі N? 1-81/11: участь в судових засіданнях Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в період жовтень - грудень 2017 року - 8 000,00 грн.; участь в судових засіданнях Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в період січень - грудень 2018 року - 15 000,00 грн.; участь в судових засіданнях Смілянського міськрайонного суду Черкаської області та Кропивницького апеляційного суду в період січень - грудень 2019 року - 20 000,00грн.; участь в судових засіданнях Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в період січень -грудень 2020 року - 25 000,00 грн.; участь в судових засіданнях Смілянського міськрайонного суду Черкаської області в період січень - вересень 2021 року - 25 000,00 грн.; підготовка заперечення на апеляційну скаргу, участь в судових засіданнях Черкаського апеляційного суду в період січень - грудень 2022 року - 15 000,00грн.; підготовка заперечення на касаційну скаргу, пояснення, участь в судових засіданнях Касаційного кримінального суду участь, період жовтень 2023 - лютий 2024 року - 20 000,00грн. Загальна вартість наданих послуг за вказаний період становить 128 000,00 грн. Отже, надані стороною позивача докази підтверджують надання адвокатом юридичних послуг під час перебування позивача під слідством та судом, і підлягають компенсації, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено, чи тільки має бути сплачено. Доводи прокуратури, що відшкодування позивачу коштів у сумі 128 000,00 грн, які фактично не були ним витрачені, у період дії воєнного стану створює для держави додатковий фінансовий тягар, є безпідставними, оскільки позивач був незаконно притягнений до кримінальної відповідальності, протягом тривалого періоду часу перебував під слідством та судом і був змушений скористатися послугами професійного адвоката для свого захисту. Відповідальність за незаконне кримінальне переслідування несе виключно держава. Крім того, згідно зі ст. 1176 ЦК України та ЗУ «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», держава зобов`язана в повному обсязі відшкодувати майнову шкоду, включаючи витрати на правову допомогу, особі, яка незаконно притягувалася до кримінальної відповідальності. Військовий стан не скасовує дію ст. 1176 ЦК України та обов`язок держави компенсувати громадянину шкоду, завдану її ж органами (поліцією, прокуратурою чи судом) Щодо доводів апеляційної скарги в частині скасування додаткового рішення Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції, врахувавши заперечення та доводи відповідачів, у тому числі щодо неспівмірності заявленого розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання робіт з надання послуг і обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про неспівмірність заявлених витрат в розмірі 21 000 грн. зі складністю справи, виконаними адвокатом роботами та часом, витраченим на виконання таких робіт, тому зменшив вказану суму до 10 000,00 грн. Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції. Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 133 ЦПК України). Пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, віднесено витрати на професійну правничу допомогу. У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009). Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року). Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Відповідно до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Статтею 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності). Отже, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачу ОСОБА_1 правничу допомогу у даній справі надавав адвокат Олененко О.В., що підтверджується договором про надання правничої допомоги №7 від 09.12.2025, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським бюро «Олександра Олененка» в особі керуючого бюро Олененка О.В., в якому сторони узгодили, що замовнику надається правнича допомога щодо захисту його прав, пов`язаних зі стягнення моральної та майнової шкоди, у зв`язку з вироком Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 22.09.2021 у справі 1/8/11, за яким замовника у вчиненні злочинів, передбачених ч. 5 ст. 191,ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 366, ч. 1 ст. 209 КК України визнано невинним і по суду виправданим за відсутністю в його діянні складу злочину. Відповідно до розділу 4 Договору , сторони визначили, що ціна договору та порядок оплати послуг виконавця, остаточна вартість послуг визначається в актах приймання-передачі виконаних робіт (чи додаткових угодах) за домовленістю сторін. За роботи (послуги) надані виконавцем, замовник сплачує в безготівковому або готівкою відповідно до акту приймання-передачі виконаних робіт. Оплата здійснюється в національній валюті гривні за курсом на день розрахунку, виходячи з курсу на міжбанківському ринку України. Замовник сплачує судовий збір, витрати на проведення оцінки чи експертизи, а в разі необхідності витрати на відрядження для участі в слідчих діях, судових засіданнях, відрядження, пов`язані зі збиранням доказів окремо. Згідно з Актом від 06.03.2026 виконаних робіт № 1 до договору про надання правничої допомоги № 17 від 09.12.2025 виконавець приймає, а замовник передає роботи по наданню правової допомоги, а саме підготовлено та подано позовну заяву до суду 12 500,00 грн; підготовлено заяву про збільшення позовних вимог 2 500,00 грн; участь у судових засіданнях 3 судові засідання по 2000 грн за засідання, на загальну вартість - 6 000,00 грн. Всього виконано робіт на 21 000,00 грн. Акт підписаний виконавцем АБ «Олександра Олененка» керуючим бюро Олененком О.В. та замовником ОСОБА_1 . Надані стороною позивача документи відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України є належними доказами понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу у даній справі. Відповідачі Головне управління Національної поліції в Черкаській області у відзиві на заяву про ухвалення додаткового рішення та Державна казначейська служба України у запереченнях на заяву про ухвалення додаткового рішення просили відмовити. Черкаська обласна прокуратура в клопотанні про зменшення витрат на правничу допомогу, просила зменшити витрати на правову допомогу до 8 000,00 грн. Отже, відповідачі були повідомлені про заявлений позивачем розмір витрат, які він поніс в суді першої інстанції і які просив стягнути, та скористалися своїм правом на надання заперечення щодо вимоги про стягнення витрат на оплату правничої допомоги. Вирішуючи вимоги розподілу витрат на правничу допомогу, понесену в суді першої інстанції, суд першої інстанції виходив із урахуванням положень ч. 5 та 6 ст. 137 ЦПК України, згідно якої на відповідачів покладено обов`язок щодо подання клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу та доведення не співмірності витрат, та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, врахувавши складність справи, співмірність, обсяг наданої адвокатом правової допомоги, дійшов обґрунтованого висновку, що стягненню підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн, і така сума буде обґрунтованою, відповідатиме принципу розумності, є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та витраченим часом. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі додаткове рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами, не вбачає. Доводи Головного управління Національної поліції в Черкаській області, що суд першої інстанції не повно дослідив надані докази на підтвердження понесення судових витрат представником позивача, всупереч правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 та постанові Верховного Суду від 10.08.2022 у справі №357/9440/20, відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки витрати на правничу допомогу відшкодовуються особі, незалежно від того, чи вони фактично сплачені, чи тільки мають бути сплачені. Верховний Суд неодноразово наголошував, що чинне законодавство не пов`язує право на відшкодування з тим, чи сплатила сторона послуги адвоката авансом, чи ці гроші будуть сплачені лише після ухвалення рішення. Головним критерієм є реальність надання послуг та їх співмірність. Є необґрунтованими доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України, що відсутні підстави для стягнення судових витрат за рахунок коштів Державного бюджету із посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц, згідно якої належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою особою або службовою особою, є Держава як учасник цивільних відносин, як правило в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав та вважає, що відповідачем у справі визначено державу Україна в особі органу діями якого завдано шкоду, а саме: Черкаську обласну прокуратуру та Головне управління Національної поліції в Черкаській області, тому витрати на професійну допомогу у цій справі можуть бути стягнуті винятково з відповідачів, оскільки позов було подано в порядку відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органу дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, тобто державними органами і компенсуються вони з Державного бюджету України. Так, відповідно до п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок, зокрема, незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 ст. 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Частиною 2 ст. 2 ЦК України визначено, що учасником цивільних правовідносин у тому числі є держава Україна. Відповідно ст. 170 ЦК України Держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. Тлумачення правових норм ч. 2 ст. 48 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, заподіяною органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин. При цьому держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі №242/4741/16-ц). Аналогічний висновок неодноразово був викладений Великою Палатою Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (пункт 6.22), від 21.08.2019 у справі № 761/35803/16-ц (пункт 33), від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц (пункт 28), від 25.03.2020 у справі № 641/8857/17. Зазначене також узгоджується з висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 19.07.2023 у справі № 373/1293/20. Враховуючи вказані норми права та висновки Верховного Суду щодо їх застосування, відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь через відповідні органи державної влади, а тому понесені судові витрати, з урахуванням п. 3 ст. 141 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача держави Україна (з Державного бюджету України). Зазначений підхід до стягнення витрат на правничу допомогу за рахунок коштів Державного бюджету України відповідає усталеній практиці Верховного Суду, сформованій у аналогічних правовідносинах, зокрема, у постановах від 29.05.2023 у справі № 336/5109/19, від 31.10.2018 у справі № 383/596/15, від 07.07.2021 у справі № 335/10173/19, від 11.05.2022 у справі № 201/4534/20, від 11.08.2022 у справі № 703/468/21. Крім того, Велика Палата також неодноразово зазначала, що під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 05.10.2022 у справі № 923/199/21 та № 922/1830/19). Така практика є сталою. З огляду на вищевикладене, факт зазначення відповідачами у цій справі, зокрема, Головного управління Національної поліції, Черкаської обласної прокуратури не свідчить про те, що у спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності є не держава, а зазначені органи. Інші доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Крім того, наведені у апеляційних скаргах доводи фактично зводяться лише до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо їх оцінки. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлені у справі рішення є законними та обґрунтованими і підстав для їх зміни чи скасування за наведеними у скаргах доводами не вбачає, оскільки їх доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують. Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судових рішень в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційні скарги залишаються без задоволення. Керуючись ст. ст. 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд, - у х в а л и в : Апеляційні скарги Черкаської обласної прокуратури, представника Головного управління Національної поліції в Черкаській області - Желізняк Юлії Віталіївни та представника Державної казначейської служби України Яроша Сергія Васильовича - залишити без задоволення. Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 06 березня 2026 року та додаткове рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 04 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області, Черкаської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її? ? ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України. Головуюча: ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? О.В. Карпенко Судді :? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? Л.І. Василенко ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ? ?Ю.В. Сіренко /повний текст постанови суду виготовлений 15 липня 2026 року/