Ухвала КАС ВС № 480/4559/25

УХВАЛА про повернення касаційної скарги 15 липня 2026 року м. Київ справа №480/4559/25 адміністративне провадження № К/990/25931/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Філія ГСЦ МВС) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася з позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Філія ГСЦ МВС), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях(філія ГСЦ МВС) щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення її покійного чоловіка, пенсіонера МВС - ОСОБА_2 , за листопад 2019 року у відповідності до вимог статей 43 та 63 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 та наказу Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016; - зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях(філія ГСЦ МВС) підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення покійного чоловіка ОСОБА_1 , пенсіонера МВС - ОСОБА_2 , станом на момент виникнення права на перерахунок пенсії, тобто за листопад 2019 року згідно з інформацією про складові та розмір забезпечення поліцейського, який перебував на посаді міліціонера медвитверезника Конотопського МВ УМВС України в Сумській області, за листопад 2019 року для перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2020 у відповідності до вимог статей 43 та 63 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988, наказу Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016, статті 9 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії). Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 позов задоволено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 09.06.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та встановлено десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до суду касаційної інстанції обґрунтованої заяви про поновлення строку на касаційне оскарження вказавши інші підстави та надавши належні докази на підтвердження поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження; подання уточненої касаційної скарги, в якій необхідно обґрунтувати підстави касаційного оскарження відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. В межах встановленого ухвалою Верховного Суду від 09.06.2026 строку скаржником надіслано до суду касаційної інстанції заяву про усунення недоліків та уточнену касаційну скаргу. Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого. Справу в суді першої інстанції розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження. Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Імперативними приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Дослідивши касаційну скаргу на предмет відповідності вищенаведеним вимогам процесуального закону, суд установив, що у скарзі не зазначені передбачені частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. При цьому касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише цитування пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, доводи щодо незгоди позивача з рішенням суду апеляційної інстанції, посилання на фактичні обставини справи, на постанови Верховного Суду, ухвалені у справах, правовідносини у яких не є релевантними зі спором, який виник у справі №480/4559/25, позаяк спірні правовідносини у порівнюваних справах виникли за інших фактичних обставин та за іншого правового регулювання, цитати нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судом апеляційної інстанції судове рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 зазначила, що процесуальний закон у визначених випадках передбачає необхідність оцінювання правовідносин на предмет подібності. З цією метою суд насамперед має визначити, які правовідносини є спірними, після чого застосувати змістовий критерій порівняння, а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії. Тобто, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб`єктний склад, об`єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм. Додатково варто наголосити, що посилання скаржника у касаційній скарзі на судову практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом попередньої інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування. Верховний Суд зазначає, що посилаючись на неврахування судом апеляційної інстанції висновків викладених у постановах Верховного Суду указаних у касаційній скарзі, скаржником вибірково цитуються окремі витяги з тексту постанов без урахування того, що такі постанови можуть бути прийнятними лише у разі, якщо такі прийняті за результатами розгляду справ з подібними правовідносинами. Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах. Отже, наведені доводи вказують на відсутність підстав відкриття касаційного провадження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. В свою чергу, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) зазначення або зазначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, може унеможливити в подальшому її розгляд. З урахуванням зазначеного, скаржником не виконано вимог ухвали Верховного суду від 09.06.2026 про залишення касаційної скарги без руху в частині зазначення належних підстав оскарження судових рішень в цій справі (з урахуванням вимог частини четвертої статті 328), а відтак, вона не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються правила статті 169 цього Кодексу. Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню скаржнику. Керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Філія ГСЦ МВС) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя А.Ю. Бучик Суддя А.І. Рибачук