Ухвала КАС ВС № 480/4559/25

УХВАЛА про залишення касаційної скарги без руху 09 червня 2026 року м. Київ справа №480/4559/25 адміністративне провадження №К/990/25931/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Коваленко Н.В., суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Філія ГСЦ МВС) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, У С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернулася з позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Філія ГСЦ МВС), в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях(філія ГСЦ МВС) щодо відмови ОСОБА_1 у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області оновленої довідки про розмір грошового забезпечення її покійного чоловіка, пенсіонера МВС - ОСОБА_2 , за листопад 2019 року у відповідності до вимог статей 43 та 63 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988 та наказу Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016; - зобов`язати Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях(філія ГСЦ МВС) підготувати та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області оновлену довідку про розмір грошового забезпечення покійного чоловіка ОСОБА_1 , пенсіонера МВС - ОСОБА_2 , станом на момент виникнення права на перерахунок пенсії, тобто за листопад 2019 року згідно з інформацією про складові та розмір забезпечення поліцейського, який перебував на посаді міліціонера медвитверезника Конотопського МВ УМВС України в Сумській області, за листопад 2019 року для перерахунку основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2020 у відповідності до вимог статей 43 та 63 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2015 №988, наказу Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016, статті 9 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з обов`язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення та премії). Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 позов задоволено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2025 скасовано, прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою. Ухвалою Верховного Суду від 12.05.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі №480/4559/25 повернуто особі, яка її подала. 01.06.2025 до Верховного Суду вдруге направлено поштою касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якій скаржник просить скасувати постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 та залишити без змін рішення Сумського окружного адміністративного суду від 01.12.2025. Разом з касаційною скаргою скаржником заявлено клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтоване тим, що вперше касаційну скаргу на рішення суду апеляційної інстанції скаржником було подано в межах строків на касаційне оскарження, ухвалою Верховного Суду від 12.05.2026 вказана скарга була повернута скаржнику з правом повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Вирішуючи клопотання скаржника в частині поновлення строків на касаційне оскарження, колегія суддів виходить з наступного. Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Тобто особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить вчиняти усі можливі та залежні від неї дії, цілком використовувати наявні засоби та можливості, передбачені законодавством. Отже, учасники процесу мають діяти вчасно та в належний спосіб, вони не мають допускати затримки та невиправданого зволікання під час виконання своїх процесуальних обов`язків. Також згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Наведеними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України чітко окреслений характер процесуальної поведінки учасників справи, відповідно до якого особа, яка зацікавлена у поданні касаційної скарги, мусить діяти сумлінно, тобто виявляти добросовісне ставлення до наявних у неї прав і здійснювати їхню реалізацію в такий спосіб, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без невиправданих зволікань) виконання своїх обов`язків, встановлених законом або судом, передусім щодо дотримання строку на касаційне оскарження. Для цього учасник справи повинен вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати цілком наявні засоби та можливості, передбачені законодавством Суд зауважує, що строк звернення до суду, як одна із складових гарантії «права на суд», може і має бути поновленим, лише у разі наявності достатніх на те поважних причин. Поняття поважних причин пропуску процесуальних строків є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд судді, суду. Наведене дає підстави для висновку, що поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання касаційної скарги здійснюється судом касаційної інстанції у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на касаційне оскарження судового рішення. Колегія суддів зауважує, що норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять виключень або підстав для звільнення учасників процесу від обов`язку надавати докази до суду та доводити ті обставини, які є підставами для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами. Водночас Суд звертає увагу, що та обставина, що повернення касаційної скарги не позбавляє права на повторне звернення до суду не означає наявність у особи безумовного права оскаржувати судові рішення у будь-який момент після повернення вперше поданої касаційної скарги без урахування процесуальних строків, встановлених для цього, а у Суду - обов`язку поновлювати такий строк, у разі його пропуску, тим більш за відсутності поважних причин. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Ураховуючи обставини справи, зазначену скаржником причину пропуску строку на касаційне оскарження не можна вважати поважною, тобто такою, що не залежала від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, і пов`язана з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій. При попередньому зверненні із касаційною скаргою скаржником не було дотримано вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а саме: у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Скаржник не зазначає обставин, які позбавляли його можливості привести свою касаційну скаргу у відповідність із пунктом 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому, такі дії залежали виключно від скаржника. Скаржник оскаржує, зокрема, постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 та виготовлено її повний текст, тому останній день строку на касаційне оскарження припадав на 16.04.2026, а касаційну скаргу повторно подано 01.06.2025. Разом з тим, ухвалою Верховного Суду 12.05.2025 подану вперше касаційну скаргу було повернуто скаржнику. Так, відповідно до відомостей реєстраційної картки поштового повідомлення (провадження №К/990/14597/26) ухвалу Верховного Суду від 12.05.2026 про повернення вперше поданої касаційної скарги у цій справі скаржником отримано 19.05.2026. 01.06.2026 скаржник поштою вдруге звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Верховний Суд звертає увагу, що статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України регламентовано обов`язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи), добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Суд зазначає, що подання касаційної скарги після повернення Верховним Судом попередньо поданої касаційної скарги, не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку на касаційне оскарження, оскільки нормами Кодексу адміністративного судочинства України не визначено строків звернення до суду касаційної інстанції після повернення касаційної скарги, позаяк процесуальним законодавством регламентуються виключно загальні строки на касаційне оскарження судових рішень, що передбачено статтею 329 Кодексу адміністративного судочинства України. Колегія суддів встановила, що скаржник отримав ухвалу про повернення первинної касаційної скарги 19.05.2026, проте звернувся до суду повторно лише 01.06.2026, що вказує на необґрунтоване зволікання у поданні скарги після усунення недоліків. Наведені скаржником обставини не можуть бути визнані поважними причинами для поновлення строку. Верховний Суд, дослідивши обставини справи та доводи скаржника, дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, оскільки наведені обставини не можуть бути визнані поважними підставами для відновлення пропущеного строку. Таким чином, скаржнику необхідно подати нові обґрунтування, які підтверджують наявність поважних причин пропущення строку на касаційне оскарження, з наданням належних доказів, що підтверджують ці обставини. Приписами частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставою касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України та вважає, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію Верховного Суду, яка сформована в рішенні від 17.12.2019 у зразковій справі №160/8324/19 та залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020 щодо застосування положень статей 43 та 63 Закону України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які поширюють свою дію і на працівників органів внутрішніх справ. В справі, що розглядається спірні правовідносини виникли щодо відмови у підготовці та наданні до органу Пенсійного фонду України оновленої довідки про розмір грошового забезпечення її покійного чоловіка, пенсіонера МВС. Отже, Верховний Суд вважає нерелевантними посилання скаржника на правові висновки, викладені у рішенні від 17.12.2019 у зразковій справі №160/8324/19 та залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 24.06.2020, оскільки обставини справ, на які посилається скаржник, є відмінними від спірних правовідносин у цій справі. Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. У постанові від 19.05.2020 (справа №910/719/19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Встановлюючи обов`язковим при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду, частина п`ята статті 242 Кодексу адміністративного судочинства презюмує застосування норм права у подібних правовідносинах. Отже, наведені доводи вказують на відсутність підстав відкриття касаційного провадження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки відсутні підстави вважати, що оскаржуване судове рішення та зазначене вище рішення Верховного Суду прийняте у справі правовідносини у яких є подібними, тому що судове рішення ухвалено в інших правовідносинах, тобто є нерелевантним у порівнянні із оскаржуваним судовим рішенням у цій справі. Касаційна скарга в частині наведених у ній обґрунтувань вимог до суду касаційної інстанції містить лише посилання на фактичні обставини справи, цитати нормативних актів із абстрактним зазначенням, що судом апеляційної інстанції ухвалено судове рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень у розумінні частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Тлумачення вказаних норм у їхньому логічному взаємозв`язку передбачає, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах «а», «б», «в» та «г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Доведення вищезазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. У порушення вимог частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України скаржник не навів виключних підстав, які допускають касаційне оскарження судових рішень у справах незначної складності. Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у справах розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності. Враховуючи, що розгляд справи в суді першої інстанції здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження, скаржнику слід уточнити підстави касаційного оскарження, з урахуванням предмету спору, зазначивши обґрунтування підстав касаційного оскарження, передбачених частиною п`ятою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без руху та встановити десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання до суду касаційної інстанції обґрунтованої заяви про поновлення строку на касаційне оскарження вказавши інші підстави та надавши належні докази на підтвердження поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження; подання уточненої касаційної скарги, в якій необхідно обґрунтувати підстави касаційного оскарження відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 169, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд У Х В А Л И В: Визнати неповажними підстави пропуску строку на касаційне оскарження та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026. Залишити без руху касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 17.03.2026 у справі за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Філія ГСЦ МВС) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії. Надати скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, які зазначено в мотивувальній частині ухвали. Надіслати скаржнику копію ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не оскаржується. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко Суддя А.Ю. Бучик Суддя А.І. Рибачук