Постанова Київський апеляційний суд № 753/19345/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 753/19345/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/10965/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Хоменко В.С., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, - в с т а н о в и в : У вересні 2025 року представник ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» - Алієва Нурай звернулась до суду з вказаним позовом, на обґрунтування якого зазначала, що 25.01.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 757818774. 28.11.2018 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором. 31.12.2020 року додатковою угодою № 26 до договору факторингу № 28/1118-01 сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції. Відповідно до Реєстру боржників № 275 від 12.03.2024 року до договору факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», до ТОВ «Таліон плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 757818774. 27.02.2025 року між ТОВ «Таліон плюс» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 27/0225-01, відповідності до умов якого, ТОВ «Таліон плюс» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «Таліон плюс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрах прав вимоги. Відповідно до Реєстру прав вимоги № 1 від 27.02.2025 року до договору факторингу №27/0225-01 від 27.02.2025 року, ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до відповідача в сумі 36 056,28 грн, з яких: 8 700,00 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 27 356,28 грн - сума заборгованості за відсотками. Відповідач не виконав свої зобов`язання за кредитним договором, після відступлення позивачу права вимоги грошової вимоги до відповідача, останній не здійснював жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ !ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора. З моменту отримання права вимоги до відповідача, позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкції. Враховуючи викладене, просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» суму заборгованості за кредитним договором № 757818774 в розмірі 36056,28 грн., з яких 8 000,00 грн. - сума заборгованості по основному боргу, 27 356,28 грн. - сума заборгованості по процентам; стягнути понесені судові витрати (а.с. 1-4). 27 січня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від ОСОБА_1 , в якому останній просив відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с. 75-78). Посилався на те, що належним чином не був повідомлений про заміну первісного кредитора (відступлення права вимоги) за договором факторингу. Разом з тим, в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження укладення відповідачем кредитного договору. Крім того, наданий позивачем розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту видачі кредитних коштів (а.с. 25-28). 30.01.2026 року до суду від представника позивача надійшли додаткові пояснення, в яких зазначала, що саме відповідач ініціював укладення спірного кредитного договору, підписавши його електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора та ОСОБА_1 не спростовано презумпцію правомірності цього правочину. Первісним кредитором кошти надано позичальнику в безготівковій формі за реквізитами платіжної картки НОМЕР_1 та відповідач, як власник карткового рахунку на який перераховано кошти, може самостійно отримати виписку по рахунку для підтвердження або спростування цього факту. Заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника та неповідомлення боржника про заміну кредитора не є підставою для звільнення боржника від обов`язку від виконання кредитних зобов`язань (а.с. 80-99). Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року у задоволенні позову ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено (а.с. 108-118). Не погодившись з рішенням районного суду, 20 квітня 2026 року представник ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - Дергунова А.В. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги (а.с. 127-131). На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що відсутність доказів щодо перерахування кредитних коштів з метою доведення виконання умов спірного кредитного договору в даному випадку не може слугувати підставою для залишення позову без задоволення, оскільки доказом перерахування кредитних коштів є платіжне доручення № cbb49157-8b2f-47d1-98b7-0f2591b50f57 на суму 8 700 грн., що підтверджує зачислення кредитних коштів на картку НОМЕР_1 . Інформація про проведення успішних транзакцій зберігається у первісного кредитора, у зв`язку з чим позивач не володіє оригіналами первинних документів, в тому числі, що підтверджують факт перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника. Відповідач, як власник кредитної картки, на яку було перераховано кредитні кошти, міг отримати виписки по рахунку для підтвердження або спростування факту перерахування кредитних коштів та подати до суду власний розрахунок заборгованості, однак відповідачем не надано до суду доказів на спростування позовних вимог, а саме, що кошти не були зараховані на картковий рахунок позичальника, вказаний у договорі, або доказів того, що вказаний рахунок не належить відповідачу. Позивач просив суд витребувати докази в АТ КБ «ПриватБанк» щодо наявності у ОСОБА_1 карткових рахунків, відкритих у банку з 24.01.2024 по 27.02.2025, щодо належності ОСОБА_1 карткового рахунку № НОМЕР_1 , виписку по особовому рахунку № НОМЕР_1 , інформацію про знаходження на картковий рахунок НОМЕР_1 коштів у сумі 8700 грн. 25.01.2024 року. Однак, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання та в той же день виніс оскаржуване рішення. Крім того, звертала увагу, що відповідно п. 1.3. договору факторингу № 28/1118-01, право вимоги означає всі права клієнта за кредитним договором, в тому числі права грошових до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу яких настав, а також право вимоги, які виникнуть в майбутньому. Чинне законодавством не забороняє відступлення майбутніх прав вимог, а договір факторингу № 28/1118-01 є дійсним. Щодо надання повного реєстру боржників, вказувала, що Реєстр прав вимоги № 1 від 27.02.2025 року до договору факторингу № 28/1118-01 носить в собі зобов`язання про нерозголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю та конфіденційну інформацію, в зв`язку з чим весь реєстр надати позивач не може (а.с. 127-131). Відзив на апеляційну скаргу не надходив. При цьому, судом апеляційної інстанції було забезпечено право відповідача ОСОБА_1 подати відзив (заперечення) проти апеляційної скарги та (або) докази на спростування заявлених позовних вимог, направивши відповідні поштові повідомлення 27 травня 2026 року і 18 червня 2026 року, проте вони повернулися без вручення із відмітками працівників пошти «адресат відсутній за вказаною адресою», заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили (а.с. 157-165). У справі GORYACHYY v. Ukraine (№ 43925/18 рішення в цій справі ухвалене Комітетом 24 лютого 2022 року, оприлюднене 15 вересня 2022 року та є остаточним), ЄСПЛ зауважив, що згідно з національним законодавством апеляційний суд мав обов`язок повідомити заявника про майбутню апеляцію та запропонувати йому викласти свої доводи. На відміну від багатьох інших справ, розглянутих ЄСПЛ, де у відповідних матеріалах не було доказів того, що належна кореспонденція була надіслана заявникам (див., наприклад, «Стрижак проти України», №72269/01, § 39, 8 листопада 2005 року; Hudakova and Others v. Slovakia, №23083/05, §§ 30-32, 27 квітня 2010 року; і Лазаренко та інші, згадане вище, §§ 36 і 43), у цій справі докази, надані сторонами, показали, що 4 квітня 2016 року апеляційний суд справді надіслав заявнику рекомендованим листом повідомлення про апеляційну скаргу відповідача. Отже, виявляється, що національний суд належним чином дотримався вимоги, встановленої національним процесуальним законодавством. ЄСПЛ також зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Лазаренко та інші, § 37, і, у контексті статті 8 Конвенції, Foley v. the United Kingdom (dec.), №39197/98, вересня 2001 року). Інакше кажучи, органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви заявника про те, що його права за пунктом 1 статті 6 Конвенції були порушені (див. Yeremeyev v. Ukraine, (dec.) [Committee], №64766/12, §§ 31 і 32, 26 березня року, та Sydorenko v. Ukraine (dec.) [Committee], №73193/12, § 32, 18 лютого 2021 року). За правилами ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року розглянута апеляційним судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла наступного висновку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять Договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», а також відомостей, що переходу права грошової вимоги первісного кредитора до боржника ОСОБА_1 за Договором № 757818774 від 25.01.2024 року на дату відступлення прав вимоги за Договором факторингу № 28/1118-01, та за Додатковою угодою № 26 від 31.12.2020 року. Договір факторингу № 28/1118-01, укладений між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліонплюс» датовано 28.11.2018 року, а Додаткова угода № 26 до Договору факторингу 31.12.2020 року, тобто ще до підписання кредитного договору № 757818774 від 25.01.2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 .Також матеріали справи не містять реєстру боржників № 275 від 12.03.2024 року до Договору факторингу № 28/1118-01, на який посилається позивач, та відомостей щодо заборгованості за Договором факторингу № 28/1118-01, укладеного між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс». Таким чином, твердження позивача про набуття права грошової вимоги за зобов`язанням ОСОБА_1 за Договором № 757818774 від 25.01.2024 року перед ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» у зв`язку з укладенням Договору факторингу № 28/1118-01 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон плюс», а також у подальшому Договору факторингу № 27/0225-01 від 27.02.2025 року між позивачем та ТОВ «Таліон плюс», не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами. Крім того, до позовної заяви додано копію платіжного доручення від 25.01.2024 року про перерахування коштів у сумі 8 700,00 грн на кредит рахунок № 5168-75ХХ-ХХХХ-2713 з вказаним у ній призначенням платежу: кошти згідно з Договором № 757818774 від 25.01.2024 року, платник: ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», яка не містить підпису та печатки відповідальної особи, яка провела платіж, а її лише підписано електронним підписом директора Сінченка С.А.21.09.2025 року, тобто після спливу більше ніж півтора року з вказаної в ній дати проведення платежу. Отже, позивачем не надано доказів чинності цього документа станом на зазначений в ньому день здійснення грошового переказу, що свідчить про неналежність цього доказу на підтвердження факту здійснення 25.01.2024 року фінансової операції з переказу відповідачу коштів у розмірі 8 700,00 грн. При цьому, позивачем не надано жодних первинних бухгалтерських та платіжних (розрахункових) документів, якими б підтверджувалося перерахування ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» коштів на рахунок ОСОБА_1 на виконання умов спірного Кредитного договору. Колегія суддів не може в повній мірі погодитись з висновками суду першої інстанції, з огляду на таке. Судом встановлено, що 25.01.2024 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 757818774, за умовами якого кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії в розмірі кредитного ліміту 8 700 грн, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом (а.с. 7-17). Відповідно до п. 2.3 кредитодавець надає перший транш за договором у сумі 8 700 грн. 25.01.2024 (що є датою надання кредиту). Другий та решта траншів за договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених договором (п. 2.4). Кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитного переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної банківської картки НОМЕР_2 , що відсувається не пізніше ніж протягом 3 робочих днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового Траншу за договором (а. 5.1. договору). Рекомендована (не обов`язкова) дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування 08.02.2024 року, а саме: протягом 14 днів від дати отримання першого траншу позичальником (п.7.1). Відповідно до пункту 7.3. кінцева дата повернення кредиту - 24.02.2029 року. Умовами договору погоджені умови кредитування щодо нарахування процентів за користування кредитом, їх розмір та строки нарахування (розділ 8). Вказаний договір підписано ОСОБА_1 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатору RSTT (а.с. 17). В договорі в графі реквізити сторін зазначено паспортні дані ОСОБА_1 , його податковий номер, електронну адресу, номер телефону (а.с. 16, зворот). На підтвердження надання кредиту на підставі вказаного договору позивачем надано платіжне доручення на загальну суму 8 700,00 грн. на кредитний рахунок 5168-75ХХ-ХХХХ-2713 (а.с. 19). 31.12.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначених в Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 22-26). Відповідно до п. 1.3 вказаного договору факторингу, право вимоги - права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які настануть в майбутньому (а.с. 22). 27.02.2025 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (фактор) та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (клієнт) укладено договір факторингу № 27/0225-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права за переліком в Реєстрі прав вимог, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 27-28). Відповідно до Реєстру прав вимог № 1 від 27.02.2025 року, до ТОФ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 757818774 від 25.01.2024 року на загальну суму 36056,28 грн. (а.с. 30). Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 757818774 від 25.01.2024 року, боржником ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором не погашена, залишок заборгованості складає 36 056,28 грн. (а.с. 20-21). Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. За правилом ч.1 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ч.ч.1, 3 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Частиною 1 ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Як вбачається з матеріалів справи, 25.01.2024 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ДОПОМОГА» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії № 757818774. Вказаний договори було укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора. Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що вказаний кредитний договір був підписаний позичальником за допомогою одноразового паролю-ідентифікатору, який був надісланий первісним кредитором відповідачу, на підтвердження чого у ідентифікаційній частині договору міститься код-ідентифікатор відповідача, що і є його безпосереднім підписом. Доказів на спростування факту підписання відповідачем спірного договору до суду не надано. На підтвердження факту перерахування коштів за договором кредитної лінії № 757818774 від 25.01.2024 рокупозивачем надано до суду платіжне доручення на загальну суму 8 700,00 грн. на кредитний рахунок 5168-75ХХ-ХХХХ-2713 (а.с. 19). Відповідачем не спростовано факту отримання вказаних коштів від первісного кредитора та доказів того, що вказаний кредитний рахунок йому не належить. Однак, апеляційний суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. З матеріалів справи вбачається, що 31.12.2020 року між ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ДОПОМОГА» та ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» укладено договір факторингу № 28/1118-01, відповідно до якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначених в Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 22-26). Відповідно до п. 1.3 вказаного договору факторингу, право вимоги - права грошових вимог клієнта до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які настануть в майбутньому (а.с. 22). 27.02.2025 року між ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» (фактор) та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» (клієнт) укладено договір факторингу № 27/0225-01, відповідно до умов якого клієнт зобов`язується відступити фактору права за переліком в Реєстрі прав вимог, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 27-28). Відповідно до Реєстру прав вимог № 1 від 27.02.2025 року, до ТОФ ФК «Європейська агенція з повернення боргів» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором 757818774 від 25.01.2024 року на загальну суму 36056,28 грн. (а.с. 30). Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що позивачем не надано до суду доказів, зокрема, Реєстру прав вимог до договору факторингу № 28/1118-01, який би підтвердив факт відступлення прав вимоги від ТОВ «МАНІВЕО ШВИДКА ДОПОМОГА» до ТОВ «ТАЛІОН ПЛЮС» за кредитним договором 757818774 від 25.01.2024 року. Таким чином, колегія суддів вважає, що позивач ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» не підтвердив факт переходу до нього права вимоги за договором кредитної лінії № 757818774 від 25.01.2024 року, а відтак, відсутні підстави для задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за вказаним договором. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України). З огляду на положення частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити частково. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року - змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов