Постанова 4824 № 369/18954/25

К И Ї В С Ь К И Й А П Е Л Я Ц І Й Н И Й С У Д П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 15 липня 2026 року місто Київ справа № 369/18954/25 апеляційне провадження № 22-ц/824/9764/2026 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Саліхова В.В., суддів: Євграфової Є.П., Левенця Б.Б., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`янової Каріни Олександрівни на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Мартиненко В.С., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,- в с т а н о в и в: У жовтні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Позов обгрунтовано тим, що з 09 вересня 2017 року було зареєстровано шлюб з відповідачем від якого мають спільну дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З серпня 2025 року позивач і відповідач не проживають разом, сім`я носить формальний характер, подружні стосунки не підтримують, їх сімейне життя не склалось, втрачено почуття любові у зв`язку з чим подальше збереження сім`ї вважає неможливе та просить розірвати шлюб. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу зупинено до припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України, що переведені на воєнний стан. Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - адвокат Дем`янова К.О. подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування вимог посилається на те, що позов подано лише про розірвання шлюбу, тобто в межах даної справи не вирішується питання щодо поділу майна, стягнення коштів на утримання їх спільної дитини тощо. Зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування до шлюбу не допускається. Вказує, що позивач не бажає продовжувати шлюбні відносини і вважає, що зупинення провадження лише захист інтересів відповідача, який у свою чергу зловживає своїм правом, оскільки повідомлений позивачем, що збереження шлюбу жодним чином неможливе. Частиною 2 ст.367 ЦПК України визначено, що апеляційна скарга на ухвалу суду про зупинення провадження у справі розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України, - до припинення перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції (п.2 ч.1 ст.253 ЦПК України). Зазначені норми права забезпечують дотримання фундаментальних засад правосуддя, гарантованих як Конституцією України, так і статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), а саме: права на доступ до суду та права на справедливий розгляд справи. У цьому випадку це стосується реалізації процесуальних прав військовослужбовців у судочинстві. Особи, які мобілізовані на військову службу у період воєнного стану, виконують конституційний обов`язок із захисту України від збройної агресії. Військові формування у період воєнного стану діють у єдиній організаційній структурі з метою виконання завдань, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. Отже, правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово продовжується. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року в справі №754/947/22 (провадження № 14-74цс25) зазначено, що: з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм (п.81 постанови); упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації належними для застосування судом згаданих вище норм процесуального права є докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про те, що військовослужбовець (сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) перебуває на військовій службі (п.82 постанови); системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції (п.83 постанови). Колегія суддів апеляційного суду ураховує, що обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі. Тобто якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя. На вказаному наголошено, зокрема, у пунктах 102-105 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22 (провадження № 14-74цс25). При цьому у пунктах 107, 108 вищевказаної постанови Велика Палата Верховного Суду наголосила, що про своє волевиявлення проти зупинення провадження та прагнення продовжувати розгляд справи військовослужбовець - сторона або третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, може заявити у позовній заяві, апеляційній чи касаційній скарзі, відзиві на них або відповіді на відзив, а також у будь-якій іншій заяві або клопотанні у справі, адресованих суду. Проте в будь-якому разі така його воля до продовження судового розгляду має правове значення винятково для суду певної судової інстанції, в якій було здійснене це волевиявлення. Процесуальний закон визначає обов`язок суду зупинити провадження у справі до припинення перебування сторони у складі Збройних Сил України, що є гарантією держави у забезпеченні процесуальних прав таких осіб. З матеріалів справи вбачається, що 27 лютого 2026 року відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду першої інстанції з клопотанням, в якому просив зупинити провадження у справі, оскільки він перебуває у складі Збройних Сил України, заперечуючи проти розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження До клопотання додано копії: довідки в/ч НОМЕР_1 від 29 січня 2026 року №747/39, згідно з якою старший солдат ОСОБА_2 перебуває на військовій службі; витяг з наказу; витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 28.02.2025 року, відповідно до якого солдат ОСОБА_2 призвано на військову службу. Враховуючи, що з 24 лютого 2022 року в Україні введено правовий режим воєнного стану, внаслідок чого Збройні Сили України як цілісна структура були переведені на організацію і штати воєнного часу, а також беручи до уваги факт проходження відповідачем ОСОБА_2 військової служби в період дії воєнного стану, який є об`єктивною обставиною, що перешкоджає його участі у розгляді справи, і відсутність беззастережної волі військовослужбовця ОСОБА_2 щодо продовження розгляду справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для зупинення провадження у справі відповідно до пункту 2 частини 1 статті 251 ЦПК України, дотримавшись таким чином норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги суд відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджено перебування відповідача в складі Збройних Сил України. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом п.2 ч.1 ст.251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі (висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від від 12 листопада 2025 року у справі №754/947/22). Отже, наявність не припиненого воєнного стану в Україні та перебування ОСОБА_2 на військовій службі, відсутність прагнення у останнього продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), є достатніми підставами для зупинення провадження у справі. Посилання в апеляційній скарзі на те, що спір лише про розірвання шлюбу, а відтак відсутні підстави для зупинення провадження у справі є необґрунтованими, оскільки положення статті 251 ЦПК України чітко передбачають випадки, в яких суд зобов`язаний зупинити провадження у справі, а у ст.253 зазначеного Кодексу визначені строки, на які зупиняється провадження у справі. Апеляційний суд вважає необхідним зазначити, що зупинення провадження у справі є тимчасовим заходом та у разі наявності доказів на підтвердження припинення перебування ОСОБА_2 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, позивач не позбавлена права ініціювати питання про поновлення провадження у справі шляхом подання до суду відповідного клопотання. Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства, внаслідок чого підстав для її скасування, з мотивів викладених в апеляційній скарзі не вбачається. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,- п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Дем`янової Каріни Олександрівни - залишити без задоволення. Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 березня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий Судді: