Постанова Запорізький апеляційний суд № 755/10434/24

Дата документу 07.07.2026 Справа № 755/10434/24 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 755/10434/24 Головуючий у І інстанції: Вайнраух Л. А. Провадження № 22-ц/807/686/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Полякова О.З., суддів Кочеткової І.В., Кухаря С.В., секретар Остащенко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Каплі Аліни Степанівни на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Кредо» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, застосування наслідків порушення виконання грошового зобов`язання, У С Т А Н О В И Л А: У червні 2024 року ОСОБА_1 в особі представника адвоката Каплі А.С. звернувся до суду з позовом, вимоги якого у подальшому збільшив, до ТДВ «СК «Кредо» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, застосування наслідків порушення виконання грошового зобов`язання. В обґрунтування позову зазначено, що 20.08.2023, приблизно о 19 годині 28 хвилин, у м. Києві на перехресті бульвару Воскресенський та вулиці Стальського, сталося зіткнення автомобілів «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 , та «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який є власником автомобіля. Постановою від 17.11.2023 у справі № 755/16730/23 Дніпровський районний суд м. Києва визнав винним водія ОСОБА_2 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. Крім того, постановою від 26.02.2024 у справі № 755/14659/23 Дніпровський районний суд м. Києва закрив провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_3 за ст. 124 КУпАП на підставі п.1 ст. 247 КУпАП за відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності складу адміністративного правопорушення. ОСОБА_1 в особі представника адвоката Каплі А.С. зазначав, що згідно зі звітом про оцінку вартості матеріального збитку № 12/73.09.23 від 30.09.2023, вартість матеріального збитку автомобіля «Volkswagen» складає 127598,42 грн, відновлювального ремонту 202521,66 грн. Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «Daewoо» на момент ДТП застрахована за полісом обов`язкового страхування власника наземного транспортного засобу № 214359458 у ТДВ «СК «Кредо». 23.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до ТДВ «СК «Кредо» з повідомленням про настання ДТП та заявою про страхове відшкодування. Визнавши подію ДТП страховим випадком, ТДВ «СК «Кредо» виплатило страхове відшкодування позивачу в розмірі 76088,34 грн (11.01.2024 36444 грн; 05.04.2024 39644,34 грн). 25.04.2024 представник позивача направила адвокатський запит на електронну адресу ТДВ «СК «Кредо» з проханням надати документи, на підставі яких товариство визначило вартість матеріального збитку ТЗ «Volkswagen». 02.05.2024 на електронну адресу адвоката надійшла відповідь та копія звіту Звіту № 37-S/13/18 від 26.09.2023, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу складає 79288,34 грн без урахування ПДВ на запасні частини та матеріали. Розрахунок, на підставі якого страхових визначив суму страхового відшкодування, визначений таким чином: 79288,34 грн (вартість матеріального збитку без урахуванням ПДВ) 3200 грн (розмір франшизи) = 76088,34 грн. У свою чергу ОСОБА_1 здійснив замовлення Звіту про оцінку вартості матеріального збитку № 12/73.09.23 від 30.09.2023, відповідно до якого, перелік результатів оцінки пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля марки «Volkswagen» такий: - ринкова вартість КТЗ до пошкодження 561145,17 грн; - коефіцієнт фізичного зносу 0,4636; - вартість відновлювального ремонту КТЗ 202521,66 грн; - вартість матеріального збитку 127598,42 грн. Отже, на підставі вищезазначеного розрахунок залишкової суми матеріального збитку, що має бути стягнутий з відповідача має такий вигляд: 127598,42 грн (вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу) - 76 88,34 грн (відшкодована сума на дату подачі позовної заяви страхового відшкодування) = 51510,08 грн. Крім того, оскільки відповідач частково відшкодував страхове відшкодування, розрахунок штрафних санкцій: пені, 3 % річних та інфляційного збільшення боргу має обраховуватися, починаючи з 11.01.2024 (дня виплати страхового відшкодування) до 25.05.2024 (дати звернення з позовом до суду). Посилаючись на означені обставини, з урахуванням заяви збільшення позовних вимог від 03.06.2025, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Каплі А.С. просив суд стягнути на його користь із ТДВ «СК «Кредо»: - страхове відшкодування в сумі 59935,93 грн - 10042,64 грн інфляційне збільшення, - 23444,77 грн пені, - 2507,59 3 % річних. - 4000 грн вартості послуг експерта. Також просив вирішити питання про стягнення судових витрат. Рішенням від 17 грудня 2025 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя частково задовольнив. Стягнув з ТДВ «СК «Кредо» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування в сумі 56735,93 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 211,20 грн. У задоволенні позову в частині застосування наслідків порушення виконання грошового зобов`язання суд відмовив. Додатковим рішенням від 27 квітня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя стягнув з ТДВ «СК «Кредо» на користь ОСОБА_1 14450 грн судових витрат на правничу допомогу. Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням суду в частині відмовлених позовних вимог про застосування відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Каплі А.С. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення вказаних вимог. Також просить вирішити питання про стягнення судових витрат на правничу допомогу. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» покладає на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Отже, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі статті 29 та пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством та в межах страхових сум, зазначених у страховому полісі. Так, заяву про виплату страхового відшкодування відповідач подав 23.09.2023. Тому, зважаючи на положення абз. 2 п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», кінцевим строком для здійснення страхового відшкодування внаслідок пошкодження при ДТП від 20.08.2023 транспортного засобу «Volkswagen», р.н. НОМЕР_3 , було 23.12.2023. Тобто, з 24.12.2023 відповідач прострочив виконання свого зобов`язання. Позивач зазначає, що 11.01.2024 відповідач здійснив виплату страхового відшкодування у розмірі 36444,17 грн та 05.04.2024 - у розмірі 39644,17 грн. Окрім того, 25.04.2024 ТДВ «СК «КРЕДО» здійснило виплату позивачу пені за прострочену виплату страхового відшкодування у розмірі 598,18 гривень. Враховуючи викладене, відповідач здійснив виплату страхового відшкодування поза 90-денним терміном з моменту подачі позивачем заяви про виплату відшкодування. За твердженням позивача, матеріальний збиток, спричинений йому діями відповідача, складає 136024,27 грн, що підтверджується висновком судового експерта №2-07/05 від 07.05.2025 за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи. А наявність заперечень з його боку під час огляду пошкодженого транспортного засобу 26.09.2023 не є погодженням з результатами оцінки огляду та порядком підрахунку матеріального збитку, оскільки на момент огляду ані розрахунків, ані їх результатів не існувало. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Частиною 1 статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року № 186/1743/15-ц, зокрема зазначено, що у разі, якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. Так, з огляду на вищенаведене, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 в особі представника адвоката Каплі А.С. оскаржує рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, тому рішення в частині, що стосується позовних вимог про стягнення страхового відшкодування колегія суддів не переглядає. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Капля А.С. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні рішення суду першої інстанції в оскаржувані й частині та задоволенні позову. Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 62). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду відповідає. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних, суд першої інстанції виходив з того, що розмір грошового зобов`язання відповідача та правомірність його стягнення в сумі, яка не сплачена страховиком до звернення позивача до суду визначається лише за результатами розгляду цієї справи, тому відсутні підстави для нарахування сум за невиконання грошового зобов`язання. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що у справі №755/16730/23 постановою Дніпровського районного суду м. Києва від 17.11.2023 знайшли підтвердження такі фактичні обставини події ДТП: 20 вересня 2023 року о 19 год 28 хв ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Daewoo Lanos» д.н.з. НОМЕР_1 , у м. Києві по бульв. Воскресенський, на регульованому перехресті з вул. Стальського, при повороті ліворуч не надав переваги в русі транспортного засобу марки «Volkswagen Polo» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався в зустрічному напрямку прямо та скоїв з ним зіткнення, внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. Своїми діями ОСОБА_2 порушив пункт 16.6 Правил дорожнього руху. Згідно з висновком експерта № 211/23 від 06.10.2023 за результатами проведення автотехнічної експертизи по матеріалам справи про адміністративне правопорушення встановлено, що в даній дорожній обстановці водій автомобіля марки «Daewoo» д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 повинен був діяти відповідно до вимог п. 16.6 ПДР України. В даній дорожній обстановці дії водія автомобіля марки «Daewoo», д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_2 не відповідали вимогам п. 16.6 ПДР України та знаходились в причинному зв`язку з виникненням даного ДТП. Так, вказаною постановою визнано ОСОБА_2 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) грн 00 коп., стягнуто судовий збір. Постанова суду набрала законної сили 28.11.2023, веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115221694. Крім того, у справі №755/14659/23, пр. 3/755/6733/23 від 26.02.2024, ухваленою Дніпровським районним судом м. Києва, підтверджено, що будь-яких доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 в порушенні Правил дорожнього руху матеріали справи не містять. Суддя дійшов висновку, що факт порушення п.п.8.7.3.г, 8.10, 8.11 Правил Дорожнього руху України водієм транспортного засобу «Volkswagen Polo», номерний знак НОМЕР_2 та причинного зв`язку з ДТП, не знайшов підтвердження в судовому засіданні, що зумовлює закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення у зв`язку з відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Відповідно, цією постановою провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП закрито на підставі п.1 ст.247 КУпАП за відсутністю в діях особи, що притягується до адміністративної відповідальності, складу адміністративного правопорушення. Постанова суду набрала законної сили 08.03.2024, веб-посилання на текст судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117372616. Судом також встановлено, що 23.09.2023 ОСОБА_1 звернувся до ТДВ СК «Кредо» із повідомленням про подію, що має ознаки страхового випадку, із заявою про виплату страхового відшкодування. Вказана заява не містить дати подання до страховика, проте звернення позивача із нею з метою отримання страхового відшкодування з боку відповідача не спростовується. Згідно зі звітом №37-S/13/18 про визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу від 26.09.2023, замовник відповідач, виконавець ФОП ОСОБА_4 , об?єкт оцінки транспортний засіб «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_2 , власник ОСОБА_1 , використані підходи витратний та порівняльний, ринкова вартість 780 410,85 гривень, вартість відновлювального ремонту 133 921,27 гривень, із врахуванням ПДВ на запасні частини та матеріали, вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу (із врахуванням ПДВ на запасні частини та матеріали): 89 420,50 гривень, без ПДВ 79 288,34 гривень. Вартість визначена на дату оцінки 20.09.2023. Право власності позивача на вказаний транспортний засіб стороною відповідача не спростовується. Повноваження оцінювача підтверджені в належний спосіб. Згідно зі звітом №12/73.09.23 від 30.09.2023 про оцінку вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, замовник ОСОБА_1 , виконавець ФОП ОСОБА_5 , об?єкт оцінки транспортний засіб «Volkswagen Polo», д.н.з. НОМЕР_2 , власник ОСОБА_1 , використані підходи витратний (метод калькуляції) та порівняльний, ринкова вартість КТЗ до пошкодження 561 145,17 гривень, вартість відновлювального ремонту 202 521,66 гривень, вартість матеріального збитку 127 598,42 гривень. ПДВ під час оцінки не враховано, що видно як з розрахунків, так і розшифрування формул, застосованих для здійснення вартості збитків, з приводу чого суд погоджується із запереченнями сторони відповідача. Згідно з договором про проведення незалежної експертної оцінки транспортного засобу від 26.09.2023, укладеного між ФОП ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , а також квитанції до прибуткового касового ордера №12/73.09.23 від 30.09.2023, вартість послуг експерта за складання даного звіту становить 4 000,00 гривень. Крім того, судом встановлено, що відповідальність власника / належного користувача автомобіля «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , застрахована в ТДВ СК «Кредо», поліс №214359458, франшиза -3 200,00 гривень, ліміт за шкоду майну 160 000,00 гривень. 25.04.2024 адвокатом Каплею А.С. в інтересах позивача надіслано адвокатський запит до відповідача. 02.05.2024 згідно з відповіддю на адвокатський запит ТДВ СК«Кредо») повідомило результати звіту від 26.09.2023, вартість франшизи згідно з полісом 3 200,00 гривень. За даними висновку судового експерта №2-07/05 від 07.05.2025 судового експерта Тараканова Ю.Ю. за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи, вартість відновлювального ремонту пошкодженого колісного транспортного засобу «VOLKSWAGEN POLO», реєстраційний номер НОМЕР_2 з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу деталей станом на дату вчинення ДТП 20.09.2023, складає 136 024,27 гривень. Ціни на запчастини та матеріали враховані з урахуванням ПДВ, як видно з висновком. Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 463/13099/21 (провадження № 61-11609сво23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61- 5252сво23)). Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. За кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня (пункт 36.5 статті 36 Закону України № 1961-IV від 01 липня 2004 року). Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625 ЦК України). У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження № 14-16цс18)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) вказано, що: «правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12- 302ГСІ8). Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 10 та 27 квітня 2018 року у справах № 910/16945/14 та № 908/1394/17, від 16 листопада 2018 року у справі № 918/117/18, від 30 січня 2019 року у справах № 905/2324/17 та № 922/175/18, від 13 лютого 2019 року у справі № 924/312/18, про те, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 вересня 2019 року у справі № 757/26834/15-ц (провадження № 61-23871св18) зазначено, що: «оскільки за своєю правовою природою зобов`язання щодо виплати страхового відшкодування є грошовим, суди дійшли обгрунтованого висновку про застосуваннядо спірних правовідносин положень статті 625 ЦК України і стягнення з ПАТ «СК «Універсальна» на користь ОСОБА_Ю трьох відсотків річних від простроченої суми та інфляційних втрат. За змістом аналізованої норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання. Вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника, який користується утримуваними грошовими коштами, що належить сплатити кредиторові. Встановивши прострочення виплати страхового відшкодування у розмірі 93 417,00 грн тривалістю 514 днів, а саме: з 07 січня 2014 року (перший день прострочення виконання грошового зобов`язання) до 04 червня 2015 року (момент повного виконання грошового зобов`язання), суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано встановили розмір стягнень у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, передбачених статтею 625 ЦК України, оскільки такі розрахунки були проведені з дотриманням вимог законодавства. Таким чином, колегія суддів вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України у вигляді 3 % річних та інфляційних втрат, правильно визначилися зі спірними правовідносинами, обгрунтовано встановили період, за який підлягає стягнення за прострочення грошового зобов`язання, та розмір такого стягнення». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 452/3519/15 (провадження № 61-14973св18) вказано, що: «правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов`язанням. Таким чином, зважаючи на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2020 року у справі № 758/16044/16-ц (провадження № 6І-913св17) вказано, що: «у пункті 36.5 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Згідно зі статтею 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов`язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. За несвоєчасну виплату страхового відшкодування страховик має сплатити на вимогу страхувальника (чи вигодонабувача) пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла за період прострочення, від суми заборгованості за кожен день прострочення (підпункт 6.6.2 договору страхування від 16 травня 2013 року). Саме на суд покладено обов язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Таким чином, висновок суду першої інстанції, із яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що позивач послався як на підставу стягнення пені на положення статті 549 ЦК України, а тому вимога про стягнення пені не підлягає задоволенню, є необґрунтованим. Надаючи оцінку наданому позивачем розрахунку заборгованості, Верховним Судом враховано, що рішенням у справі № 372/4749/15 встановлено, що у травні 2014 року позивач звернувся до відповідача із необхідними документами про виплату страхового відшкодування. Враховуючи положення пункту 36.2 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідно до якого граничний строк прийняття рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та його виплати складає 90 днів, а за умовами договору про добровільне страхування - 14 днів, Верховний Суд (взявши до уваги визначені позивачем вимоги до страховика) погоджується з тим, що починаючи з 91 дня після звернення з необхідними документами про виплату страхового відшкодування у страховика виникло прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно, суд погоджується з розрахунком періоду, наданим позивачем для обрахунку часу прострочення, починаючи з вересня 2014 року і до дати звернення до суду із цим позовом». По своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягай домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц (провадження № 61- 12530св18), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16 червня 2021 року в справі № 910/14341/18, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 22 грудня 2022 року в справі № 902/1301/21, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 грудня 2023 року в справі № 522/12406/22 (провадження № 61-9569св23), постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 29 січня 2025 року в справі № 201/1763/22 (провадження № 61-254св24)). Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України). Диспозитивність - один з основних принципів судочинства, на підставі якого особа (зокрема, позивач чи відповідач), самостійно вирішує, зокрема, чи оскаржувати судові рішення в касаційному порядку та в яких межах (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2023 року в справі № 465/6549/16-ц (провадження № 61-11927св23), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року в справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23)). Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (частина друга статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Так, у цій справі встановлено, що здійснюючи виплату страхового відшкодування, страховик керувався Звітом №37-S/13/18 від 26.09.2023, виготовленим на замовлення ТДВ СК «Кредо», яким визначено, що вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу пошкодженого транспортного засобу складає 79288,34 гривень, тобто підстав для виплати страхового відшкодування в іншому розмірі у страховика не було за відсутності відповідних звернень ОСОБА_1 , який не заперечував, що з заявами про виплату йому інших сум до страховика не звертався. Отже висновок суду першої інстанції про те, що розмір грошового зобов?язання відповідача та правомірність його стягнення в сумі, яка не сплачена страховиком до звернення позивача до суду визначається лише за результатами розгляду цієї справи, тобто, конкретизація змісту зобов`язання відбулася саме цим судовим рішенням у цій справі, тому відсутні підстави для задоволення позову в частині стягнення сум за прострочення грошового зобов`язання. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачем норм матеріального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується апеляційний суд, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Каплі А.С. слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Каплі Аліни Степанівни залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 17 грудня 2025 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних залишити без змін. В іншій частині рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 лютого 2026 року не оскаржувалося та апеляційним судом не переглядалося. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 15 липня 2026 року. Головуючий Судді