Постанова Полтавський апеляційний суд № 541/3672/24

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 541/3672/24 Номер провадження 22-ц/814/732/26Головуючий у 1-й інстанції Бондарь В. А. Доповідач ап. інст. Одринська Т. В. П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Полтава Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Одринської Т.В., суддів Панченка О.О., Пікуля В.П., за участю секретаря Сальної Н.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава цивільну справу за позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів, за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Лохвицького районного суду м. Полтави від 20 серпня 2025 року, В С Т А Н О В И В : У жовтні 2024 року позивач звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив стягнути з відповідача безпідставно отримані кошти у сумі 175340,35 грн. В обґрунтування зазначено, що фінансовою службою військової частини НОМЕР_1 відповідно до заяви відповідачки ОСОБА_2 від 08.11.2022 було призначено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди солдата ОСОБА_3 , зниклого безвісті 28.10.2022 року із 28.10.2022 року на ім`я законного представника неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від.24.11.2022 №265. Вищевказана допомога була призначена позивачем на підставі ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою КМУ від 30.11.2016 року №884. 29.07.2024 року на адресу позивача надійшов пакет документів від ІНФОРМАЦІЯ_1 з рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 23.04.2024 року, яким ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано безвісті відсутнім. У зв`язку з вищевикладеними обставинами та відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2024 №203 ОСОБА_2 були припинені виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2024 №7259 призначено службове розслідування у зв`язку з ймовірною переплатою грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_2 . В ході проведення службового розслідування, встановлений факт переплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди за період з 31.05.2024 по 30.06.2024 на картковий рахунок відповідачки на загальну суму 175340 грн 35 коп, що підтверджується актом службового розслідування від 17.09.2024, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2024 року №5866 та довідкою розрахунком переплати грошового забезпечення від 10.08.2024 року №25262. Позивач вважає, що вказані кошти відповідачем отримані незаконно та підлягають стягненню на користь позивача. . За результатом направлення претензії кошти відповідачем у добровільному порядку не повернуті. Рішенням Лохвицького районного суду м. Полтави від 20 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено, у зв`язку із відсутністю підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України для повернення відповідачем виплачених коштів. Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржила ВЧ НОМЕР_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову. Апеляційну скаргу обгрунтовано тим, що відповідачу неправомірно та безпідставно було виплачено грошові кошти за період з 31.05.2024 по 30.06.2024 у сумі 175 340 грн 35 коп, що стало наслідком користування відповідачем грошовими коштами без достатньої правової підстави, на підставі матеріалів справи. Від представника ОСОБА_1 адвоката Савчука П.К. надійшов відзив у якому просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення без змін. Відзив обгрунтовано тим, що дії та поведінка відповідача щодо отримання коштів були добросовісними, не мали ніяких зловживань, а будь-які незаконні, протиправні дії (бездіяльність) та вина в діях відповідача - відсутні. Вважають, що дії позивача є незаконними, протиправними та такими що порушують конституційні права відповідача. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного. Судом встановлено, що ВЧ НОМЕР_1 відповідно до заяви відповідачки ОСОБА_2 від 08.11.2022 року було призначено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди солдата ОСОБА_3 , зниклого безвісті 28.10.2022 із 28.10.2022 на ім`я законного представника неповнолітньої дитини ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від.24.11.2022 року №265. Вищевказана допомога була призначена позивачем на підставі ЗУ «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Постановою КМУ від 30.11.2016 року №884. 29.07.2024 на адресу позивача надійшов пакет документів від ІНФОРМАЦІЯ_1 з рішенням Чорнухинського районного суду Полтавської області від 23.04.2024 року, яким ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 визнано безвісті відсутнім. У зв`язку з вищевикладеними обставинами та до наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 19.07.2024 №203, ОСОБА_2 були припинені виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди. Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.09.2024 року №7259, призначено службове розслідування у зв`язку з ймовірною переплатою грошового забезпечення та додаткової винагороди ОСОБА_2 . В ході проведення службового розслідування, встановлений факт переплати грошового забезпечення, премії та додаткової винагороди за період з 31.05.2024 по 30.06.2024 року на картковий рахунок відповідачки на загальну суму 175340 грн 35 коп., що підтверджується актом службового розслідування від 17.09.2024 року, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.09.2024 року №5866 та довідкою розрахунком переплати грошового забезпечення від 10.08.2024 року №25262. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд прийшов до висновку про відсутність підстав, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України для повернення відповідачем виплачених коштів, оскільки одночасно наявні такі умови: здійснення виплати позивачем добровільно, відсутність рахункової помилки, добросовісність набувача коштів. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Відповідно до абз.1 ч.4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. За приписом ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Згідно зі змістом цієї норми матеріального права зобов`язання з безпідставного придбання майна виникають за наявності трьох умов: набуття або зберігання майна; здійснення набуття або зберігання майна за рахунок іншої особи; відсутність правових підстав для такого набуття чи зберігання або припинення таких підстав згодом. Водночас, стаття 1215 Цивільного кодексу України встановлює випадки, коли отримане набувачем від іншої особи майно, яке зовні могло б бути розцінене як безпідставно набуте, насправді не є таким. Відповідно до вказаної норми закону не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц вказала, що у статті 1215 ЦК України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 01.03.2021 у справі №180/1735/16-ц виклав, що під час застосування правил статті 1215 ЦК України як винятку із статті 1212 ЦК України суди зобов`язані встановлювати наявність не двох, а трьох критеріїв для відмови у поверненні безпідставно набутого майна: добровільність дій боржника, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. Таким чином, Верховний Суд у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що не підлягають поверненню безпідставно набуті кошти за умови наявності одночасно таких умов, як здійснення виплати добровільно, відсутність рахункової помилки та добросовісність набувача коштів. У разі якщо відсутня одна із наведених умов, передбачених п.1 ч.1 ст. 1215 ЦК України, то грошові кошти, виплачені набувачу, підлягають поверненню платнику. Відповідно до положень п. 6 Порядку № 884 виплата грошового забезпечення безвісно відсутніх військовослужбовців проводиться до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими, та в будь-якому випадку не більш ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації). Після набуття військовослужбовцем статусу безвісти відсутнього, як правило, військова частина вживає заходів щодо сповіщення членів родини такого військовослужбовця про факт його зникнення та проводить службове розслідування, за результатом якого встановлює обставини зникнення, можливе захоплення військовослужбовця в полон або ж його загибель. Ураховуючи наведене, суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про те, що позивачем жодними доказами не доведено, що будь-які дії відповідача призвели до невірної виплати грошових коштів у розмірі 175340,35 грн, так як на правовій підставі дій позивача, а саме - наказу №265 від 24.11.2022 відбулося нарахування відповідачці коштів та на підставі наказу №203 від 19.07.2024 виплата грошових коштів була припинена. Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що кошти підлягають поверненню на підставі ст. 1212 ЦК України, оскільки вони виплачені за відсутності правової підстави, є помилковими та базуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Колегія суддів звертає увагу, що Військовою частиною не надано жодних доказів, які б свідчили про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 . Матеріалами справи встановлено, що відповідачка не вчиняла умисних дій, не подавала неправдивих відомостей чи підроблених документів з метою отримання спірної суми. Виплата здійснювалася безпосередньо позивачем на підставі чинного на той момент наказу командира Військової частини. У апеляційній скарзі позивач посилається на Акт службового розслідування від 17.09.2024, яким зафіксовано факт переплати. Проте, колегія суддів зазначає, що за змістом чинного законодавства та правових висновків Верховного Суду, рахунковою помилкою є виключно помилка в арифметичних діях. Вказане є організаційно-технічними та правовими помилками самого позивача, а не рахунковими помилками та не може перекладатися на громадянина та бути підставою для стягнення з нього коштів, які за своєю правовою природою є грошовим забезпеченням та виплачувалися, як засіб до існування для сім`ї військовослужбовця. Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено наявності рахункової помилки під час нарахування коштів або недобросовісності в діях відповідача, а тому суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для стягнення спірної суми. Таким чином, доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди з оцінкою судом першої інстанції, наданих позивачем доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну правову оцінку. Відповідно до п.1 ч. 1ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. З огляду на викладене та керуючись ч. 1ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, так як рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає. Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 383, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення. Рішення Лохвицького районного суду м. Полтави від 20 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року. Головуючий Т.В. Одринська Судді О.О. Панченко В.П. Пікуль