Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/32511/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 червня 2025 року м. Дніпросправа № 160/32511/24 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач), суддів: Дурасової Ю.В., Лукманової О.М., розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 ( суддя Неклеса О.М.) в адміністративній справі №160/32511/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 третя особа: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (далі відповідач, ВЧ НОМЕР_2 ), треті особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Міністерство оборони України (далі третя особа-1, Міноборони), ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_1 ) (далі третя особа-2, ІНФОРМАЦІЯ_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) (далі третя особа-3, ІНФОРМАЦІЯ_5 ), в якій позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду заяви матері зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 ; зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , Адреса: АДРЕСА_2 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) нарахування та виплату грошового забезпечення, додаткової винагороди, допомоги на оздоровлення, матеріальної допомога для вирішення соціально-побутових питань та інших коштів, які належать її сину, солдату ОСОБА_2 у відповідності п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон а також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх" з дня зникнення безвісти, - з 19 травня 2022 року. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що вона є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), який був призваний на службу в Збройні Сили України по мобілізації з 24.03.2022 р. та тимчасово виконував обов`язки стрільця відділення другої служби ВЧ НОМЕР_2 . Позивач стверджує, що в травні 2023 року вона отримала витяг із наказу командира ВЧ НОМЕР_2 від 31.05.2022 р. № 76 ДСК, відповідно до якого вказано, що солдат ОСОБА_2 вважається безвісно відсутній з 19.05.2022 р. На підставі заяви ОСОБА_1 до Національної поліції про зникнення сина ОСОБА_2 , було відкрито кримінальне провадження №120240463500000 від 07.02.2024 р. Також ОСОБА_1 зазначила, що в пошуках відомостей про зниклого безвісті сина вона зверталася до Головного управління розвідки, Офісу уповноваженого з питань зниклих безвісті за особливих обставин, Червоного Хреста та Міністерства Оборони України. 07.05.2024 р. Міністерством внутрішніх справ України на звернення ОСОБА_1 було надано витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісті за особливих обставин, зі змісту якого позивачу стало відомо, що кримінальне провадження за №12022041030001792 було відкрито 28.09.2022 р. Після чисельних скарг, які були направлені до вищеперерахованих органів, ІНФОРМАЦІЯ_7 12.06.2024 р. позивачу було надано сповіщення №319 від 10.06.2024 р., в якому повідомлено, що солдат ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , який знаходився у розпорядженні командира ВЧ НОМЕР_2 , при виконанні службового обов`язку зник безвісті 19.05.2022 р. В березні 2024 року ОСОБА_1 подала через ІНФОРМАЦІЯ_4 на ім`я командира ВЧ НОМЕР_2 заяву про виплату грошового забезпечення безвісті зниклого сина, військовослужбовця ОСОБА_2 з дня його зникнення, тобто з 19.05.2022 р. Позивач зауважила, що до її заяви було додано всі необхідні документи, однак командиром ВЧ НОМЕР_2 у строки та у порядку, що передбачені чинним законодавством, така заява розглянута не була. В серпні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Горшкову Л.В., звернулася до Міністерства оборони України із скаргою на бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не розгляду її заяви про виплату грошового забезпечення безвісті зниклого сина. На адресу представника ОСОБА_1 (адвокат Горшкова Л.В.) було надано лист ВЧ НОМЕР_2 від 19.09.2024 р. №7/313/6, із змісту якого вбачається, що ВЧ НОМЕР_2 отримала заяву ОСОБА_1 від 18.03.2024 р. з додатками, однак нарахування та виплату грошового забезпечення зниклого безвісті військовослужбовця його матері не може бути здійснено через відсутність заяви батька військовослужбовця і що ОСОБА_1 повинна самостійно врегулювати це питання, тобто знайти батька і примусово відібрати у нього заяву. Така бездіяльність відповідача є протиправною, що полягає у наступному. ОСОБА_3 (дошлюбне прізвище ОСОБА_4 ) перебувала у шлюбі з ОСОБА_5 . Від шлюбу у них народилися діти: син ОСОБА_2 ,1977 року народження та син ОСОБА_6 , 1974 року народження. 3 січня 1991 року шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було розірвано. Позивач зазначила, що після розірвання шлюбу з ОСОБА_5 вона взяла своє дошлюбне прізвище ОСОБА_4 й з того часу батьки зниклого безвісті військовослужбовця ОСОБА_2 перестали спілкуватися та почали проживати окремо. ОСОБА_1 стверджує, що вона самостійно виховала синів, які перебували на її утримані (за аліментами не зверталася, будь якої грошової допомоги від колишнього чоловіка не отримувала). Ані безпосередньо ОСОБА_1 , ані її синам невідомо про подальшу долю ОСОБА_5 . У листі-відповіді на скаргу ВЧ НОМЕР_2 визнає, що батьки зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 мають право на отримання грошового забезпечення сина, адже ОСОБА_2 у шлюбі не перебуває, дітей та інших утриманців не має. За таких обставин, на думку позивача, відсутні підстави для ненарахування та невиплати матері зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 , яка звернулася із відповідною заявою та надала всіх необхідних документів, грошового забезпечення її безвісті зниклого сина щонайменше у частці, яка їй належить. При цьому, посилання ВЧ НОМЕР_2 на ту обставину, що ОСОБА_1 у заяві про виплату грошового забезпечення її сина, взяла на себе зобов`язання у випадку якщо вона є неєдиною, хто має право на отримання зазначених коштів, особисто (без участі військової частини НОМЕР_2 ) вирішити дане питання із ним у межах чинного законодавства, а тому ОСОБА_1 повинна розшукувати таких осіб і відбирати у таких осіб заяву про відмову від отримання грошового забезпечення, є помилковим та не заслуговує на увагу. З огляду на те, що Відповідач визнає за ОСОБА_1 право на отримання грошового забезпечення її безвісті зниклого сина, військовослужбовця ОСОБА_2 , на підставі поданих документів визнає відсутність осіб, які відносяться до першої черги осіб, які мають право на отримання такого грошового забезпечення, та немає зауважень з приводу неповноти доданих до заяви документів, що могло б бути підставою для відмови, то у такому випадку позивач вважає за можливе просити суд захистити належним та ефективним способом, яким є саме зобов`язання командира ВЧ НОМЕР_2 здійснити ОСОБА_1 виплату грошового забезпечення, додаткової винагороди та інших коштів, які належать її сини, солдату ОСОБА_2 у відповідності до п. 7 Постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтегрованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх з дня зникнення безвісти, - з 19 травня 2022 року. Позивач наголошує, що відповідні виплати є першою соціальною гарантією відповідно до чинного законодавства, тому ОСОБА_1 , як матері безвісті зниклого сина військовослужбовця ОСОБА_2 , належать виплати грошового забезпечення в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, яке виплачується щомісяця. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 у задоволені адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, позивач подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про задоволення позову в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить рішення суду першої інстанції залишити без змін з огляду на його законність та обґрунтованість. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Під час апеляційного перегляду справи встановлено, ОСОБА_1 є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 ), який був призваний на службу в Збройні Сили України по мобілізації з 24.03.2022 р. Згідно із свідоцтвом про народження ОСОБА_2 , батьками останнього є: ОСОБА_5 та ОСОБА_3 , якій згідно із свідоцтвом про розірвання шлюбу після розлучення із ОСОБА_5 03.01.1991 р. присвоєно прізвище ОСОБА_4 . Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) №51ДСК від 02.05.2022 р. солдата ОСОБА_2 , зарахованого наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України (по особовому складу) від 28.03.2022 р. №63 у розпорядження командира ВЧ НОМЕР_5 , який прибув із військової частини НОМЕР_6 , з 02.05.2022 р. зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_2 , на всі види забезпечення та допущено до тимчасового виконання обов`язків за вакантною посадою стрільця відділення служби ВЧ НОМЕР_2 . У подальшому згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) №76 ДСК від 31.05.2022 р., військовослужбовця ВЧ НОМЕР_2 солдата ОСОБА_2 , тимчасово виконуючого обов`язки за вакантною посадою стрільця відділення служби військової частини НОМЕР_2 , з 19.05.2022 р. наказано вважати таким, що зник безвісти. На підставі заяви ОСОБА_1 до Національної поліції про зникнення сина ОСОБА_2 , було відкрито кримінальне провадження №120240463500000 від 07.02.2024 р. З 31.07.2023 р. ОСОБА_2 набув статус особи, зниклої безвісти за особливих умов, що підтверджується копією Витягу з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин №20240507-272 від 07.05.2024 р. 18.03.2024 р. ОСОБА_1 звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою на ім`я командира ВЧ НОМЕР_2 , в якій просила виплачувати всі належні кошти її синові ( ОСОБА_2 ), солдату, який під час захисту Вітчизни зник безвісти 19.05.2022 р. на її особовий картковий рахунок в КБ Приватбанк. Разом із вказаною заявою позивачем були надані копії паспорту, ІНН, свідоцтва про народження, довідка про склад сім`ї, свідоцтва про розірвання шлюбу, витягу з наказу НОМЕР_2 , витягу з ЄДРДР, реквізити банку. ІНФОРМАЦІЯ_4 направлено вищезазначену заяву позивача з додатками до ВЧ НОМЕР_2 за належністю разом з супровідним листом №6575 від 19.03.2024 р., в якому третя особа-2 додатково зазначила, що військовослужбовець одружений не був і дітей не мав. Наведені вище документи надійшли до відповідача 08.04.2024 р. (вх. №1264). На підставі наказів командира ВЧ НОМЕР_2 (по стройовій частині) за відповідні місяці (зокрема, за травень (місяць зникнення безвісти), червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2022 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень 2023 року, січень, лютий, березень, квітень, травень, червень 2024 року - на підставі наказу №162ДСК від 22.07.2024 р.; за липень 2024 року - на підставі наказу №189ДСК від 21.08.2024 р.; за серпень 2024 року - на підставі наказу №218ДСК від 20.09.2024 р.; за вересень 2024 року - на підставі наказу №244ДСК від 21.10.2024 р.; за жовтень 2024 року - на підставі наказу №270ДСК від 21.11.2024 р.; за листопад 2024 року - на підставі наказу №295ДСК від 14.12.2024 р.) позивачу виплачувалося 1/2 належного її сину грошового забезпечення (в т.ч. додаткової винагороди у розмірі 100 000 гривень) на підставі поданої нею заяви з додатками (вх. №1264 від 08.04.2024 р.). Факт нарахування позивачу відповідних коштів підтверджується, зокрема, Відомістю для зарахування заробітної плати співробітників ВЧ НОМЕР_5 від 08.01.2025 р. У відповідь на звернення ОСОБА_1 щодо не отримання грошового забезпечення, яке належить її синові, який зник безвісти 19.05.2022 р. ВЧ НОМЕР_2 направлено позивачу лист за №7/7994 від 30.11.2024 р., в якому зазначено, що відповідно до наданих до ВЧ НОМЕР_2 документів було опрацьовано питання виплати належної їй частки грошового забезпечення та додаткової винагороди й зауважено, що позивач отримує передбачену їй частку грошового забезпечення. Також у цьому листі зауважено, що у разі письмової відмови батька ( ОСОБА_5 ) від виплати грошового забезпечення його частка розподілиться між іншими особами, які мають на це право. У позовній заяві зазначено, що позивач в серпні 2024 року через свого представника адвоката Горшкову Л.В., звернулася до Міністерства оборони України із скаргою на бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не розгляду її заяви про виплату грошового забезпечення безвісті зниклого сина. На адресу представника ОСОБА_1 (адвокат Горшкова Л.В.) надійшов від ВЧ НОМЕР_2 лист від 19.09.2024 р. №7/313/6, в якому зазначено, що право на першочергове отримання грошового забезпечення солдата ОСОБА_2 належить рівною мірою батькові ОСОБА_5 та матері ОСОБА_1 . Вказано, що станом на цей час заява від батька зниклого безвісти військовослужбовця про виплату (відмову від виплати на користь іншої особи) грошового забезпечення до ВЧ НОМЕР_2 не надходило, у зв`язку з чим нарахування та виплату грошового забезпечення не може бути здійснено. В листі №222/7/ЗВ/28 від 05.12.2024 р. ВЧ НОМЕР_5 зазначено, що, враховуючи відсутність письмової відмови батька ОСОБА_2 від виплати належного його синові грошового забезпечення, починаючи із травня 2024 року та по цей час ОСОБА_1 щомісячно здійснюється виплата 50 % грошового забезпечення військовослужбовця на підставі наказів командира ВЧ НОМЕР_2 , про що заявницю повідомлено раніше листом ВЧ НОМЕР_2 від 30.11.2024 р. за №7/7994. Відтак нарахування позивачу частки грошового забезпечення батька ОСОБА_2 можливе лише за умови надходження від нього письмової відмови від виплати. Вважаючи, що ВЧ НОМЕР_2 допущено протиправну бездіяльність щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду її заяви, як матері зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 , ОСОБА_1 звернулася за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом. Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до положень Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX, регулюються відносини органів виконавчої влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, інших суб`єктів, які відповідно до закону уповноважені здійснювати функції публічної адміністрації, з фізичними та юридичними особами щодо розгляду і вирішення адміністративних справ у спосіб прийняття й виконання адміністративних актів (частина перша статті 1 Закону № 2073-IX). Частиною першою статті 6 Закону № 2073-IX визначено, що адміністративний орган здійснює адміністративне провадження виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, цим Законом та іншими законами України, а також на підставі міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Адміністративний орган зобов`язаний обґрунтовувати адміністративні акти, які він приймає, крім випадків, визначених законом. Адміністративний акт, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи, повинен містити мотивувальну частину, що відповідає вимогам цього Закону (частина третя статті 8 Закону № 2073-IX). Статтею 27 Закону № 2073-IX визначено коло осіб, які є учасниками адміністративного провадження. Відповідно до частини першої цієї норми учасником адміністративного провадження є: 1) особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), у тому числі: а) особа, яка з метою забезпечення реалізації свого права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку звертається до адміністративного органу із заявою про прийняття адміністративного акта (заявник); б) особа, стосовно якої адміністративний орган ініціював адміністративне провадження; в) особа, яка з метою захисту свого права, свободи чи законного інтересу звертається до адміністративного органу із скаргою (скаржник); 2) інша особа, на право, свободу чи законний інтерес якої негативно впливає або може вплинути адміністративний акт (заінтересована особа). Підпунктом 11 частини першої статті 28 Закону № 2073-IX передбачено право учасників адміністративного провадження оскаржити у передбаченому законом порядку адміністративний акт, процедурне рішення або дію, бездіяльність адміністративного органу. За правилами статті 36 Закону № 2073-IX адміністративне провадження відповідно до цього Закону розпочинається: 1) за заявою особи щодо забезпечення реалізації її права, свободи чи законного інтересу або виконання нею визначеного законом обов`язку, у тому числі щодо отримання адміністративної послуги; 2) за ініціативою адміністративного органу, у тому числі у порядку здійснення ним інспекційного (контрольного, наглядового) повноваження. Адміністративне провадження продовжується у разі подання скарги в порядку адміністративного оскарження. Процедура прийняття рішення у справі в адміністративному провадженні передбачена статтею 69 Закону № 2073-IX, відповідно до якої за результатами розгляду справи адміністративний орган у межах своїх повноважень приймає адміністративний акт. Відповідно до статті 72 Закону № 2073-IX адміністративний акт, прийнятий у письмовій формі, або усний адміністративний акт, підтверджений у письмовій формі, повинен мати мотивувальну частину (крім випадків, передбачених частиною шостою цієї статті). Мотивування (обґрунтування) адміністративного акта в письмовій формі повинно забезпечувати особі можливість правильно його зрозуміти та реалізувати своє право на оскарження адміністративного акта. Оскільки предметом спору, що виник у цій справі, є ухвалене відповідачем в процесі виконання своїх управлінських функцій адміністративного акта (рішення), зокрема, щодо відмови у виплаті грошового забезпечення, враховуючи публічно-правову природу спірних правовідносин, що виникли в межах адміністративної процедури прийняття рішень; наявність у спірних правовідносинах категорій адміністративної процедури (адміністративний орган; адміністративний акт; адміністративне провадження; адміністративна процедура; дискреційне повноваження; учасники адміністративного провадження (особа, питання про право, свободу чи законний інтерес або обов`язок якої вирішується в адміністративному акті (адресат), та беручи до уваги те, що оскаржуване рішення відповідає формі адміністративного акта, колегія суддів зазначає, що спірні публічно-правові (адміністративно-правові) відносини є відносинами адміністративної процедури, які регулюються Законом № 2073-IX з урахуванням, положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII. Закон № 2011-XII визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Статтею 2 Закону №2011-XII встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України. Частиною першою статті 9 Закону №2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. У відповідності до частин другої - четвертої цієї норми до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Порядок і розміри грошового забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі, визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до частини шостої статті 9 Закону №2011-XII за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або безвісно відсутніми, зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Сім`ям зазначених військовослужбовців щомісячно виплачується грошове забезпечення, в тому числі додаткові та інші види грошового забезпечення, у порядку та в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів. Грошове забезпечення виплачується таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (осіб з інвалідністю з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам військовослужбовців рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. Виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини. 07.06.2018 наказом Міністерства оборони України №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам. Розділом ХХХ цього Порядку регулюється питання щодо виплати грошового забезпечення в разі захоплення в полон чи заручниками, смерті (загибелі) військовослужбовців або якщо вони визнані безвісно відсутніми чи оголошені померлими. Грошове забезпечення, в тому числі одноразові додаткові види грошового забезпечення, право на які у військовослужбовця виникло включно до дня його загибелі (смерті) або до дня визнання його судом безвісно відсутнім, оголошення померлим, виплачується зазначеним в пункті 1 цього розділу членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - спадкоємцям за їх зверненням на підставі наказу командира військової частини про виплату. Грошове забезпечення зазначеним особам виплачується, якщо звернення за одержанням надійшло до закінчення трьох років із дня смерті (загибелі) військовослужбовця або з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовця безвісно відсутнім, оголошення померлим (пункт 2 Розділ ХХХ Порядку №260). Механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх визначає Порядок №884. Під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби (пункт 2 Порядку №884). Пунктом 3 Порядку №884 передбачено, що за військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Згідно із пунктом 4 Порядку №884, виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку №884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови. Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування. Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації). Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Пунктом 7 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання. Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивачка звернулась до суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_2 щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду її заяви, далі, обґрунтовуючи свою відповідь на відзив відповідача ВЧ НОМЕР_2 , зазначила про свою незгоду щодо виплати їй грошового забезпечення належне військовослужбовцю ОСОБА_2 , зниклому безвісті під час виконання ним обов`язку пов`язаного із захистом Батьківщини, не в повному обсязі. Оскільки судовим розглядом справи встановлені обставини беззаперечного права не тільки позивачки як матері, але й батька, на отримання грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх за їх сина, ОСОБА_2 , військовослужбовця, який зник безвісті під час виконання ним обов`язку, пов`язаного із захистом Батьківщини, колегія суддів зазначає, що єдиним доказом, щодо визначення права позивачки на належного грошового забезпечення було б рішення Військової частини НОМЕР_2 . Щодо обґрунтування протиправності дій відповідача, які полягали у неналежному виконанні обов`язку щодо перевірки та встановлення факту місцезнаходження (вчинення дій щодо розшуку) ОСОБА_5 батька військовослужбовця ОСОБА_2 , колегія суддів вказує, що вони не заслуговують на увагу, оскільки встановлення юридичних фактів, що мають юридичне значення, вирішується у судовому порядку судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України. Крім того, Порядком №884 до повноважень командира військової частини віднесено розгляд заяв, доданих до них документів та прийняття рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, однак вказаним Порядком не визначено, що в обов`язки командира військової частини входить встановлення будь-яких фактів (у тому числі факту місцязнаходження батьків або оголошення їх в розшук) щодо зниклих безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовцем. Щодо встановлення протиправної бездіяльності відповідача Відповідно до пунктів 5, 6 Порядку № 884, командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі. В рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови. Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: - подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; - подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; - подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; - з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування. Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті. Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку. Виплата грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) членам сімей: - військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах, - до дня їх звільнення включно; - військовослужбовців, безвісно відсутніх, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, їх інтернування або звільнення, або визнання їх в установленому законом порядку безвісно відсутніми чи померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (установи, організації). Виплата грошового забезпечення членам сімей військовослужбовців здійснюється у разі, коли заява про його виплату надійшла до військової частини (установи, організації): до дня звільнення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, інтернованих у нейтральних державах; протягом трьох років з дня набрання законної сили рішенням суду про визнання військовослужбовців безвісно відсутніми або оголошення померлими, але не пізніше ніж до дня набрання законної сили рішенням суду про скасування рішення про визнання їх безвісно відсутніми або оголошення померлими. Пунктом 7 Порядку № 884 передбачено, що виплата грошового забезпечення здійснюється таким членам сімей військовослужбовців: дружині (чоловіку), а в разі її (його) відсутності - повнолітнім дітям, які проживають разом з нею (ним), або законним представникам (опікунам, піклувальникам) чи усиновлювачам неповнолітніх дітей (інвалідів з дитинства - незалежно від їх віку), а також особам, які перебувають на утриманні військовослужбовців, або батькам рівними частками, якщо військовослужбовці не перебувають у шлюбі і не мають дітей. У разі письмової відмови однієї з осіб від виплати грошового забезпечення її частка рівномірно розподіляється між іншими особами, які мають право на його одержання. Як встановлено матеріалами справи, 18.03.2024 року позивачка звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_8 із заявою до командира ВЧ НОМЕР_7 про виплату коштів належних її сину ОСОБА_2 , який зник безвісті 19.05.2022 року. Вподальшому, заяву направлено за належністю до ВЧ НОМЕР_2 листом від 19.03.2024 року №6575, який отримано відповідачем та зареєстровано 08.04.2024 року №1246. Доказів щодо розгляду та прийнятого рішення, про виплату позивачці належного грошового забезпечення зниклого безвісті її сина, у тому числі додаткової винагороди у розмірі 100 000 грн., а також обґрунтування, щодо виплат у розмірі належного грошового забезпечення не надано. Разом з тим, як встановлено із досліджених матеріалів справи, відповіді відповідача, оформлені листами № 7/313/6 від 19.09.2024 року, №7/7994 від 30.11.2024 року за своїм змістом не містять підстав, які наведені у пункті 5 Порядку №884, які є вичерпними та не підлягають розширеному тлумаченню відповідачем, а отже, з боку відповідача допущена протиправна бездіяльність. З огляду на зазначення відповідачем підстав для відмови у повному обсязі виплат позивачці грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_2 , який зник безвісти, відповідачем не дотримано процедуру прийняття рішення, встановленої пунктом 5 Порядку №844, що не відповідає критеріям обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень з урахуванням приписів частини другої статті 2 КАС України, тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність бездіяльності з боку відповідача. Інші аргументи відповідача не спростовують встановлених судом фактів порушення відповідачем процедури прийняття рішення, встановленої пунктами 5 -7 Порядку №884. Отже, що стосується позовних вимог позивача в частині зобов`язання відповідача здійснити позивачці нарахування та виплату коштів (грошового забезпечення безвісти зниклого сина ОСОБА_2 ), то в цій частині позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково, оскільки призначення позивачці грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень Військової частини НОМЕР_2 , тому, з урахуванням приписів частини другої статті 9, абзацу 2 частини четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України та з обранням судом найбільш ефективного способу захисту прав і свобод позивача за пунктом 10 частини другої статті 245 наведеного Кодексу, шляхом, а саме: зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату їй грошового забезпечення сина - ОСОБА_2 , який має статус зниклого безвісти, та прийняти по ній обґрунтоване рішення з дотриманням пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні. Приймаючи до уваги протиправну бездіяльність відповідача, яка виразилась у неприйнятті рішення, через недотримання відповідачем процедури його прийняття, встановленої пунктами 5-7 Порядку №884, що, в свою чергу, як наслідок, у подальшому зобов`язує відповідача повторно розглянути заяву позивача про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення безвісти зниклого сина - ОСОБА_2 . Згідно частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Отже, розглядаючи справу суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про наявність підстав для відмови в задоволенні позову, а тому колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду слід скасувати, з прийняттям по справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Відповідно до ст. 242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до п.1, п.3, п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, а також неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2025 в адміністративній справі №160/32511/24 скасувати. Ухвалити по справі нове судове рішення, яким адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 третя особа: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не прийняття рішення за наслідками розгляду заяви матері зниклого безвісті військовослужбовця, солдата ОСОБА_2 . Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про нарахування та виплату їй грошового забезпечення сина - ОСОБА_2 , який має статус зниклого безвісти, та прийняти по ній обґрунтоване рішення з дотриманням пунктів 5-7 Порядку №884 та з урахуванням правових висновків, викладених у даному судовому рішенні. В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 12 червня 2025 року та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Повне судове рішення складено 17 червня 2025 року. Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко суддя Ю. В. Дурасова суддя О.М. Лукманова