Постанова ККС ВС № 504/1289/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ справа № 504/1289/24 провадження № 51-513 км 26 Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції) розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Комінтернівський (Доброславський) районний суд Одеської області вироком від 22 жовтня 2024 року засудив ОСОБА_7 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна та на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу. Одеський апеляційний суд 05 листопада 2025 року вирок суду першої інстанції в частині призначення покарання скасував, ухвалив новий вирок, яким: - засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна та на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу; - відповідно до ст. 54, ч. 2 ст. 55 КК призначив ОСОБА_7 додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки та спеціального звання «підполковник поліції»; - виключив з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_7 - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану; - в іншій частині вирок суду першої інстанції залишив без змін. За встановлених судами та детально викладених у судових рішеннях обставин ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин. ОСОБА_7 із 03 лютого 2022 року працював на посаді начальника чергової частини відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 2 Головного Управління Національної поліції в Одеській області, тобто був службовою особою правоохоронного органу, мав спеціальне звання «підполковник поліції». 15 березня 2022 року ОСОБА_7 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, з корисливих мотивів, з метою особистого збагачення прибув на територію приватного підприємства «Третій автобусний парк» (вул. Мічуріна, 28, с-ще Доброслав Лиманського (Одеського) району Одеської області), де без пред`явлення будь-яких документів вилучив для особистого користування нібито у службових цілях автомобіль «Toyota Corolla», номерний знак Республіки Молдова НОМЕР_1 , Vin НОМЕР_2 , належний громадянці Республіка Молдова ОСОБА_8 , вартістю 184 152 грн, на який ухвалою слідчого судді Комінтернівського районного суду Одеської області від 15 серпня 2016 року був накладений арешт у межах досудового розслідування кримінального провадження № 12016160330001376за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК. 28 грудня 2022 року приблизно о 08 год працівники управління патрульної поліції в Одеській області поблизу будинку № 7 на вул. Садовій в с-щі Доброслав Лиманського (Одеського) району Одеської області зупинили зазначений автомобіль під керуванням ОСОБА_7 і, провівши перевірку, встановили, що останній керує даним транспортним засобом із державними номерними знаками України НОМЕР_3 , які автомобілю не належать, та без реєстраційних документів на транспортний засіб. У зв`язку з цим працівники патрульної поліції винесли стосовно ОСОБА_7 постанову (серія ЕАР № 6338244) про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, автомобіль - вилучили та помістили на зберігання до спеціального майданчику № 6 ГУ НП в Одеській області. Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала Захисник ОСОБА_6 , не погодившись із вироком суду апеляційної інстанції через порушені норми матеріального та процесуального права в частині призначеного засудженому додаткового покарання, просить його змінити, виключивши посилання на призначення ОСОБА_7 додаткових покарань на підставі ст. 54, ч. 2 ст. 55 КК. Свої вимоги захисник мотивує тим, що суд апеляційної інстанції: - дійшов помилкового висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 додаткових покарань; - не зважив на те, що прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, в судових дебатах не просив призначити ОСОБА_7 додаткові покарання; - не надав належної оцінки тому, що ОСОБА_7 уже не має перспективи повертатися до служби, оскільки вже звільнений з посади, має незадовільний стан здоров`я та інвалідність ІІ групи, переніс декілька операцій на серці, вирок суду першої інстанції прийнято на виконання органом пробації, відсутні як спричинена шкода, так і претензії зі сторони потерпілої. Позиції учасників судового провадження Захисник підтримав доводи касаційної скарги, просив змінити оскаржуване судове рішення. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги, просив вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни. Мотиви Суду Положеннями ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) визначено, що суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу; переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у судових рішеннях, правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 289 КК, розмір і вид призначеного за цією нормою закону основного покарання, звільнення від його відбування з випробуванням на підставі ст. 75 цього Кодексу захисником не оспорюються. Натомість захиснику поданій касаційній скарзі порушує питання про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність через невідповідність призначених додаткових покарань тяжкості кримінального правопорушення та особі ОСОБА_7 внаслідок суворості. Відповідно до ч. 1 ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є: 1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; 2) застосування закону, який не підлягає застосуванню; 3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту; 4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність. Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або суворість (ст. 414 КПК). Відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження вчинення нових злочинів, яке буде відповідати принципам справедливості, співмірності й індивідуалізації. Санкцією частини 2 статті 289 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років з конфіскацією майна або без такої. За вимогами ст. 54 КК засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Згідно з ч. 2 ст. 55 КК позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за умови, що з урахуванням характеру кримінального правопорушення, вчиненого за посадою або у зв`язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. За наслідками апеляційного розгляду 05 листопада 2025 року Одеський апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалив новий вирок, яким: - засудив ОСОБА_7 за ч. 2 ст. 289 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без конфіскації майна та на підставі ст. 75 КК звільнив від його відбування з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки, з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч. 1 ст. 76 цього Кодексу; - відповідно до ст. 54, ч. 2 ст. 55 КК призначив ОСОБА_7 додаткові покарання у виді позбавлення права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 3 роки та спеціального звання «підполковник поліції»; - виключив з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання ОСОБА_7 - вчинення злочину з використанням умов воєнного стану. Під час апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_7 на підставі ч. 2 ст. 55 КК додаткове покарання, зважив на те, що кримінальне правопорушення за ч. 2 ст. 289 КК обвинувачений вчинив, обіймаючи посаду начальника чергової частини відділення поліції № 3 Одеського районного управління поліції № 2 Головного управління Національної поліції в Одеській області, у спеціальному званні підполковника поліції та дійшов висновку, що призначене судом першої інстанції ОСОБА_7 покарання без застосування ч. 2 ст. 55 КК не відповідає тяжкості вчиненого злочину і особі обвинуваченого, та не буде сприяти його виправленню й попередженню вчинення нових злочинів. Також суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що оскільки ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин як працівник правоохоронного органу при виконанні службових обов`язків, що є несумісним із відповідним статусом та не відповідає меті присвоєння спеціального звання, дійшов переконання про необхідність позбавити його спеціального звання «підполковник поліції». Колегія суддів касаційного суду вважає, що призначення ОСОБА_7 судом апеляційної інстанції додаткових покарань на підставі ст. 54, ч. 2 ст. 55 КК відповідає вимогам статей 50, 65 цього Кодексу, є справедливим, необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення нових злочинів як ним, так і іншими особами, яке не буде становити надмірного тягаря для засудженого та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи. Щодо доводів касаційної скарги про ненадання судом апеляційної інстанції належної оцінки тому, що ОСОБА_7 уже не має перспективи повертатися до служби, оскільки його підзахисний вже звільнений з посади, має незадовільний стан здоров`я та інвалідність ІІ групи, переніс декілька операцій на серці, вирок суду першої інстанції прийнято на виконання органом пробації, відсутні як спричинена шкода, так і претензії зі сторони потерпілої, то Суд їх відхиляє, так як саме ці обставини слугували для призначення судом апеляційної інстанції обвинуваченому покарання у мінімальному розмірі, передбаченому санкцією ч. 2 ст. 289 КК, та застосування до нього інституту звільнення від призначеного покарання. Твердження сторони захисту про те, що прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, в судових дебатах не просив призначити ОСОБА_7 додаткові покарання, колегія суддів уважає безпідставними, з огляду на те, що визначення міри покарання є виключно дискреційними повноваженнями суду, тому суд відповідно до вимог КПК не пов`язаний у вирішенні цього питання з позицією прокурора, висловленою в судових дебатах. Крім того, прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих ТУ ДБР Одеської обласної прокуратури ОСОБА_9 відповідно до постанови від 25 червня 2024 року входила до групи прокурорів у даному провадженні, була наділена правами прокурора приймати процесуальні рішення та вчиняти процесуальні дії, в тому числі подавати апеляційну скаргу на вирок суду першої інстанції, незалежно від того, чи брала вона участь у судовому розгляді. Відтак колегія суддів уважає, що вирок суду апеляційної інстанції відповідає приписам статей 370, 420 КПК. Переконливих доводів, які би ставили під сумнів законність та вмотивованість вироку суду апеляційної інстанції стосовно ОСОБА_7 , захисник у касаційній скарзі не навів. Тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які передбачені ст. 412 КПК та які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення, Судом не встановлено. Керуючись статтями 441, 442 КПК, Суд постановив: касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Одеського апеляційного суду від 05 листопада 2025 року стосовно ОСОБА_7 - без зміни. Постанова набирає чинності з моменту оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3