Ухвала КГС ВС № 916/2489/25

УХВАЛА 15 липня 2026 року м. Київ cправа № 916/2489/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратової І. Д. - головуючої, суддів - Баранця О. М., Кролевець О. А. розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 13.04.2026 (суддя - Невінгловська Ю. М.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026 (головуючий - Богацька Н. С., судді: Діброва Г. І., Принцевська Н. М.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія «Нафтогаз України" до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемоги 91" про стягнення 517 115,57 грн, ВСТАНОВИВ:

1. У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку "Перемоги 91" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у загальному розмірі 517 115,57 грн, з яких: 445 681,57 грн основного боргу, 17 389,68 грн інфляційних втрат, 4 892,84 грн 3% річних та 49 151,79 грн пені.

2. Позов мотивовано неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань з оплати поставленого позивачем як постачальником "останньої надії" в період з листопада по грудень 2024 року природного газу.

3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 13.04.2026, яке залишене без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 108 977,56 грн основного боргу, 5 365,44 грн інфляційних витрат, 1 144,35 грн 3% річних та 3,81 грн пені, а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 1 385,89 грн; в іншій частині позову відмовлено.

4. Місцевий господарський суд, виходив з доведеності позивачем факту існування між сторонами у спірний період правовідносин з постачання природного газу постачальником "останньої надії", а також виникнення у відповідача заборгованості перед позивачем. Водночас, суд, врахувавши висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 27.05.2025 у справі № 916/2778/24, дійшов висновку, що у цьому випадку відповідач у відносинах з позивачем виступає колективним побутовим споживачем, який купує природний газ виключно для забезпечення потреб співвласників багатоквартирного будинку, у зв`язку з чим, для визначення вартості спожитих відповідачем обсягів природного газу необхідно застосовувати тариф саме для побутових споживачів (населення), а не для комерційних підприємств. Також суд врахував обмеження, встановлені на період воєнного стану щодо нарахування неустойки та інших платежів, і визнав можливим їх стягнення лише за обмежений період, тому суд здійснив власний розрахунок заборгованості відповідача.

5. Суд апеляційної інстанції, врахувавши правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 18.12.2025 у справі № 910/14748/23, погодився з висновком суду першої інстанції, що розрахунок за спожитий ОСББ газ необхідно здійснювати із застосуванням тарифу, визначеного для населення, а не для комерційних підприємств. 6. 06.07.2026 позивач подав до Верховного Суду через підсистему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині, в якій відмовлено у задоволенні позову (щодо стягнення основного боргу саме щодо стягнення: 336 703,70 грн - основного боргу, пені - 49 147,98 грн, 3 748,49 грн - 3% річних, 12 024,24 грн - інфляційних втрат) та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

7. Верховний Суд перевірив форму і зміст касаційної скарги та виходить з наступного.

8. Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.

9. Частина сьома статті 12 ГПК України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.

10. Позов у зазначеній справі подано у 2025 році. При цьому, статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2025 встановлено у розмірі 3 028,00 грн.

11. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

12. Предметом позову у цій справі є стягнення 517 115,57 грн, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (500 х 3 028,00 грн = 1 514 000,00 грн).

13. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

14. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 287 ГПК України, учасники справи мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

15. Зокрема, пунктом 2 частини третьої статті 287 ГПК України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

16. За підпунктом "с" пункту 7 Рекомендації № R(95)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію й поліпшення функціонування систем і процедур оскарження в цивільних і торговельних справах, ухваленої на його 528-му засіданні 7 лютого 1995 року, скарги до суду третьої інстанції мають подавати щодо тих справ, третій судовий розгляд яких доцільний, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону; вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають загальне суспільне значення; від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування підстав, за яких розгляд її справи сприятиме досягненню таких цілей.

17. У касаційній скарзі скаржник визначив, що підставами касаційного оскарження судового рішення є наявність випадків, передбачених пунктами 2 та 3 частини другої статті 287 ГПК України.

18. В обґрунтування випадку, передбаченого пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норми пункту 9 частини першої статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", який не підлягав застосуванню, а також неправильно витлумачив пункти 34, 37 частини першої статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", і є необхідність відступлення від висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18.12.2025 у справі № 910/14748/23, який застосований судом в оскаржуваному судовому рішенні.

19. В обґрунтування випадку, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не застосував (хоча необхідно було застосувати) частину четверту статті 15 Закону України "Про ринок природного газу", статті 632 Цивільного кодексу України, пункту 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМУ від 30.09.2015 № 809 в редакції Постанови КМУ №1102 (далі - Постанова КМУ № 809); частини першої статті 22 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку", і відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах.

20. З огляду на те, що предметом спору є стягнення, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, необхідність відкриття касаційного провадження у цій справі скаржник обґрунтовує тим, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики у питаннях постачання природного газу постачальником "останньої надії" для об`єднань співвласників житлових будинків, як виробників теплової енергії, у складі яких входять нежитлові приміщення на підставі спеціального законодавства на ринку природного газу, яке має виняткове значення для позивача, як учасника ринку природного газу (підпункти "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України).

21. Скаржник зазначає, що господарськими судами різних інстанцій приймаються судові рішення (справи № 918/969/24, № 926/155/25, № 926/3350/24, № 906/1308/19, № 906/164/22, № 916/2431/23, № 920/1253/23, № 910/13554/23, № 922/4086/23, № 916/1438/23, № 902/629/23, № 916/2429/23, № 904/2874/23, № 908/1377/23, № 916/4779/24, № 904/2080/24, № 919/1442/23), які свідчать про формування судової практики, яка не є однозначною, застосовують по різному норми права, зокрема норми +5 посилань щодо застосування ціни газу до ОСББ, яке є юридичною особою, до складу якого увійшли власники з нежитловими приміщеннями, як для побутових споживачів, що формує неоднакову судову практику, та яка протирічить законодавству на ринку природного газу.

22. Верховний Суд вивчив доводи скаржника щодо наявності підстав для оскарження судових рішень у справі за підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та вважає їх необґрунтованими з огляду на таке.

23. Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, потрібно виходити з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики на сучасному етапі її розвитку та становлення, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, значущістю для держави і суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.

24. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.

25. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що виключна правова проблема як така має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.

26. Кількісний показник означає, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

27. З точки зору якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що суди допустили істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; суди допустили явну й грубу помилку в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, й перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду потрібен з метою унеможливлення її повторення у подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання щодо дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.

28. Верховний Суд зазначає, що спірним питанням у цій справі є застосування позивачем до відповідача вартості спожитого з листопада по грудень 2024 року газу за тарифом, установленим для комерційних підприємств, а не для населення.

29. Суди попередніх інстанцій у цій справі виснували, що розрахунок за спожитий об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку газ необхідно здійснювати із застосуванням тарифу, визначеного як для населення, а не як для комерційних підприємств.

30. Такий висновок судів першої та апеляційної інстанцій повністю узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.05.2025 у справі № 916/2778/24, від 22.01.2025 у справі № 916/1071/24, від 05.06.2025 у справі № 914/1568/24.

31. Таким чином доводи скаржника стосовно фундаментальності зазначеного правового питання не знайшли свого підтвердження.

32. Щодо "виняткового значення" справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.

33. Власне твердження скаржника про те, що справа має виняткове значення для скаржника без відповідного обґрунтування, не може бути визнано судом автоматичною підставою, на яку поширюється дія положення підпункту "в" пункту 2 частини статті 287 ГПК України.

34. За оцінкою Суду касаційна скарга не містить переконливих аргументів, а також підтверджуючих документів, які б свідчили про виняткове значення справи для скаржника, оскільки незгода з ухваленим рішенням суду апеляційної інстанції не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь заявника є звичайним передбачуваним процесом.

35. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судом апеляційної інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.

36. Використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

37. Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а", "б", "в", "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, аргументованих обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.

38. У контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову цього спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі.

39. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 ГПК України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

40. Зважаючи на обставини цієї справи та відсутність обґрунтованих підстав, що підпадають під дію виключень пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою позивача на підставі пункту 1 частини першої статті 293 цього ж Кодексу, оскільки її подано на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню.

41. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в ухвалі від 13.04.2026 у справі № 916/3568/25. Керуючись нормами статті 234, пункту 2 частини третьої статті 287, пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 916/2489/25 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" на рішення Господарського суду Одеської області від 13.04.2026 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.06.2026. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуюча І. Кондратова Судді О. Баранець О. Кролевець