Постанова 4876 № 904/5289/25 (910/8981/25)

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15.07.2026 м. Дніпро Справа № 904/5289/25 (910/8981/25) Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів: Джепи Ю.А., Золотарьової Я.С., за участю секретаря судового засідання Янкіної Г.Д. та представників: від скаржника (відповідача): Анісімов К.Г. (в режимі відеоконференції); від позивача: Ялов О.О. (в режимі відеоконференції), розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2026 (ухваленого суддею Примаком С.А. у м. Дніпрі, повне рішення складене 08.05.2026) у справі №904/5289/25 (910/8981/25) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ''Торговий дім Карпатинафтотрейд'' (м.Дніпро) до Акціонерного товариства "Укрнафта" (м. Київ) про стягнення 37 993 117 грн 11 коп. в межах справи № 904/5289/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ''Торговий дім Карпатинафтотрейд'' (м. Дніпро) за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Норвік-Інвестментс" (м. Дніпро) арбітражний керуючий Толстих Андрій Володимирович, ВСТАНОВИВ: У провадженні Господарського суду Дніпропетровської області перебуває справа №904/5289/25 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю ''Торговий дім Карпатинафтотрейд''. В межах зазначеної справи у липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю ''Торговий дім Карпатинафтотрейд'' (далі по тексту - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою, в якій просило стягнути з Акціонерного товариства "Укрнафта" заборгованість за договором поставки № Г-221 від 01.04.2021 у загальному розмірі 37 993 117 грн 11 коп. Ціна позову складається з наступних сум: - 23 698 295 грн 14 коп. - основний борг за договором поставки № Г-221 від 01.04.2021; - 5 940 805 грн 50 коп. - пеня; - 6 408 159 грн 20 коп. - інфляційні втрати; - 1 945 857 грн 27 коп. - 3% річних. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за договором поставки № Г-221 від 01.04.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за поставлений позивачем 10.10.2022 товар, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 23 698 295 грн 14 коп. У зв`язку з простроченням оплати товару, на підставі пункту 5.2. договору, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.10.2022 по 26.04.2023 в сумі 5 940 805 грн 50 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по червень 2025 року в сумі 6 408 159 грн 20 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 26.10.2022 по 21.07.2025 в сумі 1 945 857 грн 27 коп. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2026 у справі №904/5289/25 (910/8981/25): - позовні вимоги задоволено повністю; - стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ''Торговий дім Карпатинафтотрейд" 23 698 295 грн 14 коп. основного боргу, 6 408 159 грн 20 коп. інфляційних витрат, 1 945 857 грн 27 коп. 3 % річних, 5 940 805 грн 50 коп. пені, а також 455 917 грн 17 коп. витрат зі сплати судового збору. Рішення обґрунтоване наступним: - 01.04.2021 між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Карпатинафтотрейд" (постачальник) було укладено договір поставки № Г-221. Предметом вказаного договору, відповідно до пункту 1.1. договору, було зобов`язання постачальника (позивача) поставити та передати покупцеві (відповідачу) у власність нафтопродукти, а покупець зобов`язувався прийняти товар і оплатити його; - 10.10.2022 між сторонами було підписано Акт № 1 приймання-передачі газу нафтового скрапленого відповідно до договору поставки № Г-221 від 01.04.2021, у пункті 1 якого зазначено, що відповідно до додатку № 15 від 01.10.2022 до договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 постачальник передає на умовах: резервуари АЗС ПАТ "Укрнафта" після зливу з транспортного засобу, а покупець приймає у період з 01 по 10 жовтня 2022 року наступну кількість газу нафтового скрапленого марки А: загальна вартість газу нафтового скрапленого марки А становить 23 698 295 грн 14 коп., в т.ч. ПДВ 7% - 1 550 355 грн 76 коп.; сторони не мають претензій одна до одної відносно кількості та якості переданого газу нафтового скрапленого марки А на умовах договору; - 10.10.2022 позивачем було зареєстровано на адресу відповідача, як отримувача (покупця), в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкову накладну за порядковим номером 430 на загальну суму коштів 23 698 295 грн 14 коп., в т.ч. ПДВ - 1 550 355 грн 76 коп.; - виконання сторонами договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 здійснювалося протягом тривалого періоду, а саме з 01.04.2021 по 10.10.2022. Крім того, відповідач не заперечує та не спростовує факт укладення договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 та його виконання в період з 01.04.2021 по 01.10.2022, а також не заперечує щодо умов договору. На виконання договору поставки позивачем в адресу відповідача здійснено 15 поставок товару - газу нафтового скрапленого, і в підтвердження проведених операцій сторонами підписано ряд додатків до договору поставки та актів приймання-передачі газу нафтового скрапленого, що містяться в матеріалах справи. Крім того, на виконання грошових зобов`язань по договору поставки № Г-221 від 01.04.2021, 31.08.2022 ПАТ "Укрнафта" було проведено ряд оплат в рахунок ТОВ ''ТД Карпатинафтотрейд'' на загальну суму - 45 745 095 грн 95 коп., що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою по банківському рахунку АБ "Південний" за 31.08.2022. Таким чином, відповідачем в межах договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 вчинялися однозначні дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Факт виконання договору слугує належним доказом волі сторін на настання правових наслідків, що може підтвердити дійсність правочину, навіть якщо його форма була порушена. Навіть у разі відсутності письмової згоди на використання факсиміле у випадку вчинення дій з виконання підписаного в такий спосіб договору не може бути умовою недійсності цього договору. Відповідне положення міститься у постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 143/228/17; - стосовно заперечень відповідача з приводу податкової накладної № 430 від 10.10.2022, господарський суд зазначив, що вказана операція з постачання товарів, на підставі податкової накладної № 430 від 10.10.2022, була включена ПАТ "Укрнафта" до складу податкового кредиту за жовтень 2022 року, зокрема відображена в додатку 1 до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2022 року, що підтверджено самим відповідачем листом № 01/01/07-02/02/11709 від 29.07.2025, надісланим у відповідь на адвокатський запит № 18/07-2 від 18.07.2025 (відповідь міститься в матеріалах справи); - виходячи з принципів розумності та справедливості, оцінивши всі вказані обставини в їх сукупності, враховуючи принцип вірогідності доказів, а також факт звернення позивача із позовом до суду щодо стягнення суми заборгованості, господарський суд вважає наявність заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 23 698 295 грн 14 коп. обґрунтованою та підтвердженою належними доказами. Як встановлено судом, позивач виконав свої зобов`язання щодо поставки товару у повному обсязі, однак, відповідач свої зобов`язання щодо оплати товару не виконав. Належних та допустимих доказів виконання умов договору відповідачем не надано; - звертаючись до суду, позивач просив суд стягнути з відповідача пеню в сумі 5 940 805 грн 50 коп. Стосовно доводів відповідача про безпідставність стягнення пені у зв`язку з тим, що позивачем в порушення пункту 5.2. договору не було пред`явлено вимогу, господарський суд їх відхиляє оскільки, ані законом, ані договором не визначено форму та спосіб пред`явлення позивачем вимоги про сплати пені, тому позивач може здійснити своє право будь-яким шляхом, у тому числі шляхом пред`явлення через суд вимоги у формі позову. При перевірці розрахунку судом помилок не виявлено, тому позов в цій частині підлягає задоволенню в розмірі 5 940 805 грн 50 коп.; - при перевірці розрахунку судом помилок не виявлено, тому позов в частині стягнення 3% річних у розмірі 1 945 857 грн 27 коп. та інфляційних втрат в сумі 6 408 159 грн 20 коп. підлягає задоволенню. Не погодившись з вказаним рішенням, Акціонерне товариство "Укрнафта" звернувся за допомогою системи "Електронний суд" до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (вх. № суду 50515 від 28.05.2026), в якій просить: - скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2026 у справі № 904/5289/25 (910/8981/25) повністю; - ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю ''Торговий дім Карпатинафтотрейд" до Акціонерного товариства "Укрнафта" про стягнення 37 993 117 грн 10 коп. відмовити повністю; - судові витрати, у тому числі витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції та витрати зі сплати судового збору за подання цієї апеляційної скарги, покласти на позивача. Апеляційна скарга обґрунтована наступними обставинами: - у відзиві на позовну заяву та в заявах по суті справи відповідач посилався на те, що при підписанні додатку № 15 від 01.10.2022 та Акта № 1 приймання-передачі газу нафтового скрапленого від 10.10.2022 з боку АТ "Укрнафта" було використано факсиміле, а не власноручний підпис уповноваженої особи - Ф. С. Луньова. АТ "Укрнафта" також вказало, що письмової угоди про використання факсиміле із зразками відповідного аналога власноручних підписів між сторонами не укладалося, а порядок його використання іншим чином не врегульовувався. Замість встановлення обставини щодо способу проставлення підпису від імені АТ "Укрнафта" на спірних документах суд першої інстанції обмежився констатацією того, що: (а) виконання договору тривало в період з 01.04.2021 по 01.10.2022; (б) відповідач не заперечує сам факт укладення договору поставки № Г-221 та виконання його в попередній період; (в) у межах договору вчинялися однозначні дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Жодна з цих обставин не спростовує і не може спростовувати того факту, що додаток № 15 від 01.10.2022 та Акт № 1 від 10.10.2022, на яких ґрунтуються позовні вимоги, могли бути підписані з боку АТ "Укрнафта" з використанням факсиміле. Суд першої інстанції не дослідив самі документи на предмет способу проставлення підпису, не призначив відповідну судову технічну та почеркознавчу експертизу за заявленими відповідачем клопотаннями, не зіставив зразки власноручного підпису ОСОБА_1 з інших правочинів за цей же період із підписами на спірних документах. Отже, така ключова обставина, як дотримання письмової форми спірних правочинів, залишилася не з`ясованою; - судом не з`ясовано обставини, які підтверджували б реальність та товарність господарської операції з поставки 846,248 тон скрапленого газу. Спірна операція стосується поставки значної партії товару - 846,248 тон скрапленого газу марки А на загальну суму 23 698 295 грн 14 коп. Технологічно та логістично така операція об`єктивно неможлива без її документального оформлення низкою спеціальних первинних документів: товарно-транспортних накладних форми № 1-ТТН (нафтопродукт), які затверджено Наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв`язку України та Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 № 281/171/578/155, подорожніх листів, документів з обліку зливу-наливу до резервуарів, документів обліку залишків нафтопродуктів тощо. Жодного з перелічених документів позивач з позовною заявою не надав. Натомість позовні вимоги обґрунтовані виключно: договором поставки № Г-221 від 01.04.2021, додатком № 15 від 01.10.2022 до договору поставки № Г-221 від 01.04.2021, Актом № 1 приймання-передачі газу нафтового (всі документи підписані факсиміле); а також податковою накладною № 430 від 10.10.2022; - суд першої інстанції не з`ясовував: - хто, на якому транспорті, в які саме дати фізично доставляв 846,248 тон скрапленого газу з пунктів зберігання позивача до резервуарів АЗС АТ "Укрнафта"; - де територіально знаходилися ці резервуари (адреси конкретних АЗС); - чи відображено отримання такої кількості товару в облікових документах АТ "Укрнафта" щодо руху палива на конкретних АЗС; - чи мав позивач у жовтні 2022 року технічні, кадрові та матеріальні ресурси для здійснення поставки такого обсягу (з урахуванням, серед іншого, специфіки воєнного часу та обмежень логістики у відповідний період) тощо. Замість дослідження цих обставин суд обмежився посиланням на лист АТ "Укрнафта" № 01/01/07-02/02/11709 від 29.07.2025 щодо включення податкової накладної № 430 від 10.10.2022 до складу податкового кредиту. Позивач у справі перебуває у процедурі банкрутства. У контексті статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства та принципу захисту прав інших кредиторів стандарт доведення реальності правочинів, з яких випливають вимоги до контрагентів боржника на десятки мільйонів гривень, є підвищеним. Суд першої інстанції цього стандарту не застосував. Жодного товарно-транспортного, складського, логістичного чи облікового документа, який підтверджував би фактичне переміщення 846,248 тонн скрапленого газу від позивача до відповідача саме в період з 01 по 10 жовтня 2022 року, позивачем не надано. Тобто всі докази позивача мають формальний документальний характер та фіксують лише бажаний правовий результат, а не сам факт здійснення господарської операції. На противагу цьому відповідач у своїх заявах по суті справи послідовно заперечував реальність господарської операції, вказував на дефект письмової форми правочинів, наголошував на відсутності у матеріалах справи будь-яких первинних документів, що засвідчували б фізичний рух товару, та заявляв клопотання про призначення комплексної судово-почеркознавчої і технічної експертизи документів; - висновок про вільне волевиявлення відповідача на укладення додатку № 15 та Акта № 1 не підтверджується доказами у справі; - тривале виконання договору не доводить чинність і реальність кожного окремого правочину, що вчиняється у його межах. Договір поставки № Г-221 є рамковим - конкретні умови постачання (асортимент, кількість, ціна, період) узгоджуються сторонами в окремих додатках, що є невід`ємною частиною договору, відповідно до пунктів 1.3., 3.1. та 4.1. договору. Тобто кожен додаток є самостійним правочином, що породжує власні правові наслідки. Відповідно, оцінка дійсності та реальності кожного окремого додатку повинна здійснюватися окремо, а виконання сторонами інших додатків не може бути доказом дійсності та реальності спірного додатку № 15; - висновок суду про те, що відтиск печатки підприємства є свідченням участі такого підприємства як юридичної особи у здійсненні певної господарської операції, прямо суперечить позиції Верховного Суду; печатка є технічним атрибутом, а не способом виявлення волі юридичної особи; волевиявлення юридичної особи виявляється через підпис уповноваженої особи. Це випливає з частини 2 статті 207 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства; - висновок суду про правомірність нарахування пені без пред`явлення відповідної вимоги не відповідає змісту умов укладеного сторонами договору. Так, пункт 5.2. договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 погоджений сторонами на засадах свободи договору (статті 6, 627 Цивільного кодексу України), має такий зміст: "у випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до цього договору, покупець сплачує постачальникові, на його вимогу, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від ціни не оплаченого товару, за кожний день прострочення". Позивач у позовній заяві сам визнав, що заходи досудового врегулювання, у тому числі направлення вимог про сплату пені, ним не вживалися. Тим не менш, суд першої інстанції стягнув з відповідача пеню в сумі 5 940 805 грн 50 коп., обґрунтувавши, що ні законом, ані договором не визначено форму та спосіб пред`явлення вимоги, тому позивач може здійснити своє право будь-яким шляхом, у тому числі шляхом пред`явлення позову. Такий висновок суду суперечить встановленим у справі обставинам та фактично нівелює погоджену сторонами умову договору; - суд першої інстанції застосував статтю 692 Цивільного кодексу України, виходячи з презумпції прийняття товару відповідачем. Однак, така презумпція не передбачена законом. Прийняття товару має бути доведено належними доказами, передусім саме первинними документами, що засвідчують фактичне переміщення товару та його прийняття уповноваженою особою покупця. Жодного такого документа, крім спірного Акта № 1, у матеріалах справи немає, а сам Акт № 1 не відповідає вимогам до первинних документів; - в процесі розгляду справи в суді першої інстанції відповідач двічі звертався з належно оформленими, обґрунтованими і поданими у встановлені процесуальні строки клопотаннями про призначення судової експертизи, а саме з: 1) клопотанням від 08.09.2025 про призначення комплексної почеркознавчої експертизи та технічної експертизи документів стосовно договору поставки № Г-221 від 01.04.2021, додатку № 10 від 31.01.2022, додатку № 15 від 01.10.2022 та Акта № 1 приймання-передачі від 10.10.2022, з пропозицією доручити проведення Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України та з покладенням витрат на відповідача; 2) клопотанням від 13.10.2025 про призначення судової технічної експертизи документів стосовно додатку № 15 від 01.10.2022 та Акта № 1 від 10.10.2022, з тими ж пропозиціями щодо експертної установи та оплати витрат. Обидва клопотання містили сформульовані питання експерту, спрямовані на встановлення способу виконання підписів від імені АТ "Укрнафта" у спірних документах (власноручний підпис або факсиміле); часу виконання таких відтисків і їх відповідності датам складання документів; можливості ідентифікації особи, яка проставила відтиски. Суд першої інстанції обидва клопотання відхилив протокольними ухвалами без надання мотивованого письмового обґрунтування. В оскаржуваному рішенні від 06.05.2026 суд першої інстанції взагалі не зазначає про обставини подання відповідачем клопотань про експертизу та не наводить жодних мотивів їх відхилення; - враховуючи відсутність вмотивованої відмови щодо двох обґрунтованих клопотань відповідача про призначення судової експертизи, що детально викладено в пункті 4.4.5 цієї апеляційної скарги, апелянт повторно заявляє клопотання про призначення судової експертизи на стадії апеляційного перегляду справи. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026 для розгляду справи визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Джепи Ю.А., Золотарьової Я.С. Апеляційну скаргу було подано без додержання вимог, встановлених статтею 258 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з чим ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 апеляційну скаргу було залишено без руху та скаржнику надано строк для усунення недоліків протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху. Від скаржника надійшла заява (вх. № суду 7887/26 від 12.06.2026) щодо усунення недоліків апеляційної скарги. Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026, у зв`язку з відпусткою судді Джепи Ю.А. - члена колегії суддів, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 № 1, для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження, призначено автоматичну зміну складу колегії суддів у судовій справі. Відповідно до Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2026 для вирішення питання про відкриття апеляційного провадження визначена колегія суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів: Золотарьової Я.С., Мартинюка С.В. Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 15.07.2026. Розпорядженням керівника апарату Центрального апеляційного господарського суду від 13.07.2026, у зв`язку з вчиненням процесуальної дії, відповідно до пункту 2.4.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Центральному апеляційному господарському суді, затверджених Рішенням зборів суддів Центрального апеляційного господарського суду від 01.04.2025 № 1, призначено автоматизований розподіл судової справи, за результатами якого справа дана передана (повернута) раніше визначеному складу суду. Відповідно до Протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.07.2026 справа передана (повернута) колегії суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Джепи Ю.А., Золотарьової Я.С. Відповідно до частини 13 статті 32 Господарського процесуального кодексу України справа, розгляд якої розпочато одним суддею чи колегією суддів, повинна бути розглянута тим самим суддею чи колегією суддів, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи, та інших випадків, передбачених цим Кодексом. Враховуючи викладене, справа у відповідності до частини 13 статті 32 Господарського процесуального кодексу України розглядається колегією суддів, визначеною відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.05.2026, а саме: колегією суддів у складі: головуючого судді - Фещенко Ю.В. (доповідач), суддів - Джепи Ю.А., Золотарьової Я.С. Від позивача (ТОВ ''ТД Карпатинафтотрейд") до Центрального апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. № суду 8706/26 від 26.06.2026), в якому він просить суд відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2026 у справі № 904/5289/25 (910/8981/25) - залишити без змін. Відзив на апеляційну скаргу обґрунтований позивачем наступними обставинами: - поведінка та дії відповідача, вчинені на виконання договору поставки № Г-221 від 01.04.2021, беззаперечно та однозначно свідчать про наявність волі відповідача до настання відповідних правових наслідків, та прийняття результатів виконання правочину. Виконання сторонами договору постави № Г-221 від 01.04.2021 здійснювалося протягом тривалого період, зокрема з 01.04.2021 по 10.10.2022. Відповідач не заперечує та не спростовує факт укладення договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 та його виконання в період з 01.04.2021 по 01.10.2022, а також не заперечує щодо умов договору. Відповідачем прийнято виконання зобов`язань по договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 зі сторони позивача та проведено часткові взаєморозрахунки за поставлений товар. На виконання грошових зобов`язань по договору поставки № Г-221 від 01.04.2021, 31.08.2022 ПАТ "Укрнафта" було ініційовано та проведено ряд оплат в рахунок ТОВ "ТД Карпатинафтотрейд" на загальну суму 45 745 095 грн 95 коп., що підтверджується наявними в матеріалах справи випискою по банківському рахунку АБ "Південний" за 31.08.2022 та оборотно-сальдовою відомістю. Також, виконання грошових зобов`язань щодо оплати за поставлений товар зі сторони відповідача неодноразово проводилося шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, на підставі отриманих від АТ "Укрнафта" заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог. В матеріалах справи наявні копії заяв про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, підписані заступником Голови правління, головним фінансовим директором ПАТ "Укрнафта" Євець І.В., від 30.04.2021 № 12/01/01/02-03/2-99, від 31.05.2021 №12/01/01/02-03/2-108, від 31.07.2021 № 12/01/01/02-03/2-124, від 31.10.2021 № 12/01/01/02-03/2-140, від 08.11.2021 № 12/01/01/02-03/2-141, від 30.11.2021 № 12/01/01/02-03/2-143, від 31.12.2021 № 12/01/01/02-03/2-147, від 04.01.2022 № 12/01/01/02-03/2-150, від 31.01.2022 №12/01/01/02-03/2-153, від 28.02.2022 № 12/01/01/02-03/2-159. Вказані заяви оформлялися та направлялися на адресу позивача саме ПАТ "Укрнафта". Таким чином, відповідачем в межах договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 вчинялися однозначні дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; - первинні документи по поставках за попередні 14 місяців, а саме: додатки до договору, акти приймання-передачі газу нафтового скрапленого, як і додаток № 15 від 01.10.2022 до договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 та Акт приймання-передачі газу нафтового скрапленого № 1 від 10.10.2022 мають аналогічні підписи Віце-Президента з питань переробки та торгiвлi, директора департаменту забезпечення продажiв та торгiвлi ОСОБА_1 , які також скріплено печаткою ПАТ "Укрнафта". Відтиск печатки підприємства, наявний зокрема на первинних документах, є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку - прийнятті товару); - на спірну операцію позивачем в адресу відповідача зареєстровано податкову накладну №430 від 10.10.2022, що підтверджується квитанцією № 1 від 31.10.2022, які наявні в матеріалах справи. Вказана операція з постачання товарів, на підставі податкової накладної №430 від 10.10.2022, була включена ПАТ "Укрнафта" до складу податкового кредиту за жовтень 2022 року, зокрема відображено в додатку 1 до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2022 року, що підтверджено самим відповідачем листом № 01/01/07 02/02/11709 від 29.07.2025, надісланим у відповідь на адвокатський запит № 18/07-2 від 18.07.2025 (долучено до матеріалів справи). Так, в листі № 01/01/07-02/02/11709 від 29.07.2025 АТ "Укрнафта" зазначає: "у відповідь на запит інформуємо, що ПАТ "Укрнафта" включено до складу податкового кредиту за жовтень 2022 року операції з постачання товарів від постачальника ТОВ ''Торговий дім Карпатинафтотрейд", на підставі податкової накладної від 10.10.2022 №430, що відображено в додатку 1 до податкової декларації з ПДВ за жовтень 2022 року". Таким чином, відповідач визнав факт постачання товару, що є належним доказом здійснення господарської операції; - Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що у разі наявності дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені права доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. При відсутності належним чином оформлених первинних документів бухгалтерського обліку, позивач має підтвердити факт поставки іншими доказами, які б в сукупності свідчили про те, що поставка товару дійсно була здійснена; - відповідач вчинив однозначні дії з визнання відповідної поставки, яка засвідчує його волю та, відповідно, є дією з прийняття товару, тобто вчинення так званих конклюдентних дій. Жодних заяв безпосередньо від відповідача, чи підписанта документів Луньова Ф.С., про те, що ним не підписувалися вказані документи, чи вказані документи суперечать його волі відповідачем не надано. Відповідачем також не надано жодного доказу, який би підтвердив, що Луньов Ф.С. в дійсності заперечує факт підписання вказаних документів та або вказані документи підписано без його відома та/або всупереч його волі. У зв`язку з цим, відсутні підстави вважати, що підписання вказаних документів в дійсності суперечить його волевиявленню; - в підтвердження проведеної господарської операції, сторонами додатково було оформлено додаток 1 до акту приймання-передачі газу нафтового скрапленого № 1 від 10.10.2022, про що відповідачем замовчується, в якому зазначено перелік товарно-транспортних накладних, обсяги та перелік об`єкт відповідача (автозаправні станції), на які було відвантажено товар, копію якого долучено до матеріалів справи; - подання позову з вимогою про стягнення пені є належним способом реалізації права позивача у зв`язку з порушенням зобов`язання боржником; - судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Намагаючись довести дефект письмової форми окремих документів, та обґрунтовуючи цим подане клопотання, відповідачем не заявлено та не подано до суду вимог про визнання таких документів недійсними чи нікчемним, у зв`язку з цим подане клопотання є безпідставним. На переконання позивача та суду першої інстанції, наявних в матеріалах справи доказів достатньо для встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення спору по суті. В клопотанні відповідач не довів наявності необхідної сукупності умов для призначення судової експертизи, як це передбачено у частині 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України. Подання аналогічного клопотання втретє свідчить про наявність ознак зловживання процесуальними правами. У судове засідання 15.07.2026 з`явилися представники скаржника (відповідача) та позивача). У судовому засіданні 15.07.2026 було розглянуто клопотання скаржника (відповідача) про призначення по справі комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів. Представник позивача проти задоволення вказаного клопотання заперечував, посилаючись на доводи, наведені у відзиві на апеляційну скаргу. Апеляційний господарський суд протокольною ухвалою відмовив в задоволенні клопотання скаржника (відповідача) про призначення по справі комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів, з огляду на таке. Відповідно до приписів статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз`яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу. Згідно зі статтею 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Частиною 1 статті 99 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів. Особливість висновку експерта полягає в тому, що предметом його дослідження є обставини, встановлення яких потребує наявності спеціальних знань (частина 2 статті 98 Господарського процесуального кодексу України). Отже, висновок експерта дозволяє встановити певні специфічні обставини, які не можуть бути встановлені іншими доказами (засобами доказування). Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Якщо наявні у справі докази є взаємно суперечливими, їх оцінку в разі необхідності може бути здійснено господарським судом з призначенням відповідної судової експертизи. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення. Призначення експертизи є правом, а не обов`язком господарського суду, при цьому, питання призначення експертизи вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням предмета, підстав позову та обставин справи. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.04.2023 у справі № 910/11002/21, від 06.02.2024 у справі №910/12661/22. Отже, судова колегія констатує, що суди, призначаючи судову експертизу, користуються своїм правом, якщо у справі є така необхідність, тобто для вирішення справи потрібні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду. Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, врахувавши доводи і обґрунтування апеляційної скарги, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, не є необхідними спеціальні знання у сфері іншій, ніж право; у даній справі відсутня потреба у спеціальних знаннях для встановлення фактичних обставин, що входять до предмета доказування, оскільки висновок експерта можуть замінити інші засоби доказування, а саме: наявні в матеріалах справи докази є достатніми для встановлення дійсних обставин справи за результатом аналізу цих доказів в їх сукупності та взаємозв`язку. У даному випадку апеляційний господарський суд також зазначає, що необґрунтоване призначення судової експертизи, що матиме наслідком необхідність зупинення провадження по даній справі, призведе до затягування строків розгляду справи та знаходження учасників судового процесу у стані невизначеності, що, в свою чергу, свідчитиме про порушення положень частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, якими на національні суди покладений обов`язок здійснювати швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. З огляду на викладене, апеляційний господарський суд відмовляє у задоволенні клопотання скаржника (відповідача) про призначення по справі комплексної почеркознавчої та технічної експертизи документів. У судовому засіданні 15.07.2026 представниками скаржника (відповідача) та позивача були викладені власні правові позиції з приводу поданої апеляційної скарги. Під час розгляду апеляційної скарги судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи. Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що апеляційним господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції під час апеляційного провадження. У судовому засіданні 15.07.2026, відповідно до статей 240, 283 Господарського процесуального кодексу України, проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, перевіривши дотримання судом першої інстанції норм процесуального права, а також правильність застосування норм матеріального права, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи. 01.04.2021 між Публічним акціонерним товариством "Укрнафта" (далі по тексту - покупець, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім Карпатинафтотрейд" (далі по тексту - постачальник, позивач) було укладено договір поставки № Г-221 (далі по тексту - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити та передати покупцеві у власність нафтопродукти (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його. У пункті 7.1. договору сторони погодили, що договір вступає в силу з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2021 включно, але в будь-якому випадку до моменту повного виконання. У той же час наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що строк дії договору був продовжений сторонами, а саме: договір виконувався обома сторонами у 2022 році (позивач здійснював поставку обумовленого договором товару, відповідач приймав та оплачував такий товар). Вказаний договір підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками обох сторін. Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Доказів визнання недійсним, припинення або розірвання вказаного договору сторонами суду не надано. Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України. Судом також встановлено, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов`язки щодо його виконання. За приписами частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Відповідно до пункту 1.3. договору найменування, асортимент, кількість, ціна, умови поставки товару, узгоджуються Сторонами окремо і оформлюються у вигляді додатків до цього договору, котрі є його невід`ємною частиною. У відповідності до пункту 4.1. договору, товар, що поставляється за договором оплачується за цінами, встановленими у додатках до нього. У відповідності до вказаних умов, до договору позивачем та відповідачем був підписаний Додаток № 15 від 01.10.2022, в якому сторони узгодили умови поставки товару - газу нафтового скрапленого марки А у кількості 846,248 т, за ціною 28 003 грн 96 коп. за тонну, на загальну суму 23 698 295 грн 14 коп. В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу. Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним, зокрема, у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Як убачається з матеріалів справи, на виконання умов договору, позивачем 10.10.2022 був поставлений відповідачу товар - газ нафтовий скрапленого марки А у кількості 846,248 т, за ціною 28 003 грн 96 коп. за тонну, на загальну суму 23 698 295 грн 14 коп., на підтвердження чого позивач та відповідач склали та підписали Акт № 1 приймання-передачі газу нафтового скрапленого відповідно до договору поставки № Г-221 від 01.04.2021, у пункті 1 якого зазначено, що відповідно до додатку № 15 від 01.10.2022 до договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 постачальник передає на умовах: резервуари АЗС ПАТ "Укрнафта" після зливу з транспортного засобу, а покупець приймає у період з 01 по 10 жовтня 2022 року наступну кількість газу нафтового скрапленого марки А: загальна вартість газу нафтового скрапленого марки А становить 23 698 295 грн 14 коп., в т.ч. ПДВ 7% - 1 550 355 грн 76 коп. В Акті сторони також засвідчили, що сторони не мають претензій одна до одної відносно кількості та якості переданого газу нафтового скрапленого марки А на умовах договору. Отже, товар, зазначений в Акті № 1 приймання-передачі газу нафтового скрапленого відповідно до договору, на загальну суму 23 698 295 грн 14 коп., прийнятий у позивача без будь-яких зауважень до його оформлення; зазначений Акт підписаний представниками позивача та відповідача та скріплений печатками обох підприємств без будь-яких зауважень, отже підписанням зазначеного Акту сторони підтвердили, що сторони зауважень та претензій стосовно виконання умов договору одна до одної не мають. З приводу доводів скаржника в частині відсутності в матеріалах справи належних доказів здійснення господарської операції з поставки товару на загальну суму 23 698 295 грн 14 коп., з посиланням на те, що при підписанні додатку № 15 від 01.10.2022 та Акта № 1 приймання-передачі газу нафтового скрапленого від 10.10.2022 з боку АТ "Укрнафта" було використано факсиміле, а не власноручний підпис уповноваженої особи - Ф. С. Луньова, апеляційний господарський суд зазначає таке. Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Так, відповідно до частин 1 та 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Залежно від характеру господарської операції та технології обробки облікової інформації до первинних документів можуть включатися додаткові реквізити (печатка, номер документа, підстава для здійснення операції тощо). Первинні документи, створені автоматично в електронній формі програмним забезпеченням інформаційно-комунікаційної системи, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови наявності накладеного електронного підпису чи печатки з дотриманням вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг. Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо. Відповідно до пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (надалі - Положення), первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Згідно з пункту 2.5 Положення документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. Апеляційний господарський суд в контексті зазначених вище доводів скаржника враховує, що як Додаток № 15 від 01.10.2022 до договору, так і Акт № 1 приймання-передачі газу нафтового скрапленого від 10.10.2022 містять печатку Акціонерного товариства "Укрнафта", якою скріплений підпис його представника Луньова Ф.С., що надає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин та є свідченням участі такого підприємства, як юридичної особи, у здійсненні певної господарської операції (у даному випадку: погодження умов поставки та здійснення господарської операції з поставки/приймання товару), отже надані позивачем документи є належними та допустимими доказами існування між сторонами договірних відносин з відповідними обов`язками. До вказаного висновку апеляційний господарський суд прийшов, з огляду на таке. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 06.11.2018 у справі № 910/6216/17, від 05.12.2018 у справі № 915/878/16, від 03.02.2020 у справі № 909/1073/17, від 18.08.2020 у справі № 927/833/18, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірних документах та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, накладних, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З`ясування відповідних питань і оцінка пов`язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за даних обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій. У постановах від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, від 29.01.2020 у справі №916/922/19 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними. Апеляційним господарським судом встановлено, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів в підтвердження фактів протиправності використання печатки Акціонерного товариства "Укрнафта" чи доказів її втрати, або іншого її вибуття з відання цієї юридичної особи у 2022 році. Так само і не надано доказів звернення до правоохоронних органів, у зв`язку із втратою чи викраденням печатки Акціонерного товариства "Укрнафта". Отже, беручи до уваги повну відповідальність відповідача за законність використання його печатки, а також з огляду на відсутність в матеріалах справи доказового підтвердження факту втрати чи викрадення печатки Акціонерного товариства "Укрнафта", а відтак і її використання поза волею цієї юридичної особи, колегія суддів приходить до висновку, що відтиск печатки на Акті № 1 приймання-передачі газу нафтового скрапленого від 10.10.2022 є свідченням участі Акціонерного товариства "Укрнафта" у здійсненні господарської операції за цим документом. Посилання скаржника на факсимільне відтворення підпису представника Акціонерного товариства "Укрнафта" Луньова Ф.С. не заслуговують на увагу, оскільки відповідачем не представлено суду ані доказів проведення внутрішнього розслідування неправомірності/помилковості використання на Акті від 10.10.2022 печатки товариства, ані доказів встановлення правоохоронними органами у визначеному законом порядку факту підробки документів позивачем самостійно чи в злочинній змові з представником відповідача. Відтак, підписання та засвідчення печаткою позивача та відповідача Акту № 1 приймання-передачі газу нафтового скрапленого відповідно до договору поставки № Г-221 від 01.04.2021, який є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за поставлений товар. Як було зазначено вище, оскільки печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин, повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на документи, що фіксують здійснення господарських операцій. У справі, що розглядається, встановивши наявність відбитку печатки позивача на Акті від 10.10.2022, колегія суддів апеляційної інстанції вказує на те, що саме відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки при нанесенні відбитків на документи, що фіксують здійснення господарських операцій. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.07.2024 у справі № 911/2502/22. Доводи скаржника щодо неправомірного врахування судом першої інстанції факту складання податкової накладної відхиляються апеляційним господарським судом, з огляду на таке. Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс). При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (пунктом 201.10 статті 201 цього Кодексу). Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст. Встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце. Тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі на постачання послуг/товарів на користь другої сторони, може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Такий висновок сформовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17. Апеляційним господарським судом також враховано правову позицію, викладену в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.06.2022 у справі 922/2115/19, за змістом якої податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона, яка заперечує факт поставки вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт лише реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Як убачається з матеріалів справи, 10.10.2022 позивачем було зареєстровано на адресу відповідача, як отримувача (покупця), в Єдиному реєстрі податкових накладних, податкову накладну за порядковим номером 430 на загальну суму коштів 23 698 295 грн 14 коп., в т.ч. ПДВ - 1 550 355 грн 76 коп. Отже, відповідач за результатами спірного придбання товарів відобразив відповідну господарську операцію у своїй податковій звітності та вчинив юридично значимі дії по оформленню податкового кредиту за нею. З урахуванням наведеного апеляційний господарський суд зазначає, що, оцінюючи податкову накладну у сукупності з іншими доказами у справі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що факт здійснення між сторонами господарської операції за Актом № 1 від 10.10.2022 приймання-передачі газу нафтового скрапленого відповідно до договору поставки № Г-221 від 01.04.2021 додатково підтверджується шляхом відображення відповідачем у складі податкового кредиту господарської операції з поставки товару за вказаним Актом у податковому періоді жовтень 2022 року на суму ПДВ в розмірі 1 550 355 грн 76 коп. згідно з виписаною позивачем податковою накладною № 430 від 10.10.2022. Згідно з усталеною позицією Верховного Суду (наведеною, зокрема, у постанові від 29.01.2020 у справі № 916/922/19) визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, а отже, судам у розгляді справи належить досліджувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару (обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірною видатковою накладною, обставини зберігання та використання цього товару в господарській діяльності покупця). У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару. Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів"). Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003). Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування під час розгляду справи категорій стандартів доказування - правил, які дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою. На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt). Так, 17.10.2019 набув чинності Закон України від 20.09.2019 № 132-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України та змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18). Тобто обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, який, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" звернув увагу, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри". Схожий стандарт під час оцінки доказів застосований Європейським судом з прав людини у рішенні від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України, в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази. За результатами аналізу всіх наявних у справі доказів в їх сукупності, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що докази, на підтвердження здійснення позивачем 10.10.2022 поставки товару на загальну суму 23 698 295 грн 14 коп. є більш вірогідними, ніж докази надані на її спростування. Більше того, колегія суддів також враховує, що протягом розгляду справи як судом першої інстанції так і апеляційним судом жодних заперечень з приводу отримання від позивача товару за Актом № 1 приймання-передачі газу нафтового скрапленого від 10.10.2022 на загальну суму 23 698 295 грн 14 коп. відповідачем також не заявлено (заперечення відповідача стосувалися виключно документального підтвердження зазначеної поставки товару). Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримані вимоги договору в частині виконання його зобов`язань за ним. Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов`язку продавця за договором поставити товар відповідає обов`язок покупця оплатити вартість цього товару. Відповідно до положень статті 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. Так, відповідно до умов пункту 4.3. договору покупець здійснює розрахунки по договору в розмірі 100% вартості товару, шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника, вказаний у розділі 9 договору, в строки не пізніше 15 календарних днів з моменту підписання сторонами Акту приймання-передачі товару. Враховуючи вказане, апеляційним господарським судом встановлено, що граничним строком оплати товару на загальну суму 23 698 295 грн 14 коп. є 25.10.2022. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Слід відзначити, що в силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, товар, поставлений позивачем 10.10.2022, оплачений відповідачем не був. Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає однією із засад судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Отже, обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказів оплати товару, поставленого 10.10.2022, відповідач суду не надав, доводи позивача щодо наявності прострочення не спростував. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 23 698 295 грн 14 коп. При цьому з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов`язань - способи або види забезпечення виконання зобов`язань. Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України. Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Згідно із статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Згідно з частинами 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом. Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Відповідно до пункту 5.2. договору у випадку порушення строків оплати за поставлений товар відповідно до умов договору, покупець сплачує постачальникові на його вимогу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від ціни неоплаченого товару за кожен день прострочення. У зв`язку з простроченням оплати товару, на підставі пункту 5.2. договору, позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача пеню за період прострочення з 26.10.2022 по 26.04.2023 в сумі 5 940 805 грн 50 коп. Дослідивши здійснений позивачем розрахунок пені, судом першої інстанції було встановлено його обґрунтованість та арифметичну вірність, у зв`язку з чим вказані вимоги правомірно були визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню повністю. Доводи апеляційної скарги щодо відсутності вимоги позивача з приводу заявленої до стягнення пені (як це передбачено пунктом 5.2. договору) розцінюються колегією суддів критично, з огляду на таке. Вибір способу захисту своїх прав та порушених інтересів є правом позивача. Відповідно до рішення Конституційного суду України від 09.07.2002 у справі № 1-2/2002, положення частини 2 статті 124 Конституції України передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, надаючи можливість кожному захищати права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (частина 5 статті 55 Конституції України). Тобто кожна особа, має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі - судовий захист. Обов`язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб`єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Виходячи з необхідності підвищення рівня правового захисту держава може стимулювати вирішення правових спорів у межах досудових процедур, однак їх використання є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту. Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просив суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за період з листопада 2022 року по червень 2025 року в сумі 6 408 159 грн 20 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 26.10.2022 по 21.07.2025 в сумі 1 945 857 грн 27 коп. Дослідивши здійснені позивачем розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, судом першої інстанції було встановлено їх обґрунтованість та арифметичну вірність, у зв`язку з чим вказані вимоги правомірно були визнані судом першої інстанції такими, що підлягають задоволенню повністю. При цьому застосування положень частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно з частиною першою цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди. Аналогічні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19. Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (такий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц, № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19, від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17). Отже, право вимоги сплати суми інфляційних втрат та 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу. Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відтак, у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього виникає обов`язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21). Підсумовуючи викладене, апеляційний господарський суд вважає висновки суду першої інстанції про те, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю обґрунтованим та таким, що не спростований скаржником під час апеляційного перегляду справи. У даній справі суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції. З огляду на викладене, доводи скаржника, наведені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи та спростовуються вищевикладеним. За результатом апеляційного перегляду справи колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що місцевим господарським судом було повно, всебічно та об`єктивно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваного у даній справі судового рішення відсутні. Відповідно до частини 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на все вищевикладене, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2026 у справі № 904/5289/25 (910/8981/25) таким, що підлягає залишенню без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника. З підстав наведеного та керуючись статтями 129, 269, 270, 275 - 284, 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укрнафта" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2026 у справі № 904/5289/25 (910/8981/25) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 06.05.2026 у справі №904/5289/25 (910/8981/25) - залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Укрнафта"

4. Матеріали справи № 904/5289/25 (910/8981/25) повернути до Господарського суду Дніпропетровської області. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачені статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України та статтею 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Повна постанова складена та підписана 15.07.2026. Головуючий суддя Ю.В. Фещенко Суддя Ю.А. Джепа Суддя Я.С. Золотарьова