Постанова 4873 № 910/3600/25

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "13" липня 2026 р. Справа№ 910/3600/25 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Яценко О.В. суддів: Горбасенка П.В. Спаських Н.М. розглянувши у порядку письмового провадження (без виклику сторін) матеріали апеляційної скарги Рогівської Євгенії Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 (повний текст складено 17.02.2026) у справі № 910/3600/25 (суддя Щербаков С.О.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Флагеларія» до Рогівської Євгенії Григорівни про стягнення 70 000,00 грн. ВСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Флагеларія» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Рогівської Євгенії Григорівни про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 70 000,00 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «Флагеларія» не мало та не має ніяких господарських відносин з ФОП Рогівською Є.Г., оскільки відсутні будь-які договори, замовлення, рахунки на будь-які роботи чи послуги, з боку ФОП Рогівської Є.Г. не було ніяких поставок, виконання робіт чи надання послуг Товариству, а тому, як зазначає позивач, враховуючи відсутність будь-яких взаємовідносин між позивачем та відповідачем, перераховані позивачем на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн., є безпідставно набутими. У відзиві на позов відповідач проти задоволення позову заперечив, пославшись на те, що доводи позивача про відсутність будь-яких взаємовідносин між позивачем та відповідачем спростовуються укладеним між ФОП Рогівською Є.Г. та ТОВ «Флагеларія» 28.07.2023 договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1, а також складеними актами приймання-передачі виконаних робіт за договором № 07-28/1 від 28.07.2023. Тож, відповідач зазначає, що ним належним чином виконано свої зобов`язання перед позивачем за укладеним договором. Також відповідач зазначив, що договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 укладений належним чином у відповідності до вимог чинного законодавства, виконаний та припинений на час звернення з позовом до суду. У відповіді на відзив позивач зазначив, що між сторонами договір ніколи не укладався, Рогівська Є.Г. ніколи не надавала Товариству послуг, оскільки ОСОБА_1 ніяких договорів, актів, рахунків з ФОП Рогівською Є.Г. не підписувала, жодних переговорів щодо надання послуг з Рогівською Є.Г. не вела, а надані ФОП Рогівською Є.Г. фотокопії документів (договору, актів тощо) ОСОБА_1 (керівник позивача) власноручно не підписувала. Позивач також зазначає про відсутність попереднього листування чи інших доказів, які б свідчили саме про наміри укласти будь-які договори, а також про виконання таких договорів, а тому зараховані на рахунок ФОП Рогівської Є.Г. грошові кошти є безпідставно отриманими та мають бути повернені позивачу. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/3600/25 позов задоволено. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наступного: - виходячи з положень чинного законодавства у разі використання факсимільного підпису сторони повинні були або у договорі або у додатковій угоді до Договору письмово узгодити можливість такого підпису. Суд зазначає, що єдиною можливістю підтвердження факту вчинення правочину з використанням факсиміле - є погодження щодо можливості використання такого факсиміле, на якому мають стояти власноручні підписи представників сторін Договору; - в матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ «Флагеларія» та ФОП Рогівською Є.Г. було попередньо узгоджено можливість використання факсимільного підпису сторін із зразками справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу. - оскільки на наданих відповідачем документах: договорі та актах підписи з боку директора ТОВ «Флагеларія» ОСОБА_1. є ідентичними між собою, що свідчить про накладення його з використанням факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, в свою чергу відповідачем не надано суду доказів того, що ТОВ «Флагеларія» та ФОП Рогівською Є.Г. було попередньо узгоджено можливість використання факсимільного підпису сторін із зразками справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу, суд приходить до висновку, що договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 не є укладеним; - в матеріалах справи відсутні відповідні заяви, розписки, листи, телеграми, інші письмові повідомлення, документи або докази вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували намір сторін укласти та подальше укладення між сторонами даного спору договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 та актів приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023, як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб, а відтак доказів існування у позивача зобов`язань перед відповідачем з оплати 70 000,00 грн., матеріали справи не містять; - оскільки встановлені судом обставини підтверджують відсутність між сторонами договірних зобов`язань станом на час перерахування грошових коштів у сумі 70 000,00 грн., докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн., у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, є такими, що безпідставно набуті відповідачем. Не погоджуючись із вказаним рішенням, Рогівська Євгенія Григорівна звернулась з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/3600/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на те, що - суд першої інстанції не надав оцінки поясненням відповідача з приводу наявності факту правовідносин між сторонами у справі, судове рішенням мотивоване виключно належністю форми правовідносин, а не факту їх існування. Такі дії суду є надмірним формалізмом; - відсутність належної форми договору не звільніє позивача від обов`язку оплатити за отримані бухгалтерські послуги; - судом першої інстанції не досліджено, не надано правової оцінки та не відображено в оскаржуваному рішенні факт періодичності платежів, які здійснювались позивачем на рахунок відповідача з призначенням платежів за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 05.03.2026 справа № 910/3600/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Хрипун О.О., Тищенко О.В. У період з 10.03.2026 по 12.03.2026 суддя Хрипуна О.О., який не є головуючим суддею (суддею-доповідачем), брав участь у ХХ черговому з`їзді суддів України. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.03.2026, з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду про впиправлення описок від 13.07.2026: - апеляційну скаргу Рогівської Євгенії Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/3600/25 залишено без руху на підставі ст. 174, ч. 2 ст. 260 ГПК України; - надано Рогівській Євгенії Григорівні строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати (доплати) судового збору у розмірі 908,40 грн.; - попереджено Рогівську Євгенію Григорівну, що у випадку неусунення у встановлений термін недоліків, дана апеляційна скарга буде вважатися неподаною та підлягатиме поверненню скаржнику. Зазначену ухвалу скаржником отримано засобами поштового зв`язку 24.03.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке міститься в матеріалах справи та надійшло до суду 27.03.2026. На виконання вимог вищезазначеної ухвали, скаржник 31.03.2026 подав заяву про усунення недоліків, в додатках до якої міститься квитанція № 7748-7314-1440-9209 від 31.03.2026 про сплату 908,40 грн., в призначенні платежу вказано: «Судовий збір, за позовом Рогівська Євгенія Григорівна, на рішення від 29.01.2026 по справі 910/3600/25, Північний апеляційний господарський суд». Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2026 № 09.1-08/1097/26 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/3600/25 у зв`язку з перебуванням судді Хрипуна О.О. на лікарняному з 31.03.2026, у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В. у відпустці з 30.03.2026 по 09.04.2026. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 01.04.2026 справа № 910/3600/25 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Горбасенко П.В., Спаських Н.М. Згідно з ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Згідно з абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. У ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» установлено 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2025 в розмірі 3 028,00 грн. Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 302 800 грн. 00 коп., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.06.2026, з урахуванням ухвали Північного апеляційного господарського суду про впиправлення описок від 13.07.2026, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Рогівської Євгенії Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/3600/25, ухвалено розгляд апеляційної скарги здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3600/25. 16.04.2026 матеріали цієї справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду. 20.04.2026 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, пославшись на ті ж самі обставини, що і в суді першої інстанції, зауваживши на тому, що: - наведені відповідачкою обставини підтверджують відсутність належного підписання договору, оскільки є суперечливими та непослідовними щодо того: хто саме підписував договір; за яких обставин; де саме це відбувалося; у який спосіб було погоджено використання підпису; - оскільки договір між сторонами фактично не укладався, ніяких робіт чи послуг відповідач Рогівська Є. Г. ТОВ «Флагеларія» не надавала, то правова підстава для отримання коштів відсутня від самого початку. Отже, застосування ст. 1212 ЦК судом першої інстанції є цілком правомірним; - згідно зі ст. 79 ГПК суд застосував стандарт доказування «вірогідності доказів». Докази, надані ТОВ «Флагеларія» (заява свідка, банківські виписки, відсутність будь-яких ділових комунікацій), є значно більш вірогідними, ніж голослівні твердження відповідачки про надання послуг. 27.04.2026 до суду від позивача надійшло клопотання про доручення доказів у якому позивач просить долучити до матеріалів справи поштові квитанції та опис вкладення до цінного листа на підтвердження направлення відзиву відповідачу. У період з 15.06.2026 по 28.06.2026 суддя Спаських Н.М. перебувала у відпустці. Окрім цього, у період з 15.06.2026 по 19.06.2026 та у період з 22.06.2026 по 26.06.2026 суддя Яценко О.В. перебувала у відпустці. Крім цього, у період з 16.06.2026 по 19.06.2026 суддя Горбасенко П.В. перебував у відпустці. Станом на дату ухвалення постанови пояснень та клопотань до суду не надходило. Враховуючи обставини, пов`язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, те, що на даний час такий стан продовжений, справа розглядається у розумний строк. Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, відзивів, інших письмових пояснень, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції зміні або скасуванню, з наступних підстав. Як зазначає позивач, ТОВ «Флагеларія» створено у 2018 році, основною діяльністю підприємства є виробництво продуктів борошномельно-круп`яної промисловості. В ході аудиту господарських операцій Товариства виявлено наступні платежі з рахунку № НОМЕР_1 ТОВ «Флагеларія», а саме: - 28.11.2023 (18:50:00 год.) на суму 30 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата згiдно договору про надання послуг №07-28/1 від 28.07.2023» на рахунок ФОП Рогівська Євгенія Григорівна ( НОМЕР_2 ; - 24.11.2023 (21:12:00 год.) на суму 10 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата згiдно договору про надання послуг №07-28/1 від 28.07.2023» на рахунок ФОП Рогівська Євгенія Григорівна ( НОМЕР_2 ; - 29.08.2023 (17:23:00 год.) на суму 20 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата згiдно договору про надання послуг №07-28/1 від 28.07.2023» на рахунок ФОП Рогівська Євгенія Григорівна ( НОМЕР_2 ; - 28.07.2023 (20:16:00 год.) 10 000,00 грн. з призначенням платежу: «Оплата згiдно договору про надання послуг №07-28/1 вiд 28.07.2023» на рахунок ФОП Рогівська Євгенія Григорівна ( НОМЕР_3 ) НОМЕР_4 . Факт перерахування вказаних коштів сторонами не заперечується та підтверджується наявною у матеріалах справи випискою з банківського рахунку ФОП Рогівської Євгенії Григорівни наданої на вимог суду АТ «Унаверсал Банк» (а.с. 104-107). Проте, як вказує позивач ТОВ «Флагеларія» не мало та не має ніяких господарських відносин з ФОП Рогівською Є.Г., відсутні будь-які договори, замовлення, рахунки на будь-які роботи чи послуги. Також з боку ФОП Рогівської Є.Г. не було ніяких поставок, виконання робіт чи надання послуг Товариству. Крім того, оплата коштів на рахунок відповідача здійснена ОСОБА_2 від імені ТОВ «Флагеларія» на рахунок його дружини ФОП Рогівської Є.І., оскільки ОСОБА_2 мав доступ як комерційний директор та входив в програму клієнт-банку «Приват24 Бізнес» під своїми електронними ключами та здійснював платежі з рахунку компанії, в т.ч. і на його власний рахунок ФОП з метою виведення та наступного привласнення коштів компанії. Однак, ніякого договору з ФОП Рогівською Є.Г. в ТОВ «Флагеларія» не було та станом на дату подання позову до суду відповідач ніяких послуг для ТОВ "Флагеларія" не надавала. Позивач звертався до відповідача з претензією б/н від 26.02.2025, в якій просив відповідача протягом 3 днів повернути на рахунок позивача безпідставно отримані кошти у розмірі 70 000,00 грн., що підтверджується описом вкладення у цінний лист, фіскальним чеком від 27.02.2025 та накладною АТ «Укрпошта» №0813800071640 (а.с. 7-8), проте відповідач на вищезазначену претензію відповіді не надав, грошові кошти не повернув, з огляду на що позивач звернувся до суду з цим позовом. Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що між ТОВ «Флагеларія» та ФОП Рогівською Є.Г. відсутні будь-які взаємовідносин, відповідно відсутні будь-які законні підстави для отримання коштів відповідачем від Товариства, а тому перераховані на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн., є безпідставно набутими відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України та підлягають поверненню позивачу, як законному власнику. В свою чергу, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що доводи позивача спростовуються укладеним 28.07.2023 договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 між ФОП Рогівською Є.Г. та ТОВ «Флагеларія», а також складеними актами приймання-передачі виконаних робіт за договором № 07-28/1 від 28.07.2023 на загальну суму 70 000,00 грн. Тож, відповідач зазначає, що ним належним чином виконано свої зобов`язання перед позивачем за укладеним договором. Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке. Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову. Згідно ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Згідно із п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. У відповідності приписів ст.202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. Частиною 3 статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятись усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. За приписами статті 208 Цивільного кодексу України, у письмовій формі належить вчиняти: 1) правочини між юридичними особами; 2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства. (ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів (ч. 3 ст. 207 Цивільного кодексу України). Частиною першою статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно зі ст.628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним не виникли (п.7.3, п.7.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц). Відповідно до ч.2 ст.639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. За загальним правилом господарський договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. При цьому допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, якщо закон не встановлює спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Згідно із ч.3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Частиною 6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Згідно із ч.1 ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги», за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує, що між ТОВ «Флагеларія» та ФОП Рогівською Є.Г. відсутні будь-які господарські відносини, договори, замовлення, рахунки на будь-які роботи чи послуги, відповідно відсутні будь-які законні підстави для отримання коштів відповідачем від Товариства, а тому перераховані на банківський рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн., є безпідставно набутими відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України. В свою чергу, відповідач вказує, що такі доводи позивача спростовуються укладеним 28.07.2023 між ТОВ «Флагеларія» та ФОП Рогівською Є.Г. договором № 07-28/1 про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку, відповідно до якого замовник доручає, а виконавець зобов`язується, протягом дії даного договору, вести бухгалтерській облік замовника, а також у відповідності до цього договору надавати усні або письмові консультації замовнику з питань бухгалтерського обліку та податкового законодавства, з питань управління тощо, що також включають не тільки консультації, але й супровід податкової звітності. Також, відповідачем було додано до відзиву на позовну заяву акти приймання-передачі виконаних робіт за договором № 07-28/1 від 28.07.2023 на загальну суму 70 000,00 грн. За період з серпня 2023 по лютий 2024. Враховуючи, що позивач у відповіді на відзив вказував, що договору між сторонами ніколи не існувало, а Рогівська Є.Г. ніколи не надавала Товариству ніяких послуг ОСОБА_1 ніяких договорів, актів, рахунків з ФОП Рогівською Є.Г. не підписувала, жодних переговорів щодо надання послуг з Рогівською Є.Г. не вела, суд першої інстанції ухвалою від 02.07.2025 (а.с. 87-90), зобов`язав відповідача надати суду оригінали доданих до відзиву на позовну заяву документів для огляду, а саме: договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 та акти приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023. 26.08.2025 до суду від відповідача надішли оригінали документів доданих до відзиву на позовну заяву, а саме: договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 та акти приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 (а.с. 114-123). Дослідивши вказані оригінали документів, суд першої інстанції цілком вірно зазначив, що усі підписи, накладені на договір та акти, з боку директора ТОВ «Флагеларія» ОСОБА_1. є ідентичними між собою, що може свідчити про накладення зображення підпису у форматі PDF, з використанням факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання. При цьому, відповідач у поданих до суду письмових поясненнях не заперечує проти факту використання факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання на вказаних документах. Так, у п. 8.4. договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 зазначено, що сторони домовилися, що під час підписання документів у межах виконання цього Договору можуть використовувати факсимільне відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронного підпису чи іншого аналога власноручного підпису (факсиміле), що має таку ж юридичну силу, як і власноручний підпис. Факсимільне відтворення підпису вважається дійсним для всіх документів, що складаються та підписуються Сторонами у межах цього Договору, якщо інше не передбачено законодавством або не погоджено Сторонами окремо. При цьому, в матеріалах справи наявна заява свідка ОСОБА_1 , яка була директором ТОВ «Флагеларія» на час перерахування коштів (а.с. 79), в якій зазначено, що остання ніколи не підписувала від імені ТОВ «Флагеларія» ніяких договорів з ФОП Рогівською Є.Г. та актів приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023. Відповідно до ч. 2 ст. 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. З урахуванням викладеного, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного кодексу України, може мати електронну форму. Важливо, щоб електронний договір включав всі істотні умови для відповідного виду договору, інакше він може бути визнаний неукладеним або недійсним, у зв`язку з недодержанням письмової форми з огляду на пряму вказівку закону. З огляду на ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Частиною 1 ст. 640 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Важливо розуміти, в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Єдиною можливістю достовірно ідентифікувати особу, що направила електронні документи, є накладення такою особою свого ЕЦП на відповідні документи. За підсумками наведеного, договір є укладеним якщо дотримані такі умови: Сторони підписали єдиний письмовий документ (договір, угоду тощо) із визначенням всіх істотних умов власноручними підписами або ЕЦП, які дозволяють ідентифікувати особу, в т.ч. із застосуванням одноразових ідентифікаторів. У спрощеному порядку - через обмін заявками, листами (підписаними власноручно або ЕЦП), але із викладенням в них основних умов договору. Згідно частини третьої статті 207 Цивільного кодексу України, використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами. «Факсиміле» позначають печатку (кліше), за допомогою якої відтворюють підпис особи. Отже, для застосування факсимільного підпису, зокрема, для вчинення господарських операцій необхідна письмова згода сторін, яка може виражатись, зокрема, в укладеній між сторонами письмовій угоді, в якій погоджується використання факсиміле і зразки справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу. Саме таким способом закріплюється юридична сила факсиміле як особистого підпису і засвідчені ним документи вважатимуться укладеними відповідно до вимог законодавства. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 910/4050/17, від 07.03.2023 у справі № 904/1252/22 та від 15.01.2025 у справі № 909/291/23. Тобто, у разі використання факсимільного підпису сторони повинні були або у договорі або у додатковій угоді до Договору письмово узгодити можливість такого підпису. З огляду на вказане, суд першої інстанції цілком вірно зазначив, що єдиною можливістю підтвердження факту вчинення правочину з використанням факсиміле - є погодження щодо можливості використання такого факсиміле, на якому мають стояти власноручні підписи представників сторін Договору. В свою чергу, в матеріалах справи відсутні докази того, що ТОВ «Флагеларія» та ФОП Рогівською Є.Г. було попередньо узгоджено можливість використання факсимільного підпису сторін із зразками справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу. При цьому договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 не підпадає під розуміння електронних документів, оскільки, не підписаний електронними цифровими підписами сторін. Так, відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. 17.10.2019 набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» від 20.09.2019 №132-IX, яким внесено зміни до ГПК України, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес новий стандарт доказування «вірогідності доказів». За статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Щодо стандартів доказування, передбачених процесуальним законом, Верховний Суд неодноразово зазначав, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 ГПК України). У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: 8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України. Відтак, підсумовуючи викладене вище, оскільки на наданих відповідачем документах: договорі та актах підписи з боку директора ТОВ «Флагеларія» ОСОБА_1. є ідентичними між собою, що свідчить про накладення його з використанням факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, в свою чергу відповідачем не надано суду доказів того, що ТОВ «Флагеларія» та ФОП Рогівською Є.Г. було попередньо узгоджено можливість використання факсимільного підпису сторін із зразками справжнього та факсимільного підписів посадових осіб або представників сторін договору чи іншого документу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що договір про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 не є укладеним. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Згідно із частиною першою статті 177 Цивільного кодексу України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші. Частиною 1 статті 1212 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України). Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб. Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. За змістом частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що підставою виникнення зобов`язання, визначеного даною нормою, є сукупність наступних умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав, або коли така підстава згодом відпала. Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 Цивільного кодексу України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Отже, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18. Відповідно до статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. В матеріалах справи відсутні відповідні заяви, розписки, листи, телеграми, інші письмові повідомлення, документи або докази вчинення конклюдентних дій, які б підтверджували намір сторін укласти та подальше укладення між сторонами даного спору договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 та актів приймання-передачі виконаних робіт від 31.08.2023, від 29.09.2023, від 31.10.2023, від 30.11.2023, від 29.12.2023, від 31.01.2024 та від 29.02.2024 за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023, як у письмовій формі, так і у спрощений спосіб. Окремо колегія суддів вважає за необхідне зауважити на наступному. За змістом п. 1.1, договору про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 ФОП Рогівська Є.Г. мала надавати позивачу усні та письмові консультації, а також вести бухгалтерський облік останнього. В свою чергу згідно з п. 3.1.1 вказаного договору ФОП Рогівська Є.Г., серед іншого, прийняла на себе зобов`язання щомісячно вести бухгалтерський облік операцій позивача, а саме: - на основі договорів, наказів, штатного розпису та інших документів позивача складати первинні бухгалтерські документи (акти, накладні, податкові накладні, авансові звіти, розрахункові відомості тощо); - на основі первинних документів вести бухгалтерській облік згідно чинного законодавства; - на основі бухгалтерського обліку складати звітність згідно чинного законодавства та вимог позивача; - передавати позивачу всю складену первинну бухгалтерську документацію, бухгалтерські регісти та звітність для контролю та подачу до контролюючих органів. Колегія суддів зазначає про те, що відповідачем не надано жодних доказів ведення бухгалтерського обліку операцій позивача. При цьому сам лише факт періодичності платежів, які здійснювались позивачем на рахунок відповідача з призначенням платежів за договором про надання послуг з ведення бухгалтерського обліку № 07-28/1 від 28.07.2023 не може свідчити про надання послуг за таким договором. За таких обставин колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що доказів існування у позивача зобов`язань перед відповідачем з оплати 70 000,00 грн., матеріали справи не містять. З огляду на викладене вище, оскільки встановлені обставини підтверджують відсутність між сторонами договірних зобов`язань станом на час перерахування грошових коштів у сумі 70 000,00 грн., докази протилежного в матеріалах справи відсутні, у зв`язку з чим, перераховані позивачем на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 70 000,00 грн., у відповідності до приписів ст.1212 Цивільного кодексу України, є такими, що безпідставно набуті відповідачем. Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції цілком вірно задовольнив позовні вимоги та стягнув з відповідача 70 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції залишається без змін. Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України). Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене. За таких обставин, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/3600/25 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Рогівської Євгенії Григорівни задоволенню не підлягає. Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за звернення з цією апеляційною скаргою покладаються на апелянта. На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Рогівської Євгенії Григорівни на рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/3600/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.01.2026 у справі № 910/3600/25 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст судового рішення складено 13.07.2026. Головуючий суддя О.В. Яценко Судді П.В. Горбасенко Н.М. Спаських