Постанова Сумський апеляційний суд № 583/4553/25

Справа №583/4553/25 Номер провадження 22-ц/816/2235/26 Категорія - 23 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Сізова Д.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ», подану представником Фесенком Олександром Миколайовичем на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 квітня 2026 року у складі судді Савєльєвої А.І. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про стягнення заборгованості з орендної плати, інфляційних збитків та 3% річних, В С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції Представник позивача адвокат Абрамович О.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ», у якому з урахуванням збільшення позовних вимог просить стягнути з відповідача заборгованість з виплати орендної плати за договором оренди землі № 168/15 від 01 вересня 2015 року в розмірі 28092,24 грн, обрахованої без вирахування податків та обов`язкових платежів, а також 5722,11 грн інфляційних збитків та 1687,22 грн 3% річних. Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,5679 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0129, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області. 01 вересня 2015 року ОСОБА_1 уклала з ПрАТ «Райз-Максимко» договір оренди землі №168/15, згідно з яким передала у строкове платне користування дану земельну ділянку строком на 10 років. Нормативна грошова оцінка на момент укладення договору становила 93520,39 грн. Сторонами визначено річну орендну плату в розмірі 5% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 4676,02 грн, обчислення якої здійснюється з урахуванням індексації. 15 вересня 2017 року сторони уклали додатковий договір до даного договору оренди землі, згідно з якою збільшили розмір орендної плати до 10%. 23 липня 2018 року між ОСОБА_1 , ПрАТ «Райз-Максимко» та ТОВ «Райз Північ» укладено трьохсторонню додаткову угоду № 1 до договору оренди землі № 168/15, відповідно до якої новий орендар ТОВ «Райз Північ» приймає на себе всі права та обов`язки від ПрАТ «Райз-Максимко», також сторонами визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 112224,47 грн. З 2017 року орендна плата складає 11222,45 грн, що становить 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» належним чином не виконувало свої зобов`язання за договором оренди землі №168/15 від 01 вересня 2015 року, по виплаті орендної плати з урахуванням індексації, внаслідок чого утворилась заборгованість, що і стало підставою для звернення до суду. Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 квітня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати орендної плати, у розмірі 28092,24 грн, обраховану без вирахування податків та інших обов`язкових платежів; інфляційні втрати в розмірі 5722,11 грн; 3% річних у розмірі 1687,22 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування судових витрат 6211,20 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існували договірні правовідносини оренди земельної ділянки, умовами договору оренди землі та додаткових угод до нього було передбачено внесення орендної плати з урахуванням індексації. Суд установив, що відповідач, хоча й здійснював виплату орендної плати, однак не в повному обсязі, оскільки не враховував індексацію орендної плати, яка є складовою орендного платежу. Перевіривши наданий позивачем розрахунок та врахувавши правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо порядку індексації орендної плати, суд дійшов висновку про наявність у відповідача заборгованості за 20182025 роки у розмірі 28092,24 грн. Крім того, суд виходив із того, що у зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач має право на стягнення інфляційних втрат та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України. Суд погодився з наданими позивачем розрахунками інфляційних втрат та 3 % річних, зазначивши, що підстав для зменшення розміру 3 % річних не встановлено, оскільки їх розмір є співмірним сумі основного боргу та не порушує принципів розумності, справедливості і пропорційності. Також суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, зменшивши їх розмір з огляду на критерії співмірності, розумності та складності справи. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги В апеляційній скарзі ТОВ «Райз Північ» представник Фесенко О.М., посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Скаржник вказує, що суд помилково дійшов висновку про обов`язок відповідача здійснювати індексацію орендної плати із застосуванням індексів інфляції, оскільки умовами договору сторони погодили інший механізм - визначення орендної плати у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки земельної ділянки та її індексацію відповідно до статті 289 ПК України. На думку апелянта, положення договору оренди та типового договору оренди землі свідчать про те, що йдеться саме про індексацію нормативної грошової оцінки землі, а не про індексацію орендної плати як грошового доходу фізичної особи. При цьому відповідач наголошує, що у 20172022 роках коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки сільськогосподарських земель становив 1,0, а тому підстав для збільшення орендної плати не було. Також апелянт звертає увагу на те, що позивач раніше не заявляв претензій щодо неповної сплати орендної плати. Крім того, апелянт вважає помилковим застосування судом правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 05.02.2025 у справі № 925/457/23, оскільки та справа стосувалася оренди земель комунальної власності та містила інші умови договору, зокрема щодо щомісячної сплати орендної плати. На думку скаржника, правовідносини у цій справі не є подібними, а наведена постанова не містить висновків щодо застосування частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі» у спірних правовідносинах. Апелянт зазначає, що навіть у разі застосування індексації її розрахунок мав би здійснюватися з урахуванням річного, а не помісячного періоду нарахування орендної плати. Також у скарзі наведені доводи про порушення судом норм процесуального права при витребуванні доказів. Апелянт вказує, що клопотання позивача про витребування доказів було подано з пропуском установлених процесуальних строків, без обґрунтування неможливості самостійного отримання доказів та без клопотання про поновлення строку, а тому мало бути залишене без розгляду. У зв`язку з цим відповідач вважає, що витребувані судом докази є недопустимими, а рішення ухвалене на підставі доказів, отриманих із порушенням процесуального закону. Узагальнюючи наведене, апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 06 червня 2026 року від представника позивачки адвоката Абрамовича О.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Зазначає, що суд першої інстанції повно і всебічно встановив обставини справи, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення недоплаченої орендної плати, інфляційних втрат і трьох процентів річних. Вважають помилковими доводи апелянта про необхідність індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки при визначенні розміру орендної плати, оскільки умовами договору оренди передбачено обчислення орендної плати з урахуванням індексів інфляції. Посилаються на положення Закону України «Про оренду землі», правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23, а також на усталену практику Сумського апеляційного суду у подібних спорах. Зазначають, що наданий позивачем розрахунок орендної плати відповідає умовам договору та вимогам законодавства, тоді як апелянт не навів переконливих доводів і не надав доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,5679 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0129, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області, що Державним актом на право власності на земельну ділянку серії СМ № 048850 від 30.03.2004 (а.с. 5). 01 вересня 2015 року ОСОБА_1 уклала договір оренди землі № 168/15 з Приватним акціонерним товариством «Райз-Максимко» щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 5920384000:01:001:0129, площею 3,5679 га, (далі Договір №168/15) строком на 10 років (а.с. 6-7). Пунктом 9 Договору № 168/15 визначено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 5% нормативної грошової оцінки, що складає 4676,02 грн. Пунктом 10 Договору № 168/15 передбачено обчислення розміру орендної плати на земельні ділянки приватної власності з урахуванням індексації. Відповідно до пункту 11 Договору № 168/15 орендна плата вноситься у такі строки: 1 (один) раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 31 грудня. 23 липня 2018 року між ОСОБА_1 (орендодавець), ПрАТ «Райз-Максимко» (орендар) та ТОВ «Райз Північ» (новий орендар) укладено додаткову угоду № 1 про заміну сторони та внесення змін і доповнень, про поновлення договору оренди землі № 168/15, відповідно до якої орендар передає, а новий орендар приймає на себе права та обов`язки сторони (орендаря), передбачені в договорі оренди. Сторони домовилися внести зміни/доповнення в договір оренди, зокрема, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 112224,47 грн, з 2017 року орендна плата складає 11222,45 грн (а.с. 10). 26 червня 2019 між ОСОБА_1 та ТОВ «Райз Північ» укладено додаткову угоду № 2 про внесення змін до договору оренди землі № 168/15, відповідно до якої сторони вирішили, що у термін з 01 січня 2019 орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі та розмірі 11% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, із вирахуванням податку з доходів (орендної плати) орендодавцю згідно з Податковим кодексом України (а.с. 59). 26 листопада 2025 року представник позивача Андрєєвої А.М. подав клопотання суду про витребування доказів, зокрема копії всіх додаткових угод до договору оренди землі № 168/15, який укладено 01 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Райз-Максимко», від якого в подальшому право оренди перейшло до ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ», щодо оренди земельної ділянки площею 3,5679 га кадастровий номер 5920384000:01:001:0129. 01 грудня 2025 року від представника відповідача Фесенка О.М. надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права Позиція апеляційного суду по суті позовних вимог Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності. Згідно зі статтею 13 цього Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору оренди землі, в тому числі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»). За змістом частин першої - третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У справі, що переглядається, позивачка звернулася з позовом до відповідача у зв`язку з тим, що ТОВ «Райз Північ» орендну плату за договором оренди землі за 2018-2025 роки нараховувало і сплачувало без урахування індексів інфляції. Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач допустив порушення умов пункту 10 Договору оренди землі № 168/15 від 01 вересня 2015, який зобов`язував останнього обчислювати розмір орендної плати за земельну ділянку, належної ОСОБА_1 з урахуванням індексації. Доводи апеляційної скарги про те, що умовами договору оренди землі передбачено обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки землі, коефіцієнт якої протягом 2017-2022 років не змінювався та становив 1.0, апеляційний суд відхиляє зважаючи на такі мотиви. Частиною першою статті 632 ЦК України визначено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина третя статті 21 Закону «Про оренду землі»). Суд першої інстанції обґрунтовано посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23 про те, що: «Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України). Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата). За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом корегування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць. Базовим місяцем уважатиметься місяць, у якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки У пункті 10 Договору оренди землі №168/15 від 01 вересня 2015 року сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Умовами указаного договору оренди землі індексація нормативної грошової оцінки не визначена. Зміст указаного пункту договору дає підстави для висновку про те, що оскільки обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі оренди землі, то відповідно мала індексуватися саме орендна плата відповідно до приписів частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі». Ураховуючи зазначене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідачем не було виконано взятих на себе зобов`язань за укладеним договором оренди землі №168/15 від 01 вересня 2015 року з урахуванням додаткових угод до нього, оскільки виплата орендної плати за 2018-2025 роки позивачці ОСОБА_1 була проведена не у повному обсязі, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути недоплачену орендну плату за вказаний період у загальній сумі 28092 грн 24 коп., яка обчислена без утримання податків та інших обов`язкових платежів. Та обставина, що позивачка не зверталася до відповідача з претензією щодо недоплати орендної плати, не звільняє його від належного виконання зобов`язань за укладеним договором щодо сплати орендної плати з урахуванням індексів інфляції. Також апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання з виплати орендної плати наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України. Апеляційна скарга доводів щодо незгоди з розрахунком розміру орендної плати з урахуванням індексу інфляції, розрахунком сум відповідно до статті 625 ЦК України не містить. Ураховуючи принцип диспозитивності та приписи частини першої статті 367 ЦПК України щодо меж розгляду справи судом апеляційної інстанції розрахунок заявлених до стягнення спірних сум заборгованості з орендної плати та інших платежів апеляційним судом не перевіряється. Крім того, апеляційний суд відхиляє посилання заявника апеляційної скарги на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року № 732/1705/16-ц, від 03 лютого 2021 у справі № 618/1078/19 та від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19, які не підлягають застосуванню у цій справі зважаючи на такі мотиви. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанова Верховного Суду у справі № 166/1222/20). Судова практика з питання індексації нормативної грошової оцінки землі та індексації орендної плати сформована Верховним Судом у складі Великої Палати Верховного Суду (постанова від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23). Оскільки правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, тому саме вони підлягають застосуванню. Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду. Позиція апеляційного суду щодо заперечень на ухвалу про витребування доказів Відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. В апеляційній скарзі представник відповідача ТОВ «Райз Північ» Фесенко О.М. наводить заперечення на ухвалу суду першої інстанції від 24 лютого 2026 року, якою було задоволене клопотання представника позивача ОСОБА_1 адвоката Абрамовича О.В. про витребування від ТОВ «Райз Північ» копії всіх додаткових угод до договору оренди землі № 168/15, який укладено 01 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Райз-Максимко», від якого в подальшому право оренди перейшло до ТОВ «Райз Північ», щодо оренди земельної ділянки площею 3,5679 га кадастровий номер 5920384000:01:001:0129; -докази виплати орендної плати ОСОБА_1 за договором оренди землі № 168/15 від 01 вересня 2015 року за період з 2018 по 2025 рік включно. Апелянт посилається на те, що представник позивача подав клопотання про витребування доказів із пропуском строків, встановлених ст. 83, 84 ЦПК України, при цьому не навів жодних поважних причин пропуску та не просив суд поновити відповідний строк. Крім того, у позовній заяві не зазначалося про неможливість самостійного подання цих доказів. Клопотання також не містило обов`язкових відомостей, передбачених ч. 2 ст. 84 ЦПК України, зокрема: не підтверджено вжиття заходів для самостійного отримання доказів; не наведено доказів неможливості їх самостійного отримання; не дотримано загальних вимог до заяв і клопотань, визначених ст. 183 ЦПК України. Зазначає, що, задовольнивши таке клопотання, суд першої інстанції фактично перебрав на себе обов`язок сторони щодо доказування, чим порушив принципи диспозитивності та змагальності цивільного процесу, закріплені у ст. 12, 13 та 81 ЦПК України. Обов`язок доказування покладається саме на сторони спору, а суд не вправі збирати докази з власної ініціативи, окрім виключних випадків, прямо передбачених законом. Переконує, що, оскільки клопотання було подане з порушенням процесуальних вимог, воно підлягало залишенню без розгляду відповідно до ст. 126 та 183 ЦПК України. Відтак витребувані на його підставі докази є недопустимими доказами у розумінні ст. 78 ЦПК України, а рішення суду ухвалене з істотним порушенням норм процесуального права. Надаючи оцінку наведеним запереченням апеляційний суд виходить із такого. Згідно із пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом. Таке право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими. У пункті 1 статті 6 Конвенції гарантується «процесуальна» справедливість, тобто змагальні провадження, у процесі яких у суді на рівних засадах заслуховуються аргументи сторін (рішення Європейського суду з прав людини від 06 липня 2010 року у справі «Стар Кейт Епілекта Гевмата та інші проти Греції» (Star Cate Epilekta Gevmata and other v. Greece), заява № 54111/07)). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) враховує, що одним із елементів права на суд (крім права на доступ до суду) є принцип процесуальної рівноправності сторін, або так званий принцип «рівної зброї» («equality of arms»), за яким кожній стороні має бути надано розумну можливість подати обґрунтування своєї позиції за умов, які б не ставили цю сторону у становище істотно невигідне по відношенню до опонента. Цей принцип вимагає насамперед рівності сторін спору в їхніх процесуальних можливостях щодо подання доказів і пояснень у судовому провадженні (рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Бехеєр Б. В. проти Нідерландів» (Dombo Beher B.V. v. The Netherlands), заява № 14448/88; від 23 жовтня 1996 року у справі «Анкерль проти Швейцарії» (Ankerl v. Switzerland), заява № 17748/91)). Право може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 21 березня 2000 року у справі «Дюлоранс проти Франції» (Dulaurans v. France), заява № 34553/97; від 07 березня 2006 року у справі «Донадзе проти Грузії» (Donadze v. Georgie), заява № 74644/01)). Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гук проти Нідерландів» (Van De Hurk v. The Netherlands), серія A № 288)). Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист. Відповідно до статті 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункти 1, 3, 4 частини п`ятої статті 12 ЦПК України). За змістом пунктів 2, 3 частини першої статті 43 ЦПК України учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб. За приписами частин першої-третьої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. У клопотанні повинно бути зазначено: який доказ витребовується; обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. З матеріалів справи вбачається, що ухвалою суду першої інстанції від 24 лютого 2026 року задоволене клопотання представника позивачки адвоката Абрамовича О.В. та витребувані від Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» (Сумська область, Сумський район, смт Степанівка, вул. Заводська, 4): -копії всіх додаткових угод до договору оренди землі № 168/15, який укладено 01 вересня 2015 року між ОСОБА_1 та ПрАТ «Райз-Максимко», від якого в подальшому право оренди перейшло до ТОВ «Райз Північ», щодо оренди земельної ділянки площею 3,5679 га кадастровий номер 5920384000:01:001:0129; -докази виплати орендної плати ОСОБА_1 за договором оренди землі № 168/15 від 01 вересня 2015 року за період з 2018 по 2025 рік включно. Суд першої інстанції виходив із наявності підстав для задоволення клопотання про витребування доказів, оскільки задля повного та об`єктивного розгляду справи та винесення обґрунтованого рішення необхідно дослідити усі додаткові угоди до договору оренди землі № 168/15 від 01 вересня 2015 року та докази виплати відповідачем орендної плати позивачу, а сторона позивача не має можливості самостійно витребувати зазначені докази. Із змісту клопотання представника позивачки про витребування доказів вбачається, що клопотання про витребування доказів мотивоване метою повного та об`єктивного розгляду справи. У клопотанні заявник просить суд звернути увагу на те, що з 2019 року відповідач виплачував орендну плату у розмірі 11% нормативної грошової оцінки землі. Проте у позивачки відсутня будь-яка додаткова угода щодо збільшення розміру орендної плати. У державному реєстрі речових прав вона також не зареєстрована, тому немає її сканкопії. Водночас, клопотання не містить обґрунтування неможливості його подання у підготовчому провадженні з причин, що не залежали від позивачки, а також відомостей про вжиті особою, яка подає клопотання, заходи для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу. Таким чином, колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги про те, що позивачем були не повною мірою дотримані вимоги статті 84 ЦПК України під час постановлення ухвали про витребування доказів. Водночас, апеляційний суд наголошує, що цивільний процесуальний кодекс не містить переліку підстав для відмови у клопотанні про витребування доказів через невідповідність його певним вимогам. Натомість, відповідно до частини третьої статті 84 ЦПК України у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази. Таким чином, питання витребування доказів знаходиться у межах розсуду суду, який вирішує клопотання, сприяє реалізації учасниками справи своїх процесуальних права, забезпечуючи у тому числі принцип процесуальної економії. Задоволення судом першої інстанції клопотання про витребування доказів не вплинуло на правильність оскаржуваного судового рішення, а також не стало перешкодою відповідачу реалізувати свої права щодо надання доказів на обгрунтування заперечень проти позову, і не призвели до порушення принципу змагальності рівності сторін перед законом і судом. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (частина перша статті 374 ЦПК України). Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 375 ЦПК України). За результатами апеляційного перегляду судового рішення у цій справі колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і зміст спірних правовідносин, а висновки суду першої інстанції є законними та обгрунтованими, а відтак апеляційний суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення. Висновки суду щодо судових витрат Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України) Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення місцевого суду залишається без змін, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Представник позивачки адвокат Абрамович О.В. у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача на користь позивачка (у відзиві помилково зазначено « ОСОБА_2 ») понесені нею витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом. Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Витрати на професійну правничу допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін). З матеріалів справи установлено, що в суді апеляційної інстанції інтереси ОСОБА_1 представляв адвокат Абрамович О.В. На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача було надано: 1) копію Договору про надання правової допомоги № 106 від 24 вересня 2025 року, відповідно до умов якого за послуги, що надаються адвокатом за умовами цього Договору, Клієнт сплачує гонорар готівковими коштами у розмірі, визначеному за погодженням сторін з урахуванням витрат часу на підготовку, складання процесуальних документів, участь у судовому розгляді справи, що визначається і підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) або платіжним дорученням, які є невід`ємними додатками до цього Договору; копію Додаткової угоди від 05 червня 2026 року, в якій сторони погодили розмір гонорару в розмірі 5000 грн 00 коп. за надання правової допомоги позивачці в Сумському апеляційному суді під час розгляду апеляційної скарги. Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу надано: 1) копію Акту приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 05 червня 2026 року, за змістом якого узгоджена вартість наданої адвокатом Абрамовичем О.В. правової допомоги складає 5000 грн. Правова допомога надана у формі ознайомлення з апеляційною скаргою ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ», підготовки, складання та подачі до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу; 2) копію квитанції № 106/5 від 05 червня 2026 року про прийняття адвокатом Абрамовичем О.В. від ОСОБА_1 гонорару у розмірі 5000 грн 00 коп. Заявник апеляційної скарги відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України клопотання про зменшення заявлених до відшкодування витрат позивачки ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу не подав, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв. У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139-145 дійшла таких правових висновків: «У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.» Апеляційний суд звертає увагу, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Ураховуючи конкретні обставини цієї справи, апеляційний суд дійшов переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру з огляду на підготовку лише одного процесуального документа - відзиву на апеляційну скаргу, зміст якого частково дублює зміст позовної заяви стосовно висновків Великої Палати Верховного Суду, за підготовку якої суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь ОСОБА_1 відповідне відшкодування, а тому заявлений останнім розмір судових витрат, понесених у суді апеляційної інстанції, підлягає зменшенню до 2500 грн 00 коп. Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» залишити без задоволення. Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 15 квітня 2026 року залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 2500 гривень 00 копійок витрат на професійну правничу допомогу, понесених нею в суді апеляційної інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Головуючий - М.В. Нестеренко Судді: А.П. Сидоренко Д.В. Сізов