Ухвала КАС ВС № 440/4316/26

УХВАЛА 13 липня 2026 року м. Київ справа №440/4316/26 адміністративне провадження № К/990/31950/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Дашутіна І.В., суддів - Кашпур О. В., Мацедонської В. Е., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі № 440/4316/26 за позовом ОСОБА_1 до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 від 10 травня 2019 року. Рішенням рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, скаржник звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Перевіривши доводи касаційної скарги та додані до неї матеріали, колегія суддів дійшла висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів". Отже, оскарження судового рішення у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом. Відповідно до частини третьої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених статтями 280, 281, 287, 288 цього Кодексу, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Статтями 280, 281, 287, 288 КАС України передбачено особливості провадження у справах за адміністративними позовами органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах за адміністративними позовами про усунення перешкод та заборону втручання у здійснення права на свободу мирних зібрань; особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України. Водночас стаття 287 КАС України визначає особливості провадження у справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця. З матеріалів касаційної скарги вбачається, що спір у цій справі виник у відносинах з приводу дій державної виконавчої служби. За такого правового регулювання та обставин цієї справи касаційний перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій можливий лише за умови, якщо рішення суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги може мати значення для формування єдиної правозастосовної практики. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідками касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм. Верховний Суд зауважує, що доведення зазначених виняткових обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у цій категорії справ, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. На обґрунтування цієї підстави скаржник посилається на існування різних підходів апеляційних адміністративних судів до вирішення спорів, пов`язаних із правомірністю відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого документа, пред`явленого після закінчення встановленого законом строку, та вважає, що Верховний Суд має сформувати єдиний підхід до застосування відповідних положень Закону України «Про виконавче провадження». Однак наведені доводи не дають підстав для висновку про наявність питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Фундаментальне значення питання права означає, що відповідне питання має виходити за межі конкретного спору, бути новітнім, проблемним, принциповим або таким, щодо якого відсутній усталений підхід у судовій практиці, а його вирішення Верховним Судом має забезпечити формування нового чи розвиток існуючого підходу до застосування норм права для невизначеного кола аналогічних правовідносин. Натомість доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо застосування норм матеріального права до встановлених обставин цієї справи та до необхідності надання Верховним Судом переваги іншому підходу, викладеному в окремих рішеннях судів апеляційної інстанції. Саме по собі посилання на окремі постанови апеляційних адміністративних судів не свідчить про наявність фундаментального питання права у розумінні підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Наведені скаржником судові рішення не підтверджують існування системної, глибинної та довготривалої неоднаковості у застосуванні одних і тих самих норм права, яка потребувала б формування Верховним Судом нового або уточнення вже сформованого правового підходу. Крім того, скаржник не доводить тотожності фактичних обставин наведених ним справ із обставинами цієї справи та не обґрунтовує, що різні висновки судів зумовлені саме неоднаковим застосуванням одних і тих самих норм права, а не особливостями встановлених у кожній із цих справ фактичних обставин. Посилання скаржника на фундаментальне значення порушеного питання саме по собі не є самостійною підставою для відкриття касаційного провадження у розумінні частини третьої статті 333 КАС України, оскільки законодавець пов`язує можливість касаційного перегляду судових рішень у справах, визначених статтею 287 КАС України, виключно з необхідністю забезпечення формування єдиної правозастосовчої практики. Водночас скаржник не навів належних і переконливих доводів, які б свідчили про існування такої необхідності. Наведені у касаційній скарзі аргументи спрямовані на спростування правильності висновків судів попередніх інстанцій у цій конкретній справі та не доводять, що порушене ним питання права має визначальний вплив на формування єдиної правозастосовчої практики або потребує вироблення Верховним Судом нового правового висновку. Отже, наведені скаржником доводи не підтверджують наявності випадку, передбаченого підпунктом «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Проаналізувавши ухвалені у цій справі судові рішення, які ґрунтуються на встановлених конкретних обставин по цій справі, а також доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що за таких фактичних обставин справи, рішення суду касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги не матиме значення для формування єдиної правозастосовчої практики в такій категорії адміністративних справ, а тому підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Отже, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити. На підставі викладеного, керуючись статтями 3, 333 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 09 червня 2026 року у справі № 440/4316/26 за позовом ОСОБА_1 до Автозаводського відділу державної виконавчої служби у місті Кременчуці Кременчуцького району Полтавської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Головуючий І. В. Дашутін Судді О. В. Кашпур В. Е. Мацедонська