LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд240/12559/25

від 14.07.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12559/25 Головуючий у 1-й інстанції: Чернова Ганна Валеріївна Суддя-доповідач: Томчук А.В. 14 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Томчука А.В. суддів: Драчук Т. О. Савицької Н.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу його грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 196 днів, обчисливши її суму виходячи із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 02.02.2026 позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 196 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що підпункт 6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, не містить застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за невикористані дні відпусток, та послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02.04.2026 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Апелянт посилається на те, що додаткова винагорода, встановлена Постановою № 168, за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, оскільки має тимчасовий (непостійний) характер, установлюється на період дії воєнного стану, її розмір не є сталим та залежить від виконання завдань і часу участі військовослужбовця у бойових діях, а виплата здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Апелянт зазначає, що відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 додаткова винагорода на період дії воєнного стану прямо віднесена до одноразових додаткових видів грошового забезпечення, а абзац 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 передбачає розрахунок грошової компенсації за невикористані дні відпусток виходячи зі щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, крім винагород. Апелянт посилається на правові висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, від 10.01.2025 у справі № 200/1564/24, від 07.04.2025 у справі № 120/4522/24, від 17.04.2026 у справі № 420/39934/24 та від 12.02.2026 у справі № 420/77/25, якими підтверджено одноразовий характер додаткової винагороди за Постановою №

168. Також апелянт вказує, що суд першої інстанції допустив процесуальні порушення, зокрема: застосував норми матеріального права, які втратили чинність (постанова КМУ від 07.11.2007 № 1294); обґрунтував рішення нормами, що стосуються одноразової грошової допомоги та грошової допомоги для оздоровлення, які не були предметом позовних вимог; не врахувавключення до грошового забезпечення з якого такі обраховуються додаткової винагороди передбаченої Постановою № 168 та індексації. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. З урахуванням приписів статті 311 КАС України, суд вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом встановлено, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира від 04.02.2025 № 38 позивача звільнено з військової служби і виключено зі списків військової частини НОМЕР_1 з 05.02.2025. При цьому, при розрахунку грошової компенсації за всі дні невикористаної щорічної основної відпустки відповідачем не враховано додаткову грошову винагороду, яку позивач отримував під час проходження військової служби. Позивач, вважаючи, що компенсація за невикористані дні відпустки обрахована йому неправильно, що призвело до отриманих виплат у неналежному розмірі, через свого представника звернувся до відповідача із заявою щодо здійснення позивачу перерахунку компенсації за невикористані дні відпустки, у відповідь на яку отримав лист про відмову у здійсненні доплат, що слугувало зверненню до суду із даним позовом. Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII). Частиною другою статті 9 Закону № 2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Статтею 9-2 Закону № 2011-XII визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовцям щомісячно виплачується додаткова винагорода на умовах, у розмірах та в порядку, встановлених Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII у рік звільнення військовослужбовцям у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки виплачується грошова компенсація за всі невикористані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Міністерство оборони України відповідно до статті 9 Закону № 2011-XII, Постанови № 704 наказом від 07 червня 2018 року № 260 затвердило Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок № 260). Відповідно до пункту 2 розділу І Порядку № 260 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги. Таким чином, пунктом 2 розділу І Порядку № 260 чітко визначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України 28 лютого 2022 року прийняв Постанову № 168, пунктом 1 якої на період дії воєнного стану військовослужбовцям встановлено виплату додаткової винагороди. Абзацом 3 пункту 1-1 Постанови № 168 визначено, що на період воєнного стану військовослужбовцям, які здійснюють бойові (спеціальні) завдання у період здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, щомісяця виплачується додаткова винагорода у розмірі 30 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу виконання таких завдань. Відповідно до пункту 1-2 Постанови № 168 виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Вирішуючи питання про правову природу додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, та можливість її включення до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за невикористані дні відпусток, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, сформовані у цій категорії спорів. Так, Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 580/9551/23 сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно передбачив, що додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовця у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників). За відсутності принаймні однієї із вказаних умов виплата додаткової винагороди не здійснюється. Верховний Суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення. У постанові від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24 Верховний Суд виснував, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни - та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 07.07.2026 у зразковій справі № 280/8933/24 вказала, що у пункті 2 розділу І Порядку № 260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, з урахуванням того, що грошове забезпечення військовослужбовця складається з щомісячних основних видів (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років); щомісячних додаткових видів (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Верховний Суд у постанові від 09.07.2026 у справі № 240/4421/24 зазначив, що додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку № 260, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, з огляду на її характер та особливості, не включається, що свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди. Таке тлумачення підтверджується й підходом держави до виплати, адже наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44 перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану. Верховний Суд у зазначеній постанові дійшов висновку, що додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою № 168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Також Верховний Суд у постанові від 10.06.2026 у справі № 240/33823/23 зазначив, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовця у бойових діях, а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період відповідно до Постанови №

168. Колегія суддів зазначає, що з метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів суд має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24, яка розкрила характер додаткової винагороди військовослужбовцям за критерієм систематичності (разового/постійного характеру) її виплати, та яка ухвалена пізніше. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі № 755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду. Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, послався на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.09.2024 у справі № 240/32125/23, проте не врахував, що зазначена правова позиція була змінена пізнішими постановами Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, зокрема постановами від 10.12.2024 у справі № 580/9551/23, від 31.01.2025 у справі № 460/2645/24, від 07.05.2026 у зразковій справі № 280/8933/24, від 10.06.2026 у справі № 240/33823/23 та від 09.07.2026 у справі № 240/4421/24, якими однозначно визначено, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення та не підлягає включенню до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. Встановлені обставини справи підтверджують тимчасовий характер додаткової винагороди: як вбачається з довідки Військової частини НОМЕР_2 від 11.04.2025 № 1851 та довідки Військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2026 № 2016/ФЕС/136, позивач отримував додаткову винагороду не на постійній основі, а лише за окремі місяці (лютий, березень 2022 року, березень, травень, серпень 2023 року, січень, лютий, червень 2024 року), тоді як за інші місяці (зокрема червень, серпень, вересень, жовтень 2024 року, січень, лютий 2025 року) така винагорода не нараховувалась і не виплачувалась. За таких обставин, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач правомірно не включив додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислювався розмір грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток позивача, оскільки зазначена додаткова винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, має тимчасовий (непостійний) характер та не належить до щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які включаються до розрахунку такої компенсації відповідно до пункту 6 розділу ХХХІ Порядку №

260. Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог, оскільки неправильно застосував норми матеріального права та не врахував актуальну правову позицію Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду щодо правової природи додаткової винагороди, встановленої Постановою №

168. Колегія суддів також звертає увагу на те, що суд першої інстанції допустив процесуальні недоліки, зокрема: послався на постанову Кабінету Міністрів України від 07.11.2007 № 1294, яка втратила чинність з 01.03.2018; навів обґрунтування щодо грошової допомоги для оздоровлення та одноразової грошової допомоги при звільненні, які не були предметом позовних вимог; зазначив невірний період виникнення спірних правовідносин. Проте зазначені недоліки не впливають на суть правового висновку колегії суддів, який ґрунтується на актуальних правових позиціях Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду. За правилами частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та порушення норм матеріального права підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. За приписами частини 2 статті 139 КАС України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, суд, керуючись вказаними положеннями статті 139 КАС України, виходить з того, що судове рішення ухвалено на користь суб`єкта владних повноважень, яким не понесено витрат, пов`язаних із залученням свідків та проведенням експертизи, у зв`язку із чим судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року скасувати. Прийняти нову постанову, якою відмовити ОСОБА_1 у задоволенні вимог адміністративного позову повністю. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий Томчук А.В. Судді Драчук Т. О. Савицька Н.В.

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»