Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/16529/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/16529/25 Головуючий у 1-й інстанції: Шуляк Любов Анатоліївна Суддя-доповідач: Моніч Б.С. 14 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Моніча Б.С. суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому, з урахуванням уточненого адміністративного позову, просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби, починаючи з 21 травня 2025 року - дня, коли було ухвалено рішення по суті його рапорту про звільнення; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 та абз. 16 п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у встановленому порядку звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби у зв`язку із загибеллю його пасинка ОСОБА_2 . Проте позивачу було відмовлено у звільненні з військової служби, оскільки ОСОБА_2 не є близьким родичем позивача, тобто сином. ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 позов задоволено. Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 від 19.05.2025, що викладена у листі №1/8632 від 21.05.2025. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4 та абз.16 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Відповідно до довідки виданої військовою частиною НОМЕР_1 від 22.11.2024 року №7761 ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 05.09.2024 по теперішній час. Судом встановлено, що ОСОБА_3 (до зміни прізвища ОСОБА_4 ) уклала шлюб з ОСОБА_1 14.04.1988 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 . Сповіщенням №230 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 повідомлено про загибель ОСОБА_2 поблизу н.п. Зміївка Бериславського району Херсонської області в результаті бойових дій під час захисту Батьківщини. До матеріалів справи також надано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 , що підтверджує загибель ОСОБА_2 . 19.05.2025 року позивачем подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу", через сімейні обставини, а саме у зв`язку із загибелю ОСОБА_2 , який був пасинком (не рідним сином) позивача. За результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 відповідачем надано відповідь №1/8632 від 21.05.2025, де вказано, що командування військової частини НОМЕР_1 відмовляє у задоволенні рапорту з підстав непідтвердження родинних зв`язків з ОСОБА_2 , тобто ОСОБА_2 не є близьким родичем позивача. Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду. IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ Приймаючи оскаржуване рішення. суд першої інстанції виходив з того, що законодавець передбачив можливість звільнення із військової служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з метою запобігання моральному та психологічному виснаженню членів родини загиблого військовослужбовця безвідносно до кровної спорідненості членів такої родини (зокрема, подружжя між собою не є кровними родичами). Суд дійшов висновку, що у даному випадку пасинок ОСОБА_2 був повноцінним членом сім`ї позивача (вітчима), між ними склались відносини батька та сина, тому у розумінні абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" його слід віднести до близького родича позивача. За таких обставин, наявні підстави для звільнення позивача з військової служби на підставі абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", а тому слід визнати протиправною відмову відповідача у задоволенні рапорту від 19.05.2025, що викладена у листі №1/8632 від 21.05.2025. V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ Не погоджуючись із таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що виходячи зі змісту абзац 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону в переліку осіб, які відносяться до терміну "близьких родичів" відсутня категорія Пасинок. Суд першої інстанції, вирішуючи питання у справі про висновки стосовно того, що пасинок ОСОБА_2 був повноцінним членом сім`ї позивача (вітчима), та що між ними склались відносини батька та сина, повинен був перевірити належність цих висновків до юрисдикції та підсудності такого суду. Заява про встановлення факту родинних відносин розглядається у порядку окремого провадження в місцевих загальних судах (районних, міських чи міськрайонних). Пунктом 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військовослужбовці звільняються з військової служби якщо під час дії воєнного стану їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Отже, наведені приписи встановлюють підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного часу у разі загибелі близького родича та перелік близьких родичів, які підпадають під дію зазначеної норми закону. Вітчим-пасинок до вказаного переліку не входить. Отже військова частина НОМЕР_1 діяла виключно в рамках, визначених діючим законодавством України. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав на правильність висновків суду першої інстанції та просив відмовити в її задоволенні. VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ Апеляційний суд, перевіривши доводи апеляційної скарги, виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених ст. 308 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з наступного. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон України № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч.1 ст.2 Закону України № 2232-ХІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Частиною 6 ст. 2 Закону України № 2232-ХІІ передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. За змістом статті 1 Закону України Про оборону України особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. На момент звернення позивача із рапортом про звільнення та на момент розгляду справи, як зазначалось, в Україні діє правовий режим воєнного стану, тому під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення військовослужбовців в умовах воєнного стану. Частиною 7 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ встановлено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Відповідно до пунктів 6, 7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі Положення), початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України "Про військовий обов`язок і військову службу". Згідно п. 12 розділу І Положення встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України. Звільнення військовослужбовців із військової служби під час дії особливого періоду регламентовано п.225 цього Положення, яким передбачено, що звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них. Стосовно порядку звільнення п.233 Положення передбачає, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, визначених ст. 26 Закону № 2232-XII. Абзацом 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах: якщо їхні близькі родичі (чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра) загинули або пропали безвісти під час безпосередньої участі у антитерористичній операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану. Отже право на звільнення з військової служби військовослужбовець набуває лише за умови, якщо близький родич військовослужбовця загинув або пропав безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану, саме внаслідок участі у таких заходах. Як встановлено судом, 19.05.2025 військовослужбовцем ОСОБА_1 було подано командиру Військової частини НОМЕР_1 рапорт на звільнення з військової служби на підставі пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" - через сімейні обставини, а саме - через загибель ОСОБА_2 , який був неспорідненим сином позивача. Як видно із листа Військової частини НОМЕР_1 №1/8632 від 21.05.2025 року, відповідачем було вказано, що підстави для звільнення відсутні, оскільки не підтверджено загибель близького родича. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що у даному випадку пасинок ОСОБА_2 був повноцінним членом сім`ї позивача (вітчима), між ними склались відносини батька та сина, тому у розумінні абзацу 16 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" його слід віднести до близького родича позивача. Проте колегія суддів зазначає, що в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту проживання однією сім`єю, а встановлення права особи, яка вважає себе членом сім`ї загиблого військовослужбовця, на звільнення з військової служби. Позивач вважає, що оскільки він фактично виконував у сім`ї роль батька, то загибель його пасинка дає йому право на звільнення з військової служби на підставі п. 3 ч. 12 ст. 26 Закону України №2232-ХІІ. Утім судова колегія наголошує, що законодавцем чітко визначений перелік близьких родичів, а саме: чоловік, дружина, син, донька, батько, мати або рідний (повнорідний, неповнорідний) брат чи сестра, загибель яких під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану обумовлює можливість звільнення з військової служби. Отже, наведені приписи встановлюють підстави для звільнення з військової служби під час дії воєнного часу у разі загибелі близького родича та перелік близьких родичів, які підпадають під дію зазначеної норми закону. Однак пасинок до вказаного переліку не входить. Отже, враховуючи відсутність факту загибелі або пропажі безвісти під час здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України під час дії воєнного стану близьких родичів позивача, підстав для звільнення позивача з військової служби на зазначеній ним підставі немає. Варто зазначити й те, що суд в цілому правильно трактує поняття «сім`ї» визначеного законодавством України. Так, виходячи з положень ч.4 ст.3 Сімейного кодексу України, якою визначено поняття «сім`ї», можливо дійти висновку про те, що сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Конституційний Суд України у своєму рішення від 03 червня 1999 року №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну «член сім`ї»: членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визначення їх членами сім`ї, крім спільного проживання, ї ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Водночас судом першої інстанції не враховано, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі № 560/17953/21 зазначила, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Вказала, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства. З огляду на такий правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, адміністративний суд, розглядаючи цю справу в межах своєї компетенції, позбавлений можливості встановлення факту проживання позивача однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем, з`ясувати наявність у нього правового статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця або ж перебування на утриманні у останнього, оскільки такі вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 01 квітня 2026 року про те, що встановлення факту родинних відносин можливо лише за наявності кровної спорідненості, а вітчим та пасинок не є родичами. Враховуючи вищевикладене та оцінюючи викладені у відповіді відповідача аргументи, які стали підставою для відмови у задоволенні рапорту позивача про звільнення з військової служби, відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, оскільки до рапорту позивачем не було долучено документів, які б слугували підставою для звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби під час дії воєнного стану. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції та дають правові підстави для скасування оскаржуваного судового рішення про відмову в задоволенні позову. VII. ВИСНОВКИ СУДУ Відповідно до частини 3 статті 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з пункту 4 частини 1 статті 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необхідним скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити . Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2026 року скасувати. Ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Моніч Б.С. Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.