Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/21913/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/21913/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Капинос О.В. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 14 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 06.02.2026 позов задоволено. Визнано протиправними рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 26.08.2025 №064050006617 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", як потерпілій внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, виходячи із наявного страхового стажу роботи, який становить більше 29 років, починаючи з 19.08.2025. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілою внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, що підтверджується копією посвідчення Серія НОМЕР_1 , видане 26.10.2012 Житомирською обласною державною адміністрацією. Досягнувши віку 54 роки, позивач 19.08.2025 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". За принципом екстериторіальності дана заява була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, яке рішенням від 26.08.2025 №064050006617 відмовило у призначенні пенсії. Згідно цього рішення як на підставу для відмови у призначенні пенсії вказано на відсутність у позивача необхідного стажу для призначення пенсії 26 років, зокрема, за доданими документами до страхового стажу не зараховано період виплати допомоги по безробіттю з 02.05.2001 по 20.06.2001, оскільки відсутній наказ, дата наказу про скорочення виплати допомоги по безробіттю, що є порушенням вимог п.2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях. Страховий стаж позивача становить 24 роки 10 місяців 19 днів. Позивач не погоджується з таким рішенням та вважає його протиправним, оскільки її страховий стаж становить більше 28 років 9 місяців 27 років, що є достатнім для призначення пенсії за віком, а тому звернулася до суду з цим позовом для захисту порушеного права. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Згідно зі статтею 9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" № 796-ХІІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796-ХІІ) особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи. До потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років (стаття 11 Закону № 796-ХІІ). Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 цього Закону особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років відносяться до категорії 3 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені в статті 55 Закону № 796-XII, частиною першою якої передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-ІV (далі - Закон № 1058-ІV), за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Частиною 2 цієї статті визначено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку та початкову величину 3 роки та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років. Також, виходячи зі змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26.04.1986. Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 3 років станом на 01.01.1993, то його необхідно обраховувати з 26.04.1986 по 01.01.1993. При цьому, зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1)початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи. Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки. Згідно з положеннями статті 26 Закону № 1058-ІV право на пенсію за віком мають особи після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років. Таким чином, необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-XII, становить 26 років. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону № 1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. У ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 у віці 54 роки звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку. Заява позивача за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області, та рішенням якого позивачу відмовлено у призначенні пенсії через відсутність необхідного стажу для призначення пенсії 26 роки. Отже, спірним питанням в даній справі є наявність у позивача необхідного страхованого стажу для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Згідно наявного в матеріалах справи розрахунку стажу позивача Форма РС-право, здійсненого відповідачем в ході розгляду заяви про призначення пенсії, її стаж складає 24 роки 10 місяців 19 днів. Зокрема, до даного розрахунку взяті наступні періоди, а саме: 03.11.1986-19.07.1991 - складає 4 роки 8 місяців 17 днів, 20.07.1991-15.08.1991 - складає 26 днів, 16.08.1991-31.01.1995 - складає 3 роки 5 місяців 16 днів, 01.02.1995-20.01.1996 - складає 11 місяців 20 днів, 21.01.1996-01.04.2011 - складає 5 років 2 місяці 11 днів, 22.06.2001-31.12.2003 - складає 2 роки 6 місяців 10 днів, 01.01.2005-11.05.2005 - складає 4 місяці 10 днів, 26.09.2008-30.09.2008 - складає 11 днів, 27.10.2008-01.11.2008 - складає 23 дні, 19.11.2008-04.05.2009 - складає 5 місяців 29 днів, 14.05.2009-09.11.2009 складає 17 днів, 01.05.2010-31.05.2010 - складає 1 місяць, 01.06.2010-19.10.2012 - складає 1 рік 6 місяців 17 днів, 05.11.2012-31.03.2017 - складає 4 роки 4 місяці 22 дні, 01.07.2024-31.10.2024 - складає 4 місяці, 01.11.2024-31.03.2025 - складає 5 місяців, 17.04.2025-15.07.2025 - складає 2 місяці 29 днів. В позовній заяві позивач вказує, що відповідно до трудової книжки вона має загальний трудовий стаж 30 років 9 місяців 27 днів, який складається з наступних періодів, а саме: з 03.11. 1986 по 09.11.2009 - безперервний трудовий стаж 23 роки 6 днів (записи в трудовій книжці з 1 по 21 номер включно, зараховано відповідачем частково до страхового стажу без зазначення причин); з 18.05.2010 по 19.10.2012 - 2 роки 5 місяців (записи в трудовій книжці з 22 по 25 номер включно, зараховано відповідачем до страхового стажу частково без зазначення причин); з 05.11.2012 по 31.03.2017 - 4 роки 4 місяці 22 дні (згідно з даними пенсійного органу, догляд за особою похилого віку, повністю зараховано відповідачем до страхового стажу); з 01.07.2024 по 13.10.2024 - 4 місяці добровільне страхування (згідно з даними пенсійного органу, зараховано відповідачем до страхового стажу); з 15.10.2024 по 31.03.2025 - 5 місяців (записи трудовій книжці з 26-27 номер включно, зараховано відповідачем до страхового стажу); з 17.04.2025 по 15.07.2025 - 2 місяці 29 днів (записи в трудовій книжці з 28-29 номер включно, зараховано відповідачем до страхового стажу). Тобто, фактично спірними є періоди з 03.11.1986 по 09.11.2009 та з 18.05.2010 по 19.10.2012. Так, відповідно до даних трудової книжки позивача НОМЕР_2 її стаж складається з наступних періодів, а саме: з 03.11.1986 по 19.07.1991, що складає 4 роки 8 місяців 16 днів; з 20.07.1991 по 31.01.1995, що складає 3 роки 6 місяців 11 днів; з 01.02.1995 по 01.04.2001, що складає 6 років 2 місяці; з 02.05.2001 по 20.06.2001, що складає 1 місяць 18 днів; з 22.06.2001 по 11.11.2008, що складає 6 років 4 місяці 19 днів; з 19.11.2008 по 04.05.2009, що складає 5 місяців 7 днів; з 14.05.2009 по 09.11.2009, що складає 5 місяців 25 днів; з 18.05.2010 по 19.10.2012, що складає 2 роки 5 місяців 1 день; Тобто, згідно даних трудової книжки позивача, її стаж за період з 03.11.1986 по 19.10.2012 складає 24 роки 3 місяці 7 днів. В той же час, відповідачем згідно наявного в матеріалах справи розрахунку за аналогічний період позивачу зарахований стаж тільки в розмірі 19 років 6 місяців 27 днів. Однак, зміст спірного рішення свідчить, що позивачу не зарахований стаж лише за період виплати допомоги по безробіттю з 02.05.2001 по 20.06.2001, оскільки відсутній наказ, дата наказу про скорочення виплати допомоги по безробіттю через порушення вимог п.2.3 Інструкції ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях. Надаючи оцінку спірному рішенню в цій частині, колегія суддів враховує наступне. Статтею 1 Закону Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-ІV від 09.07.2003 1058-ІV передбачено, що пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. В частині 2 статті 24 Закону №1058-IV зазначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Система персоніфікованого обліку була впроваджена в України на підставі Закону України від 09.07.2003 №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", який набрав чинності 01.01.2004. Відтак, періоди роботи особи до 01.01.2004 (до впровадження системи персоніфікованого обліку) зараховуються до її страхового стажу на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності Законом №1058-IV, а періоди роботи після 01.01.2004 - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, тобто підставою для зарахування таких періодів роботи до страхового стажу є сплата страхових внесків. До набрання чинності Законом №1058-IV право громадян на державне пенсійне забезпечення було врегульовано Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення". Статтею 56 Закону України № 1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Відповідно до статті 62 Закону України № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Таким чином, системний аналіз норм Закону України №1058-IV та Закону України №1788-XII свідчить, що періоди роботи особи до 01.01.2004 зараховуються до її страхового стажу на підставі інформації, зазначеної в її трудовій книжці, а періоди роботи після 01.01.2004 - на підставі даних, що містяться в системі персоніфікованого обліку. Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів уній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз вказаних норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж, є трудова книжка. Необхідність підтверджувати періоди роботи для визначення стажу додатковими документами виникає у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній. Відповідно Постанови Кабінету Міністрів України №301 від 27.04.1993 "Про трудові книжки", Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 09.08.2019 у справі № 654/890/17. Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. З аналізу вказаних нормативно-правових актів вбачається, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду. Отже, позивач не може нести відповідальність за допущені роботодавцем помилки у трудовій книжці. За таких обставин на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Висновки аналогічного характеру викладені в постановах Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а та від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а. Отже, доводи відповідача в цій частині є безпідставними. Відповідач не надав будь яких пояснень та доказів на їх підтвердження не врахування стажу позивача в повному обсязі на підставі записів трудової книжки, а тому суд вважає, що відповідач неправомірно не зарахував до стажу позивача в повному обсязі період 03.11.1986 по 19.10.2012. Враховуючи встановлені у справі обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стаж позивача складає 29 років 7 місяців 28 днів, що є достатнім для призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону №796-ХІІ, а тому рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області від 26.08.2025 №064050006617 про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку є протиправним та підлягає скасуванню. В той же час, враховуючи положення ч.1 ст. 45 Закону №1058-ІV та беручи до уваги, що позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за віком досягла 54 років та її стаж складає 29 рік 07 місяців 28 днів, що відповідає вимогам ч.1 ст.26 Закону №1058 та ч.2 ст.55 Закону №796, пенсія позивачу має бути призначена з 19.08.2025. Як наслідок, суд дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту виключно шляхом зобов`язання ГУ ПФУ в Рівненській області призначити позивачу з 19.08.2025 пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.