Постанова 4856 № 240/12606/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12606/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Єфіменко О.В. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 11 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Полотнянка Ю.П. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в травні 2025 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 01.04.2025 №063950008165 про відмову у призначенні дострокової йому пенсії за віком. Також, позивач просив зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути його заяву від 25.03.2025 №4177/767 про призначення пенсії, зарахувати до страхового (загального) стажу період роботи на посаді каменяра ВАТ "Нептун" з 11.05.1995 по 27.10.1998, періоди роботи на посаді каменяра ЗАТ "Мособлстройтрест" (мовою оригіналу) з 29.11.2004 по 27.11.2005, з 01.06.2006 по 28.11.2006, з 06.12.2006 по 09.07.2007, з 10.07.2007 по 24.06.2008, з 20.03.2009 по 15.02.2010, з 04.05.2010 по04.04.2011, з 25.04.2011 по 21.03.2012, з 04.06.2012 по 15.04.2013, з 04.07.2013 по 13.05.2014, з 27.06.2014 по 10.05.2015, з 14.07.2015 по 01.06.2016, з 02.08.2016 по 01.07.2017 та прийняти рішення щодо призначення пенсії. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 01.04.2025 № 063950008165 про відмову ОСОБА_1 у призначенні дострокової йому пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового (загального) стажу період роботи на посаді каменяра ВАТ "Нептун" з 11.05.1995 по 27.10.1998, періоди роботи на посаді каменяра ЗАТ "Мособлстройтрест" (мовою оригіналу) з 29.11.2004 по 27.11.2005, з 01.06.2006 по 28.11.2006, з 06.12.2006 по 09.07.2007, з 10.07.2007 по 24.06.2008, з 20.03.2009 по 15.02.2010, з 04.05.2010 по04.04.2011, з 25.04.2011 по 21.03.2012, з 04.06.2012 по 15.04.2013, з 04.07.2013 по 13.05.2014, з 27.06.2014 по 10.05.2015, з 14.07.2015 по 01.06.2016, з 02.08.2016 по 01.07.2017 та повторно розглянути його заяву від 25.03.2025 №4177/767 про призначення пенсії. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 , в період з 25.02.2022 по 31.12.2023 проходив військову службу по мобілізації у Військовій частині НОМЕР_1 , що підтверджується відповідними записами у військовому квитку НОМЕР_2 , копія якого міститься в матеріалах справи. Відповідно до довідки №1643/убд від 27.02.2025 виданої Військовою частиною НОМЕР_1 позивач в період з 15.05.2022 по 01.08.2023, з 13.08.2023 по 23.11.2023, з 02.12.2023 по 31.12.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Синьківка Харківської області, що підтверджується її копією, яка наявна в матеріалах справи. Позивачу встановлено статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_3 від 25.01.2024, копія якого наявна в матеріалах справи. 31.12.2023 позивача звільнено з військової служби на підставі підпункту "г" пункту 2 ч.4 ст. 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", про що свідчить копія витягу із наказу № 371, що міститься в матеріалах справи. Після досягнення 55 річного віку позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою від 25.03.2025 про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст. 115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за принципом екстериторіальності. За результатами розгляду заяви позивача Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області прийняло рішення № 0639500008165 від 01.04.2025, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003. Підставами для прийняття вказаного рішення слугував факт відсутності необхідного страхового стажу 25 років. Позивач не погоджується із рішенням про відмову у призначенні йому дострокової пенсії за віком відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закону № 1058-IV та вважає, що йому безпідставно не зараховано усі періоди його роботи, в тому числі і на території росії, так як призначення та виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення, а тому таке рішення протиправне та підлягає скасуванню. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що спірні правовідносини у даній справі виникли з приводу призначення позивачу дострокової пенсії відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закон № 1058-ІV, як особі, що має статус учасника бойових дій. У той час, за позицією Пенсійного фонду у позивача не достатньо необхідного страхового стажу - 25 років, для призначення такої пенсії. Щодо позовних вимог про зарахування трудової діяльності на посаді каменяра ВАТ "Нептун" у період з 11.05.1995 по 27.10.1998, суд першої інстанції зазначив, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період трудової діяльності з 11.05.1995 по 27.10.1998 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 20.07.1992, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутня інформація про перейменування. Законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про трудові книжки працівників" № 301 27.04.1993, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З огляду на викладене, позивач не може нести відповідальність за недотримання вимог Інструкції № 58 посадовими особами Центру зайнятості при заповненні його трудової книжки, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Оскільки право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, відтак слідує, що відповідач діяв протиправно відмовляючи позивачу у зарахуванні спірного періоду. Згідно з відомостями трудової книжки (запис № 12 від 11.05.1995, у відомостях про роботу зазначено ЗАТ "Нептун", яке відповідно до наказу №2-к від 09.01.1997 перейменовано у Відкрите акціонерне товариство "Нептун"), на підставі наказу № 37к від 11.05.1995 позивача прийнято на посаду каменщика по четвертому розряду з правом працювати на висоті. Відповідно запису 14 вчиненого у трудовій книжці позивач з 27.10.1998 звільнений з работи відповідно до ст.38 Кодексу законів про працю України, за власним бажанням. Наявний відтиск печатки Відкритого акціонерного товариства "Нептун". Внаслідок викладеного, період трудової діяльності з 11.05.1995 по 27.10.1998 підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки запис про такий безпосередньо міститься в його трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує трудову діяльність, загальний, безперервний та спеціальний стаж працівника. Щодо позовних вимог про зарахування трудової діяльності періодів роботи на посаді каменяра ЗАТ "Мособлстройтрест" (мовою оригіналу) з 29.11.2004 по 27.11.2005, з 01.06.2006 по 28.11.2006, з 06.12.2006 по 09.07.2007, з 10.07.2007 по 24.06.2008, з 20.03.2009 по 15.02.2010, з 04.05.2010 по04.04.2011, з 25.04.2011 по 21.03.2012, з 04.06.2012 по 15.04.2013, з 04.07.2013 по 13.05.2014, з 27.06.2014 по 10.05.2015, з 14.07.2015 по 01.06.2016, з 02.08.2016 по 01.07.2017, суд першої інстанції зазначив, що за доданими документами до страхового стажу позивача не зараховано періоди трудової діяльності згідно з трудової книжки серії НОМЕР_5 від 29.11.2004, оскільки робота в російській федерації. Проте, денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди. Закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим, оскільки є порушенням правої визначеності як складового аспекту принципу верховенства права. Так, працюючи за межами України, за умови чинності в період роботи міжнародних договорів між Україною та російською федерацією, особа мала легітимні очікування щодо визнання Україною її трудового стажу та заробітку, здобутого на території російської федерації, для пенсійного забезпечення. Україна вжила заходів щодо денонсації Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 лише в листопаді 2022, і вказана угода припинила свою дію для України 19.06.2023. Суд першої інстанції не погодився з такими твердженнями представників відповідачів, оскільки жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні такої трудової діяльності на території рф не навели, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в російській федерації, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Таким чином, під час судового розгляд справи встановлено, що факт роботи позивача на території рф, зокрема з 29.11.2004 по 27.11.2005 (за трудовим договором б/н), з 01.06.2006 по 28.11.2006 (за трудовим договором б/н), з 06.12.2006 по 09.07.2007 (за трудовим договором б/н), з 10.07.2007 по 24.06.2008 (за трудовим договором б/н), з 20.03.2009 по 15.02.2010 (за трудовим договором № від 16 ТД від 20.03.2009), з 04.05.2010 по 04.04.2011 (за трудовим договором № 23 від 04.05.2010), з 25.04.2011 по 21.03.2012 (за трудовим договором № 22 від 25.04.2011), з 04.06.2012 по 15.04.2013 (за трудовим договором № 32 від 04.06.2012), з 04.07.2013 по 13.05.2014 (за трудовим договором № 53 від 04.07.2013), з 27.06.2014 по 10.05.2015 (за трудовим договором № 199 від 26.06.2014), з 14.07.2015 по 01.06.2016 (за трудовим договором № 84 від 14.07.2015), з 01.08.2016 по 01.07.2017 (за трудовим договором № 46 від 02.08.2016) у "ЗАО "Мособлстройтрест"" (мовою оригіналу) на посаді каменяра 4 розряду. Копії трудових договорів містяться в матеріалах, копія яких міститься в матеріалах справи. Крім того, трудова діяльність позивача у "ЗАО "Мособлстройтрест"" підтверджується довідками про доходи: № 189 від 27.06.2017 (за 2016 рік) та № 190 від 27.06.2017 (за 2017 рік). З огляду на викладене така трудова діяльність підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача. Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини, суд першої інстанції вважає необґрунтованим та безпідставним не зарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області до стажу позивача періоди трудової діяльності у ВАТ "Нептун" з 11.05.1995 по 27.10.1998 та трудову діяльність на території російської федерації. З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 063950008165 від 01.04.2025, яким відмовлено позивачу у призначенні дострокової позивачу пенсії за віком є протиправним, а тому підлягає скасуванню, а заява позивача від 25.03.2025 підлягає повторному розгляду. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 встановлено, що жінки, які народили п`ятеро або більше дітей і виховали їх до восьмирічного віку, і матері інвалідів з дитинства, які виховали їх до цього віку, мають право на пенсію за віком після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 15 років із зарахуванням до стажу часу догляду за дітьми (пункти «є» і «ж» статті 56). При цьому до числа інвалідів з дитинства належать також діти-інваліди віком до 16 років, які мають право на одержання соціальної пенсії. Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 року № 1058-IV (Закон № 1058-IV). Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Як передбачено ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до п.4 ч.1 ст.115 Закон № 1058-ІV право на призначення дострокової пенсії за віком мають зокрема, військовослужбовці, особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейські, які брали участь у бойових діях, в антитерористичній операції в районах її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також ті, яким встановлено інвалідність внаслідок поранення, контузії, каліцтва, отриманих піл час захисту Батьківщини або під час виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), або внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, виконанням інтернаціонального обов`язку чи безпосередньою участю в антитерористичній операції в районах ЇЇ проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях в районах їх здійснення та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, - після досягнення чоловіками 55 років та за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків. Разом з цим, згідно з ч.1 ст.24 Закону України №1058-ІV, страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637). Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637). Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Так, зі змісту рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 01.04.2025 №063950008165 про відмову у призначення позивачу пенсії, судом встановлено, що позивачу до страхового стажу не зараховані періоди роботи: - з 11.05.1995 по 27.10.1998 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 20.07.1992, оскільки записи до трудової книжки внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме: відсутня інформація про перейменування. - з 29.11.2004 по 27.11.2005, з 01.06.2006 по 28.11.2006, з 06.12.2006 по 09.07.2007, з 10.07.2007 по 24.06.2008, з 20.03.2009 по 15.02.2010, з 04.05.2010 по04.04.2011, з 25.04.2011 по 21.03.2012, з 04.06.2012 по 15.04.2013, з 04.07.2013 по 13.05.2014, з 27.06.2014 по 10.05.2015, з 14.07.2015 по 01.06.2016, з 02.08.2016 по 01.07.2017 згідно з трудової книжки серії НОМЕР_5 від 29.11.2004, оскільки робота здійснювалась в російській федерації. Щодо періоду з 11.05.1995 по 27.10.1998, колегія суддів зазначає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Також, ведення трудових книжок здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162). Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58). Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців". Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб. Таким чином, позивач, як особа на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Посилання відповідача на неточності в заповненні трудової книжки позивача є також безпідставними, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладена правова позиція, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Разом з тим, трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Отже, помилки в трудовій книжці не можуть ставитись в провину позивачу. Крім того, колегія суддів зауважує, що трудова книжка позивача (а.с.21 з.с.) містить відповідні записи про роботу на ЗАТ "Нептун", яке було перейменовано в ВАТ (ОАО) "Нептун" (п.13 трудової книжки) наявна відповідна печатка та посилання на документ відповідно якого відбулось перейменування. Колегія суддів ще раз зауважує, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій документації та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності таких даних. При цьому, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової документації. Крім того, колегія суддів вказує, що Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV). Отже, територіальний орган Пенсійного фонду може скористатись своїм правом перевірки даних трудової книжки позивача. На підставі вказаного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зарахування стажу позивача з 11.05.1995 по 27.10.1998 згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_4 від 20.07.1992 до страхового стажу позивача. Щодо періодів з з 29.11.2004 по 27.11.2005, з 01.06.2006 по 28.11.2006, з 06.12.2006 по 09.07.2007, з 10.07.2007 по 24.06.2008, з 20.03.2009 по 15.02.2010, з 04.05.2010 по04.04.2011, з 25.04.2011 по 21.03.2012, з 04.06.2012 по 15.04.2013, з 04.07.2013 по 13.05.2014, з 27.06.2014 по 10.05.2015, з 14.07.2015 по 01.06.2016, з 02.08.2016 по 01.07.2017 згідно з трудової книжки серії НОМЕР_5 від 29.11.2004, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до вимог ст.1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року (далі Угода), пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Частиною 2 ст.4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, Республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, рф, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Частиною 1 ст.5 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» встановлено, що цей Закон регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Відповідно до ч.2 ст.4 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Отже, призначення і виплата пенсій в Україні здійснюється також на підставі міжнародних договорів (угод), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення. Відповідно до ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року №5067-VI визначено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно з ч.2 ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" від 29 червня 2004 року №1906-IV встановлено, що, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Суд звертає увагу, що до питання призначення пенсії застосовуються правила, передбачені договорами (угодами) між Україною та іншими державами. В силу пункту 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Також, колегія суддів зауважує, що статтею 7 Угоди від 14 січня 1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі. За приписами частини 2 статті 24 Закону України «Про міжнародні договори України» припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України. Припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії (частина 1 статті 25 Закону України «Про міжнародні договори України»). Таким чином, стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, враховується при встановленні права на пенсію. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 14 листопада 2019 року у справі №676/6166/16-а, від 16 квітня 2020 року у справі №555/2250/16-а від 17 червня 2020 року у справі №646/1911/17, від 21.02.2020 у справі № 291/99/17 та від 06 липня 2020 року у справі № 345/9/17. Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення» (далі Постанова № 1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві. Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року. Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 №639 «Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн» припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993 р. в м. москві. Листом Міністерства закордонних справ України від 10.07.2023 № 72/14-612/1-80209 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (із змінами), Угода між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, припинила дію 4 липня 2023 року. З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд виснує, що денонсація Угоди від 13.03.1992 та Угоди від 14.01.1993 означає, що вказані Угоди припинили породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цих Угод, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод. Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та Угода між Урядом України і урядом російської федерації Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 підлягають застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача, оскільки вказані Угоди були чинними на час роботи позивача в росії і позивач мав легітимні очікування щодо його пенсійного забезпечення. Таким чином стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. Отже, підстави не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи на території російської федерації, з 11.05.1995 по 27.10.1998, періоди роботи на посаді каменяра ЗАТ "Мособлстройтрест" (мовою оригіналу) з 29.11.2004 по 27.11.2005, з 01.06.2006 по 28.11.2006, з 06.12.2006 по 09.07.2007, з 10.07.2007 по 24.06.2008, з 20.03.2009 по 15.02.2010, з 04.05.2010 по04.04.2011, з 25.04.2011 по 21.03.2012, з 04.06.2012 по 15.04.2013, з 04.07.2013 по 13.05.2014, з 27.06.2014 по 10.05.2015, з 14.07.2015 по 01.06.2016, з 02.08.2016 по 01.07.2017 є протиправними, оскільки позивач працював на території російської федерації під час чинності Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, а тому мав легітимні очікування щодо зарахування таких періодів до страхового стажу та належне пенсійне забезпечення. Інших належних доводів апеляційна скарга не містить. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Полотнянко Ю.П. Смілянець Е. С.