Постанова 4851 № 520/29868/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 р. Справа № 520/29868/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Фоміної Л.О., Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Бадюков Ю.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 03.04.26 по справі № 520/29868/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі по тексту ГУ ПФУ в Запорізькій області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач 2), в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, ЄДРПОУ 20490012 від 14.10.2025 № 204750021831 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП НОМЕР_1 ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, ЄДРПОУ 14099344 зарахувати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 до страхового стажу періоди роботи з 25.09.1987 по 26.10.1993 зазначеного у трудовій книжці НОМЕР_2 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком на пільгових умовах від 07.10.2025. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 204750021831 від 14.10.2025 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) зарахувати ОСОБА_1 , ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу періоди роботи з 25.09.1987 по 26.10.1993, зазначеного у трудовій книжці НОМЕР_2 , з урахуванням висновків суду у цій справі. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (проспект Соборний, буд. 158-Б, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 20490012) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 07.10.2025 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. ГУ ПФУ в Запорізькій області, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що до страхового стажу позивача не враховано періоди роботи з 25.09.1987 по 26.10.1993 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_3 від 18.11.1982, оскільки 19.06.2023 Україна припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Таким чином, відповідач діяв правомірно відповідно до діючого законодавства. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. На підставі положень ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Отже, оскільки відповідач 1 у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, колегія суддів саме в цій частині перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши докази по справі, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 07.10.2025 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за нормами Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Заяву за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яким прийнято рішенням №204750021831 від 14.10.2025 про відмову у призначенні пенсії за віком. Причиною відмови вказано відсутність необхідного стажу, а саме: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи на території російської федерації з 25.09.1987 по 26.10.1993 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 18.11.1982, оскільки відсутня підстава звільнення. Також зазначено з 19 червня 2023 року для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з чим, стаж роботи зараховується по 31.12.1991. Відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 18.11.1982 позивач у період, який не зараховано відповідачем до страхового стажу, працював в Російській Федерації, а саме: з 25.09.1987 принятий на роботу в Управління Сєврибхолодфлот в штат флоту на посаду матроса без кл.; з 20.11.1987 матрос без кл. п/б Арктика; з 23.04.1988 матрос 2 кл. п/б Арктика; з 01.12.1988 Управління Сєврибхолодфлот реорганізовано в БПО Сєвриба; з 14.12.1989 електрик 2 кл. п/б Арктика; з 04.09.1992 електрик 1 кл. Український комс; з 06.10.1992 управління Сєврибхолодфлот преобразовано в АООТ Сєврибхолодфлот; 26.10.1993 звільнений за власним бажанням з АООТ Сєврибхолодфлот. Інформація щодо підстави звільнення з АООТ Сєврибхолодфлот до трудової книжки не внесена. Не погоджуючись з рішенням пенсійного органу, позивач звернувся до суду першої інстанції з цим позовом. Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 14.10.2025 № 204750021831 позивачу протиправно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах з мотивів не зарахування до страхового стажу періоду роботи у рф та недотримання правил ведення трудової книжки, а тому його слід визнати протиправним та скасувати. Даючи правову оцінку фактичним обставинам справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно з приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Як передбачено ст. 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: 1) громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом; 2) особи, яким до дня набрання чинності цим Законом була призначена пенсія відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення (крім соціальних пенсій) або була призначена пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) за іншими законодавчими актами, але вони мали право на призначення пенсії за Законом України Про пенсійне забезпечення - за умови, якщо вони не отримують пенсію (щомісячне довічне грошове утримання) з інших джерел, а також у випадках, передбачених цим Законом, - члени їхніх сімей. Статтею 24 вказаного Закону передбачено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 637). Згідно з пунктом 1 Порядку № 637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Враховуючи приписи Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи. Вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 року №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 року №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 року №412; далі - Інструкція №162). Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 року за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується. Разом з тим, що положення Інструкції № 162 та Інструкції № 58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення. Відповідно до п. 1.1, 2.1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки і вкладиші до них заповнюються у відповідних розділах українською і російською мовами. За змістом п. 2.2 Інструкції № 58 до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Отже, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця. Суд апеляційної інстанції враховує, що трудова книжка заповнювалась роботодавцем і на працівника не може бути покладено обов`язок перевірки правильності її заповнення. Працівник не може нести відповідальність за правильність записів у його трудовій книжці. Певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а, від 04 вересня 2018 року у справі №423/1881/17. Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. Така правова позиція викладена, зокрема, в постанові Верховного Суду від 11.05.2022 у справі №120/1089/19-а. Також, слід врахувати правову позицію, викладену Верховний Судом у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 19.12.2019 у справі №307/541/17, згідно з якою підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи, а не правильність записів у трудовій книжці. Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Колегія суддів наголошує, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Враховуючи вищезазначене, а також те, що записи в трудовій книжці позивача виконані послідовно, не місять суперечливих відомостей про періоди роботи, узгоджуються між собою та відповідачем не надано доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, а тому зазначені відповідачем недоліки не можуть бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні означених періодів до страхового стажу позивача, що враховується при призначенні пенсії. Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи в РФ через припинення для України дії Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв`язку з чим, стаж роботи зараховується по 31.12.1991, суд зазначає таке. Як передбачено ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Згідно зі ст. 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно із абз. 2, 3 ст. 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Урядом Російської Федерації, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Частиною 2 ст. 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Таким чином, з наведеного слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Як правильно зазначив суд першої інстанції, на час роботи позивача у російській федерації, Україна була учасником угоди, а тому норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин. Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно з Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу. Також наявна в матеріалах справи трудова книжка позивача не може піддаватися сумніву та позбавляти особу права на зарахування відповідних періодів до стажу з тих міркувань, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації припинено співробітництво з країною-агресором. Отже, судова колегія вважає цілком обґрунтованим висновок, що відповідачем безпідставно не враховано при розгляді заяви про призначення пенсії за віком на пільгових умовах позивачу періоди його роботи згідно з записами в трудовій книжці НОМЕР_2 від 18.11.1982, чим порушено його право на отримання належного йому пенсійного забезпечення. Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним та ефективним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути його заяву від 07.10.2025 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Належних обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга відповідача не містить. Доказів, які б відповідали вимогам ст.ст. 73 - 76 КАС України, та спростовували зазначені вище мотиви або підтверджували відсутність підстав для задоволення позову апелянтом до суду апеляційної інстанції не надано. Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає, що дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, суд дійшов висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, відповідно до норм матеріального і процесуального права ухвалив рішення, повно і всебічно з`ясувавши обставини справи. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.04.2026 по справі № 520/29868/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.О. Фоміна Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц