Постанова КГС ВС № 904/5072/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 червня 2026 року м. Київ cправа № 904/5072/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С., секретар судового засідання - Корнієнко О.В., за участю представників: Приватного підприємства «РОМБУС-ПРИВАТ» - Ковальчука Н.В., Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради - Олійник Ю.М., Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради - Салькової І.А., Дніпровської міської ради - Росітюк Н.М., Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області - не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства «РОМБУС-ПРИВАТ» на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Кощеєв І.М., Чередко А.Є.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2025 (суддя Назаренко Н.Г.) у справі № 904/5072/24 за позовом Приватного підприємства «РОМБУС-ПРИВАТ» до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Дніпровської міської ради, Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, про стягнення 23 378 769,26 грн, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року Приватне підприємство «РОМБУС-ПРИВАТ» (далі - ПП «РОМБУС-ПРИВАТ») звернулося до суду з позовом до Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради про стягнення грошових коштів у сумі 23 378 769,26 грн. Позовні вимоги обґрунтовано обставинами не повернення відповідачем перерахованих позивачем грошових коштів у сумі 23 378 769,26 грн на підставі договору купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А (зі змінами), який було розірвано в судовому порядку. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.12.2024 залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Дніпровську міську раду, Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області. Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.03.2025 клопотання ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» про залучення співвідповідача задоволено. Залучено як відповідача Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2025 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2025 у справі № 904/5072/24 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови. В іншій частині рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2025 у справі № 904/5072/24 залишено без змін. Не погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у квітні 2026 року ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.05.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 904/5072/24 за касаційною скаргою ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.06.2026. Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради та Дніпровська міська рада у відзивах на касаційну скаргу зазначають про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просять залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. 16.06.2026 ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» через систему «Електронний суд» подало до Верховного Суду клопотання, яке за своїм змістом є доповненням до касаційної скарги на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 (за даними системи «Електронний суд» повний текст складено 30.03.2026) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2025. Відповідно до частини 1 статті 298 ГПК особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити її протягом строку на касаційне оскарження. Строк на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 у справі № 904/5072/24 закінчився 20.04.2026 (частина 1 статті 288 ГПК). Доповнення до касаційної скарги на цю постанову скаржник подав 16.06.2026, тобто поза межами установленого процесуальним законом строку, не заявивши при цьому клопотання про поновлення цього строку. Зважаючи на викладене, з огляду на правила, установлені частиною 2 статті 118 ГПК, за змістом яких заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, Суд залишає клопотання ПП «РОМБУС-ПРИВАТ», подане 16.06.2026, без розгляду. Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області у судове засідання свого представника не направило. Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу. Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК. Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання. Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов`язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представника Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків. При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що 16.08.2005 між Комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради (продавець; правонаступником якого є Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради) та ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» (покупець) відповідно до норм Закону України «Про особливості приватизації об`єктів незавершеного будівництва», рішень міської ради від 18.06.2003 № 36/10 «Про затвердження умов приватизації об`єктів незавершеного будівництва», від 30.07.2003 № 44/11 «Про включення незавершеного будівництвом готельного комплексу «Парус» до Переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом конкурсу», від 08.12.2004 № 29/22 «Про внесення змін до рішення міської ради від 30.07.2003 № 44/11 «Про включення незавершеного будівництвом готельного комплексу «Парус» до Переліку об`єктів, що підлягають приватизації шляхом конкурсу» було укладено договір купівлі-продажу № 134/А, посвідчений 16.08.2005 приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бондар І.М., зареєстрований в реєстрі за № 5393. Зазначеним договором передбачено такі умови: - Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради (продавець) продає, а ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» (покупець) купує незавершене будівництво готельного комплексу «Парус» загальною площею 40 808,9 кв. м за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, 5 (далі - ГК «Парус»), згідно з умовами, які визначені у цьому договорі; зазначений у цьому договорі об`єкт продано за 23 378 769,26 грн, у т.ч. ПДВ 3 896 461,54 грн (пункти 1.1, 1.6); - покупець зобов`язався внести 23 378 769,26 грн за придбаний об`єкт протягом 30 календарних днів з моменту підписання цього договору (пункт 2.1); - розрахунки за предмет купівлі-продажу здійснено покупцем грошовими коштами на р/р №37187500900002 в УДКУ Дніпропетровської області в м. Дніпропетровську, МФО 805012, одержувач: Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради, код ОКПО 25973910, приватизаційними платіжними дорученнями встановленого зразка (пункт 2.2);. - передача предмета купівлі-продажу здійснюється продавцем покупцю після повного розрахунку за придбаний об`єкт (пункт 3.1); - покупець зобов`язався у місячний термін після повної оплати за об`єкт звернутись в установленому законом порядку щодо питання відведення, купівлі або оренди земельної ділянки під об`єктом (пункт 5.2). ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» виконало взяті на себе зобов`язання щодо сплати за придбаний об`єкт та у передбачені договором строки перераховано на р/р № 37187500900002 в УДКУ Дніпропетровської області в м. Дніпропетровську, МФО 805012, одержувач: Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради, код ОКПО 25973910, суму 23 378 769,26 грн. У зв`язку із повною оплатою ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» за придбаний об`єкт, Дніпропетровською міською радою було прийнято рішення від 21.09.2005 № 297/30 «Про передачу Приватному підприємству «РОМБУС-ПРИВАТ» земельної ділянки за адресою: вул. Набережна В.І. Леніна, 5 в оренду по фактичному розміщенню об`єкта незавершеного будівництва (готельний комплекс «Парус»), а 14.10.2005 між Комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради та ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» складено акт прийому-передачі об`єкта незавершеного будівництва, згідно з яким продавець передав, а покупець прийняв незавершене будівництво ГК «Парус» загальною площею 40 808,9 кв. м за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна В.І. Леніна, 5, ціна продажу 23 378 769,26 грн, передача здійснена згідно з договором купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А. Рішенням Дніпровської міської ради від 23.12.2005 № 32/32 «Про укладання договору оренди земельної ділянки за адресою: вул. Набережна В.І. Леніна, 5 з Приватним підприємством «РОМБУС-ПРИВАТ» ухвалено укласти договір оренди земельної ділянки за адресою: вул. Набережна В.І. Леніна, 5, з ПП «РОМБУС-ПРИВАТ». 20.01.2006 між Дніпровською міською радою та ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» укладено договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 312, за умовами якого визначено обов`язок покупця закінчити будівництво об`єкта за початковим призначенням або зі зміною профілю не пізніше 5 років з моменту укладення договору купівлі-продажу (пункт 5.4). 11.03.2010 сторони уклали договір про зміни № 1, яким, зокрема, пункт 5.4 договору викладено у такій редакції: «Закінчити будівництво об`єкта за початковим призначенням або зі зміною профілю не пізніше 10 років з моменту укладення договору купівлі-продажу. Продовження терміну завершення будівництва вирішується міською радою». 22.08.2013 між сторонами укладено договір про зміни № 2, яким пункт 5.4 договору викладено у такій редакції: «Закінчити будівництво об`єкта за початковим призначенням або зі зміною профілю до 16 серпня 2020 року. Продовження терміну завершення будівництва вирішується міською радою». 18.06.2015 між сторонами укладено договір про зміни № 3, яким пункт 5.6 договору викладено у такій редакції: «Забезпечення вимог екологічної безпеки, техніки безпеки, охорони навколишнього середовища під час будівництва та подальшого введення в експлуатацію об`єкта. Забезпечення та наявності на території об`єкту незавершеного будівництва до моменту початку будівництва не менше двох, цілодобових стаціонарних, постів охорони. Забезпечення заходів для не допуску сторонніх осіб на територію об`єкту незавершеного будівництва». У грудні 2020 року Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом до ПП «РОМБУС-ПРИВАТ», третя особа на стороні позивача Дніпровська міська рада, за участю Прокуратури Дніпропетровської області, про розірвання договору купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А, укладеного між Комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради та ПП «РОМБУС-ПРИВАТ», у зв`язку із істотним порушенням відповідачем умов договору в частині завершення будівництва об`єкта у встановлений договором строк. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2021 у справі № 904/7189/20 зазначений позов задоволено. Розірвано договір від 16.08.2005 № 134/А (зі змінами). Зобов`язано ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» повернути Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради об`єкт незавершеного будівництва ГК «Парус», загальною площею 43 620,6 кв. м, що розташований за адресою: вул. Січеславська Набережна (Набережна В.І. Леніна), 5, м. Дніпро, за актом приймання-передачі, що передбачено пунктом 5.7 договору купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А (зі змінами). Стягнуто з ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» на користь Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради витрати зі сплати судового збору в сумі 4 204,00 грн. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.11.2021 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2021 змінено в частині розподілу судових витрат шляхом викладення абзацу 4 резолютивної частини рішення в іншій редакції, а саме щодо стягнення з ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» на користь Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради 352 783,54 грн витрат зі сплати судового збору. У решті рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2021 залишено без змін із тих самих підстав. Постановою Верховного Суду від 01.02.2022 зазначені судові рішення залишено без змін. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2021 у справі № 904/7189/20 (яким було розірвано в судовому порядку договір купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А) набрало законної сили 18.11.2021. 22.10.2024 ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» з метою досудового врегулювання спору направило Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради та Дніпровській міській раді лист від 22.10.2024 вих. № 22/10, в якому, пославшись на обставини розірвання договору купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А в судовому порядку, не вирішення питання повернення покупцю сплачених за об`єкт коштів, з огляду на положення статті 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), вимагало негайно (однак, в будь-якому випадку не пізніше ніж протягом 5 робочих днів з дня отримання цього листа) перерахувати на поточний банківський рахунок ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» (реквізити рахунку) кошти в сумі 23 378 769,26 грн, які були сплачені ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» на рахунок Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради за придбання ГК «Парус». Проте ані Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради ані Дніпровська міська рада на цю вимогу не відреагували, відповіді не надали, кошти не перерахували. Зазначені обставини стали підставою для звернення ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» до суду з відповідним позовом. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив і мотивував таке рішення тим, що заявлені позивачем вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків іншої особи, яка не залучена до участі у справі як відповідач, тому вони не можуть бути розглянуті судом, оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вирішує питання про обґрунтованість позовних вимог та питання про їх задоволення. Незалучення до участі у справі як співвідповідача Дніпровської міської ради є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишив без змін з власних мотивів, які ґрунтуються на обранні позивачем неналежного способу захисту порушених прав, що є самостійною підставою для відмови в позові. У поданій касаційній скарзі ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що суди попередніх інстанцій при постановленні оскаржуваних судових рішень неправильно застосували до спірних правовідносин, зокрема, але не виключно, норми статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК), статті 5 ГПК (щодо способу захисту прав та інтересів), Порядку повернення у державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331 (далі - Порядок № 1331), щодо застосування яких у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду. Суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права: статтю 7 ГПК (стосовно рівності всіх учасників судового процесу), статтю 13 ГПК (стосовно змагальності сторін), статтю 86 ГПК (стосовно повноти оцінки судом доказів), статтю 236 ГПК (стосовно законності й обґрунтованості судового рішення), і такі порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Суд першої інстанції, за доводами скаржника, не надав юридичної оцінки жодному із аргументів позивача, які були ним зазначені в позовній заяві як підстави позовних вимог (в першу чергу - щодо факту умисного невчинення відповідачами та третьою особою жодних дій, спрямованих на повторний продаж об`єкта незавершеного будівництва ГК «Парус», що безпосередньо впливає на можливість отримання позивачем грошових коштів, сплачених ним за придбання цього об`єкта, що є грубим порушенням норм процесуального права. Скаржник послався на те, що суд першої інстанції, зазначивши про неналежний склад відповідачів, у порушення зазначених норм процесуального права фактично відмовився розглядати цю справу та позовні вимоги позивача по суті (фактично ухилився від здійснення правосуддя) та відхилив усі доводи сторін (в першу чергу - доводи позивача), не навів при цьому в мотивувальній частині рішення правове обґрунтування й ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Посилання суду першої інстанції на той факт, що саме Дніпровська міська рада повинна виступати належним відповідачем у цій справі суперечить нормам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, оскільки кошти за договором були сплачені позивачем як покупцем на рахунок Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради (правонаступником якого є Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради) як продавця, що не заперечується сторонами договору та підтверджується актом від 14.10.2005 прийому-передачі об`єкта незавершеного будівництва (ГК «Парус»). Суд не надав оцінки наявним у матеріалах справи доказам та тим обставинам, що правовідносини з купівлі-продажу зазначеного об`єкта існували саме між ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» і Департаментом по роботі з активами Дніпровської міської ради (правонаступник продавця за договором); після розірвання договору купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А в судовому порядку позивач повернув спірне майно (об`єкт незавершеного будівництва ГК «Парус») правонаступнику продавця Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, що підтверджується матеріалами справи, а саме актом приймання-передавання, що не заперечується відповідачами, проте продавець за цим договором не виконав свого обов`язку з повернення коштів. Суд взагалі не надав оцінки тим обставинами, що відповідачі жодні дії відносно повторного продажу спірного майна (об`єкта незавершеного будівництва ГК «Парус» загальною площею 43 620,6 кв. м, що розташований за адресою: м. Дніпро, вул. Січеславська Набережна, 5), після його повернення 08.02.2022 у комунальну власність не вчинили, у тому числі проведення інвентаризації, оцінок майна експертиз тощо, незважаючи на чіткі та імперативні норми чинного законодавства, що є порушенням прав та законних інтересів позивача. Суд апеляційної інстанції у порушення статті 16 ЦК не врахував, що у випадку розірвання приватизаційного договору покупець вправі згідно з частиною 4 статті 653 ЦК вимагати повернення коштів, внесених ним за об`єкт приватизації та отримання коштів за нього, оскільки спеціальні норми законодавства про приватизацію, чинні на момент укладення договору, передбачали такі права для покупців приватизованого об`єкта (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г), тому обраний позивачем спосіб захисту відповідає характеру спірних правовідносин та є належним. Позивач доводить, що неповернення відповідачами на його користь грошових коштів, які є предметом спору в межах цієї справи, є порушенням прав, гарантованих статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція), оскільки така бездіяльність державного органу не ґрунтується на нормах закону та не переслідує легітимної мети, спрямованої на захист інтересів суспільства, окремої особи чи держави, порушує баланс інтересів суспільства та особи, якій певні права було гарантовано законом. Особа не може нести весь тягар негативних наслідків, які спричинені бездіяльністю компетентних державних органів на затвердження процедури повернення з бюджету коштів, отриманих необґрунтовано внаслідок приватизації державного майна (аналогічний висновок зазначений у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г) Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини 1 статті 310, частиною 2 статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, доводів та вимог касаційних скарг виходить із такого. Спір у цій справі стосується правовідносин, пов`язаних з приватизацію об`єкта комунальної власності, зокрема, права покупця на повернення грошових коштів, сплачених за об`єкт приватизації, після розірвання у судовому порядку договору купівлі-продажу об`єкта приватизації. Суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову з огляду на неналежний склад відповідачів у спірних правовідносинах, а суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити з мотивів обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права. Проте з такими висновками судів пригодитися не можна. Положеннями частини 1 статті 2 ГПК до завдань господарського судочинства віднесено справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. У статті 4 ГПК визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2). Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (частина 1 статті 4 ГПК). За змістом частин 1, 2 статті 5 ГПК, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 15 ЦК передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31)]. Обраний позивачем спосіб захисту прав повинен відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами. Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 ГПК, зокрема, фізичні і юридичні особи (частина 1 статті 45 ГПК). За усталеним підходом, сформованим у судовій практиці, предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу (див. висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17). Порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК, частиною 1 статті 162 якого визначено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 2, 4, 5 частини 3 статі 162 ГПК позовна заява повинна містити ім`я (найменування) відповідача як сторони у справі, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження (аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц, від 20.06.2018 у справі № 308/3162/15-ц, від 21.11.2018 у справі № 127/93/17-ц, від 12.12.2018 у справах № 570/3439/16-ц і № 372/51/16-ц). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача (такі висновки сформульовані у постановах від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (пункт 70), від 29.05.2019 у справі № 367/2022/15-ц (пункт 66), від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17 (пункт 27), від 09.02.2021 у справі № 635/4741/17 (пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (постанова від 05.07.2023 у справі № 910/1592/20). Звертаючись до суду з позовом за захистом порушеного права, позивач відповідно до статті 162 ГПК пропонує (викладає) в позові правову кваліфікацію спору, зокрема формулює в ньому спосіб захисту, який, на його думку, забезпечить відновлення такого права. При цьому процесуальний закон не вимагає посилання на законодавчу норму, яка передбачає цей спосіб захисту або дозволяє його застосувати. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31). Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу «jura novit curia» («суд знає закон») (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 904/5726/19). Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК). Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22, від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22. У свою чергу, якщо невідповідність способу захисту критеріям належності та ефективності призводить до відмови в задоволенні позовних вимог, то в разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові. У такому разі спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Позивач, звертаючись до суду з позовом, самостійно визначає в позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах. Оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснює суд, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 26.05.2022 у справі № 910/17717/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.02.2024 у справі № 990/150/23). Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі засоби правового захисту на національному рівні, що дозволили би компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 Конвенції також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02)). У справі, що розглядається, ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» у позовній заяві, посилаючись на обставини того, що після розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу об`єкта приватизації від 16.08.2005 № 134/А та повернення цього майна продавцю, останній не повернув сплачені позивачем як покупцем кошти за цей об`єкт, тому просило стягнути на свою користь грошові кошти в сумі 23 378 769,26 грн, сплачені на виконання цього договору, визначивши відповідачами Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради (правонаступника продавця за договором - Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради) та Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити з того, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування (подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 904/3504/22, від 11.06.2024 у справі № 914/3293/20). У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій установили, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 05.05.2021 у справі № 904/7189/20, яке набрало законної сили 18.11.2021, розірвано договір купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А об`єкта приватизації і 08.02.2022 нерухоме майно було повернуте у комунальну власність за актом приймання-передачі об`єкта незавершеного будівництва ГК «Парус» Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради, що визнається сторонами. Відповідно до частин 2, 3 статті 651 ЦК договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У статті 653 ЦК визначені правові наслідки розірвання договору, за змістом якої у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються з моменту досягнення домовленості про розірвання договору, якщо інше не встановлено договором. Якщо договір розривається у судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили. Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до частин 9-11 статті 26 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» від 18.01.2018 № 2269-VIII (чинного на момент розірвання договору та звернення з позовом у цій справі) на вимогу однієї із сторін договір купівлі-продажу може бути розірвано, у тому числі за рішенням суду, в разі невиконання іншою стороною зобов`язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки або визнано недійсним за рішенням суду. У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-продажу у зв`язку з невиконанням покупцем договірних зобов`язань приватизований об`єкт підлягає поверненню в державну (комунальну) власність. Порядок повернення в державну (комунальну) власність об`єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об`єктів затверджується Фондом державного майна України. Порядок повернення сплаченої переможцем аукціону ціни продажу об`єкта приватизації визначається Кабінетом Міністрів України. У разі повернення в державну (комунальну) власність об`єктів приватизації орган приватизації приймає рішення про повторний продаж такого об`єкта у порядку, визначеному цим Законом. Отже, системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що як спеціальне законодавство, так і загальне законодавство, передбачає можливість розірвання договору купівлі-продажу об`єкта, укладеного в порядку приватизації. У випадку розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації покупець вправі згідно із частиною 4 статті 653 ЦК вимагати повернення коштів, внесених ним за об`єкт приватизації (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г, від 27.04.2023 у справі № Б26/16-10 (904/9569/21). Крім того, необхідно зазначити, що право позивача вимагати повернення коштів, внесених ним за об`єкт приватизації, після розірвання договору купівлі-продажу об`єкта приватизації, здійснення його перепродажу та отримання коштів за нього, було передбачено і нормами спеціального законодавства про приватизацію, чинними на момент укладення договору купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А. За таких обставин висновок суду апеляційної інстанції про обрання позивачем неналежного способу захисту порушених прав є безпідставним, не ґрунтується на наведених нормах законодавства та не відповідає правовим висновкам Верховного Суду. Посилання суду апеляційної інстанції на ті обставини, що невиконання уповноваженими органами вимог законодавства щодо повторного продажу об`єкта приватизації унеможливлює задоволення позову в обраний позивачем спосіб, не можна визнати обґрунтованим, оскільки з огляду на принцип «належного урядування», про важливість якого неодноразово наголошувалося ЄСПЛ, зокрема у рішенні від 20.10.2011 у справі «Рисовський проти України», бездіяльність держави (уповноважених органів у спірних правовідносинах) щодо дотримання порядку повернення покупцю коштів, сплачених ними за об`єкти приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу та повернення цих об`єктів у комунальну власність, не може бути правомірним виправданням відмови у реалізації фундаментального права особи мирно володіти своїм майном (подібні висновки наведено у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г, від 14.03.2018 у справі № 912/4254/16). Водночас суд касаційної інстанції не може погодитися і з висновками суду першої інстанції щодо неналежного складу відповідачів у цій справі. Так, у справі, що розглядається, судами установлено, що договір купівлі-продажу від 16.08.2005 № 134/А об`єкта приватизації було укладено між Комітетом комунальної власності Дніпропетровської міської ради (правонаступником якого є Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради) як продавцем та ПП «РОМБУС-ПРИВАТ»; кошти за об`єкт приватизації сплачені ПП «Ромбус-Приват» на р/р №37187500900002 в УДКУ Дніпропетровської області в м. Дніпропетровську, МФО 805012, одержувач: Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради, код ОКПО 25973910; об`єкт приватизації після розірвання зазначеного договору було повернуто за актом приймання-передачі Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради (правонаступник Комітету комунальної власності Дніпропетровської міської ради), тобто саме зазначені особи є сторонами цього договору, Комітет комунальної власності Дніпропетровської міської ради (правонаступником якого є Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради) здійснив встановлені законодавством дії, пов`язані з приватизацією об`єкта незавершеного будівництва, що перебував у комунальній власності, у тому числі, уклав договір купівлі-продажу об`єкта незавершеного будівництва з позивачем. Отже, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку, що Департамент по роботі з активами Дніпровської міської ради за наведених обставин є неналежним відповідачем у спірних правовідносинах (такі висновки узгоджуються з висновками, наведеними у постановах Верховного Суду від 15.02.2018 у справі № 904/5492/15, від 07.05.2018 у справі № 921/512/17-г, від 14.03.2018 у справі № 912/4254/16). Відповідно до статті 236 ГПК судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом частини 1 статті 237 ГПК при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин. У зв`язку з наведеним, постановлені у справі судові рішення зазначеним вимогам процесуального закону не відповідають, оскільки суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції - з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту, а суд першої інстанції - з підстав неналежного складу відповідачів, позовні вимоги ПП «РОМБУС-ПРИВАТ» не розглянули, спір по суті не вирішували, не дослідили належним чином зібрані у справі докази та не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна визнати законними і обґрунтованими. З огляду на те, що судами попередніх інстанцій при вирішенні справи було порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, ці суди дійшли передчасного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову за наведених у судових рішеннях обставин. Порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, та які не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 300 ГПК). Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. З огляду на обмежений обсяг процесуальних повноважень Верховного Суду, а також на те, що суди попередніх інстанцій допустили наведені порушення норм процесуального права, не дослідили зібрані докази й не встановили ті фактичні обставини, від яких залежить правильне застосування до спірних правовідносин норм матеріального права, на які послався скаржник у касаційній скарзі, що впливає на вирішення позовних вимог, Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку, що постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції на підставі пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК. За результатами нового розгляду справи має бути вирішено й питання розподілу судових витрат. Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного підприємства «РОМБУС-ПРИВАТ» задовольнити.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 04.12.2025 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 07.07.2025 у справі № 904/5072/24 скасувати.

3. Справу № 904/5072/24 передати на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя І.С. Берднік Судді: В.А. Зуєв І.С. Міщенко