Ухвала КГС ВС № 910/621/26

УХВАЛА 13 липня 2026 року м. Київ cправа № 910/621/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Бенедисюка І. М. (головуючого), Булгакової І. В., Малашенкової Т. М., розглянувши матеріали касаційної скарги Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 у справі за позовом Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Модуль - Експерт" про стягнення 14 673,35 грн. ВСТАНОВИВ: Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області (далі - скаржник) звернулася 07.07.2026 через підсистему "Електронний суд" до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 у справі № 910/621/26; прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовільнити у повному обсязі. Склад суду змінено відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.07.2026. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Частиною сьомою статті 12 ГПК України визначено, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Позов у даній справі подано у 2026 році. При цьому статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01.01.2026 встановлено у розмірі 3 328, 00 грн. Пунктом 1 частини першої статті 163 ГПК України унормовано, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Предметом позову є вимога про стягнення 14 673, 35 грн безпідставно отриманих коштів. Отже, ціна позову у цій справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (100 х 3 028,00 грн = 302 800,00 грн), тому справа є малозначною в розумінні статті 12 ГПК України. До того ж колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики. В той же час, необхідність відкриття касаційного провадження у малозначній справі скаржник обґрунтовує, зокрема, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Стосовно винятковості значення цієї справи для скаржника, то колегія суддів звертає увагу про відсутність належно підтверджених доказів такої винятковості. А вказані в касаційній скарзі аргументи, відхиляються Верховним Судом, оскільки жодним чином не обґрунтовують, не доводять та не свідчать про обставини дійсної "винятковості" цієї справи, які б виділяли вимоги скаржника у вказаному спорі в якусь особливу категорію спорів, а, отже, не можуть бути враховані судом касаційної інстанції. Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). Поряд із цим використання оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже виходячи з високого статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Касаційний господарський суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила, й необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, оскільки в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності". Однак, наведені скаржником доводи у зв`язку з оскарженням спірних судових рішень, не дають Верховному Суду підстав для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника. Отже, справа не підпадає під дію підпункту "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України. Фактично скаржник веде до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення, й в цілому до заперечення результату розгляду справи. Однак в контексті повноважень суду касаційної інстанції як "суду права", а не "суду фактів" та положень статті 300 ГПК України й враховуючи предмет та підстави позову цього спору, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені доводи є необґрунтованими, а тому відсутні підстави для відкриття провадження в справі. При цьому у рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури в такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції. Верховний Суд також враховує позицію, висловлену Європейським Судом з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 про неприйнятність у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява № 26293/18). Європейський Суд визнав, що заява є неприйнятною ratione materiae у сенсі пункту 3 (а) статті 35 Конвенції і має бути відхилена відповідно до пункту 4 цієї статті. ЄСПЛ зазначив, що застосування критерію малозначності справи в цій справі було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи. При цьому в аспекті аналізу застосування критерію ratione valoris щодо доступу до вищих судових інстанцій ЄСПЛ також взято до уваги наявність або відсутність питання справедливості провадження, яке здійснювалося судами нижчих інстанцій. Однак ЄСПЛ не визнав факту висвітлення заявницею належним чином обставин порушення процесуальних гарантій, наданих пунктом 1 статті 6 Конвенції, в контексті обов`язку справедливого провадження в судах першої та другої інстанцій. З урахуванням наведеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою скаржника на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 у справі № 910/621/26, оскільки вона подана на судові акти, що не підлягають касаційному оскарженню. Керуючись статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Київській області на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2026 у справі № 910/621/26. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя І. Бенедисюк Суддя І. Булгакова Суддя Т. Малашенкова