LLegalAIпошук судової практики · 2 757 706
← повернутись до результатів

Постанова Північний апеляційний господарський суд911/824/24

від 07.07.2026НЕ ВЕРХОВНИЙ СУД
Резолютивна:Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/824/24 залишити без задоволення.

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "07" липня 2026 р. Справа№ 911/824/24 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Михальської Ю.Б. суддів: Мальченко А.О. Тищенко А.І. секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А. за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 07.07.2026, розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 (повний текст рішення складено 20.03.2026) у справі №911/824/24 (суддя О.О. Христенко) за позовом Заступника керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі 1) Міністерства оборони України; 2) Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» про зобов`язання повернути нерухоме військове майно, - В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Заступник керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (далі, прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі, позивач-1 або МОУ) та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква (далі, позивач-2 або КЕУ) звернувся до Господарського суду Київської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» (далі, відповідач або Товариство), в якій просив суд: - розірвати Договір оренди нерухомого майна № 76 від 10.01.2020, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті»; - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» повернути за актом прийому-передачі на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква нерухоме військове майно розташоване в Білоцерківському гарнізоні за адресою: Київська область, м. Біла Церква, військове містечко №2 - нежитлові приміщення будівля інв. №137, площею 67,20 кв.м., технічний майданчик інв. б/н, площею 70,00 кв.м., нежитлові приміщення будівлі інв. №141, площею 30,60 кв.м., технічний майданчик інв. б/н, площею 925, кв.м. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час перевірки орендованого нерухомого військового майна за Договором №76 від 10.01.2020, укладеним між КЕВ м. Біла Церква та ТОВ «Фіа Сіті», було встановлено факт передання орендованих приміщень у бездоговірну приховану суборенду, з метою щомісячного отримання орендної плати від третіх осіб за облаштування їх магазинів та користування приміщеннями, що підтверджується фіскальним чеком за результатами закупівлі товару та фототаблицею. Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.04.2024 повернуто Заступнику керівника Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону позовну заяву в частині вимоги про розірвання Договору оренди нерухомого майна №76 від 10.01.2020, укладеного між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті», позовну заяву про зобов`язання повернути нерухоме військове майно прийнято до розгляду. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/824/24 позов задоволено повністю. Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» повернути за актом прийому-передачі на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква нерухоме військове майно, розташоване в Білоцерківському гарнізоні за адресою: Київська область, місто Біла Церква, військове містечко №2 - нежитлові приміщення будівля інв. №137 - площею 67,20 кв.м, технічний майданчик інв. №б/н - площею 70,00 кв.м, нежитлові приміщення будівлі інв. №141 - площею 30,60 кв.м, технічний майданчик інв. № б/н - площею 925,00 кв.м. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального 3 028,00 грн. судового збору. Приймаючи рішення у даній справі, суд дійшов висновку про доведення прокурором факту бездіяльності позивачів, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави. Суд взяв до уваги як преюдиційні встановлені рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі №911/149/24 обставини щодо наявності підстав для розірвання Договору оренди нерухомого військового майна №79 від 10.01.2020. Водночас, суд установив, що відповідач орендоване майно усупереч умовам пункту 10.9. Договору та положень статті 785 Цивільного кодексу України не повернув, а тому позовні вимоги у даній справі підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 08.04.2026 через підсистему «Електронний суд» Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/824/24 та постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого: - суд першої інстанції не врахував, що на момент звернення з позовом прокурора про зобов`язання повернути нерухоме майно така вимога про повернення майна була передчасною, оскільки в проваджені Господарського суду Київської області перебувала справа №911/149/24 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» за участі Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону про розірвання договору оренди №76 від 10.01.2020. Позов прокурора у справі №911/824/24 подано 29.03.2024 і станом на цю дату рішення про розірвання договору у справі №911/149/24 ще не існувало, а отже правова підстава для вимоги про повернення майна на той момент була відсутня. Суд першої інстанції фактично оцінив правомірність заявленої вимоги не станом на дату подання позову, а з урахуванням обставин, що виникли значно пізніше, після ухвалення рішення у справі №911/149/24. Такий підхід спотворює сам предмет спору, оскільки підміняє перевірку наявності права на позов на момент звернення до суду подальшим виникненням підстав для іншої, окремої вимоги; - частина 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» допускає представництво прокурором лише тоді, коли компетентний орган не здійснює або неналежно здійснює захист інтересів держави. Велика Палата Верховного Суду у справі №912/2385/18 сформулювала підхід, за яким прокурор не є альтернативним суб`єктом звернення до суду та виконує субсидіарну роль лише тоді, коли належний орган не захищає інтерес держави. Однак, у цій справі Квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква ще до подання прокурором позову вже звернувся до суду зі справою №911/149/24 про розірвання того самого договору оренди. Тобто компетентний орган не був бездіяльним, а вже реалізував судовий спосіб захисту, про що прокурору було відомо, оскільки останній безпосередньо приймав участь у справі №911/149/24. За таких умов прокурор не мав процесуальних підстав підміняти собою сторону договору та подавати окремий позов, який фактично дублював уже обраний органом спосіб захисту та був похідним від результату розгляду справи №911/149/24; - судом першої інстанції неповно з`ясовано питання дії постанови КМУ №634 щодо продовження договору оренди на період воєнного стану. Відповідач у своїх письмових поясненнях посилався на те, що договір оренди №76 у силу спеціального регулювання воєнного стану вважався продовженим. Суд першої інстанції не надав належної оцінки: чи поширювався спеціальний режим продовження на спірний договір, яка саме редакція пункту 5 постанови №634 підлягала застосуванню на відповідний період, чи було дотримано передбачений постановою порядок відмови балансоутримувача від продовження договору, чи мав місце належний і своєчасний спосіб реалізації такої відмови; - суд першої інстанції помилково ототожнив наслідок розірвання договору з автоматичною доведеністю усіх інших елементів позову прокурора, включаючи його процесуальну правосуб`єктність у даній справі. Крім того, у рішенні Господарського суду Київської області від 19 грудня 2025 року у справі №911/824/24 є внутрішня суперечність щодо номера договору, що свідчить про неповноту та неуважність судового дослідження. У мотивувальній частині рішення суд першої інстанції вказав, що рішенням у справі №911/149/24 було розірвано Договір оренди №79 від 10.01.2020, хоча спір у цій справі стосується Договору №76 від 10.01.2020. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи 27.05.2026 та 01.06.2026 від позивачів через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшли відзиви на апеляційну скаргу, в яких позивачі просили суд залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. Позивачі у відзивах наголосили на тому, що рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі № 911/149/24 було задоволено повністю позовні вимоги КЕВ м. Біла Церква до ТОВ «Фіа Сіті» та розірвано Договір оренди нерухомого військового майна №76 від 10.01.2020, проте відповідач орендоване майно безпідставно не повернув. Задоволення позовних вимог у даній справі призведе до ефективного захисту порушених прав держави в особі позивачів і спонукатиме учасників цивільних відносин до дотримання договірної дисципліни та упередження порушення взятих на себе зобов`язань. Також судом першої інстанції правильно зроблено висновки щодо доведення прокуратурою факту бездіяльності обох позивачів, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.04.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/824/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О. Судом встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.04.2026 витребувано у Господарського суду Київської області матеріали справи №911/824/24; відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги до надходження матеріалів справи з Господарського суду Київської області. 29.04.2026 матеріали справи №911/824/24 надійшли до суду апеляційної інстанції та були передані судді-доповідачу. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/824/24 залишено без руху. Роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті», що протягом 10 (десяти) днів з дня вручення даної ухвали про залишення апеляційної скарги без руху скаржник має право усунути вказані недоліки, надавши суду докази сплати судового збору у розмірі 3 633,60 грн та належні докази на підтвердження повноважень особи, що підписала апеляційну скаргу. 13.05.2026 через підсистему «Електронний суд» від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено платіжну інструкцію №8415-0554-8541-3309 від 13.05.2026 про сплату судового збору у розмірі 3 633,60 грн. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/824/24, призначено до розгляду апеляційну скаргу на 07.07.2026. 21.05.2026 через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква надійшла заява про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква про участь його представника у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. У судовому засіданні 07.07.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови. Явка представників учасників справи У судове засідання 07.07.2026 з`явились представники прокуратури та позивачів. Представник відповідача у судове засідання не з`явився, 07.07.2026 подав клопотання про відкладення розгляду справи, мотивоване тим, що він перебуватиме у період з 26.06.2026 по 20.07.2026 у щорічній відпустці. Представники прокуратури та позивачів у судовому засіданні проти відкладення розгляду справи заперечували. Відповідно до частини 1 статті 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу. Колегія суддів, розглянувши вказане клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи, зазначає таке. Згідно з частиною 2 статті 202 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку, зокрема, у разі першої неявки в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними. Відповідно до частини 11 статті 270 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Колегія суддів зазначає, що представником відповідача у клопотанні не доведено як неможливості залучення для представництва інтересів Товариства у суді іншого представника згідно з частиною 3 статті 56 Господарського процесуального кодексу України (у порядку самопредставництва), так і неможливості розгляду даної справи за відсутності представника відповідача, враховуючи її доказове наповнення, а також зміст доводів апеляційної скарги. При цьому, явка представника відповідача у судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 07.07.2026, обов`язковою не визнавалась, а в ухвалі Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 судом було доведено до відома учасників судового процесу, що нез`явлення їх представників у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги. Відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. З огляду на викладене, колегія суддів відхиляє клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції вважає можливим здійснити перевірку рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представника відповідача. Представники прокуратури та позивачів у судовому засіданні заперечували проти доводів апеляційної скарги відповідача, просили залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції 10.01.2020 між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» як орендарем укладено Договір за №76 оренди нерухомого військового майна, розташованого в Білоцерківському гарнізоні за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, військове містечко №2; житлові приміщення будівлі інв. №137 - площею 67,20 кв. м та технічний майданчик інв. №б/н - площею 70,00 кв.м; житлові приміщення будівлі інв. №141 - площею 30, 60 кв.м та технічний майданчик інв. №б/н - площею 925,00 кв.м (далі - Договір). Відповідно до пункту 1.1. Договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме військове майно - нежитлові приміщення будівлі інв. №137 - загальною площею 67,20 кв.м та технічний майданчик інв. №б/н - загальною площею 70,00 кв. м, військове містечко №2, нежитлові приміщення будівлі інв. №141 - загальною площею 30,60 кв.м та технічний майданчик інв. № б/н - загальною площею 925,00 кв.м, військове містечко №2 (далі - майно), що знаходиться на балансі Квартирно - експлуатаційного відділу м. Біла Церква, розташованого за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, вартість якого визначена на 30.06.2019 за незалежною оцінкою та становить згідно з актом оцінки 954494,00 грн (без ПДВ). Склад орендованого майна визначений згідно з актом інвентаризації (додаток №1 до Договору) (пункт 1.2. Договору). Зазначене у пункті 1.1. Договору нерухоме майно орендодавець передає орендарю для використання під розміщення об`єктів, а саме (пункт 1.3. Договору): - нежитлове приміщення інв. №137 загальною площею 67,20 кв. м, що розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, військове містечко №2 - під розміщення кафе, барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; - частина технічного майданчика інв. № б/н загальною площею 70,00 кв. м, що розташований за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, військове містечко №2 - під розміщення кафе, барів, закусочних, буфетів, кафетеріїв, що здійснюють продаж товарів підакцизної групи; - нежитлове приміщення інв. №141 загальною площею 30,60 кв. м, що розташоване за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, військове містечко №2 - під розміщення магазинів-складів. - частина технічного майданчика інв. № б/н загальною площею 925,00 кв. м, що розташований за адресою: Київська обл., м. Біла Церква, військове містечко №2 - під розміщення магазинів-складів. Відповідно до пункту 2.1. Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна. Договір укладено на строк з 10 січня 2020 року до 10 грудня 2022 року. Сторони погоджуються, що цей договір може бути достроково розірваний на вимогу орендодавця в разі настання особливого періоду в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до законів України «Про оборону України» і «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (пункт 10.6.2. договору). Відповідно до пунктів 10.6.3., 10.6.4. Договору сторони узгодили, що цей договір розривається на вимогу орендодавця у разі необхідності у використанні орендованого нерухомого майна військового майна для потреб Збройних Сил України (формуванні (передислокації) військових частин, закладів, установ, Міністерства Оборони України та Збройних Сил України на території Білоцерківського гарнізону), відповідно рішень (наказів, директив та інше) Міністерства Оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України та за умови попереднього повідомлення орендаря за 30 календарних днів. Вимога про розірвання договору доводиться до орендаря шляхом направлення орендодавцем цінного листа з описом. Чинність цього договору припиняється внаслідок: закінчення строку, на який його було укладено, загибелі орендованого майна, достроково за взаємною згодою сторін або за рішенням суду, банкрутство орендаря, ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем, реалізації об`єкта оренди (пункт 10.7. Договору). Згідно з пунктом 10.9. Договору у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. Відповідно до пункту 10.10. Договору майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря. На підставі акту приймання-передачі нерухомого військового майна від 10.01.2020 об`єкти по Договору оренди №76 передані орендодавцем орендарю. Як зазначає прокурор, на підставі Договору оренди нерухомого військового майна від 10.01.2020 №76 відповідачу у строкове платне користування було передано нерухоме майно - об`єкти оренди, проте, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України настав особливий період, на підставі чого у позивача-2 виникла потреба у поверненні в користування Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква як балансоутримувача зазначеного майна, внаслідок чого позивач-2 звернувся до відповідача листом з вимогою про дострокове розірвання договору оренди за вих.№3104 від 27.11.2023, що був направлений відповідачу засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта». Вимога позивача-2 залишена відповідачем без відповіді та задоволення. У зв`язку з цим Квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква звернуся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті», за участю Білоцерківської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, з вимогою про розірвання Договору оренди №76 від 10.01.2020 (справа №911/149/24). Ухвалою Господарського суду Київської області від 01.05.2024 провадження у справі №911/824/24 зупинялося до набрання законної сили судовим рішенням у справі №911/149/24. Рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі №911/149/24 позов задоволено та розірвано Договір оренди нерухомого військового майна, розташованого в Білоцерківському гарнізоні за адресою: Київська область, місто Біла Церква, військове містечко №2 - нежитлові приміщення будівля інв. № 137 - площею 67,20 кв.м, технічний майданчик інв. № б/н - площею 70,00 кв.м, нежитлові приміщення будівлі інв. №141 - площею 30,60 кв.м, технічний майданчик інв. № б/н - площею 925,00 кв.м за №76 від 10 січня 2020 року, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті». Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025 рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі № 911/149/24 залишено без змін. Виходячи із цього, прокурор та позивачі наголошували на тому, що аналізуючи положення статей 283-292 Господарського кодексу України, чинного на момент виникнення спірних правовідносин, Закону України «Про оренду державного та комунального майна», рішення Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі №911/149/24, а також умови Договору №76 від 10 січня 2020 року, позовні вимоги про повернення орендованого майна є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзивів на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із таких підстав. Щодо представництва прокурором інтересів держави в особі визначених ним позивачів у даній справі та заперечень скаржника з цього приводу суд апеляційної інстанції встановив таке. Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема загальних інтересів суспільства та держави. Відповідно до частин 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою в справу, провадження в якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу. Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України). Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини. Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». Із урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах. Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко невизначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо в сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №806/1000/17, від 26.07.2018 у справі №926/1111/15, від 08.02.2019 у справі №915/20/18). Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише в двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу. Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу. За частинами 4 та 6 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення. Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо. Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим. Частина 4 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18. У спірному випадку прокурором подано позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква. Безпосереднє «керівництво» Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України (далі - МОУ), яке відповідно до статті 10 Закону України «Про оборону України» є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує проведення в життя державної політики у сфері оборони, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність і підготовку Збройних Сил України до здійснення покладених на них функцій і завдань. Міністерство оборони України згідно з вимогами статті 10 Закону України «Про Збройні Сили України» забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання/ робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України. Фінансування Збройних Сил України, як визначено статтею 15 Закону України «Про Збройні Сили України», здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а отже за рахунок держави. Квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква діє на підставі Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом МОУ від 03.07.2013 № 448 (далі - Положення), є бюджетною установою державної форми власності, структурним підрозділом Збройних Сил України, фінансується за рахунок видатків Державного бюджету згідно статті 15 Закону України «Про Збройні Сили України» та здійснює квартирно-експлуатаційне забезпечення Збройних Сил України. Пунктами 1.1, 2.2 Положення передбачено, що воно визначає організацію, завдання та функції квартирно-експлуатаційного забезпечення військових частин Міноборони, Збройних Сил України (далі - ЗС України), Держспецтрансслужби та розвідувального органу Міноборони. Основними завданнями квартирно-експлуатаційного забезпечення в мирний час та особливий період є: організація забезпечення військових частин фондами військових містечок та земельними ділянками; організація розміщення військових частин, облік фондів військових містечок і земельних ділянок; утримання, експлуатація фондів військових містечок і територій, наданих для розміщення; забезпечення військових частин комунальними послугами; забезпечення військових частин квартирним майном та котельним паливом; планування та організація фінансування квартирно-експлуатаційних витрат. Таким чином, як вірно зазначив суд першої інстанції, саме МОУ, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів у військових частинах Збройних Сил України, а також Квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква, як сторона оспорюваного правочину, є органами влади, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах. Матеріалами справи підтверджується, що Білоцерківська спеціалізована прокуратура в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», 09.02.2024 за вих. №№ 207-24 та 208-24 зверталась до Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква з повідомлення про виявлені порушення при виконанні Договору №76, а також про необхідність вжиття заходів до захисту інтересів держави. Також, 22.02.2024 спеціалізованою прокуратурою на адресу Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква було скеровано лист в порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру» про виявлені порушення та намір звернення до суду в інтересах держави. Разом із цим, звертаючись до суду із позовом у даній справі, прокурор долучив лист Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква №461 від 15.02.2024, наданий у відповідь на лист спеціалізованої прокуратури №207вих-24 від 09.02.2024, в якому Квартирно-експлуатаційний відділ міста Біла Церква повідомив прокурора про те, що в провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/149/24 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» про розірвання Договору оренди № 76 від 10.01.2020. Також прокурором надано лист Головного управління військової юстиції Міністерства оборони України №220/74/4 від 07.03.2024, наданий у відповідь на лист спеціалізованої прокуратури №208вих-24 від 09.02.2024, в якому повідомлялось про те, що в провадженні Господарського суду Київської області перебуває справа №911/149/24 за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» про визнання розірваним Договору оренди № 76 від 10.01.2019. Водночас, як установив суд, вимоги про повернення за актом прийому-передачі на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м. Біла Церква нерухомого військового майна у справі №911/149/24 не заявлялися. Враховуючи це, прокурором обґрунтовано розцінена поведінка позивачів як нездійснення уповноваженим органом, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, захисту інтересів держави. Така усвідомлена пасивна поведінка є достатньою підставою для звернення прокурора до суду для захисту інтересів держави. Товариство в апеляційній скарзі фактично ототожнює подання КЕВ позову про розірвання договору із належним захистом усіх порушених інтересів держави. Однак такий висновок не відповідає фактичним обставинам справи. Суд першої інстанції правильно встановив, що КЕВ звернувся лише з вимогою про розірвання договору, жодних вимог про повернення військового майна у справі №911/149/24 заявлено не було, саме ця вимога є предметом розгляду даної справи. Отже, компетентний орган здійснив захист своїх прав лише частково. У свою чергу після припинення Договору саме повернення військового майна є необхідним способом відновлення порушених інтересів держави. Без заявлення такої вимоги позитивне рішення про розірвання договору саме по собі не забезпечує повернення державного майна. Враховуючи це, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що компетентний орган не здійснив належного захисту інтересів держави у повному обсязі. Це повністю узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18, відповідно до якої прокурор має право звернутися до суду, якщо компетентний орган не здійснює належного захисту конкретного порушеного права. Щодо суті заявленої позовної вимоги про повернення майна та заперечень Товариства з цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до частин 1, 2 статті 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов`язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили (частини 2, 3 статті 653 Цивільного кодексу України). Рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі №911/149/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.05.2025, задоволено позовну заяву Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» та розірвано Договір оренди нерухомого військового майна, розташованого в Білоцерківському гарнізоні за адресою: Київська область, місто Біла Церква, військове містечко № 2 - нежитлові приміщення будівля інв. №137 - площею 67,20 кв.м, технічний майданчик інв. № б/н - площею 70,00 кв.м, нежитлові приміщення будівлі інв. №141 - площею 30,60 кв.м, технічний майданчик інв. № б/н - площею 925,00 кв.м за №76 від 10 січня 2020 року, укладений між Квартирно-експлуатаційним відділом м. Біла Церква та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті». Суди у межах справи №911/149/24 виснували, що зважаючи на введення в Україні воєнного стану у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, настали умови, передбачені пунктом 10.6.2. Договору, що надають позивачу право на дострокове розірвання договору. Тому, беручи до уваги дотримання орендодавцем порядку повідомлення орендаря про настання обставин, передбачених пунктом 10.6.2. Договору, відповідно до статті 188 Господарського кодексу України, вимога про розірвання Договору оренди №76 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню. Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 у справі «Совтрансавто-Холдінг» проти України» (заява №48553/99), а також рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» (заява №28342/95)). Високий Суд у пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Устименко проти України» від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13), яке набуло статусу остаточного 29.01.2016, зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (див. рішення у справі «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява №52854/99, пункти 51 і 52, ECHR 2003-Х). Виходячи із наведеного, встановлені рішеннями судів, які набрали законної сили, у межах справи №911/149/24 обставини наявності визначеної пунктом 10.6.2. підстави для розірвання Договору, є преюдиційними та не підлягають повторному доведенню під час вирішення даного спору. За змістом частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Відповідно до частини 1 статті 25 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» у разі припинення договору оренди орендар зобов`язаний протягом трьох робочих днів з дати припинення договору повернути орендоване майно в порядку, визначеному договором оренди. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України). Як визначено у пункті 10.9. Договору, у разі припинення або розірвання цього договору майно протягом трьох робочих днів повертається орендарем орендодавцю. Відповідно до пункту 10.10. Договору майно вважається повернутим орендодавцю з моменту підписання сторонами акта приймання-передачі. Обов`язок щодо складання акту приймання-передачі про повернення майна покладається на орендаря. Оскільки рішенням Господарського суду Київської області від 15.10.2024 у справі №911/149/24 позовні вимоги Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» було задоволено та розірвано Договір оренди нерухомого військового майна №76 від 10.01.2020, то Товариство в силу зазначених норм закону та положень Договору мало повернути за актом прийому-передачі на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква спірне нерухоме військове майно. Однак станом на дату ухвалення рішення суду в даній справі відповідач свій обов`язок із повернення майна не виконав, чим порушив законодавчі приписи та договірні зобов`язання. При цьому Товариство в апеляційній скарзі помилково виходить із того, що суд першої інстанції повинен був оцінювати виключно наявність підстав для задоволення позову в даній справі станом на дату його подання. Так, відповідно до принципу повного та ефективного судового захисту господарський суд вирішує спір, виходячи з фактичних і правових обставин, які існують на момент ухвалення рішення, якщо інше прямо не встановлено законом. При цьому суд першої інстанції під час розгляду справи зупиняв провадження у ній до розгляду судами господарської справи №911/149/24 й сам відповідач наголошував на необхідності такого зупинення з огляду на пов`язаність даних справи. Таким чином, на момент ухвалення рішення були наявні всі підстави для задоволення позову в даній справі. Доводи скаржника з приводу того, що суд першої інстанції помилково ототожнив наслідок розірвання договору з автоматичною доведеністю усіх інших елементів позову прокурора колегією суддів відхиляються, оскільки, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, суд застосував частину 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України виключно щодо тих фактів, які вже були встановлені іншим рішенням, а саме наявність підстав для розірвання Договору, факт його розірвання за рішенням суду. У межах же справи №911/824/24 суд окремо встановлював факт неповернення майна, відсутність акта приймання-передачі, невиконання відповідачем обов`язку, передбаченого пунктами 10.9. - 10.10. Договору, наявність підстав для задоволення саме вимоги про повернення майна. Доводи апеляційної скарги відповідача щодо автоматичного продовження Договору з огляду на дію постанови Кабінету Міністрів України №634 судом також не приймаються до уваги, оскільки питання чинності Договору вже було предметом розгляду у справі №911/149/24 й з огляду на принцип правової певності судом під час розгляду даної справи не розглядається. Із приводу одиничного зазначення місцевим господарським судом у мотивувальній оскаржуваного рішення іншого номеру Договору оренди від 10.01.2020 (№79 замість №76), то це оцінюється судом як описка, яка жодним чином не вплинула на правильність кваліфікації спірних правовідносин та прийняття правильного по суті спору судового рішення й може бути виправлена судом у порядку статті 243 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» повернути за актом прийому-передачі на користь Міністерства оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу міста Біла Церква нерухоме військове майно. Доводи апеляційної скарги відповідача є безпідставними та спростовуються обставинами справи, встановленими судом. Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58). Доводи апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про задоволення позову в даній справі. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено. Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті» на рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/824/24 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду Київської області від 19.12.2025 у справі №911/824/24 залишити без змін. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фіа Сіті». Матеріали справи №911/824/24 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано 14.07.2026. Головуючий суддя Ю.Б. Михальська Судді А.О. Мальченко А.І. Тищенко

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»