Постанова КЦС ВС № 954/1318/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Київ справа № 954/1318/24 провадження № 61-1742св26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д. суддів: Гулейкова І. Ю., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргуОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Смирновим Андрієм Ігоровичем, на рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 25 листопада2025 року у складі судді Гончаренка О. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2026 року у складі колегії суддів: Радченка С. В., Базіль Л. В., Приходько Л. А., ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - орган опіки та піклування Київської районної адміністрації виконавчого комітету Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав. Позовна заява мотивована тим, що він та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначав, що з моменту припинення спільного проживання із відповідачкою вихованням і утриманням доньки він займається самостійно, без допомоги матері дитини. ОСОБА_2 більше двох років не бачила дитину, повністю самоусунулася від виховання доньки, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків щодо неї, що є підставою для позбавлення її батьківських прав. Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просив суд позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалою Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 20 січня 2025 року залучено до участі у справі як третю особу орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради. Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій Рішенням Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 25 листопада 2025 року, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Судові рішення мотивовані тим, що позивачем не надано належних і допустимих доказів винної поведінки відповідачки щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню неповнолітньої доньки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позбавлення її батьківських прав є крайнім заходом впливу. Судами не встановлено, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків свідомо, тобто, що вона систематично продовжує не виконувати свої батьківські обов`язки, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Оцінюючи висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, вважавзазначений висновок необґрунтованим, оскільки він не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини. Районний суд урахував, що в країні введено воєнний стан, те, що відповідачка проживає на тимчасово окупованій території, а матеріали справи не містять будь-яких відомостей про неналежне виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків до початку введення воєнного стану. Апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, погодився з висновками районного суду щодо відсутності підстав, передбачених нормами Сімейного кодексу України (далі - СК України) для позбавлення відповідачки батьківських прав та зазначив, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Апеляційний суд зазначив, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не буде відповідати якнайкращим інтересам дитини. Суди застосували положення Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифіковану постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), норми Закону України «Про охорону дитинства», СК України, прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо забезпечення якнайкращих інтересів дитини, правові позиції Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду у побідних справах. Короткий зміст вимог касаційної скарги У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Смирнов А. І., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 25 листопада 2025 року, постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції та рух справи У лютому 2026 року касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Смирновим А. І., надійшла до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 лютого 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу із суду першої інстанції та роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу, який за формою і змістом має відповідати вимогам статті 395 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). У березні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2026 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Смирновим А. І., мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, не врахували, що відповідачка свідомо протягом тривалого часу ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, не піклується про фізичний і духовний розвиток доньки, не займається її навчанням, підготовкою до самостійного життя, не спілкується з дитиною. Вказує, що суди безпідставно залишили поза увагою його доводи та дійшли необґрунтованого висновку про те, що належних і допустимих доказів нехтування ОСОБА_2 батьківськими обов`язками матеріали справи не містять, відсутні докази свідомого умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов`язків. Крім того, суди необґрунтовано не взяли до уваги висновок органу опіки та піклування, який вважав за доцільне позбавити відповідачку батьківських прав Посилається на те, що внаслідок формального збереження за матір`ю батьківських прав, батько дитини позбавлений можливості оформити соціальну допомогу та державні пільги, передбачені законодавством для осіб, які самостійно виховують та утримують дитину, що шкодить інтересам дитини, обмежує фінансові ресурси, які могли б бути використані виключно на її потреби та розвиток. Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень представник ОСОБА_1 - адвокат Смирнов А. І., вказує неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме, застосування судом апеляційної інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 724/743/15-ц, від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17, від 23 січня 2020 року у справі № 755/3644/19, від 23 червня 2021 року у справі № 953/17837/19, від 21 липня 2021 року у справі № 202/7712/18, від 13 липня 2022 року у справі № 366/2047/18, від 29 січня 2024 року у справі № 185/9339/21, що передбачено пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України. Відзив на касаційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами Батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ,що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданим повторно Нижньосірогозьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Херсонський області 30 серпня 2019 року (а. с. 7). Відповідно до висновку органу опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради про розгляд питання щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відносно її малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 04 липня 2025 року № М-41 ОСОБА_1 у шлюбі з ОСОБА_2 не перебував; батько дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на обліку внутрішньо переміщеної особи згідно з довідкою Управління соціального захисту населення в Хаджибейському районі м. Одеси від 20 лютого 2025 року № 5137-5003614673, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , та проживає разом із малолітньою донькою за адресою: АДРЕСА_2 (договір оренди від 30 серпня 2024 року); малолітня донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку внутрішньо переміщеної особи згідно з довідкою Управління соціального захисту населення в Хаджибейському районі м. Одеси від 20 лютого 2025 року № 5137-5003614674, зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ; згідно з актом обстеження умов проживання малолітньої ОСОБА_4 від 06 червня 2025 року, складеним органом опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради, для дитини створені належні умови для виховання та розвитку; ОСОБА_1 відповідально ставиться до виховання, розвитку та здоров`я дитини; ОСОБА_1 проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 та отримує постійний дохід; батьком дитини 31 травня 2024 року укладена декларація з лікарем-педіатром дільничним КНП «Дитяча міська поліклініка № 5» Одеської міської ради ОСОБА_5 . Мати дитини - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків, з дитиною не спілкується, від виховання доньки самоусунулася, за місцем проживання доньки не відвідує, не піклується про фізичний і духовний розвиток ОСОБА_6 , не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, станом здоров`я не цікавиться, не приділяє уваги розвитку особистості, талантів, розумових і фізичних здібностей, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу, матеріальної допомоги не надає. Відповідно до листа Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради від 25 лютого 2025 року № 02-19/36,згідно з Єдиною інформаційною базою даних про внутрішньо переміщених осіб ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на обліку в районних управліннях соціального захисту населення м. Одеси не перебуває. Згідно з листом Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 17 квітня 2025 року № 488РА/01-31 згідно з відомостями Реєстру територіальної громади відсутня будь-яка інформація про реєстрацію місця проживання ОСОБА_2 на території м. Одеси. Відповідно до інформації Відділу поліції № 1 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області від 20 травня 2025 № 30615-2025 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , до адміністративної відповідальності не притягалась. Згідно з інформацією Державної установи «Одеський слідчий ізолятор» Міністерства юстиції України від 20 травня 2025 року № 5/6-10053, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , раніше в установі не утримувалася, станом на 19 травня 2025 року не утримується. Відповідно до інформації Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 16 травня 2025 року № 1664/4387/24.23-18 актового запису про державну реєстрацію смерті відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 не виявлено. На засіданнях комісії з питань захисту прав дітей Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради 11 червня 2025 року та 25 червня 2025 року розглядалося питання позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 .. ОСОБА_1 був присутній на комісії та просив позбавити батьківських прав ОСОБА_2 . Мати дитини - ОСОБА_2 на засідання комісії не з`явилася. Ураховуючи викладене, орган опіки та піклування Хаджибейської районної адміністрації Одеської міської ради вважав за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно її малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 140-143). 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; Касаційна скарга ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Смирновим А. І., задоволенню не підлягає. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно із частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. У частинах першій, другій та п`ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають, а доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Частинами першою та другою статті 10 ЦПК України регламентовано, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Згідно із частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» закріплено, що на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод, протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права. Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Частинами першою та другою статті 3 Конвенції про права дитини закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом. Стаття 9 Конвенції про права дитини зобов`язує держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до частини першої, другої статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до пункту 2 частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона/він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України свідчить, що ухилення від виконання обов`язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками (див.: постанову Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц (провадження № 61-12305св18)). Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти (див.: постанову Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20)). Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (див.: постанови Верховного Суду від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22 (провадження № 61-14340св23), від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20 (провадження № 61-1544св21), від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19 (провадження № 61-15290св20)та інші). Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків. ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58). ЄСПЛ також зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13). Позбавлення особи її/його батьківських прав є особливо кардинальним заходом, який позбавляє батька/матір сімейного життя з дитиною, та не відповідає меті їх возз`єднання (рішення ЄСПЛ від 30 червня 2020 року у справі «Ілля Ляпін проти росії», заява № 70879/11) Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це, в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Наведене узгоджується з правовими висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18) та Верховним Судом у постановах: від 13 березня 2019 року у справі № 631/2406/15-ц (провадження № 61-36905св18), від 24 квітня 2019 року у справі № 300/908/17 (провадження № 61-44369св18), від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19 (провадження № 61-9754св20), від 17 січня 2024 року у справі № 735/308/21 (провадження № 61-10098св23) та інших. Судова практика у цій категорії справ є сталою і підстави для відступлення від вказаних висновків відсутні, відмінність стосується лише фактичних обставин конкретної справи й доказування. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України). За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність достатніх підстав для позбавлення відповідачки батьківських прав, як і гострої соціальної необхідності у цьому. При вирішенні спору в цій справі суди попередніх інстанцій, на підставі належно оцінених доказів, дійшли правильного висновку про те, що позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто природніх прав, наданих батькам щодо дитини на її виховання, захист її інтересів та інших прав, які виникають із факту кровної спорідненості з дитиною, є крайнім заходом впливу, необхідність застосування якого за обставин цієї справи не доведено. Верховний Суд враховує, що відповідачка не є тією особою, поведінка чи дії якої можуть свідчити про негативний вплив на дитину, а тому розрив із нею сімейних відносин не відповідає інтересам дитини. Судами не було встановлено, а позивачем не доведено обставин, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не бажає спілкуватися з донькою та брати участь у її вихованні, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини. При цьому, позивачем не доведено, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення відповідачки батьківських прав, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дитини, а тому відповідні доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом. Згідно зі статтею 81 ЦПК України доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення його батьківських прав, покладено на позивача (див. постанову Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі № 358/689/22 (провадження № 61-13923св23)). Відповідно до частини п`ятої, шостої статті 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи; суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій помилково не врахували висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідачки є безпідставними, оскільки суди надали вищевказаному висновку належну правову оцінку. Тлумачення частини шостої статі 19 СК України дає підстави для висновку, що суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом вирішення сімейних питань, застосовується лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки недостатньо спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальній забезпеченості. Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та усвідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість, і застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини. При цьому у пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз`яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей. Надавши належну правову оцінку наявному у матеріалах справи висновку органу опіки та піклування (стаття 19 СК України, стаття 89 ЦПК України), суди попередніх інстанцій обґрунтовано зазначили, що вказаний висновок є неповним і необ`єктивним, оскільки він не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про свідоме нехтування відповідачкою своїми батьківськими обов`язками, та які б були законною підставою для застосування такого крайнього заходу впливу, як позбавлення її батьківських прав відносно дитини. У вказаному висновку органу опіки та піклування не наведено жодних даних намагання цього органу, відповідального за захист прав дітей, об`єктивно визначити ставлення матері до дитини, не зазначено, чому саме позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 має стати на користь інтересам дитини. Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (див.: постанови Верховного Суду: від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21). Отже, судами попередніх інстанцій надано правильну правову оцінку висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача й правильно визнано його необґрунтованим і таким, що не відповідає інтересам дитини. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який необхідно розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише за наявності вини у діях батьків. Подібний правовий висновок викладений Верховним Судом у постановах від 07 лютого 2024 року у справі№ 455/307/22 (провадження № 61-16965св23), від 22 листопада 2023 року у справі № 1915/2789/12 (провадження № 61-14726св23), від 23 грудня 2020 року у справі № 522/21914/14 (провадження № 61-8179св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Обставин, які б характеризували ОСОБА_2 як таку, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку, у справі не встановлено. Тобто у справі не встановлено ні винної поведінки матері, ні свідомого нехтування нею своїми обов`язками, що свідчить про відсутність підстав для позбавлення її батьківських прав відносно малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій, з урахуванням якнайкращих інтересів дитини, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про позбавлення відповідачки батьківських прав, що спростовує доводи касаційної скарги заявника у цій частині. Зроблені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції висновки узгоджуються з судовою практикою Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України), чинним на час ухвалення судового рішення законодавством, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині. При цьому у кожній справі суд виходить з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності. Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд висловлює правові висновки у справах з огляду на встановлення судами певних фактичних обставин справи, і такі висновки не є універсальними та типовими до всіх справ і фактичних обставин, які можуть бути встановлені судами. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц). Посилаючись на загальні висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, заявник намагається досягти повторної оцінки доказів, однак суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази, що відповідно до вимог статті 400 ЦПК України не віднесено до компетенції суду касаційної інстанції. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів попередніх інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування. Оскільки доводи касаційної скарги висновків судів попередніх інстанцій не спростовують, на законність та обґрунтованість судових рішень не впливають, то колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Щодо судових витрат Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції. Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Смирновим Андрієм Ігоровичем, залишити без задоволення. Рішення Нововоронцовського районного суду Херсонської області від 25 листопада2025 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 14 січня 2026 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді:І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк