Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/4670/26

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/4670/26 пров. № А/857/24770/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Мандзія О.П., Суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., за участю секретаря судового засідання Прокопюк К.В., представника позивача Мальцевої А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі №380/4670/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною, - суддя в 1-й інстанції Качур Р.П., дата ухвалення рішення 07.04.2026, місце ухвалення рішення м. Львів, дата складання повного тексту судового рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі апелянт, відповідач), у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не скасування заходів примусового виконання у виконавчих провадженнях №44430053, №54914818 та №57124819, а саме зняття арешту з усього майна, заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 , виключення відомостей про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників та скасування всіх інших заходів примусового виконання, вжиті у зазначених виконавчих провадженнях; - зобов`язати Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати заходи примусового виконання у виконавчих провадженнях №44430053, №54914818 та №57124819, а саме зняти арешт з усього майна, заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 , виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників та скасувати всі інші заходи примусового виконання, вжиті у зазначених виконавчих провадженнях. В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказала, що ОСОБА_1 виступав поручителем за зобов`язаннями фізичної особи ОСОБА_2 за кредитними договорами №KF36162 від 21.09.2005 та №KF51775 від 27.08.2008. У подальшому між кредитором ТОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс» (правонаступником ПАТ «ВіЕс Банк») та основним боржником укладено договір про прощення боргу від 02.06.2021, відповідно до якого всі зобов`язання за вказаними кредитними договорами припинено. На виконанні державної виконавчої служби перебували виконавчі провадження №44430053, №54914818 та №57124819. Стверджує, що позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив розглянути питання зняття арештів з майна боржника, виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасування інших вжитих під час примусового виконання заходів у виконавчих провадження за №44430053, №54914818 та №57124819. Попри припинення основного зобов`язання та завершення виконавчих проваджень, накладені у їх межах арешти з майна позивача залишаються чинними, відомості про боржника наявні в Єдиному реєстрі боржників, а відповідач не вжив передбачених законом заходів щодо їх скасування. Така бездіяльність суперечить вимогам ч. 4 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої у разі завершення виконавчого провадження державний виконавець зобов`язаний зняти накладені у межах такого провадження арешти з майна боржника, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, а також скасувати інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, необхідні для забезпечення виконання виконавчого документа. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 у цій справі позов задоволено повністю. Визнано протиправною бездіяльність Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не скасування заходів примусового виконання у виконавчих провадженнях №44430053, №54914818 та №57124819. Зобов`язано Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати заходи примусового виконання у виконавчих провадженнях №44430053, №54914818 та №57124819, а саме зняти арешт з усього майна, заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 , виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників та скасувати всі інші заходи примусового виконання, вжиті у зазначених виконавчих провадженнях. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Франківського відділу державної виконавчої служби у місті Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України сплачений судовий збір у розмірі 1064 (одна тисяча шістдесят чотири) грн 96 коп. Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Франківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм як процесуального, так і матеріального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що за інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек та Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, записи про обтяження нерухомого майна боржника внесені на підставі таких постанов: - обтяження №6852778 на підставі постанови про арешт майна боржника та заборону його відчуження, ВП №44430053 від 27.08.2014; - обтяження №28842058 на підставі постанови у ВП №54914818 від 09.01.2018. Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчого провадження (далі також АСВП), на виконанні у відділі перебували виконавчі провадження: ВП №49996731 завершено 10.05.2017 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження»; ВП №49340938 завершено 10.05.2017 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37; ВП №44748948 завершено 17.10.2014 на підставі п. 10 ч. 1 ст. 49 Закону; ВП №44430053 завершено 29.12.2014 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону; ВП №54914818 завершено 28.11.2018 на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону; ВП №57124819 завершено 23.01.2020 на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону. Отже, у різні періоди в межах виконавчих проваджень перебував на виконанні один і той самий виконавчий документ. Станом на даний час матеріали виконавчих проваджень №44430053 та №54914818 знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби. Відповідно до ч. 4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», перелік підстав для зняття арешту є вичерпним. Позивачем не надано доказів: виконання зобов`язання; сплати виконавчого збору та витрат; припинення зобов`язання або відсутності вимог стягувача; заміни сторони у виконавчому провадженні. Отже, правові підстави для зняття арешту відсутні. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, не врахував положення Закону України «Про виконавче провадження» та дійшов помилкового висновку про наявність підстав для зняття арешту. Відповідно до ч. 2 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», арешт знімається лише у випадках, визначених пунктами 1, 3 та 11 частини першої цієї статті. У даній справі виконавчі провадження завершені на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону, що не передбачає обов`язкового зняття арешту. Таким чином, повернення виконавчого документа з підстави, передбаченої п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону, не тягне автоматичного зняття арешту. Суд першої інстанції безпідставно ототожнив завершення виконавчого провадження із наявністю підстав для зняття арешту, фактично розширивши зміст норми закону та вийшовши за межі своїх повноважень. Апелянт просив скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі №380/4670/26. Прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у кому, серед іншого, вказав, що зобов`язання позивача як поручителя перед стягувачем ТОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс» припинені, а будь-які майнові вимоги до позивача у зв`язку з виконанням зазначених кредитних договорів відсутні. Позивач звертався до апелянта із проханням зняти арешти з майна боржника, виключити відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників, скасувати інші вжиті під час примусового виконання заходи, з наданням доказів, якими підтверджується, що зобов`язання позивача як поручителя перед стягувачем ТОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс» припинені, а будь-які майнові вимоги до позивача у зв`язку з виконанням зазначених кредитних договорів відсутні. Окрім цього, відповідачем не надано суду жодних доказів наявності відкритих виконавчих проваджень щодо позивача або інших правових підстав для подальшого існування арешту, а доказів, що виконавчий документ повторно надходив на виконання до органу державної виконавчої служби, або станом на момент розгляду справи перебуває на виконанні, не надано. Також вказано, що у разі повернення виконавчого документа з підстав, передбачених Законом, за умови, що виконавчий збір не було стягнуто, виконавець зобов`язаний винести окрему постанову про стягнення виконавчого збору, яка реєструється в АСВП як самостійний виконавчий документ і підлягає примусовому виконанню у загальному порядку. Аналогічним чином державний виконавець діє і щодо стягнення витрат виконавчого провадження, які також підлягають стягненню навіть після того як виконавчий документ повернений стягувачу. Саме наявність належного виконавчого документа у вигляді відповідної постанови державного виконавця є необхідною правовою підставою для виникнення у боржника обов`язку зі сплати таких платежів та для їх подальшого примусового стягнення. Сам по собі факт можливого понесення виконавцем певних витрат під час здійснення виконавчих дій без винесення належної постанови про їх стягнення не створює правових підстав для покладення відповідного обов`язку на боржника. Водночас апелянт посилається на наявність у позивача несплаченого виконавчого збору та витрат, проте постанови про стягнення таких витрат або відкриття окремого виконавчого провадження щодо їх примусового виконання, як це прямо передбачено ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» та пунктом 8 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 відсутні. Більше того, за змістом листа апелянта від 06.03.2026 №21632, матеріали виконавчих проваджень №44430053 та №54914818, у межах яких було накладено арешт на майно боржника, знищені у зв`язку із закінченням строку їх зберігання відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби. Подання позивачем заяви про зняття арешту з майна покладало на апелянта обов`язок вжити заходів щодо відновлення матеріалів виконавчих проваджень та перевірки наявності правових підстав для подальшого існування накладених обмежень. Проте такі дії апелянтом не були вчинені. З позиції позивача, також відсутні правові підстави для покладення на позивача обов`язку зі сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, оскільки фактичного виконання виконавчих документів у межах виконавчого провадження №54914818 не відбулося, постанови про стягнення виконавчого збору чи витрат у виконавчому провадженні №44430053 державним виконавцем не приймалися, а окрема постанова про стягнення витрат виконавчого провадження винесено не було. Посилання апелянта на відсутність документів про сплату виконавчого збору та витрат виконавчого провадження як на підставу для відмови у знятті арешту з майна позивача є безпідставним, а сама відмова протиправною. Арешт майна боржника відповідно до положень Закону України «Про виконавче провадження» є заходом примусового виконання рішення та має виключно забезпечувальний характер, спрямований на досягнення реального виконання виконавчого документа та не може існувати за відсутності відкритого виконавчого провадження або за відсутності обов`язку, що підлягає примусовому виконанню. Завершення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу, а також відсутність повторного пред`явлення виконавчого документа до виконання протягом встановленого законом строку свідчать про відсутність правових підстав для подальшого здійснення заходів примусового виконання. За таких обставин подальше збереження арешту майна боржника, за відсутності відкритого виконавчого провадження та за відсутності будь-яких майнових вимог з боку стягувача, втрачає свою правову мету та не відповідає завданню виконавчого провадження. Відтак нездійснення апелянтом дій щодо скасування заходів примусового виконання за відсутності відкритого виконавчого провадження, чинного зобов`язання та будь-яких вимог стягувача є протиправною бездіяльністю. Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про протиправність бездіяльності відповідача щодо нездійснення скасування заходів примусового виконання і порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов`язання відповідача скасувати заходи примусового виконання у виконавчих провадженнях №44430053, №54914818 та №57124819, а саме зняти арешт з усього майна, заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 , виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників та скасувати всі інші заходи примусового виконання вжиті у зазначених виконавчих провадженнях. Позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 у справі №380/4670/26 без змін. Представник позивача в судовому засіданні проти вимог апеляційної скарги заперечила, просила рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відзначила, що відповідач повинен був вжити заходів щодо відновлення матеріалів виконавчих проваджень та зняти арешт з майна позивача. Апелянт явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином. Клопотань про відкладення розгляду справи чи іншого змісту не подавав. За ст. 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у справах, визначених статтями 273-277, 280-283-1, 285-289 цього Кодексу, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур`єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв`язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується письмовими доказами, що ОСОБА_1 виступав поручителем за зобов`язаннями фізичної особи ОСОБА_2 за кредитними договорами №KF36162 від 21.09.2005 та №KF51775 від 27.08.2008, що не заперечується сторонами. На виконанні державної виконавчої служби перебували виконавчі провадження (далі - ВП) стосовно позивача №44430053, №54914818 та №57124819. Постановою старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 19.08.2014 відкрито виконавче провадження №44430053 з виконання виконавчого листа №1304/6823/12 виданого 13.06.2014 Галицьким районним судом м. Львова. Постановою старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 27.08.2014 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику. Старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції 29.12.2014 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження». Постановою головного державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 13.10.2017 відкрито виконавче провадження №54914818 з виконання виконавчого листа №1304/6823/12 виданого 28.12.2015 Галицьким районним судом м. Львова. У межах виконавчого провадження №54914818 від 13.10.2017 винесено постанову про арешт майна боржника, якою накладено арешт на все майно, що належить боржнику та оголошено заборону на його відчуження. Головним державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Головного територіального управління юстиції у Львівській області 28.11.2018 у ВП №54914818 прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, якою виконавчий лист №1304/6823/12 виданий 28.12.2015 Галицьким районним судом м. Львова постановлено повернути стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з Витягом щодо інформації про виконавче провадження, стан виконавчого провадження №54914818 завершено. Постановою старшого державного виконавця Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Головного територіального управління юстиції у Львівській області від 17.09.2018 відкрито виконавче провадження №57124819 з виконання виконавчого напису №412 виданого 05.02.2013 приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області. Старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Головного територіального управління юстиції у Львівській області 11.09.2019 винесено постанову у ВП №57124819 про заміну сторони виконавчого провадження. Постановлено здійснити заміну сторони стягувача Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Траст Фінанс». У виконавчому провадженні №57124819, 23.01.2020 прийнято постанову про передачу виконавчого провадження у Франківський відділ державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів) у ВП №57124819 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно з Витягом щодо інформації про виконавче провадження, стан виконавчого провадження №57124819 завершено. Між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Траст Фінанс» та ОСОБА_2 02.06.2021 укладено договір про прощення боргу за кредитними договорами KF36162 від 21.09.2005 та KF51775 від 27.08.2008. З зазначеного документа слідує, що підписанням цього договору сторони домовились відповідно до ст.ст. 598 та 605 Цивільного кодексу України, припинити зобов`язання боржника шляхом прощення кредитного боргу за кредитними договорами KF36162 від 21.09.2005 та KF51775 від 27.08.2008, з урахуванням усіх змін та доповнень до них. Після підписання сторонами цього договору, припиняються всі та кожне із зобов`язань, визначені кредитним договором, а сам кредитний договір вважається таким, що припинив свою дію. Згідно з відповіддю Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Траст Фінанс» від 03.07.2023 №03.07.2023/І на звернення позивача, кредитні договори №KF36162 від 21.09.2005 та №KF51775 від 27.08.2008 врегульовано 02.06.2021. З 03.06.2026 жодні зобов`язання у ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «Траст Фінанс» відсутні. Позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив вжити заходи по зняттю арештів, що були накладені в межах виконавчих проваджень №5491818 та №57124819, оскільки такі повернуто стягувачу. Однак відповідач листом від 09.08.2023 №69044 відмовив у задоволенні заяви позивача. В обґрунтування такої вказав, що у відділі відсутні правові підставі для зняття арешту з майна боржника, які накладені в межах виконавчих проваджень №54914818 та №57124819. Позивач повторно 20.02.2026 звернувся до відповідача із заявою про зняття арештів з майна боржника та виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників та скасування інших заходів примусового виконання. До заяви долучив копію Договору про прощення боргу за кредитними договорами №KF36162 від 21.09.2005 та №KF51775 від 27.08.2008, та копію листа ТОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс» від 03.07.2023 №03.07.2023/1. Відповідач листом від 06.03.2026 №21632 відмовив у задоволенні заяви. Вказав, що до звернення не додано документального підтвердження заміни сторони виконавчого провадження (стягувача) у встановленому законом порядку, документів, що підтверджують відсутність майнових вимог до боржника, а також документів про сплату виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у межах вищевказаних виконавчих проваджень, тому правові підстави для зняття арешту з майна боржника у Відділу відсутні. Позивач не погоджуючись із такими діями відповідача, вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду із цим позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався тим, що отримавши заяву позивача про скасування арештів, накладених у межах знищеного виконавчого провадження, відповідач повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви позивача. Відсутність відомостей про сплату виконавчого збору не є підставою для відмови у знятті арешту, якщо виконавче провадження завершено, або коли тривалий час відсутні майнові претензії стягувача, що робить арешт безпідставним втручанням у право власності. Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що, ефективним способом відновлення порушених прав позивача буде зобов`язання відповідача скасувати заходи примусового виконання у виконавчих провадженнях №44430053, №54914818 та №57124819, а саме зняти арешт з усього майна, заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 , виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників та скасувати всі інші заходи примусового виконання, вжиті у зазначених виконавчих провадженнях Надаючи оцінку спірним правовідносинам, апеляційний суд зазначає таке. Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 КАС України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (ч. 1 ст. 5 КАС України,). Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Умови і порядок виконання судових рішень, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у межах спірних правовідносин регулюються Законом України «Про виконавче провадження №606-XIV від 21.04.1999, який втратив чинність 05.10.2016 та Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (чинний з 05.10.2016). За приписами п.п.. 5, 6 ч. 3 ст. 11 Закону №606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право: накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають на рахунках і вкладах у банках, інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей. Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону №606-XIV звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Аналогічна за змістом норма закріплена у ч. 1 ст. 48 Закону №1404-VIII. Згідно з ч. 2 ст. 57 Закону №606-XIV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Арешт і вилучення майна (коштів) боржника за Законом №1404-VIII врегульовано у ст.56, зокрема, визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі (ч. 3 ст. 57 Закону №606-XIV). Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення (ч. 4 ст. 57 Закону №606-XIV). Відповідно до ч. 1 ст. 30 Закону №606-XIV державний виконавець провадить виконавчі дії з виконання рішення до завершення виконавчого провадження у встановленому цим Законом порядку, а саме: закінчення виконавчого провадження згідно з статтею 49 цього Закону; повернення виконавчого документа стягувачу згідно з статтею 47 цього Закону; повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадовій особі), який його видав, згідно з статтею 48 цього Закону. Частина 1 ст. 47 Закону №606-XIV визначала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: 1) є письмова заява стягувача; 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, не реалізоване під час виконання рішення; 4) стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат на організацію та проведення виконавчих дій, авансування яких передбачено цим Законом, незважаючи на попередження державного виконавця про повернення йому виконавчого документа; 5) у результаті вжитих державним виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з`ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані за безпосередньої участі боржника); 6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом має передати стягувачу, або майно, на яке необхідно звернути стягнення з метою погашення заборгованості (крім коштів), а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними; 7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку з втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи майно боржника, розшук яких здійснювався органами Національної поліції, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку; 8) коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна, недостатньо для задоволення вимог стягувача-заставодержателя за виконавчим документом, на підставі якого звернуто стягнення на заставлене майно; 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення. Аналогічні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу визначені і в подальшому в ч. 1 ст. 37 Закону №1404-VIII. Правові підстави для повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, у ст. 48 Закону №606-XIV визначались так: виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню) (частина перша цієї статті); виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, за яким стягувачем є держава, у випадках, передбачених частиною першою статті 47 цього Закону, повертається до органу, який пред`явив виконавчий документ до виконання (частина друга цієї статті). У Законі №1404-VIII на відміну від Закону №606-XIV повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, не визначається як окрема підстава завершення виконавчого провадження, а є правовою підставою для закінчення виконавчого провадження (п. 10 ч. 1 ст. 39 Закону №1404-VIII). За приписами ч. 1 та 2 ст. 49 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання рішення суду; 2) визнання судом мирової угоди між стягувачем і боржником у процесі виконання; 3) смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; 3-1) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 4) скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 5) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі; 6) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення; 7) визнання боржника банкрутом; 8) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 9) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 10) направлення виконавчого документа за належністю до іншого відділу державної виконавчої служби; 11) повернення виконавчого документа до суду чи іншого органу (посадової особи), який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 51 цього Закону; 14) списання згідно із Законом України «Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію» заборгованості, встановленої рішенням суду, яке підлягало виконанню на підставі виконавчого документа. У випадках, передбачених пунктами 1-6, 8, 9, 11-13 частини першої цієї статті, виконавчий документ надсилається до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Підстави для закінчення виконавчого провадження за Законом №1404-VIII визначені у ч. 1 ст. 39 цього Закону. Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 14.05.2025 у справі №2/1522/11652/11 зазначила, що як закінчення виконавчого провадження, так і повернення виконавчого документа стягувачу є формами завершення виконавчого провадження, проте вони мають різні правові підстави та відповідно різні правові наслідки. Зокрема закінчення виконавчого провадження є стадією виконавчого провадження і передбачає завершення вчинення виконавчих дій щодо примусового виконання рішення в межах відповідного виконавчого провадження. Зміст правових підстав для закінчення виконавчого провадження, визначених частиною першою статті 49 Закону №606-XIV (частиною першою статті 39 Закону №1404-VIII), свідчить про об`єктивну неможливість виконати відповідне рішення у примусовому порядку. На відміну від обставин, що зумовлюють повернення виконавчого документа стягувачу, обставини, які є підставою для закінчення виконавчого провадження, не перестануть існувати в майбутньому (п. 50 постанови). Так, відповідно до приписів ч. 1 ст. 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. Водночас ч. 5 ст. 47 Закону №606-XIV визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (аналогічна норма міститься в ч. 5 ст. 37 Закону №1404-VIII). Повернення виконавчого документа стягувачу є процесуальною дією державного (приватного) виконавця, яка вчиняється останнім у випадку, коли внаслідок існування певних обставин або дій чи бездіяльності учасників виконавчого провадження неможливо у примусовому порядку виконати відповідне рішення. Разом з цим повернення виконавчого документа стягувачу не свідчить про неможливість примусового виконання рішення взагалі, а лише про таку неможливість у певний момент. Тобто якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення виконавчого документа стягувачу, то останній може повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення. Своєю чергою, відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 50 Закону №606-XIV у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом. У разі якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника. Подібні за змістом норми містяться у ч.ч. 1, 2 ст. 40 Закону №1404-VIII. Викладене свідчить про те, що законодавець чітко передбачив два випадки, коли державний (приватний) виконавець зобов`язаний зняти арешт з майна боржника, та зазначити про це у відповідній постанові, а саме: - у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій); - у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження й у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків. Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові від 14.05.2025 (п. 59) звертає увагу, що законодавець у Законі №1404-VIII, який набрав чинності з 05.10.2016, передбачив випадки, за яких арешт з майна знімається одночасно із поверненням виконавчого документа стягувачу, а саме: - стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; - стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру (ч. 3 ст.37 Закону №1404-VIII). Враховуючи наведене, повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за винятком випадків, передбачених у ч. 3 ст. 37 Закону №1404-VIII). Щодо виконавчого провадження №44430053 апеляційним судом встановлено, що 19.08.2014 старшим державним виконавцем Франківського відділу державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції відкрито відповідне виконавче провадження з виконання виконавчого листа №1304/6823/12, виданого 13.06.2014 Галицьким районним судом м. Львова, стягувачем у якому є ПАТ «ВіЕс Банк». 27.08.2014 в межах вказаного виконавчого провадження винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, якою накладено арешт на все майно боржника лише в межах суми боргу (1805102,27 грн) (а.с.50). 29.12.2014 в межах вказаного виконавчого провадження винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47, 50 Закону України «Про виконавче провадження». Так, у Законі №606-XIV вказано, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, 9) наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (ч. 1 ст. 47). Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (ч. 5 ст. 47). Щодо виконавчого провадження №59414818, то апеляційним судом встановлено, що головним державним виконавцем 13.10.2017 відкрито відповідне виконавче провадження щодо виконання виконавчого листа№1304/6823/12, виданого 28.12.2015 галицьким районним судом м. Львова, стягувач: ПАТ «ВіЕс Банк». У вказаній постанові також зазначено про стягнення з боржника виконавчого збору відповідно до ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження в розмірі 10% від суми боргу та витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій в сумі 105,00 грн. 09.01.2018 головним державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів в сумі 1807359,27 грн. 28.11.2018 головним державним виконавцем повернуто виконавчий документ стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження. Так, відповідно до приписів ст. 37 Закону №1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо, 2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Згідно з ч. 5 цієї ж статті повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди. Щодо виконавчого провадження №57124819, то старшим державним виконавцем відповідно до постанови від 17.09.2018 відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого напису №412, виданого 05.02.2013 ОСОБА_3 , стягувач «ВіЕС Банк». Постановою від 11.09.2019 здійснено заміну сторони стягувача Публічне акціонерне товариство «ВіЕс Банк» на Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія» Траст Фінанс». Крім того, 17.09.2018 винесено постанову про скасування процесуального документу постанова про відкриття виконавчого провадження від 17.09.2018 (а.с.42 на підставі абз. 4 ч. 3 ст. 74 Закону №1404-VIII). 27.12.2019 винесено постанову про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження витрат на проведення виконавчих дій в сумі 69,00 грн. 23.01.2020 старшим державним виконавцем у зв`язку з виведенням районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних відділів державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції в областях та місті Києві зі складу головних територіальних управлінь Міністерства юстиції з підпорядкуванням цим міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції та перейменуванням згідно з Переліком відділів державної виконавчої служби міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції, що змінюють підпорядкування, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 17.12.2019 №4053/5 «Про відділи державної виконавчої служби», керуючись вимогами ч. 4 ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» відповідний виконавчий документ передано Франківському відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів). Відповідно до постанови від 23.01.2020 відповідне виконавче провадження прийнято та цього ж дня постановою про повернення виконавчого документа стягувача, такий на підставі п. 9 ч. 1 ст. 37 Закону№1404-VIII. Згідно з відомостями з Єдиного реєстру боржників стосовно ОСОБА_1 станом на 10.12.2025 з`ясовано, що до позивача застосовано обтяження на накладена арешт на все нерухоме майно згідно з постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження ВП №44430053 від 27.08.2014, видавник Франківський ВДВС ЛМУЮ (зареєстровано 01.09.2014); а також згідно з постановою ВП №549144818 від 09.01.2018, видавник: Франківський ВДВС м. Львів ГТУЮ. Відомостей щодо накладення будь-яких обтяжень у межах виконавчого провадження №57124819 матеріали цієї справи не містять. Так, згідно з ч. 4 ст. 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення" цього Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду. Апеляційний суд зазначає, що надаючи відповідь від 06.03.2026 на запит позивача, відповідач чітко окреслив, що з огляду на те, що до звернення не додано документального підтвердження заміни сторони виконавчого провадження (стягувача) у встановленому законом порядку, документів, що підтверджують відсутність майнових вимог до боржника, а також документів про сплату виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у межах вищевказаних виконавчих проваджень, правові підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні. Проте апеляційним судом з`ясовано, що позивачем до вказаної заяви додано копію договору про прощення боргу за кредитними договорами №KF36162 від 21.09.2005 та №KF51775 від 27.08.2008; копію листа ТОВ «Фінансова компанія «Траст Фінанс» від 03.07.2023 №03.07.2023/1. Проте оцінки відповідним документам відповідачем не надано взагалі, попри те, що факт врегулювання за кредитними договорами здійснено 02.06.2021 та з 03.06.2021 жодні зобов`язання у ОСОБА_1 перед ТОВ «ФК «ТРАСТ ФІНАНС» відсутні. Апеляційний суд зважає на покликання відповідача на ненадання позивачем документів про сплату виконавчого збору та витрат виконавчого провадження у межах вищевказаних виконавчих проваджень, однак такі відомості могли бути досліджені відповідачем у межах виконавчих проваджень№44430053 та №54914818, щодо яких відповідач покликається на їх знищення. Разом із тим нормою п. 16 розділу VІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень (в редакції від 20 жовтня 2022 року) визначено, що у разі якщо виконавче провадження, за яким подано заяву про зняття арешту з майна боржника або скасування інших заходів примусового виконання рішення, знищено у зв`язку із закінченням строку його зберігання, виконавець вживає заходів щодо відновлення матеріалів виконавчого провадження за допомогою відомостей автоматизованої системи та інших документів, інформації, одержаних ним, у тому числі від сторін виконавчого провадження. Колегія суддів вважає, що отримавши заяву позивача про скасування арештів, накладених у межах знищених виконавчих проваджень, відповідач повинен був вжити заходів з відновлення матеріалів виконавчого провадження, за результатами їх розгляду встановити конкретні підстави завершення цього провадження (проваджень) та після цього прийняти рішення за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 щодо зняття арешту з його майна. Вирішення питання за заявою позивача про зняття арешту з майна боржника, який накладено в межах виконавчих проваджень, які є знищенні, без їх відновлення та дослідження матеріалів відповідних виконавчих проваджень (зокрема, підстав їх закінчення/завершення, питань щодо сплати виконавчого збору, витрат виконавчого провадження), а також без врахування поданих з заявою документів позивачем, свідчить про те, що надання відповіді від 06.03.2026 відбулося формально, необґрунтовано та не у спосіб, визначений діючим законодавством, що не відповідає критеріям правомірності, закріпленим у ч. 2 ст. 2 КАС України, тобто неналежно. Також апеляційний суд звертає увагу, що в оскарженому рішенні суду не наведено мотивів та обгрунтувань, які стали підставою для зобов`язання відповідача виключити відомості про ОСОБА_1 з Єдиного реєстру боржників. В даному контексті апеляційний суд зазначає наступне. Відповідно до приписів частин першої та другої статті 9 Закону №1404-VIII ЄРБ - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відомості про боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. Відповідно до ч.7 ст. 9 Закону №1404-VIII відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. Механізм функціонування автоматизованої системи виконавчого провадження визначає Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5 (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно з пунктом 2 Положення ЄРБ - це систематизована база даних про боржників, що є складовою Системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Відповідно до пунктів 1, 2, 6 Розділу XІ Положення ЄРБ формується з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна. Система забезпечує обробку даних про боржника та вносить відомості про нього до ЄРБ одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження, крім боржників, визначених пунктом 4 цього розділу. В ЄРБ міститься інформація щодо боржників, відносно яких виконавчі провадження зареєстровані в Системі після впровадження Єдиного реєстру боржників та боржників за виконавчими провадженнями про стягнення періодичних платежів (аліментів) за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці. Система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: - про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону №1404-VIII; - про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження»; - про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів. У день встановлення факту відсутності заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів виконавець зобов`язаний винести постанову про скасування заходів примусового виконання. Як вже зазначалося, стаття 9 Закону №1404-VIII, а також кореспондуючі їй положення підзаконних нормативно-правових актів визначають вичерпний перелік випадків, за наявності яких відомості про боржника виключаються з ЄРБ. Проте, у спірних правовідносинах, зокрема, виконавчий документ було повернуто стягувачу 28.11.2018 на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження, тобто у зв`язку з тим, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Водночас повернення виконавчого документа стягувачу саме на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження не належить до визначених законом випадків, з якими пов`язується виключення відомостей про боржника з ЄРБ. Такий підхід законодавця пояснюється тим, що повернення виконавчого документа стягувачу, правові підстави якого передбачено статтею 37 Закону №1404-VIII, не є тотожним закінченню виконавчого провадження, правові підстави якого передбачені статтею 39 вказаного Закону. Порівняльний аналіз підстав зазначених процесуальних дій у виконавчому провадженні свідчить про те, що повернення виконавчого документа, на відміну від закінчення виконавчого провадження, не має остаточного і незворотного характеру, адже Закону №1404-VIII у частині п`ятій статті 37 передбачає повторне пред`явлення до виконання виконавчого документу після його повернення. З огляду на це, сам лише факт повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону про виконавче провадження не може бути достатньою підставою для виключення відомостей про позивача з ЄРБ. Разом з тим, варто звернути увагу, що Закон України від 15.07.2021 № 1662-ІХ «Про внесення змін до Закону України "Про виконавче провадження" щодо створення умов для виконання угод про врегулювання спору (мирових угод), укладених між іноземним суб`єктом та державою Україна» доповнив статтю 40 Закону про виконавче провадження частиною четвертою такого змісту: «У разі якщо після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених частиною першою статті 37 цього Закону, встановлено, що виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди, арешти з майна боржника знімаються, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті під час примусового виконання рішення заходи, про що виконавець виносить постанову, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, виконавець вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна». Отже, законодавець передбачив окремий механізм виключення відомостей про боржника з ЄРБ після повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, визначених частиною першою статті 37 Закону №1404-VIII. Водночас застосування такого механізму пов`язане із встановленням однієї з обставин, визначених частиною четвертою статті 40 цього Закону, зокрема, якщо виконавчий документ не підлягає виконанню. У зв`язку із цим, розглядаючи заяву ОСОБА_1 від 20.02.2026 у якій вперше позивач просив відповідача виключити відомості про нього з Єдиного реєстру боржників, Франківський відділ державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повинен був перевірити чи були у спірних правовідносинах наявні обставини, з якими Закон №1404-VIII пов`язує обов`язок виконавця виключити відомості про боржника з ЄРБ. Разом з тим, у відповіді від 06.03.2026 відповідачем взагалі не спростував наявність чи відсутність підстав для виключення відомостей про боржника ОСОБА_1 з ЄРБ. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Тож, у контексті визначених частиною першою статті 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, звернення до суду є способом захисту порушених прав та інтересів юридичних осіб, прав та інтересів позивача. Права та інтереси, які належать конкретній юридичній особі (особам) є предметом судового захисту. Приписами пункту 8 частини другої статті 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб`єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду. За правилами частин першої та другої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Отже, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Основна мета позовного провадження є вирішення спору про право, який має свою структуру, що складається із предмету, підстави та змісту. Предметом завжди виступають суб`єктивні права, свободи чи інтереси, визнані в національному законодавстві, що знаходяться в стані правової невизначеності, подолання якої є визначальним для розуміння їхнього змісту, поновлення та реалізації. Підставами є обставини, що потягли за собою виникнення спору. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав та інтересів особи, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Як уже значено вище, апеляційний суд вважає, що розгляд заяви ОСОБА_1 від 20.02.2026 щодо зняття арешту з майна боржника шляхом надання відповідачем письмової відповіді від 06.03.2026 відбулось не в порядку і спосіб, що визначені законодавством України, потягло за собою виникнення спору та порушення прав позивача. Вказане обумовлює необхідність визнання протиправними дії Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.02.2026 про зняття арешту з майна боржника, оскільки порушення прав позивача відбулося в наслідок саме протиправних дій, а не протиправної бездіяльності. Доцільно зауважити, що апеляційний суд не заперечує, що згідно з положеннями ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу. Указані норми визначають непорушність права власності (у тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності. Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов`язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб`єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов`язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції. Дійсно, наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном. Своєю чергою, зобов`язання відповідача скасувати заходи примусового виконання у відповідних виконавчих провадженнях, а саме зняти арешт з усього майна, заборони здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 , виключити відомості з Єдиного реєстру боржників та скасувати всі інші заходи примусового виконання, вжиті у зазначених виконавчих проваджень, з врахуванням встановлених вище обставин, є передчасним задоволенням вимог позивача. Таким чином, апеляційний суд вважає, що ефективним способом захисту прав позивача в даному випадку буде, визнання протиправними дій відповідача щодо неналежного розгляду заяви позивача від 20.02.2026 щодо зняття арешту з майна та зобов`язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву, з прийняттям мотивованого рішення за результатами розгляду такої заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даній постанові. Апеляційний суд зважає на покликання позивача на те, що у випадку наявності постанов про стягнення виконавчого збору чи витрат виконавчого провадження, такі після завершення/закінчення виконавчих проваджень мали б бути виділеними в окремі провадження, чого зроблено не було, однак не надає таким оцінку, оскільки такі не охоплюються предметом дослідження судом за викладених вище обставин. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. У Висновку №11(2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32 - 41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Приписами ч. 1 ст. 317 КАС України встановлено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу відповідача слід задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Керуючись ст. 2, 268, 288, 272, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Франківського відділу державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України задовольнити частково. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі №380/4670/26 скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дії Франківського відділу державної виконавчої служби у м.Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 20.02.2026 про зняття арешту з майна боржника. Зобов`язати Франківський відділ державної виконавчої служби у м. Львові Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.02.2026 року та прийняти рішення за результатами розгляду такої заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даній постанові. В іншій частині позовних вимог - відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Головуючий суддя О. П. Мандзій судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар У зв`язку з перебуванням визначеного для розгляду цієї справи судді з колегії суддів Качмара В.Я. у період з 30.06.2026 по 10.07.2026 у службовому відрядженні, повне судове рішення складено 13.07.26