Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/9877/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/9877/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Петричкович А.І. Суддя-доповідач - Біла Л.М. 13 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Білої Л.М. суддів: Моніча Б.С. Гонтарука В. М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Райківецька виправна колонія (№ 78)» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.07.2025, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 16.02.2026, окрім іншого, зобов`язано Державну установу «Райківецька виправна колонія (№ 78)» перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 (а також інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення та виплати), здійснивши їх обчислення з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України "Про Державний бюджет України" станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022 та 01.01.2023, з урахуванням виплачених сум. На виконання рішення від 17.07.2025 року Хмельницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист. На адресу Хмельницького окружного адміністративного суду надійшла заява позивача про встановлення судового контролю за виконанням вищевказаного рішення суду згідно ст.382 КАС України, шляхом зобов`язання відповідача подати у місячний строк звіт про виконання судового рішення. Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 20.04.2026 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі №560/9877/25. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи письмовими доказами, колегія суддів дійшла наступних висновків. Так, ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно із ч.ч.2, 3 ст.14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Статтею 370 КАС України визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Згідно із ч.1 ст.382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Так, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати. Аналогічний висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові 14 травня 2020 року у справі № 800/320/17. Крім того, ч.2 ст.381-1 КАС України визначено, що суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення, окрім іншого, також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу. У рішенні від 30.06.2009 №16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз.1 пп.3.2 п.3, абз.2 п.4 мотивувальної частини). Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40). Аналіз зазначеного дає підстави для висновку, що інститут судового контролю полягає у здійсненні судом контролюючої функції по відношенню до суб`єкта владних повноважень з дотримання ним принципу обов`язковості судового рішення. З набранням чинності нової редакції КАС України, законодавцем розширено повноваження суду та надано судам право встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення після ухвалення ним рішення, у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що органом влади порушується принцип обов`язковості судового рішення. При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Тобто, встановлення судового контролю не є прямим обов`язком суду за наявності відповідного звернення сторони, на користь якої ухвалено судове рішення. Отже, вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд повинен з`ясувати, чи виконано судове рішення, причини, які призвели до невиконання такого рішення та чи є вони об`єктивними, а також оцінити ризики, які можуть існувати для позивача у випадку невиконання рішення суду. При цьому, вимоги статті 382 КАС України не ставлять в залежність можливість позивача звернутися до суду з заявою про встановлення судового контролю з умовою перебування виконавчого документа на примусовому виконані в органах державної виконавчої служби, адже суд наділений повноваженнями встановити судовий контроль не лише після ухвалення рішення, а й під час прийняття рішення у справі. Як встановлено судом першої інстанції та не оскаржується позивачем, Хмельницьким окружним адміністративним судом виготовлено виконавчий лист на виконання рішення суду від 17.07.2025 року, проте позивачем останні до виконання не пред`явлено. Судова колегія зауважує, що у позивача існує можливість отримати реальне виконання судового рішення у межах процедури виконавчого провадження, у тому числі шляхом застосування державним виконавцем примусових заходів, визначених Законом України "Про виконавче провадження", що державним виконавцем і виконується. Також варто звернути увагу на те, що в поданій заяві позивач відзначає, що на виконання рішення суду від 17.07.2025 року відповідачем проведено перерахунок грошового забезпечення, однак із застосуванням зменшених відсотків премії та надбавки за особливості проходження служби. Тобто заявник фактично не погоджується з діями відповідача вчиненими на виконання рішення суду. При цьому, судова колегія зауважує, що вказані вище обставини не були предметом дослідження у справі №560/9877/25 та виникли вже після виконання відповідачем рішення суду. Норми статтей 382 та 383 КАС України мають на меті забезпечити належне виконання ухваленого у конкретній адміністративній справі судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, винесеного на користь особи-позивача, та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення у такій справі. Враховуючи, що в спірному випадку відповідачем проведено перерахунок грошового забезпечення позивача, як про те зазначалось в резолютивній частині рішення суду від 17.07.2025 у справі №560/9877/25, то колегія суддів доходить до переконання про те, що в цій частині судове рішення у справі виконано відповідачем у той спосіб, який визначено цим рішенням. За наведених обставин відсутні підстави для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення. Незгода ж заявника із обставинами, які не були предметом дослідження при розгляді справи по суті і щодо яких судовим рішенням при зобов`язанні суб`єкта владних повноважень до вчинення дій не наводились відповідні висновки, вказує на те, що вирішення порушених питань можливе у спосіб ухвалення рішення суду за наслідком розгляду нових позовних вимог у порядку позовного провадження, а не у спосіб судового контролю за виконанням судового рішення, яке у відповідній частині вже є виконаним. В даному випадку суд роз`яснює позивачу, що якщо він вважає, що за наслідками нових подій чи обставин, які мали місце після набрання законної сили судовим рішенням у справі №560/9877/25 та його виконання, то він не позбавлений можливості звернутися до суду із новою позовною заявою про оскарження цих рішень чи дій суб`єкта владних повноважень в загальному порядку. Встановлення ж судового контролю у той спосіб, про який просить позивач, фактично спрямоване на врегулювання нових правовідносин, які не були предметом судового дослідження у даній адміністративній справі, а тому не можуть бути предметом виконання судового рішення від 17.07.2025. А тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових та фактичних підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 17.07.2025 у справі №560/9877/25. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною в залежності від характеру рішення. Згідно із п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 квітня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України. Головуючий Біла Л.М. Судді Моніч Б.С. Гонтарук В. М.