Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/7758/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 р. Справа № 440/7758/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 року (ухвалене суддею Головко А.Б.) в справі № 440/7758/25 за позовом ОСОБА_1 до Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ, в якому просив суд: визнати протиправним дії Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ щодо відмови ОСОБА_1 у наданні місця державного замовлення для навчання у Кременчуцькому льотному коледжі Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю Аеронавігація 272 Авіаційний транспорт згідно п. 2 постанови Кабінету Міністрів України №1224 від 28.10.2022 р. «Про затвердження Порядку переведення на навчання за державним замовленням окремих категорій здобувачів фахової передвищої, вищої освіти, які зараховані до закладів фахової передвищої, вищої освіти до 2021 року включно на місця, що фінансуються за кошти фізичних та/або юридичних осіб»; зобов`язати Кременчуцький льотний коледж Харківського національного університету внутрішніх справ надати ОСОБА_1 місце державного замовлення для навчання у Кременчуцькому льотному коледжі Харківського національного університету внутрішніх справ за спеціальністю Аеронавігація 272 Авіаційний транспорт згідно пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України №1224 від 28.10.2022 р. «Про затвердження Порядку переведення на навчання за державним замовленням окремих категорій здобувачів фахової передвищої, вищої освіти, які зараховані до закладів фахової передвищої, вищої освіти до 2021 року включно на місця, що фінансуються за кошти фізичних та/або юридичних осіб». Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 р. відмовлено в задоволенні позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України «Про вищу освіту», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Позивач зазначає, що у 2021 р. ОСОБА_1 після зарахування його курсантом 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти фізичних та/або юридичних осіб за спеціальністю «Аеронавігація», постійно не проживав на території Кременчуцької громади, а тимчасово перебуває у зв`язку із навчанням, лише у 2022 році він вимушений був тимчасово залишити своє постійне місце проживання у зв`язку із небезпечністю та активними бойовими діями, хоча вся його родина по сьогоднішній день продовжує проживати у м. Харкові. Тому право на переведення позивача на навчання за державним замовленням є однією з пільг, що надається та гарантується державою, та якої незаконно був позбавлений ОСОБА_1 внаслідок неправомірних дій відповідача. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що згідно наказу №625 від 20.08.2021 р. ОСОБА_1 з 01.09.2021 р. був зарахований курсантом 1 курсу денної форми здобуття освіти за кошти фізичних та/або юридичних осіб за спеціальністю «Аеронавігація». 30.08.2021 р. між Кременчуцьким льотним коледжем Харківського національного університету внутрішніх справ та батьком позивача ОСОБА_2 укладено Договір № 222/1 про надання платної освітньої послуги ОСОБА_1 12.09.2022 р. позивач взятий на облік як внутрішньо переміщена особа, що підтверджується довідкою №1604-5002123896 від 14.09.2025 р., у якій зазначено місце реєстрації - АДРЕСА_1 та фактичне місце перебування - Полтавська обл., м. Кременчук, вул. Перемоги буд. 23/10 (адреса гуртожитку Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ). 31.03.2025 р. ОСОБА_1 подано заяву з проханням перевести позивача на навчання за державним замовленням згідно п.2 Порядку переведення, надавши довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Відповідач листом №1/665 від 25.04.2025 р. позивачу повідомлено про відсутність підстав для переведення його з контрактної форми навчання на навчання за державним замовленням. Не погоджуючись з такими діями Кременчуцького льотного коледжу Харківського національного університету внутрішніх справ, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для переведення позивача на місця державного замовлення відповідно до Порядку № 1224, оскільки позивач не віднесений до жодної із категорій цього Порядку. Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 53 Конституції України, кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. На виконання положень статті 23 Конституції України, якими гарантується право людини на вільний розвиток своєї особистості, та частини третьої статті 53 Конституції України у законах України про освіту закріплено право на вільний вибір форми здобуття вищої освіти, виду вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності. Реалізація права громадян на безоплатне здобуття вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах здійснюється на конкурсній основі (частина четверта статті 53 Конституції України). Основні правові, організаційні, фінансові засади функціонування системи вищої освіти, створює умови для посилення співпраці державних органів і бізнесу з закладами вищої освіти на принципах автономії закладів вищої освіти, поєднання освіти з наукою та виробництвом з метою підготовки конкурентоспроможного людського капіталу для високотехнологічного та інноваційного розвитку країни, самореалізації особистості, забезпечення потреб суспільства, ринку праці та держави у кваліфікованих фахівцях встановлює Закон України "Про вищу освіту" від 01.07.2014 р. № 1556-VII (в подальшому - Закон № 1556-VII). Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону №1556-VII, кожен має право на вищу освіту. Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних закладах вищої освіти на конкурсній основі, якщо певний ступінь вищої освіти громадянин здобуває вперше за рахунок коштів державного або місцевого бюджету, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Громадяни України вільні у виборі закладу вищої освіти, форми здобуття вищої освіти і спеціальності. Відповідно до ч. 15 ст. 44 Закону № 1556-VII, держава забезпечує особам, визнаним постраждалими учасниками Революції Гідності, учасниками бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок війни відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", та їхнім дітям, особам, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, після їх звільнення відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України, та членів їхніх сімей", та їхнім дітям, дітям загиблих (померлих) осіб, визначених у частині першій статті 10-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", дітям, один із батьків яких загинув під час масових акцій громадянського протесту або помер внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час масових акцій громадянського протесту, дітям осіб, стосовно яких встановлено факт позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України та які загинули (померли), дітям, зареєстрованим як внутрішньо переміщені особи, дітям, які проживають у населених пунктах на лінії зіткнення, у тому числі дітям, які навчаються за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти, - до закінчення такими дітьми закладів освіти за певним ступенем вищої освіти, але не більш як до досягнення ними 23 років, державну цільову підтримку для здобуття вищої освіти у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Державна цільова підтримка для здобуття вищої освіти надається у вигляді: повної або часткової оплати навчання за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів; пільгових довгострокових кредитів для здобуття освіти; соціальної стипендії; безоплатного забезпечення підручниками; безоплатного доступу до мережі Інтернет, систем баз даних у державних та комунальних навчальних закладах; безоплатного проживання в гуртожитку; інших заходів, затверджених Кабінетом Міністрів України. Порядок та умови надання державної цільової підтримки для здобуття вищої освіти зазначеним категоріям громадян визначаються Кабінетом Міністрів України. Механізм переведення на місця державного замовлення у закладах фахової передвищої, вищої освіти державної та приватної форми власності, що здійснюють підготовку здобувачів освіти за державним замовленням окремих категорій здобувачів фахової передвищої, вищої освіти, які зараховані до таких закладів до 2021 року включно на місця, що фінансуються за кошти фізичних та/або юридичних осіб (далі - переведення) визначає порядок переведення на навчання за державним замовленням окремих категорій здобувачів фахової передвищої, вищої освіти, які зараховані до закладів фахової передвищої, вищої освіти до 2021 року включно на місця, що фінансуються за кошти фізичних та/або юридичних осіб, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2022 р. № 1224 (в подальшому - Порядок № 1224). Згідно з п. 2 Порядку № 1224, цей Порядок поширюється на такі категорії здобувачів фахової передвищої, вищої освіти (за умови, що вони зараховані для здобуття певного освітнього (освітньо-професійного) ступеня освіти на місця, що фінансуються за кошти фізичних та/або юридичних осіб, до настання обставин їх віднесення до зазначених категорій, здобувають такий ступінь освіти вперше та не заперечують щодо такого переведення): перша категорія - діти (особи з їх числа у віці до 23 років) загиблих (померлих) осіб, зазначених у статті 10-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту; друга категорія - особи, визнані учасниками бойових дій, особами з інвалідністю внаслідок війни відповідно до зазначеного Закону; третя категорія - діти (особи з їх числа у віці до 23 років) учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни відповідно до зазначеного Закону; четверта категорія - особи, які проживають на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України (або перемістилися з тимчасово окупованої Російською Федерацією території України) в умовах воєнного стану, на території територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) на території територіальних громад, що станом на 15 жовтня та 15 лютого відповідного року включені до переліку, затвердженого Мінреінтеграції. Відповідно до п. 3 Порядку № 1224, переведення здійснюється у такій черговості за рахунок: вакантних (вивільнених) місць державного замовлення на підготовку фахових молодших бакалаврів, молодших бакалаврів, бакалаврів, магістрів, докторів філософії; невикористаних місць державного замовлення з урахуванням пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 7 липня 2022 р. № 769 Про державне замовлення на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів у 2022 році (Офіційний вісник України, 2022 р., № 56, ст. 3318); збільшення обсягу державного замовлення за поданням відповідних державних замовників на підготовку фахівців, наукових, науково-педагогічних та робітничих кадрів, на підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів. Згідно з п. 4 Порядку № 1224, документами, що підтверджують право на переведення на навчання за державним замовленням відповідно до цього Порядку, є: для першої категорії - посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України або до 1 березня 2023 р. посвідчення члена сім`ї загиблого встановленого зразка (до досягнення дитиною 14-річного віку - довідка, видана батькові або матері (іншому повнолітньому члену сім`ї загиблої особи або особам, які замінюють батьків) за місцем реєстрації дитини) відповідно до Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (ЗП України, 1994 р., № 9, ст. 218), та свідоцтво про народження дитини; для другої та третьої категорій - посвідчення учасника бойових дій або посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, видане відповідно до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 73, ст. 2068; 2017 р., № 86, ст. 2614; 2018 р., № 42, ст. 1484), Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (ЗП України, 1994 р., № 9, ст. 218), або електронне посвідчення ветерана, передбачене статтею 18 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, для дітей - свідоцтво про народження дитини. У разі відсутності посвідчення учасника бойових дій або посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни може подаватися довідка про участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (батька або матері), встановленого зразка, видана відповідно до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413 (Офіційний вісник України, 2014 р., № 73, ст. 2068), за умови пред`явлення посвідчення протягом шести місяців після його отримання; для четвертої категорії - витяг з реєстру територіальної громади, що передбачений Порядком створення, ведення та адміністрування реєстрів територіальних громад, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 лютого 2022 р. № 265 Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад (Офіційний вісник України, 2022 р., № 25, ст. 1234), який підтверджує відомості про місце проживання (перебування) особи або інформацію про відсутність таких відомостей станом на 24 лютого 2022 р. або містить інформацію про задеклароване/зареєстроване місце проживання (перебування), про зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) на підставі відомостей, що містяться у відомчій інформаційній системі ДМС, які надійшли від органів реєстрації на дату формування такого витягу, на територіях територіальних громад, зазначених в абзаці п`ятому пункту 2 цього Порядку. У разі коли витяг з реєстру територіальної громади містить інформацію про відсутність зазначених відомостей або місце проживання особи знято із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) до 24 лютого 2022 р., документом, що підтверджує право на переведення на навчання за державним замовленням, може бути документ про освіту, здобуту у відповідний період часу в закладі освіти, який розташований на території територіальних громад, визначених в абзаці п`ятому пункту 2 цього Порядку. Здобувачі освіти із числа осіб, що належать до категорій, зазначених у пункті 2 цього Порядку, звертаються письмово із заявою у довільній формі до керівника закладу освіти, в якому вони навчаються. Відповідно до п. 5 Порядку № 1224, керівникам закладів освіти, що здійснюють підготовку здобувачів освіти за державним замовленням: забороняється самостійно без дозволу відповідного державного замовника здійснювати переведення здобувачів фахової передвищої та вищої освіти на вакантні (вивільнені) місця державного замовлення інших категорій осіб у разі наявності здобувачів освіти, які підлягають переведенню відповідно до цього Порядку; подавати щороку до 15 листопада та 1 березня державним замовникам, у сфері управління яких перебуває заклад освіти, узагальнену інформацію про здобувачів освіти, які навчаються за кошти фізичних та/або юридичних осіб та мають право на переведення відповідно до цього Порядку, за формою згідно з додатком. Приватні заклади освіти подають зазначену інформацію до МОН для її узагальнення; здійснити переведення здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, що належать до категорій, зазначених у пункті 2 цього Порядку, після отримання відповідного дозволу державного замовника, у сфері управління якого перебуває заклад освіти. Черговість при такому переведенні визначається від першої до четвертої категорії, зазначених у пункті 2 цього Порядку. Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до відповідача з заявою від 31.03.2025 р. про переведення його на місця державного замовлення відповідно до Порядку № 1224. До заяви додано: Витяг з реєстру територіальної громади № 2025/003861424 від 22.03.2025 р. та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.09.2022 р. № 1604-5002123896. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 12.09.2022 р. № 1604-5002123896 фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 . Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20.10.2014 р. №1706-VII (в подальшому Закон №1706-VII, внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Статтею 4 Закону 1706-VII визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (частина 1). Згідно з ст. 5 Закону 1706-VII, довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Верховний Суд у постанові від 19.03.2024 р. в справі №160/23621/21 дійшов висновку про те, що місцем фактичного проживання особи є адреса зазначена в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та яка відповідно до ст. 5 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 вказаного закону. Отже враховуючи викладене, місце проживання позивача є саме: АДРЕСА_2 . Суд апеляційної інстанції зазначає, що м. Кременчук Полтавської області не входить до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 р. №

376. Із врахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для переведення позивача на місця державного замовлення відповідно до Порядку № 1224. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; п. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 10.04.2026 по справі № 440/7758/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін