Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 440/9646/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 червня 2025 р. Справа № 440/9646/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Присяжнюк О.В., Суддів: Любчич Л.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 року (ухвалене суддею К.І. Клочко) по справі № 440/9646/24 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якому просив суд: визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Оберіг недостовірних відомостей під обліковим номером 220920211396260400004 про належність ОСОБА_1 до категорії військовозобов`язаних осіб, що перебувають в запасі, який в дійсності перебуває у відставці та не знищення цих відомостей; зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 знищити ці недостовірні відомості та утриматися від вчинення дій щодо обмеження прав, свобод і законних інтересів з використанням зазначених недостовірних відомостей. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 р. відмовлено в задоволенні адміністративного позову. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів", Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Вважає, що він не є військовозобов`язаним та перебуває у відставці з 05.09.2013 р., у зв`язку з чим на думку позивача ІНФОРМАЦІЯ_3 неправомірно внесенно до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Оберіг недостовірні відомостей про належність ОСОБА_1 до категорії військовозобов`язаних осіб. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами. Суд, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, вважає, що вимоги апеляційної скарги позивача не підлягають задоволення з наступних підстав. Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 є громадянином України, що підтверджено копією паспорта громадянина України (а.с. 11). За даними мобільного застосунку "Резерв+" щодо ОСОБА_1 : "військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_5 (Зіньків)" (а.с. 30). 24.05.2024 р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою з вх. №2575/6 про внесення відомостей в систему «Оберіг» про зняття його з військового обліку. На заяву позивача, ІНФОРМАЦІЯ_6 листом від 28.06.2024 р. № 2524 повідомив про те, що позивач на даний час не досяг граничного віку перебування у запасі Збройних Сил України, тобто згідно ст. 27 Закону №2233-ХІІ є військовозобов`язаним та підлягає взяттю на військовий облік військовозобов`язаних у відповідному районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання. 06.07.2024 р. позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 з заявою з вх. №5632 про видалення запису про те, що він є військовозобов`язаним На заяву позивача, ІНФОРМАЦІЯ_3 листом від 12.07.2024 р. № 981/8/8/1619 повідомив про те, що ч. 2 ст. 28 Закону №2233-ХІІ визначено, що військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком, а саме до 35 років - першого розряду, до 60 років - другого розряду. Частиною 4 статті 28 Закону №2233-ХІІ визначено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду для рядового, сержантського і старшинського складу становить 60 років. В зв`язку з тим що відповідно до діючої редакції Закону №2232-ХІІ позивач не досяг граничного віку перебування в запасі тому підстави для виключення з військового обліку в зв`язку з граничним віком, відсутні. Позивач, вважаючи протиправними дії щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про належність його до категорії військовозобов`язаних, звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог. Суд апеляційної інстанції, погоджується з висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України" на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введений воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час. Згідно із ст. 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 №389-VIII, воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 24.02.2022 р. №69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Правове регулювання відносин між Державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-XII (в подальшому - Закон № 2232-ХІІ). За змістом ч. 1 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Відповідно до ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом. Згідно із ч. 9 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ, щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний та воєнний час. Статтею 2 Закону №2232-XII, зокрема, передбачено, що виконання військового обов`язку в запасі полягає в дотриманні військовозобов`язаними порядку і правил військового обліку, проходженні зборів для збереження та вдосконалення знань, навичок і умінь, необхідних для виконання обов`язків військової служби в особливий період. Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону №2232-XII, у запас Збройних Сил України та інших військових формувань зараховуються громадяни України, які придатні за станом здоров`я до проходження військової служби в мирний або воєнний час і не досягли граничного віку перебування в запасі. Вони перебувають на військовому обліку в відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки та відповідних органах інших військових формувань. Згідно положень ст. 37 Закону №2232 взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України, зокрема, на військовий облік військовозобов`язаних: звільнені з військової служби в запас; які звільнені зі служби у військовому резерві та не досягли граничного віку перебування у запасі. Виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають зокрема громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі. Суд апеляційної інстанції встановив, що спір у даній справі виник щодо застосування відповідачем ст. 28 Закону №2232 у редакції Закону України №1169-VII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації та Закону України №1604-VII Про внесення змін до статті 28 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу. Згідно із ч. 2 ст. 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.09.2013 р.) військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком: 1) перший розряд - до 35 років; 2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років. При цьому, ч. 4 ст. 28 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.09.2013 р.) передбачено, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві. Водночас, за приписами пункту 4 частини 6 статті 37 Закону №2232-XII (в редакції, чинній станом на 05.09.2013) виключенню з військового обліку у районних (міських військових комісаріатах підлягають громадяни України, зокрема, які досягли граничного віку перебування в запасі. У подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27.03.2014 р. №1169-VII внесено зміни до ст. 28 Закону №2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, та Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»» від 22.07.2014 р. №1604-VII - до 60 років. В свою чергу, приписи Закону №2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі, змін не зазнали. Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду (60-річного віку). Конституційний Суд України у рішенні від 09.02.1999 р. №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. В спірних правовідносинах юридичних фактом за вольовим критерієм є подія, настання якої не залежить від волі та свідомості людини, - недосягнення позивачем граничного віку перебування у запасі. Вік особи як юридичний факт-стан є триваючою обставиною, що породжує для такої особи юридичні наслідки, а в спірних правовідносинах такими наслідками є застосування до позивача положень Законів України №1169-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» та №1604-VII «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних). На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я. Так, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних в запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. Від часу опублікування (набрання чинності) змін до цього Закону №2232-XII він поширює свою дію на всю територію України і розповсюджується на усіх осіб, що не досягли граничного віку перебування в запасі. Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим довід апеляційної скарги про порушення принципів юридичної визначеності та дії законів у часі. Судовим розглядом встановлено, що на момент набрання чинності Законами №1169-VII та №1604-VII позивач не досяг віку 60 років, у зв`язку із чим норми зазначених законів є застосовними до позивача та спірних правовідносин. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази про виключення позивача з військового обліку до набрання чинності Законами України №1169-VII та №1604-VII. Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність протиправних дій відповідача щодо внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів Оберіг недостовірних відомостей під обліковим номером 220920211396260400004 про належність позивача до категорії військовозобов`язаних осіб, що перебувають в запасі, який в дійсності перебуває у відставці та не знищення цих відомостей. Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача знищити недостовірні відомості та утриматися від вчинення дій щодо обмеження прав, свобод і законних інтересів з використанням зазначених недостовірних відомостей, суд апеляційної інстанції зазначає, що ст. 14 Закону України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" не передбачає таких дій при введенні реєстру як знищення відомостей, а лише внесення змін до персональних та службових даних призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 06.09.2005 р.; п. 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18.07.2006 р.; пу. 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10.02.2010 р.; п. 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994 р., п. 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 р. без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 03.04.2025 по справі № 440/9646/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду. Головуючий суддя О.В. Присяжнюк Судді Л.В. Любчич О.А. Спаскін