Постанова 4818 № 646/3532/25

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 646/3532/25 Головуючий суддя І інстанції Янцовська Т. М. Провадження № 22-ц/818/2849/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: споживчого кредиту П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 року м. Харків. Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б., суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Зінченко Світлани Анатоліївни на заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в с т а н о в и в : 18.04.2025 року представник позивача Усенко М.І. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначається, що між Акціонерним товариством «БАНК ФОРВАРД» (надалі Банк) та ОСОБА_1 (надалі Відповідач) було укладено Договори про банківське обслуговування фізичних осіб, зокрема кредитний договір № 300001447 від 26.08.2021 року та кредитний договір № 300019396 від 03.02.2022 року, відповідно до умов яких Відповідачу було відкрито рахунок, надано кредит, а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цих Договорів. 25.07.2024 року АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Згідно із Договором № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками АТ «БАНК ФОРВАРД», включно і із ОСОБА_1 за кредитними договорами № 300001447 від 26.08.2021 року та № 300019396 від 03.02.2022 року. Термін повернення кредитів у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитними договорами у встановлений строк не була погашена. Станом на 25.07.2024 року за кредитним договором № 300001447 від 26.08.2021 року заборгованість становить 120352,03 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 60560,28 грн; заборгованість за відсотками 59791,75 грн. А за кредитним договором № 300019396 від 03.02.2022 року становить 104722,9 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 74937,35 грн.; заборгованість за відсотками 7,36 грн.; заборгованість за комісією 29778,19 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості становить 225074,93 грн. Заочним рішенням Основ`янського районного суду м.Харкова від 30 червня 2025 року позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №300001447 від 26.08.2021 року в розмірі 120352,03 грн, та за кредитним договором №300019396 від 03.02.2022 у розмірі 104722,90 грн, судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000 грн. Ухвалою Основ`янського районного суду м.Харкова від 16 грудня 2025 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 адвокат Зінченко С.А. посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права просить рішення скасувати, новим рішенням стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №300001447 від 26.08.2021 року у розмірі 67266,40 грн, за кредитним договором №300019396 від 03.02.2022 року у розмірі 29785,55, та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000 грн. Скарга мотивована тим, що відповідно до виписок по особовому рахунку та розрахунку заборгованості відповідача АТ «Банк Форвард» нараховував відсотки за користування кредитом після строку кредитування і до липня 2024 року. Згідно детального розрахунку заборгованості в період строку кредитного договору 11 місяців , а саме з26.08.2021 по 26.07.2022, Банком нараховувалися відсотки в різних сумах . Станом на 26.07.2022 року (період кредитування) було нараховано 26927,80 грн , а погашено 20221 ,68грн. Таким чином за період дії договору кредитування заборгованість по відсоткам складає 6706,12 грн. Саме такий розмір заборгованості вважаю підлягає стягненню з відповідачки . Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 та від 04 липня 2018 року у справі № 10/11534/13-ц дійшла висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. Отже зі спливом строку кредитування право позивача нараховувати проценти за кредитом припинилося, тому первісний кредитор не мав права такі відсотки нараховувати. Отже нараховані відсотки за період з серпня 2022 року по липень 2024 року нараховані неправомірно (за межами строку кредитування), тому не підлягають до стягнення з відповідачки. Таким чином стягненню за договором №300001447 від 26.08.2021 року підлягає сума в розмірі 67266,40 грн, з них 60560,28 грн.-заборгованість за тілом кредиту , Заборгованість за відсотками 6706,12 грн. Окрім того, за кредитним договором №300019396 від03.02.2022 року у розмірі 104722,9..З них заборгованість за тілом кредиту 74937,35грн; заборгованість за відсотками 7 гр. 36 коп.; Заборгованість за комісією 29778,19 грн. Із розміром нарахованої заборгованості за комісією не погоджуюся Так, кредитним договором № 300019396 від03.02.2022 року, укладеним між АТ «Форвард Банк» та відповідачкою, передбачено обов`язок позичальника щомісячно сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі _ 2240,63грн. (2,99% від суми кредиту). Однак, у кредитному договорі не зазначено, які саме послуги банку включено до обслуговування кредитної заборгованості. Окрім того , встановленням в кредитному договорі щомісячної сплати комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості в розмірі 2,99 % від суми кредиту, що складає 2240,23грн на місяць, внесено істотний дисбаланс в договірні права та обов`язки на шкоду споживачу, що в сукупності свідчить про те, що умови кредитного договору щодо комісії за обслуговування кредитної заборгованості є несправедливими. Вважає, що Позивач не довів належними та допустимими доказами правомірність нарахування комісії в розмірі 29778,19 грн. Отже суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про правомірність нарахування позивачем комісії та помилково стягнув суму комісії з відповідачки . Стягненню підлягає 29785,55. З них 29778,19 тіло кредиту; 7,36 - відсотки Вказує, що для адвоката дана справа є звичайним спором простої складності та не потребувала значного обсягу часу для підготовки та звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості. Також вважаю , що ознайомлення з матеріалами справи та складання позову не передбачають стільки часу та витрат, є неспів мірними зі складністю справи, а відтак повному відшкодуванню не підлягають. З огляду на викладене та беручи до уваги наведені законодавчі приписи та обставини справи та докази, не має підстав вважати, що витрати позивача у заявленому розмірі мають характер необхідних, а їх розмір є розумним та виправданим, як обов`язкової умови для відшкодування таких витрат у повному обсязі іншою стороною, а тому вважаю , що наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правничої допомоги у розмірі 1000 грн. У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення залишити без змін. Відзив мотивовано тим , що нарахування процентів, які відображенні у кредитних документах є цілком правомірним, ОСОБА_1 мала можливість користуватися кредитними коштами, а тому нарахування є допустимою та погодженою істотною умовою кредитного договору №300001447 від 26.08.2021 року. Отже, термін повернення кредиту у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв`язку з чим ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» вимушене звернутись із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості у судовому порядку з метою захисту та поновлення порушених прав, а саме повернення кредитних коштів, відсотків у зв`язку із неналежним виконанням позичальником зобов`язання за кредитним договором. Відповідно до п. 4.1. кредитного договору, підписуючи Заяву Відповідач підтвердила, що розуміє і погоджується з тим, що «до підписання Анкети-заяви, 03.02.2022 року, до факту отримання кредиту по Договору, вона була в письмовій формі повідомлена про наявні в Банку умови кредитування та орієнтовну сукупну вартість кредиту; порядок обчислення процентних доходів, перелік, розмір і базу розрахунку всіх комісій, предмет кожної супровідної послуги, обґрунтування вартості супровідної послуги , правило, за яким змінюється процентна ставка за кредитом…». З наведеного положення Договору вбачається, що Відповідач була належним чином ознайомлена з усією необхідною інформацією щодо умов кредитування. При цьому будь-яких зауважень чи звернень до Банку для отримання додаткових роз`яснень з боку Відповідача не надходило, що свідчить про зрозумілість для неї всіх умов кредитного договору. Відповідач мала можливість не вступати у кредитні відносини із кредитором, якщо дійсно вважала встановлення комісії за управління кредитом за ставкою, що вказана у договорі від суми кредиту несправедливою умовою. Підписавши кредитний договір, Відповідач засвідчила, що погодилася на отримання у кредит коштів саме на умовах, що визначені договором, що свідчить про свідоме визнання позивачем умов договору, в тому числі й оспорюваних. Нарахування комісії, яке відображене у розрахунку нарахованої комісії, відповідає умовам кредитного договору та Умов надання та обслуговування платіжних карток АТ «БАНК ФОРВАРД». Основ`янський районний суд міста Харкова дослідив всі наведені докази та дійшов цілком правильного висновку, що витрати на правову допомогу у розмірі 7000 грн є достатніми та розумними, а тому доводи Відповідача, зазначені у апеляційній скарзі не підлягають задоволенню. Відтак, Основ`янський районний суд міста Харкова , вивчивши матеріали справи, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених вимог, дійшов висновку про задоволення позовних вимог Товариства. Відповідно до ст.ст. 367, 368 ЦПК України колегія суддів перевірила законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги і вважає, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. У статті 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Вказаним вимогам рішення суду першої інстанції повністю не відповідає. Судом встановлено, що між Акціонерним товариством «БАНК ФОРВАРД» (надалі Банк) та ОСОБА_1 (надалі Відповідач) було укладено Договори про банківське обслуговування фізичних осіб, зокрема кредитний договір № 300001447 від 26.08.2021 року та кредитний договір № 300019396 від 03.02.2022 року, відповідно до умов яких Відповідачу було відкрито рахунок, надано кредит, а Відповідач зобов`язався повернути кредит та сплачувати плату за користування кредитом відповідно до умов цих Договорів. 25.07.2024 року АТ «БАНК ФОРВАРД» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал», керуючись главою 47 ЦК України, уклали Договір № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги. Згідно із Договором № GL1N426202/1 про відступлення прав вимоги, та у відповідності до ст. 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу Нового Кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками АТ «БАНК ФОРВАРД», включно і із ОСОБА_1 за кредитними договорами № 300001447 від 26.08.2021 року та № 300019396 від 03.02.2022 року. Термін повернення кредитів у повному обсязі настав, а заборгованість за кредитними договорами у встановлений строк не була погашена. Станом на 25.07.2024 року за кредитним договором № 300001447 від 26.08.2021 року заборгованість становить 120352,03 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 60560,28 грн; заборгованість за відсотками 59791,75 грн. А за кредитним договором № 300019396 від 03.02.2022 року становить 104722,9 грн., а саме: заборгованість за тілом кредиту 74937,35 грн.; заборгованість за відсотками 7,36 грн.; заборгованість за комісією 29778,19 грн. Таким чином, загальна сума заборгованості становить 225074,93 грн. У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України). За змістом ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (ч. 2 ст. 639 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст.1048 ЦК України). Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Апеляційним судом враховано, що відповідачем не заперечується, що він користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за Кредитним договором, що також вбачається з розрахунку та банківських виписок по особовому рахунку. При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Суд першої інстанції, дослідивши наявні у справі докази, дійшов правильного висновку, між Акціонерним товариством «БАНК ФОРВАРД» (надалі Банк) та ОСОБА_1 (надалі Відповідач) було укладено Договори про банківське обслуговування фізичних осіб, зокрема кредитний договір № 300001447 від 26.08.2021 року та кредитний договір № 300019396 від 03.02.2022 року. Відповідач користувалась кредитними коштами, здійснювала часткове погашення кредитної заборгованості. Розмір кредитної заборгованості доводиться випискою по банківському рахунку відповідача. Отже, як вбачається з розрахунку, наданому позивачем, заборгованість по тілу кредиту за договором №30001447 складає 60560,28, заборгованість по тілу кредиту №300019396 складає 74937,35 грн., що також вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується відповідачем. Між тим, колегія суддів не може погодитись із рішенням суду першої інстанції в частині нарахування процентів за користування кредитом. Частиною1 ст. 1048 ЦК України врегульовано правовідносини, щодо сплати процентів саме за правомірне користування чужими грошовими коштами, коли боржник одержує можливість законно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. А саме - протягом строку кредитування, визначеному в кредитному договорі. Це відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним в Постанові від 23.05.2018 по справі №910/1238/17. Щодо кредитного договору №300001447 від 26.08.2021 року. Так, згідно укладеного договору між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 №300001447 від 26.08.2021 строк дії вказаного договору становить 11 місяців з дня її укладення, тобто до 26.07.2022 року. Проте, з виписки по особовому рахунку, наданій позивачем вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами за договором № 300001447 до 26.06.2022, отже колегія суддів вважає, що наведене свідчить про користування кредитом до цієї дати та 26.07.2022 року строк дії договору закінчився, підстави для нарахування відсотків за користування кредитом відсутні. Зі змісту виписки по особовому рахунку та розрахунку відповідача за кредитним договором №300001447 вбачається, що банком здійснювалось нарахування відсотків за користування кредитом після 26.07.2022 року, що фактично є закінченням строку кредитування, оскільки інформація про видачу відповідачу іншої кредитної картки з новим терміном її дії матеріали справи не містять. За таких обставин, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором №300001447 грн., які нараховані банком після 26.07.2022 року слід відмовити. З розрахунку заборгованості( а.с.20) вбачається, що у період з 26.08.2021 по 26.07.2022 року було нараховано відсотків у сумі 23067,50 грн, сплачено ОСОБА_1 відсотків за цей період у сумі 20217,68 грн. Отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за відсотками за кредитним договором №300001447 від 26.08.2021 року в сумі 2849,82 грн. (23067,5-20217,68). Щодо кредитного договору 300019396 від 03.02.2022року. Так, згідно укладеного договору між АТ «Банк Форвард» та ОСОБА_1 №300019396 від 03.02.2022 строк дії вказаного договору становить 11 місяців з дня її укладення, тобто до 03.01.2023 року. Проте, з виписки по особовому рахунку, наданій позивачем вбачається, що ОСОБА_1 користувався кредитними коштами за договором № 300019396 до 03.01.2023, отже колегія суддів вважає, що наведене свідчить про користування кредитом до цієї дати та 03.01.2023 року строк дії договору закінчився, підстави для нарахування відсотків за користування кредитом відсутні. Зі змісту виписки по особовому рахунку та розрахунку відповідача за кредитним договором №300001447 вбачається, що банком здійснювалось нарахування відсотків за користування кредитом після 03.01.2023 року, що фактично є закінченням строку кредитування, оскільки інформація про видачу відповідачу іншої кредитної картки з новим терміном її дії матеріали справи не містять. За таких обставин, колегія суддів вважає, що у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача відсотків за кредитним договором №300019396, які нараховані банком після 03.01.2023 року слід відмовити. З розрахунку заборгованості( а.с.84) вбачається, що у період з 03.02.2022 по 03.01.2023 року було нараховано відсотків у сумі 6,87 грн, отже, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає заборгованість за відсотками за кредитним договором №300019396 від 03.02.2022 року в сумі 6,87 грн. (7,36-0,49). Окрім цього, з розрахунку заборгованості вбачається, що за кредитним договором № 300019396 від 03.02.2022 року нараховано комісію у розмірі 29778,19 грн.. Разом із тим, розглядаючи обґрунтованість рішення суду першої інстанції щодо стягнення комісії, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки наведеним з цього приводу запереченням відповідачки, які спростовують висновки суду. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування», після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Згідно з ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування», умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 21 жовтня 2020 року у справі №194/1387/19, провадження № 61-7416св20. Нікчемним є той правочин, недійсність якого встановлена законом і для визнання його недійсним не вимагається рішення суду (ч.2 ст.215 ЦК України). Нікчемність правочину конструюється за допомогою «текстуальної» недійсності, оскільки вона існує тільки у разі прямої вказівки закону. Така пряма вказівка може втілюватися, зокрема, в термінах «нікчемний», «є недійсним». Нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, не створює юридичних наслідків, тобто, не «породжує» (змінює чи припиняє) цивільних прав та обов`язків. Якщо недійсність певного правочину встановлена законом, тобто якщо цей правочин нікчемний, позовна вимога про визнання його нікчемним не є належним способом захисту права чи інтересу позивача. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину. Такі висновки зроблені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2023 року у справі №359/12165/14-ц. Тлумачення ч.1 ст.203 ЦК України свідчить, що під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених у ст.4 ЦК України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер і в них поряд із приватно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у приватно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18 травня 2022 року в справі №613/1436/17. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч.1, 3 ст.89 ЦПК України). Відповідно до п.3 ч.4 ст.265 ЦПК України, у мотивувальній частині рішення зазначаються: мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику. Суд першої інстанції не звернув уваги, що в кредитному договорі №300019396 від 03.02.2022 не зазначено конкретного переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з обслуговуванням кредиту, що надаються відповідачу, та за які банком встановлена щомісячна комісія. Також АТ «БАНК ФОРВАРД» не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору, а тому положення щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». В постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року в справі №496/3134/19, зроблені наступні висновки: якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то така сторона за загальним правилом може звернутися до суду не з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину (наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину), обґрунтовуючи свої вимоги нікчемністю правочину. Якщо ж інша сторона звернулася до суду з вимогою про виконання зобов`язання з правочину в натурі, то відповідач вправі не звертатись з вимогою про визнання нікчемного правочину недійсним (зустрічною чи окремою), а заперечувати проти позову, посилаючись на нікчемність правочину. Суд повинен розглянути такі вимоги i заперечення й вирішити cпip по суті; якщо суд дійде висновку про нікчемність правочину, то суд зазначає цей висновок у мотивувальній частині судового рішення в якості обґрунтування свого висновку по суті спору, який відображається у резолютивній частині судового рішення. Велика Палата Верховного Суду наголошує, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України є обов`язком фінансової установи. Виконання цього обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту є обов`язком фінансової установи за кредитним договором, такі дії, як надання фінансового інструменту або моніторинг заборгованості за кредитом, не є самостійними послугами, що замовляються та підлягають оплаті позичальником на користь фінансової установи. Надання фінансового інструменту фактично є наданням кредиту позичальнику. Операції, такі як моніторинг заборгованості за кредитом, відповідають економічним потребам лише самої фінансової установи та здійснюються у межах виконання прав та обов`язків за кредитним договором. Тому такі дії фінансової установи не є послугами, які об`єктивно надаються позичальнику. Подібні правові висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року в справі №524/5152/15. Умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 21 квітня 2021 року в справі №677/1535/15, від 21 липня 2021 року в справі №751/4015/15, від 15 грудня 2021 року в справі №209/789/15, від 12 квітня 2022 року в справі №640/14229/15 та від 20 липня 2022 року у справі №343/557/15-ц. Крім того, у п.п.31.29 та 32.8 Постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №496/3134/19 від 13 липня 2022 року зазначено, що комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, якщо споживач вимагає таку інформацію частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року) щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч.ч.1, 2 ст.11, ч.5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування». Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення пунктів кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Пунктом 3.1.3 анкети-заяви встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена ч.1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» (а.с.69). Необхідність внесення плати за обслуговування кредиту передбачена й п.4 Паспорту споживчого кредиту, який є Додатком до кредитного договору №300019396 від 03.02.2022 (а.с.69. При цьому з аналізу змісту зазначеного пункту договору вбачається, що сплату відповідної комісії банк покладає на позичальника попри те, що дії, за які вона справляється, вчиняються на користь банку, зокрема, послуги щодо списання та зарахування коштів з метою повернення кредиту, розрахунково-касове обслуговування кредиту. Враховуючи наведене, оскільки відповідачу було встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, апеляційний суд вважає, що положення кредитного договору, укладеного між сторонами про зобов`язання позичальника сплачувати комісію за обслуговування кредитної заборгованості у розмірі 2240,63 грн щомісячно у терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними. Відтак, нарахування позивачем заборгованості по комісії за кредитним договором №300019396 від 03.02.2022 у розмірі 29778,19 грн є безпідставними, а тому в цій частині позов задоволенню не підлягає. Виходячи з наведеного, відповідно до п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржене заочне рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості по комісії за обслуговування кредитного договору №300019396 від 03.02.2022 у сумі 29778,19 грн слід скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В частині суми стягнення відсотків оскаржене заочне рішення підлягає зміні, як про це зазначено вище. Щодо витрат на правову допомогу. Статтею 137 ЦПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19). Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи, зокрема, на складність справи, витрачений адвокатом час. Наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Схожі висновки викладено в постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), від 31 липня 2020 року у справі № 301/2534/16-ц (провадження № 61-7446св19), від 30 вересня 2020 року у справі № 201/14495/16-ц (провадження № 61-22962св19). Із змісту правової позиції Верховного Суду від 16 березня 2023 року у справі № 927/153/22 вбачається, що при визначенні витрат на правову допомогу слід враховувати наступне: чи змінювалася правова позиція у справі в судах першої та апеляційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткове джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтовували свої вимоги. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2021 року у справі № 910/20852/20. Окрім цього судові витрати підлягають перерозподілу пропорційно до задоволених позовних вимог. За змістом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до частини 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Як вбачається з матеріалів справи, позивачем при зверненні з позовом сплачено 2700,90 грн. судового збору, оскільки позовні вимоги задоволено на 61.5%, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1661,05 грн. Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем за заяву про перегляд заочного рішення сплачено 605,60 грн , при зверненні з апеляційною скарго сплачено судовий збір у розмірі 4051,50 грн, оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 4657,10 грн. Шляхом взаємозаліку з позивача на користь відповідача підлягає стягненню судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2996,05 грн.(4657,10-1661,05) Окрім цього, з урахуванням обсягу та складності наданих представником позивача послуг з правничої допомоги протягом розгляду справи, принципів співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, судова колегія вважає заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката представника позивача є неспівмірним зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, не відповідає критерію розумності та їх стягнення у повному обсязі становить надмірний тягар для скаржника, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Таким чином з ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати за надання правничої допомоги під час розгляду справи у суді першої інстанції у розмірі _3000 грн. Керуючись ст.ст. 259, ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , адвоката Зінченко Світлани Анатоліївни задовольнити. Заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року в частині задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по комісії за обслуговування кредитного договору №300019396 від 03.02.2022 у сумі 29778,19 грн скасувати, та ухвалити в цій частині нове судове рішення. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по комісії за обслуговування кредитного договору №300019396 від 03.02.2022 у сумі 29778,19 відмовити. Заочне рішення Основ`янського районного суду м. Харкова від 30 червня 2025 року змінити в частині суми стягнення відсотків. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором №300001447 від 26.08.2021 в сумі 63410,10грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 60560,28, та відсотків у розмірі 2849,82 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором №300019396 від 03.02.2022 в сумі 74944,22 грн, яка складається з тіла кредиту у розмірі 74937,35 грн , та відсотків у розмірі 6,87 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» витрати на правову допомогу в суді першої інстанції у розмірі 3000 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованості за тілом кредиту за кредитним договором №300001447 від 26.08.2021 та за кредитним договором №300019396 від 03.02.2022 у загальній сумі 135497,63 грн - залишити без змін. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ-КАПІТАЛ» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2996,05 грн. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 10 липня 2026 року. Головуючий В.Б. Яцина. Судді колегії Ю.М. Мальований. О.Ю. Тичкова.