Постанова Житомирський апеляційний суд № 272/1387/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №272/1387/25 Головуючий у 1-й інст. Карповець В. В. Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Бондар О.О., Шевчук А.М. розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №272/1387/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Карповця В.В. в м. Андрушівка Житомирської області, в с т а н о в и в : У грудні 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №782461068 від 26.11.2024 у розмірі 30 628,43 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5 000 грн. В обґрунтування позову зазначало, що 26.11.2024 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №782461068 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Вказує, що відповідач добровільно за допомогою мережі Інтернет перейшла на офіційний сайт ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» www.moneyveo.ua, обрала для себе бажану суму грошових коштів та бажаний строк кредитування, зазначила свої персональні дані, в тому числі і банківську картку, на яку в подальшому отримала грошові кошти в сумі 10 050 грн., пройшла декілька етапів підтвердження наміру вступити у договірні відносини з ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та уклала кредитний договір без зовнішнього примусу. Звертає увагу на те, що кредитний договір №782461068 від 26.11.2024 був підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором QXZM. Вказує, що первісним кредитором були виконанні зобов`язання в повному обсязі та надано відповідачу кредит у сумі 10 050 грн., проте, відповідач порушила умови щодо своєчасного повернення кредиту та сплати процентів у встановлені строки та порядку, у зв`язку з чим у відповідача виникла прострочена заборгованість по сплаті кредиту та процентів, яка становить 30 628,43 грн., з яких: 10 048,20 грн - заборгованість по кредиту та 20 580,23 грн - заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом. Зазначає, що 29.04.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/33, відповідно до умов якого до останнього перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №782461068 від 26.11.2024 в розмірі 30 628,43 грн., з яких: 10 048,20 грн - заборгованість по кредиту та 20 580,23 грн - заборгованість по несплаченим відсотками за користування кредитом. Вказує, що станом на день звернення до суду з позовом сума заборгованості за кредитним договором №782461068 від 26.11.2024 не погашена, а тому враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 року позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» заборгованість за кредитним договором №782461068 від 26.11.2024 в сумі 30 628,43 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 10 048,20 грн.; заборгованість по процентам за користування кредитом - 20 580,23 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в сумі 3000 грн. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що кредитний договір не містить відомостей про його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором саме відповідачем, оскільки саме тільки зазначення в кредитному договорі персональних даних відповідача не підтверджує проходження нею верифікації згідно з вимогами законодавства. Стверджує, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами факт укладення кредитного договору саме відповідачем. Будь-які документи, що підтверджують особу позичальника матеріали справи не містять. Вказує, що позивачем не надано електронних листів, що могли б підтвердити існування заборгованості відповідача у розмірі, що заявлений позивачем до стягнення. Розрахунок заборгованості наданий первісним кредитором є необґрунтованим, оскільки такий розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б перевірити чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Позивачем не надано доказів на обґрунтування того, що ОСОБА_1 була ознайомлена з умовами наданого кредиту. Звертає увагу на те, що розмір нарахованих відсотків значно перевищує розмір заборгованості за тілом кредиту. Вказує, що матеріали справи не містять доказів направлення відповідачу досудових вимог про необхідність сплати заборгованості. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. 06 липня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від ТОВ «Таліон Плюс» надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Зазначає, що 26.11.2024 відповідач в особистому кабінеті заповнила заявку на отримання кредитних коштів та зазначила персональні дані, в тому числі дані про електронну пошту та фінансовий абонентський номер, які використовувались в якості логіну при реєстрації особистого кабінету та при укладені кредитного договору, реквізити банківської картки, на котру перераховані первісним кредитором кредитні кошти на виконання умов кредитного договору. Відповідач, укладаючи договір, пройшла процедуру верифікації, тим самим підтвердила актуальність та належність їй персональних даних, в тому числі і фінансового мобільного номеру НОМЕР_1 , який був вказаний останньою при заповненні заяви на отримання кредиту. Від система BankID НБУ було отримані відповідні підтвердні дані про відповідача, які зазначені нею у заявці. Укладаючи та підписуючи договір одноразовим ідентифікатором (код повідомлення у застосунку Вайбер), відповідач розуміла, погоджувалась та визнавала умови та основні зобов`язання, зазначені у ньому. Надані суду докази в електронному вигляді є належними та допустимими. Звертає увагу на те, що первісний кредитор є небанківською фінансовою установою, діяльність якого регулюється ЗУ «Про фінансові послуги та фінансові компанії». Тому такий доказ, як виписка з рахунку позичальника з відображенням всіх операцій по такому рахунку, позивач об`єктивно позбавлений можливості надати, оскільки не є емітентом банківських послуг в розумінні ЗУ «Про банки і банківську діяльність». Зазначає, що заявлені позовні вимоги є співмірними, обґрунтованими та такими, що прямо випливають з умов укладеного кредитного договору, оскільки розмір заборгованості сформований виключно з передбачених договором платежів: суми основного боргу, нарахованих відсотків за користування кредитними коштами та передбаченою договором комісією. Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 26 листопада 2024 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 укладено договір кредитної лінії №782461068, відповідно до п.2.2 якого товариство зобов`язалося надати позичальнику кредит на суму 10 050 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом. Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором у розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту 26.11.2024 (що є датою надання кредиту). Відповідно до п.3.1 договору сторони погодили, що на момент укладення договору строк дисконтного періоду користування складає 30 днів від дати отримання позичальником першого траншу. У п.5.1 договору сторони погодили, що кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитного переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця, на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної карти НОМЕР_4, що відбувається не пізніше ніж протягом 3 банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором. Пунктом 7.1 сторони погодили, що рекомендована дата дострокового повного повернення всієї суми кредиту за всіма наданими траншами є дата закінчення дисконтного періоду кредитування - 26.12.2024, а саме протягом 30 днів від дати отримання першого траншу позичальника. В обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин (п.7.2 договору): - 7.2.1 - закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1 договору; - 7.2.2 - дострокового припинення дії договору, в порядку передбаченому п.9.1.1.2 або п.9.1.1.7 договору. Пунктом 7.3 договору визначено, що кінцева дата повернення кредиту - 26.12.2029. Згідно п. 8.1 договору кредиту за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, інших витрат позичальника, крім процентів за належне користування кредитом, договором не передбачено. Пунктом 8.3 кредитного договору передбачено, що базова процентна ставка складає 0,98% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70% річних. Відповідно п.9.1.1.7 кредитного договору визначено, що у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення позичальника про дострокове припинення договору. При цьому договір вважається розірваним з моменту відправлення відповідного повідомлення, в тому числі на електронну пошту позичальника. Відповідно до пункту 11.1 договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом 5 (п`яти) років або до його дострокового розірвання, а в частині розрахунків до повного та належного їх виконання. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії договору, діють до повного їх виконання. Кредитний договір №782461068 від 26.11.2024 підписаний відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, одноразовий персональний ідентифікатор QXZM було направлено позичальнику 26.11.2024 о 18:18:39 год., на номер мобільного телефону, вказаний нею в заявці на отримання грошових коштів НОМЕР_5, одноразовий персональний ідентифікатор було введено позичальником у відповідне поле в інформаційно-телекомунікаційній системі товариства 26.11.2024, о 18:19:14 год., після чого відповідач натиснула кнопку «Відправити/Підписати»», що є підписанням договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором, відразу після вчинених дій. Також, 26.11.2024 ОСОБА_1 підписано паспорт споживчого кредиту, у якому міститься інформація про основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо орієнтовної реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача, порядок повернення кредиту та інші умови. Умови кредитування аналогічні умовам, погодженим сторонами у вищевказаному кредитному договорі №782461068 від 26.11.2024. Підтвердженням ТОВ «ПрофітГід» щодо здійснення переказу грошових коштів, підтверджено перерахування на карту ОСОБА_1 10 050 грн. Призначення переказу: договір №782461068 від 26.11.2024. Крім того, факт переказу коштів на рахунок відповідача також підтверджується листом АТ «Райффайзен Банк» №81-15-9/16625-БТ від 26.12.2025, згідно якого на ім`я ОСОБА_1 банком емітовано карту НОМЕР_3. Випискою з рахунку ОСОБА_1 за період з 26.11.2024 по 28.11.2024 підтверджується зарахування грошових коштів в сумі 10 050 грн. Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості слідує, що на виконання умов кредитного договору ОСОБА_1 сплачено: 26.12.2024 - 1257 грн.; 25.01.2025 - 2 955 грн.; 24.02.2025 - 2 955 грн. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №127/23910/14-ц від 23.12.2020 зробив висновок про те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Відповідно до положень ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію». У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. За змістом частин 3, 4, 6 статті 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до частини 12 статті 11 Закону електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Статтею 12 Закону визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, вище встановленими обставинами справи підтверджується факт укладення між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 кредитного договору №782461068 від 26.11.2024. Окрім того, за приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору №782461068 від 26.11.2024. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Як вбачається з матеріалів справи, що 29.04.2025 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір факторингу №МВ-ТП/33. Згідно п.2.1 укладеного договору клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених договором. Згідно п.п.1.3. договору факторингу №МВ-ТП/33 від 29.04.2025 під правом вимоги розуміються всі права клієнта за кредитними договорами, в тому числі права грошових вимог до боржників по сплаті суми боргу за кредитними договорами, строк платежу за якими настав, а також права вимоги, які виникнуть в майбутньому. Відповідно до реєстру прав вимоги від 29.04.2025 до договору факторингу №МВ-ТП/33 від 29.04.2025 до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача в сумі 21 374,38 грн., яка складається з 10 048,20 грн заборгованості за основною сумою боргу, 6 302,08 грн заборгованості по несплаченим відсоткам та 5024,10 неустойка. Згідно з ч. 1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Надана копія договору факторингу №МВ-ТП/33 від 29.04.2025 містить підписи сторін, які підтверджують укладення договору та перехід права вимоги від клієнта, ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», до фактора, ТОВ «Таліон Плюс». Згідно сталої практики Верховного Суду, доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 02 листопада 2021 року №905/306/17, від 29 червня 2021 року у справі №753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі №334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі №5026/886/2012, від 15 квітня 2024 року в справі №2221/2373/12). Колегія суддів визнає, що копія договору факторингу та реєстр права вимоги є належним та допустимим доказом відступлення права вимоги у спірних правовідносинах. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 січня 2026 року викладеними у справі №727/2790/25 (провадження №61-13862св25). Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Тобто належним виконанням зобов`язання з боку відповідача є повернення кредиту в строки, розмірі та у валюті, визначеними кредитним договором. На підставі п. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до змісту ст. 610, ст. 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Звертаючись до суду з позовом ТОВ «Таліон Плюс» просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 30 628,43 грн., з яких: заборгованість по кредиту - 10 048,20 грн та заборгованість по процентам за користування кредитом - 20 580,23 грн. 24 липня 2027 року ОСОБА_1 було направлено повідомлення про дострокове розірвання договору та необхідність погасити заборгованість в сумі 35 652,53 грн. Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що ОСОБА_1 було надано кредит у загальній сумі 10 050 грн., остання на погашення кредиту сплатила: 26.12.2024 - 1257 грн., з яких на погашення тіла кредиту зараховано 0,60 грн., на погашення відсотків зараховано 453,90 грн та на погашення комісії зараховано 502,50 грн.; 25.01.2025 - 2 955 грн., з яких на погашення тіла кредиту зараховано 0,60 грн та на погашення відсотків зараховано 2 954,40 грн.; 24.02.2025 - 2 955 грн., з яких на погашення тіла кредиту зараховано 0,60 грн та на погашення відсотків зараховано 2 954,40 грн. Таким чином заборгованість по тілу кредиту складає 10 048,20 грн. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів, а тому вказана сума заборгованості по тілу кредиту підлягає стягненню з останньої на користь ТОВ «Таліон Плюс». Доказів того, що на картку НОМЕР_4 не було перераховано суму у розмірі 10 050 грн відповідачем не надано. Відтак, колегія суддів вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором і взяті на себе зобов`язання остання не виконала, у передбачені в договорі строки грошові кошти не повернула, у зв`язку з чим виникла заборгованість. Отже, позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» про стягнення заборгованості за тілом кредиту є доведеними та обґрунтованими належними доказами у справі. Звертаючись до суду з позовом, ТОВ «Таліон Плюс» просило стягнути 20 580,23 грн заборгованості за відсотками. Так, п.8.3 кредитного договору передбачено, що базова процентна ставка складає 0,98% в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70% річних. Загальний строк користування кредитом складає 300 днів., а саме з 26.11.2024 по 21.09.2025. Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору складає 29 547 грн (із розрахунку 10 050 грн х 0,98% х 300 днів). Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» вбачається, що ОСОБА_1 на погашення відсотків сплачено 6 662,70 грн. Таким чином, заборгованість за відсотками складає 22 884,30 грн. За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення» роз`яснено, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Отже, позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс» про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 20 580,23 грн є доведеними та обґрунтованими належними доказами у справі. Відтак, суд першої інстанції зробив правильні висновки з установлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини. Суд першої інстанції правильно визначив розмір заборгованості за кредитним договором. Цей розмір відповідачем не спростований. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є безпідставними. Інші доводи скарги, щодо необґрунтованого висновку суду першої інстанції про задоволення позову, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів та тлумаченням норм чинного законодавства на власний розсуд, висвітлення цих обставин у спосіб, що є зручним для апелянта, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи зазначений спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку згідно із положеннями ЦПК України, правильно встановив обставини справи, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Разом з тим, в частині стягнення витрат на професійну правову допомогу, колегія суддів вважає, що стягнутий розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним з огляду на наступне. Так, на підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді першої інстанції ТОВ «Таліон Плюс» надано: копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН №000666, копію ордеру на надання правничої допомоги від 02.12.2024, копію довіреності №90/1 від 14.02.2025, копію договору про надання правової допомоги №5 від 02.12.2024, копію додаткової угоди №2153 від 06.11.2025, копію акту приймання-передачі наданих послуг від 06.11.2025, з якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 5 000 грн. Стягуючи на користь ТОВ «Таліон Плюс» понесені витрати на правничу допомогу в сумі 3 000 грн., судом першої інстанції не враховано, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 30 628,43 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною. Також, судом першої інстанції при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу не враховано критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру. Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19. Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17. Таким чином, враховуючи предмет та складність справи, час, необхідний для вчинення дій і надання послуг, зазначених у акті прийому-передачі наданих послуг від 06.11.2025, а також засад розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру стягнутих зі ОСОБА_1 на користь ТОВ «Таліон Плюс» витрат на професійну правничу допомогу з 3 000 грн до 2 000 грн. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. За наведених вище обставин апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу змінити, зменшивши їх розмір з 3 000 грн до 2 000 грн., а в решті рішення суду залишити без змін. Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково лише в частині судових витрат, то відповідно до ст. 141 ЦПК України новий розподіл судових витрат не здійснюється. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково. Рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 13 травня 2026 року змінити в частині стягнутих зі ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» витрат на правову допомогу, шляхом їх зменшення з 3 000 грн до 2 000 грн., а в решті рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Павицька Т. М. Судді Бондар О. О. Шевчук А. М.