Постанова КЦС ВС № 752/8911/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Київ справа № 752/8911/24 провадження № 61-11314св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Луспеника Д. Д., суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В., учасники справи: позивач - заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради, відповідач - ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури на постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року, ухвалену в складі колегії суддів: Фінагеєва В. О., Кашперської Т. Ц., Яворського М. А., ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовної заяви У квітні 2024 року заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 ,третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник О. І. (далі - приватний нотаріус Колесник О. І.), про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів. Позовну заяву прокурор мотивував тим, що рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» створено на території острова Жуків у місті Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків», площа якого становить 1 794,6 га. Із моменту створення заказника місцевого значення «Острів Жуків»- ця територія набула статусу природно-заповідного фонду та її використання не передбачає будівництво та обслуговування житлових будинків, господарських будівель та споруд. На підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 839/2908 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0952 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, а 27 квітня 2010 року видано державний акт про право власності на цю земельну ділянку (кадастровий номер 8000000000:90:402:0032), яку останній відчужив на користь відповідача 18 серпня 2010 року. 14 лютого 2022 року, на підставі рішення приватного нотаріуса Колесник О. І., у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,0952 га, з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 за ОСОБА_1 . Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради та Департамент захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради встановили, що спірна земельна ділянка розташована в межах території, яка за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків, а також розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро. Згідно з функціональним призначенням за Генеральним планом міста Києва, земельна ділянка знаходяться на території лугів та лугопарків та розташована біля урізу води затоки річки Дніпро та частково розташована в межах акваторії затоки річки Дніпро. Орієнтовна площа спірної земельної ділянки в межах акваторії становить 0,0065 га. Позивач стверджував, що відчуження спірної земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2010 року здійснено особою, яка не набула права власності на таке майно, а набувач після оформлення такого договору ініціював процедуру оформлення прав на заволодіння земельною ділянкою комунальної власності. Для забезпечення громаді міста Києва реальною та безперешкодною можливості реалізувати всі правомочності власника щодо спірної земельної ділянки необхідно усунути перешкоди в користуванні нею не лише шляхом повернення земельної ділянки, а й шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, з одночасним припиненням права власності відповідача на неї та скасування записів у Державному земельному кадастрі з припиненням усіх речових прав. Прокурор зазначав, що з огляду на характер правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном При цьому прокурор зазначив, що з цим позовом звернувся у порядку статті 23 Закону України «Про прокуратуру». Прокурор просив суд усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 шляхом: - скасування рішення приватного нотаріуса Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 63531058 від 17 лютого 2022 року та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нерухоме майно (реєстраційний номер об`єкта 2585097680000, номер запису про право власності 46768755), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї; - зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, площею 0,0952 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032, розташовану на АДРЕСА_1 , територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради; - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032, площею 0,0952 га на АДРЕСА_1 з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року, ухваленим у складі судді Слободянюк А. В., позовні вимоги заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Колесник О. І., про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів задоволено. Усунуто перешкоди власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 шляхом: - скасування рішення приватного нотаріуса Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 63531058 від 17 лютого 2022 року та здійснену на його підставі в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 (реєстраційний номер об`єкта 258509768000), з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 на неї; - зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку, площею 0,0952 га, кадастровий номер 8000000000:90:402:0032, розташовану на АДРЕСА_1 , територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради; - скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032, площею 0,0952 га, на АДРЕСА_1 , з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Київської міської ради судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 9 084,00 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, врахувавши приписи статті 82 ЦПК України та встановив, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпро, отже, є землями природно-заповідного та водного фонду, надання їх у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України. Земельна ділянка вибула з власності громади міста Києва на підставі незаконного рішення Київської міської ради. Суд указав, що цей позов є негаторним, тому він може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання правопорушення, тому заява про застосування строків позовної давності відповідача не підлягала задоволенню. Обрані позивачем способи захисту є ефективними, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності та зобов`язання відповідача повернути земельну ділянку відновлять порушене право територіальної громади міста Києва. Скасування державної реєстрації земельної ділянки усуває стан юридичної невизначеності щодо земельної ділянки та призведе до припинення її існування як об`єкта цивільних прав, який було сформовано незаконно, з огляду на неправомірне її включення до складу земель житлової та громадської забудови. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції Постановою Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 13 лютого 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення. У задоволенні позову заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа - приватний нотаріус Колесник О. І., про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів відмовлено. Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 13 626,00 грн. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав, що прокурор пред`явив позов, позивачем за яким є орган місцевого самоврядування, який, за доводами прокурора, сам порушив закон та передав земельну ділянку заповідного та водного фонду у приватну власність фізичної особи. Зазначене суперечить принципу розумності, оскільки вимога про захист інтересів територіальної громади м. Києва пред`явлена і в інтересах органу, який за позицією прокурора сам порушив закон, а саме Київської міської ради, яка має бути відповідачем, а не позивачем. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Належним та ефективним способом захисту прав власності на землі водного фонду є негаторний позов про повернення земельної ділянки, який може бути пред`явлено упродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки водного фонду і на таку вимогу не поширюється позовна давність. Вимоги прокурора про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності за відповідачем на спірну земельну ділянку та скасування в Державному земельному кадастрі державної реєстрації вказаної земельної ділянки не підлягають задоволенню, оскільки такі вимоги є неефективним способом захисту в цьому спорі. Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідне в демократичному суспільстві і спрямоване на досягнення «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами заявника. Звертаючись до суду, прокурор не звернув уваги, що такого балансу неможливо досягти шляхом пред`явлення позову в інтересах органу, який сам порушив закон. При цьому звернув увагу на принцип «належного урядування». Короткий зміст касаційної скарги У вересні 2025 року заступник керівника Київської міської прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року, в якій просить суд скасувати оскаржуване судове рішення, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції 04 вересня 2025 року ухвалою Верховного Суду касаційну скаргу залишено без руху з наданням строку для усунення її недоліків. 17 вересня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Голосіївського районного суду міста Києва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги. У листопаді 2025 року справа надійшла до Верховного Суду. На підставі розпорядження заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 04 грудня 2025 року, в зв`язку з відставкою судді Гулька Б. І., сформовано протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи, визначено склад суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеник Д. Д., Черняк Ю. В. 15 червня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала касаційну скаргу Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Підставами касаційного оскарження заявник зазначає те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19), від 15 січня 2020 року у справі № 698/119/18 (провадження № 14-350цс19), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19), від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16 (провадження № 14-2цс21), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21), від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 (провадження № 12-20гс22), від 21 грудня 2022 року у справі № 914/608/20 (провадження № 12-83гс21), від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22), від 20 червня 2023 року у справі № 633/408/18 (провадження № 14-86цс22), від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22), від 12 вересня 2023 рок у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23), від 12 березня 2024 року у справі № 927/1206/21 (провадження № 12-31гс23) та у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 278/3367/19 (провадження № 61-13586св20), від 23 січня 2023 року у справі № 916/2130/15, від 05 квітня 2023 року у справі № 604/797/21 (провадження № 61-764св23), від 11 жовтня 2023 року у справі № 734/1560/20 (провадження № 61-7616св23), від 20 грудня 2023 року у справі № 916/1517/22, від 21 січня 2024 року у справі № 904/6886/23, від 24 січня 2024 року у справі №379/818/22 (провадження № 61-15064св23), від 22 травня 2024 року у справі № 916/1750/22, від 08 серпня 2024 року у справі № 917/1024/22. Посилаючись на статті 1, 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», заявник указує, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України та іншими законами. Рішення Київської міської ради, яким ОСОБА_1 передано у власність спірну земельну ділянку, прийнято з порушеннями законодавства України, тому воно не може бути підставою для набуття права власності. Суд апеляційної інстанції хибно ототожнив волевиявлення територіальної громади міста Києва з волевиявленням її представницького органу - Київської міської ради. Належним способом захисту прав територіальної громади міста Києва є негаторний позов про повернення земельної ділянки. Помилковими є висновки суду апеляційної інстанції щодо неналежно обраного позивачем способу захисту, зокрема у частині скасування записів про право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є офіційним визнанням і підтвердженням державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно. Відповідні записи формально наділяють відповідача певними юридичними правами щодо спірної земельної ділянки і одночасно позбавляють прав законного власника. Звертає увагу, що єдиною підставою для скасування державної реєстрації спірної земельної ділянки у Державному земельному кадастрі є судове рішення. Висновки суду апеляційної інстанції про порушення «справедливого балансу» суперечать висновкам про те, що використання власності не може завдавати шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі. Суд апеляційної інстанції не врахував, що втручання держави у право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого держава користується значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, отже, і нового володільця. Відповідач не міг не знати, що земельна ділянка знаходиться у межах прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро та на території ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». За таких обставин не можна вважати, що втручання у право власності ОСОБА_1 на об`єкт, який за умови добросовісної поведінки він не міг отримати у власність, є для нього надмірним тягарем. Заявник, пославшись на принцип «належного урядування», зазначив про неможливість перешкоджання державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. Відзиви на касаційну скаргу у визначений Верховним Судом строк не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами Рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у місті Києві» створено у місті Києві ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків» (пункт 14 додатку до рішення). Із урахуванням приписів статті 82 ЦПК України, фактичних обставин, встановлених постановою Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № 910/3724/14, суд першої інстанції встановив: - отримано наукове обґрунтування необхідності оголошення території центральної частини колишнього заповідника «Конча-Заспа» ландшафтним заказником місцевого значення; - на його підставі 02 грудня 1999 року створено об`єкт природно-заповідного фонду шляхом оголошення ландшафтним заказником місцевого значення; - 20 грудня 2002 року Державним управлінням екології та природних ресурсів у м. Києві видано відповідне охоронне зобов`язання № 4-2-8; - у 2003 році начальник Державного управління екології та природних ресурсів у м. Києві затвердив Положення про ландшафтний заказник місцевого значення «Острів Жуків»; - довідкою від 19 травня 2004 року Державне підприємство «Інститут Генерального плану міста Києва» Відкритого акціонерного товариства «Київпроект» підтвердило, що площа ландшафтного заказника «Острів Жуків» становить 1 794,6 га. Програмою розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та концепцією формування зелених насаджень у місті Києві, затвердженими рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, заказник «Острів Жуків» займає заплавну частину Канівського водосховища від гирла річки Віта до південної межі міста Києва, загальною площею 1 794,6 га (пункт 28 таблиці 23). Також пунктами 6, 9 вказаного рішення встановлено заборону на землях природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення та лісового фонду житлове, інше будівництво та господарську діяльність, що можуть негативно вплинути на стан цих територій чи перешкоджати їх використанню за цільовим призначенням та утримання до встановлення меж ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» від розгляду питань відведення земельних ділянок, які відповідно до рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 147/649 «Про оголошення природних об`єктів пам`ятками природи та заказниками місцевого значення у м. Києві», можуть бути включені до складу заказника. На підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 839/2908 ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування, 27 квітня 2010 року видано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЖ № 406745. Цим рішенням внесено зміни до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, переведено територію в межах, визначених проектом землеустрою, до території житлової садибної забудови, та внесено зміни до Програми розвитку зеленої зони м. Києва до 2010 року та концепції формування зелених насаджень в центральній частині міста, затвердженого рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381, виключивши з переліку озеленених територій загального користування міста Києва земельну ділянку площею 0,10 га на АДРЕСА_1 . Затверджено проект землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки ОСОБА_2 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. 27 квітня 2010 року вказану земельну ділянку площею 0,0952 га зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) в Державному земельному кадастрі з присвоєнням їй кадастрового номера 8000000000:90:402:0032, цільове призначення - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва; категорія земель - землі житлової та громадської забудови. 18 серпня 2010 року ОСОБА_2 відчужила земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:402:0032, на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 18 серпня 2010 року, зареєстрованого за №

674. Після набуття ОСОБА_1 спірної земельної ділянки у власність, на державному акті серії ЯЖ № 406745 від 27 квітня 2010 року про право власності на земельну ділянку проставлено відмітку про перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про що свідчить запис у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю від 27 грудня 2010 року № 07-7-05968. 17 лютого 2022 року на підставі рішення приватного нотаріуса Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень з індексним номером 63531058 проведено державну реєстрацію права власності із відкриттям розділу у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 за ОСОБА_1 . Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 квітня 2024 року встановлено, що рішення приватного нотаріуса Колесник О. І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2022 року з індексним номером 63531058, яким здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0952 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 за ОСОБА_1 , винесено на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 серпня 2010 року, зареєстрованого за №

674. Згідно з актом перевірки дотримання вимог земельного законодавства № ДК/8-А/2023, складеним 07 листопада 2023 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах території, яка за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків, а також розташована в межах об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків», прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро. Також вказана земельна ділянка частково огороджена парканом, не використовується, вільна від будь-якої забудови, вкрита зеленими насадженнями та частково розташована у межах акваторії затоки річки Дніпро. Із інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28 лютого 2024 року № 055-2026 та від 19 липня 2024 року № 055-6915 встановлено, що відповідно до схеми еколого-містобудівного прогнозу Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, спірна земельна ділянка потрапляє в межі природно-заповідного фонду, що підтверджується довідкою (витягом) з містобудівного кадастру. За інформацією Департаменту захисту довкілля та адаптації до зміни клімату виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 08 березня 2024 року № 077-1003 спірна земельна ділянка потрапляє в межі території, у межах якої мають бути визначені межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». За результатами огляду спірної земельної ділянки, проведеного під час розслідування кримінального провадження № 12023100000000823, внесеного до Єдиного державного реєстру досудового розслідування (далі - ЄДРДР) 08 серпня 2023 року, із залученням спеціаліста інженера-землевпорядника, складено протокол огляду від 27 лютого 2024 року, довідку інженера-землевпорядника від 03 березня 2024 року № 1/03 та план-схему земельних ділянок (у тому числі спірної) з відображенням меж земельних ділянок, меж об`єктів природно-заповідного фонду та положення прибережних захисних смуг. За результатами вказаного огляду встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 розташована в прибережній захисній смузі затоки річки Дніпро, на території об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Згідно з функціональним призначенням за Генеральним планом міста Києва, земельна ділянка знаходиться на території лугів та лугопарків. Крім того, частина спірної земельної ділянки, площею 0,0065 га, розташована в межах акваторії затоки річки Дніпро, виходить за межу урізу затоки річки Дніпро в її акваторію на 7,47 м. Із інформації Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 19 липня 2024 року встановлено, що відповідно до схеми еколого-містобудівного прогнозу Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року № 370/1804, спірна земельна ділянка потрапляє в межі природно-заповідного фонду, що підтверджується відповідною довідкою (витягом) з містобудівного кадастру. Із листа Головного управління екології та охорони природних ресурсів Київської міської ради від 07 жовтня 2009 року № 071/04-4-22/5439, яким погоджено проект відведення спірної земельної ділянки, встановлено, що згідно з чинною схемою меж ландшафтного заказника, що була затверджена рішенням Київської міської ради від 22 серпня 2007 року № 162/1996, земельна ділянка не входить до меж ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків острів». 09 грудня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Забарна Ю. М., подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності (том 2, а.с.105-109).

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Касаційна скарга заступника керівника Київської міської прокуратури підлягає задоволенню. Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)). Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Земельні відносини регулюються Конституцією України, ЗК України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами. За вимогами частини першої статті 59 ЗК України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Закон обмежив безоплатне передання в приватну власність земельних ділянок водного фонду можливістю такого передання замкнених природних водойм загальною площею до 3 га (частина друга статті 59 ЗК України), а надання громадянам у користування земельних ділянок у межах прибережних захисних смуг - переліком цілей, не пов`язаних із житловим будівництвом (частина четверта статті 59, пункт «г» частини другої статті 61, частина третя статті 62 ЗК України, частина третя статті 85, пункт 4 частини другої статті 89, частина перша статті 90 Водного кодексу України (далі - ВК України)), і встановив обмежений режим діяльності на відповідних ділянках (статті 61, 62 ЗК України, статті 89, 90 ВК України, абзац другий пункту 8.19 Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів і додаток 13 до цих правил). За змістом абзацу другого частини другої статті 178 ЦК України обмежено оборотоздатні об`єкти можуть бути визначені як в окремому законі, присвяченому оборотоздатності об`єктів, так і в інших законах, зокрема кодексах, які визначають правовий режим певних об`єктів. Отже, з огляду на норми статті 59, підпунктів «ґ», «е» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України тощо цивільний оборот земельних ділянок, які знаходяться у прибережних захисних смугах, є обмеженим законодавчо. Землі прибережних захисних смуг є землями водного фонду України, на які розповсюджується особливий порядок їх використання та надання їх у користування. Такі землі можуть змінювати володільця лише у випадках, прямо передбачених у ЗК України та ВК України. Тому зайняття земельної ділянки водного фонду з порушенням, зокрема, статті 59, підпункту «ґ» частини третьої статті 83, підпункту «г» частини третьої, підпункту «д» частини четвертої статті 84, частини третьої статті 93 ЗК України, статті 85, частини п`ятої статті 88 ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України). Власник земельної ділянки може вимагати, зокрема, усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою (частина друга статті 152 ЗК України). Залежно від обставин справи вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку суд може кваліфікувати як негаторний позов. Такий позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки. Власник земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18)). У постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам ЗК України є неможливим; розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього Кодексу (див., зокрема, висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19) та інших). Тому протиправне зайняття такої земельної ділянки або державну реєстрацію права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. За змістом наведених постанов та виходячи з обставин, встановлених у цих справах, зазначені висновки не застосовуються щодо заволодіння замкненими природними водоймами загальною площею до 3 гектарів, оскільки такі водойми можуть надаватися у власність приватним особам (стаття 59 ЗК України). Такі висновки зроблені, керуючись тим, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак таких земельних ділянок особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянки належать до водного фонду, набуття приватної власності на них є неможливим. Як відомо, якщо в принципі за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не призводять до заволодіння порушником такою ділянкою. Отже, як зайняття земельної ділянки водного фонду, так і наявність державної реєстрації права власності на таку ділянку за порушником з порушенням ЗК України та ВК України треба розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а належним способом захисту прав власника є негаторний позов (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 вересня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц(провадження № 14-740цс19) та інших). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (провадження № 14-76цс22) виснувала, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку. За таких умов ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику є негаторний, а не віндикаційний позов. У цивільному законодавстві закріплено об`єктивні межі застосування позовної давності, які встановлюються: (а) прямо (стаття 268 ЦК України); (б) опосередковано (із врахуванням сутності заявленої вимоги). Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зроблено висновок, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. Допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. У справі, яка переглядається, прокурор посилався на те, що спірна земельна ділянка незаконно вибула з власності територіальної громади міста Києва. Зокрема, вказував на таку послідовність вибуття цієї земельної ділянки з комунальної власності у власність відповідача: - 27 листопада 2009 року Київська міська рада на підставі рішення № 839/2908 передала у власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, за адресою: АДРЕСА_1 , за рахунок міських земель, не наданих у власність; - 27 квітня 2010 року ОСОБА_2 отримала державний акт на право приватної власності на земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:402:0032; - 18 серпня 2010 року земельну ділянку, кадастровий номер 8000000000:90:402:0032, за договором купівлі-продажу відчужено ОСОБА_1 - 14 лютого 2022 року на підставі рішення приватного нотаріуса Колесник О. І., у Єдиному державному реєстрі речових прав на нерухоме майно здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,0952 га, з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 за ОСОБА_1 . У позовній заяві прокурор просив скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, припинити право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку та зобов`язати відповідача повернути цю земельну ділянку територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради з одночасним скасуванням державної реєстрації спірної земельної ділянки з одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо неї речових прав та їх обтяжень. Частиною четвертою статті 82 ЦПК України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зобов`язуючи повернути спірну земельну ділянку територіальній громаді м. Києва та скасовуючи рішення державного реєстратора про речове право та державну реєстрацію земельної ділянки, суд першої інстанції встановив, що спірна земельна ділянка віднесена до ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» і заплави річки Дніпро та до зони охоронюваного ландшафту, про що прокурор надав: акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки № ДК/8-А/2023, складений 07 листопада 2023 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА); протокол огляду місця події від 27 лютого 2024 року; довідку інженера-землевпорядника з планом-схемою земельних ділянок, складену 03 березня 2024 року; інформацію Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28 лютого 2024 року № 055-2026 та від 19 липня 2024 року № 055-6915. Із акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства щодо об`єкта - земельної ділянки № ДК/8-А/2023, складеного 07 листопада 2023 року Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), встановлено, що спірна земельна ділянка розташована в межах території, яка відповідно до Генерального плану міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2022 року № 370/1804, за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків (існуючі), а також розташована в межах території об`єкта природно-заповідного фонду, прибережної захисної смуги річки Дніпро. За результатами огляду, зафіксованого в протоколі огляду місця події 27 лютого 2024 року прокурором відділу Спеціалізованої екологічної прокуратури Київської міської прокуратури, встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 розташована в прибережній захисній смузі затоки річки Дніпро, на території об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Згідно з функціональним призначенням за Генеральним планом міста, земельні ділянки знаходяться на території лугів та лугопарків. Земельні ділянки розташовані біля урізу води затоки річки Дніпро, а земельні ділянки з кадастровими номерами: 8000000000:90:402:0030, 8000000000:90:402:0031, 8000000000:90:402:0032, частково розташовані в межах акваторії затоки річки Дніпро. Згідно з інформацією Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 28 лютого 2024 року № 055-2026 та від 19 липня 2024 року № 055-6915, відповідно до Генерального плану міста Києва та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року, затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2022 року № 370/1804, спірна земельна ділянка за функціональним призначенням належить до території лугів та лугопарків. Відповідно до інформації сертифікованого інженера-землевпорядника ОСОБА_3 , складеної за результатами огляду земельних ділянок 27 лютого 2024 року, відстань від лінії урізу води затоки річки Дніпро до межі земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0032 складає 7,47 м, площа земельної ділянки у межах водойми - 0,0065 га. Розташування спірної земельної ділянки у межах об`єкта природно-заповідного фонду підтверджується, у тому числі довідками (витягами) з містобудівного кадастру, які містять відомості про функціональне призначення територій та планувальні обмеження відповідно до Програми розвитку зеленої зони міста Києва до 2010 року та затверджених рішенням Київської міської ради від 19 липня 2005 року № 806/3381. Відповідно до наданих картографічних матеріалів зі схемами розміщення спірної земельної ділянки з відповідними графічними позначеннями, сформованими, зокрема, за даними Публічної кадастрової карти, спірна земельна ділянка розташована у межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків». Оскільки спірна земельна ділянка знаходиться в межах ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та заплави річки Дніпро, тому є землями природно-заповідного та водного фонду, надання її у приватну власність заборонено відповідно до вимог чинного законодавства України. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у подібній за предметом справі № 752/8908/24 (провадження № 61-4274св26) за позовом керівника Київської міської прокуратури в інтересах Київської міської ради до ОСОБА_1 (земельна ділянка, кадастровий номер 8000000000:90:402:0031) та у постановах Верховного Суду від 16 квітня 2025 року у справі № 752/2330/19 (провадження № 61-7624св24), від 30 травня 2024 року у справі № 752/2342/19 (провадження № 61-5738св24), від 30 вересня 2025 року у справі № 752/15928/22 (провадження № 61-772св25), від 03 червня 2026 року у справі № 752/8908/24 (провадження № 61-4274св26) і така практика Верховного Суду є усталеною. Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, оскільки вони зроблені на підставі доказів, зібраних з урахуванням вимог статей 77-78, 80-82 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції вказаних висновків не спростував, натомість уважав, що оскільки земельна ділянка незаконно передана у приватну власність на підставі рішення Київської міської ради, то прокурор не мав звертатися до суду з позовом в її інтересах. Апеляційний суд вважав, що оскільки прокурор не залучив Київську міську раду до участі у справі як співвідповідача, це є підставою для відмови у задоволенні позову. Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке. Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. Відповідно до частини першої статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Згідно з частиною восьмою статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб`єктів. Об`єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом. Воля територіальної громади як власника, може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 05 жовтня 2016 року у справі № 916/2129/15, від 25 січня 2017 року у справі № 916/2131/15, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 916/2130/15, від 24 січня 2024 року у справі № 379/818/22 (провадження № 61-15064св23), на які, як на підставу касаційного оскарження, посилався заявник. Розпорядження майном органу місцевого самоврядування не у спосіб та не у межах повноважень, передбачених законом, не може бути оцінено як вираження волі територіальної громади, тому відчужене таким чином майно підлягає поверненню на підставі, зокрема статті 391 ЦК України. Суд першої інстанції, з яким в цій частині погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що спірна земельна ділянка вибула з власності територіальної громади міста Києва на підставі рішення її розпорядника - Київської міської ради, яке розпорядник прийняв не у відповідності до вимог законодавства, зокрема статті 19 Конституції України, та не в інтересах територіальної громади. Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю. Прокурор звернувся до суду з цим позовом в інтересах територіальної громади міста Києва, розпорядником якої є Київська міська рада, з негаторним позовом про усунення перешкод у здійсненні правом користування та розпорядження своїм майном. Прокурор вимагав, щоб суд надав захист її (територіальної громади міста Києва) праву на землю, заявляючи вимоги про усунення перешкод шляхом припинення дій, що порушують право та відновлюють становище, яке існувало до порушення права (том 1, а.с. 25, 26). Отже, позов у цій справі поданий у межах спору про право користування земельною ділянкою, в якому територіальна громада міста Києва є учасником цивільних відносин та стороною спору. Територіальна громада здійснює свої цивільні права та обов`язки через орган місцевого самоврядування в межах його компетенції, встановленої законом, - Київську міську раду, в інтересах якої і діє прокурор. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 червня 2024 року у справі № 925/1133/18 (провадження № 12-60гс23, пункти 116,117) вказала, що в процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача. При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор. У свою чергу Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (провадження № 14-206цс21), пункт 9.67; від 05 липня 2023 року у справі № 912/2797/21 (провадження № 12-32гс22), пункт 8.13; від 12 вересня 2023 року у справі № 910/8413/21 (провадження № 12-9гс23), пункт 180). Оскільки на підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року № 839/2908 ОСОБА_2 видано державний акт про право власності на спірну земельну ділянку серії ЯЖ № 406745 від 27 квітня 2010 року, зазначене рішення в частині передачі ОСОБА_2 у приватну власність земельної ділянки площею 0,10 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1 вичерпало свою дію виконанням і його скасування не відновить порушених прав територіальної громади міста Києва. Крім того, Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 01 липня 2026 року у справі № 922/1414/20 (провадження № 12-19гс26) аналізуючи питання захисту інтересів територіальної громади внаслідок незаконних дій органу місцевого самоврядування, дійшла висновків, що наділення прокурора статусом самостійного позивача у таких спорах нівелює сутність представництва, оскільки прокурор не є суб?єктом владних повноважень щодо розпорядження комунальним майном і не може підміняти собою орган місцевого самоврядування. Отже, за позовом прокурора міська рада повинна набувати статусу позивача (особи, в інтересах якої подано позов і чиї права відновлюються), а відповідачем має бути виключно особа, яка є набувачем майна за незаконним договором. Незаконні дії міської ради в минулому є предметом доказування та підставою позову, але не роблять її відповідачем у майновому спорі про повернення майна громаді. Натомість суд апеляційної інстанції помилково вважав, що незалучення прокурором до участі у цій справі Київську міську раду як співвідповідача, тобто органу, який сам порушив права, є підставою для відмови у задоволенні позову. Щодо відповідності позовних вимог належному способу захисту Слід звернути увагу на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22 (провадження № 14-75цс25) щодо відповідності позовних вимог належному способу захисту, а саме: «110. Оскільки предметом негаторного позову є вимога позивача про усунення будь-яких перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, а підставою негаторного позову є обставини, що підтверджують вчинення відповідачем дій, що перешкоджають власнику майна використовувати належні йому права, позивач, з огляду на характер порушень, самостійно визначає спосіб, у який він вбачає можливим їх усунути…[…]…115. Таким чином, коли власник землі обґрунтовує позовні вимоги наявністю перешкод у користуванні чи розпорядженні земельною ділянкою (безпідставним фактичним користуванням майном або реєстрацією речового права іншої особи), то залежно від позовних вимог, характеру порушених прав та фактичних обставин справи суд, якщо негаторний позов визнано обґрунтованим, може захистити права такого власника в незаборонений законом спосіб, спрямований на усунення порушень (у тому числі й шляхом повернення землі, визнання відсутнім права оренди, скасування державної реєстрації речового права)». Встановивши, що відповідач фактично користується спірною земельною ділянкою, створюючи перешкоди у її користуванні власнику (територіальній громаді міста Києва), суд першої інстанції правильно вважав, що в цьому випадку належним способом захисту прав власника земельної ділянки, яке порушене, є усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом заявлення негаторного позову до останнього користувача шляхом зобов`язання повернути земельну ділянку, скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права. При цьому, скасовуючи державну реєстрацію земельної ділянки, суд першої інстанції врахував положення статей 3, 10, 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр». Згідно з абзацом четвертим частини десятої статті 24 Закону України «Про державний земельний кадастр» державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки. Зазначене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24 грудня 2021 року у справі № 158/1653/18 (провадження № 61-6997св19). Суд апеляційної інстанції вказаного не врахував, помилкового вважав, що прокурор обрав спосіб захисту, який не відновить порушених прав позивача (територіальної громади міста Києва). Щодо оцінки пропорційного втручання держави у право на мирне володіння майном Верховний Суд у постанові від 03 червня 2026 року у подібній за предметом справі № 752/8908/24 (провадження № 61-4274св26) вказав, що суди встановили, що відповідач ( ОСОБА_1 ) мав можливість дізнатися про правовий режим спірної земельної ділянки, а повернення спірної земельної ділянки у комунальну власність територіальної громади м. Києва не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності відповідача. Частиною третьою статті 13 Конституції України визначено, що власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина сьома статті 41 Конституції України, частина третя статті 1 ЗК України). Кожен має право на безпечне для життя і здоров`я довкілля (частина перша статті 50 Конституції України). Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві. Певні права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності, а отже, і «майном». Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, наприклад, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Трегубенко проти України» від 02 листопада 2004 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. Втручання держави у право на мирне володіння майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм та не суперечити принципам верховенства права. Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу держави у право на мирне володіння майном, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» має широке значення (рішення ЄСПЛ від 23 листопада 2000 року у справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того, ЄСПЛ також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення ЄСПЛ від 02 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»). Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». З питань оцінки «пропорційності», як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, ЄСПЛ визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах. Отже, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність чи у довготривалу оренду, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте, поведінка особи, в якої майно витребовується. Одночасно з додержанням принципу «пропорційності» оцінюється й дотримання принципу «належного урядування». Принцип «належного урядування», як правило, не має заважати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, що є наслідком їхньої власної недбалості. З іншого боку, потреба у виправленні минулої несправедливості не має становити непропорційне втручання у право, щойно набуте особою, яка добросовісно покладалась на законність дій державного органу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Вукушіч проти Хорватії», № 69735/11, від 31 травня 2016 року; «Бєнаровіч та інші проти Литви», № 70520/10, 21920/10, 41876/11, від 12 червня 2018 року). За усталеною практикою ЄСПЛ, при скасуванні помилково наданих майнових прав принцип «належного урядування» може покладати на державні органи обов`язок діяти оперативно у виправленні їхньої помилки, а також потребувати виплати адекватної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишнім добросовісним власникам (рішення у справах «Кривенький проти України» № 43768/07, від 16 лютого 2017 року, «Рисовський проти України», № 29979/04, від 20 жовтня 2011 року). Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, (провадження № 14-317цс19)). Тож лише у разі дотримання всіх критеріїв трискладового тесту можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься. У спорах стосовно прибережних захисних смуг, земель лісогосподарського призначення, інших земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави, остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина третя статті 13, частина сьома статті 41, частина перша статті 50 Конституції України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункт «а» частина перша статті 91 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18) та інші). Майнове право особи можна припинити в разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства і таке втручання у мирне володіння майном є пропорційним до цілей, які це втручання переслідувало. Верховний Суд установив, що предметом спору є повернення у комунальну власність земельну ділянку природно-заповідного, водного фонду. Земельна ділянка, про яку йдеться в цій справі, є «майном» для цілей статті 1 Першого протоколу до Конвенції. За вказаних обставин «суспільним», «публічним» інтересом звернення прокурора до суду з негаторним позовом до ОСОБА_1 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності під час вирішення суспільно важливого та соціально значущого питання - передачі у користування громадянам земель природо-заповідного та водного фонду, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю, захист такого права шляхом повернення державі земельної ділянки. «Суспільним», «публічним» інтересом у вимогах прокурора можна вважати також забезпечення охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення, засмічення та інших дій, які можуть погіршити його природний стан, завдавати шкоди здоров`ю людей, спричинити зменшення рибних запасів та інших об`єктів водного промислу, завдати інших екологічних проблем. Ураховуючи положення статті 82 ЦПК України, встановлено, що ОСОБА_1 не мав перешкод у доступі до законодавства й у силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки, проявивши розумну обачність, мав і повинен був знати про те, що ділянка перебуває у межах прибережної захисної смуги та в зоні охоронюваного ландшафту, а тому вибула з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить під обґрунтований сумнів добросовісність відповідача під час набуття земельної ділянки у власність. За таких обставин повернення спірної земельної ділянки, кадастровий номер 8000000000:90:402:0032, від ОСОБА_1 у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право власності відповідача. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції та надаючи оцінку «справедливому балансу» між інтересами суспільства та відповідача, мав урахувати фактичні обставини справи, практику ЄСПЛ щодо застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Крім того, слід звернути увагу на рішення ЄСПЛ від 19 березня 2026 року у справі «Галина Степанівна Нога проти України» (заява № 45763/20). У цій справі суд дійшов висновку, що повернення спірної земельної ділянки лісогосподарського призначення у власність держави переслідувало легітимну мету забезпечення дотримання принципу верховенства права і відповідало суспільним інтересам, а заявниця, придбавши таку ділянку, не проявила належної обачності та свідомо прийняла ризики, пов`язані з її придбанням. Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, ЄСПЛ не встановив порушення справедливого балансу між суспільними та приватними інтересами. Суд наголосив, що заявниця мала проявити особливу обачність перед укладенням договору купівлі-продажу, оскільки могла знати про належність ділянки до особливої категорії земель і ризик припинення права власності на неї, зважаючи на судові провадження про право розпорядження цією землею, які тривали у 2004-2010 роках. ЄСПЛ також звернув увагу на істотну різницю між ціною, сплаченою заявницею за земельну ділянку (75 055 грн, приблизно 6800 євро), та її оціночною вартістю (528 366 грн, приблизно 48 500 євро), що викликало сумніви в законності укладеного договору купівлі-продажу. Надаючи оцінку дотриманню принципу пропорційності, з огляду на обставини справи, практику ЄСПЛ, Суд дійшов висновку, що незважаючи на відсутність перспективи отримання компенсації за вилучене майно, заявниця не проявила належної обачності та свідомо прийняла ризики, пов`язані з придбанням спірної земельної ділянки, а тому підстав для висновку про порушення справедливого балансу інтересів у цій справі немає. Верховний Суд констатує, що повернення спірної земельної ділянки, яка є землями природно-заповідного та водного фонду, у власність територіальної громади міста Києва переслідуватиме легітимну мету забезпечення дотримання принципу верховенства права і відповідатиме суспільним інтересам, а ОСОБА_1 , придбавши таку ділянку, не проявив належної обачності та свідомо прийняв ризики, пов`язані з її придбанням. Повернення земельної ділянки від відповідача, на переконання Верховного Суду, є законним, пропорційним та виправданим заходом, який переслідує легітимну мету та необхідний у демократичному суспільстві, не суперечить принципу «належного урядування» та не порушує статтю 1 Першого протоколу до Конвенції. Отже, постанову суду апеляційної інстанції слід скасувати, а рішення суду першої інстанції - залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину шляхом уточнення в редакції цієї постанови у частині оцінки «справедливого балансу» між інтересами суспільства та інтересами відповідача в площині статті 1 Першого протоколу до Конвенції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону. У справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені повно. За таких обставин касаційну скаргу слід задовольнити, постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 року скасувати, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину шляхом уточнення в редакції цієї постанови. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Прокурор за подачу касаційної скарги сплатив судовий збір у розмірі 23 680,00 грн, який підлягає стягненню з відповідача. Керуючись статтями 400, 409, 413, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити. Постанову Київського апеляційного суду від 30 липня 2025 рокускасувати, рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 13 лютого 2025 року залишити в силі, змінивши його мотивувальну частину шляхом уточнення в редакції цієї постанови. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Київської міської прокуратури судовий збір у розмірі 23 680,00 грн (двадцять три тисячі шістсот вісімдесят гривень 00 коп.). Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець Ю. В. Черняк