Постанова КГС ВС № 904/186/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 року м. Київ cправа № 904/186/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І. представники учасників справи в судове засідання не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гоптарєвої Ірини Володимирівни на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі № 904/186/25 за позовом Фізичної особи-підприємця Гоптарєвої Ірини Володимирівни до Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 про визнання недійсними результату електронного аукціону, договору купівлі-продажу, В С Т А Н О В И В: У січні 2025 року Фізична особа-підприємець Гоптарєва Ірина Володимирівна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, в якому просила суд: визнати недійсними результати електронного аукціону № SРЕ001-UА-20241024-84950 від 07.11.2024 об`єкта малої приватизації - нежитлової будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації - нежитлової будівлі, за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами електронного аукціону з умовами придбаного фізичною особою ОСОБА_1, посвідченого 17.12.2024 приватним нотаріусом Криворізького районного нотаріального округу Чорною О.С. в реєстрі за № 1644. В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що проведення спірного аукціону відбулося із грубими порушеннями вимог Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», а саме: не внесена обов`язкова інформація про включення об`єкта до переліку майна, що підлягає приватизації при проведенні електронного аукціону № SPE001-UA-20241024-84950, на об`єкт RGL001-UA-2021831-08042, не внесено рішення про передачу об`єкта на приватизацію, а також, що аукціон було оголошено та проведено без урахування переважного права орендаря на оренду нежитлового приміщення та надання йому відповідної можливості для реалізації такого переважного права на його участі в аукціоні. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 (суддя Ярошенко В.І.), залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2026 (колегія суддів у складі: Парусніков Ю.Б.- головуючий, Іванов О.Г., Вінніков С.В.), у задоволенні позову відмовлено. Судами обох інстанцій встановлено, що 12.06.2024 ФОП Гоптарєва Ірина Володимирівна звернулась до відповідача із заявою, у якій порушила питання щодо приватизації нежитлової будівлі загальною площею 27,70 кв.м, розташованої за адресою: вул. Українських добровольчих батальйонів, буд. 16-В, м. Кривий Ріг, шляхом її продажу на електронному аукціоні із застосуванням електронної торгової системи, причому на момент подання цієї заяви об`єкт перебував у її орендному користуванні. 07.11.2024 ФОП Гоптарєвій І.В. стало відомо про проведення електронного аукціону № SPE001-UA-20241024-84950 з продажу вказаного об`єкта малої приватизації. Позивачка зазначає, що є діючим орендарем зазначеного об`єкта на підставі договору оренди № І-12 від 22.10.2021, укладеного з Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради строком на 5 років - до 22.10.2026 включно та на момент виникнення спірних правовідносин належним чином виконувала свої зобов`язання за цим договором. 25.09.2024 Криворізькою міською радою прийнято рішення № 3078 «Про внесення змін до рішення міської ради від 26.01.2024 № 2470 «Про затвердження переліків об`єктів комунальної власності міста, що підлягають приватизації та за якими продовжується термін приватизації у 2024 році» і приватизацію об`єкта нерухомого майна за адресою: вул. Українських добровольчих батальйонів, буд. 16-В, м. Кривий Ріг», яким передбачено приватизацію вказаної нежитлової будівлі, що було оприлюднено на офіційному вебсайті міської ради та в електронній торговій системі Prozorro Продажі. У межах підготовки до приватизації 14.10.2024 відбулося засідання аукціонної комісії щодо продажу об`єктів комунальної власності, а 22.10.2024 в електронній торговій системі (ЕТС) оприлюднено інформаційне повідомлення про продаж об`єкта (ідентифікатор JAS001-UA-20241022-69236). 07.11.2024 проведено електронний аукціон № SPE001-UA-20241024-84950, за результатами якого переможцем визначено ОСОБА_1, що оформлено протоколом про результати електронного аукціону, сформованим 18.11.2024 та затвердженим наказом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради № 108-п від 27.11.2024. У подальшому, 17.12.2024 між Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу вказаного об`єкта малої приватизації. Посилаючись на те, що як орендар, який належно виконує умови договору, позивач має переважне право на придбання (викуп) об`єкта оренди у разі його продажу, однак таке право не було забезпечене, зокрема її не було належним чином повідомлено про прийняття рішення щодо приватизації об`єкта та проведення аукціону, ФОП Гоптарєва І.В. звернулась до суду з позовом у даній справі, у якому просила визнати недійсними результати електронного аукціону № SPE001-UA-20241024-84950 від 07.11.2024 та визнати недійсним укладений 17.12.2024 договір купівлі-продажу об`єкта малої приватизації, посилаючись на положення ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України як на підставу недійсності правочину. Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: - переважне право орендаря у спірних правовідносинах не означає автоматичного набуття права на придбання об`єкта, а підлягає реалізації у спосіб, визначений Законом, зокрема шляхом участі в аукціоні на загальних засадах або у випадках, прямо передбачених законом, - шляхом викупу. Частиною 2 ст. 18 Закону визначено перелік умов, за яких орендар одержує право на викуп орендованого майна. Позивачем не надано доказів наявності у нього вказаних умов; - всі етапи приватизації відповідають законодавству: включення об`єкта до переліку, оприлюднення інформації в ЕТС та проведення аукціону. Інформаційне повідомлення містило всі необхідні відомості, включно з чинним договором оренди; - за відсутності встановленого компетентним органом факту вчинення антиконкурентних узгоджених дій, а також з огляду на недоведеність обставин, які б свідчили про спотворення результатів аукціону, доводи ФОП Гоптарєвої І.В. ґрунтуються на припущеннях і не можуть бути покладені в основу скасування результатів торгів; - позивачем не доведено наявності жодної з передбачених Законом підстав недійсності правочину, а також не підтверджено факту порушення чи оспорення її суб`єктивних цивільних прав або охоронюваних законом інтересів у зв`язку з укладенням спірного договору. Самі лише припущення щодо можливих порушень процедури чи недобросовісності сторін не можуть бути підставою для визнання правочину недійсним. Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернулась до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржені судові рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права (ст. 86 ГПК України) і неправильним застосуванням норм матеріального права: ст. 777 ЦК України, ст.ст. 2, 11, 13, 15, 18, 21 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна» в комплексі з нормами Порядку проведення електронних аукціонів для продажу об`єктів малої приватизації та визначення додаткових умов продажу, затвердженого постановою КМУ від 10.05.2018 № 432, та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою КМУ від 03.06.2020 № 483, - щодо порушення встановленої процедури підготовки та проведення малої приватизації об`єкта комунальної власності, ненадання органом приватизації офіційної відповіді на заяву чинного орендаря про приватизацію та невнесення актуальних відомостей про об`єкт оренди до електронної торгової системи (ЕТС), що позбавило скаржника можливості реалізувати своє переважне право на придбання орендованого майна та заблокувало участь в електронному аукціоні; ст.ст. 15, 16, 202, 203, 215, 228, 236, 656 ЦК України в комплексі з нормами ст.ст. 5, 6, 50, 51 Закону України «Про захист економічної конкуренції» - щодо правової природи електронного аукціону як багатостороннього правочину та наявності антиконкурентних узгоджених дій (змови) між учасниками торгів, що призвели до штучного спотворення результатів конкурентного відбору, усунення змагальності, маніпулювання ціною та укладення договору купівлі-продажу з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, що є правовою підставою для визнання результатів торгів та похідного договору недійсними. Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, а саме - судами не враховано висновків Верховного Суду та Верховного Суду України, викладених у постановах: - від 06.04.2016 у справі № 3-242гс16, від 29.11.2017 у справі № 668/5633/14-ц, від 18.11.2015 у справі № 6-1884цс15, від 25.11.2015 у справі № 6-1749цс15, від 13.04.2016 у справі № 6-2988цс15, від 29.06.2016 у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 10.07.2019 у справі № 462/2232/16, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 щодо необхідності встановлення судами під час вирішення спорів про визнання торгів недійсними порушень вимог законодавства при їх проведенні, які безпосередньо вплинули на результат торгів, а також факту порушення цими діями суб`єктивних прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює; - від 13.01.2022 у справі № 914/2860/20, від 04.02.2025 у справі № 910/619/24, від 21.11.2024 у справі № 910/16639/21, від 18.12.2025 у справі № 910/15446/24 (у яких здійснено посилання на постанови від 07.11.2019 у справі № 914/1696/18, від 13.08.2019 у справі № 916/2670/18, від 05.08.2019 у справі № 922/2513/18) щодо обов`язку судів досліджувати обставини наявності антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів (аукціонів), виходячи з усієї сукупності доказів, їх вірогідності та взаємозв`язку відповідно до вимог ст. 86 ГПК України, враховуючи, що така змова усуває змагальність і не обов`язково має матеріальне втілення у вигляді письмових угод учасників; - від 07.02.2018 у справі № 910/131/17, від 14.06.2018 у справі № 925/1219/17, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 та постанові Верховного Суду від 16.12.2025 у справі № 917/1998/19/23 щодо загальних вимог недійсності правочинів відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та обов`язку суду оцінювати правочин на предмет його нікчемності чи недійсності у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, публічному порядку та за наявності усвідомлення сторонами протиправності своєї поведінки; - від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 щодо безумовного застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), відповідно до якого неправильна юридична кваліфікація спірних відносин сторонами не звільняє суд від обов`язку самостійно визначити та застосувати належні приписи юридичних норм. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.05.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 07.07.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 10.06.2026. До Касаційного господарського суду 09.06.2026 від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому представник просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у них висновків та помилковість доводів скаржника. Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке. Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).) При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин. На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Так скаржник в якості підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, посилається, зокрема, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах - від 07.02.2018 у справі № 910/131/17, від 14.06.2018 у справі № 925/1219/17, від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18, від 07.10.2020 у справі № 911/2574/18, від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, від 28.02.2019 у справі № 646/3972/16-ц, а також у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц, від 12.10.2021 у справі № 910/17324/19, від 02.11.2021 у справі № 917/1338/18 та постанові Верховного Суду від 16.12.2025 у справі № 917/1998/19/23 щодо загальних вимог недійсності правочинів відповідно до ст.ст. 203, 215 ЦК України та обов`язку суду оцінювати правочин на предмет його нікчемності чи недійсності у разі недодержання вимоги щодо його відповідності інтересам держави і суспільства, публічному порядку та за наявності усвідомлення сторонами протиправності своєї поведінки. Водночас колегія суддів звертає увагу на висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21, щодо критеріїв звернення до суду в інтересах держави на підставі ч. 3 ст. 228 ЦК України, а саме що визначати, в чому полягає чи може полягати порушення інтересів держави та оспорювати на цій підставі правочин у суді може тільки суб`єкт, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями (незалежно від наявності статусу юридичної особи), або прокурор, який у встановленому порядку, виконуючи субсидіарну роль, може представляти державу в судовому провадженні замість відповідного компетентного суб`єкта, який усупереч вимогам закону не здійснює захист інтересів держави або робить це неналежно (п. 8.16). Крім цього, колегія суддів враховує позицію викладену у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 19.12.2025 у справі № 922/3456/23, у якій зазначено, що "Ця норма (ч. 3 ст. 228 ЦК України) не може бути застосована у випадку порушення суб`єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, зокрема законодавства про захист конкуренції." (п. 105). Водночас позивач, по-перше, не обґрунтовував свій позов ч. 3 ст. 228 ЦК України, і, по-друге, не є суб`єктом, наділений у спірних правовідносинах владними повноваженнями. Попри це, за ч.ч. 1-5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно з ч.ч. 1 та 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Тобто невідповідність правочину нормам Закону може бути підставою для визнання його недійсним, зокрема, згідно зі ст. 203 ЦК України, про що також зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі № 918/1043/21. Закон України «Про захист економічної конкуренції» є нормативно-правовим актом (законом), який ґрунтується на нормах Конституції України, а тому невідповідність правочину цьому Закону може бути підставою для визнання його недійсним згідно зі ст. 203 ЦК України, ст. 227 ЦК України. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 922/2012/21. Водночас, як правильно зазначив суд апеляційної інстанції, встановлення факту вчинення антиконкурентних узгоджених дій належить до повноважень компетентного органу - Антимонопольного комітету України. Відсутність відповідного рішення такого органу унеможливлює визнання наведених доводів належно доведеними в межах даної справи. Відтак, за відсутності встановленого компетентним органом факту вчинення антиконкурентних узгоджених дій, доводи ФОП Гоптарєвої І.В. ґрунтуються на припущеннях і не можуть бути покладені в основу скасування результатів аукціону. Отже, доводи скаржника про недослідження судами антиконкурентних узгоджених дій учасників аукціону Верховним Судом відхиляються. Стосовно ж посилань скаржника на інші постанови Верховного Суду та Верховного Суду України (від 06.04.2016 у справі № 3-242гс16, від 29.11.2017 у справі № 668/5633/14-ц, від 18.11.2015 у справі № 6-1884цс15, від 25.11.2015 у справі № 6-1749цс15, від 13.04.2016 у справі № 6-2988цс15, від 29.06.2016 у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 10.07.2019 у справі № 462/2232/16, від 19.08.2020 у справі № 915/1302/19 щодо необхідності встановлення судами під час вирішення спорів про визнання торгів недійсними порушень вимог законодавства при їх проведенні, які безпосередньо вплинули на результат торгів, а також факту порушення цими діями суб`єктивних прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює; - від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 щодо безумовного застосування принципу jura novit curia ("суд знає закони"), відповідно до якого неправильна юридична кваліфікація спірних відносин сторонами не звільняє суд від обов`язку самостійно визначити та застосувати належні приписи юридичних норм), то колегія суддів їх відхиляє, оскільки викладені у них правові позиції мають загальний характер, сформульовані за інших фактичних обставин та не свідчать про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах. У наведених скаржником постановах Верховного Суду викладено загальні доктринальні принципи (зокрема, щодо суті принципу jura novit curia та загальних умов, за яких порушення процесу проведення торгів впливає на права заінтересованих осіб). Проте ці висновки не визначають і не змінюють специфіки застосування норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах. Принцип jura novit curia зобов`язує суд самостійно застосувати закон, але не надає суду повноважень замінювати собою спеціальні органи у встановленні фактів або нівелювати встановлені законом правила доказування. Так суди обох інстанцій, на підставі аналізу наявних у справі доказів та встановлених фактичних обставин справи дійшли висновків, що всі етапи приватизації відповідають законодавству: включення об`єкта до переліку, оприлюднення інформації в ЕТС та проведення аукціону, а інформаційне повідомлення містило всі необхідні відомості, включно з чинним договором оренди. При цьому суди зазначили, що законодавство не встановлює обов`язку індивідуального повідомлення орендаря про дату аукціону на стадії до включення об`єкта до переліку приватизації, а належним способом інформування є оприлюднення інформації в електронній торговій системі після прийняття рішення про приватизацію. Відтак, за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень, а відтак підстави для їх скасування відсутні. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення, судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги. Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, - П О С Т А Н О В И В: Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Гоптарєвої Ірини Володимирівни залишити без задоволення. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.03.2026 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі № 904/186/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Могил С.К. Судді: Волковицька Н.О. Случ О.В.