Постанова 4806 № 308/14201/25

Справа № 308/14201/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 10 липня 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В., суддів Джуги С.Д., Собослоя Г.Г. розглянувши у порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, за наявними в матеріалах справи доказами, цивільну справу за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Таскомбанк» на заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2026 року, ухвалене головуючим суддею Деметрадзе Т.Р., в справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості встановив: У вересні 2025 року АТ «Таскомбанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 02.07.2021 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6405497793, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 56 969 гривень зі строком користування 24 місяці. Річні проценти становлять 0,01% від суми боргу та щомісячні 2,70% від суми кредиту. Реальна річна процентна ставка становить 77,27% річних. 06.07.2021 права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі Договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2021. Відповідно до умов цього Договору та Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 позивач став новим кредитором. Станом на 01.05.2025 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №6405497793 від 02.07.2021 становить 77 501,15 гривень, з яких: 40 788,62 гривень заборгованість по тілу кредиту; 6 гривень заборгованість по процентам річним; 36 706,53 гривень заборгованість по щомісячним процентам. З огляду на вищенаведене просить стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором №6405497793 від 02.07.2021 у загальному розмірі 77 501,15 гривень, а також сплачений судовий збір у сумі 2 422,40 гривень. Заочним рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2026 року, у задоволенні позову відмовлено. Суд мотивуючи відмову у задоволенні позову вказав, що незрозумілим є той факт, яким чином право вимоги за Кредитним договором №405497793, який був укладений 02.07.2021 між ТОВ «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 , перейшло до АТ «Таскомбанк», оскільки Договір факторингу № ТАСЦФР-10-2016 був укладений 07.10.2016. Тобто, договір факторингу № ТАСЦФР-10-2016 був укладений значно раніше, ніж відповідач уклав Кредитний договір №6405497793, додаткових угод щодо продовження терміну дії даного Договору факторингу суду позивачем не надано. В матеріалах справи відсутній доказ оплати за договором факторингу №ТАСЦФР-10-2016. Не погоджуючись із вказаним заочним рішенням суду АТ «Таскомбанк» подало апеляційну скаргу на заочне рішення суду першої інстанції, в якій просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким заявлені позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. На переконання представника позивача, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права та за неповного з`ясування обставин справи. Вказує, що вимога є індивідуалізована якраз-таки через підписання Реєстру права вимоги до Договору про відступлення права вимоги № ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 року від 06.07.2021 року, де вказаний саме договір, який укладений між первісним кредитором та відповідачем. Таким чином, суд першої інстанції недостатньо дослідив цю обставину. Тобто, позивачем доведено факт набуття відповідних прав вимоги до відповідача. Зазначає, що в матеріалах справи наявна платіжна інструкція, яка підтверджує оплату послуг згідно договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016. Відзиву на апеляційну скаргу не подано. Згідно ч.1 ст.368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ч.1 ст.369 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З огляду на те, що предметом оскарження в суді апеляційної інстанції є рішення суду у справі з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, дана справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, апеляційний суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Апеляційним судом встановлено, що 02.07.2021 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6405497793, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 56 969 гривень зі строком користування 24 місяці. Річні проценти становлять 0,01% від суми боргу та щомісячні 2,70% від суми кредиту. Реальна річна процентна ставка становить 77,27% річних. Згідно п. 2.1. Кредитного договору, ОСОБА_1 своїм підписом підтвердив, що ТОВ «ФК «ЦФР» у відповідності до вимог чинного законодавства, у чіткій та зрозумілій формі ознайомило його з інформацією вказаною в ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. 6, 9 Закону України «Про споживче кредитування», ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» та іншою інформацією. Відповідно до п. 3.2. Кредитного договору, цей Договір, Паспорт кредиту №5497793 та Умови отримання фінансових кредитів ТОВ «ФК «ЦФР» редакція від 16.06.2021, складають єдиний кредитний договір. Позичальник підписавши цей Договір підтверджує, що свій примірник цього Договору він отримав. З порядку повернення кредиту зазначеному у паспорті кредиту, вбачається, що відповідач повинен був вносити щомісячно кошти в розмірі 3 912,13 гривень. Позивач зазначає, що станом на 01.05.2025 заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №6405497793 від 02.07.2021 становить 77 501,15 гривень, з яких: 40 788,62 гривень заборгованість по тілу кредиту; 6 гривень заборгованість по процентам річним; 36 706,53 гривень заборгованість по щомісячним процентам. 07.10.2016 між ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» укладено договір про відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016, у відповідності до умов цього Договору Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор набуває Права вимоги Первісного кредитора за Кредитними договорами та Договорами забезпечення до них та сплачує Первісному кредитору за відступлення Правами вимоги грошові кошти у сумі, що дорівнює Ціні Договору у порядку та строки, встановлені цим Договором. У п. 2.2. Договору відступлення прав вимоги зазначено, що Сторони погодили, що Первісний кредитор має право щодня відступати Новому кредитору свої Права вимоги до Позичальників, а Новий кредитор зобов`язаний набувати такі Права вимоги, шляхом підписання відповідних Реєстрів прав вимог (зразок наведено у Додатку 1 до цього Договору) із зазначенням Ціни договору та розміру Заборгованості Позичальника. Підписання відповідних Реєстрів прав вимог є невід`ємною частиною цього Договору. Передача Кредитних справ за Кредитними договорами регламентується окремим Договором зберігання, що укладається між Сторонами. Розмір Заборгованостей Позичальників, Права вимог до яких відступаються згідно Реєстру прав вимог, вказується у кожному окремому Реєстрі до цього Договору. Реєстр прав вимог складається Сторонами із паперовому та електронному вигляді (у форматі xls). Реєстр прав вимог в паперовому носії (з основною інформацією за Кредитним договором) підписується уповноваженими представниками Сторін і скріплюється печатками Сторін. Реєстр прав вимог на електронному носії (з додатковою інформацією за Кредитними договорами) передається Первісним кредитором Новому кредитору і повинен повністю відповідати Реєстру прав вимог на паперовому носії в частині основної інформації за Кредитними договорами, підписаному Сторонами. У випадку розбіжностей між інформацією, що наведена у Реєстрі прав вимог на паперовому носії та Реєстрі прав вимог на електронному носії, перевага надається Реєстру прав вимог на паперовому носії. Перевіряючи законність і обґрунтованість заочного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до наступного. За нормою ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України). Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19. Відповідно до частин 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. Положення Закону України «Про електронну комерцію» передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», так і електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2021 між ТОВ «ФК «Центр фінансових рішень» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №6405497793, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти в розмірі 56 969 гривень зі строком користування 24 місяці. Річні проценти становлять 0,01% від суми боргу та щомісячні 2,70% від суми кредиту. Реальна річна процентна ставка становить 77,27% річних. ОСОБА_1 власним підписом на кредитному договорі та паспорті споживчого кредиту підтвердив факт його ознайомлення з усіма істотними умовами кредитування, зокрема зі строком, відсотковими ставками, тощо. Як вбачається з наданої виписки по особовому рахунку відповідача ОСОБА_1 , то такий активно користувався кредитними коштами, частково погашав заборгованість, однак у зв`язку з тим, що в повному обсязі не виконав взяті на себе зобов`язання у нього утворилася заборгованість станом на 01.05.2025 заборгованість за кредитним договором №6405497793 від 02.07.2021 становить 77 501,15 гривень, з яких: 40 788,62 гривень заборгованість по тілу кредиту; 6 гривень заборгованість по процентам річним; 36 706,53 гривень заборгованість по щомісячним процентам. Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог керувався тим, що на моменту укладення договору відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 від укладено 07.10.2016 ще не існувало право вимоги за кредитним договором №6405497793 від 02.07.2021, а тому позивач не є правонаступником ТОВ «ФК «ЦФР» у цих кредитних правовідносинах, оскільки у нього відсутнє право вимоги до відповідача ОСОБА_1 про стягнення на його користь заборгованості за кредитним договором від 02.07.2021. У своїх доводах апеляційної скарги АТ «Таскомбанк» не погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом у оскаржуваному заочному рішенні неправильно застосовано норми матеріального права та не досліджено належним чином усі обставини справи. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з такими доводами апеляційної скарги з огляду на наступне. У своїх доводах позовної заяви щодо отримання права вимоги позивач зазначає наступне: 06.07.2021 права вимоги за кредитним договором відступлені АТ «Таскомбанк» на підставі Договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2021. Відповідно до умов цього Договору та Витягу з реєстру прав вимоги до Договору факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 позивач став новим кредитором. Відповідно до п. 3.4. договору відступлення прав вимоги №ТАСЦФР-10-2016, право вимоги переходить до Нового кредитора з моменту підписання Реєстру прав вимог та зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора, після чого новий кредитор стає новим кредитором по відношенню до позичальників стосовно їх заборгованостей по кредитним договорам, а також по відношенню до поручителів стосовно їх зобов`язань за договорами забезпечення. Разом з правами вимоги новому кредитору переходять всі інші пов`язані з ними права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. За приписами частини першої статті 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов`язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов`язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України). Таким чином, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Зокрема, у справах про визнання недійсними договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з`ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (правова позиція, викладена Верховним Судом України у постанові від 05.07.2017 року у справі N 752/8842/14-ц). Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора, є істотними умовами цього договору. Предметом відступлення може бути лише зобов`язальна вимога, яка є дійсною, належним чином індивідуалізованою та правомірною та доводить, що вказані ознаки предмета є сутнісними, а відсутність хоча б одного з них позбавляє певну вимогу можливості бути предметом відступлення. Колегія суддів зазначає, що під існуючою грошовою вимогою слід розуміти грошову вимогу, строк платежу за якою на момент укладення договору фінансування під відступлення грошової вимоги уже настав. Майбутньою вимогою, як предмета відступлення, під яке надається фінансування, може бути грошова вимога, яка ґрунтується на договорі, вже укладеному до моменту відступлення, строк платежу за яким ще не настав. Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2018 у справі №914/868/17, від 18.10.2018 у справі № 910/11965/16. У постанові Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам. Верховний Суд у постанові від 14 червня 2023 року у справі №755/15965/17 зазначив, що дійсність вимоги (суб`єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб`єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. Таким чином, укладаючи договір факторингу №ТАСЦФР-10-2016 від 07.10.2016 між ПАТ «Таскомбанк» та ТОВ «ФК «ЦФР», первісний кредитор не міг передати право вимоги за кредитним договором №5497793 від 02.07.2021, оскільки на момент підписання договору відступлення права вимоги не існували кредитні правовідносини між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_1 . Судова колегія наголошує, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору відступлення права вимоги. Враховуючи вищезазначене, позивач не міг отримати право вимоги за кредитним договором №5497793 від 02.07.2021, оскільки ТОВ «ФК «ЦФР» не могло передати ПАТ «Таскомбанк» право вимоги згідно договору відступлення права вимоги №ТАСЦФР-10-2016 за кредитним договором від 02.07.2021, оскільки на момент укладення договору відступлення права вимоги ще не існувало права вимоги. Також, суд першої інстанції звернув увагу на правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18, де зроблено висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання. Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов`язку у конкретному зобов`язанні; 2) зобов`язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов`язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов`язанні. Тобто, наявність конкретного та існуючого зобов`язання на момент відступлення права вимоги є одним з істотних умов, які передують переданню права вимоги від одного кредитора до іншого. Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків відмовляючи у задоволенні позовних вимог саме з цих підстав та ухвалив рішення з дотриманням норм процесуального та матеріального права. З цього вбачається, що доводи апеляційної скарги не спростовують вищезазначеного та зводяться виключно до непогодження з вищезгаданими висновками суду першої інстанції та до перегляду вже встановлених судом обставин. Отже, апеляційний суд керуючись положенням ст. 375 ЦПК України, залишає подану АТ «Таскомбанк» апеляційну скаргу без задоволення, а заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2026 року без змін. Враховуючи вищенаведене та керуючись нормами статей 12, 81, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк», залишити без задоволення. Заочне рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 26 січня 2026 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 10 липня 2026 року. Суддя-доповідач: Судді: