Постанова 4824 № 368/1469/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження: Доповідач - Кафідова О.В. 33/824/2963/2026 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И м. Київ Справа № 368/1469/25 07 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі судді Судової палати з розгляду цивільних справ Кафідової О.В. при секретарі Можарівській М.І. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кагарлицького районного суду Київської області від 27 квітня 2026 року в справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,- в с т а н о в и в: Постановою Кагарлицького районного суду Київської області від 27 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на 1 рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 665 гривень 60 копійок. Відповідно до ч. 1 ст. 307 та ч. 2 ст. 308 КУпАП роз'яснено, що штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення. При здійснення примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу та витрати на облік зазначених правопорушень. Не погоджуючись з такою постановою суду першої інстанції, 12 травня 2026 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Кагарлицького районного суду Київської області від 27.04.2026 у справі № 368/1469/25 та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП щодо нього на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що його було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП без належних та достатніх доказів вини. Зазначає, що огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог ст. 266 КУпАП вважається недійсним. Звертає увагу, що не відмовлявся від проходження на стан алкогольного сп`яніння та висловив бажання пройти огляд у закладі охорони здоров'я, проте поліцейським не було забезпечено йому такої можливості. Так, з відеозапису, який міститься в матеріалах справи вбачається, що працівники поліції не хотіли чекати прибуття евакуатора та доставляти ОСОБА_2 до лікарні, чинили на нього тиск з метою швидкого оформлення матеріалів у справі про адміністративне правопорушення. Вказує також, що матеріали справи не містять акту відмови від проходження медичного огляду, підписаного водієм, тобто поліцейськими не оформлено відмову від проходження огляду в медичному закладі та належні докази відмови відсутні. Таким чином, вважає, що висловив чітке бажання пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння в медичному закладі, однак працівниками поліції не було забезпечено йому такої можливості, належної відмови від проходження огляду на стан сп'яніння не було, а отже не було і події порушення. При цьому зазначає, що останній не міг самостійно прибути до лікарні, оскільки його було відсторонено від керування транспортним засобом. На вказані обставини суд першої інстанції безпідставно не звернув уваги та передчасно визнав його вину у вчиненні адміністративного правопорушення. Крім того, виходячи з п. 8 Порядку, факт відмови від проходження медичного огляду в закладі охорони здоров'я має бути зафіксований безпосередньо в такому закладі, а не на місці зупинки транспортного засобу, оскільки на місці зупинки водій може проходити огляд лише за участю працівників поліції за допомогою спеціальних технічних засобів. Проте не відмовлявся від проходження огляду в медичному закладі та до такого закладу не доставлявся, при цьому, у своїх поясненнях заперечував, що він вживав алкогольні напої та перебуває у стані алкогольного сп'яніння, тобто не погоджувався з висунутим йому обвинуваченням та не визнав вину у вчиненні правопорушення. Отже, наведені вище обставини дають підстави стверджувати, що його вина у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не була доведена, а сумніви, які виникли у ході розгляду цієї справи судом мали бути витлумачені на його користь. Викладене у цій скарзі свідчить, що постанова Кагарлицького районного суду Київської області від 27.04.2026 є незаконною та підлягає скасуванню. Також ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі просив поновити строк на апеляційне оскарження суду першої інстанції. В обґрунтування заявлених вимог зазначає, що не був присутній при винесенні оскаржуваної постанови та отримав її копію поштою лише 08.05.2026, а тому вважає наявні підстави для поновлення строку на звернення до суду з апеляційною скаргою. Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, проаналізувавши доводи апеляційної скарги та клопотання про поновлення строку на апеляційне скарження, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Згідно з ч.7 ст.294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Відповідно до ст.294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова винесена 27 квітня 2026 року без участі ОСОБА_1 . В матеріалах справи міститься рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення, з якого вбачається, що копію оскаржуваної постанови ОСОБА_2 отримав 08 травня 2026 року. 12 травня 2026 року ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу на постанову суду першої інстанції. Враховуючи вказані обставини, положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження постанови та вважає за доцільне його поновити. В судове засідання з`явилися ОСОБА_2 та його представник Клапчук Ф.П., які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити. Заслухавши доповідь судді Кафідової О.В., вислухавши пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та його представника, перевіривши матеріали справи, оглянувши віодеозапис та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступних висновків. При винесенні постанови суд першої інстанції визнав доведеним належними та допустимими доказами вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Так, відмова водія від проходження огляду на стан сп'яніння є самостійною підставою для притягнення до відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Отже, в діях ОСОБА_1 встановлено факт вчинення адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, а саме відмови порушника від проходження медогляду на стан сп'яніння. Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції. Розділом 2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України 10.10.2001 року за №1306 передбачено обов`язки водіїв транспортних засобів. Пунктами 1.3 та 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Приписами частини першої статті 130 КУпАП передбачена відповідальність як за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до пункту 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Правовою підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність складу вчиненого адміністративного правопорушення, що має підтверджуватися належними і допустимими доказами. З об`єктивної сторони адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП, може проявлятись у відмові особи, яка керує транспортним засобом, на вимогу працівника поліції від проходження в установленому порядку огляду на місці за допомогою спеціальних технічних засобів та/або в закладі охорони здоров`я для визначення стану алкогольного сп`яніння, а суб`єктивна сторона передбачає умисну форму вини. Проведення огляду на стан сп`яніння здійснюється в порядку, встановленому ст. 266 КУпАП, відповідно до Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої спільним Наказом МВС України та МОЗ України від 09 листопада 2015 року №1452/735 та Порядку направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції і проведення такого огляду, затвердженого постановою КМУ від 17 грудня 2008 року №1103. За правилами ч. ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП, огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до матеріалів протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Згідно з п. 2 Інструкції № 1452/735 та п. 2 Порядку № 1103 огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Відповідно до п.4 Інструкції ознаками алкогольного сп`яніння є запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Відповідно до п. 4 вказаної Інструкції ознаками наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, є: наявність однієї чи декількох ознак стану алкогольного сп`яніння (крім запаху алкоголю з порожнини рота); звужені чи дуже розширені зіниці, які не реагують на світло; сповільненість або навпаки підвищена жвавість чи рухливість ходи, мови; почервоніння обличчя або неприродна блідість. У п. 12 розділу ІІ Інструкції №1452/735 визначено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п.4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє цю особу до найближчого закладу охорони здоров`я. Відповідно до п. 7 вказаної Інструкції у разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Отже, відмова водія від проходження огляду на стан, зокрема, алкогольного сп`яніння, є самостійною підставою для притягнення його до відповідальності за ст. 130 КУпАП. Відповідно до ст. 62 Конституції України, положення якої знайшли подальшу конкретизацію в національному законодавстві України, особа вважається невинуватою у вчиненні правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи. Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях у справах «Тейксейра де Кастро проти Португалії» та «Шабельник проти України» неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані їм докази, а порядок збирання доказів має відповідати передбаченим національним правом вимогам основним правам гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Тобто, якщо уповноваженим органом не доведено підставність притягнення особи до адміністративної відповідальності, суд не може в ході розгляду справи взяти на себе функції щодо самостійного відшукування доказів винуватості особи, самостійно змінювати, на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. У свою чергу, винуватість особи у вчиненні інкримінованого діяння встановлюються за результатами оцінки доказів, якими відповідно до ст. 251 КУпАП є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зі змісту вказаної статті вбачається, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами. При цьому обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Процедура проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп`яніння, оформлення результатів такого огляду регулюються Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я від 09 листопада 2015 року №1452/735, та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 №1103. Відповідно до положень ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов`язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення. У разі незгоди особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров`я. Перелік закладів охорони здоров`я, яким надається право проведення огляду особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, затверджується управліннями охорони здоров`я місцевих державних адміністрацій. Проведення огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, в інших закладах забороняється. Огляд осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, здійснюється в закладах охорони здоров`я не пізніше двох годин з моменту встановлення підстав для його здійснення. Огляд у закладі охорони здоров`я та складення висновку за результатами огляду проводиться в присутності поліцейського. Кожний випадок огляду осіб на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, у закладі охорони здоров`я реєструється в порядку, визначеному спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здоров`я. Огляд особи на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду здійснюються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Крім того, відповідно до розділу 3 Інструкції №1452/735 за результатами огляду на стан сп`яніння та лабораторними дослідженнями встановлюється діагноз, який вноситься до акта медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається на підставі акта медичного огляду. Висновок щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, видається на підставі акта медичного огляду. Частиною 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачає, що «кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення». Відповідно до ч. 2 ст. 6 Конвенції «кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку». Стандарти, які встановлює Конвенція для кримінального провадження, поширено ЄСПЛ й на провадження у справах про адміністративні правопорушення, оскільки «кримінальним обвинуваченням» у розумінні Конвенції слід розглядати й протокол про адміністративне правопорушення (справа «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011 р., заява № 16347/02). Виходячи з практики застосування Європейським судом ст. 6 Конвенції, у випадку, якщо передбачені санкції є достатньо суворими, то скоєне правопорушення має природу кримінального злочину, а отже, його судовий розгляд має відповідати принципу справедливості відповідно до статті 6 Конвенції. Дотримання стандартів справедливості провадження досягається через дотримання прав сторони захисту з урахуванням якості доказів сторони обвинувачення, включно з вирішенням питання про те, чи породжують сумнів щодо їх надійності або точності обставини, за яких їх було отримано, чи були використані у провадженні докази, отримані з порушенням права на захист. Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною 04.07.2018 у справі №688/788/15-к, стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і особа є винною у вчиненні цього правопорушення. Також стаття 62 Конституції України зазначає, що вина особа, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належним чином, а не ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з протоколу про адміністративне правопорушення серія ЕПР1 № 434217, складеного поліцейським ВП№1 (м. Кагарлик) Обухівського районного Управління поліції ГУНП в Київській області старшим сержантом поліції Лоєвським С.О. відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що 25.08.2025 о 22:20:00 в м. Кагарлик по вулиці Євгенія Лісового (Тітова), керуючи автомобілем марки FIAT DOBLOнз НОМЕР_2 з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме різких запах алкоголю з ротової порожнини, хитку ходу, порушення мови, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому порядку відмовився під відеозапис нагрудної бодікамери, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР - відмова особи, яка керує транспортним засобом від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських засобів, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. З долученого до матеріалів справи в якості доказу відеозапису події з портативної камери поліцейського вбачається, що співробітник поліції запропонував ОСОБА_1 пройти тест на огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці або в медичному закладі та пояснив наслідки відмови від огляду на стан алкогольного сп'яніння, на що останній спитав у працівника поліції як краще буде, на що працівник поліції зазначив, що немає як краще, а це згідно закону (зафіксований час на відео з камери 859119 22:41-22:42). ОСОБА_2 погодився проїхати в лікарню, після чого працівник поліції пояснив йому його права (зафіксований час на відео з камери 859119 22:43-22:44). Доводи апелянта про те, що він не відмовлявся від проходження огляду та бажав пройти його у закладі охорони здоров`я, були предметом дослідження суду першої інстанції та обґрунтовано відхилені. Сам по собі факт висловлення бажання пройти огляд у медичному закладі не може свідчити про відсутність складу адміністративного правопорушення, якщо подальша поведінка особи не була спрямована на реальне проходження такого огляду та фактично унеможливила його проведення. Доводи апеляційної скарги про те, що працівники поліції не забезпечили доставлення ОСОБА_2 до медичного закладу, не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що поліцейськими було вчинено необхідні дії для проведення огляду у встановленому законом порядку, натомість поведінка самого апелянта свідчила про ухилення від проходження такого огляду, так відповідно до долученого відеозапису з відеокамери видно, що працівник поліції тричі запропонував проїхати до медичного закладу, на що останній зазначив, що поїде тільки після того, як зачекає коли заберуть автомобіль (виклик поліції - авто врізалось в паркан - ДТП-виклик власника будинку), працівник поліції вказав, що ОСОБА_2 ухиляється і затягує час, після чого ще неодноразово було запропоновано проїхати до медичного закладу проте ОСОБА_2 вказав, що відмовляється їхати (зафіксований час на відео з камери 859119 23:35-23:36). Посилання апелянта на відсутність акта відмови від проходження медичного огляду не є безумовною підставою для закриття провадження у справі, оскільки відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення. Всі інші доводи апелянта мають формальний характер та спрямовані на його ухилення від адміністративної відповідальності за вчинене адміністративне правопорушення. Такі доводи апелянта не спростовують встановлених обставин, а також того, що ОСОБА_2 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.130 КУпАП. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду і були підставами для скасування оскаржуваної постанови та закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт. У рішенні по справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» («O'Halloran and Francis v. the United Kingdom») від 2 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі. Суд першої інстанції згідно з вимогами ст.ст.245, 252, 280 КУпАП всебічно, повно і об`єктивно з`ясував обставини вчиненого правопорушення і виніс постанову, зміст якої відповідає вимогам ст.283 КУпАП, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому відсутні правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 . Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, - у х в а л и в: Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Кагарлицького районного суду Київської області від 27 квітня 2026 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Кагарлицького районного суду Київської області від 27 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її ухвалення, єостаточною і оскарженню не підлягає. Суддя: