Постанова 4824 № 379/1055/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 379/1055/18 Головуючий у суді І інстанції Смик М.М. Провадження № 22-ц/824/9394/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., за участю секретаря судового засідання - Гладкої І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Смоліна Дмитра Сергійовича, заінтересована особа - ОСОБА_2 , в с т а н о в и в: У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на бездіяльність головного державного виконавця Таращанського відділу державної виконавчої служби у Білоцерківському районі Київської області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - Таращанський ВДВС у Білоцерківському районі Київської області) Смоліна Д.С., заінтересована особа (стягувач) - ОСОБА_2 . В обґрунтування скарги зазначила, що вона є стороною виконавчого провадження № НОМЕР_1 (виконавчий лист № 379/1055/18 від 19 лютого 2025 року), відкритого на підставі рішення Рокитнянського районного суду Київської області від 04 лютого 2019 року про усунення перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановлення порядку прийняття участі батька у спілкуванні та вихованні дітей. Вона, як боржник у вказаному виконавчому провадженні, належним чином та у повному обсязі забезпечує виконання рішення суду, зокрема, виконання рішення було забезпечено і 28 листопада 2025 року о 16 год. за адресою проведення виконавчих дій (місця проживання дітей та боржника по АДРЕСА_1 ). У вказаний час стягувач безперешкодно зустрівся з дітьми та провів з ними час і будь-яких перешкод у спілкуванні з дітьми з її сторони не було. Проте 28 листопада 2025 року головний державний виконавець Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Смолін Д.С. вчергове не прибув на заплановані виконавчі дії в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, у зв`язку з чим 03 грудня 2025 року вона надіслала електронною поштою до відділу ДВС клопотання про отримання інформації та ініціювання таких дій: - надати роз`яснення щодо причин неприбуття головного державного виконавця Смоліна Д.С. 28 листопада 2025 року на місце проведення виконавчих дій; - повідомити чи були винесені (у порядку статті 32 Закону України «Про виконавче провадження») відповідні постанови головним державним виконавцем Смоліним Д.С. про відкладення проведення виконавчих дій 28 листопада 2025 року та чи повідомлявся боржник про відкладення виконавчих дій; - повідомити чи були складені відповідні акти головним державним Смоліним Д.С. щодо виконавчої дії 28 листопада 2025 року та чи повідомлявся боржник про таке; - долучити копії документів (актів, постанов, доповідних записок, тощо), що підтверджують причини неприбуття головного державного виконавця Смоліна Д.С., до АСВП та матеріалів виконавчого провадження. 06 січня 2026 року від Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області на її електронну пошту надійшла відповідь на вказане клопотання, виконавцем якої є головний державний виконавець Смолін Д.С. Заявниця вказувала, що зміст зазначеної відповіді є неповним, формальним та таким, що не надає вичерпної відповіді на поставлені у клопотанні питання. Фактично у вказаній відповіді надано роз`яснення виключно щодо першого пункту клопотання, при цьому державний виконавець, всупереч вимогам статті 19 Конституції України, не навів жодної норми законодавства, яка б передбачала або допускала можливість неприбуття державного виконавця. Крім того, інші пункти клопотання залишилися без будь-якого розгляду та без надання відповіді по суті, що свідчить про неналежне виконання державним виконавцем покладених на нього обов`язків. Надання неповної відповіді, яка не охоплює всі порушені у клопотанні питання, порушує її права та законні інтереси як сторони виконавчого провадження та позбавляє її можливості належним чином реалізувати процесуальні права та суперечить завданням виконавчого провадження, визначеним статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження». Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_1 просила суд: - визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Смоліна Д.С. щодо надання неповної відповіді на клопотання боржника від 03 грудня 2025 року під час виконання судового рішення у справі № 379/1055/18 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1; - зобов`язати головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Смоліна Д.С. розглянути кожен пункт резолютивної частини клопотання боржника від 03 грудня 2025 року та надати належну, повну та вмотивовану відповідь щодо кожного пунктів резолютивної частини клопотання. Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року в задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що головний державний виконавець Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Смолін Д.С. діяв в межах закону та наданих йому повноважень, а ОСОБА_1 , яка є боржником за виконавчим провадженням, не довела, які саме її права порушені наданням відповіді т.в.о. начальника вказаного відділу ДВС Степанюка М. на її клопотання від 03 грудня 2025 року. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявниця звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким вимоги скарги задовольнити. Обґрунтовуючи свої доводи, зазначає, що вона, будучи стороною виконавчого провадження, має право отримувати інформацію про хід виконавчого провадження, подавати клопотання та отримувати належні відповіді на них. Ненадання державним виконавцем змістовної та повної відповіді на подане клопотання фактично обмежує право боржника на отримання інформації та не забезпечує обізнаності ОСОБА_1 щодо вчинених державним виконавцем дій і вжитих заходів у межах виконавчого провадження та перешкоджає реалізації передбачених законом процесуальних прав. Надання неповної відповіді, яка не містить розгляду всіх порушених у клопотанні питань, порушує право сторони виконавчого провадження на отримання інформації про здійснення виконавчих дій, а також суперечать засадам виконавчого провадження, визначеним статтею 2 Закону України «Про виконавче провадження». Отже, висновок суду першої інстанції про відсутність порушення прав заявниці є безпідставним та таким, що не відповідає обставинам справи. Розглядаючи скаргу, суд не надав належної оцінки значенню отримання боржником повної та достовірної інформації щодо перебігу виконавчого провадження для відновлення її порушених прав та законних інтересів, обмежившись лише констатацією факту надання державним виконавцем відповіді на клопотання і не здійснивши аналізу її змісту, не перевіривши повноту наданої інформації та її відповідність вимогам законодавства, що регулює порядок здійснення виконавчих дій. Такий підхід фактично позбавив заявницю можливості отримати судовий захист від бездіяльності державного виконавця та призвів до формального розгляду поданої скарги. Державний виконавець та стягував правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Учасники справи (провадження) в судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до апеляційного суду не повідомляли, тому колегія суддів дійшла висновку, що їх неявка відповідно до вимог частини другої статті 372 та частини другої статті 450 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено, що 28 березня 2025 року головним державним виконавцем Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Смоліним Д.С. відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 379/1055/18, виданого 19 лютого 2025 року Рокитнянським районним судом Київської області, про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод ОСОБА_2 у спілкуванні з їх дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та про встановлення ОСОБА_2 днів та годин побачень із дітьми: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме з 16 год. п`ятниці до 18 год. суботи щотижня, враховуючи стан здоров`я дітей (за попередньою домовленістю обох сторін), побачення з дітьми серед тижня при їх забиранні з дитячого садочка з 17 год. до 19 год., враховуючи стан здоров`я дітей без визначення кількості побачень (за попередньою домовленістю обох сторін) та спільний відпочинок у літній час протягом 7 днів, враховуючи стан здоров`я дітей (за попередньою домовленістю обох сторін). 27 листопада 2025 року ОСОБА_1 проінформувала головного державного виконавця Смоліна Д.С., що проведення зустрічі батька з дітьми заплановане на п`ятницю 28 листопада 2025 року о 16 год., що підтверджується відповідним повідомленням. 27 листопада 2025 року ОСОБА_2 звернувся до начальника Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області із заявою, в якій зазначив про те, що 28 листопада 2025 року він планує прибути на побачення з дітьми без участі представника виконавчої служби, про результати побачення повідомить додатково. 03 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася із клопотанням до керівника Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області, в якому просила: - надати роз`яснення щодо причин неприбуття головного державного виконавця Смоліна Д.С. у зазначений день - 28 листопада 2025 року на місце проведення виконавчих дій; - повідомити чи були винесені (у порядку статті 32 Закону України «Про виконавче провадження») відповідні постанови головним державним виконавцем Смоліним Д.С. про відкладення проведення виконавчих дій 28 листопада 2025 року та чи повідомлявся боржник про відкладення виконавчих дій; - повідомити чи були складені відповідні акти головним державним Смоліним Д.С. щодо виконавчої дії 28 листопада 2025 року та чи повідомлявся боржник про таке; - долучити копії документів (актів, постанов, доповідних записок, тощо), що підтверджують причини неприбуття головного державного виконавця Смоліна Д.С., до АСВП та матеріалів виконавчого провадження. 05 січня 2026 року т.в.о. начальника Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Степанюк М. за вихідним № 363/194-43 надав відповідь ОСОБА_1 на вказане клопотання та повідомив про те, що відповідно до частини четвертої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» 27 листопада 2025 року до відділу надійшла заява стягувача, в якій ОСОБА_2 повідомив щодо домовленості побачень з дітьми 28 листопада 2025 року та самостійне виконання рішень у дні та години, що встановлені виконавчим документом, без участі державного виконавця. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом. Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Згідно із статтею 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. Наведені норми чинного законодавства дають підстави для висновку про те, що судовий контроль за виконанням судових рішень своїм призначенням має насамперед забезпечення повного та своєчасного виконання судового рішення, а також усунення порушень прав учасників виконавчого провадження, які виникли в ході такого виконання. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України). У постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року в справі № 761/24136/15-ц сформульовано висновок про те, що заявник, звертаючись до суду із скаргою на підставі статті 447 ЦПК України, на власний розсуд визначає, рішення, дії чи бездіяльність якого саме виконавця він бажає оскаржити та з яких підстав. Предметом розгляду скарги ОСОБА_1 є неправомірна, на її думку, бездіяльність головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Смоліна Д.С. щодо надання неповної відповіді на подане нею клопотання про надання роз`яснень щодо причин неприбуття державного виконавця на місце проведення виконавчих дій. Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII). Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Положеннями частини першої, п`ятої статті 13 Закону № 1404-VIIIпередбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавці несуть відповідальність в порядку, встановленому законом. Порушення строків прийняття рішень та вчинення виконавчих дій виконавцями не є підставою для скасування такого рішення чи виконавчої дії, крім випадків, коли вони були прийняті або вчинені з порушенням процедури, передбаченої цим Законом. Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання (пункти 1, 3 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII). Виконання рішення про встановлення побачення з дитиною, рішення про усунення перешкод у побаченні з дитиною врегульовано у статті 64-1 Закону України «Про виконавче провадження». Як вбачається з матеріалів справи, 27 листопада 2025 року як стягувач ОСОБА_2 , так і боржник ОСОБА_1 , повідомили головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Смоліна Д.С. про заплановане побачення батька із дітьми на 28 листопада 2025 року у відповідності з виконавчим документом (за попередньою домовленістю батьків). Зі змісту поданої ОСОБА_2 заяви від 27 листопада 2025 року державний виконавець встановив, що побачення з дітьми відбудеться без участі представника виконавчої служби. Судом встановлено і підтверджено ОСОБА_1 у поданій скарзі, що 28 листопада 2025 року о 16 год. за адресою місця проживання дітей та боржника ОСОБА_2 безперешкодно зустрівся з дітьми та провів з ними час. Отже, 28 листопада 2025 року відбулося виконання судового рішення в частині побачень стягувача з дітьми. 03 грудня 2025 року ОСОБА_1 звернулася із клопотанням до керівника Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області про надання роз`яснень щодо причин неприбуття державного виконавця на місце проведення виконавчих дій 28 листопада 2025 року. 05 січня 2026 року т.в.о. начальника вказаного відділу ДВС Степанюк М. розглянув зазначене клопотання заявниці і надав відповідь, що відповідає вимогам пункту 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження». Згідно із частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями у судовому процесі (частина друга статті 2 ЦПК України). В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду на підставі статті 339 ГПК України пов`язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця. У постановах Верховного Суду від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 та від 30 травня 2024 року в справі № 365/74/16-ц зазначено, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. У постанові від 17 грудня 2024 року в справі № 761/24136/15-ц Верховний Суд зазначив, що відповідно до статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника), а якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено - суд відмовляє в задоволенні скарги. Водночас ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. У постанові від 30 травня 2024 року в справі № 365/74/16-ц (за подібного предмета оскарження, а саме бездіяльності відділу щодо ненадання відповіді на подану заяву) Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» саме виконавець зобов`язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання, пов`язані із виконанням судових рішень. Заяви та клопотання сторін та інших учасників виконавчого провадження мають розглядатися у строки, які встановлюються виконавцем з урахуванням такої засади як розумність. Такий строк по своїй суті належить до службових строків, встановлений в Законі саме для виконавця. Цей строк не впливає на реалізацію суб`єктивних прав сторін, інших учасників виконавчого провадження; проте скарга стягувача не містить обґрунтування неправомірної бездіяльності саме виконавця у виконавчому провадженні щодо виконання рішення Згурівського районного суду Київської області від 01 квітня 2016 року у справі № 365/74/16-ц, порушення ним розумного строку розгляду відповідного звернення та порушення цим права скаржника як сторони виконавчого провадження. При цьому ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим. Тому у задоволенні скарги судам належало відмовити саме з цієї підстави, у зв`язку з чим оскаржені судові рішення слід змінити в мотивувальній частині. Таким чином, судовий контроль за виконанням судових рішень, у разі встановлення обґрунтованості скарги, спрямований не лише на визнання (констатацію) неправомірності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності виконавця, а й на поновлення порушеного права заявника. Якщо державний виконавець або інша посадова особа державної виконавчої служби порушив встановлений порядок вчинення виконавчих дій, проте при цьому не порушив права заявника (заявник не обґрунтував, а суд не встановив порушення прав саме заявника, а не будь якої іншої особи), то така скарга задоволенню не підлягає. Верховним Судом неодноразово було викладено такий правовий висновок, зокрема у постановах від 09 грудня 2020 року у справі № 641/9433/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 520/6667/14-ц, від 21 січня 2021 року у справі № 2-5398/11, від 15 лютого 2021 року у справі № 522/21761/18, від 11 березня 2021 року у справі № 755/6875/18 та інших. Проте скарга ОСОБА_1 , як сторони виконавчого провадження (боржника), яка за її доводами в добровільному порядку забезпечує виконання рішення суду, не містить обґрунтування, яке саме її право порушене діями чи бездіяльністю саме головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Смоліна Д.С. щодо надання неповної відповіді на клопотання від 03 грудня 2025 року під час виконання судового рішення у справі № 379/1055/18 і може бути захищене у спосіб зобов`язання виконавця надати детальні роз`яснення (відповіді) щодо кожного пункту прохальної частини вказаного клопотання боржника в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1. Колегія суддів зауважує, що звертаючись до суду, особа має право пред`явити таку вимогу на захист свого цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення, і призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних. Суд першої інстанції зі змісту скарги ОСОБА_1 не встановив, за захистом яких прав, свобод чи інтересів вона, як сторона виконавчого провадження, звернулася до суду. Наведені в апеляційній скарзі доводи є узагальнюючими та не вказують на жодне конкретне порушення приписів закону та прав боржника головним державним виконавцем Смоліним Д.С., що виключає можливість визнання його рішень, дій або бездіяльності неправомірними. Отже, заявницею не доведено протиправної бездіяльності державного виконавця у зв`язку із наданням відповіді на її клопотання про надання роз`яснень щодо причин неприбуття державного виконавця на місце проведення виконавчих дій, а також порушення її прав, як боржника у виконавчому провадженні. Враховуючи наведене, висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність головного державного виконавця Таращанського ВДВС у Білоцерківському районі Київської області Смоліна Д.С. щодо надання неповної відповіді на клопотання боржника від 03 грудня 2025 року під час виконання судового рішення у справі № 379/1055/18 в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1 є цілком законними і обґрунтованими, відповідають обставинам цієї справи та зазначеним вище правовим позиціям Верховного Суду. За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків районного суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а аргументи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Згідно із пунктом 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи заявниці є необґрунтованими, ухвала суду першої інстанції про відмову у задоволенні скарги на бездіяльність державного виконавця у даній справіпостановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства, а тому апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, а ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року - без змін. Оскільки судовий збір за подання апеляційної скарги не справлявся із заявниці на підставі пункту 19 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір», судові витрати за перегляд справи в суді апеляційної інстанції згідно із статтями 141, 382 ЦПК України слід віднести в рахунок держави. Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Рокитнянського районного суду Київської області від 03 березня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 08 липня 2026 року. Головуючий С.А. Голуб Судді: О.В. Борисова Д.О. Таргоній