Постанова 4824 № 754/18081/25

з КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/9832/2026 Справа № 754/18081/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 08 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Деснянського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Грегуля О.В. в м. Київ 03 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про стягнення шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У жовтні 2025 року позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 99141,46 грн., моральну шкоду 20000 грн., вирішити питання про розподіл судових витрат. Позов мотивував тим, що 12 вересня 2024 року о 12:40 у м. Київ вул. Радунська, 3 ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_1 , порушив правила дорожнього руху, внаслідок чого було пошкоджено автомобіль Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 , належний позивачу, та заподіяно йому матеріальну та моральну шкоду. Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року в справі № 754/13494/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди. На момент ДТП, водій автомобіля Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_1 був забезпечений в ТДВ «Страхова група «Оберіг» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 217295599. За результатами розгляду страхової справи ТДВ «Страхова група «Оберіг» прийняло рішення про виплату страхового відшкодування та здійснило таке відшкодування на розрахунковий рахунок позивача в розмірі 41129,10 грн. Разом із тим, позивачем було проведено відновлювальний ремонт транспортного засобу з метою його використання. Загальна вартість робіт, згідно рахунку ТОВ «Віді-Автострада», акту виконаних робіт та квитанцій до платіжних інструкцій, склала 140270,56 грн. Таким чином, із відповідача на користь позивача підлягає стягненню матеріальна шкода у розмірі різниці між розміром заподіяної шкоди (вартістю відновлювального ремонту) і виплатою страхового відшкодування, а саме 140270,56 грн. Крім того, позивачу було завдано моральної шкоди не лише в зв`язку з пошкодженням майна позивача, яке було єдиним сімейним засобом пересування та спричинило сильні душевні хвилювання через порушення звичайного порядку життя та обмеження у переміщенні, але й через протиправні дії відповідача, а саме порушення правил дорожнього руху, внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб, за внутрішнім переконанням позивача, з урахуванням принципів розумності і справедливості, моральна шкода має бути відшкодована в розмірі 20000 грн. Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 99141,46 грн. майнової шкоди, 20000 грн. моральної шкоди, 2422,40 грн. судового збору. Відповідач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та невмотивованість рішення, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року, покласти на позивача судові витрати. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що не був повідомлений належним чином про дату, час і місце засідання суду, і суд розглянув справу за його відсутності, що також порушило принцип диспозитивності. Зазначав, що ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням (деталі авто, які підлягають заміні), але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. Розгляд справи без участі сторін фактично позбавив відповідача можливості задовольнити таке клопотання. Звертав увагу, що позивач на підтвердження вимоги про стягнення матеріальної шкоди надав суду розрахунок, який містить посилання на рахунок СТО, акт виконаних робіт, квитанції, однак у зазначених документах немає жодного посилання, що виконані ремонтні роботи та придбані запчастини мають відношення до ДТП, яка сталась 12 вересня 2024 року о 12:40 у м. Київ, Радунська, 3 за участі автомобілів Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_1 та Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 , в постанові Деснянського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року в справі № 754/13494/24 також не зазначено, які саме пошкодження зазнав автомобіль позивача. В ході розгляду справи судом взагалі не з`ясовано, які пошкодження зазнав автомобіль та які роботи в дійсності необхідні для його відновлення. Посилався на вимоги ст. 77 ЦПК України, відповідно до яких суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Звертав увагу, що сам позивач вказував на те, що на момент ДТП відповідальність ОСОБА_1 була забезпечена у ТДВ «Страхова група «Оберіг» за договором обов`язкового страхування, яке прийняло рішення про виплату страхового відшкодування і здійснило її в розмірі 41129,10 грн. В ході розгляду страхової справи ТДВ «Страхова група «Оберіг» відповідно до вимог Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/1092 експертом був здійснений розрахунок майнової шкоди позивача. Факт проведення оцінки матеріальних збитків власника Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 судом першої інстанції взагалі проігноровано. Про проведення розрахунку майнової шкоди позивача зазначено у відзиві відповідача. Звертав увагу, що позивачем долучено до матеріалів справи квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки №

152. Відповідно до вказаної квитанції, 18 жовтня 2024 року позивач сплатив 3500 грн. ФОП ОСОБА_4 за оцінку матеріального збитку авто Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 . Звіт ФОП ОСОБА_4 позивач не надав суду та сторонам для ознайомлення, що вказує на навмисні дії позивача, направлені на введення суду в оману стосовно вартості відновлювального ремонту. Вказував, що відповідно до звіту про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу від 19 вересня 2024 року, виконаного ФОП ОСОБА_5 , вартість ремонту авто Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 складає 87972,34 грн. з ПДВ, вартість КТЗ 352277,91 грн., коефіцієнт фізичного зносу 0,7, вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу 44445,44 грн. Вказував, що відповідно до договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 42-290710 відповідальність відповідача забезпечена на загальну суму 200000 грн. В свою чергу позивач намагається стягнути значно більшу суму, ніж визначена сертифікованим оцінювачем. Звертав увагу, що при огляді автомобіля після ДТП опис його пошкоджень та перелік осіб, які брали участі при огляді КТЗ, наведені в протоколі огляду. Відповідачу відомо, що позивач був присутній при огляді автомобіля експертом, отже можна зробити висновок, що протокол огляду та фіксації пошкоджень є в розпорядженні позивача. Зазначав, що визначаючи розмір майнової шкоди, суд першої інстанції помилково взяв до розрахунку вартість відновлювального ремонту, оскільки відшкодуванню в даному випадку підлягає саме різниця між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та завданою матеріальною шкодою, а не відновлювальним ремонтом. При цьому стягнення з відповідача на користь позивача різниці між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту буде поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні з тим, що існував до ДТП. Наводив зміст ст. 22, 1192 ЦК України, положення п. 8.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, згідно якого вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників КТЗ. Вказував, що позивачем не надано суду належного доказу, який міг би підтвердити спричинення йому матеріальної шкоди, а тому його вимоги не підлягають задоволенню. Посилався на правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 12 липня 2023 року в справі № 591/1861/22 щодо випадків утримання ПДВ із суми страхової виплати, згідно яких вартість ремонту автомобіля з урахуванням ПДВ виплачується страховою компанією або стягується судом після надання документів про такі витрати. В свою чергу позивачем надано рахунок, який не містить посилань на відновлювальний ремонт після ДТП, але містить вартість, включаючи ПДВ. Крім того, наданий позивачем акт виконаних робіт від 27 листопада 2024 року не підписаний з боку позивача, а тому не може сприйматись судом як достовірний доказ. Щодо моральної шкоди, наводив зміст ст. 23, 1167 ЦК України, роз`яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», стверджував, що позивачем не доведено факту спричинення йому сильних душевних хвилювань через порушення звичайного порядку життя. Відповідач, як законослухняний громадянин, виконав свій обов`язок стосовно страхування своєї відповідальності перед третіми особами, що підтверджується страховими полісами, та вчиняв всі необхідні дії, направлені на відшкодування збитків позивачу з боку страховика. Вважав, що висновки суду першої інстанції про те, що позивач зазнав сильних та тривалих моральних страждань, не відповідають фактичним обставинам. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає. Так, повідомлення сторін про час і місце розгляду справи проводиться відповідно до вимог ст. 128 - 130 ЦПК України. Частинами 1 - 4 ст. 128 ЦПК України передбачено, що суд викликає учасників справи у судове засідання або для участі у вчиненні процесуальної дії, якщо визнає їх явку обов`язковою. Суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка не є обов`язковою. Судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Згідно із ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. Згідно ч. 6 ст. 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи. Згідно п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання. Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку належним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. У п. 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Розглядаючи справу, суд першої інстанції на зазначені вимоги закону уваги не звернув, розглянувши справу за відсутності відповідача ОСОБА_1 та за відсутності доказів належного повідомлення його про дату, час та місце розгляду справи, про що ним вказується в апеляційній скарзі. Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Оскільки судом першої інстанції не було виконано процесуальний обов`язок щодо здійснення такого повідомлення, і оскільки ОСОБА_1 обґрунтовує свою апеляційну скаргу в тому числі розглядом судом справи за його відсутності без повідомлення належним чином, рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року підлягає скасуванню відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 376 ЦПК України з прийняттям нової постанови. Вирішуючи позов ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, апеляційний суд враховує таке. З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_3 є власником автомобіля Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 (а. с. 15). 12 вересня 2024 року о 12 год. 40 хв. в м. Києві по вул. Радунська, 3 сталася дорожньо-транспортна пригода, а саме водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_1 , на ділянці дороги, де черговість проїзду не обумовлена правилами дорожнього руху, не надав переваги в русі транспортному засобу «Toyota Corolla» д.н.з. НОМЕР_2 , який наближався до нього з правого боку, внаслідок чого відбулось їх зіткнення, що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, чим порушив п 10.1 Правил дорожнього руху. Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 01 жовтня 2024 року в справі № 754/13494/24 встановлено вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення (а. с. 17 - 18). Станом на час дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля Volkswagen Passat д.н.з. НОМЕР_1 був забезпечений в ТДВ «Страхова група «Оберіг» за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 217295599 (а. с. 16). За результатами розгляду страхової справи ТДВ «Страхова група «Оберіг» прийняло рішення про виплату страхового відшкодування та 30 квітня 2025 року здійснено таке відшкодування на розрахунковий рахунок позивача в розмірі 41129,10 грн. (а. с. 19). ОСОБА_3 було здійснено відновлювальний ремонт належного його автомобіля. Так, 29 жовтня 2024 року ТОВ «Віді Автострада» ОСОБА_3 було виставлено рахунок № ВДиС-0059123 від 29 жовтня 2024 року за відновлювальний ремонт Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 на загальну суму 140270,56 грн., в тому числі ПДВ 23378,43 грн. (а. с. 20 - 21), а також 27 листопада 2024 року складено акт виконаних робіт, в якому зазначено аналогічну вартість робіт і запчастин (а. с. 22 - 23). Рахунок ТОВ «Віді Автострада» було оплачено ОСОБА_3 двома квитанціями: від 31 жовтня 2024 року на суму 50000 грн., а також від 28 листопада 2024 року на суму 90270,56 грн. (а. с. 24 - 25). Також в матеріалах справи наявна копія квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 10 жовтня 2024 року, згідно якої ОСОБА_3 було оплачено вартість здійснення оцінки матеріального збитку авто Toyota Corolla НОМЕР_2 (а. с. 26), проте сам звіт позивачем надано не було. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Крім того, до апеляційної скарги надано нові докази, а саме копію звіту № 175582 від 24 жовтня 2024 року про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, складеного на замовлення ТДВ «Страхова група «Оберіг». Згідно з ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. У справі, що переглядається, як встановлено апеляційним судом, відповідач не був повідомлений судом першої інстанції про дату, час і місце розгляду справи, що унеможливило вчасне подання ним зазначеного доказу і відповідно його дослідження судом. Отже, оскільки звіт № 175582 від 24 жовтня 2024 року не було подано відповідачем до суду першої інстанції за відсутності умислу чи недбалості, та з огляду на необхідність повного і всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи, апеляційним судом було прийнято зазначений доказ і надано йому оцінку. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України). Відповідно до статті 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» (норми матеріального права тут і в подальшому наведені в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого. Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю здоров`ю, майну третьої особи. За змістом статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Судом встановлено, що сторонами у справі не оспорюється обставина дорожньо-транспортної пригоди, наявність вини відповідача ОСОБА_1 та отримання позивачем суми страхового відшкодування у розмірі 41129,10 грн. Предметом спору є обставини щодо недостатності суми страхового відшкодування для відновлення становища пошкодженого майна позивача, а також відшкодування завданої йому моральної шкоди. Згідно ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Згідно ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Верховний Суд України у постанові від 02 грудня 2015 року у справі N 6-691цс15, на яку міститься посилання в постанові Верховного Суду від 08 вересня 2025 року у справі № 161/3803/24 (провадження № 61-5729св25), дійшов висновку, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки у цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). В постанові від 22 квітня 2021 року в справі № 759/7787/18 Верховний Суд дійшов висновку, що «Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції звернув увагу, що різниця між виплаченою страховиком сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту автомобіля пошкодженого у ДТП, викликана у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме франшизою та врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. За таких обставин саме відповідач, як особа винна у вчиненні ДТП, зобов`язаний сплатити позивачу таку різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням)». Відтак, з аналізу наведених вимог ст. 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та роз`яснень Верховного Суду, можна дійти висновку, що визначення розміру страхового відшкодування підлягає з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу складових, що підлягають заміні. Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика. В постанові Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі № 490/3823/24 (провадження № 61-13184св25) зазначено наступне: «У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз`яснено, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). Вказані роз`яснення знайшли своє закріплення і у постановах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 та Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 757/54513/16. Отже, відшкодування майнової шкоди в розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу без урахуванням фізичного зносу його складових (деталей) є можливим виключно за умови належного документального підтвердження факту реального проведення такого ремонту, під час якого, зокрема були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів. За відсутності в матеріалах справи доказів фактичного виконання ремонтних робіт, понесення витрат на придбання нових деталей, розмір реальних збитків, що підлягає стягненню з особи, відповідальної за завдану шкоду, має визначатись обов`язково з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого майна, оскільки протилежне призведе до безпідставного поліпшення стану речі та збагачення потерпілого за рахунок правопорушника». Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України). Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На підтвердження розміру заподіяної шкоди позивачем ОСОБА_3 надано рахунок ТОВ «Віді-Автострада» № ВДиС-0059123 від 29 жовтня 2024 року за відновлювальний ремонт Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 на загальну суму 140270,56 грн., в тому числі ПДВ 23378,43 грн. (а. с. 20 - 21), акт виконаних робіт від 27 листопада 2024 року, в якому зазначено аналогічну вартість робіт і запчастин (а. с. 22 - 23), а також квитанції від 31 жовтня 2024 року на суму 50000 грн., а також від 28 листопада 2024 року на суму 90270,56 грн., якими позивачем оплачено вартість відновлювального ремонту (а. с. 24 - 25). Вищевказаними доказами позивач довів розмір витрат, яких зазнав у зв`язку з пошкодженням майна (реальні збитки). Доводи апеляційної скарги, що позивачем долучено до матеріалів справи квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № 152, відповідно до якої, 18 жовтня 2024 року позивач сплатив 3500 грн. за оцінку ФОП ОСОБА_4 матеріального збитку авто Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 , однак сам звіт позивач суду не надав, відхиляються апеляційним судом, з огляду на те, що розмір заподіяної шкоди позивачем визначено на підставі фактично здійснених витрат на проведення відновлювального ремонту, а не на підставі звіту. Оцінюючи посилання апеляційної скарги на звіт про визначення вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу від 19 вересня 2024 року, виконаного ФОП ОСОБА_5 на замовлення ТДВ «Страхова група «Оберіг», апеляційний суд звертає увагу, що у наданому відповідачем звіті наведено перелік деформованих запчастин, які підлягають заміні або ремонту: дверка ліва передня, дверка ліва задня, завіса лівої задньої дверки нижня - заміна, поріг лівий центральна частина, стояк лівий нижня частина - ремонт, а також зазначено, що КТЗ має пошкодження ЛФП заднього бампера (а. с. 122), що відповідає обсягу фактично проведених позивачем відновлювальних робіт у ТОВ «Віді-Автострада». Отже, заперечуючи проти наданих позивачем доказів та посилаючись в тому числі на їх неналежність та недостовірність, зокрема що рахунок не містить посилань на відновлювальний ремонт після ДТП, акт виконаних робіт не підписаний позивачем, відповідач ОСОБА_1 не спростував як самого розміру витрат, які ОСОБА_3 зробив для відновлення свого порушеного права, так і того, що відновлювальний ремонт було проведено саме з метою усунення пошкоджень транспортного засобу внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Враховуючи наведене, припущення відповідача у апеляційній скарзі, що виконані ремонтні роботи та придбані запчастини можуть не мати відношення до ДТП, спростовуються наданими ним самим доказами та відхиляються апеляційним судом. При цьому рахунок ТОВ «Віді-Автострада» на загальну суму 140270,56 грн. позивачем був оплачений, тобто ОСОБА_3 погодився з обсягом і вартістю зазначених в ньому робіт і придбаних запчастин, а тому посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на недопустимість акту виконаних робіт в зв`язку з відсутністю у ньому підпису позивача є неспроможними та відхиляються апеляційним судом. Апеляційний суд відхиляє як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи, доводи апеляційної скарги, що стягнення з відповідача на користь позивача різниці між отриманим позивачем страховим відшкодуванням та вартістю відновлювального ремонту буде поліпшенням стану пошкодженої речі у порівнянні з тим, що існував до ДТП, з огляду на вищевикладені правові висновки Верховного Суду від 27 травня 2026 року у справі № 490/3823/24, оскільки реальні збитки, що підлягають стягненню з особи, відповідальної за завдану шкоду, визначаються з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого майна лише у випадку, якщо відновлювальний ремонт проведено не було і витрат на придбання нових деталей не понесено. Однак у даному випадку ОСОБА_3 провів відновлювальний ремонт, і з наданих ним акту та рахунку ТОВ «Віді-Автострада» вбачається, що в ході ремонту була здійснена заміна передніх та задніх лівих дверей автомобіля Toyota Corolla д.н.з. НОМЕР_2 (позиції 10 та 14 акту, позиції 19 та 23 рахунку). Верховний Суд у постанові від 04 липня 2024 року у справі № 519/1079/21 (провадження № 51-7055 км 23) вказував на те, що відповідно до усталеної судової практики у справах за позовами про відшкодування шкоди, суд, постановляючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватися за призначенням, але має певну цінність, одночасно повинен обговорити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. У постанові від 09 червня 2021 року у справі № 766/13258/18 (провадження № 61-13917св20) Верховний Суд звернув увагу на те, що ухвалюючи рішення про стягнення на користь потерпілого відшкодування вартості майна, що не може використовуватись за призначенням, але має певну цінність, суд з урахуванням принципу диспозитивності, тобто за заявою заподіювача шкоди, одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду. При цьому, вказуючи в апеляційній скарзі, що за заявою заподіювача шкоди суд одночасно повинен вирішити питання про передачу цього майна після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, відповідач із відповідною заявою про передачу замінених деталей не звернувся. Враховуючи відсутність відповідної заяви, питання про передачу замінених запчастин після відшкодування збитків особі, відповідальній за шкоду, апеляційним судом не вирішується. Разом із тим, апеляційний суд погоджується з доречними запереченнями ОСОБА_1 у апеляційній скарзі, які відповідають п. 36.2 ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що ПДВ, який входить до структури вартості відновлювального ремонту, підлягає доплаті страховою компанією за умови отримання страховиком документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту, а не винною в дорожньо-транспортній пригоді особою. Вирішуючи по суті вимоги ОСОБА_3 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, апеляційний суд виходить із необхідності стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) в розмірі 116892,13 грн. (без ПДВ), та страховим відшкодуванням 41129,10 грн., виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, а саме 75763,03 грн. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача моральну шкоду, посилаючись на те, що йому було завдано моральної шкоди не лише в зв`язку з пошкодженням майна, яке було єдиним сімейним засобом пересування та спричинило сильні душевні хвилювання через порушення звичайного порядку життя та обмеження у переміщенні, але й через протиправні дії відповідача, а саме порушення правил дорожнього руху, внаслідок чого було пошкоджено транспортний засіб. Відповідно до ч. 1 - 3 статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ч. 4 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Тобто суд повинен з`ясувати всі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості. Апеляційний суд враховує правові висновки Верховного Суду в постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц (провадження № 61-3593св19), згідно яких «практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень. З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин. У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах». Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц, провадження № 14-538цс19, Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 753/4289/23, провадження № 61-7327св24). Разом із тим, позивачем у позові не обґрунтовано, від яких справ позивач вимушений був відмовитися або перенести, а також не довів, що специфіка справ позивача вимагає використання транспортного засобу. За відсутності в матеріалах справи відповідних доказів відсутні підстави стверджувати про виникнення у позивача істотних змін у звичному способі його життя через втрату можливості користуватися транспортним засобом. Апеляційний суд враховує, що позивач не посилався на заподіяння йому тілесних ушкоджень внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, а лише на пошкодження належного йому майна, і даний фактор значно впливає на оцінку моральної шкоди у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень. Вирішуючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд враховує, що відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 22 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, і на дані обставини позивач посилався у позові. З урахуванням усіх обставин справи, оскільки належне позивачу майно було пошкоджено, але підлягало відновленню і на даний час є відновленим, апеляційний суд приходить до висновку про наявність підстав для відшкодування відповідачем спричиненої позивачеві моральної шкоди, яка полягає у душевних стражданнях у зв`язку з пошкодженням майна, у розмірі 5000 грн., що відповідає вимогам розумності і справедливості. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування, з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши на користь позивача з відповідача відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 75763,03 грн., та моральної шкоди у розмірі 5000 грн. В решті позов задоволенню не підлягає з наведених вище підстав. Під час звернення до суду з даним позовом позивачем ОСОБА_3 сплачено судовий збір в розмірі 2422,40 грн., а відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,80 грн. За наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 68 % (80763,03 грн. з заявлених до стягнення 119141,46 грн.). З урахуванням встановленого ст. 141 ЦПК України принципу пропорційності понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме сплачений судовий збір у розмірі 1647,23 грн. За наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено відповідно на 32 %, а тому сплачений відповідачем під час подання апеляційної скарги судовий збір у розмірі 581,37 грн. пропорційно до задоволених вимог підлягає стягненню з позивача на користь відповідача. Шляхом взаємозарахування з відповідача на користь позивача остаточно підлягає стягненню відшкодування судового збору в розмірі 1065,86 грн. Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 03 березня 2026 року скасувати та прийняти нову постанову. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова група «Оберіг» про стягнення шкоди внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_5 ) відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в розмірі 75763,03 грн., моральної шкоди в розмірі 5000 грн., судовий збір в розмірі 1065,86 грн. В решті позову ОСОБА_3 відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 09 липня 2026 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.