Постанова 4824 № 372/6270/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10091/2026 Справа № 372/6270/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 08 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Висоцької Г.В. у м. Обухів у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У жовтні 2025 року позивач АТ «Сенс Банк» звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 131224,03 грн., покласти на відповідача судові витрати у вигляді суми сплаченого судового збору та витрат на правничу допомогу. Позов мотивував тим, що 13 червня 2018 року ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії із наступними основними умовами: тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії, найменування продукту «Максимум», ліміт кредитної лінії в розмірі 200000 грн., процентна ставка 39,99 % річних, тип процентної ставки - фіксована, тип картки - Master Card Debit World, порядок повернення кредиту - щомісячно, не менше ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5% від суми заборгованості, мінімум 50 грн. Для ідентифікації в обліковій системі банку угоді було присвоєно № 630942964. Банк виконав свої зобов`язання відповідно до угоди в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Відповідач кредитну картку активувала та активно користувалася кредитними коштами, що підтверджується випискою по рахунку. Натомість, відповідач свої зобов`язання належним чином не виконувала, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 131224,03 грн., з яких 74367,38 грн. заборгованість по простроченому тілу кредиту, 56856,65 грн. - відсотки за користування кредитом. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування позивача внесено до ЄДРПОУ 30 листопада 2022 року. Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року позов АТ «Сенс Банк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 131224,03 грн., з яких 74367,38 грн. заборгованість по простроченому тілу кредиту, 56856,65 грн. відсотки за користування кредитом, судовий збір у розмірі 2422,40 грн. Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно приймає рішення про захист порушеного права, або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених позовних вимог. Дані вимоги судом при ухваленні рішення були проігноровані. Наводила зміст ст. 11, 626, 628, 1066, 1067, 1054, 639, 1056-1, 1048, 1049, 509, 526, 610, 251, 631, 530, 634, 638, 629, 257, 258, 253, 261, 260, 266, 267 ЦК України, зазначала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та штрафи припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12. Вказувала, що позивач просив стягнути кошти в частині відсотків з пропущенням строку давності, а тому ОСОБА_1 просила відмовити в позові із застосуванням строку позовної давності, що було проігноровано судом, які і правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 31 січня 2024 року у справі № 183/7850/22 в частині незастосування ч. 2 ст. 625 ЦК України. Наводила зміст п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зазначала, що касаційний суд вже робив висновки щодо застосування цього пункту до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів, зокрема договорів про надання поворотної фінансової допомоги (позики), кредитний договір, що узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/8349/22, від 18 жовтня 2023 року у справі № 706/68/23. У разі, якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, були нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за договорами, такі платежі підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), але ці обставини проігноровані судом при ухваленні рішення. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. В судове засідання учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення: АТ «Сенс Банк» до електронного кабінету, ОСОБА_1 на поштову адресу. Від представника ОСОБА_1 - адвоката Кулініченка Г.В. надійшло клопотання про розгляд справи у відсутності відповідача та її представника, також у клопотанні представник просив задовольнити апеляційну скаргу. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що 13 червня 2018 року сторони уклали кредитний договір у вигляді кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії у розмірі 200000 грн., відповідач одержала та використала за цільовим призначенням кредитні кошти, однак взяті на себе зобов`язання за кредитним договором не виконувала, у зв`язку з чим допустила виникнення заборгованості по кредиту, будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості відповідача за вказаним кредитним договором, суду не надала, доказів повернення кредиту чи спростування вказаних обставин відповідачем не надано, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 131224,03 грн. Апеляційний суд погоджується з такими висновками, враховуючи наступне. З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 13 червня 2018 року звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала анкету-заяву до договору про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа-Банк» на укладання договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», яка містить загальні відомості про особу, яка звернулася із заявою, а також паспорт споживчого кредиту, підтвердивши отримання інформації про дані кредитодавця, умови кредитування, реальної річної процентної ставки та орієнтованої загальної вартості кредиту, порядок повернення кредиту, а також довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб (а. с. 7, 9 зворот). 13 червня 2018 року відповідачем ОСОБА_1 підписана оферта на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, відповідно до якої погоджено такі умови кредитного договору: тип кредиту - кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії, найменування продукту «Максимум», мета кредиту - для особистих потреб, умови обслуговування кредитної картки - запропоновано банку відкрити ОСОБА_1 поточний рахунок з електронним платіжним засобом у гривні, повідомити їй реквізити рахунку та випустити міжнародну платіжну картку MC Debit World строком дії 3 роки з моменту випуску; ліміт кредитної лінії у розмірі 200000 грн., процентну ставку за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою пропонувала встановити у розмірі 39,99 % річних, тип процентної ставки - фіксована. Обов`язковий мінімальний платіж пропонувала встановити у розмірі 5 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. (а. с. 7 зворот). Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість відповідача за кредитом за період з 13 червня 2018 року станом на 03 липня 2025 року становить 131224,03 грн., з яких 74367,38 грн. заборгованість по простроченому тілу кредиту, 56856,65 грн. - відсотки за користування кредитом (а. с. 16). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Частинами першою, третьою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. За змістом частини першої статті 615 ЦК України не припустима одностороння відмова від зобов`язання. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч.1 ст. 1055 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцю таку ж суму грошових коштів (суму позики). Договір позики є укладеним з моменту передання грошей. Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно зі статтею 1049 цього Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Згідно ст. 1069 ЦК України якщо відповідно до договору банківського рахунка банк здійснює платежі з рахунка клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу. Права та обов`язки сторін, пов`язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір плати за використання клієнтом коштів банку, яке не встановлене договором, не може перевищувати подвійну облікову ставку Національного банку України. Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України). Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру. Апеляційний суд враховує, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості. Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором. У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України. У свою чергу позичальник наділений правом заперечувати як укладення кредитного договору, так і факт отримання коштів. Проте, у разі твердження про повне чи часткове виконання зобов`язання, позичальник повинен підтвердити це належними доказами, які свідчать про своєчасне повернення суми кредиту та сплату нарахованих відсотків. Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд першої інстанції встановив, що банк свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, а відповідач зобов`язувалася повернути кредитні кошти в строки та обсязі, визначені умовами договору. Апеляційний суд враховує, що відповідач у апеляційній скарзі не заперечувала факту отримання кредитної картки та користування нею, а також не заперечувала наявності у неї заборгованості у розмірі, заявленому до стягнення позивачем, крім того, факт користування кредитними коштами підтверджується випискою щодо руху коштів, з якої вбачається, що відповідач користувалася кредитними коштами для особистих потреб, така виписка підтверджує обставини видачі кредиту, його розміру, а також заборгованість за кредитом, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано позичальником. Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за договором від 13 червня 2018 року підтверджені належними, достатніми та допустимими доказами, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню у розмірі 131224,03 грн., з яких 74367,38 грн. заборгованість по простроченому тілу кредиту, 56856,65 грн. - відсотки за користування кредитом Доводи апеляційної скарги, з посиланням на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом та штрафи припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України, що відповідає правовій позиції, відхиляються апеляційним судом як нерелевантні, з огляду на те, що в даному випадку сторонами укладено кредитний договір у вигляді кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії, який передбачає надання коштів не шляхом їх одноразового перерахування на рахунок позичальника під час укладення кредитного договору, з подальшим поверненням кредиту частинами згідно графіку до повного погашення, а шляхом встановлення кредитного ліміту, який використовується клієнтом кожного разу з можливістю у разі сплати повторного використання цих коштів. При цьому доказів розірвання договору від 13 червня 2018 року, укладеного ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є АТ «Сенс Банк», матеріали справи не містять. Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо стягнення відсотків з порушенням строку позовної давності, апеляційний суд враховує наступне. За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). До правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених у статті 625 ЦК України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки (стаття 257 цього Кодексу). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України). Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин. Законом № 540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Отже, початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2». Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і був відновлений з 04 вересня 2025 року. Підсумовуючи, Верховний Суд у постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 зазначав, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану. У справі, що переглядається, позивачем заявлені вимоги про стягнення заборгованості, що виникла з 13 червня 2018 року, тобто в межах позовної давності, з урахуванням продовженого і зупиненого строку позовної давності, а отже доводи відповідача у цій частині апеляційної скарги є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Доводи апеляційної скарги, що згідно положень п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, були нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання за договорами, такі платежі підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем), відхиляються апеляційним судом як безпідставні, з огляду на те, що неустойка (штраф, пеня) відсутні в структурі суми заборгованості, яка заявлена до стягнення позивачем, і відповідно судом першої інстанції з відповідача не стягувалась. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.