Постанова КГС ВС № 910/16365/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Київ cправа № 910/16365/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кібенко О.Р. - головуючий, Бакуліна С.В., Студенець В.І., за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М., прокурора - Батюк І.В., представників учасників справи: Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України - Дєєв О.В., Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України - Іваннікова Д.О., Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна виробнича компанія "Скаетон" - Вяльченко Д.В., Короєд С.О. розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника Генерального прокурора на постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 (колегія суддів: Кропивна Л.В., Барсук М.А., Пономаренко Є.Ю.) у справі за позовом заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі: 1) Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Адміністрація), 2) Департаменту забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України (далі - Департамент) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Авіаційна виробнича компанія "Скаетон" (далі - ТОВ "Скаетон") про стягнення 79 185 599,06 грн. ВСТУП

1. Перед Верховним Судом у цій справі постало питання щодо наявності у прокурора повноважень на звернення до суду з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації та Департаменту, враховуючи: (І) визнання Конституційним Судом України окремих приписів абз.1 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а також (ІІ) положення частин 6, 7 ст.11 Господарського процесуального кодексу України.

2. Верховний Суд відмовив у задоволенні касаційної скарги, виходячи з таких мотивів. ІСТОРІЯ СПРАВИ Обставини, встановлені судами попередніх інстанцій 3. 19.12.2024 між Департаментом (замовник) та ТОВ "Скаетон" (виконавець) укладено держаний контракт №904-1710/12/Д25 (далі - державний контракт, контракт), відповідно до п.1.1 якого виконавець зобов`язується виготовити та поставити замовнику, а замовник зобов`язується прийняти й оплатити обладнання спеціального призначення, а саме: БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 4 з гідростабілізованим підвісом ALTICAM 06 EOIR LD у кількості дев`ять комплектів, безпілотних літальних апаратів у складі БпАК "ACS-З" (зміна №02) у кількості одинадцять комплектів та БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 3 з гіростабілізованим підвісом Epsilon 175 у кількості чотири комплекти.

4. Загальна кількість, номенклатура, асортимент та технічні умови до товару, що є предметом закупівлі за цим державним контрактом визначаються відповідно до специфікації (додаток 1 до державного контракту ), технічних вимог (додаток 2 до державного контракту) та вимог до маркування та логотипу товару (додаток 6 до державного контракту) (п.1.2 контракту).

5. Вартість товару згідно п.3.1 контракту становить 1 111 854 704,18 грн.

6. Згідно п.4.7 контракту у випадку відмови від поставки (не поставки) виконавцем товару/партії товару до кінцевого строку закриття попередньої оплати за державним контрактом, визначеного Календарним графіком поставки та оплати товару (додаток 5 до державного контракту) виконавець зобов`язується протягом п`яти робочих днів перерахувати на рахунок замовника не закриті суми попередньої оплати та в цей же день повідомити про новий термін виконання своїх зобов`язань за державним контрактом.

7. Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 контракту, кінцевий термін поставки товару - до 20.03.2025, який здійснюється у строк, визначений у додатку 5 до державного контракту.

8. Згідно п.5.3 контракту поставка та приймання товару здійснюється шляхом підписання сторонами акту приймання - передачі. Датою виконання виконавцем зобов`язань щодо поставки товару є затвердження замовником акту приймання - передачі товару.

9. У відповідності до п.7.3 контракту за порушення строків поставки товару/партії товару з виконавця стягується пені у розмірі 0,1% вартості товару/партії товару, з якого допущено прострочення за кожен день прострочення, а за прострочення понад 30 днів - додатково стягується штраф у розмірі 7% від указаної вартості товару/партії товару.

10. Додатком №1 до контракту затверджено Специфікацію товару, окремо по трьом видам безпілотних літальних апаратів, із зазначенням найменування, кількості та ціни такого товару.

11. Додатком №2 до контракту затверджено Технічні вимоги товару.

12. Додатком №5 до контракту затверджено Календарний графік поставки товару, а саме: - БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 4 з гідростабілізованим підвісом ALTICAM 06 EOIR LD у кількості дев`ять комплектів у строк до 17.02.2025; - безпілотні літальні апарати у складі БпАК "ACS-З" (зміна №02) у кількості одинадцять комплектів у строк до 10.03.2025; - БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 3 з гіростабілізованим підвісом Epsilon 175 у кількості чотири комплекти у строку до 20.03.2025.

13. Згідно платіжної інструкції №4313 від 23.12.2024 Департамент здійснив попередню оплату на користь відповідача в розмірі 222 370 940,83 грн.

14. З матеріалів справи вбачається, що поставка товару відбулась наступним чином: - згідно видаткової накладної №9 від 20.03.2025 та Акту приймання-передачі від 20.03.2025 здійснено поставку одного комплекту БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 3 з гіростабілізованим підвісом Epsilon 175; - згідно видаткової накладної №10 від 21.03.2025 та Акту приймання-передачі від 21.03.2025 здійснено поставку шести комплектів БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 4 з гідростабілізованим підвісом ALTICAM 06 EOIR LD; - згідно видаткової накладної №11 від 26.03.2025 та Акту приймання-передачі від 26.03.2025 здійснено поставку двох комплектів БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 3 з гіростабілізованим підвісом Epsilon 175 та двох комплектів БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 4 з гідростабілізованим підвісом ALTICAM 06 EOIR LD; - згідно видаткової накладної №12 від 28.03.2025 та Акту приймання-передачі від 28.03.2025 здійснено поставку одного комплекту БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 3 з гіростабілізованим підвісом Epsilon 175 та один комплект БпАК "ACS-З" (зміна №02) варіант 4 з гідростабілізованим підвісом ALTICAM 06 EOIR LD; - згідно видаткової накладної №15 від 09.04.2025 та Акту приймання-передачі від 09.04.2025 здійснено поставку одинадцяти комплектів безпілотних літальних апаратів у складі БпАК "ACS-З" (зміна №02).

15. Вказані вище видаткові накладні та акти підписані сторонами без зауважень та претензій, а також затверджені стороною замовника, що в сукупності є належними доказами підтвердження обставин поставки відповідачем товару позивачу за контрактом.

16. Згідно платіжної інструкції №905 від 26.05.2025, №987 від 29.03.2025 та №983 від 29.03.2025 Департаментом на користь відповідача сплачено 274 272 458,61 грн, 135 893 399,44 грн та 207 531 106,42 грн (зазначено відповідно).

17. Відповідач звертався до Департаменту із листом від 13.02.2025 №209, в якому зазначив про можливе часткове зміщення у відвантаженні товару, оснащених камерами з лазерним цілевказівником (варіант постачання 4) згідно контракту.

18. Виконавець зазначив, що камера з лазерним цілевказівником підпадає під військовим експортний контроль, а затримка викликана очікуванням експортної ліцензії від U.S. Department of Slate USA, що знаходиться поза сферою впливу відповідача оскільки дана процедура отримання експортної ліцензії виробником збіглась по часу з виборами президента США, що на деякий час поставило на паузу видачу ліцензії.

19. Відповідач просив надати відстрочку до 30.04.2025 для виконання обов`язку з поставки товару з камерою з лазерним цілевказівником.

20. Будь які зміни в частині визначених сторонами строків поставки до контракту не вносилися.

21. Департамент звертався до відповідача із: - претензією №36 на суму 21 979 868,82 грн (станом на 16.03.2025) від 22.03.2025 №13/15-565/2025 про необхідність сплати пені за неповернення суми попередньої оплати; - претензією №61 на суму 91 846 623,54 №13/15-781/2025 від 28.04.2025 про необхідність сплати штрафних санкцій за прострочення поставки товару та повернення суми попередньої оплати.

22. Згідно наданої відповідачем відповіді №665 від 22.05.2025 в період з 20.01.2025 по 09.04.2025 виконавець за контрактом зазнав негативного впливу форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), що виключає наявність в його діях вини.

23. Обставини, на які посилається виконавець полягали у тривалому (понад нормативний) розгляд Державним департаментом США питання можливості видачі ліцензії на виробництво та експорт відповідних товарів в Україну, що обумовлено підписанням Указу Президента США №14169 від 20.01.2025, які в свою чергу призвели до затримки постачання важливих комплектуючих, необхідних для виготовлення замовленого товару, на митну території України.

24. Про факт настання обставин непереборної сили, які безпосередньо стали впливати на виконання контракту, та їх характер відповідач повідомив замовника листом від 13.02.2025 №209.

25. Також, до відповіді №665 від 22.05.2025 відповідач долучив сертифікат Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-25-800 від 16.05.2025 у якості підтвердження наявності форс-мажорних обставин при виконанні контракту.

26. Із вказаного сертифіката вбачається таке: "…форс-мажорні обставини: тривалий (понад нормативний) розгляд Державним департаментом США питання можливості видачі ліцензії на виробництво та експорт відповідних товарів в Україну, який тривав понад встановлені законодавством США граничні строки, що обумовлене підписанням Указу Президентом США № 14169 від 20.01.2025, відповідно до якого прийнято рішення про запровадження 90-денної паузи в наданні допомоги Сполучених Штатів у сфері розвитку іноземних держав (в тому числі України) для оцінки ефективності програм та її відповідності зовнішній політиці США, такі обставини призвели до затримки постачання камер Alticam (виробництво США) на митну території України. Дата настання форс-мажорних обставин: 20.01.2025. Дата закінчення: 09.04.2025".

27. Згідно відповіді Департаменту від 09.06.2025 №13/15-1060/2025, відповідачем не дотримано визначені п.8.2 контракту строки повідомлення, що унеможливлює посилання на форс-мажорні обставини в даному випадку. Короткий зміст позовних вимог та заперечень 28. 29.12.2025 з посиланням на ст.131-1 Конституції України, ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" та частини 3 та 4 ст.53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) заступник Генерального прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації, Департаменту звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Скаетон" про стягнення штрафних санкцій за прострочення строків поставки товару за державним контрактом в розмірі 79 185 599,06 грн.

29. У позові прокурор стверджував про те, що 04.12.2025 спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Офісу Генерального Прокурора встановлювалася наявність підстав для представництва інтересів держави в суді у зв`язку з порушенням внаслідок неналежного виконання зобов`язань ТОВ "Скаетон" за контрактом на виготовлення та поставку безпілотних систем вітчизняного виробництва.

30. З опрацьованих матеріалів та з`ясованих обставин прокурор установив неналежне виконання ТОВ "Скаетон" своїх зобов`язань за державним контрактом, які полягали у поставці товару за контрактом з порушенням строків, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій, прострочення повернення суми попередньої оплати, що також стало підставою для нарахування пені, що у сукупності призвело до порушення інтересів держави, тоді як Адміністрація та Департамент не здійснюють належного захисту інтересів держави і з позовними вимогами до відповідача не звернулися.

31. Заперечуючи щодо задоволення позову, відповідач зазначав, що ним повністю виконані зобов`язання з поставки у повному обсязі, хоча і не заперечує прострочення у виконанні. За твердженням відповідача порушення строків поставки зумовлено специфікою товару, який мав поставлятися, і наявністю форс-мажорних обставин, які, зокрема, підтверджуються сертифікатом Одеської регіональної торгово-промислової палати №5100-25-800 від 16.05.2025.

32. Водночас, відповідач просив зменшити розмір нарахованих штрафних санкцій у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість заявлених вимог, та залишити позов прокурора без розгляду з посиланням на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025, за яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абз.1 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

33. Господарський суд міста Києва рішенням від 23.02.2026 у справі №910/16365/25 позов задовольнив повністю; присудив до стягнення з ТОВ "Скаетон" на користь Департаменту штрафні санкції в розмірі 79 185 599,06 грн; присудив до стягнення з ТОВ "Скаетон" на користь Офісу Генерального прокурора судовий збір в сумі 1 059 800,00 грн.

34. Північний апеляційний господарський суд постановою від 08.04.2026 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026. Позов заступника Генерального прокурора в інтересах держави в особі Адміністрації та Департаменту повернув без розгляду.

35. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована, зокрема, таким: - до предмету доказування у даній справі входило також дослідження питання, чи підлягає нарахуванню пеня за несвоєчасне повернення замовнику попереднього часткового платежу, якщо продукція, що відповідала асортименту згідно з контрактом, була отримана замовником (кредитор) без зауважень; і чи є це обставиною, яка припиняє обов`язок боржника повернути сплачену кредитором суму попереднього платежу; - до предмету доказування у цьому спорі входили також питання, пов`язані з мітигацією кредитором збитків, завданих прострочкою поставки, її вплив на підстави для зменшення штрафних санкцій з огляду на те, що за визначенням ч.2 ст.549 Цивільного кодексу України штраф як неустойка має компенсаційну природу, адже обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; - звертаючись 29.12.2026 з прокурор стверджував, що Адміністрація та Департамент повідомили про невжиття ними заходів позовного характеру і причин невжиття ними таких заходів не надали; - на думку прокурора відсутність відповідного реагування вказаних відомств на зазначене порушення свідчить про те, що захист порушених інтересів держави не здійснюють державні органи, до компетенції яких належать відповідні повноваження; - за твердженням прокурора, його звернення до суду із позовом зумовлено об`єктивною винятковістю, оскільки спірні правовідносини у сфері закупівлі товарів для потреб оборони внаслідок порушення ТОВ "Скаетон" зобов`язань зі своєчасного постачання товару та попередньої оплати за державним контрактом про закупівлі товарів за державні кошти та, відповідно, внаслідок бездіяльності у цих правовідносинах Департаменту та Адміністрації, вказує на те, що порушені інтереси держави у сфері оборони потребують невідкладного захисту та поновлення; - подаючи в інтересах держави позов і визначаючи Адміністрацію та Департамент в якості позивачів, прокурор підтвердив існування органу державної влади, який має процесуальну правоздатність, здатен самостійно захистити своє право чи охоронюваний законом інтерес у приватно-правових відносинах і не обмежений строком давності на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав; - прокурором і місцевим господарським судом залишено поза увагою рішення Конституційного Суду України стосовно конституційних повноважень прокуратури (послався на рішення від 18.06.2020 №5-р(II)/2020, від 05.06.2019 №4-р(II)/2019, від 03.12.2025 №6-р(II)/2025); - на час звернення прокурора до Департаменту та Адміністрації (04.12.2025) і на момент подання прокурором позову в інтересах цих осіб до господарського суду (29.12.2025), прокурору і місцевому господарському суду було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абз.1 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру", яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики; - до того ж абз.1 ч.6 ст.11 ГПК покладає на господарський суд обов`язок не застосовувати закон чи інший правовий акт, якщо такий суперечить Конституції України, і застосовувати норми Конституції України як норми прямої дії; так само ч.7 цієї статті зобов`язує суд у разі невідповідності правового акту вищої юридичної сили застосовувати норми правового акту вищої юридичної сили; - крім того, на прокурора, як і на будь-якого учасника судового процесу, покладено загальний обов`язок добросовісно користуватися процесуальними правами; - місцевий господарський суд, відкриваючи провадження за позовом прокурора, проігнорував висновки Конституційного Суду України щодо Конституційних повноважень прокуратури і у відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави не повернув заявнику позовну заяву і додані до неї документи на підставі п.4 п.5 ст.174 ГПК. Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги, відзивів на касаційну скаргу 36. 07.05.2026 заступник Генерального прокурора через систему Електронний суд звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 23.02.2026.

37. В касаційній скарзі заступника Генерального прокурора зазначено, що під час ухвалення оскаржуваної постанови суд апеляційної інстанції неправильно застосував ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону "Про прокуратуру" та порушив статті 2, 7, 8, 11, 53, 55, 236, 237 ГПК.

38. Посилається на те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: - від 15.10.2019 у справі №903/129/18, від 26.05.2020 у справі №912/2385/18, від 08.11.2023 у справі №607/15052/16, від 11.06.2024 у справі №925/1133/18, від 21.11.2025 у справі №920/19/24, від 16.04.20219 у справі №910/3486/18, від 18.06.2021 у справі №927/491/19, від 07.02.2023 у справі №927/188/22, від 28.08.2024 у справі №918/694/23, від 08.02.2019 у справі №915/20/18, від 22.12.2022 у справі №908/1276/21, від 13.03.2024 у справі №927/535/22, від 06.03.2026 у справі №299/6205/21, від 05.03.2026 у справі №916/5778/23, від 24.02.2026 у справі №915/1185/20, від 03.02.2026 у справі №910/21935/17, від 02.07.2025 у справі №914/3137/24, від 20.11.2024 у справі №918/391/23, від 04.02.2026 у справі №927/342/24, від 03.02.2026 у справі №902/670/24, від 24.01.2024 у справі №922/2321/22 (щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. Прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого cт.23 Закону "Про прокуратуру" і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності); - від 16.04.2019 у справі №910/3486/18, від 04.04.2019 у справі №924/349/18, від 16.04.2019 у справі №910/3486/18 та від 26.05.2020 у справі №912/2385/19 (прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист відповідних прав та інтересів. Унаслідок нездійснення та неналежного здійснення уповноваженим органом захисту інтереси держави залишаються незахищеними. У зв`язку із цим у прокурора виникає не тільки право, але й обов`язок відреагувати на їх порушення шляхом пред`явлення до суду позову); - від 28.01.2026 у справі №580/539/24, від 11.02.2026 у справі №925/1282/23, від 16.02.2026 у справі №480/6821/22, від 18.02.2026 у справі №916/1116/23, від 07.04.2026 у справі №924/717/25 (щодо застосування положень cт.131-1 Конституції України та cт.23 Закону "Про прокуратуру" та не поширення дії рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абз.1 ч.3 cт.23 Закону "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності); - від 20.01.2021 у справі №927/468/20, від 11.03.2021 у справі №910/3158/19, від 07.07.2021 у справі №914/1577/19, від 01.04.2025 у справі №916/5766/23 (часовий проміжок, що минув між повідомленням позивача та поданням позову у справі, не завжди є вирішальним у питанні дотримання прокурором приписів cт.23 Закону "Про прокуратуру". До таких чинників належать, зокрема, але не виключно, обізнаність позивача про наявність правопорушення та вжиті ним заходи з моменту такої обізнаності, спрямовані на захист інтересів держави). 39. 27.05.2026 надійшов відзив ТОВ "Скаетон", у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

40. У відзиві, зокрема, зазначає: - прокурор подав позов в інтересах Департаменту, який є державним закладом, а не органом державної влади чи суб`єктом владних повноважень; Департамент, як державний заклад, має повноваження самостійно здійснювати захист своїх прав та законних інтересів у суді; - Адміністрація та Департамент забезпечення є різними самостійно відокремленими юридичними особами; прокурор не довів наявності виключних підстав для представництва інтересів держави, передбачених ст.23 Закону "Про прокуратуру", так як заявлені позовні вимоги фактично стосуються лише прав та законних інтересів суто державного закладу (Департаменту), а не державного органу (Адміністрації); прокурор намагається здійснити переоцінку доказів, що встановлюють відповідні обставини, в касаційному порядку, що є неприпустимим; скарга прокурора зводиться, до його незгоди з висновками суду апеляційної інстанції; - положення абз.1 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру", які дозволяли прокурору звертатися до суду у разі неналежного захисту інтересів держави органом влади, були визнані неконституційними з 03.12.2025 рішенням Конституційного Суду в справі №3-28/2024 (59/24); - позов в даній справі підлягає залишенню без розгляду як такий, що поданий та підписаний невповноваженою особою та поданий прокурором за відсутності підстав для звернення до суду (ч.4 ст.53 ГПК, п.1 ч.1 ст.226 ГПК, п.4 ч.5 ст.174 ГПК); - твердження прокурора щодо непоширення рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №3-28/2024 (59/24) на спірні правовідносини є безпідставними; - посилання прокурора в касаційній скарзі на чисельні попередні рішення судів касаційної інстанції є нерелевантними; - вимога про залишення в силі рішення суду першої інстанції є недопустимою, незаконною та такою, що грубо порушуватиме право відповідача на апеляційний розгляд справи по суті. 41. 01.06.2025 надійшли додаткові пояснення прокурора відділу Офісу Генерального Прокурора Батюк І.В., які залишаються без розгляду як такі, що, зокрема, подані поза межами строку на доповнення касаційної скарги (ч.1 ст.298 ГПК) та без дозволу суду на подання додаткових пояснень (ч.5 ст.161 ГПК). Рух справи у суді касаційної інстанції

42. Верховний Суд ухвалою від 08.05.2026 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою прокурора, розгляд касаційної скарги призначив у відкритому судовому засіданні на 24.06.2026.

43. У судовому засіданні 24.06.2026 Верховний Суд оголосив перерву до 08.07.2026. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Щодо неконституційності окремих положень ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру"

44. Зі встановлених обставин справи вбачається, що 29.12.2025 заступник Генерального прокурора, з посиланням на ст.131-1 Конституції України, ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" та частини 3 та 4 ст.53 ГПК, звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом в інтересах держави в особі Адміністрації, Департаменту до ТОВ "Скаетон" про стягнення штрафних санкцій за прострочення строків поставки товару за державним контрактом в розмірі 79 185 599,06 грн.

45. Частина 3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" (в редакції, чинній на момент подання позову в цій справі) передбачає, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

46. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому ч.4 цієї статті, крім випадку, визначеного абз.4 цієї частини.

47. Не допускається здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, а також у правовідносинах, пов`язаних із виборчим процесом, проведенням референдумів, діяльністю Верховної Ради України, Президента України, створенням та діяльністю медіа, а також політичних партій, організацій, що здійснюють професійне самоврядування, та інших громадських об`єднань. Представництво в суді інтересів держави в особі Кабінету Міністрів України та Національного банку України може здійснюватися прокурором Офісу Генерального прокурора або обласної прокуратури виключно за письмовою вказівкою чи наказом Генерального прокурора або його першого заступника чи заступника відповідно до компетенції.

48. Представництво інтересів держави у суді у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави здійснюється прокурорами Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, а у визначених законом випадках - прокурорами Офісу Генерального прокурора в порядку та на підставах, визначених Цивільним процесуальним кодексом України.

49. Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, ухвалене по суті спору, та залишаючи позов прокурора без розгляду, виходив, зокрема, з того, що прокурором і місцевим господарським судом залишено поза увагою рішення Конституційного Суду України стосовно конституційних повноважень прокуратури.

50. Так, суд апеляційної інстанції послався на рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(II)/2025, у якому зазначено, зокрема, що: "7.2. Розв`язуючи питання про конституційність абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, Конституційний Суд України виходить із того, що в ньому йдеться про виключні випадки представництва прокуратурою (прокурором) інтересів держави в суді відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України [абзац п`ятий, перше, друге речення абзацу дев`ятого підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 4-р(II)/2019]. Такі випадки в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону сформульовані через перелік, а саме: якщо захист цих інтересів не здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; якщо захист цих інтересів неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу. Конституційний Суд України, вирішуючи цю справу, керується юридичною визначеністю як складником принципу верховенства права, що зобов`язує законодавця встановлювати межі дискреції органів публічної влади, а також ураховує загальновизнану вимогу міжнародного права щодо потреби детального врегулювання на рівні закону діяльності органів прокуратури поза сферою кримінального права. Конституційний Суд України зазначає, що законодавець має обов`язок та не позбавлений можливості конкретизувати перелік випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, зокрема вказавши на критерії/ознаки їх установлення, для визначення меж дискреції прокурора та суду без шкоди для ефективності виконання прокуратурою покладеної на неї функції. Приписи "не здійснює" та "неналежним чином здійснює", ужиті в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону, є оцінними. Оскільки Закон не визначає відповідних випадків та критеріїв/ознак для встановлення цих випадків, прокурор отримує дискрецію щодо встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, межі якої чітко і зрозуміло не визначені Законом. Хоча Закон передбачає судовий контроль за застосуванням цього повноваження, відсутність чіткої вказівки на відповідні випадки, критерії/ознаки встановлення цих випадків для визначення меж дискреції, якими мають керуватися і прокурор, і суд, підриває юридичну визначеність приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону. Невизначення в Законі меж дискреції для прокурора і суду, які розв`язують питання про наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, має наслідком можливість керуватися цим органам фактично лише власним суб`єктивним розумінням того, що означає "не здійснює" або "неналежним чином здійснює". Це вказує на те, що дискреція прокурора та суду, яка випливає зі змісту відповідних приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону, є такою, що її межі не визначені Законом чітко і зрозуміло. Таке нормативне регулювання закладає підґрунтя не лише для різного застосування відповідної норми на практиці та невизначеності ситуацій і правовідносин, а й для можливих зловживань та необґрунтованого втручання прокурора у законну діяльність різних суб`єктів в усіх сферах суспільного життя. Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, не відповідають вимозі юридичної визначеності як складнику конституційного принципу верховенства права (правовладдя). Водночас відсутність органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, що її в абзаці першому частини третьої статті 23 Закону визначено як один із випадків представництва прокурором інтересів держави в суді, за своєю суттю є фактом, що підлягає доведенню прокурором і встановленню судом, та не створює дискреції, межі якої не визначені приписами права. 7.3. На думку Конституційного Суду України, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону уможливлюють виконання прокуратурою функції, установленої пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, у спосіб, що зумовлює позасудове оцінювання прокурором ефективності дій чи встановлення бездіяльності інших суб`єктів владних повноважень поза сферою кримінального права, тоді як, зокрема, у сфері кримінального права вже наявні відповідні механізми реагування прокуратури на випадки нездійснення або неналежного здійснення суб`єктами владних повноважень своїх функцій для захисту інтересів держави. Цим самим створено не передбачений Конституцією України механізм упливу прокуратури на реалізацію повноважень органів державної влади, органів місцевого самоврядування чи інших суб`єктів владних повноважень, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, та знівельовано вимогу статті 6 Конституції України щодо самостійного здійснення повноважень кожним органом у визначених Конституцією України межах. Унаслідок цього винятковий процесуальний інструмент прокуратури, закріплений у пункті 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України, перетворено на універсальний механізм представництва інтересів держави в суді, чим розширено зміст цієї конституційної функції прокуратури. 7.4. Наведене підтверджують надані Офісом Генерального прокурора статистичні дані. Зокрема, кількість розпочатих справ щодо представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язаних із кримінальним провадженням, становила: у 2017 році - 6252, у 2018 - 5924, у 2019 - 4905, у 2020 - 5120, у 2021 - 5343, у 2022 - 4775, у 2023 - 7692, у 2024 - 9179. Аналіз таких даних свідчить, що „виключні випадки" представництва прокуратурою інтересів держави в суді, не пов`язані з кримінальним провадженням, фактично перетворилися на поширену практику, яка є несумісною з конституційно визначеним винятковим характером таких випадків. Отже, окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, суперечать статтям 6, 8, пункту 3 частини першої статті 131-1 Основного Закону України".

51. Конституційний Суд України рішенням від 03.12.2025 №6-р(II)/2025 ухвалив: "2. визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

3. Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

4. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

52. Прокурор, не погоджуючись з висновком апеляційного господарського суду, зокрема, зазначає, що суд неправильно застосував ст.131-1 Конституції України, ст.23 Закону "Про прокуратуру" та порушив статті 2, 7, 8, 11, 53, 55, 236, 237 ГПК.

53. Посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 28.01.2026 у справі №580/539/24, від 11.02.2026 у справі №925/1282/23, від 16.02.2026 у справі №480/6821/22, від 18.02.2026 у справі №916/1116/23, від 07.04.2026 у справі №924/717/25 щодо не поширення дії рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абз.1 ч.3 cт.23 Закону "Про прокуратуру" від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

54. Верховний Суд відхиляє такі доводи про не поширення дії рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 на спірні правовідносини з огляду на таке.

55. Так, у справі №580/539/24 прокурор звернувся з відповідним позовом у січні 2024 року, у справах №925/1282/23 та №916/1116/23 - у 2023 році, у справі №924/717/25 - до жовтня 2025 року (оскільки предметом касаційного перегляду були рішення від 10.10.2025 та постанова від 29.12.2025).

56. Натомість у справі №480/6821/22 з позовом у жовтні 2022 року звернулася міська рада, а прокурор звернувся з апеляційною скаргою на рішення суд першої інстанції від 23.02.2023, за наслідком чого апеляційний адміністративний суд постановою від 09.10.2024 таке рішення скасував. Тобто в цій справі прокурор звернувся з апеляційною скаргою до 09.10.2024. Більше того, Верховний Суд виснував про помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо наявності підстав для звернення прокурора до суду апеляційної інстанції із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у цій справі в інтересах держави та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою прокурора.

57. Натомість у справі, що переглядається, заступник Генерального прокурора, з посиланням на ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру", звернувся з позовом 29.12.2025, тобто після ухвалення Конституційним Судом України рішення від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025.

58. Однак суттєвою та головною відмінністю в обставинах наведених вище справ та цієї справи є те, що в оскаржуваній постанові суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання правового акта неконституційним означає скасування Конституційним Судом презумпції конституційності правового акта, яка діяла до цього, при цьому саме рішення Конституційного Суду не призводить до неконституційності цього акта, воно лише встановлює її.

59. Також Північний апеляційний господарський суд вказав, що не лише Конституційний Суд України вправі оцінити на відповідність Конституції України той чи інший закон чи інший правовий акт, оскільки ст.11 ГПК визначено, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

60. Такі висновки суду апеляційної інстанції відповідають висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 24.03.2024 у справі №921/229/22: "51. Суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки на момент звернення прокурора з позовом до суду положення абз.8 ч.5 ст.11 Закону "Про управління об`єктами державної власності" вже було визнано неконституційним, то задоволення позовних вимог (виконання яких здійснювалося би на майбутнє) суперечитиме принципу правової визначеності, що є невід`ємним елементом принципу верховенства права.

52. Верховний Суд відхиляє доводи прокурора та погоджується із висновками суду апеляційної інстанції з таких мотивів. …

59. Частина 6 ст.11 ГПК передбачає, що якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

60. Верховний Суд вважає, що абз.8 ч.5 ст.11 Закону "Про управління об`єктами державної власності" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин як такий, що суперечить Конституції України, з мотивів, викладених у рішенні Конституційного Суду України. …

77. Таким чином, оскільки норму абз.8 ч.5 ст.11 Закону "Про управління об`єктами державної власності" вже визнано такою, що не відповідає Конституції України, то у Верховного Суду відсутні передбачені ч.6 ст.11 ГПК підстави для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності такої норми.

78. Враховуючи наведене, керуючись ч.6 ст.11 ГПК, Верховний Суд дійшов висновку, що абз.8 ч.5 ст.11 Закону "Про управління об`єктами державної власності" не підлягає застосуванню, а тому позов прокурора, поданий на підставі цієї норми, задоволенню не підлягає. Суд апеляційної інстанції дійшов правильних по суті висновків, однак з урахуванням мотивів, викладених у цій постанові".

61. Верховний Суд також неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19). Про це також зазначила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09.06.2022 у справі №520/2098/19.

62. Питання застосовності (незастосовності) певного нормативно-правового акта до обставин справи суд з`ясовує, зокрема, у порядку вирішення конкуренції правових норм.

63. Відповідно до ч.6 ст.11 ГПК, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

64. Крім того, суди мають керуватися принципом законності та загальним правилом щодо переваги нормативно-правового акта вищої юридичної сили над нормативно-правовим актом нижчої юридичної сили (виходячи з ієрархії нормативно-правових актів).

65. Такі висновки викладено у пунктах 41-44 постанови Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/15990/23.

66. Отже, у справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність у прокурора підстав для звернення з позовом в інтересах держави не на самій лише підставі визнання неконституційними положень ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" (втрата чинності яких передбачена на майбутнє - з 01.01.2027), а й з урахуванням положень частин 6, 7 ст.11 ГПК, які наділять суд самостійним правом не застосовувати закон, який суперечить Конституції України, незалежно від наявності чи відсутності відповідного висновку Конституційного Суду України (тим паче враховуючи, що у цій справі такий висновок наявний).

67. Враховуючи вищевказане, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що станом на час звернення прокурора до Департаменту та Адміністрації (04.12.2025) і на момент подання прокурором позову в інтересах цих осіб до господарського суду (29.12.2025), прокурору і місцевому господарському суду було відомо про спростовану Конституційним Судом України презумпцію конституційності окремих приписів абз.1 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру", яка діяла до 03.12.2025, і неможливість розширеного тлумачення повноважень прокурора на рівні правозастосовної практики.

68. Доводи прокурора зазначених висновків не спростовують, зокрема й посиланням на висновки Верховного Суду, які зроблені у правовідносинах з обставинами відмінними від обставин справи, що переглядається.

69. Окрім цього Верховний Суд obiter dictum звертає увагу на таке.

70. Як встановив суд першої інстанції, відповідно до п.1 розд.І Положення про Департамент забезпечення Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, затвердженого наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України від 06.12.2024 №727, Департамент є державним закладом, на який Адміністрацією покладено виконання завдань і функцій щодо здійснення матеріально-технічного і господарського забезпечення Адміністрації, підрозділів Держспецзв`язку, визначених Адміністрацією, у тому числі централізованого матеріально-технічного забезпечення територіальних органів Адміністрації, територіальних підрозділів, закладів, установ та організацій Держспецзв`язку, забезпечення безпілотними системами (безпілотними авіаційними комплексами, безпілотними літальними апаратами, безпілотними наземними (роботизованими) комплексами, безпілотними водними (плаваючими) комплексами), засобами активної (радіоелектронної боротьби тактичного рівня) та пасивної протидії технічним розвідкам, боєприпасам (які використовують із безпілотними системами) та їх складовими частинами для потреб Держспецзв`язку і сил безпеки та оборони.

71. Суд першої інстанції зазначив, що він враховує, що укладений контракт є державним та відповідно фінансується за рахунок бюджетних коштів та асигнувань загального фонду (пункти 1.3 та 4.6 контракту), а враховуючи дотримання прокурором положення ст.23 Закону "Про прокуратуру" позов подано в межах повноважень Офісу Генерального Прокурора.

72. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 вирішувала питання щодо можливості/неможливості звернення прокурора з позовом в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування та комунального закладу з вимогою про визнання укладеного правочину щодо публічних закупівель недійсним та стягнення коштів.

73. У справі №905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що заборона на здійснення прокурором представництва в суді інтересів держави в особі державних компаній, передбачена абз.3 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру", має застосовуватись із урахуванням положень абз.1 ч.3 цієї статті, який передбачає, що суб`єкт, в особі якого прокурор може звертатись із позовом в інтересах держави, має бути суб`єктом владних повноважень незалежно від наявності статусу юридичної особи. У контексті засадничого положення ч.2 ст.19 Конституції України відсутність у Законі "Про прокуратуру" інших окремо визначених заборон на здійснення представництва прокурором, окрім спеціальної заборони на представництво державних компаній, не слід розуміти як таку, що розширює встановлені в абз.1 ч.3 ст.23 Закону "Про прокуратуру" межі для здійснення представництва прокурором законних інтересів держави.

74. У зазначеній справі (№905/1907/21) прокурор подав позов, зокрема, в інтересах Комунального закладу "Канівська санаторна школа Черкаської обласної ради". Водночас Велика Палата Верховного Суду наголосила, що у відносинах щодо розрахунків з постачальником природного газу за договором комунальний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, виступає не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона у зобов`язальних правовідносинах. Велика Палата Верховного Суду звернулася mutatis mutandis до власних висновків, викладених у пунктах 6.27-6.29 постанови від 13.11.2019 у справі №922/3095/18 та пунктах 6.30-6.32 постанови від 23.10.2019 у справі №922/3013/18.

75. Застосування висновків Великої Палати Верховного Суду з постанови від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 знайшло своє відображення у низці постанов Верховного Суду.

76. Так, Верховний Суд у постанові від 21.06.2024 у справі №908/1694/23 зазначив таке: "5.33. З урахуванням законодавчих приписів колегія суддів вважає, що ДЗ "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Бердянський" як юридична особа, яка здійснює господарську діяльність та зареєстрована в установленому законом порядку, у спірних правовідносинах, які виникли на підставі договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, є їх самостійним учасником, і щодо розрахунків з постачальником електричної енергії державний заклад, який є розпорядником бюджетних коштів, є самостійною стороною у зобов`язальних правовідносинах. 5.34. Колегія суддів також враховує, що предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги ТОВ "Запоріжжяелектропостачання" до ДЗ "Дитячий спеціалізований (спеціальний) санаторій "Бердянський" про стягнення 473 781,73 грн заборгованості за спожиту електричну енергію. Міністерство охорони здоров`я України не є стороною договору та учасником справи. Як установив суд апеляційної інстанції, апеляційна скарга Прокурора спрямована на захист прав або інтересів не держави, а державного підприємства (у цьому випадку державного закладу)".

77. У постанові Верховного Суду від 24.07.2024 у справі №916/1062/23 вказано: "У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, дійшовши висновку про наявність у ДЗ "ДССС "Зелена гірка" МОЗ України" статусу розпорядника бюджетних коштів, не врахували висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, не встановили та в рішеннях не зазначили чи не виступає ДЗ "ДССС "Зелена гірка" МОЗ України" у спірних правовідносинах саме як сторона зобов`язальних правовідносин, а відтак належним чином не дослідили наявність/відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі ДЗ "ДССС "Зелена гірка" МОЗ України". Також поза увагою судів попередніх інстанцій залишилися висновки Верховного Суду, на які здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, викладені, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21, постанові Верховного Суду від 30.01.2024 у справі № 924/564/22, щодо недопустимості представництва прокурором інтересів держави в особі державного чи комунального підприємства/закладу, яке не є суб`єктом владних повноважень, але є самостійним суб`єктом права, та безпідставності звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі таких підприємств".

78. Також, у постанові від 27.11.2024 у справі №911/826/23 Верховний Суд дійшов таких висновків: "94. На підставі викладеного вище Верховний Суд враховує доводи ТОВ "Автоспецпром" та констатує, що в цій справі відсутні підстави для представництва Прокурором інтересів держави в особі КО "Київмедспецтранс", оскільки вона не є головним розпорядником бюджетних коштів, виступає у спірних правовідносинах не як суб`єкт владних повноважень, а як суб`єкт господарювання - сторона у зобов`язальних відносинах.

95. Комунальне підприємство є самостійним суб`єктом права у приватноправових відносинах і не є суб`єктом владних повноважень, тому звернення прокурора до суду в інтересах держави в особі комунального підприємства є безпідставним, адже держава у цивільних відносинах діє через органи державної влади, а не через державні, комунальні підприємства (заклади) чи підприємства об`єднань громадян, які не мають статусу суб`єкта владних повноважень (постанови Верховного Суду від 25.11.2021 у справі №917/269/21, від 07.12.2021 у справі №903/865/20, від 14.12.2021 у справі №917/562/21, від 15.03.2024 у справі №904/192/22)".

79. Також суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що суд першої інстанції, задовольнивши позов у цій справі №910/16365/25, стягнув з ТОВ "Скаетон" на користь Департаменту штрафні санкції в розмірі 79 185 599,06 грн.

80. Натомість Верховний Суд у вже згаданій постанові від 24.07.2024 у справі №916/1062/23 зазначив також таке: "113. Суди попередніх інстанцій встановили, що КМР є засновником КО "Київмедспецтранс", управляє закріпленим за нею майном, затверджує місцевий бюджет, з якого фінансується цей комунальний заклад, і наділена повноваженнями контролю за виконанням бюджету. КО "Київмедспецтранс" підпорядкована КМР (засновнику).

114. Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів, що визначення Прокурором позивача - КМР, як органу місцевого самоврядування, що уповноважений на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, є обґрунтованим. Міська рада може бути позивачем у цій справі. …

120. У п.10.3 постанови від 21.06.2023 у справі №905/1907/21 Велика Палата Верховного Суду вказала, що оскільки засновником комунального підприємства (закладу) та власником його майна є територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування, яка фінансує і контролює діяльність свого комунального підприємства (закладу), а також зобов`язана контролювати виконання міського (обласного) бюджету за договорами про закупівлю товарів, то орган місцевого самоврядування є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов`язаних із законним та ефективним витрачанням бюджетних коштів, тому є належним позивачем у справах про стягнення бюджетних коштів.

121. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду зауважила, що використання коштів місцевого бюджету становить суспільний інтерес та стосується прав та інтересів великого кола осіб - мешканців територіальної громади. Завданням органу місцевого самоврядування є забезпечення раціонального використання майна та інших ресурсів, що перебувають у комунальній власності. Неефективне витрачання коштів місцевого бюджету, зокрема шляхом укладення підконтрольним органу місцевого самоврядування комунальним закладом незаконних правочинів, може порушувати економічні інтереси територіальної громади Черкаської області. Аналогічний висновок викладений у п.60 постанови Верховного Суду від 29.08.2024 у справі №912/1107/23.

122. Водночас за обставинами цієї справи: 1) розрахунок за Договором не відбувся, а бюджетні кошти не сплачувалися постачальнику; 2) предметом спору є не повернення бюджетних коштів (оскільки вони не були сплачені на виконання Договору), а стягнення неустойки - пені та штрафу у зв`язку з порушенням ТОВ "Автоспецпром" зобов`язань щодо поставки товару; 3) правочин, укладений комунальною організацією, не є незаконним, і питання його правомірності не охоплюється предметом спору в цій справі.

123. Оскільки сторонами Договору є КО "Київмедспецтранс" (покупець) і ТОВ "Автоспецпром" (постачальник), зобов`язання щодо сплати неустойки, встановлене Договором, також виникає між цими суб`єктами. Суди не встановили, що спірний Договір є тристороннім та / або містить обов`язки перерахування неустойки на користь третіх осіб, що не є сторонами Договору, зокрема КМР.

124. Верховний Суд зауважує, що стягнення неустойки в разі порушення контрагентом комунальної організації своїх зобов`язань за договором відбувається на користь такої організації; неустойка не є тими фінансами, що повертаються в бюджет, тобто контролюються міською радою. Подібні за змістом висновки щодо стягнення неустойки викладені в п.17 постанови Верховного Суду від 02.08.2023 у справі №908/2335/22, на яку посилається ТОВ "Автоспецпром". …

132. Подання Прокурором позову в інтересах держави в особі КМР (головного розпорядника бюджетних коштів; суб`єкта владних повноважень), однак про стягнення неустойки з ТОВ "Автоспецпром" на користь КО "Київмедспецтранс" (отримувача бюджетних коштів; сторони договору, яка не має статусу суб`єкта владних повноважень) не призведе до відновлення інтересів територіальної громади, оскільки: 1) бюджетні кошти не були витрачені; 2) кошти з неустойки не будуть зараховані в дохід місцевого бюджету.

133. Отже, за обставинами цієї справи розрахунок за Договором не відбувся; бюджетні кошти не сплачувалися; вимога Прокурора спрямована на стягнення неустойки.

134. Неможливо відновити права та інтереси держави в особі відповідного органу, стягуючи при цьому неустойку на користь юридичної особи, яка не є суб`єктом владних повноважень (комунальна організація), а є самостійним суб`єктом господарювання, оскільки в такому разі позовна вимога пред`являється прокурором поза відносинами представництва інтересів держави, тобто всупереч положенням чинного процесуального законодавства.

135. Отже, позовна заява Прокурора в особі КМР, зважаючи на формулювання позовної вимоги у співвідношенні з фактичними обставинами цієї справи, підлягає залишенню без задоволення".

81. Враховуючи зазначене, касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції підлягає залишенню без змін. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

82. Відповідно до ч.1 ст.300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

83. Згідно із ч.1 ст.309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст.300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

84. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновків про відмову у задоволенні касаційної скарги прокурора та залишення оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції без змін. Судові витрати

85. Оскільки Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, то судові витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на скаржника (прокуратуру). Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2026 у справі №910/16365/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О. Кібенко Судді С. Бакуліна В. Студенець