Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/3006/23 (910/10636/25)

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "01" липня 2026 р. Справа№ 910/3006/23 (910/10636/25) Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Отрюха Б.В. суддів: Остапенка О.М. Сотнікова С.В. Секретар судового засідання: Басараба К.Ю. Представники учасників справи не з`явилися в судове засідання. Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ліквідатора Приватного підприємства «АВТ Інформ» арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) (суддя Івченко А.М., повний текст рішення складено та підписано - 22.04.2026) за заявою ліквідатора Приватного підприємства «АВТ Інформ» арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича до 1) ОСОБА_1 2) ОСОБА_2 - про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника в межах справи № 910/3006/23 ВСТАНОВИВ: Короткий зміст заяви У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа № 910/3006/23 про банкрутство Приватного підприємства "АВТ Інформ". Ліквідатор Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражний керуючий Іванков Володимир Миколайович звернувся до господарського суду першої інстанції із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в порядку ч. 2 ст. 61 Кодексу України з процедур банкрутства. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) (суддя Івченко А.М., повний текст рішення складено та підписано - 22.04.2026) у задоволенні позову відмовлено повністю. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, ліквідатор Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражний керуючий Іванков Володимир Миколайович звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25); ухвалити нове рішення, яким задовольнити заяву ліквідатора ПП "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова В.М. про покладення субсидіарної відповідальності на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 як на учасника та керівника ПП "АВТ Інформ" у повному обсязі. Узагальнені доводи та заперечення учасників справи Інші учасники справи не скористались своїм правом та не подали відзиви на апеляційну скаргу, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України, не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.05.2026 апеляційну скаргу у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Отрюх Б.В., судді: Сотніков С.В., Остапенко О.М. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/3006/23 (910/10636/25) за заявою ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича до 1) ОСОБА_1 , 2) ОСОБА_2 -про покладення субсидіарної відповідальності на учасника та керівника в межах справи № 910/3006/23; відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) до надходження матеріалів даної справи до Північного апеляційного господарського суду. 25.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/3006/23 (910/10636/25). Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25), серед іншого, апеляційну скаргу ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) залишено без руху. 05.06.2026 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича надійшла заява про усунення недоліків. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) віддкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25); розгляд апеляційної скарги ліквідатора Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича на рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) призначено на 01.07.2026. Клопотання/заяви учасників справи 01.07.2026 через систему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду від ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надійшли клопотання про відкладення розгляду даної справи у зв`язку з неможливістю з`явитися представників відповідачів у судове засідання, призначене на 01.07.2026 у зв`язку з перебуванням представника ОСОБА_2 у відпустці, а представника ОСОБА_1 у відрядженні. Відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу. Частиною 2 статті 202 ГПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження. Разом з тим, всупереч ст. ст. 76, 77 ГПК України, представниками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у клопотаннях обставин, а також щодо неможливості направити інших представників в судове засідання, яке призначене на 01.07.2026, оскільки останніх про час, місце та дату судового засідання було попереджено заздалегідь, отже, було достатньо часу для того, щоб забезпечити явку уповноважених представників у судове засідання саме 01.07.2026. Положеннями ст. 129 Конституції України, ст. 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом. Згідно з ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції розглядається протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі. А тому, беручи до уваги те, що заявникам в повній мірі було надано можливість скористатися своїми процесуальними права шляхом подання апеляційної скарги, інших заяв та клопотань, крім того, дана справа вже була відкладена неодноразово, тому з метою дотримання розумних строків розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні клопотань про відкладення розгляду справи на іншу дату. Явка представників учасників справи 01.07.2026 у судове засідання не з`явилися представники учасників справи. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Як вбачається із матеріалів справи, постановою Господарського суду міста Києва від 25.10.2023 по справі № 910/3006/23 визнано банкрутом Приватне підприємство "АВТ Інформ", ліквідатором призначено арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича. Так, Головне управління ДПС у місті Києві, як відокремлений підрозділ ДПС, є єдиним кредитором банкрута ПП "АВТ Інформ". Загальна сума всіх кредиторських вимог станом на дату подачі позову складає 10 651 482,04 гри. Із матеріалів справи вбачається, що Приватне підприємство "АВТ Інформ", засновано 29.09.2003, номер запису: 1 074 120 0000 003822, місцезнаходження реєстраційної справи Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація. Засновником підприємства відповідно до відомостей ЄДРПОУ є ОСОБА_1 (адреси засновника: АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ). Керівником підприємства згідно відомостей ЄДРПОУ значиться ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ; адреса керівника: АДРЕСА_3 ). 26.08.2025 до Господарського суду міста Києва звернувся ліквідатор Приватного підприємства "АВТ Інформ" арбітражного керуючого Іванков Володимир Миколайович із заявою про покладення на ОСОБА_2 субсидіарної відповідальності. Ліквідатор у своїй заяві зазаначив, що документи, печатки та матеріальні цінності банкрута не передані. Всі вимоги щодо передачі документів та матеріальних цінностей було повернуто на адресу ліквідатора з довідкою АТ "Укрпошта" за формою 20 "Про причини повернення / досилання" - за закінченням терміну зберігання". У зв`язку з відсутністю будь-яких бухгалтерських і статистичних даних, не можливістю встановити місце перебування посадових осіб ПП "АВТ Інформ" та їх представників провести інвентаризацію майнових активів боржника не передбачається можливим. З меткою виявлення активів Банкрута, Ліквідатором отримано витяги (інформаційні довідки) з державних реєстрів щодо наявності активів у Банкрута та направлене запити до державних установ. За результатом дій було встановлено, що нерухомого майна та незавершеного будівництва, основних засобів, нематеріальних та біологічних активів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, цінних паперів та інших грошових документів не виявлено. За відсутністю майнових активів їх початкова вартість не визначалась. За даними органів статистики, остання фінансова звітність підприємства подавалася у 2014 році, а окремі статистичні дані у 2015 році. При цьому ліквідатор вказує, що він не має змоги виявити ознаки з доведення до банкрутства у зв`язку з повною відсутністю в осіб, які притягуються до субсидіарної відповідальності, зацікавленості в наданні документів, що відображають реальний стан справ і дійсний господарський оборот, які в свою чергу підлягають передачі ліквідатору відповідно до вимог ч. 2 ст. 59 КУзПБ. За наслідками розгляду вищевказаної заяви, місцевим господарським судом постановлено судове рішення, яке наразі оскаржується в апеляційному порядку. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи Статтею 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при постановленні оскаржуваної судової постанови, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ліквідатора Приватного підприємства «АВТ Інформ» арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав. Відповідно до абзацу першого частини другої статті 61 КУзПБ під час здійснення своїх повноважень ліквідатор (а згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, також і кредитор) має право заявити вимоги до третіх осіб, які за законодавством несуть субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями боржника у зв`язку з доведенням його до банкрутства; розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Абзацом другим частини другої статті 61 КУзПБ передбачено, що в разі банкрутства боржника з вини його засновників (учасників, акціонерів) або інших осіб, у тому числі з вини керівника боржника, які мають право давати обов`язкові для боржника вказівки чи мають змогу іншим чином визначати його дії, на засновників (учасників, акціонерів) боржника - юридичної особи або інших осіб у разі недостатності майна боржника може бути покладена субсидіарна відповідальність за його зобов`язаннями. Стягнені суми включаються до складу ліквідаційної маси і можуть бути використані лише для задоволення вимог кредиторів у порядку черговості, встановленому цим Кодексом. Отже у справі про банкрутство субсидіарна відповідальність має деліктну природу та узгоджується із частиною першою статті 1166 ЦК України, якою встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Тобто недостатність майна юридичної особи, яка перебуває в судовій процедурі ліквідації, за умови доведення боржника до банкрутства, поповнюється за рахунок задоволення права вимоги про відшкодування шкоди до осіб, дії / бездіяльність яких кваліфікуються судом як доведення до банкрутства. Потерпілою особою в такому випадку є банкрут, щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру. Саме банкрут, від імені якого діє ліквідатор (арбітражний керуючий), у порядку, визначеному статтею 61 КУзПБ, звертається з вимогою до третіх осіб, з вини яких настало банкрутство боржника. При цьому визначена в абзаці першому статті 61 КУзПБ дискреція ліквідатора у питанні покладення субсидіарної відповідальності має застосовуватися з урахуванням принципу безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі, невід`ємним критерієм дотримання якого з огляду на положення частини другої статті 61 КУзПБ є вирішення питання про покладення на винних осіб субсидіарної відповідальності за доведення боржника до банкрутства (такий висновок узгоджується зі сталою правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.06.2020 у справі № 924/669/17, від 07.10.2021 у справі № 914/3812/15, від 14.09.2023 у справі № 908/2414/21, від 15.02.2024 у справі № 908/2538/22, від 14.03.2024 у справі № 34/5005/4591/2012 тощо). Якщо з відповідною вимогою звертається кредитор банкрута, право на звернення якого передбачено також у частині другій статті 61 КУзПБ згідно зі змінами, внесеними Законом від 20.03.2023 № 2971-IX, то такий позов слід кваліфікувати як похідний, оскільки грошові суми субсидіарної відповідальності стягуються не на користь кредитора, а до ліквідаційної маси банкрута, за рахунок коштів від продажу якої зазначені вимоги задовольняються. Однією з обов`язкових передумов субсидіарної відповідальності є її розмір, що визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою. Якщо є підтвердженим доказами у справі факт доведення до банкрутства боржника, однак за відсутності зазначеної різниці (недостатності майна боржника для задоволення вимог кредиторів) немає підстав для стягнення відповідних сум з винних осіб у межах покладення субсидіарної відповідальності, то у ліквідатора немає підстав порушувати відповідний спір у справі про банкрутство. Негативним ефектом банкрутства лишається ліквідація суб`єкта господарювання (абзац другий частини п`ятої статті 65 КУзПБ, положення якого визначають умови для продовження господарської діяльності юридичною особою, що звільнилась від боргів за результатами застосованих до неї процедур банкрутства (ліквідаційної процедури у справі про банкрутство) за правилами цього Кодексу). Тож у разі ліквідації суб`єкта господарювання в результаті процедури банкрутства за умови задоволення вимог кредиторів негативний ефект доведення боржника до банкрутства з подальшою його ліквідацією може настати не для кредиторів цього боржника, а для інших суб`єктів. Тому в разі виникнення спору внаслідок доведення боржника до банкрутства та ліквідації суб`єкта господарювання відповідні (зацікавлені) особи (особа) не позбавлені права заявити до особи (осіб), винної в доведенні боржника до банкрутства з подальшою його ліквідацією, вимоги про відшкодування шкоди (збитків). У такому разі всі елементи шкоди (збитків) через доведення боржника до банкрутства досліджуються, оцінюються та встановлюються у відповідному спорі, що має розглядатися за правилами статті 7 КУзПБ (у межах справи про банкрутство). У наведеному висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20) (з посиланням також на інші правові позиції Верховного Суду): якщо внаслідок неправомірних дій третьої особи вартість майна боржника зменшилася (зокрема через втрату окремого майна, його пошкодження, зменшення ринкової вартості тощо) на певну суму, то відповідно до статей 22, 1166 ЦК України у боржника виникає право вимоги до третьої особи на таку саму суму. У цьому і проявляється компенсаторний характер інституту відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Отже навіть за виявлених арбітражним керуючим фактів доведення боржника до банкрутства достатність майна боржника, що включається до складу ліквідаційної маси і спрямовується на задоволення вимог кредиторів боржника, виключає застосування субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство за правилами частини другої статті 61 КУзПБ. Ураховуючи, що ліквідаційна маса (її вартість) є одним із визначальних показників для обчислення розміру субсидіарної відповідальності, Суд з огляду на регламентований КУзПБ порядок та етапи формування ліквідаційної маси, зміни, яких вона зазнає під час ліквідаційної процедури, зазначає, що передумови для покладення субсидіарної відповідальності встановлюються насамперед на підставі фінансово-економічних показників боржника, порядок аналізу, дослідження та оцінки яких прямо визначений КУзПБ. Цей порядок передбачає, що: - арбітражний керуючий зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, та становища на ринках боржника і подавати результати такого аналізу до господарського суду разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію (пункт 3 частини другої статті 12 КУзПБ); - господарський суд в ухвалі про відкриття провадження у справі може зобов`язати боржника провести аудит; якщо боржник не має для цього коштів, господарський суд може призначити проведення аудиту за рахунок кредитора (кредиторів) за його (їхньою) згодою (частина десята статті 39 цього Кодексу) - розпорядник майна зобов`язаний проводити аналіз фінансово-господарського стану, інвестиційної та іншої діяльності боржника, становища на ринках боржника; виявляти (за наявності) ознаки фіктивного банкрутства, доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій у разі банкрутства (частина третя статті 44 КУзПБ); - ліквідатор з дня свого призначення проводить інвентаризацію та визначає початкову вартість майна банкрута, аналізує фінансовий стан банкрута, формує ліквідаційну масу (а відповідно до змін, внесених Законом України від 13.07.2023 № 3249-IX, також складає висновок про наявність або відсутність ознак доведення до банкрутства, приховування стійкої фінансової неспроможності, незаконних дій під час провадження у справі про банкрутство за результатом його проведення). Суд також зазначає, що аналіз фінансового стану банкрута має відповідати вимогам Методичних рекомендацій щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства, затверджених наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006 № 14 (далі - Методичні рекомендації), оскільки ці рекомендації розроблено з метою визначення однозначних підходів під час аналізу фінансово-господарського стану підприємств щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства; своєчасного виявлення формування незадовільної структури балансу для вжиття заходів щодо запобігання банкрутству підприємств, а також виявлення резервів підвищення ефективності виробництва та відновлення платоспроможності підприємств шляхом їх санації. Звідси, керуючись наведеними положеннями зазначеного Кодексу щодо обов`язків арбітражного керуючого під час проведення процедури банкрутства та щодо етапів, умов та підстав для здійснення оцінки фінансово-господарського стану боржника, Суд доходить висновку, що відповідні дії арбітражного керуючого (розпорядника майна, ліквідатора) є передумовами у дослідженні та виявленні підстав для порушення питання про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство. Тобто відповідна діяльність з виявлення передумов для субсидіарної відповідальності розпочинається з введенням процедури розпорядження майном боржника у справі про банкрутство. Тому відповідний звіт/висновок арбітражного керуючого, яким зафіксоване правопорушення (з доведення до банкрутства) та який складений з урахуванням вимог Методичних рекомендацій, є доказом та підставою для вимог про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство, а отже, складовою доказової бази (джерелом) на підтвердження об`єктивної сторони відповідного правопорушення (пункти 9.4, 9.11, 9.12, 9.20, 9.21). Отже, висновок щодо передумов для субсидіарної відповідальності формується у звіті ліквідатора за результатами здійснення ним аналізу фінансового стану банкрута, а згідно зі змінами, внесеними Законом від13.07.2023 № 3249-IX, у складеному відповідно до Методичних рекомендацій висновку за результатами здійснення аналізу фінансового стану банкрута (про наявність чи відсутність ознак доведення до банкрутства; абзац п`ятий частини першої статті 61 КУзПБ). За змістом частини другої статті 61 КУзПБ законодавець визначив розмір субсидіарної відповідальності як різницю між двома показниками (сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою), яка свідчить про недостатність майна боржника для задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство. Щодо суми вимог кредиторів, то на стадії ліквідації цей показник, як правило, є остаточним та визначається на підставі ухвали, постановленої за результатами попереднього засідання, в якій, зокрема, зазначаються розмір та перелік усіх визнаних судом вимог кредиторів, що вносяться розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів (частина друга статті 47 КУзПБ). Водночас допускається корегування зазначеного показника в процедурі ліквідації за рахунок визнаних судом вимог поточного кредитора (частини третя, п`ята статті 59 та частина четверта статті 60 КУзПБ), а також вимог кредиторів, які заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, та були розглянуті судом в процедурі ліквідації (частина четверта статті 45 цього Кодексу). Законодавець визначив у положеннях КУзПБ об`єктивні обставини та процеси, за яких ліквідаційна маса боржника змінюється з початку її формування і до отримання коштів від продажу відповідних активів у її складі. Так, розмір (вартість) ліквідаційної маси в ході процедури ліквідації боржника зазнає змін, враховуючи, що: балансова вартість ліквідаційної маси, що визначається за результатами інвентаризації (пункт 5 частини другої статті 12, частина перша статті 61 КУзПБ), оціночна вартість (частина перша статті 63 КУзПБ) та вартість її реалізації / продажу (розділ V КУзПБ) можуть (як правило) відрізняються; склад ліквідаційної маси (відповідно, і її розмір) під час здійснення ліквідатором відповідних повноважень і обов`язків у ліквідаційній процедурі може змінюватись за рахунок включення до нього: грошових сум (майна), повернених третіми особами на вимогу ліквідатора щодо сум дебіторської заборгованості, за наслідками визнання недійсними правочинів (договорів) боржника та вжиття заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що перебуває у третіх осіб (частина друга статті 42, частина перша статті 61 КУзПБ); сум, стягнених ліквідатором із суб`єктів субсидіарної відповідальності (абзац третій частини другої статті 61 КУзПБ). Що ж до вартості ліквідаційної маси з метою визначення розміру субсидіарної відповідальності, то, враховуючи правову природу цієї відповідальності (пункт 9.13), її розмір має визначатися за правилами встановлення розміру шкоди, заподіяної майну потерпілого незаконними діями, у деліктних правовідносинах: як різниця між сумою вимог до боржника згідно з реєстром вимог кредиторів та сумою коштів, отриманою за фактом продажу майна в процедурі ліквідації. У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, сформульованої в постанові від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц (провадження № 14-122цс20), відповідно до якої за правовою природою відповідальність третіх осіб, передбачена частиною другою статті 61 КУзПБ, є відповідальністю порушника за збитки, завдані банкруту (стаття 22 ЦК України, пункт 80). Отже, буквальне прочитання абзаців першого та другого частини другої статті 61 КУзПБ ("розмір зазначених вимог визначається з різниці між сумою вимог кредиторів і ліквідаційною масою", "у разі недостатності майна боржника") є підставою для висновку, що розмір субсидіарної відповідальності, який дає право ініціювати спір про покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство та підлягає стягненню із суб`єктів такої відповідальності, визначається в той момент, коли ліквідатор за результатами здійснення судових проваджень у процедурі банкрутства боржника остаточно визначив вартість ліквідаційної маси в грошовому еквіваленті за фактом продажу в процедурі ліквідації включених до її складу активів та здійснив за рахунок отриманих від продажу коштів розрахунок із визнаними у справі кредиторами. Тож сума вимог кредиторів, яка підлягає погашенню за правилами статті 64 КУзПБ, однак залишилась непогашеною в процедурі банкрутства за правилами цієї статті через недостатність майна банкрута, і є розміром субсидіарної відповідальності. Таким чином, право ліквідатора подати заяву про покладення субсидіарної відповідальності виникає не раніше ніж після завершення реалізації об`єктів, включених до ліквідаційної маси банкрута, та розрахунків з кредиторами на підставі проведення такої реалізації у ліквідаційній процедурі. Аналогічний порядок покладення субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника втілено в актуальній правовій позиції, сформульованій Верховним Судом у постановах від 10.06.2020 у справі № 911/3513/16, від 17.06.2020 у справі № 923/590/18, від 14.07.2020 у справі № 904/6379/16, від 24.02.2021 у справі № 902/1129/15 (902/579/20) та від 07.11.2023 у cправі № 908/3468/13. Суд зазначає, що такий підхід у покладенні субсидіарної відповідальності за зобов`язаннями боржника у справі про банкрутство узгоджується як з повноваженнями ліквідатора, порядком проведення відповідних дій у ліквідаційній процедурі, так і з правами суб`єктів субсидіарної відповідальності відповідати за зобов`язаннями боржника у межах об`єктивного розміру цієї відповідальності, що відповідає правовій природі субсидіарної відповідальності саме як додаткової. Наведений підхід у покладенні субсидіарної відповідальності та у визначенні ліквідаційної маси для обчислення розміру такої відповідальності є правильним та зумовлює висновок, згідно з яким передчасне звернення з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності у справі про банкрутство - до здійснення задоволення вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих за наслідками реалізації всіх виявлених у боржника активів, з встановленням факту недостатності майна, виключає розгляд, дослідження, оцінку та встановлення осіб, винних у правопорушенні з доведення боржника до банкрутства, тобто виключає визначення суб`єктів та суб`єктивної сторони відповідного правопорушення. Отже, до завершення погашення визнаних у справі вимог кредиторів за рахунок коштів, отриманих від продажу включених до складу ліквідаційної маси активів боржника, зі встановленням за результатами погашення недостатності майна боржника для задоволення таких вимог заява ліквідатора/кредитора з вимогами про покладення субсидіарної відповідальності та стягнення з винних осіб суми субсидіарної відповідальності не може бути подана, а в разі її подання відповідні вимоги не підлягають задоволенню судом. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 19.06.2024 по cправі № 906/1155/20 (906/1113/21). Враховуючи викладене, суд зазначає, що ліквідатор/кредитор можуть звернутися до господарського суду із заявою про покладення субсидіарної відповідальності на відповідну особу (осіб) лише після вжиття ліквідатором усієї повноти дій, визначених Кодексом України з процедур банкрутства, у ліквідаційній процедурі, реалізації ліквідаційної маси банкрута та погашення за рахунок таких коштів кредиторських вимог. Кодексом України з процедур банкрутства передбачена певна сукупність дій, яку необхідно вчинити ліквідатору в ході ліквідаційної процедури. Обов`язком ліквідатора є здійснення всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника, при цьому ні у кого не повинен виникати обґрунтований сумнів, щодо їх належного здійснення (принцип безсумнівної повноти дій ліквідатора у ліквідаційній процедурі). Позивач обмежився лише загальними висновками про те, що відповідачі не вжили заходів щодо недопущення банкрутства. Відповідач 1 у поданому відзиві зазначає, що він не виконував функцій виконавчого органу, не підписував договорів, не здійснював розпорядження активами та не мав процесуальних повноважень діяти від імені підприємства, а позивав не довів протилежне жодними доказами. Сам по собі факт володіння 100% часткою у статутному капіталі не є доказом здійснення управління та не свідчить про доведення підприємства до банкрутства. Наявність боргу боржника перед кредитором та відсутність активів боржника не означає доведення до банкрутства. Позивачем у поданій позовній заяві не доведено причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та неплатоспроможністю. Окрім цього, ліквідатором банкрута не здійснено всю повноту дій у ліквідаційній процедурі. При відсутності документів з фінансово-господарської діяльності банкрута, а також у разі неможливості отримати вказані документи, ліквідатор банкрута зобов`язаний був для вжиття всієї повноти заходів спрямованих на виявлення активів боржника дослідити рух коштів по рахункам банкрута за період як до відкриття провадження у справі про банкрутство так і після прийняття рішення у формі постанови про визнання боржника банкрутом. Ліквідатор також мав здійснити аналіз договорів та інших правочинів банкрута з зазначенням їх переліку з метою визначення їх законності. Не подано також доказів вжиття заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості. Водночас заява ліквідатора про покладення субсидіарної відповідальності не містить фактичних обставин, які б вказували на наявність у діях відповідачів ознак доведення боржника до банкрутства, зокрема умислу, завдання істотної матеріальної шкоди, причинно-наслідкового зв`язку між діями та завданням шкоди. Завданням ліквідатора у ліквідаційній процедурі є не проста констатація факту відсутності майна, а дієвий і належний пошук майна банкрута. Отже, під час ліквідаційної процедури, ліквідатор має здійснювати заходи спрямовані на пошук, виявлення і повернення майна, яке перебуває у третіх осіб. Крім того, ліквідатор має здійснювати обґрунтовані і логічні дії, а також здійснювати запити до відповідних органів, з врахуванням минулої діяльності банкрута. При цьому, кількість запитів не є критерієм якості роботи ліквідатора. Таким критерієм є наповнення ліквідаційної маси (постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31.10.2018 у справі № 903/975/14). Звіт та ліквідаційний баланс, як підсумковий документ, що подається ліквідатором господарському суду в зв`язку з закінченням ліквідаційної процедури, не може бути затверджений господарським судом у відсутності доказів аналізу ліквідатором первісної бухгалтерської документації боржника, а також, у відсутності аналізу судом дій ліквідатора щодо виявлення майна банкрута, що підлягає включенню до ліквідаційної маси, а також, його дій щодо пошуку нерухомого, рухомого майна банкрута і дебіторської заборгованості (висновок про застосування норм права, який викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.03.2018 у справі № Б-39/134-10, від 26.07.2018 у справі № 904/9631/15). Крім того, для з`ясування ознак доведення до банкрутства ліквідатор має проаналізувати сукупність правочинів та інших юридичних дій, здійснених під впливом (вказівкою) керівника, засновників (учасників) боржника, інших осіб, а також їх бездіяльність, що сприяли виникненню кризової ситуації, її розвитку і переходу в стадію банкрутства боржника (пункт 75 постанови). Ліквідатор має здійснювати заходи по пошуку та виявленню майна, яке перебуває у третіх осіб або було безпідставно відчужено, використовуючи доступні інформаційні ресурси та здійснюючи запити до відповідних органів. Виписка по рахунках боржника - це документ, який містить інформацію про всі транзакцїї, що здійснювалися на рахунках боржника. Цей документ може бути отриманий з банку, де боржник має рахунок, або від виконавця, який наклав арешт на рахунки. Виписка може бути використана для розслідування фінансових операцій боржника, а також для відстеження стану його рахунків. Відповідно до положень статті 12 КУзПБ арбітражний керуючий, серед іншого, має право звертатися із запитами арбітражного керуючого, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, у тому числі банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, депозитарних установ та інших професійних учасників ринків капіталу, організацій, громадських об`єднань, а також до фізичних осіб; отримувати від банків, небанківських надавачів платіжних послуг, емітентів електронних грошей, депозитарних установ та інших професійних учасників ринків капіталу інформацію про наявність рахунків та/або залишок коштів на рахунка, боржника (у тому числі на рахунках у цінних паперах) / електронних гаманцях, рух коштів та операції на рахунках боржника (у тому числі на рахунках у цінних паперах) / електронних гаманцях, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа. Заходи щодо пошуку, виявлення та повернення активів банкрута включають різні дії для виявлення майна, яке може бути передано до маси боржника для задоволення вимог кредиторів. Ці заходи можуть включати пошук документів, запити до державних органів, перевірку банківських рахунків та інші дії, спрямовані на виявлення активів банкрута. У разі виявлення майна у третіх осіб, ліквідатор вживає заходів щодо повернення, зокрема шляхом направлення відповідних звернень або звернення до суду. Залучення всього майна банкрута, в тому числі того, яке безпідставно вибуло з права власності, до ліквідаційної маси є важливою частиною процесу задоволення вимог кредиторів. Ліквідатор повинен здійснювати обґрунтовані та логічні дії щодо вивчення минулої діяльності банкрута, щоб виявити можливі види майна та активів. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ліквідатором банкрута не доведено належними та допустимими доказами, в розумінні ст. ст. 76, 77 ГПК України, наявності складу господарського правопорушення, не встановлено факту доведення до банкрутства, при цьому не здійснено належного фінансового аналізу, а також не доведено причинно-наслідкового зв`язку, який є обов`язковим елементом відповідальності, з цим висновком погоджується і суд апеляційної інстанції. З огляду на викладене, суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний господарський суд, прийшов до правильного висновку, що доводи заявника ліквідатора Приватного підприємства «АВТ Інформ» арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича про покладення на ОСОБА_1 та ОСОБА_2 субсидіарної відповідальності не знайшли своє підтвердження в матеріалах справи. Таким чином, з урахуванням встановленого та наведеного, твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених в рішенні Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25), а отже, у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції. Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права. З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін. Доводи ліквідатора Приватного підприємства «АВТ Інформ» арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційна скарга ліквідатора Приватного підприємства «АВТ Інформ» арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) підлягає залишенню без змін. Розподіл судових витрат Судові витрати за подання апеляційної скарги, у відповідності до ст. 129 ГПК України, судом покладаються на скаржника. Керуючись ст. ст. 129, 240, 267-271, 273, 275, 276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ліквідатора Приватного підприємства «АВТ Інформ» арбітражного керуючого Іванкова Володимира Миколайовича залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.03.2026 у справі № 910/3006/23 (910/10636/25) залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст. ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.

4. Справу № 910/3006/23 (910/10636/25) повернути до Господарського суду міста Києва. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, строки та випадках, передбачених ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України та ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства. Повний текст постанови складено та підписано 09.07.2026. Головуючий суддя Б.В. Отрюх Судді О.М. Остапенко С.В. Сотніков