Ухвала Апеляційна палата ВАКС № 991/1583/24

справа № 991/1583/24 провадження №11-кп/991/47/26 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД АПЕЛЯЦІЙНА ПАЛАТА У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м.Київ Колегія суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду у складі: головуючого - судді ОСОБА_1 , суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , захисників обвинуваченого ОСОБА_5 адвокатів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , прокурора ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 на вирок Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року у кримінальному провадженні №52024000000000014 від 10 січня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Токи Підволочиського району Тернопільської області, громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.368, ч.1 ст.263 Кримінального кодексу України, ВСТАНОВИЛА: Зміст оскаржуваного рішення і встановлені судом першої інстанції обставини. Вироком Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року у справі №991/1583/24 ОСОБА_5 визнано винуватим у вчиненні злочинів, передбачених ч.4 ст.368, ч.1 ст.263 Кримінального кодексу України (далі - КК). За ч.4 ст.368 КК ОСОБА_5 призначено покарання у виді 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, крім виборних, на строк 3 роки, з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. За ч.1 ст.263 КК ОСОБА_5 призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі. На підставі ч.1 ст.70 КК за сукупністю злочинів суд першої інстанції призначив ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 9 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, крім виборних, на строк 3 роки та конфіскацією всього належного йому на праві власності майна. Строк відбування покарання ОСОБА_5 суд першої інстанції ухвалив обчислювати з моменту його фактичного затримання. Також суд зарахував у строк відбування покарання строк попереднього ув`язнення ОСОБА_5 з 26 червня 2023 року по 29 червня 2023 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Цим же вироком суд першої інстанції вирішив питання про речові докази, процесуальні витрати, арешт майна, запобіжний захід та інші питання, пов`язані з виконанням вироку. Зокрема, мобільний телефон Apple iPhone 13 Pro Max, вилучений у ОСОБА_5 , конфісковано в дохід держави; кошти в розмірі 612 000 грн., надані Національним антикорупційним бюро України (далі - НАБУ) для здійснення контролю за вчиненням злочину, постановлено повернути НАБУ; залишки предметів, визнаних бойовими припасами або їх частинами, постановлено знищити. Також суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_5 витрати на проведення судової експертизи відео-, звукозапису в розмірі 27 262,08 грн., судової дактилоскопічної експертизи в розмірі 5 736 грн., а також судових експертиз зброї в розмірі 3 346 грн. та 6 692 грн. До набрання вироком законної сили до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді застави у розмірі 4 955 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 15 003 740 грн., та покладено на нього обов`язки: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися з Тернопільської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та місця роботи; здати на зберігання до Управління Державної міграційної служби України в Тернопільській області свій паспорт для виїзду за кордон за його наявності; носити електронний засіб контролю. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 05 липня 2023 року у справі №991/5790/23 на рухоме та нерухоме майно ОСОБА_5 , а саме квартиру та автомобіль HONDA PILOT, суд першої інстанції залишив у силі для забезпечення виконання покарання у виді конфіскації майна. Арешт, накладений ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 17 липня 2023 року у справі №991/5862/23 на мобільний телефон Apple iPhone, який належить ОСОБА_5 , суд першої інстанції також залишив у силі для забезпечення виконання покарання у виді конфіскації майна. Крім того, суд першої інстанції ухвалив повідомити про вирок щодо ОСОБА_5 Тернопільську обласну територіальну виборчу комісію та Тернопільську обласну раду. Суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_5 у період з початку березня 2023 року, але не пізніше 09 березня 2023 року, до 06 червня 2023 року, будучи службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, висловив ОСОБА_9 прохання надати для нього неправомірну вигоду. За встановленими судом першої інстанції обставинами, предметом неправомірної вигоди були 612 000 грн., що становило 10 % від суми коштів, перерахованих на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Суд першої інстанції зазначив, що такий розмір неправомірної вигоди згідно з ч.1 примітки до ст.368 КК є великим розміром, оскільки у двісті і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Суд визнав доведеним, що прохання надати неправомірну вигоду стосувалося забезпечення включення об`єкта «Капітальний ремонт вул. Данила Галицького, м. Збараж на ділянці км 2+434-км 4+021 (окремими ділянками) Тернопільської області» з розробкою проєктної документації до переліку об`єктів, які потребують фінансування за рахунок залишків невикористаних у попередні роки коштів субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на фінансове забезпечення за бюджетною програмою 3131090 (далі - Перелік, Перелік об`єктів). Неправомірна вигода стосувалася подальшого підписання директором КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 актів виконаних робіт форми №КБ-2в і оплати підприємством-замовником заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ» за договором від 28 грудня 2020 року №112. Суд першої інстанції встановив, що 26 червня 2023 року приблизно о 07 год 07 хв ОСОБА_5 , будучи службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, маючи корисливий мотив, зустрівся із ОСОБА_9 у дворі будинку за адресою: АДРЕСА_1, де, діючи умисно, з метою протиправного збагачення, одержав від нього 612 000 грн. як неправомірну вигоду. За вироком, ці кошти ОСОБА_5 одержав за включення відповідного об`єкта у м. Збараж до Переліку, подальше підписання директором КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 актів виконаних робіт форми №КБ-2в і часткову оплату підприємством-замовником заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ» за договором №112 від 28 грудня 2020 року, з використанням наданого йому службового становища. Такі дії ОСОБА_5 суд першої інстанції кваліфікував за ч.4 ст.368 КК як прохання надати неправомірну вигоду та одержання службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, неправомірної вигоди у великому розмірі для себе за вчинення такою службовою особою в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, дій з використанням наданого їй службового становища. Окрім цього, суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_5 до 26 червня 2023 року без передбаченого законом дозволу зберігав 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року, 1 гвинтівочний патрон калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювальний артилерійський постріл унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометний постріл HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Зазначені бойові припаси обвинувачений зберігав за місцем роботи у своєму службовому кабінеті за адресою: м. Тернопіль, вул. Грушевського,

8. Такі дії ОСОБА_5 суд першої інстанції кваліфікував за ч.1 ст.263 КК як зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу. Ухвалюючи обвинувальний вирок, суд першої інстанції зауважив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом вимагає, щоб версія обвинувачення пояснювала встановлені обставини так, що будь-яке інше розумне пояснення події виключалося. Оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що сторона обвинувачення довела винуватість ОСОБА_5 у межах того обсягу обвинувачення, який суд визнав доведеним, а доводи сторони захисту цього висновку не спростовували. Водночас суд першої інстанції не погодився з обвинуваченням у повному обсязі та визнав частину інкримінованих ОСОБА_5 обставин недоведеною. Суд визнав доведеним, що на час інкримінованих подій ОСОБА_5 був головою Тернопільської обласної ради, тобто службовою особою, яка виконувала організаційно-розпорядчі та адміністративно-господарські функції. Оцінюючи наявність у діях ОСОБА_5 ознак прохання надати та одержання неправомірної вигоди, суд першої інстанції врахував, зокрема, зміст зафіксованих під час негласних слідчих (розшукових) дій (далі - НСРД) розмов між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 . Послався на те, що у цих розмовах обговорювалися 10 %, сума 6 123 000 грн., передача 612 000 грн., питання включення об`єкта до Переліку, підписання актів та подальша оплата заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Також суд врахував, що під час розмов ОСОБА_5 повідомляв ОСОБА_9 про контроль відповідного питання, домовленості з іншими службовими особами та необхідність подальшого спілкування після оплати коштів. У зв`язку з цим суд дійшов висновку, що ОСОБА_5 розумів предмет домовленостей, підтверджував ОСОБА_9 позитивне вирішення його питань та надалі одержав від нього 612 000 грн. Окремо суд оцінив чи були дії, за які ОСОБА_5 просив і одержав неправомірну вигоду, пов`язані з використанням його службового становища. Обвинувачений як голова Тернопільської обласної ради координував роботу та діяльність підприємств, установ і організацій спільної власності територіальних громад Тернопільської області, а також контролював ефективність діяльності таких об`єктів, до яких належало КП «Тернопількомунінвест». Крім того, суд першої інстанції врахував, що КП «Тернопількомунінвест» у своїй діяльності керувалося, зокрема, розпорядженнями голови Тернопільської обласної ради, а директор цього підприємства ОСОБА_10 комунікувала з ОСОБА_5 щодо актів, договорів, оплати, додаткового фінансування та інших питань діяльності підприємства. З урахуванням показань свідків, матеріалів НСРД, листування та інших досліджених доказів суд першої інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_5 був наділений службовим становищем, яке давало йому можливість вживати заходів, спрямованих на оплату ремонту, виконаного за договором від 28 грудня 2020 року №112. Суд першої інстанції розглянув доводи сторони захисту про те, що в умовах воєнного стану функції Тернопільської обласної ради у частині бюджетних повноважень здійснювала Тернопільська обласна військова адміністрація (далі - Тернопільська ОВА), а ОСОБА_5 не мав повноважень вчиняти дії, зазначені в обвинуваченні, та погодився з тим, що відповідні бюджетні повноваження могла здійснювати Тернопільська ОВА. Водночас суд зазначив, що повноваження начальника військової адміністрації свідчили про дублювання повноважень обласної ради, а не про повне їх заміщення. Також суд відхилив твердження сторони захисту про підпорядкування КП «Тернопількомунінвест» обласній військовій адміністрації, оскільки відповідні положення Закону України «Про правовий режим воєнного стану» стосувалися спеціальних умов, зокрема тимчасової окупації або оточення адміністративного центру області, а суд не встановив підстав вважати, що такі умови існували щодо Тернопільської області. Суд першої інстанції також відхилив доводи сторони захисту про те, що 26 червня 2023 року ОСОБА_9 передавав ОСОБА_5 кошти на потреби Сил оборони України, а ОСОБА_5 сприймав 612 000 грн. як волонтерську допомогу. У протоколах НСРД не було зафіксовано, що кошти у сумі 612 000 грн. передавалися як благодійна допомога. Натомість зміст розмов, на думку суду, свідчив про прив`язку цієї суми саме до 10 % від суми 6 123 000 грн. Суд також врахував, що ОСОБА_5 , стверджуючи про сприйняття коштів як благодійної допомоги, не навів конкретних обставин узгодження такої допомоги, тоді як у зафіксованих розмовах йшлося саме про 10 % від суми, пов`язаної з оплатою заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». З огляду на це суд першої інстанції відкинув версію сторони захисту про волонтерський характер переданих коштів. Також відхилено доводи сторони захисту про те, що досудове розслідування за ч.4 ст.368 КК щодо ОСОБА_5 здійснювалося без належного внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР). З цього приводу суд вказав, що ЄРДР є електронною базою даних, а витяг з нього не є процесуальним джерелом доказів. Відсутність у ЄРДР прямої вказівки на службових осіб органу місцевого самоврядування, за висновком суду, не свідчила про незаконність реєстрації кримінального провадження чи проведення НСРД щодо ОСОБА_5 . Щодо доводів сторони захисту про відсутність внесення до ЄРДР відомостей за ч.1 ст.263 КК суд першої інстанції зазначив, що під час обшуків 26 червня 2023 року вилучені предмети, зовні схожі на боєприпаси, однак для підтвердження їх характеру були необхідні спеціальні знання. Після отримання висновків експертів, якими встановлено, що ці предмети є боєприпасами, детектив 16 жовтня 2023 року вніс відповідні відомості до ЄРДР. Суд визнав необґрунтованими також доводи сторони захисту про недопустимість протоколу огляду від 17 липня 2023 року, складеного за результатами огляду мобільного телефону ОСОБА_9 та зазначив, що Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК) не вимагав обов`язкового залучення понятих до такого огляду, а відеофіксація відповідної слідчої дії не була обов`язковою. Також не встановив суд таких порушень вимог до оформлення протоколу та додатків, які б свідчили про недопустимість цього доказу. Відхилено і доводи сторони захисту про недопустимість результатів невідкладного обшуку автомобіля Volkswagen Atlas, державний номерний знак НОМЕР_1 , проведеного 26 червня 2023 року. Суд першої інстанції виходив із того, що домовленість про зустріч ОСОБА_9 з ОСОБА_5 виникла 25 червня 2023 року, тобто напередодні зустрічі, а сама зустріч відбулася вранці 26 червня 2023 року. За таких обставин не встановлено порушень під час проведення відповідної слідчої дії та визнано докази, отримані за її результатами, належними і допустимими. Разом з цим суд першої інстанції визнав необґрунтованим обвинувачення в частині одержання неправомірної вигоди за узгодження Тернопільською обласною радою Переліку відповідних об`єктів, встановивши, що жодними положеннями законодавства не було передбачено узгодження Переліку об`єктів відповідними протоколами Тернопільської ОВА чи Тернопільської обласної ради. Також суд врахував, що протокол узгодження Переліку об`єктів не використовувався Агентством відновлення та розвитку інфраструктури України під час опрацювання Переліку, не надсилався до Головного управління Державної казначейської служби України у Тернопільській області та не використовувався ним. З огляду на це суд першої інстанції визнав недоведеною цю частину обвинувачення та виключив її з формулювання обвинувачення щодо дій ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК. Також суд визнав необґрунтованим обвинувачення ОСОБА_5 за ч.1 ст.263 КК у частині придбання бойових припасів та визнав недоведеним зберігання 60 патронів калібру 5,45х39 мм за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 , та зберігання 1 гвинтівочного патрона калібру 7,62 мм у службовому кабінеті за адресою: м. Тернопіль, вул. Грушевського,

8. Суд виходив із того, що сторона обвинувачення не довела, у кого саме, коли та за яких обставин ОСОБА_5 придбав конкретні боєприпаси. Суд врахував показання свідків про те, що патрони за місцем проживання міг зберігати не лише ОСОБА_5 , а також те, що на момент виявлення 1 гвинтівочного патрона калібру 7,62 мм у службовому кабінеті ОСОБА_5 мав чинний дозвіл на носіння та зберігання мисливського нарізного карабіна «Форт-201» відповідного калібру. У зв`язку з цим суд визнав доведеним лише зберігання ОСОБА_5 без передбаченого законом дозволу частини бойових припасів у його службовому кабінеті. Суд окремо звернув увагу на правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК у контексті розмежування зі ст.369-2 КК, зазначивши, що у цій справі використання ОСОБА_5 службового становища пов`язане з його статусом голови Тернопільської обласної ради, повноваженнями щодо КП «Тернопількомунінвест» та службовою залежністю директора цього комунального підприємства. За висновком суду першої інстанції ОСОБА_9 звертався до ОСОБА_5 саме з огляду на його службове становище та можливості щодо вирішення питання оплати заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Тому суд першої інстанції не встановив підстав для кваліфікації дій ОСОБА_5 як торгівлі впливом за ст.369-2 КК. За результатами оцінки доводів сторони захисту суд першої інстанції дійшов висновку, що вони не спростовували доказову сукупність, покладену в основу вироку. Інші доводи сторони захисту, які не потребували детального аналізу та не мали вирішального значення для розгляду справи, окремо у вироку не наводилися. У підсумку суд першої інстанції визнав, що встановлені під час судового розгляду обставини не залишали розумного сумніву у винуватості ОСОБА_5 у межах обвинувачення, яке суд визнав доведеним. Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала. Не погоджуючись з вказаним вироком суду, захисник обвинуваченого ОСОБА_5 адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, за вимогами якої просив скасувати вирок Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким закрити кримінальне провадження №52024000000000014 від 10 січня 2024 року за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.368, ч.1 ст.263 КК. Також захисник просив повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, та докази, на які він посилався в апеляційній скарзі. Окремо захисник заявляв клопотання про призначення судової експертизи звукозаписів, оскільки вважав, що частина матеріалів НСРД, покладених в основу вироку, потребувала спеціальної перевірки щодо достовірності, автентичності, відповідності протоколам та відсутності ознак монтажу або технічної модифікації. В обґрунтування поданої скарги захисник послався на те, що, на його думку, вирок є незаконним, необґрунтованим і невмотивованим, оскільки суд першої інстанції допустив істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неповноту судового розгляду, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність, а висновки суду, викладені у вироку, не відповідали фактичним обставинам кримінального провадження. Захисник вважав необґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 висловив ОСОБА_9 прохання надати для нього неправомірну вигоду у розмірі 10 %, тобто 612 000 грн., від суми коштів, перерахованих на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Сторона захисту зазначала, що прохання надати неправомірну вигоду є самостійною формою об`єктивної сторони злочину, передбаченого ст.368 КК, тому суд першої інстанції мав встановити конкретні обставини його висловлення. На думку захисника, суд першої інстанції не встановив, коли саме, де саме, у який спосіб і в яких конкретних висловлюваннях ОСОБА_5 звернувся до ОСОБА_9 із проханням надати неправомірну вигоду. Суд фактично вивів наявність такого прохання з подальших подій та загального контексту спілкування, а не з конкретного доведеного факту. Захисник звертав увагу на показання ОСОБА_9 і стверджував, що суд першої інстанції безпідставно визнав їх послідовними, достовірними та достатніми для підтвердження висловлення прохання надати неправомірну вигоду. Сторона захисту посилалася на процесуальний статус ОСОБА_9 як заявника, його подальшу участь у проведенні НСРД та взаємодію з правоохоронними органами. Ці обставини вимагали особливо ретельної перевірки його показань у сукупності з іншими доказами. Захисник вважав, що показання ОСОБА_9 не могли самі по собі усувати розумний сумнів щодо того, чи дійсно ОСОБА_5 висловлював прохання надати йому неправомірну вигоду. Матеріали НСРД не містили прямого й однозначного підтвердження того, що ОСОБА_5 просив ОСОБА_9 надати неправомірну вигоду. Захисник зазначав, що зміст зафіксованих розмов допускав інше тлумачення, ніж те, яке поклав в основу вироку суд першої інстанції. На його думку, окремі фрази та репліки витлумачені судом обвинувально, без належного врахування загального контексту, волонтерської діяльності ОСОБА_5 та характеру його спілкування із ОСОБА_9 . Також захисник не погоджувався з висновком суду першої інстанції про те, що кошти в сумі 612 000 грн., які ОСОБА_9 передав ОСОБА_5 26 червня 2023 року, були саме неправомірною вигодою. Ці кошти могли мати волонтерський характер і передаватися на потреби Сил оборони України, зокрема для придбання автомобілів або іншої допомоги військовим. ОСОБА_5 займався волонтерською діяльністю, а тому сама передача йому коштів не могла автоматично розцінюватися як одержання неправомірної вигоди. Зазначав, що у зафіксованих розмовах не використовувалися прямі формулювання, які б однозначно свідчили про домовленість саме щодо хабаря, неправомірної вигоди або «відкату». Суд першої інстанції безпідставно ототожнив суму 612 000 грн. із 10 % від коштів, перерахованих на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ», хоча відповідний висновок, як стверджував захисник, не випливав безпосередньо з досліджених доказів. Захисник також посилався на поведінку ОСОБА_5 після одержання коштів, яка, на думку сторони захисту, не відповідала поведінці особи, яка усвідомлювала одержання неправомірної вигоди. Зокрема, сторона захисту звертала увагу на те, що після передачі коштів обвинувачений не намагався приховати сам факт зустрічі, негайно позбутися коштів, уникнути спілкування з ОСОБА_9 чи вчинити інші дії, які, на думку захисту, були б характерними для особи, яка усвідомлює протиправний характер отриманих грошей. У зв`язку з цим сторона захисту вважала, що суд першої інстанції не надав належної оцінки обставинам передачі коштів, поведінці учасників цієї події та подальшим діям ОСОБА_5 . Також захисник стверджував, що ОСОБА_5 як голова Тернопільської обласної ради не був розпорядником бюджетних коштів, не формував, не затверджував і не погоджував Перелік об`єктів, які потребували фінансування за рахунок залишків невикористаних у попередні роки коштів субвенції. Обвинувачений також не мав повноважень приймати рішення про виділення чи перерахування бюджетних коштів на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Сторона захисту зазначала, що в умовах воєнного стану відповідні бюджетні повноваження належали Тернопільській ОВА, її структурним підрозділам, Департаменту капітального будівництва Тернопільської ОВА та органам Державної казначейської служби України. Саме ці органи й службові особи мали компетенцію щодо формування, погодження, подання, опрацювання Переліку та подальшого руху бюджетних коштів. Захисник також не погоджувався з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_5 мав службові можливості впливати на діяльність КП «Тернопількомунінвест» та його директора ОСОБА_10 . Повноваження голови обласної ради щодо контролю ефективності діяльності об`єктів спільної власності територіальних громад та координації роботи підприємств спільної власності не надавали йому права безпосередньо втручатися у господарську діяльність комунального підприємства, давати його директору обов`язкові вказівки щодо підписання актів виконаних робіт форми №КБ-2в або забезпечувати оплату заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Захисник також вважав помилковим висновок суду першої інстанції про службову підпорядкованість директора КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 ОСОБА_5 . За відсутності у ОСОБА_5 власних службових повноважень щодо включення об`єкта до Переліку, виділення бюджетних коштів, підписання актів виконаних робіт та оплати заборгованості висновок суду першої інстанції про наявність у його діях складу злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК, був необґрунтованим. На думку сторони захисту, якщо суд виходив із того, що ОСОБА_5 міг сприяти вирішенню питання через інших службових осіб або впливати на їхні рішення, такі обставини не утворювали складу злочину, передбаченого ст.368 КК. За логікою вироку ОСОБА_5 фактично міг використати лише авторитет, зв`язки або можливість спілкування з іншими службовими особами, зокрема з посадовими особами Тернопільської ОВА. Такі обставини могли свідчити не про одержання неправомірної вигоди службовою особою за дії з використанням наданого їй службового становища, а про можливу торгівлю впливом, передбачену ст.369-2 КК. Також захисник оспорював оцінку судом першої інстанції дій і поведінки ОСОБА_9 . Після звернення до НАБУ ОСОБА_9 діяв у взаємодії з правоохоронними органами та фактично виконував роль особи, залученої до проведення НСРД. Ці обставини вимагали оцінки його показань і поведінки з урахуванням можливого впливу правоохоронних органів на перебіг подій. ОСОБА_9 сам ініціював або підтримував окремі контакти, зустрічі та розмови з ОСОБА_5 . Суд першої інстанції не перевірив належним чином, хто саме ініціював відповідні контакти, як формувався зміст розмов і чи не були вони спрямовані на штучне створення доказів обвинувачення. Правоохоронні органи, використовуючи ОСОБА_9 , не лише пасивно фіксували вже наявну злочинну діяльність, а фактично створили умови для передачі коштів та формування доказової бази щодо ОСОБА_5 . Суд першої інстанції мав перевірити дії ОСОБА_9 та правоохоронних органів крізь призму критеріїв недопустимої провокації злочину. Захисник стверджував, що досудове розслідування інкримінованого ОСОБА_5 злочину, передбаченого ч.4 ст.368 КК, фактично здійснювалося без належного внесення до ЄРДР відомостей саме щодо ОСОБА_5 та саме щодо тих обставин, які надалі були покладені в основу обвинувачення. Первісні відомості стосувалися можливих неправомірних дій службових осіб Тернопільської ОВА, а не голови Тернопільської обласної ради ОСОБА_5 . Слідчі дії та НСРД щодо ОСОБА_5 проводилися поза межами належно зареєстрованого кримінального провадження, а отримані за їх результатами докази були недопустимими. Захисник оспорював законність і доказове значення матеріалів НСРД, на які послався суд першої інстанції. Матеріали НСРД не підтверджували поза розумним сумнівом ані висловлення прохання надати неправомірну вигоду, ні одержання саме неправомірної вигоди, як і використання ОСОБА_5 службового становища. Посилався захисник і на недоліки оформлення, змістовні розбіжності та неповноту фіксації результатів НСРД. Вважав недопустимим протокол огляду від 17 липня 2023 року, складений за результатами огляду мобільного телефону ОСОБА_9 . Огляд проводився за участю заявника, якого захисник вважав зацікавленою особою, без залучення понятих і без відеофіксації процесуальної дії. Також захисник посилався на те, що частина скріншотів зроблена ОСОБА_9 самостійно до проведення огляду, а тому, на думку сторони захисту, не було належно встановлено, коли саме вони були створені, за яких обставин і чи відображали первинний зміст листування. Захисник оспорював допустимість результатів невідкладного обшуку автомобіля Volkswagen Atlas, державний номерний знак НОМЕР_1 , проведеного 26 червня 2023 року. У сторони обвинувачення було достатньо часу для отримання попереднього дозволу слідчого судді на проведення обшуку, а обставини справи не підтверджували наявності невідкладного випадку у розумінні ч.3 ст.233 КПК. Відсутність належних підстав для проникнення до автомобіля без попередньої ухвали слідчого судді мала наслідком недопустимість протоколу обшуку та коштів у сумі 612 000 грн., вилучених за результатами цієї слідчої дії. Сторона захисту також посилалася на недопустимість похідних доказів. Захисник зазначав, що якщо первинні докази, отримані внаслідок НСРД, огляду телефону, обшуку автомобіля або інших процесуальних дій, були здобуті з істотним порушенням вимог КПК, то й подальші докази, які ґрунтувалися на цих матеріалах або були отримані завдяки їм, також не могли використовуватися для обґрунтування обвинувального вироку, звертав увагу на сумніви сторони захисту щодо достовірності та автентичності аудіозаписів розмов, зафіксованих у межах НСРД, зазначав про невідповідність аудіозаписів протоколам НСРД, можливе втручання в аудіофайли, їх монтаж або технічну модифікацію. Захисник посилався на те, що під час судового розгляду в суді першої інстанції сторона захисту заявляла клопотання про призначення судової експертизи звукозапису щодо карт пам`яті micro SD №04/264нт від 24 квітня 2023 року та №04/381нт від 06 червня 2023 року, на яких, за твердженням сторони обвинувачення, зафіксовані результати НСРД, однак у задоволенні цього клопотання було відмовлено. В апеляційному провадженні захисник повторно порушував питання про необхідність такої експертизи, посилаючись на реєстраційні розбіжності носіїв інформації, непослідовність проведення експертизи лише щодо частини матеріалів НСРД, невідповідність тексту протоколів НСРД змісту аудіозаписів, пояснення прокурора про «технічні питання» та висновок спеціаліста щодо наявності сумнівів в автентичності файлів і можливого монтажу або модифікації файлів. Крім того, захисник також не погоджувався з висновком суду першої інстанції про доведеність незаконного зберігання обвинуваченим бойових припасів. Сторона захисту зазначала, що частина предметів, виявлених у службовому кабінеті ОСОБА_5 , могла мати сувенірний, пам`ятний або демонстраційний характер і не сприймалася ним як бойові припаси, незаконне зберігання яких утворює склад злочину, передбаченого ч.1 ст.263 КК. Посилався на наявність у обвинуваченого дозволу на зброю та зазначав, що суд першої інстанції не повною мірою врахував цю обставину при оцінці його умислу. Наявність дозволу мала значення для оцінки того, чи усвідомлював ОСОБА_5 незаконність зберігання окремих предметів, суд першої інстанції не довів наявності у нього умислу на незаконне зберігання бойових припасів, а сам факт виявлення відповідних предметів у службовому кабінеті не доводив, що обвинувачений усвідомлював їх бойові властивості, незаконність зберігання та бажав їх зберігати без передбаченого законом дозволу. Захисник також посилався на можливість належності частини виявлених предметів іншим особам або їх перебування у службовому кабінеті без відома ОСОБА_5 . Суд першої інстанції не виключив таку альтернативну версію поза розумним сумнівом. Також сторона захисту зазначала, що досудове розслідування за ч.1 ст.263 КК розпочате з порушенням вимог КПК щодо внесення відомостей до ЄРДР. Відповідні процесуальні порушення впливали на допустимість доказів, отриманих за цим епізодом. Захисник оспорював допустимість окремих доказів, використаних судом першої інстанції для підтвердження обвинувачення за ч.1 ст.263 КК. Докази щодо вилучення, огляду, експертного дослідження та зберігання відповідних предметів не підтверджували поза розумним сумнівом винуватості ОСОБА_5 за цим епізодом. Суд першої інстанції не дослідив або дослідив не в повному обсязі частину доказів, які мали істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження. На думку сторони захисту, таке неповне дослідження доказів призвело до неправильних висновків щодо доведеності обвинувачення за ч.4 ст.368 та ч.1 ст.263 КК. Суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні окремих клопотань сторони захисту, які були спрямовані на перевірку версії обвинуваченого та спростування доказів сторони обвинувачення. Такі відмови обмежили можливість повної реалізації права на захист. Окремо захисник посилався на відмову суду першої інстанції у призначенні судової експертизи звукозапису. Така експертиза була необхідною для перевірки автентичності аудіозаписів НСРД, відповідності їх змісту протоколам та відсутності ознак монтажу або технічної модифікації. В апеляційній скарзі захисник просив повторно дослідити значний обсяг доказів, які були згруповані ним за кількома блоками. Зокрема, просив повторно дослідити докази, надані стороною обвинувачення на підтвердження обвинувачення за ч.4 ст.368 КК, у тому числі протоколи огляду, протоколи обшуків, запити НАБУ та відповіді на них, документи КП «Тернопількомунінвест», документи щодо Переліку об`єктів і руху бюджетних коштів, протоколи за результатами проведення НСРД із матеріальними носіями інформації, протоколи огляду грошових коштів, мобільного телефону, ноутбука та зовнішнього накопичувача, а також висновки експертів. Окремо просив повторно дослідити докази, надані стороною обвинувачення на підтвердження обвинувачення за ч.1 ст.263 КК, зокрема запити і відповіді правоохоронних органів та військових формувань, документи щодо обігу зброї, висновки експертів за результатами дактилоскопічної експертизи й експертиз зброї. Крім того, захисник просив повторно дослідити процесуальні документи щодо руху кримінального провадження, відео- та звукозаписи допитів свідків, а також докази сторони захисту, серед яких були адвокатські запити, відповіді Тернопільської обласної ради, Тернопільської ОВА, Департаменту капітального будівництва, Агентства відновлення, органів Державної казначейської служби України, документи щодо бюджетного процесу, діяльності КП «Тернопількомунінвест», волонтерської діяльності ОСОБА_5 та обставин зберігання зброї і боєприпасів. Необхідність повторного дослідження доказів захисник обґрунтовував тим, що апеляційна скарга подана, зокрема, у зв`язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, а без повторного дослідження відповідних доказів суд апеляційної інстанції не зможе перевірити доводи скарги щодо неповноти судового розгляду, недопустимості доказів, неправильного тлумачення матеріалів НСРД та недоведеності складів інкримінованих кримінальних правопорушень. Суд першої інстанції не взяв до уваги окремі докази, неповно дослідив частину матеріалів та не навів належних мотивів відхилення версії сторони захисту. Захисник просив призначити судову експертизу звукозапису щодо матеріальних носіїв інформації - карт пам`яті micro SD №04/264нт від 24 квітня 2023 року та №04/381нт від 06 червня 2023 року, на яких, за версією сторони обвинувачення, були зафіксовані результати НСРД, а саме зустрічі ОСОБА_5 із ОСОБА_9 24 квітня 2023 року та 06 червня 2023 року. Необхідність експертизи обґрунтовував наявністю сумнівів щодо достовірності та автентичності аудіозаписів, відповідності їх змісту протоколам НСРД, а також відсутності ознак монтажу або технічної модифікації файлів. Посилався на реєстраційні розбіжності носіїв інформації, непослідовність проведення експертизи лише щодо частини матеріалів НСРД, невідповідність тексту протоколів НСРД змісту аудіозаписів, пояснення прокурора про «технічні питання» і висновок спеціаліста, поданий на підтвердження відповідних сумнівів. Пов`язував клопотання про призначення експертизи з доводами апеляційної скарги щодо недопустимості та недостовірності матеріалів НСРД. На думку сторони захисту, перевірка автентичності аудіозаписів, відповідності їх змісту протоколам НСРД та відсутності ознак монтажу або технічної модифікації мала істотне значення для оцінки доказів, покладених судом першої інстанції в основу висновку про доведеність обвинувачення за ч.4 ст.368 КК. Позиції учасників судового провадження. Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисники підтримали апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 та просили її задовольнити. Сторона захисту наполягала на скасуванні вироку Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року та закритті кримінального провадження щодо ОСОБА_5 за обвинуваченням у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.368, ч.1 ст.263 КК. Також обвинувачений і його захисники підтримали заявлені в апеляційній скарзі клопотання, зокрема про повторне дослідження доказів та призначення судової експертизи звукозаписів. Необхідність задоволення цих клопотань сторона захисту пов`язувала з доводами апеляційної скарги щодо неповноти судового розгляду, недопустимості та недостовірності окремих доказів, а також необхідності перевірки автентичності аудіозаписів НСРД. У своїх поясненнях обвинувачений та захисники загалом посилалися на доводи, наведені в апеляційній скарзі, і вважали, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази, не усунув розумних сумнівів щодо доведеності обвинувачення, безпідставно відхилив версію сторони захисту про волонтерський характер переданих коштів, помилково визнав доведеним використання ОСОБА_5 службового становища та не надав належної оцінки доводам сторони захисту щодо недопустимості доказів. Крім того, сторона захисту звертала увагу на те, що, на її думку, матеріали кримінального провадження не підтверджували наявності у діях ОСОБА_5 складів інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а висновки суду першої інстанції ґрунтувалися на припущеннях та обвинувальному тлумаченні доказів. Прокурор заперечував проти задоволення апеляційної скарги захисника ОСОБА_7 та вважав її доводи необґрунтованими, зазначаючи, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив докази, надав їм належну оцінку в сукупності, правильно встановив фактичні обставини кримінального провадження та дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у межах того обсягу обвинувачення, який визнав доведеним. Вважав, що доводи апеляційної скарги переважно зводилися до незгоди сторони захисту з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, однак не спростовували висновків вироку щодо прохання надати неправомірну вигоду, одержання ОСОБА_5 612 000 грн. як неправомірної вигоди, використання ним службового становища, а також доведеності незаконного зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу. Також прокурор не погоджувався з доводами сторони захисту про недопустимість доказів, провокацію злочину, недоведеність неправомірного характеру переданих коштів, відсутність у ОСОБА_5 необхідних службових повноважень та можливість іншої правової кваліфікації його дій. Щодо заявлених стороною захисту клопотань прокурор заперечував проти їх задоволення, вважаючи такі клопотання необґрунтованими та такими, що фактично спрямовані на повторне дослідження значного обсягу доказів без наведення передбачених КПК підстав для цього. Відтак прокурор просив апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 - без змін. Мотиви та висновки суду. Перевіряючи вирок суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить із меж апеляційного перегляду, визначених ст.404 КПК. Відповідно до ч.1 ст.404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Тому предметом апеляційної перевірки у цьому кримінальному провадженні є законність, обґрунтованість і вмотивованість вироку Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року в межах тих доводів, які наведені захисником ОСОБА_7 в апеляційній скарзі, а також у межах заявлених стороною захисту процесуальних клопотань. Водночас апеляційний перегляд не є автоматичним повторенням усього судового розгляду, проведеного судом першої інстанції. Сам факт незгоди сторони захисту з оцінкою доказів, наведеною у вироку, не зумовлює обов`язку суду апеляційної інстанції заново досліджувати всі докази або повторно відтворювати весь обсяг судового розгляду. Таке дослідження здійснюється лише за наявності передбачених КПК підстав і з урахуванням конкретних доводів апеляційної скарги. Разом із тим перегляд судового рішення в межах апеляційної скарги не звільняє суд апеляційної інстанції від обов`язку надати належну відповідь на істотні доводи сторони захисту, які можуть впливати на висновок про законність, обґрунтованість і вмотивованість вироку. З огляду на зміст апеляційної скарги та пояснення учасників судового провадження, суд перевіряє доводи сторони захисту щодо недоведеності винуватості ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 та ч.1 ст.263 КК, недопустимості та недостовірності окремих доказів, провокації, неправильної правової кваліфікації, неповноти судового розгляду, заявлених процесуальних клопотань, а також наявності підстав для скасування або зміни вироку. Оцінюючи клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів, суд апеляційної інстанції виходив із положень ч.3 ст.404 КПК. За змістом цієї норми, за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, лише за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями. Крім того, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується. Отже, повторне дослідження доказів в апеляційному провадженні не є автоматичним наслідком подання апеляційної скарги або самого факту незгоди сторони з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції. Водночас, якщо окремі докази мають значення для перевірки доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції може дослідити їх повторно у межах, необхідних для апеляційного перегляду. В апеляційній скарзі захисник просив повторно дослідити значний обсяг доказів, згрупованих за кількома блоками, зокрема докази сторони обвинувачення щодо обвинувачення за ч.4 ст.368 та ч.1 ст.263 КК, процесуальні документи щодо руху кримінального провадження, відео- та звукозаписи допитів свідків, а також докази сторони захисту. Необхідність повторного дослідження цих доказів сторона захисту пов`язувала з доводами апеляційної скарги про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неповноту судового розгляду, недопустимість та недостовірність окремих доказів, неправильне тлумачення матеріалів НСРД і недоведеність складів інкримінованих ОСОБА_5 кримінальних правопорушень. Вирішуючи це клопотання, суд врахував як обсяг заявленого стороною захисту переліку доказів, так і зв`язок відповідних матеріалів із доводами апеляційної скарги. З огляду на це колегія суддів дійшла висновку про необхідність часткового задоволення клопотання. Під час апеляційного розгляду суд повторно дослідив докази, які мали значення для перевірки доводів сторони захисту. Зокрема, суд дослідив матеріали щодо прийняття заяви ОСОБА_9 , внесення відомостей до ЄРДР, руху кримінальних проваджень, повідомлення про підозру ОСОБА_5 , виділення матеріалів щодо нього в окреме провадження, а також процесуальні рішення щодо підслідності, об`єднання матеріалів досудового розслідування та продовження строку досудового розслідування. Також суд дослідив ухвали слідчих суддів щодо надання або відмови у наданні дозволів на проведення НСРД стосовно ОСОБА_5 , постанову про контроль за вчиненням злочину, обвинувальний акт у кримінальному провадженні №52023000000000062, скріншоти інформації з ЄРДР та інші процесуальні документи, з якими сторона захисту пов`язувала доводи про неналежну реєстрацію кримінального провадження, законність НСРД і допустимість доказів. Окремо досліджено документи, що стосувалися службового становища ОСОБА_5 та статусу КП «Тернопількомунінвест», зокрема Статут цього підприємства, Регламент Тернопільської обласної ради, положення про постійні комісії Тернопільської обласної ради та розподіл обов`язків між головою Тернопільської обласної ради, першим заступником і заступником голови ради. Крім того суд дослідив протоколи за результатами проведення НСРД із матеріальними носіями інформації, протокол обшуку службових приміщень Тернопільської обласної ради, протоколи огляду інформації з мобільного телефону ОСОБА_5 , мобільного телефону та ноутбука ОСОБА_10 , зовнішніх накопичувачів із інформацією з мобільних телефонів ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , ухвалу Апеляційної палати ВАКС від 07 серпня 2023 року у справі №991/5984/23, а також акт огляду веб-сторінок із додатком у вигляді флеш-накопичувача. Під час дослідження цих доказів учасники судового провадження мали можливість надати пояснення щодо їх змісту, допустимості, достовірності та значення для перевірки доводів апеляційної скарги. Отже, клопотання сторони захисту про повторне дослідження доказів задоволено частково, суд апеляційної інстанції повторно дослідив ті докази, які визнав необхідними для перевірки істотних доводів апеляційної скарги щодо доведеності обвинувачення, допустимості та достовірності доказів, законності НСРД, належного внесення відомостей до ЄРДР, службового становища ОСОБА_5 , ролі КП «Тернопількомунінвест» і його директора, волонтерської версії сторони захисту, допустимості окремих протоколів огляду, обшуку та електронних доказів, а також обвинувачення за ч.1 ст.263 КК. Водночас підстав для повторного дослідження всіх доказів у повному обсязі, наведеному стороною захисту, колегія суддів не встановила, оскільки апеляційний перегляд здійснюється в межах апеляційної скарги і не передбачає повного повторення всього судового розгляду, якщо для цього немає підстав, передбачених ч.3 ст.404 КПК. Окремо сторона захисту заявила клопотання про призначення судової експертизи звукозапису щодо матеріальних носіїв інформації - карт пам`яті micro SD №04/264нт від 24 квітня 2023 року та №04/381нт від 06 червня 2023 року, на яких, за версією сторони обвинувачення, зафіксовано результати НСРД, а саме зустрічі ОСОБА_5 із ОСОБА_9 24 квітня 2023 року та 06 червня 2023 року. Необхідність призначення експертизи сторона захисту обґрунтовувала сумнівами щодо достовірності та автентичності аудіозаписів, відсутності ознак монтажу, реєстраційними розбіжностями носіїв інформації, непослідовністю проведення експертизи лише щодо частини матеріалів НСРД, невідповідністю тексту протоколів НСРД змісту аудіозаписів, поясненнями прокурора про «технічні питання», а також поясненнями спеціаліста щодо можливого монтажу або модифікації файлів. До вирішення клопотання про призначення експертизи суд повторно дослідив відповідні протоколи за результатами проведення НСРД із матеріальними носіями інформації. Оскільки клопотання стосувалося технічної надійності окремих аудіозаписів, суд також перевірив питання щодо дослідження оригіналів додатків до відповідних протоколів НСРД. У судовому засіданні з`ясовувалася позиція сторін щодо необхідності відтворення записів з оригінальних носіїв, технічної можливості такого відтворення та обладнання, необхідного для доступу до відповідної інформації. З урахуванням повідомлення прокурора про неможливість відтворення інформації з оригінальних носіїв без спеціального обладнання, оскільки відповідні носії були закодовані, суд зобов`язав прокурора забезпечити обладнання для відтворення інформації з носіїв у наступному судовому засіданні. Після цього суд дослідив відповідні додатки до протоколів НСРД, заслухав пояснення сторони захисту, обвинуваченого і прокурора щодо записів та з`ясував їхні позиції щодо клопотання про призначення експертизи. Вирішуючи клопотання про призначення експертизи суд враховував, що наведені стороною захисту аргументи не містили конкретних вказівок на місця монтажу, конкретні висловлювання, яких бракує або які були змінені, таймінг чи інші ознаки монтажу, а також не пояснювали, у чому саме полягає невідповідність між аудіозаписами та протоколами НСРД. Водночас колегія суддів звернула увагу на те, що під час досудового розслідування судова експертиза звукозапису проведена лише щодо частини матеріалів НСРД, тоді як записи зустрічей ОСОБА_5 із ОСОБА_9 24 квітня 2023 року та 06 червня 2023 року, на які посилалася сторона захисту, не були перевірені в такий самий спосіб. Саме ця обставина зумовила необхідність призначення експертизи щодо відповідних аудіозаписів. Суд виходив із того, що така перевірка потребує спеціальних знань і має значення для оцінки доводів сторони захисту щодо технічної надійності окремих матеріалів НСРД. При цьому призначення експертизи не означало визнання доводів сторони захисту про монтаж або недостовірність фонограм обґрунтованими. Йшлося про перевірку конкретних технічних питань, які не могли бути вирішені лише шляхом правової оцінки матеріалів кримінального провадження. На вирішення експертів суд апеляційної інстанції поставив питання про те, чи брав ОСОБА_5 участь у розмовах, зафіксованих на фонограмних файлах, що містяться на карті пам`яті micro SD №04/264нт від 24 квітня 2023 року та карті пам`яті micro SD №04/381нт від 06 червня 2023 року. Також перед експертами поставлено питання про те, чи саме ОСОБА_5 промовлені слова та фрази, відображені у протоколах за результатами проведення НСРД від 04 травня 2023 року №19/4563т та від 07 червня 2023 року №19/5604т, у яких мовлення особи позначено як « ОСОБА_5 » або «ОСОБА_5». Крім того, експертам поставлено питання про наявність або відсутність ознак монтажу у фонограмах розмов, що містяться на відповідних картах пам`яті. За результатами проведення судової експертизи звукозапису до Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду надійшов висновок експерта від 29 квітня 2026 року №СЕ-19-26/12997-ВЗ. Експертизу проведено головним судовим експертом відділу досліджень звуко- та відеозапису лабораторії досліджень у сфері інформаційних технологій Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України ОСОБА_13 . Як убачається зі змісту висновку, для проведення експертизи судовому експерту надано матеріали кримінального провадження, карти пам`яті micro SD №04/264нт від 24 квітня 2023 року та №04/381нт від 06 червня 2023 року, відповідні протоколи НСРД від 04 травня 2023 року та 07 червня 2023 року, зразки голосу та мовлення ОСОБА_5 , а також оригінальний пристрій звукозапису «MOSKIT ST» із серійним номером 8603b6 і програмне забезпечення, необхідне для доступу до об`єктів дослідження. Клопотання експерта про надання додаткових матеріалів було задоволено у повному обсязі, що дало можливість провести дослідження як щодо технічної цілісності фонограм, так і щодо участі ОСОБА_5 у відповідних розмовах та належності йому окремих реплік. У межах технічного дослідження експерт встановив, що на відповідних картах пам`яті містяться фонограми файлів із назвами «1 2023/04/24 10:20:27 00:16:15 59.52 MB Стерео 8603b6 1 Default» та «1 2023/06/06 13:21:35 00:13:35 49.78 MB Стерео 8603b6 1 Default». Експерт також дослідив службову інформацію файлів, характеристики звукорядів, особливості роботи пристрою звукозапису та програмного забезпечення «ServiceST». За результатами дослідження експерт дійшов висновку, що у розмовах, зафіксованих на обох фонограмах, брав участь ОСОБА_5 . Також експерт установив, що промовлені ОСОБА_5 слова та фрази у розмові на фонограмі від 24 квітня 2023 року загалом відповідають словам і фразам, позначеним індексом «ОСОБА_5» у протоколі НСРД від 04 травня 2023 року №19/4563т, а промовлені ним слова та фрази у розмові на фонограмі від 06 червня 2023 року загалом відповідають словам і фразам, позначеним індексом « ОСОБА_14 » у протоколі НСРД від 07 червня 2023 року №19/5604т. Крім того, експерт зазначив, що у фонограмах, які містяться на картах пам`яті micro SD №04/264нт від 24 квітня 2023 року та №04/381нт від 06 червня 2023 року, ознак монтажу не виявлено. Після надходження висновку експерта суд з`ясував, чи знайомі учасники судового провадження з його змістом, і надав стороні захисту та стороні обвинувачення можливість висловити позицію щодо результатів експертизи. Сторона захисту надала пояснення щодо висновку експерта та його значення для доводів апеляційної скарги, прокурор також висловив позицію щодо цього висновку. Отримання висновку експерта не означало автоматичного вирішення питання про доказове значення відповідних аудіозаписів НСРД та не підміняло судову оцінку доказів. Висновок експерта підлягає оцінці судом за правилами ст.94 КПК у сукупності з іншими матеріалами кримінального провадження та з урахуванням доводів сторін. Отже, висновок експерта враховується судом у межах подальшої оцінки доводів сторони захисту щодо матеріалів НСРД, їх технічної цілісності, автентичності та відповідності протоколам НСРД. Оцінюючи доводи апеляційної скарги щодо недоведеності винуватості ОСОБА_5 , колегія суддів виходить із того, що обвинувальний вирок може ґрунтуватися лише на сукупності належних, допустимих і достовірних доказів, які у своєму взаємозв`язку є достатніми для висновку про доведеність винуватості особи поза розумним сумнівом. Відповідно до ч.2 ст.17 КПК ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Згідно з ч.1 ст.92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, на потерпілого. Тому саме сторона обвинувачення повинна довести наявність події кримінального правопорушення, винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форму вини, мотив, мету, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення кримінального провадження. Суд не може перекладати на сторону захисту обов`язок спростовувати обвинувачення або доводити альтернативну версію подій. Разом із тим доводи сторони захисту підлягають перевірці в тій частині, у якій вони ставлять під сумнів належність, допустимість, достовірність або достатність доказів сторони обвинувачення. Відповідно до ст.94 КПК суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Отже, жоден доказ не має наперед встановленої сили і не може оцінюватися ізольовано від інших матеріалів кримінального провадження. Водночас окремі недоліки або суперечності в доказах не завжди свідчать про недоведеність обвинувачення, якщо вони не стосуються істотних обставин або усуваються іншими належними, допустимими та достовірними доказами. Завдання суду полягає не у формальному підрахунку доказів сторони обвинувачення і сторони захисту, а в перевірці того, чи утворюють досліджені докази узгоджену, логічну та достатню сукупність, яка підтверджує обставини обвинувачення, визнані судом першої інстанції доведеними. При цьому суд оцінює не лише зміст кожного доказу окремо, а й те, як він співвідноситься з іншими доказами, чи підтверджується ними, чи суперечить їм, чи пояснюються наявні розбіжності іншими встановленими обставинами. Стандарт доведення поза розумним сумнівом виключає можливість ухвалення обвинувального вироку на підставі припущень, неперевірених версій або такого тлумачення доказів, яке не має належного підтвердження у матеріалах кримінального провадження. Водночас розумний сумнів не може ґрунтуватися лише на абстрактному припущенні про можливість іншого перебігу подій. Такий сумнів має випливати з конкретних обставин кримінального провадження, змісту досліджених доказів, істотних суперечностей між ними або з неможливості зробити переконливий висновок про доведеність певної обставини. Тому під час апеляційного перегляду суд перевіряє, чи були висновки суду першої інстанції результатом повної, всебічної та неупередженої оцінки доказів у їх сукупності, чи не ґрунтувалися вони на припущеннях, а також чи усунуті розумні сумніви щодо доведеності тих фактичних обставин, які покладені в основу обвинувального вироку. З урахуванням цих засад суд надалі перевіряє доводи апеляційної скарги щодо доведеності обвинувачення за ч.4 ст.368 КК, допустимості та достовірності доказів, правової оцінки встановлених обставин, а також доводи сторони захисту щодо обвинувачення за ч.1 ст.263 КК. Переглядаючи вирок у межах апеляційної скарги, суд перевіряє, чи відповідає надана судом першої інстанції оцінка доказів вимогам ст.94 КПК, чи ґрунтуються висновки вироку на належних, допустимих і достовірних доказах, а також чи надано відповідь на істотні доводи сторони захисту. При цьому інше тлумачення стороною захисту окремих доказів або встановлених обставин саме по собі не є підставою для скасування вироку. Значення має те, чи ставлять доводи апеляційної скарги під сумнів доказову сукупність, покладену в основу вироку, чи свідчать про істотні суперечності, недопустимість доказів, неповноту судового розгляду або неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність. З урахуванням цього суд оцінює доводи апеляційної скарги щодо недоведеності обвинувачення, волонтерського характеру переданих коштів, відсутності у ОСОБА_5 необхідних службових повноважень, можливої іншої правової кваліфікації, недопустимості доказів та інших аргументів сторони захисту. Оцінюючи доведеність винуватості ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК, колегія суддів виходить із того, що встановлені судом першої інстанції обставини не зводяться лише до факту передачі 612 000 грн. 26 червня 2023 року. Ця подія має оцінюватися у взаємозв`язку з попередніми договірними відносинами між КП «Тернопількомунінвест» та ТОВ «АВАКС ПРОФ», фактичним виконанням робіт, тривалим неврегулюванням питання їх оплати, включенням об`єкта до відповідного Переліку, роллю КП як замовника, діями його директора ОСОБА_10 , службовим становищем ОСОБА_5 щодо цього підприємства, змістом зафіксованих комунікацій та подальшою фактичною оплатою частини заборгованості. Суд першої інстанції встановив, що між КП «Тернопількомунінвест» як замовником та ТОВ «АВАКС ПРОФ» як виконавцем існували реальні договірні відносини за договором №112, предметом якого був капітальний ремонт вул. Данила Галицького у м. Збараж. Роботи за цим договором були фактично виконані, однак їх повна оплата своєчасно не відбулася, що зумовило подальші звернення, наради та комунікації щодо врегулювання цього питання. Для фактичного проведення оплати у 2023 році необхідним було не лише існування договору та виконання робіт, а й наявність бюджетного фінансування, включення об`єкта до відповідного Переліку, оформлення КП «Тернопількомунінвест» як замовником необхідних документів, підписання актів форми КБ-2в та проходження платежів через органи Казначейства. Тому питання оплати не може оцінюватися лише крізь призму бюджетного механізму без урахування ролі підприємства-замовника та його директора. Водночас доводи сторони захисту про те, що формування Переліку, розподіл бюджетного фінансування та казначейське проведення платежів належали до компетенції інших органів і службових осіб, підлягають оцінці не ізольовано, а у взаємозв`язку з роллю КП «Тернопількомунінвест» як замовника за договором №112, діями його директора ОСОБА_10 та службовим становищем ОСОБА_5 щодо цього підприємства. Матеріали НСРД, показання свідків, документи щодо договору №112, Переліку, підписання актів і подальшої оплати суд оцінює не ізольовано, а в сукупності. Саме така сукупність дає змогу перевірити чи була передача 612 000 грн. самостійною випадковою подією, як на цьому наполягала сторона захисту, чи завершальною ланкою попередньої послідовності дій, пов`язаних із вирішенням питання оплати за договором №112. З огляду на це колегія суддів перевіряє доводи апеляційної скарги через оцінку ключових вузлів доказової конструкції: реальності договору і виконаних робіт, існування неврегульованої оплати, значення Переліку, ролі КП «Тернопількомунінвест» і ОСОБА_10 , службового становища ОСОБА_5 , змісту матеріалів НСРД, фактичної оплати частини заборгованості, економічного зв`язку суми 612 000 грн. із цією оплатою та доводів сторони захисту про волонтерський характер переданих коштів. Оцінюючи доводи сторони захисту щодо відсутності у діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК, колегія суддів насамперед враховує, що питання оплати, з яким були пов`язані подальші події, виникло у межах реальних господарських відносин. Договір №112 від 28 грудня 2020 року був укладений між КП «Тернопількомунінвест» як замовником та ТОВ «АВАКС ПРОФ» як виконавцем. Його предметом був капітальний ремонт вул. Данила Галицького у м. Збараж. Сторони укладали додаткові угоди, змінювали строк дії договору та визначали плани фінансування, що підтверджує реальність і тривалість відповідних договірних відносин. Роботи за договором №112 фактично виконувалися ТОВ «АВАКС ПРОФ», однак їх повна оплата своєчасно не відбулася. Саме це неврегульоване питання оплати стало підґрунтям подальших звернень, нарад і комунікацій за участю представників товариства, директора КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 , службових осіб Тернопільської ОВА та ОСОБА_5 . Колегія суддів враховує, що сторона захисту не заперечувала сам факт існування договору №112 та виконання за ним робіт як таких. Основні доводи захисту стосувалися іншого: чи мав ОСОБА_5 службові можливості щодо вирішення питання оплати, чи могла ОСОБА_10 підписувати акти без фінансування, хто саме формував Перелік, а також яким був характер коштів, переданих 26 червня 2023 року. Водночас сам факт виконання робіт не означав автоматичної та негайної можливості їх оплати. Подальше проведення платежів залежало від наявності фінансування, включення об`єкта до відповідного Переліку, оформлення КП «Тернопількомунінвест» як замовником необхідних документів і проходження платежів через органи Казначейства. Тому питання оплати за договором №112 мало не лише господарський, а й бюджетно-організаційний характер. Існування неврегульованої оплати пояснює зацікавленість ОСОБА_9 у вирішенні цього питання. Як засновник та кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «АВАКС ПРОФ», він мав очевидний економічний інтерес у тому, щоб товариство отримало оплату за фактично виконані роботи. Така зацікавленість сама по собі не є протиправною, однак вона пояснює його активність у зверненнях, участь у комунікаціях і прагнення домогтися фактичного проведення оплати. У цьому контексті має значення й економічна логіка суми 612 000 грн. У матеріалах НСРД зафіксовано обговорення суми близько 6 123 000 грн. у зв`язку з актами та подальшою оплатою за договором №112, а також прив`язку переданих коштів до 10-відсоткового розрахунку. Це узгоджується з висновком суду першої інстанції про те, що 612 000 грн. були не довільною сумою, а сумою, пов`язаною з 10 % від обговорюваної вартості виконаних робіт. Водночас колегія суддів враховує, що у матеріалах кримінального провадження фігурують різні суми, пов`язані з фінансуванням відповідного об`єкта, виконаними роботами та подальшим рухом коштів за договором №112. Зокрема, окремо фігурує сума 6 274 000 грн., пов`язана з фінансуванням відповідного об`єкта, а також сума 6 120 367,52 грн., пов`язана з оплатою на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Тому 612 000 грн. не слід механічно співвідносити саме із сумою 6 274 000 грн. як точними 10 % від неї. Однак це не спростовує економічного зв`язку між переданими коштами та договором №112, оскільки з матеріалів провадження вбачається прив`язка 612 000 грн. до попередньо обговорюваної суми виконаних робіт і механізму 10-відсоткового розрахунку. Отже, проблема оплати за договором №112 була реальною, зрозумілою для учасників подій та безпосередньо пов`язаною з подальшими зверненнями, нарадами і комунікаціями. Саме в цьому фактичному контексті суд оцінює подальшу поведінку ОСОБА_9 і ОСОБА_5 , зміст зафіксованих розмов та зв`язок суми 612 000 грн. із питанням оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». У встановленій судом першої інстанції послідовності подій КП «Тернопількомунінвест» мало значення передусім як замовник за договором №112. Саме це підприємство перебувало у договірних відносинах із ТОВ «АВАКС ПРОФ», мало оформлювати виконані роботи та забезпечувати подальше проходження оплати у встановленому порядку. Ця обставина має значення для оцінки доводів сторони захисту про те, що формування Переліку та розподіл бюджетного фінансування належали до компетенції Тернопільської ОВА та інших органів. Такі доводи стосуються бюджетної передумови фінансування об`єкта, однак не усувають ролі КП «Тернопількомунінвест» як сторони договору, через яку фактично реалізовувалися відносини з підрядником. Навіть після включення об`єкта до Переліку та появи фінансового ресурсу ТОВ «АВАКС ПРОФ» не отримувало оплату безпосередньо внаслідок самого факту погодження Переліку. Для проведення платежу необхідними залишалися дії замовника за договором: оформлення виконаних робіт, підписання актів форми КБ-2в, підготовка відповідних документів, реєстрація зобов`язань і забезпечення проходження платежів через органи Казначейства. Директор КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 як керівник підприємства-замовника мала здійснювати від імені КП юридично значущі дії, пов`язані з виконанням договору №112. Водночас ці повноваження не були ізольованими від бюджетного механізму фінансування, оскільки підписання актів виконаних робіт за відсутності відповідного фінансового забезпечення могло створити для підприємства зобов`язання без реальної можливості їх виконання. Тому доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_10 не могла підписувати акти виконаних робіт без фінансування, не спростовують значення її ролі як директора КП. Вони лише пояснюють послідовність механізму оплати: після появи фінансової передумови саме дії підприємства-замовника та його директора були необхідними для документального оформлення виконаних робіт і фактичного проведення оплати. Отже, КП «Тернопількомунінвест» і ОСОБА_10 були необхідною ланкою між бюджетним фінансуванням об`єкта та фактичною оплатою робіт, виконаних ТОВ «АВАКС ПРОФ». Саме тому питання оплати за договором №112 не можна оцінювати лише крізь призму повноважень Тернопільської ОВА, без урахування значення підприємства-замовника та його директора. Оцінюючи службове становище ОСОБА_5 , суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що на час інкримінованих подій він обіймав посаду голови Тернопільської обласної ради. Цей статус мав значення не лише як формальне найменування посади, а як правова основа його службових можливостей у системі відповідного органу місцевого самоврядування. Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» голова обласної ради є посадовою особою місцевого самоврядування, яка організовує роботу ради, представляє раду у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями, підписує рішення ради і розпорядження, а також здійснює інші повноваження, визначені законом та рішеннями ради. Отже, посада голови обласної ради передбачає не лише представницьку функцію, а й організаційно-розпорядчі та координаційні можливості в межах діяльності ради. Колегія суддів погоджується з тим, що сам по собі статус голови Тернопільської обласної ради не наділяв ОСОБА_5 повноваженнями Тернопільської ОВА, розпорядника бюджетних коштів або органів Казначейства. Він не міг одноособово формувати Перелік, затверджувати бюджетне фінансування об`єкта чи безпосередньо проводити платежі на користь підрядника. Водночас доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 таких бюджетних повноважень не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність у нього службового становища, релевантного для встановлених обставин. Значення має не лише те, чи мав він формальні повноваження щодо Переліку або руху бюджетних коштів, а й те, чи випливали з його посади службові можливості щодо організації, координації та контролю питань, пов`язаних із діяльністю комунальних підприємств обласної ради. Тому статус ОСОБА_5 як голови Тернопільської обласної ради є вихідною правовою передумовою для оцінки його службового зв`язку з КП «Тернопількомунінвест». Саме через цей статус суд першої інстанції обґрунтовано перевіряв не лише формальну відсутність у нього бюджетних повноважень, а й наявність службово-організаційних можливостей щодо підприємства-замовника та його керівника. Суд першої інстанції, оцінюючи службове становище ОСОБА_5 , обґрунтовано врахував не лише його загальний статус голови Тернопільської обласної ради, а й правовий зв`язок цього статусу з діяльністю КП «Тернопількомунінвест» як підприємства спільної власності територіальних громад області. Такий службово-організаційний зв`язок підтверджується нормативно визначеним статусом КП «Тернопількомунінвест» та розподілом повноважень у системі Тернопільської обласної ради. Відповідно до Статуту КП «Тернопількомунінвест», затвердженого рішенням Тернопільської обласної ради від 15 грудня 2021 року №434, це підприємство є об`єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області. Власником і засновником підприємства є Тернопільська обласна рада, яка здійснює управління ним. За положеннями Статуту КП «Тернопількомунінвест» підпорядковане, підзвітне і підконтрольне Тернопільській обласній раді. Обласна рада має право одержувати від підприємства інформацію та матеріали, що стосуються виконання покладених на нього завдань, вносити пропозиції з питань удосконалення його роботи, утворювати комісії, експертні та робочі групи для перевірки виконання завдань, здійснювати контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємства, а також вирішувати питання призначення та звільнення директора підприємства, укладення і припинення контракту з ним. Значення має і те, що відповідно до Статуту КП «Тернопількомунінвест» у своїй діяльності керується, зокрема, рішеннями Тернопільської обласної ради та розпорядженнями голови Тернопільської обласної ради. Отже, правовий статус підприємства передбачав не його відокремленість від обласної ради, а включеність у систему управління, координації та контролю з боку відповідного органу місцевого самоврядування. Цей зв`язок конкретизувався також розподілом обов`язків між головою Тернопільської обласної ради, першим заступником та заступником голови ради, затвердженим розпорядженням голови Тернопільської обласної ради від 17 грудня 2020 року №198. Згідно з цим розподілом голова обласної ради координує роботу та діяльність підприємств, установ і організацій спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області, а також контролює ефективність діяльності об`єктів, які належать до такої спільної власності. З огляду на це колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що КП «Тернопількомунінвест» не було стороннім суб`єктом щодо Тернопільської обласної ради або її голови. Його правовий статус як комунального підприємства спільної власності, підпорядкованого, підзвітного і підконтрольного обласній раді, а також покладені на голову обласної ради функції координації та контролю за діяльністю таких об`єктів підтверджують наявність службово-організаційного зв`язку ОСОБА_5 із підприємством-замовником. Водночас наведене не означає, що ОСОБА_5 набував повноважень Тернопільської ОВА, розпорядника бюджетних коштів чи органів Казначейства. Доводи сторони захисту в цій частині стосуються іншого елементу механізму оплати - бюджетного фінансування об`єкта, тоді як службове становище ОСОБА_5 оцінюється також через його можливості, пов`язані з координацією, контролем та службовою взаємодією щодо комунального підприємства і його керівника. Суд першої інстанції, оцінюючи службове становище ОСОБА_5 , також обґрунтовано врахував не лише загальний правовий статус КП «Тернопількомунінвест», а й службове положення директора цього підприємства у відносинах із Тернопільською обласною радою та її керівництвом. Відповідно до Статуту КП «Тернопількомунінвест» Тернопільська обласна рада як власник і засновник підприємства мала повноваження щодо призначення на посаду та звільнення з посади директора підприємства, укладення і припинення контракту з ним, а також здійснення контролю за фінансово-господарською діяльністю підприємства. Отже, директор КП не був службовою особою, повністю відокремленою від обласної ради, а перебував у правовому та організаційному зв`язку з органом, який заснував підприємство і здійснював щодо нього відповідні управлінські та контрольні функції. Цей нормативний зв`язок підтверджується і показаннями ОСОБА_10 , які суд першої інстанції дослідив та врахував. Вона пояснювала, що контроль за фінансово-господарською діяльністю КП належав керівництву Тернопільської обласної ради та профільній комісії, спілкування відбувалося як із головою обласної ради, так і з його заступниками, а питання фінансово-господарського характеру, плани реалізації проєктів, питання оплат та фактичний обсяг оплат погоджувалися з керівництвом. Також ОСОБА_10 зазначала, що з ОСОБА_5 обговорювала проблемні питання роботи КП, у тому числі питання, пов`язане з оплатою робіт у м. Збаражі, та просила його допомогти у вирішенні цього питання. Колегія суддів враховує, що такі службові можливості не означали права ОСОБА_5 самостійно підписувати акти виконаних робіт замість директора КП або віддавати Казначейству розпорядження про проведення платежів. Однак для оцінки обставин за ч.4 ст.368 КК істотним є не лише формальне право особи особисто вчинити кінцеву дію, а й можливість використати службове становище для організації, координації, сприяння чи впливу на перебіг службових дій у межах пов`язаного з її посадою організаційного середовища. Саме в цьому аспекті службове становище ОСОБА_5 щодо директора КП мало значення для встановлених судом першої інстанції обставин. Як голова Тернопільської обласної ради він мав службові можливості взаємодіяти з директором КП, отримувати інформацію про стан роботи підприємства, брати участь в обговоренні проблемних питань, пов`язаних із оплатою за договором №112, та впливати на організаційний супровід їх вирішення в межах зв`язку обласної ради з підприємством-замовником. Тому доводи сторони захисту про те, що директор КП самостійно підписувала акти виконаних робіт, а ОСОБА_5 не мав повноважень замінити її у цьому процесі, не спростовують висновку суду першої інстанції про релевантність його службового становища. Ці доводи не враховують, що встановлені обставини стосуються не формального підписання актів особисто ОСОБА_5 , а використання ним службових можливостей щодо підприємства-замовника та його директора у процесі вирішення питання оплати. Суд першої інстанції обґрунтовано не обмежився формальним аналізом посадових повноважень ОСОБА_5 , а врахував фактичний характер його участі у вирішенні питань, пов`язаних із діяльністю КП «Тернопількомунінвест» та оплатою робіт за договором №112. З досліджених судом першої інстанції доказів убачається, що діяльність КП «Тернопількомунінвест» не перебувала поза увагою керівництва Тернопільської обласної ради. ОСОБА_10 як директор КП повідомляла, що з керівництвом обласної ради погоджувалися питання фінансово-господарського характеру, плани реалізації проєктів, питання проплат та фактичний обсяг проплат, а також надавалися відповідні звіти. Вона також пояснювала, що з ОСОБА_5 обговорювала проблемні моменти роботи КП, у тому числі питання заборгованості щодо робіт у м. Збаражі, та просила його допомогти у вирішенні цього питання. Колегія суддів враховує, що такі показання узгоджуються із загальним службово-організаційним зв`язком між головою обласної ради та комунальним підприємством, який випливає зі Статуту КП «Тернопількомунінвест» і розподілу обов`язків у керівництві Тернопільської обласної ради. Вони також узгоджуються з іншими доказами, які підтверджують проведення нарад та комунікацій щодо проблеми оплати за договором №112 за участю представників ТОВ «АВАКС ПРОФ», директора КП, службових осіб, пов`язаних із бюджетним механізмом фінансування, та ОСОБА_5 . Водночас участь ОСОБА_5 у таких обговореннях не означає, що він формально замінював собою директора КП, Тернопільську ОВА або органи Казначейства. Ідеться про фактичну службову участь у процесі, який стосувався підприємства, підпорядкованого, підзвітного і підконтрольного Тернопільській обласній раді, та про використання службового становища у комунікації з особами, від яких залежало практичне вирішення питання оплати. Доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 формальних повноважень щодо бюджетного фінансування не спростовують цих висновків суду першої інстанції. Такі доводи не враховують, що встановлена участь ОСОБА_5 стосувалася не одноособового ухвалення бюджетного рішення, а службової взаємодії з директором КП, представниками підрядника та іншими учасниками процесу, пов`язаного з оформленням і фактичним проведенням оплати. Отже, участь ОСОБА_5 у вирішенні питань, пов`язаних із КП «Тернопількомунінвест», підтверджує, що він не був стороннім спостерігачем щодо проблеми оплати за договором №112. Його дії та комунікації перебували у службовому контексті діяльності підприємства-замовника і мали зв`язок із тими організаційними та документальними діями, без яких фактичне проведення оплати підряднику не могло бути реалізоване. Службові можливості ОСОБА_5 щодо КП «Тернопількомунінвест» і його директора мали значення саме тому, що фактичне вирішення питання оплати за договором №112 залежало не лише від появи бюджетного фінансування, а й від подальших дій підприємства-замовника щодо оформлення виконаних робіт і проходження платежів. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що після появи фінансової передумови для оплати необхідним залишалося документальне оформлення виконаних робіт, зокрема підписання актів форми КБ-2в, реєстрація відповідних зобов`язань та подальше проведення платежів через органи Казначейства. Ці дії не вчинялися Тернопільською ОВА замість КП «Тернопількомунінвест», а належали до сфери діяльності підприємства-замовника та його директора. У цьому контексті службове становище ОСОБА_5 було релевантним не тому, що він особисто мав підписати акти або безпосередньо розпорядитися про перерахування коштів підряднику. Його значення полягало в наявності службових можливостей щодо організації, координації та службової взаємодії з комунальним підприємством і його керівником у процесі вирішення питання, яке перебувало у сфері діяльності КП «Тернопількомунінвест». Колегія суддів враховує, що саме через КП «Тернопількомунінвест» виконані роботи за договором №112 набували належного документального оформлення, а бюджетне фінансування трансформувалося у конкретну оплату на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Тому службовий зв`язок ОСОБА_5 із підприємством-замовником і його директором не був формальним або другорядним для встановленої судом першої інстанції послідовності подій. Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_5 не мав повноважень формувати Перелік, розподіляти бюджетне фінансування чи проводити платежі, стосуються бюджетної частини механізму оплати, однак не усувають значення його службових можливостей щодо підприємства, через яке оформлювалися акти та фактично здійснювалася оплата підряднику. Отже, зв`язок службових можливостей ОСОБА_5 з актами та оплатою полягав не у його формальному заміщенні директора КП, розпорядника бюджетних коштів або органів Казначейства, а у використанні службового становища щодо підприємства-замовника та його керівника в процесі практичного врегулювання питання оплати за договором №112. Колегія суддів враховує, що доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 окремих формальних повноважень не можуть бути відхилені без належного розмежування відповідних службових функцій. У цій частині суд виходить із того, що ОСОБА_5 як голова Тернопільської обласної ради не був службовою особою Тернопільської ОВА, розпорядником бюджетних коштів чи посадовою особою органів Казначейства. З огляду на це він не мав повноважень самостійно формувати у встановленій бюджетній процедурі Перелік об`єктів, подавати такий Перелік на погодження до Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України, затверджувати бюджетне фінансування об`єкта або визначати порядок казначейського обслуговування відповідних платежів. Так само ОСОБА_5 не міг замінити собою директора КП «Тернопількомунінвест» у підписанні актів форми КБ-2в, самостійно зареєструвати бюджетні зобов`язання підприємства-замовника або безпосередньо провести оплату на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Ці дії належали до компетенції інших суб`єктів: Тернопільської ОВА та її структурного підрозділу - у частині бюджетної передумови фінансування, КП «Тернопількомунінвест» і його директора - у частині договірного оформлення виконаних робіт, органів Казначейства - у частині казначейського обслуговування платежів. Таке розмежування узгоджується з матеріалами, дослідженими судом першої інстанції, та доводами, які сторона захисту наводила як під час судового розгляду, так і в апеляційній скарзі. Водночас саме по собі встановлення цих меж не означає, що службове становище ОСОБА_5 не мало значення для подій, пов`язаних із оплатою за договором №112. Отже, відсутність у ОСОБА_5 формальних бюджетних повноважень і повноважень особисто вчиняти кінцеві документальні або платіжні дії є обставиною, яку колегія суддів враховує. Однак вона не є самодостатньою для висновку про неможливість кваліфікації його дій за ч.4 ст.368 КК, оскільки не охоплює питання використання ним інших службових можливостей, пов`язаних із посадою голови Тернопільської обласної ради та службовим зв`язком із підприємством-замовником. Водночас відсутність у обвинуваченого формальних бюджетних повноважень не означала відсутності будь-яких службових можливостей, пов`язаних із вирішенням питання оплати за договором №112. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що його службове становище мало значення не в аспекті особистого прийняття бюджетного рішення, а в аспекті можливості впливати на перебіг службово-організаційних дій, пов`язаних із КП «Тернопількомунінвест» та практичним вирішенням питання оплати. Як голова Тернопільської обласної ради ОСОБА_5 мав можливість отримувати інформацію про діяльність КП «Тернопількомунінвест», стан виконання договорів, наявність проблемних питань, обсяг фактичних оплат та потребу у врегулюванні розрахунків. Така можливість випливала з правового статусу КП як підприємства спільної власності, підпорядкованого, підзвітного і підконтрольного обласній раді, а також із покладених на голову обласної ради функцій координації та контролю за діяльністю об`єктів спільної власності. Крім того, обвинувачений мав службові можливості взаємодіяти з директором КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 , отримувати від неї інформацію про проблеми підприємства, обговорювати питання щодо виконаних робіт, актів, стану оплат та потреби у подальших діях для проведення розрахунків. Саме такий характер службової взаємодії підтверджується показаннями ОСОБА_10 , які суд першої інстанції дослідив та врахував. Також ОСОБА_5 міг використовувати свій службовий статус для комунікації з іншими службовими особами, від дій яких залежали окремі елементи механізму оплати, зокрема щодо включення об`єкта до відповідних документів, з`ясування можливості проведення платежів, погодження організаційних питань та забезпечення подальшого руху документів. Йдеться не про заміну ним повноважень таких осіб, а про можливість завдяки посаді ініціювати, підтримувати, координувати або супроводжувати відповідні службові контакти. Суд першої інстанції у цьому зв`язку врахував зміст комунікацій ОСОБА_5 з ОСОБА_9 та іншими учасниками подій, з яких убачається, що він не залишався стороннім щодо питання оплати за договором №112, а обговорював стан проплат, можливість їх проведення, необхідність подальших дій та питання, пов`язані з фактичним вирішенням заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Отже, службові можливості ОСОБА_5 полягали не у праві особисто сформувати Перелік, підписати акти замість директора КП або провести платіж через Казначейство, а у можливості завдяки посаді голови Тернопільської обласної ради взаємодіяти з підприємством-замовником, його директором та іншими службовими особами, отримувати й передавати службово значущу інформацію, брати участь в організаційному супроводі питання оплати та вживати заходів, спрямованих на практичне вирішення цього питання. Перевіряючи доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 формальних бюджетних повноважень, колегія суддів виходить із того, що обсяг службових повноважень особи має істотне значення для кримінально-правової оцінки дій за ст.368 КК. Водночас кримінально-правове значення службового становища не зводиться лише до формальної компетенції службової особи на особисте вчинення відповідної дії. Так, у постанові від 21 березня 2024 року у справі №570/3355/15-к Верховний Суд зазначив, що відповідальність за одержання неправомірної вигоди настає за умови, що службова особа одержала її за виконання чи невиконання дій, які вона могла або повинна була виконати з використанням наданої їй влади, покладених на неї організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або таких дій, які вона не уповноважена була вчинювати, але до вчинення яких іншими службовими особами могла вжити заходів завдяки своєму службовому становищу. У цій же постанові Верховний Суд звернув увагу, що поняття використання наданої влади чи службового становища з погляду кваліфікації за ст.368 КК не обмежується лише діями або бездіяльністю в межах службової компетенції особи, а охоплює також використання можливостей, обумовлених займаною посадою. Подібний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 13 серпня 2024 року у справі №520/5045/16. У цій справі сторона захисту посилалася, зокрема, на те, що рішення щодо укладення договору оренди приймали депутати селищної ради як колегіальний орган. Однак Верховний Суд погодився з висновками судів про наявність у діях селищного голови ознак одержання неправомірної вигоди, оскільки встановлені обставини свідчили про використання ним можливостей займаної посади, фактичний контроль за позитивним вирішенням питання на всіх його стадіях, а також усвідомлення надавачем неправомірної вигоди значущості цієї посади для досягнення бажаного результату. За таких обставин доводи про те, що кінцеве рішення приймав колегіальний орган, не спростували висновку про використання службового становища. З наведених правових висновків вбачається, що для кваліфікації дій за ст.368 КК вирішальним є не лише те, чи мала службова особа формальне повноваження особисто вчинити дію, за виконання чи невиконання якої надавалася неправомірна вигода. Значення має також те, чи могла вона завдяки займаній посаді, службовому становищу, організаційно-розпорядчим або адміністративно-господарським можливостям впливати на перебіг відповідного службового процесу, вживати заходів до вчинення дій іншими службовими особами або забезпечувати практичне вирішення питання в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду. Разом із тим практика Верховного Суду вимагає встановлення реального, а не лише уявного зв`язку між неправомірною вигодою та службовими можливостями особи. Так, у постанові від 22 травня 2025 року у справі №159/2208/23 Верховний Суд погодився з перекваліфікацією дій зі ст.368 КК на шахрайство, оскільки суди встановили, що особа, хоча й була службовою особою, не мала повноважень передавати майно в користування та не мала навіть службових можливостей ініціювати це питання перед уповноваженими органами, а лише створила враження про такі можливості. Отже, наведена практика Верховного Суду не усуває необхідності перевірки реального обсягу повноважень і службових можливостей конкретної особи. Навпаки, вона вимагає оцінювати їх не формально й ізольовано, а з урахуванням того, чи були встановлені службові можливості особи фактично пов`язані з тим питанням, за вирішення якого, за версією обвинувачення, надавалася неправомірна вигода. У цьому кримінальному провадженні доводи захисту про відсутність у ОСОБА_5 повноважень самостійно формувати Перелік, розподіляти бюджетне фінансування, підписувати акти замість директора КП або проводити платежі через органи Казначейства самі по собі не спростовують висновку суду першої інстанції про можливість використання ним службового становища. Такі доводи стосуються лише окремих формальних елементів механізму оплати, однак не охоплюють службово-організаційного зв`язку ОСОБА_5 з КП «Тернопількомунінвест», його директором, процесом обговорення проблемної оплати, оформленням виконаних робіт та фактичним проходженням платежів за договором №112. Тому для перевірки правильної кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК визначальним є не лише встановлення того, чого він формально не міг зробити особисто, а й оцінка того, які службові можливості він мав завдяки посаді голови Тернопільської обласної ради та чи були ці можливості пов`язані з практичним вирішенням питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». З урахуванням наведеного колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту про те, що відсутність у ОСОБА_5 формальних бюджетних повноважень сама по собі виключає можливість кваліфікації його дій за ч.4 ст.368 КК. Суд першої інстанції не залишив поза увагою доводи сторони захисту про зміну бюджетних повноважень в умовах воєнного стану та роль Тернопільської ОВА у відповідному механізмі фінансування, погодився з тим, що у період дії воєнного стану функції у частині бюджетних повноважень здійснювала Тернопільська ОВА, однак обґрунтовано не визнав цю обставину достатньою для висновку про відсутність у діях ОСОБА_5 ознаки використання службового становища. Такий підхід є правильним, оскільки суд першої інстанції оцінював не лише питання формального бюджетного розпорядження коштами, а весь службово-організаційний контекст, у межах якого вирішувалося питання оплати за договором №112. Зокрема, предмет домовленостей між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 охоплював не лише питання включення об`єкта до відповідного Переліку, а й подальше підписання директором КП «Тернопількомунінвест» актів виконаних робіт форми КБ-2в та оплату підприємством-замовником заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що КП «Тернопількомунінвест» було об`єктом спільної власності територіальних громад Тернопільської області, власником і засновником якого є Тернопільська обласна рада, а саме підприємство було підпорядковане, підзвітне і підконтрольне цій раді. Відповідно до розподілу обов`язків голова Тернопільської обласної ради координував роботу та діяльність підприємств спільної власності територіальних громад області і контролював ефективність діяльності таких об`єктів, до яких належало і КП «Тернопількомунінвест». Важливим є й те, що суд першої інстанції не обмежився формальними положеннями Статуту КП та локальних актів, а оцінив фактичну службову взаємодію ОСОБА_5 з директором КП ОСОБА_10 , у тому числі листування, в якому обговорювалися акти, оплати, об`єкти дорожнього ремонту, питання фінансування та необхідність особистих зустрічей із головою обласної ради. Такі матеріали суд першої інстанції обґрунтовано використав для висновку про те, що директор КП не діяла у повній ізоляції від голови обласної ради, а перебувала з ним у постійній службовій комунікації щодо питань діяльності підприємства. Крім того, суд першої інстанції врахував показання ОСОБА_10 , яка підтвердила, що контроль за фінансово-господарською діяльністю КП здійснювався керівництвом Тернопільської обласної ради, що з керівництвом погоджувалися плани реалізації проєктів, питання проплат та фактичний обсяг проплат, а також що вона обговорювала з ОСОБА_5 проблемні питання роботи КП, у тому числі заборгованість щодо робіт у м. Збаражі, та просила його допомогти у вирішенні цього питання. Висновки суду першої інстанції також ґрунтувалися на матеріалах НСРД, з яких убачається, що ОСОБА_5 проводив зустрічі та наради щодо питання оплати, телефонував ОСОБА_12 з приводу можливості подання документів і проведення проплат, обговорював із ОСОБА_9 стан вирішення питання та повідомляв про свій контроль за ним. Ці обставини суд першої інстанції оцінив не як приватне спілкування, а як дії, що перебували у службовому контексті посади голови обласної ради. Окреме значення мають показання інших свідків, зокрема ОСОБА_12 та ОСОБА_15 , а також виявлення у службовому кабінеті ОСОБА_5 документів щодо ремонту дороги у м. Збаражі. У сукупності ці дані підтверджували поінформованість ОСОБА_5 про відповідний об`єкт, його участь у комунікації щодо проблемної оплати та фактичний контроль за питанням, пов`язаним із КП «Тернопількомунінвест». Суд першої інстанції розмежував бюджетний механізм фінансування і службово-організаційні можливості ОСОБА_5 щодо підприємства-замовника, його директора та практичного супроводу питання оплати. Такий висновок не ґрунтується на припущенні про всевладність посади голови обласної ради або на підміні повноважень Тернопільської ОВА, директора КП чи органів Казначейства. Йдеться про наявність у ОСОБА_5 службових можливостей, пов`язаних із посадою голови Тернопільської обласної ради, та їх фактичний зв`язок із питанням, за вирішення якого, за встановленими судом першої інстанції обставинами, було висловлено прохання надати та надалі одержано неправомірну вигоду. Отже, доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 формальних бюджетних повноважень не спростовують висновків суду першої інстанції про використання ним службового становища у значенні ч.4 ст.368 КК. Вони лише підтверджують необхідність розмежування різних елементів механізму оплати, однак не усувають встановленого службово-організаційного зв`язку ОСОБА_5 з підприємством-замовником, його директором та практичним вирішенням питання оплати за договором №112. Встановлення участі інших службових осіб у механізмі фінансування та оплати за договором №112 не усуває самостійного значення службового становища ОСОБА_5 для оцінки встановлених судом першої інстанції обставин. Питання оплати за договором №112 мало складний службово-організаційний характер і не зводилося до однієї формальної дії чи одного органу. У цьому процесі могли брати участь різні суб`єкти, кожен із яких мав власну сферу компетенції: Тернопільська ОВА та її посадові особи - у частині бюджетного механізму фінансування, КП «Тернопількомунінвест» і його директор - у частині договірного оформлення виконаних робіт та подання документів до оплати, органи Казначейства - у частині казначейського обслуговування платежів. Однак наявність такого багатоланкового механізму не означає, що службове становище ОСОБА_5 було юридично байдужим для встановленої судом першої інстанції послідовності подій. Як голова Тернопільської обласної ради він мав власний службово-організаційний зв`язок із КП «Тернопількомунінвест», яке було замовником за договором №112, перебувало у сфері управління, координації та контролю обласної ради, а його директор перебувала у службовій комунікації з керівництвом ради. Саме цей службово-організаційний зв`язок надавав ролі ОСОБА_5 самостійного значення. Його участь оцінюється не ізольовано від діяльності КП «Тернопількомунінвест», а у зв`язку зі службовим статусом голови обласної ради, діяльністю підприємства-замовника, його директором, обговоренням проблемної заборгованості, оформленням актів виконаних робіт та фактичним проходженням оплати на користь підрядника. Тому для оцінки дій ОСОБА_5 не є визначальним те, що окремі елементи механізму оплати залежали від інших службових осіб., проте визначальним є те, що його власне службове становище було пов`язане з питанням, за вирішення якого, за встановленими судом першої інстанції обставинами, було висловлено прохання надати та надалі одержано неправомірну вигоду. Отже, роль інших службових осіб у бюджетному чи організаційному механізмі оплати не нівелює самостійного значення службового становища ОСОБА_5 . Саме через статус голови Тернопільської обласної ради, службовий зв`язок із КП «Тернопількомунінвест» та фактичну участь у комунікації щодо проблемної оплати його дії підлягають оцінці як окремий елемент встановленої судом першої інстанції службово-організаційної конструкції. Доводи сторони захисту про участь інших службових осіб у механізмі фінансування та оплати за договором №112 не дають підстав для висновку про відсутність у діях ОСОБА_5 ознаки використання службового становища. Колегія суддів враховує, що фактичне вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» залежало від сукупності дій різних суб`єктів. Окремі питання бюджетного фінансування були пов`язані з компетенцією Тернопільської ОВА та її посадових осіб, оформлення виконаних робіт і подання документів до оплати - з діяльністю КП «Тернопількомунінвест» та його директора, а проведення платежів - з процедурою казначейського обслуговування. Разом із тим така багатосуб`єктність механізму оплати не виключає кримінально-правового значення дій кожної службової особи, яка, використовуючи власне службове становище, могла брати участь у практичному вирішенні відповідного питання. Для оцінки дій ОСОБА_5 визначальним є не те, чи всі елементи механізму оплати залежали виключно від нього, а те, чи мав він власні службові можливості, пов`язані з цим механізмом, і чи використав їх у встановленій судом першої інстанції послідовності подій. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що роль ОСОБА_5 не зводилася до формального прийняття бюджетного рішення або безпосереднього проведення платежу. Встановлені судом обставини свідчать про його участь у службовій комунікації щодо проблемної оплати, взаємодію з директором КП «Тернопількомунінвест», обговорення стану заборгованості, актів виконаних робіт, можливості подання документів та фактичного проходження проплат. У цьому контексті участь посадових осіб Тернопільської ОВА або інших суб`єктів у бюджетній частині механізму оплати не усуває значення дій ОСОБА_5 щодо КП «Тернопількомунінвест». Навпаки, встановлена судом першої інстанції послідовність подій свідчить, що питання оплати потребувало взаємодії різних службових ланок, а тому наявність інших службових осіб у цьому процесі сама по собі не спростовує ролі ОСОБА_5 . Предмет домовленостей, встановлений судом першої інстанції, охоплював не лише включення об`єкта до відповідного Переліку, а й подальше підписання директором КП актів виконаних робіт форми КБ-2в та оплату підприємством-замовником заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Тому доводи про повноваження інших службових осіб у бюджетній частині не охоплюють усієї сукупності дій, за вирішення яких, за встановленими обставинами, було висловлено прохання надати та надалі одержано неправомірну вигоду. Отже, сама наявність у механізмі оплати інших службових осіб не змінює оцінки дій ОСОБА_5 , оскільки встановлені судом першої інстанції обставини свідчать не про заміщення ним чужої компетенції, а про використання власного службового становища в межах тієї ланки механізму, яка була пов`язана з КП «Тернопількомунінвест», його директором, оформленням виконаних робіт та подальшим проходженням оплати. Колегія суддів враховує доводи сторони захисту про те, що в умовах воєнного стану саме Тернопільська ОВА та її посадові особи мали визначальне значення у бюджетній частині механізму фінансування, зокрема щодо формування та погодження відповідного Переліку, виділення фінансового ресурсу і подальшого проходження бюджетних процедур. Водночас такі доводи не спростовують висновків суду першої інстанції про роль ОСОБА_5 у встановленій послідовності подій. Наявність у посадових осіб Тернопільської ОВА власної компетенції у бюджетному механізмі фінансування не означає, що питання оплати за договором №112 повністю вичерпувалося лише їхніми діями або повноваженнями. Як установив суд першої інстанції, питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» мало кілька взаємопов`язаних елементів: включення об`єкта до відповідного Переліку, поява фінансової передумови для оплати, оформлення КП «Тернопількомунінвест» як замовником актів виконаних робіт, подання документів та фактичне проведення платежів. Тому роль Тернопільської ОВА і її посадових осіб у бюджетній частині цього механізму не усувала значення дій підприємства-замовника та його директора. Саме в цій частині службове становище ОСОБА_5 мало самостійне значення, пов`язане не з підміною повноважень Тернопільської ОВА, а зі службово-організаційним зв`язком голови Тернопільської обласної ради з КП «Тернопількомунінвест», його директором, обговоренням проблемної заборгованості, оформленням виконаних робіт та практичним супроводом питання оплати. Колегія суддів також враховує, що встановлена судом першої інстанції комунікація ОСОБА_5 з посадовими особами Тернопільської ОВА не свідчить про відсутність його власної службової ролі. Така комунікація відображає багатоланковий характер механізму оплати, у якому бюджетна, договірна, організаційна та платіжна складові були взаємопов`язаними. При цьому суд апеляційної інстанції не надає оцінки питанню можливої кримінально-правової відповідальності інших службових осіб, оскільки воно не є предметом цього апеляційного перегляду. Для оцінки доводів апеляційної скарги має значення лише те, чи спростовує участь таких осіб висновок суду першої інстанції про використання ОСОБА_5 власного службового становища. За наведених обставин колегія суддів доходить висновку, що доводи сторони захисту про роль Тернопільської ОВА та її посадових осіб не спростовують висновків суду першої інстанції про використання ОСОБА_5 власного службового становища у встановленій послідовності подій. Ці доводи підтверджують необхідність розмежування службових ролей різних учасників механізму оплати, однак не усувають службово-організаційного зв`язку ОСОБА_5 з КП «Тернопількомунінвест», його директором та практичним вирішенням питання оплати за договором №112. Доводи сторони захисту про те, що інкриміновані ОСОБА_5 дії за своїм змістом могли б охоплюватися ст.369-2 КК, підлягають оцінці з урахуванням розмежування одержання неправомірної вигоди службовою особою за ст.368 КК та одержання неправомірної вигоди за вплив на прийняття рішення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. За змістом ст.369-2 КК така кваліфікація могла б бути релевантною у випадку, якщо неправомірна вигода надавалася не за виконання чи невиконання службовою особою дії з використанням її власної влади чи службового становища, а за здійснення впливу на іншу особу, уповноважену на виконання функцій держави або місцевого самоврядування. Ключовим для розмежування цих складів є не лише те, чи брали участь у відповідному процесі інші службові особи, а те, якою була роль особи, яка одержала неправомірну вигоду. Якщо така особа не мала власного службового зв`язку з питанням, за вирішення якого надавалася неправомірна вигода, і лише обіцяла вплинути на рішення іншої уповноваженої особи, тоді питання могло б розглядатися у площині ст.369-2 КК. Натомість якщо неправомірна вигода пов`язана з використанням службовою особою власної влади, службового становища, організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських можливостей, то сама участь інших службових осіб у відповідному процесі не переводить такі дії у площину ст.369-2 КК. У такому випадку оцінюється не абстрактний вплив на чужу компетенцію, а використання особою власного службового становища в межах установленого службового зв`язку з відповідним питанням. Тому для вирішення питання про можливість перекваліфікації на ст.369-2 КК у цьому кримінальному провадженні необхідно з`ясувати, чи була роль ОСОБА_5 зведена лише до обіцянки вплинути на посадових осіб Тернопільської ОВА або інших суб`єктів, чи встановлені обставини підтверджують використання ним власного службового становища. У цьому кримінальному провадженні встановлені судом першої інстанції обставини не дають підстав для висновку про те, що роль ОСОБА_5 зводилася лише до обіцянки вплинути на рішення інших службових осіб. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що використання ОСОБА_5 службового становища було пов`язане не лише з комунікацією з посадовими особами Тернопільської ОВА, а й із його власним службово-організаційним зв`язком із КП «Тернопількомунінвест» та директором цього підприємства. Саме це КП було замовником за договором №112, мало оформити виконані роботи та забезпечити подальше проходження оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Важливим є те, що предмет домовленостей, встановлений вироком, охоплював не лише включення об`єкта до відповідного Переліку, а й подальше підписання директором КП «Тернопількомунінвест» актів виконаних робіт форми КБ-2в та оплату підприємством-замовником заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Отже, йшлося не лише про вплив на бюджетне рішення іншого органу, а про практичне вирішення питання оплати, яке включало дії підприємства-замовника, пов`язаного зі службовим становищем ОСОБА_5 . Суд враховує, що КП «Тернопількомунінвест» було підприємством спільної власності територіальних громад області, підпорядкованим, підзвітним і підконтрольним Тернопільській обласній раді. Голова обласної ради координував роботу та діяльність підприємств спільної власності, а директор КП перебувала у службовій комунікації з керівництвом ради щодо питань діяльності підприємства, актів, оплат та проблемної заборгованості. За таких обставин службове становище ОСОБА_5 мало реальний зв`язок із тим питанням, за вирішення якого, за встановленими судом першої інстанції обставинами, було висловлено прохання надати та надалі одержано неправомірну вигоду. Наявність у цьому механізмі посадових осіб Тернопільської ОВА не змінює правової оцінки дій ОСОБА_5 . Їх участь стосувалася бюджетної частини процесу, однак не усувала значення КП «Тернопількомунінвест» як замовника та не перетворювала дії ОСОБА_5 на обіцянку абстрактного впливу на чужу компетенцію. Суд також враховує фактичну поведінку ОСОБА_5 , яку дослідив суд першої інстанції, зокрема проведення зустрічей і нарад щодо питання оплати, комунікацію з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та іншими службовими особами, обговорення стану проплат, актів і можливості подання документів. Такі дії перебували у службовому контексті посади голови Тернопільської обласної ради та були пов`язані з діяльністю підприємства-замовника. Отже, у встановлених судом першої інстанції обставинах неправомірна вигода була пов`язана не з обіцянкою ОСОБА_5 вплинути на іншу службову особу поза межами власного службового становища, а з використанням ним службових можливостей, обумовлених посадою голови Тернопільської обласної ради. Саме тому висновок суду першої інстанції про кваліфікацію його дій за ч.4 ст.368 КК є обґрунтованим. Колегія суддів враховує, що сама по собі комунікація ОСОБА_5 з посадовими особами Тернопільської ОВА або іншими службовими особами не є визначальною для висновку про можливість перекваліфікації його дій на ст.369-2 КК. Вирішальним є те чи була така комунікація єдиним змістом його ролі, чи вона поєднувалася з використанням власного службового становища. У цьому кримінальному провадженні встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про друге. Так, роль ОСОБА_5 не обмежувалася обіцянкою вплинути на посадових осіб Тернопільської ОВА або інших суб`єктів бюджетного процесу, а охоплювала також його службовий зв`язок із КП «Тернопількомунінвест», директором цього підприємства, обговоренням проблемної заборгованості, оформленням актів виконаних робіт та фактичним проходженням оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Саме КП «Тернопількомунінвест» було замовником за договором №112, а тому без дій цього підприємства та його директора бюджетне фінансування не могло трансформуватися у конкретну оплату підряднику. Водночас ОСОБА_5 як голова Тернопільської обласної ради мав службово-організаційний зв`язок із цим підприємством, яке було підпорядковане, підзвітне і підконтрольне обласній раді, а його директор перебувала у службовій комунікації з керівництвом ради. За таких обставин посилання сторони захисту на участь посадових осіб Тернопільської ОВА не змінює правової оцінки дій ОСОБА_5 . Наявність у механізмі оплати інших службових осіб не означає, що ОСОБА_5 діяв лише як особа, яка обіцяла вплинути на чужу компетенцію. Встановлені вироком обставини свідчать, що він використовував власне службове становище в тій частині механізму, яка була пов`язана з КП «Тернопількомунінвест» та його директором. Отже, у цьому кримінальному провадженні йдеться не лише про вплив на інших службових осіб, а про використання ОСОБА_5 власних службових можливостей, обумовлених посадою голови Тернопільської обласної ради. Саме ця обставина відмежовує встановлені судом першої інстанції дії від ситуації, яка могла б охоплюватися ст.369-2 КК, і підтверджує правильність їх кваліфікації за ч.4 ст.368 КК. З урахуванням наведеного колегія суддів не вбачає підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_5 з ч.4 ст.368 КК на ст.369-2 КК. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що неправомірна вигода у встановлених обставинах була пов`язана не лише з можливістю комунікації ОСОБА_5 з посадовими особами Тернопільської ОВА або іншими службовими особами, а з використанням ним власного службового становища, обумовленого посадою голови Тернопільської обласної ради. Ключове значення для такої оцінки має те, що питання оплати за договором №112 не вичерпувалося бюджетним рішенням чи діями посадових осіб Тернопільської ОВА. Воно охоплювало також діяльність КП «Тернопількомунінвест» як замовника, оформлення актів виконаних робіт, службову взаємодію з директором КП та фактичне проходження оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Саме з цією ланкою механізму оплати був пов`язаний службово-організаційний статус ОСОБА_5 . Участь інших службових осіб у механізмі фінансування та оплати не змінює правової природи встановлених дій ОСОБА_5 . Їх наявність свідчить про багатоланковий характер відповідного процесу, однак не усуває висновку про те, що ОСОБА_5 використовував власні службові можливості, пов`язані з КП «Тернопількомунінвест», його директором та практичним вирішенням питання оплати. Отже, доводи сторони захисту про можливість кваліфікації інкримінованих дій за ст.369-2 КК не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК. Встановлені обставини свідчать не про одержання неправомірної вигоди лише за вплив на рішення іншої службової особи, а про одержання неправомірної вигоди за дії з використанням власного службового становища. Одним із доводів апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно визнав доведеним висловлення ОСОБА_5 прохання надати йому неправомірну вигоду. Сторона захисту, зокрема, посилається на відсутність прямих доказів такого прохання та на суперечливість формулювання обвинувачення щодо часу його висловлення. Перевіряючи ці доводи, суд виходить із того, що прохання надати неправомірну вигоду є самостійною формою об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого ст.368 КК. Водночас його доведеність не обмежується встановленням однієї ізольованої фрази службової особи, сформульованої у прямій мовній формі. Таке прохання може бути висловлене прямо або завуальовано, з урахуванням характеру відносин між учасниками комунікації, попереднього контексту їх спілкування, змісту домовленостей, обговорення суми, частки, умов вирішення питання, способу та часу передання коштів, а також подальшої поведінки сторін. Тому значення має не лише буквальний зміст окремої репліки, а й уся послідовність подій, у межах якої така репліка висловлена. У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції визнав доведеним, що ОСОБА_5 висловив ОСОБА_9 прохання надати для нього неправомірну вигоду у розмірі 10 % від суми коштів, перерахованих на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ», що надалі конкретизувалося як 612 000 грн. При цьому прохання пов`язувалося із забезпеченням включення відповідного об`єкта до Переліку, подальшим підписанням директором КП «Тернопількомунінвест» актів виконаних робіт форми КБ-2в та оплатою підприємством-замовником заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Отже, предметом перевірки суду є не лише те, чи зафіксовано окреме пряме висловлювання ОСОБА_5 із використанням слова «прошу», а те, чи підтверджує сукупність доказів, досліджених судом першої інстанції, існування зрозумілої для учасників домовленості про надання неправомірної вигоди за практичне вирішення питання оплати за договором №112. Такий підхід має значення і для оцінки доводів захисту про час висловлення прохання. Якщо встановлена судом першої інстанції комунікація між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 розвивалася упродовж певного періоду, містила обговорення умов вирішення питання, розміру 10 %, конкретизацію суми 612 000 грн., погодження зустрічі та подальше фактичне передання коштів, то оцінка прохання не може бути зведена лише до пошуку однієї календарної дати або однієї формальної фрази. Тому доведеність прохання надати неправомірну вигоду у цьому кримінальному провадженні підлягає оцінці через послідовність встановлених судом першої інстанції обставин: попередню комунікацію щодо необхідності «віддячити», подальші розмови про 10 %, уточнення суми неправомірної вигоди, погодження порядку її передання та фактичне одержання ОСОБА_5 612 000 грн. Доводи сторони захисту про відсутність доведеного прохання надати неправомірну вигоду ґрунтуються, зокрема, на тому, що у матеріалах кримінального провадження нібито немає конкретної дати, місця та прямої форми такого прохання з боку ОСОБА_5 . Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції не встановлював прохання надати неправомірну вигоду ізольовано від попередньої комунікації між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 . Вирок ґрунтується на оцінці послідовності подій, у межах якої питання оплати за договором №112 обговорювалося неодноразово, із залученням представників ТОВ «АВАКС ПРОФ», КП «Тернопількомунінвест» та службових осіб, пов`язаних із бюджетною й організаційною частинами механізму оплати. Суд першої інстанції врахував показання ОСОБА_9 про те, що перші наради щодо повернення коштів за виконані роботи відбувалися у кабінеті ОСОБА_5 ще у грудні 2022 року, а в подальшій комунікації щодо оплати використовувалися формули про необхідність «віддячити» та обговорювалися відсотки від суми, яка мала бути оплачена за виконані роботи. Такі показання суд оцінив у зв`язку з подальшими зафіксованими розмовами та фактичним розвитком подій. Суд також врахував показання ОСОБА_16 , яка підтвердила, що навесні 2023 року разом із ОСОБА_9 брала участь у нараді у ОСОБА_5 , де була присутня директор КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 та обговорювалося питання оплати за договором. За її показаннями, представників ТОВ «АВАКС ПРОФ» цікавило саме погашення заборгованості, а ОСОБА_5 обіцяв вирішити це питання. Істотне значення має зафіксована 17 березня 2023 року розмова між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 . Під час цієї розмови обговорювалися акти на проплату, можливість подання документів, позиція посадових осіб Тернопільської ОВА та домовленість щодо 10 %. ОСОБА_9 прямо пов`язував цю домовленість із розподілом відповідної частки, а реакція ОСОБА_5 та його подальша фраза про необхідність переговорити з ОСОБА_12 свідчили, що йшлося не про випадкову або незрозумілу для нього тему. Подальша зустріч 28 березня 2023 року підтверджує продовження тієї самої комунікації щодо заборгованості за договором №112. У ній брали участь ОСОБА_9 , ОСОБА_16 , ОСОБА_10 та ОСОБА_5 , а предметом обговорення були варіанти вирішення питання оплати. Отже, вже на цьому етапі комунікація між учасниками подій мала сталий предмет: погашення заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ» за договором №112, подання актів і документів на оплату, залучення відповідних службових осіб та обговорення 10 % як частки, пов`язаної з вирішенням цього питання. Це створювало фактичний контекст, у якому подальші розмови 24 квітня, 06 червня та 26 червня 2023 року набували послідовного значення. Тому доводи сторони захисту про відсутність однієї окремої прямої фрази ОСОБА_5 , яка б у формалізованому вигляді містила прохання надати неправомірну вигоду, не спростовують висновків суду першої інстанції. Прохання надати неправомірну вигоду оцінювалося судом не як одиничний словесний акт, а як зміст комунікації, що розвивалася упродовж певного часу, була зрозумілою для її учасників і надалі конкретизувалася в розмовах про 10 %, суму 612 000 грн. та порядок передання коштів. Оцінюючи доведеність прохання надати неправомірну вигоду, колегія суддів враховує зміст ключових розмов, на які послався суд першої інстанції. Ці розмови не можуть оцінюватися ізольовано одна від одної, оскільки кожна з них відображає окремий етап розвитку домовленостей між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 щодо вирішення питання оплати за договором №112. У розмові 17 березня 2023 року ОСОБА_9 порушував перед ОСОБА_5 питання подання актів на оплату та можливості проведення проплат за старими боргами щодо доріг. У цій же розмові ОСОБА_5 телефонував ОСОБА_12 з питанням про можливість подання документів і проведення оплат, а після цього ОСОБА_9 прямо пов`язував обговорювану домовленість із 10 % та розподілом відповідної частки між посадовими особами, яких він згадував у розмові. Реакція ОСОБА_5 і його відповідь про те, що він переговорить із ОСОБА_12 , свідчать, що зміст цієї розмови був для нього зрозумілим і стосувався питання оплати за виконані роботи та пов`язаної з цим домовленості про 10 %. Подальша розмова 24 квітня 2023 року підтверджує продовження тієї самої комунікації. ОСОБА_5 повідомляв ОСОБА_9 про погодження, включення об`єкта та те, що питання має рухатися. У цій же розмові обговорювалося, що питання надалі має бути «закрите» з ОСОБА_5 , після чого він сам розбереться з іншими учасниками відповідного процесу. Зміст розмови 24 квітня 2023 року є важливим не лише через окремі використані сторонами слова, а через їх зв`язок із попередніми подіями. До цього моменту питання оплати за договором №112 вже обговорювалося між учасниками неодноразово, а тому фрази про погодження, рух питання та «закриття» мали конкретний фактичний контекст, пов`язаний із погашенням заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Окреме значення має розмова 06 червня 2023 року. З її змісту вбачається, що ОСОБА_9 спочатку назвав суму 6 123 000 грн., пов`язану з актами та оплатою за виконані роботи, а надалі зазначив: «шість сто двадцять я вам даю 10 відсотків», на що ОСОБА_5 відповів: «так». Такий зміст комунікації підтверджує, що сторони обговорювали не довільну суму, а саме частку, пов`язану з оплатою робіт за договором №112. Ця розмова відбулася вже після попереднього обговорення питання оплати, включення об`єкта до відповідних документів та наближення фактичного проведення платежів. Тому конкретизація суми неправомірної вигоди на цьому етапі логічно продовжувала попередню комунікацію про 10 % і пов`язувалася з реальним рухом питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Подальша розмова 26 червня 2023 року підтверджує завершальний етап цієї домовленості. Під час зустрічі ОСОБА_9 передав ОСОБА_5 пакет із грошима, вказавши суму 612 000 грн. та зазначивши, що це саме та сума, про яку вони говорили. Така поведінка сторін узгоджується з попередніми розмовами про 10 %, суму, порядок передання коштів і вирішення питання оплати. Отже, зміст ключових розмов свідчить про послідовний розвиток домовленостей: від обговорення актів, проплат і 10 % - до повідомлень про рух питання, конкретизації суми та фактичного передання 612 000 грн. Саме у цій сукупності суд першої інстанції обґрунтовано оцінив наведені розмови як такі, що підтверджують висловлення та подальшу реалізацію прохання надати неправомірну вигоду. Також поведінка ОСОБА_5 та ОСОБА_9 після ключових розмов узгоджується з висновком суду першої інстанції про те, що між ними існувала зрозуміла домовленість щодо надання неправомірної вигоди за вирішення питання оплати за договором №112. Після розмов, у яких обговорювалися акти, проплати, 10 %, сума неправомірної вигоди та порядок «закриття» питання, комунікація між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 не припинилася і не змінила свого предмета. Сторони продовжували діяти у межах тієї самої логіки: питання оплати мало бути фактично вирішене, а після цього мала відбутися передача коштів. Зміст розмови 06 червня 2023 року свідчить, що сторони пов`язували подальші дії саме з фактом надходження оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Після обговорення суми виконаних робіт, 10 % і суми, яка мала бути передана, ОСОБА_9 пов`язував можливість подальших дій із проведенням оплати, зазначаючи, що це буде можливо після того, як товариству заплатять. Така поведінка підтверджує, що передання коштів розглядалося не як самостійна волонтерська чи інша побутова допомога, а як подальший етап домовленості, прив`язаної до отримання оплати за договором. Подальша поведінка ОСОБА_5 також не свідчила про нерозуміння або заперечення змісту цієї домовленості. Він продовжував підтримувати комунікацію з ОСОБА_9 , обговорював можливість зустрічі, її час і місце, а також погодив ранкову зустріч біля свого місця проживання. Такий характер комунікації був послідовним продовженням попередніх розмов, у яких уже було визначено зміст питання, суму та зв`язок коштів із оплатою за виконані роботи. Суд також враховує, що сторони не поверталися до обговорення будь-яких нових істотних умов, які могли б свідчити про інший характер майбутньої передачі коштів. Їх подальші дії були спрямовані на практичну реалізацію вже обговореного: після проходження оплати узгодити зустріч і забезпечити передання відповідної суми. Істотним є не лише сам факт подальшої зустрічі, а й те, що вона була призначена невдовзі після фактичного вирішення питання оплати та після попереднього узгодження суми неправомірної вигоди. Послідовність цих подій підтверджує, що розмови про 10 %, суму 612 000 грн. і «закриття» питання не були абстрактними або випадковими, а мали подальше практичне продовження. Отже, поведінка сторін після ключових розмов підтверджує висновок суду першої інстанції про наявність домовленості щодо надання неправомірної вигоди. Вона свідчить про однакове розуміння ОСОБА_5 та ОСОБА_9 змісту попередньої комунікації, зв`язку коштів із вирішенням питання оплати та подальшого порядку реалізації цієї домовленості. Подальша передача ОСОБА_9 ОСОБА_5 612 000 грн. має істотне значення не лише для встановлення факту одержання неправомірної вигоди, а й для оцінки доведеності попереднього прохання її надати. Колегія суддів враховує, що передання коштів 26 червня 2023 року не було ізольованою подією, відірваною від попередньої комунікації між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 . Воно відбулося після неодноразового обговорення питання оплати за договором №112, домовленості про 10 %, конкретизації суми неправомірної вигоди, фактичного проходження оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» та погодження зустрічі для передання коштів. Сам розмір переданих коштів також узгоджується з попередньою комунікацією сторін. Сума 612 000 грн. не була випадковою або довільною, оскільки співвідносилася з обговорюваними 10 % від суми виконаних робіт, щодо яких вирішувалося питання оплати. Тому фактичне передання саме такої суми підтверджує, що попередні розмови про 10 % мали для учасників конкретний і зрозумілий зміст. Суд також враховує поведінку сторін під час підготовки та проведення зустрічі 26 червня 2023 року. ОСОБА_5 і ОСОБА_9 не обговорювали заново підстави, мету чи характер передання коштів, а діяли так, ніби відповідні умови вже були зрозумілими та погодженими раніше. Це узгоджується з висновком суду першої інстанції про те, що передання 612 000 грн. було завершальним етапом реалізації попередньої домовленості, а не новою або самостійною подією з іншим змістом. Важливим є й те, що передання коштів відбулося після фактичного вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Така послідовність подій підтверджує зв`язок неправомірної вигоди з практичним вирішенням питання за договором №112 та спростовує доводи про випадковий, побутовий або інший характер передання коштів. Отже, подальша передача 612 000 грн. підтверджує не лише факт одержання ОСОБА_5 неправомірної вигоди, а й існування попередньої домовленості про її надання. У сукупності з попередніми розмовами про оплату, 10 %, суму неправомірної вигоди та порядок зустрічі ця обставина обґрунтовано врахована судом першої інстанції як підтвердження доведеності прохання надати неправомірну вигоду. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність висловлення ОСОБА_5 прохання надати неправомірну вигоду. Доводи сторони захисту про відсутність окремої прямої фрази, яка б у формалізованому вигляді містила таке прохання, не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин. Прохання надати неправомірну вигоду у цьому кримінальному провадженні підтверджується не ізольованим висловлюванням, а послідовністю комунікації між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , у межах якої обговорювалися питання оплати за договором №112, 10 %, конкретна сума 612 000 грн., порядок зустрічі та подальше фактичне передання коштів. Така послідовність подій була зрозумілою для обох учасників комунікації та мала практичне завершення у вигляді передачі ОСОБА_9 ОСОБА_5 612 000 грн. після фактичного вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Отже, сукупність досліджених судом першої інстанції доказів підтверджує, що прохання надати неправомірну вигоду доведене поза розумним сумнівом, а доводи апеляційної скарги у цій частині не дають підстав для іншого висновку. Доводи сторони захисту про недоведеність неправомірного характеру переданих ОСОБА_5 коштів підлягають оцінці не лише через сам факт передачі 612 000 грн., а й через те, як ця сума формувалася та обговорювалася учасниками подій. Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції обґрунтовано пов`язав суму 612 000 грн. із домовленістю про 10 % від суми, щодо якої вирішувалося питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Такий висновок ґрунтується не на припущенні про довільний розмір переданих коштів, а на змісті попередніх розмов, у яких фігурували частка 10 %, сума виконаних робіт та подальше фактичне передання ОСОБА_5 612 000 грн. Важливим є те, що у матеріалах кримінального провадження фігурують різні суми, пов`язані з фінансуванням відповідного об`єкта, виконаними роботами та подальшим рухом коштів за договором №112. Зокрема, окремо фігурує сума 6 274 000 грн., пов`язана з фінансуванням відповідного об`єкта, а також сума 6 120 367,52 грн., пов`язана з оплатою на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Однак ця обставина сама по собі не спростовує неправомірного характеру переданих коштів, оскільки у встановленій судом першої інстанції комунікації йшлося не про механічне арифметичне обчислення 10 % саме від однієї з цих сум, а про погоджену сторонами частку, пов`язану з вирішенням питання оплати за договором №112. Зміст ключових розмов свідчить, що учасники комунікації пов`язували неправомірну вигоду з орієнтовною сумою виконаних робіт, яка у розмові 06 червня 2023 року була названа як 6 123 000 грн. Після цього ОСОБА_9 зазначив: «шість сто двадцять я вам даю 10 відсотків», на що ОСОБА_5 відповів: «так». Подальше фактичне передання 612 000 грн. узгоджується з цією попередньою домовленістю та підтверджує її конкретний грошовий зміст. Отже, розмір переданих коштів не був випадковим, побутовим або відірваним від питання оплати за договором №112. Він мав зрозумілу економічну прив`язку до попередньо обговореної частки 10 % і до суми виконаних робіт, щодо якої вирішувалося питання фактичної оплати. Тому відмінність між сумами, які фігурували у матеріалах кримінального провадження у зв`язку з фінансуванням, виконаними роботами та фактичною оплатою, не змінює правової оцінки переданих коштів. Вирішальним є те, що самі учасники комунікації пов`язували майбутнє передання коштів із домовленістю про 10 %, а фактичне передання 612 000 грн. відбулося після вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Неправомірний характер переданих ОСОБА_5 612 000 грн. підтверджується також безпосереднім зв`язком цієї суми з питанням оплати за договором №112. Установлені судом першої інстанції обставини свідчать, що комунікація між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 розвивалася саме навколо проблеми погашення заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ» за виконані роботи. У розмовах сторін ішлося про акти, проплати, старі борги, включення об`єкта до відповідних документів, можливість проходження платежів та фактичне отримання коштів товариством. Тому передання 612 000 грн. не може оцінюватися відокремлено від цього фактичного контексту. Воно відбулося після попередніх розмов про вирішення питання оплати, конкретизації суми, пов`язаної з 10 %, та фактичного надходження коштів на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Така послідовність подій підтверджує, що передані кошти були пов`язані саме з практичним вирішенням питання оплати за договором №112. Суд враховує й те, що у встановленій послідовності подій не вбачається іншої самостійної підстави для передання ОСОБА_5 саме 612 000 грн. Таку суму сторони не обговорювали як позику, повернення боргу, оплату товару чи послуги, благодійну допомогу або кошти з іншим законним призначенням. Її поява у комунікації була пов`язана з обсягом виконаних робіт, очікуваною оплатою та домовленістю про 10 %. Фактичне передання коштів відбулося не до виникнення питання оплати і не поза межами відповідних подій, а після того, як питання проходження коштів на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» набуло практичного вирішення. Це узгоджується з висновком суду першої інстанції про те, що 612 000 грн. були передані як обумовлена попередньою домовленістю вигода за сприяння у вирішенні питання оплати. Отже, зв`язок 612 000 грн. з оплатою за договором №112 підтверджується змістом попередніх розмов, економічною прив`язкою суми до 10 %, фактичним проходженням оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» та подальшим переданням коштів ОСОБА_5 у межах тієї самої послідовності подій. Зміст розмов 06, 25 і 26 червня 2023 року має істотне значення для оцінки доводів сторони захисту про те, що передані ОСОБА_5 612 000 грн. не були неправомірною вигодою. Розмова 06 червня 2023 року відбулася вже після попереднього обговорення питання оплати за договором №112, включення об`єкта до відповідних документів та наближення фактичного проходження платежів. У цій розмові сторони обговорювали стан вирішення питання, дії, пов`язані з актами та оплатою, а також суму, яка співвідносилася з попередньо обговореними 10 %. Значення цієї розмови полягає в тому, що вона конкретизувала попередню домовленість. Ішлося не про абстрактну допомогу, волонтерську діяльність або інше нейтральне передання коштів, а про суму, пов`язану з оплатою за виконані роботи та з тією часткою, яка раніше обговорювалася між учасниками комунікації. Відсутність заперечень з боку ОСОБА_5 щодо такого змісту розмови суд першої інстанції обґрунтовано оцінив у сукупності з попередніми та наступними подіями. Подальша розмова 25 червня 2023 року підтверджує, що сторони перейшли від обговорення змісту домовленості до погодження практичного порядку її реалізації. Під час цієї розмови узгоджено зустріч наступного ранку біля місця проживання ОСОБА_5 на АДРЕСА_2 та орієнтовний час такої зустрічі. Характер цієї комунікації свідчить, що сторони не формували нову домовленість, а погоджували спосіб реалізації вже зрозумілих їм попередніх домовленостей. Розмова 26 червня 2023 року є завершальним елементом цієї послідовності. Під час зустрічі ОСОБА_9 передав ОСОБА_5 пакет із грошима, прямо назвавши суму 612 000 грн. та зазначивши, що це саме та сума, про яку вони говорили. Така фраза має істотне доказове значення, оскільки пов`язує фактичне передання коштів не з новою або випадковою підставою, а з попереднім обговоренням між сторонами. Суд також враховує, що після передання коштів сторони продовжили обговорювати питання, пов`язані з ОСОБА_12 , спільним фінансуванням та іншими аспектами службової комунікації. Це додатково підтверджує, що зустріч 26 червня 2023 року не була побутовою або волонтерською за своїм змістом, а перебувала в тому самому контексті вирішення питань, пов`язаних із оплатою та службовими можливостями учасників процесу. Отже, розмови 06, 25 і 26 червня 2023 року утворюють послідовний ланцюг: конкретизація суми, погодження зустрічі та фактичне передання 612 000 грн. із посиланням на попередню домовленість. Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано врахував їх зміст як підтвердження того, що передані кошти були неправомірною вигодою. Колегія суддів враховує доводи сторони захисту про те, що передані ОСОБА_5 612 000 грн. могли мати волонтерське призначення та бути пов`язаними з допомогою Силам оборони України. Разом із тим такі доводи не узгоджуються зі встановленою судом першої інстанції послідовністю подій, змістом ключових розмов та обставинами самої передачі коштів. Загальний контекст волонтерської діяльності або можливе обговорення допомоги військовим в інших епізодах саме по собі не визначає правову природу конкретної передачі 612 000 грн. 26 червня 2023 року. Для визнання такої передачі цільовою волонтерською допомогою істотним було б встановлення її конкретного благодійного чи волонтерського призначення: для якого підрозділу, на яку потребу, у зв`язку з яким запитом, у якому порядку кошти мали бути використані та чому саме така сума передавалася. Натомість встановлені обставини свідчать, що сума 612 000 грн. формувалася не через конкретну волонтерську потребу, а через попереднє обговорення 10 % від суми, пов`язаної з оплатою робіт за договором №112. Під час ключових розмов сторони обговорювали не конкретну закупівлю автомобіля, спорядження чи іншого майна для визначеного військового підрозділу, а питання оплати за виконані роботи, акти, проплати, 10 %, суму неправомірної вигоди та порядок зустрічі. Саме в цьому контексті ОСОБА_9 передав ОСОБА_5 612 000 грн., зазначивши, що це сума, про яку вони говорили. Важливим є й те, що передання коштів відбулося після фактичного вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» та у розмірі, який узгоджувався з попередньо обговореною часткою 10 %. Така послідовність подій не є характерною для цільової волонтерської передачі, оскільки її зміст прив`язаний не до самостійної потреби Сил оборони України, а до результату вирішення питання оплати за договором №112. Отже, у межах встановлених обставин відсутні ознаки того, що 612 000 грн. передавалися ОСОБА_5 як цільова волонтерська допомога. Навпаки зміст комунікації сторін, економічна прив`язка суми до 10 %, її зв`язок з оплатою за договором №112 та обставини фактичної передачі підтверджують висновок суду першої інстанції про неправомірний характер цих коштів. Вилучення переданих 26 червня 2023 року коштів також має значення для оцінки доведеності того, що предметом передачі була саме неправомірна вигода у розмірі 612 000 грн. Суд першої інстанції дослідив як речові докази 612 000 грн. номіналом по 500 грн., які, за встановленими вироком обставинами, ОСОБА_9 передав ОСОБА_5 в автомобілі останнього по вул. Наливайка у м. Тернополі. Ці кошти не є абстрактно зазначеною сумою у показаннях чи протоколах, а були матеріальним об`єктом, безпосередньо пов`язаним із подією передачі. Значення вилучення коштів полягає також у тому, що воно узгоджується зі змістом зафіксованої 26 червня 2023 року розмови, під час якої ОСОБА_9 передав ОСОБА_5 пакет із грошима та назвав суму 612 000 грн., вказавши, що це саме та сума, про яку вони говорили. Отже, вилучені кошти кореспондують із попередньою домовленістю, змістом розмови під час передачі та фактичним розміром неправомірної вигоди, встановленим судом першої інстанції. Колегія суддів враховує, що саме по собі вилучення грошових коштів не замінює оцінки їх правової природи. Неправомірний характер цих коштів установлюється не лише фактом їх виявлення та вилучення, а передусім сукупністю доказів: попередніми розмовами про 10 %, зв`язком суми з оплатою за договором №112, погодженням зустрічі, поведінкою сторін під час передачі та відсутністю ознак цільового волонтерського призначення. Водночас вилучення коштів підтверджує матеріальну реалізацію попередньо обговореної домовленості. Воно засвідчує, що розмови про суму, порядок зустрічі та передачу коштів не залишилися на рівні намірів або припущень, а завершилися фактичним переданням ОСОБА_5 саме тієї суми, яка співвідносилася з попередньою комунікацією сторін. Тому вилучення 612 000 грн. у сукупності з іншими доказами підтверджує висновок суду першої інстанції про те, що ці кошти були предметом неправомірної вигоди, одержаної ОСОБА_5 у зв`язку з вирішенням питання оплати за договором №112, а не грошима з іншим самостійним і законним призначенням. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що 612 000 грн., передані ОСОБА_9 ОСОБА_5 26 червня 2023 року, були саме неправомірною вигодою. Такий висновок ґрунтується не лише на самому факті передання коштів, а на сукупності встановлених обставин: попередньому обговоренні 10 %, зв`язку цієї суми з оплатою за договором №112, змісті розмов 06, 25 і 26 червня 2023 року, фактичному проходженні оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ», подальшому переданні 612 000 грн. та вилученні цих коштів. Передані кошти не мали ознак випадкової, побутової, договірної чи цільової волонтерської передачі. Їх розмір, час передання, попередня комунікація сторін та зв`язок із вирішенням питання оплати свідчать про те, що вони були обумовлені саме попередньою домовленістю щодо надання неправомірної вигоди. Отже, доводи сторони захисту про інший характер переданих коштів не спростовують висновків суду першої інстанції. У сукупності досліджені докази підтверджують, що ОСОБА_5 одержав від ОСОБА_9 612 000 грн. як неправомірну вигоду, пов`язану з практичним вирішенням питання оплати за договором №112 на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Одним із доводів сторони захисту є те, що суд першої інстанції безпідставно поклався на показання ОСОБА_9 , який був заявником у цьому кримінальному провадженні та, на думку захисту, мав власну зацікавленість у результатах справи. Оцінюючи ці доводи, колегія суддів виходить із того, що показання заявника не можуть автоматично визнаватися недостовірними лише через сам факт звернення із заявою про вчинення кримінального правопорушення або його зацікавленість у вирішенні питання, з яким пов`язані події справи. Водночас такі показання потребують обережної оцінки у сукупності з іншими доказами, а не ізольованого сприйняття як самодостатньої підстави для висновку про винуватість. Саме такий підхід застосував суд першої інстанції. Він не обмежився показаннями ОСОБА_9 щодо змісту домовленостей із ОСОБА_5 , а перевірив їх у зв`язку з матеріалами НСРД, змістом зафіксованих розмов, документами щодо договору №112, фактичним проходженням оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ», подальшою передачею 612 000 грн. та обставинами вилучення цих коштів. Суд також врахував, що окремі обставини, про які повідомляв ОСОБА_9 , узгоджуються з показаннями інших свідків. Зокрема, показання ОСОБА_16 підтверджують наявність нарад за участю представників ТОВ «АВАКС ПРОФ», ОСОБА_5 та директора КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 , під час яких обговорювалося питання оплати за договором. Показання ОСОБА_10 підтверджують службову комунікацію з керівництвом Тернопільської обласної ради, обговорення проблемних питань діяльності КП та питання заборгованості щодо робіт у м. Збаражі. Важливим є й те, що ключові твердження ОСОБА_9 про зміст домовленостей знайшли відображення не лише в його усних поясненнях, а й у зафіксованих розмовах, у яких обговорювалися питання оплати, акти, проплати, 10 %, конкретна сума 612 000 грн. та порядок подальшої зустрічі. Отже, показання ОСОБА_9 не були єдиною або ізольованою підставою для висновків суду першої інстанції. Вони оцінені у взаємозв`язку з іншими доказами, які підтверджували як існування проблеми оплати за договором №112, так і зміст подальших домовленостей, передачу 612 000 грн. та зв`язок цих коштів із вирішенням питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Показання ОСОБА_9 щодо змісту домовленостей із ОСОБА_5 також узгоджуються з матеріалами НСРД, які суд першої інстанції дослідив та оцінив у сукупності з іншими доказами. Зафіксовані розмови підтверджують не лише сам факт комунікації між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 , а й її предмет. У цих розмовах обговорювалися питання оплати за договором №112, акти, проплати, старі борги, можливість проходження платежів, 10 %, конкретизація суми та подальша зустріч для передання коштів. Саме ці обставини становлять ключовий зміст показань ОСОБА_9 щодо характеру домовленостей. Зміст розмов 17 березня, 24 квітня, 06 червня, 25 червня та 26 червня 2023 року підтверджує послідовність, про яку повідомляв ОСОБА_9 : від обговорення проблеми оплати і домовленості про 10 % - до уточнення суми, погодження зустрічі та фактичного передання ОСОБА_5 612 000 грн. Тому його показання не залишаються ізольованими від об`єктивно зафіксованої комунікації між учасниками подій. Колегія суддів також враховує, що матеріали НСРД підтверджують службовий контекст відповідної комунікації. У розмовах ішлося не про абстрактні особисті відносини чи сторонні побутові питання, а про оплату робіт, документи, проплати, взаємодію з посадовими особами та практичне вирішення питання за договором №112. Водночас значення матеріалів НСРД полягає не в механічному дублюванні всіх показань ОСОБА_9 , а в підтвердженні їх істотних елементів. Саме зафіксовані розмови дозволяють перевірити, чи відповідають його пояснення реальному змісту комунікації, поведінці сторін та подальшому розвитку подій. За таких обставин доводи сторони захисту про недостовірність показань ОСОБА_9 не можуть бути прийняті лише з підстави його процесуального статусу заявника або зацікавленості у вирішенні питання оплати. Ключові твердження цього свідка підтверджуються матеріалами НСРД у тій частині, яка має значення для встановлення домовленості про неправомірну вигоду, її розміру, зв`язку з оплатою за договором №112 та фактичного передання 612 000 грн. Показання ОСОБА_9 узгоджуються також із документами, дослідженими судом першої інстанції, та встановленим рухом коштів за договором №112. Повідомлені ним обставини стосувалися не абстрактної домовленості або вигаданого господарського питання, а конкретного договору між КП «Тернопількомунінвест» і ТОВ «АВАКС ПРОФ», конкретного об`єкта ремонту, фактично виконаних робіт та неврегульованої оплати за них. Ці обставини підтверджуються документами щодо укладення та виконання договору №112, додатковими угодами до нього, матеріалами щодо оформлення виконаних робіт і подальшого проведення оплати. Документальні матеріали підтверджують і причину зацікавленості ОСОБА_9 у вирішенні питання оплати. Як засновник та кінцевий бенефіціарний власник ТОВ «АВАКС ПРОФ», він мав економічний інтерес у погашенні заборгованості перед товариством за виконані роботи. Такий інтерес сам по собі не свідчить про неправомірність його поведінки, однак пояснює причини його звернень, зустрічей і комунікації з ОСОБА_5 та іншими учасниками подій. Важливим є й те, що рух коштів на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» узгоджується з послідовністю, про яку повідомляв ОСОБА_9 . Питання оплати не залишилося лише предметом розмов: після відповідної комунікації та оформлення необхідних документів КП «Тернопількомунінвест» фактично здійснило оплату на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Саме після фактичного проходження оплати відбулася подальша передача ОСОБА_5 612 000 грн. Така хронологія узгоджується з показаннями ОСОБА_9 про зв`язок переданих коштів із вирішенням питання оплати за договором №112 та з попередніми розмовами про 10 %. Отже, показання ОСОБА_9 узгоджуються не лише з матеріалами НСРД, а й з об`єктивними документальними та фінансовими даними. Вони підтверджують реальність договору №112, наявність питання оплати, фактичне проходження коштів на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» та подальшу передачу ОСОБА_5 612 000 грн., що у сукупності посилює достовірність показань цього свідка щодо змісту домовленостей. Показання ОСОБА_9 узгоджуються також із показаннями інших свідків, яких суд першої інстанції допитав та оцінив у сукупності з іншими доказами. Зокрема, показання ОСОБА_16 підтверджують, що представники ТОВ «АВАКС ПРОФ» зверталися до ОСОБА_5 у зв`язку з питанням оплати за договором №112, а навесні 2023 року брали участь у нараді за участю ОСОБА_5 та директора КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 . Предметом такої наради було саме питання оплати за договором, а не сторонні або побутові питання. Ці показання узгоджуються з поясненнями ОСОБА_9 про те, що проблема погашення заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ» реально обговорювалася із залученням представників товариства, підприємства-замовника та ОСОБА_5 . Показання ОСОБА_10 також підтверджують істотні елементи показань ОСОБА_9 . Вона пояснювала, що з керівництвом Тернопільської обласної ради обговорювалися питання фінансово-господарської діяльності КП, плани реалізації проєктів, питання проплат та фактичний обсяг проплат. Крім того, ОСОБА_10 повідомляла про обговорення з ОСОБА_5 проблемних питань роботи КП, у тому числі питання заборгованості щодо робіт у м. Збаражі, та про прохання допомогти у його вирішенні. Колегія суддів також враховує показання ОСОБА_12 , який підтверджував проведення нарад щодо заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ» і можливості її виплати. Ці показання узгоджуються з матеріалами НСРД, у яких зафіксовано комунікацію ОСОБА_5 з ОСОБА_12 щодо можливості подання документів і проходження платежів. Окреме значення мають показання ОСОБА_15 , який зазначав, що контроль за діяльністю КП належав саме голові Тернопільської обласної ради - ОСОБА_5 , а не йому як заступнику. Такі показання узгоджуються з доводами ОСОБА_9 про те, чому він звертався саме до ОСОБА_5 щодо вирішення питання оплати за договором №112. Суд не розглядає показання цих свідків як такі, що самостійно і в повному обсязі підтверджують усі деталі домовленостей між ОСОБА_9 та ОСОБА_5 . Водночас вони підтверджують істотні зовнішні елементи розповіді ОСОБА_9 : наявність проблемної заборгованості, проведення нарад, службову участь ОСОБА_5 , комунікацію з директором КП та іншими службовими особами, а також реальний службовий контекст вирішення питання оплати. Отже, показання ОСОБА_9 не суперечать показанням інших свідків, а узгоджуються з ними у ключових для цього кримінального провадження аспектах. У сукупності такі показання підтверджують, що звернення ОСОБА_9 до ОСОБА_5 були пов`язані саме з вирішенням питання оплати за договором №112, а подальші домовленості щодо 10 % і передачі 612 000 грн. розвивалися в реальному службово-господарському контексті. Оцінюючи доводи сторони захисту про суперечності у показаннях ОСОБА_9 , суд виходить із того, що не кожна неточність, неповнота або відмінність у відтворенні окремих деталей подій свідчить про недостовірність показань свідка загалом. Істотними для оцінки достовірності показань могли б бути такі суперечності, які стосуються ключових обставин кримінального провадження: самого факту комунікації з ОСОБА_5 , предмета такої комунікації, зв`язку домовленостей із оплатою за договором №112, обговорення 10 %, передачі 612 000 грн. та розуміння сторонами характеру цих коштів. Сторона захисту посилається на те, що ОСОБА_9 був заявником у цьому кримінальному провадженні, мав власний економічний інтерес у погашенні заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ», активно звертався до різних службових осіб щодо вирішення питання оплати, а його показання не можуть бути покладені в основу висновку про винуватість без критичної перевірки. Колегія суддів погоджується з тим, що ці обставини мають враховуватися під час оцінки показань ОСОБА_9 . Водночас вони не роблять його показання автоматично недостовірними. Економічний інтерес ОСОБА_9 пояснює причини його звернень, зустрічей і комунікації щодо оплати за договором №112, однак не спростовує змісту його показань у тій частині, в якій вони підтверджуються іншими доказами. Не є істотною суперечністю й те, що ОСОБА_9 комунікував не лише з ОСОБА_5 , а й із посадовими особами Тернопільської ОВА щодо можливості виплати заборгованості, проходження платежів та бюджетних процедур. Така обставина узгоджується з багатоланковим характером механізму оплати, який передбачав участь різних службових осіб у різних частинах цього процесу. Доводи сторони захисту про відсутність однієї чіткої прямої фрази ОСОБА_5 , яка б у формалізованому вигляді містила прохання надати неправомірну вигоду, також не спростовують достовірності показань ОСОБА_9 . Суд першої інстанції встановлював зміст прохання не лише через окрему репліку, а через послідовність комунікації, у якій обговорювалися 10 %, конкретна сума 612 000 грн., порядок зустрічі та подальше фактичне передання коштів. Не змінюють оцінки показань ОСОБА_9 і доводи сторони захисту про можливе волонтерське призначення переданих коштів. Такі доводи стосуються правової оцінки характеру 612 000 грн., однак не спростовують того, що показання ОСОБА_9 про зв`язок цієї суми з оплатою за договором №112 узгоджуються зі змістом зафіксованих розмов, економічною прив`язкою суми до 10 %, фактичним проходженням оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» та подальшим переданням коштів ОСОБА_5 . Суд враховує, що події, про які повідомляв ОСОБА_9 , розвивалися упродовж тривалого часу, включали кілька зустрічей, розмов, службових комунікацій та подальшу фактичну передачу коштів. За таких умов певні відмінності у відтворенні другорядних деталей не є самі по собі підставою для відхилення його показань, якщо ключові обставини підтверджуються іншими доказами. Отже, наведені стороною захисту зауваження до показань ОСОБА_9 не мають такого характеру, який би ставив під сумнів достовірність його показань у ключових для справи аспектах. Суд першої інстанції обґрунтовано оцінив ці показання у сукупності з іншими доказами та дійшов правильного висновку про їх придатність для підтвердження встановлених обставин. Показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 мають значення для оцінки фактичного контексту, у якому розвивалися події щодо договору №112, насамперед реальності проблеми оплати за виконані ТОВ «АВАКС ПРОФ» роботи. Суд враховує, що ОСОБА_16 як директор ТОВ «АВАКС ПРОФ» підтвердила участь представників товариства у комунікації щодо погашення заборгованості за договором. З її показань убачається, що навесні 2023 року вона разом із ОСОБА_9 брала участь у нараді у ОСОБА_5 , на якій була присутня також директор КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 , а предметом обговорення було саме питання оплати за договором. Такі показання підтверджують, що звернення представників ТОВ «АВАКС ПРОФ» до ОСОБА_5 не були відірваними від реальних господарських відносин або штучно сформованими після подій. Вони стосувалися конкретного договору, конкретного об`єкта ремонту та неврегульованої оплати за виконані роботи, що узгоджується з іншими доказами, дослідженими судом першої інстанції. Показання ОСОБА_10 як директора КП «Тернопількомунінвест» підтверджують той самий фактичний контекст з боку підприємства-замовника. Вона пояснювала, що питання фінансово-господарської діяльності КП, плани реалізації проєктів, проплати та фактичний обсяг оплат обговорювалися з керівництвом Тернопільської обласної ради. Крім того, вона повідомляла про обговорення з ОСОБА_5 проблемних питань роботи КП, у тому числі заборгованості щодо робіт у м. Збаражі. Колегія суддів враховує, що такі показання важливі не для ізольованого встановлення факту неправомірної вигоди, а для підтвердження реальності тієї проблеми, навколо якої формувалася подальша комунікація між учасниками подій. Вони підтверджують, що питання оплати за договором №112 справді існувало, було відоме як підряднику, так і підприємству-замовнику, обговорювалося за участю керівництва Тернопільської обласної ради та потребувало практичного вирішення. Суд також бере до уваги, що показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 узгоджуються між собою у ключовому: обидві свідки підтвердили наявність комунікації щодо оплати за договором і участь у ній осіб, пов`язаних як із підрядником, так і з КП «Тернопількомунінвест». Це спростовує можливість оцінювати подальші розмови між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 як такі, що не мали реального господарського підґрунтя. Отже, показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 підтверджують реальність проблеми оплати за договором №112 та пояснюють фактичний контекст, у межах якого ОСОБА_9 звертався до ОСОБА_5 і надалі відбувалася комунікація щодо вирішення цього питання. Показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 мають значення також для оцінки ролі КП «Тернопількомунінвест» у механізмі оплати за договором №112. Суд враховує, що саме КП «Тернопількомунінвест» було замовником за договором №112, а ТОВ «АВАКС ПРОФ» - виконавцем робіт. Тому вирішення питання оплати не могло зводитися лише до бюджетного рішення або включення об`єкта до відповідного Переліку. Для фактичного проведення оплати необхідними залишалися дії підприємства-замовника, пов`язані з оформленням виконаних робіт, актами та подальшим проходженням платежів. Показання ОСОБА_16 підтверджують, що представники ТОВ «АВАКС ПРОФ» зверталися до КП «Тернопількомунінвест» та його директора у зв`язку з необхідністю оформлення і оплати виконаних робіт. При цьому предметом їхнього інтересу було не абстрактне бюджетне фінансування, а погашення конкретної заборгованості за договором №112. Показання ОСОБА_10 підтверджують, що КП «Тернопількомунінвест» не було стороннім суб`єктом щодо цих подій. Як директор підприємства-замовника вона була обізнана з проблемою оплати, питанням актів, обсягом виконаних робіт та необхідністю наявності фінансового забезпечення для подальшого оформлення і проведення платежів. Водночас такі показання не спростовують висновку суду першої інстанції про значення ролі ОСОБА_10 у механізмі оплати. Навпаки, вони пояснюють, чому дії директора КП мали значення саме після появи фінансової передумови для оплати. Якщо до появи відповідного фінансового ресурсу підписання актів могло створити для КП зобов`язання без реальної можливості їх виконання, то після появи такого ресурсу дії підприємства-замовника та його директора залишалися необхідними для документального оформлення і фактичного проходження платежів. Отже, показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 підтверджують, що КП «Тернопількомунінвест» та його директор були реальною і необхідною ланкою між бюджетним фінансуванням об`єкта та фактичною оплатою робіт, виконаних ТОВ «АВАКС ПРОФ». Саме тому питання оплати за договором №112 не може оцінюватися лише через повноваження Тернопільської ОВА, без урахування ролі підприємства-замовника. Показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 мають значення і для оцінки участі ОСОБА_5 у службовому процесі, пов`язаному з вирішенням питання оплати за договором №112. Суд враховує, що ОСОБА_16 підтвердила участь ОСОБА_5 у нарадах щодо питання оплати за договором. За її показаннями, навесні 2023 року вона разом із ОСОБА_9 приїздила на нараду до ОСОБА_5 , де була присутня також директор КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 , а предметом обговорення було саме питання оплати за договором. Важливим є й те, що, за словами ОСОБА_16 , представників ТОВ «АВАКС ПРОФ» цікавило погашення заборгованості, а ОСОБА_5 обіцяв вирішити це питання. Такі показання підтверджують, що ОСОБА_5 не був стороннім спостерігачем щодо проблеми оплати. Він брав участь у її обговоренні у службовому форматі, за участю представників підрядника та директора підприємства-замовника, а тому його роль не може бути зведена лише до випадкової приватної комунікації з ОСОБА_9 . Показання ОСОБА_10 безпосередньо підтверджують службовий характер участі ОСОБА_5 у питаннях діяльності КП «Тернопількомунінвест». Вона пояснювала, що з керівництвом Тернопільської обласної ради обговорювалися питання фінансово-господарської діяльності КП, плани реалізації проєктів, питання проплат та фактичний обсяг проплат. Крім того, вона повідомляла про обговорення з ОСОБА_5 проблемних питань роботи КП, у тому числі заборгованості щодо робіт у м. Збаражі. Йшлося про питання, пов`язане з діяльністю КП «Тернопількомунінвест» як замовника, оформленням виконаних робіт, проплатами та погашенням заборгованості перед підрядником. Суд також враховує, що ці показання узгоджуються з іншими доказами, зокрема матеріалами НСРД та листуванням між ОСОБА_5 і ОСОБА_10 , у яких відображено обговорення актів, оплат, об`єктів дорожнього ремонту та необхідність зустрічей із головою обласної ради. У сукупності ці обставини підтверджують, що ОСОБА_5 був обізнаний із проблемою оплати і фактично брав участь у службовому супроводі цього питання. Отже, показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 підтверджують участь ОСОБА_5 у службовому процесі, пов`язаному з вирішенням питання оплати за договором №112. Вони узгоджуються з висновком суду першої інстанції про те, що роль ОСОБА_5 у встановленій послідовності подій була пов`язана з його службовим становищем, діяльністю КП «Тернопількомунінвест» та практичним вирішенням питання погашення заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». Оцінюючи показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 , суд виходить із того, що ці свідки не були очевидцями фактичного передання ОСОБА_9 ОСОБА_5 612 000 грн. 26 червня 2023 року. Водночас ця обставина не зменшує доказового значення їхніх показань для встановлення фактичного і службового контексту подій. Такі показання не використовуються як прямий доказ факту одержання коштів, а мають значення для перевірки того, чи існувала реальна проблема оплати за договором №112, чи було КП «Тернопількомунінвест» необхідною ланкою механізму оплати, чи брали участь у вирішенні цього питання директор КП та ОСОБА_5 , а також чи була відповідна комунікація службовою за своїм змістом. У цій частині показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 узгоджуються з іншими доказами, дослідженими судом першої інстанції. Вони підтверджують, що питання оплати за договором №112 було реальним, обговорювалося до фактичної передачі коштів, мало господарське та службово-організаційне підґрунтя і не виникло штучно після 26 червня 2023 року. Сам факт передання 612 000 грн. та неправомірний характер цих коштів підтверджуються іншою сукупністю доказів: матеріалами НСРД, змістом розмов між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , фактичним проходженням оплати, погодженням зустрічі, поведінкою сторін під час передачі та вилученням коштів. Показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 не замінюють ці докази, але доповнюють їх у частині пояснення реального службового контексту. Тому доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_16 і ОСОБА_10 не були очевидцями передачі коштів, не спростовують висновків суду першої інстанції. Їхні показання мають інше доказове значення: вони підтверджують реальність проблеми оплати, роль КП «Тернопількомунінвест» і службову участь ОСОБА_5 у процесі вирішення цього питання. Отже, показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 обґрунтовано враховані судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами. Вони не є самостійною підставою для висновку про одержання ОСОБА_5 неправомірної вигоди, однак підтверджують ті обставини, які пояснюють службовий і господарський контекст попередніх домовленостей, подальшої оплати та передачі 612 000 грн. Матеріали НСРД мають істотне значення для перевірки висновків суду першої інстанції щодо змісту комунікації між ОСОБА_5 , ОСОБА_9 та іншими учасниками подій, пов`язаних із вирішенням питання оплати за договором №112. Колегія суддів враховує, що суд першої інстанції не поклав в основу вироку одну ізольовану розмову. Доказове значення мали кілька взаємопов`язаних епізодів комунікації, які у сукупності відображають розвиток подій: від обговорення проблеми оплати й можливості подання документів - до домовленості про 10 %, конкретизації суми, погодження зустрічі та фактичного передання коштів. Ключове значення має розмова 17 березня 2023 року, під час якої ОСОБА_9 обговорював із ОСОБА_5 необхідність подання актів на оплату, можливість проведення проплат за старими боргами щодо доріг, а також домовленість про 10 %. У цій же розмові ОСОБА_5 телефонував ОСОБА_12 щодо можливості подання документів і проходження оплати, а після згадки ОСОБА_9 про розподіл 10 % відповів, що переговорить із ОСОБА_12 . Зміст цієї розмови суд першої інстанції обґрунтовано врахував як один із доказів того, що ОСОБА_5 розумів предмет домовленостей і був залучений до вирішення питання оплати. Подальша розмова 24 квітня 2023 року підтверджує продовження тієї самої комунікації. У ній ОСОБА_5 повідомляв ОСОБА_9 про включення об`єкта та те, що питання має рухатися, а у відповідь на згадку про підготовку актів зазначав, що скаже про це директору КП «Тернопількомунінвест» ОСОБА_10 і що тримає це питання на контролі. Ця розмова має значення для оцінки службового контексту подій, оскільки пов`язує обговорення оплати не лише з бюджетною частиною, а й із діями КП як замовника. Окреме значення має розмова 06 червня 2023 року, у якій сторони обговорювали стан вирішення питання, акти, оплату та суму, що співвідносилася з попередньо обговореними 10 %. Саме ця розмова у взаємозв`язку з попередніми й наступними подіями підтверджує конкретизацію неправомірної вигоди та її зв`язок із оплатою за договором №112. Розмова 25 червня 2023 року відображає перехід від обговорення домовленості до погодження практичного порядку її реалізації. Під час неї ОСОБА_5 та ОСОБА_9 узгодили зустріч наступного ранку біля місця проживання ОСОБА_5 у м. Тернополі. Її зміст має значення не сам по собі, а в контексті попередніх розмов про суму, 10 % і зв`язок коштів із фактичним проходженням оплати. Завершальне значення має розмова 26 червня 2023 року, під час якої ОСОБА_9 передав ОСОБА_5 пакет із грошима, назвав суму 612 000 грн. і зазначив, що це саме та сума, про яку вони говорили. Ця розмова безпосередньо пов`язує фактичне передання коштів із попередньою домовленістю та підтверджує, що передача не була випадковою або відірваною від попереднього змісту комунікації. Отже, ключові розмови, зафіксовані під час проведення НСРД, утворюють послідовний доказовий ланцюг. Вони підтверджують реальність комунікації щодо оплати за договором №112, службовий контекст участі ОСОБА_5 , обговорення 10 %, конкретизацію суми 612 000 грн., погодження зустрічі та фактичне передання коштів. Саме в такій сукупності суд першої інстанції обґрунтовано оцінив матеріали НСРД як важливий елемент доказової бази. Фрази про 10 %, зафіксовані у матеріалах НСРД, мають оцінюватися не ізольовано, а в контексті всієї комунікації між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 щодо вирішення питання оплати за договором №112. Суд враховує, що згадки про 10 % виникали не у випадковій розмові та не поза зв`язком із господарськими відносинами між КП «Тернопількомунінвест» і ТОВ «АВАКС ПРОФ». Вони з`являлися у комунікації, у якій одночасно обговорювалися акти на оплату, проплати, старі борги за дорожні роботи, можливість подання документів, позиція посадових осіб Тернопільської ОВА та фактичне вирішення питання заборгованості перед підрядником. Саме тому фрази про 10 % не можуть тлумачитися як абстрактна, побутова або нейтральна розмова про невизначену суму. Їх зміст розкривається через предмет розмов, у межах яких вони були висловлені, а таким предметом було практичне вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» за виконані роботи. Колегія суддів також враховує, що зміст фраз про 10 % підтверджується подальшим розвитком подій. Після таких розмов сторони продовжували обговорювати стан вирішення питання, рух оплати, суму, яка співвідносилася з відповідною часткою, порядок зустрічі та фактичне передання коштів. Отже, йдеться не про одноразову або випадкову репліку, а про елемент послідовної домовленості. Важливим є й те, що подальше передання 612 000 грн. узгоджується з попередніми фразами про 10 %. У матеріалах кримінального провадження фігурують різні суми, пов`язані з фінансуванням відповідного об`єкта, виконаними роботами та подальшим рухом коштів за договором №112. Водночас сума 612 000 грн. співвідноситься саме з тією сумою виконаних робіт, яка обговорювалася між учасниками комунікації як близько 6 123 000 грн. та була пов`язана з механізмом 10-відсоткового розрахунку. Суд не вбачає підстав тлумачити такі фрази на користь версії про інше самостійне призначення коштів. У розмовах, де згадувалися 10 %, не йшлося про конкретну цільову волонтерську потребу, позику, повернення боргу чи інший правомірний грошовий обов`язок. Натомість ці фрази були пов`язані саме з оплатою за договором №112 та подальшим переданням коштів після фактичного вирішення цього питання. Отже, фрази про 10 % у матеріалах НСРД підтверджують не самі по собі, а у сукупності з іншими обставинами, що передані ОСОБА_5 612 000 грн. були пов`язані з попередньою домовленістю щодо неправомірної вигоди за практичне вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Матеріали НСРД не є єдиною або ізольованою підставою для висновків суду першої інстанції. Їх доказове значення полягає в тому, що зміст зафіксованих розмов узгоджується з іншими доказами, дослідженими під час судового розгляду, та підтверджує встановлену судом послідовність подій. Насамперед зміст НСРД узгоджується з документами щодо договору №112. У зафіксованих розмовах обговорювалися саме ті питання, які випливали з реальних договірних відносин між КП «Тернопількомунінвест» і ТОВ «АВАКС ПРОФ»: виконані роботи, акти, проплати, старі борги, включення об`єкта до відповідних документів та подальше проходження платежів. Це підтверджує, що комунікація учасників подій стосувалася не абстрактного або вигаданого питання, а реальної проблеми оплати за виконані роботи. Матеріали НСРД також узгоджуються з фактичним рухом коштів на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Розмови про можливість проведення оплати, подання документів, акти та 10 % передували фактичному вирішенню питання оплати, після чого відбулася зустріч 26 червня 2023 року і передання ОСОБА_5 612 000 грн. Така послідовність подій підтверджує зв`язок між змістом зафіксованих розмов, проходженням оплати та подальшою передачею коштів. Крім того, зміст НСРД узгоджується з показаннями ОСОБА_9 , ОСОБА_16 та ОСОБА_10 . У різних частинах їхніх показань підтверджено реальність проблеми оплати, наявність нарад, участь ОСОБА_5 у комунікації щодо договору №112, роль КП «Тернопількомунінвест» як замовника та службовий контекст вирішення питання оплати. Суд також враховує, що матеріали НСРД узгоджуються з обставинами фактичного передання та вилучення коштів. Розмова 26 червня 2023 року безпосередньо фіксує передачу пакета з грошима, називання суми 612 000 грн. та посилання ОСОБА_9 на попередню домовленість. Це кореспондує з подальшим вилученням саме цієї суми та її дослідженням судом першої інстанції як речового доказу. Водночас колегія суддів не ототожнює матеріали НСРД із автоматичною доведеністю всіх обставин обвинувачення. Їх зміст оцінюється у сукупності з іншими доказами, а доказове значення визначається тим, наскільки зафіксовані розмови відповідають документальному, службовому, фінансовому та поведінковому контексту подій. Отже, матеріали НСРД узгоджуються з іншими доказами у ключових аспектах: існуванні договору №112, наявності неврегульованої оплати, службовому контексті участі ОСОБА_5 , обговоренні 10 %, конкретизації суми 612 000 грн., фактичному проходженні оплати та подальшому переданні коштів. Така узгодженість підтверджує обґрунтованість висновків суду першої інстанції щодо доказового значення цих матеріалів. Колегія суддів враховує доводи сторони захисту про те, що матеріали НСРД допускають інше тлумачення, ніж те, яке покладено в основу вироку. Захист, зокрема, посилався на фрагментарність окремих розмов, можливість неоднозначного сприйняття окремих фраз, волонтерський контекст діяльності ОСОБА_5 та відсутність прямого формального висловлювання про надання неправомірної вигоди. Разом із тим таке альтернативне прочитання не враховує всієї послідовності зафіксованої комунікації. Окремі фрази не можуть оцінюватися ізольовано від попередніх і наступних розмов, у яких обговорювалися акти, проплати, старі борги, включення об`єкта до відповідних документів, 10 %, конкретна сума неправомірної вигоди, порядок зустрічі та подальша передача коштів. Суд не вбачає підстав погодитися з тим, що зафіксовані розмови можуть бути переконливо витлумачені як такі, що стосувалися лише волонтерської допомоги або іншого правомірного передання коштів. У розмовах відсутня конкретизація волонтерської мети, визначеного військового підрозділу, конкретної потреби, порядку використання коштів або іншого змісту, характерного для цільової благодійної передачі. Натомість зміст розмов системно пов`язаний із оплатою за договором №112 та 10-відсотковою часткою від відповідної суми. Не переконує і довід про те, що відсутність однієї прямої фрази ОСОБА_5 про прохання надати неправомірну вигоду виключає доведеність цього елементу. Матеріали НСРД свідчать про розвиток домовленості у часі, її зрозумілість для обох учасників, конкретизацію суми та подальшу реалізацію через фактичне передання 612 000 грн. Тому прохання та одержання неправомірної вигоди обґрунтовано оцінювалися судом першої інстанції не через одну репліку, а через сукупність комунікації та поведінки сторін. Суд також враховує, що альтернативне тлумачення захисту не пояснює економічної логіки суми 612 000 грн., її зв`язку з попередніми розмовами про 10 %, моменту передачі після фактичного проходження оплати, а також фрази ОСОБА_9 під час передачі про те, що це саме та сума, про яку сторони говорили. У сукупності ці обставини є несумісними з версією про випадкову, побутову або самостійну волонтерську передачу. Водночас колегія суддів враховує, що матеріали НСРД не розглядаються як єдиний доказ винуватості. Їх зміст підтверджується показаннями свідків, документами щодо договору №112, фактичним рухом коштів, обставинами передачі та вилучення 612 000 грн., а також результатами експертизи звукозапису в частині технічної надійності відповідних фонограм. Отже, альтернативне тлумачення матеріалів НСРД, запропоноване стороною захисту, не спростовує висновків суду першої інстанції. Зафіксовані розмови у сукупності з іншими доказами підтверджують, що комунікація між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 стосувалася практичного вирішення питання оплати за договором №112, домовленості про 10 %, конкретизації суми 612 000 грн. та подальшого передання цієї суми як неправомірної вигоди. З огляду на те, що матеріали НСРД є важливим елементом доказової сукупності, окремого значення набувають результати експертизи звукозапису, призначеної ухвалою суду апеляційної інстанції від 20 лютого 2026 року за клопотанням сторони захисту. За результатами її проведення складено висновок експерта від 29 квітня 2026 року №СЕ-19-26/12997-ВЗ, який підлягає оцінці в межах тих питань, для перевірки яких цю експертизу призначено. Сторона захисту ставила під сумнів технічну надійність окремих матеріалів НСРД, зокрема автентичність фонограм, можливість монтажу або модифікації записів, участь ОСОБА_5 у відповідних розмовах та належність йому окремих реплік, відображених у протоколах НСРД. Тому експертиза була спрямована не на встановлення винуватості ОСОБА_5 і не на правову оцінку змісту зафіксованих розмов, а на перевірку технічних та ідентифікаційних аспектів відповідних фонограм. Колегія суддів враховує, що на вирішення експерта поставлено питання про участь ОСОБА_5 у розмовах, зафіксованих на фонограмах від 24 квітня 2023 року та 06 червня 2023 року, відповідність його слів і фраз змісту протоколів НСРД від 04 травня 2023 року №19/4563т та від 07 червня 2023 року №19/5604т, а також наявність або відсутність ознак монтажу на відповідних фонограмах. Отже, експертиза перевіряла не правильність кваліфікації і не доведеність винуватості як таку, а конкретні доводи сторони захисту щодо технічної та фактичної надійності матеріалів НСРД, які мають значення для їх подальшої оцінки у сукупності з іншими доказами. За висновком експерта від 29 квітня 2026 року №СЕ-19-26/12997-ВЗ, ОСОБА_5 брав участь у розмовах, зафіксованих на фонограмах від 24 квітня 2023 року та 06 червня 2023 року. Цей висновок має значення для оцінки доводів сторони захисту про неможливість використання відповідних матеріалів НСРД через сумніви щодо участі ОСОБА_5 у зафіксованих розмовах. Результати експертного дослідження таких сумнівів не підтвердили. Водночас встановлення участі ОСОБА_5 у розмовах не є самостійним доказом його винуватості. Воно лише підтверджує, що суд першої інстанції обґрунтовано оцінював зміст цих розмов як комунікацію за участю ОСОБА_5 , а не як невстановлену або технічно сумнівну фонограму. Тому цей результат експертизи має допоміжне, але істотне значення: він не замінює оцінки змісту розмов, проте підтверджує можливість враховувати їх як частину доказової сукупності. Експерт також встановив, що промовлені ОСОБА_5 слова та фрази, зафіксовані на досліджених фонограмах, загалом відповідають змісту протоколів НСРД від 04 травня 2023 року №19/4563т та від 07 червня 2023 року №19/5604т у межах поставлених питань. Цей висновок має значення для перевірки доводів сторони захисту про неналежне відображення в протоколах НСРД реплік ОСОБА_5 та можливе викривлення змісту відповідних розмов. Результати експертизи не підтвердили таких сумнівів у частині, яка була предметом експертного дослідження. Колегія суддів водночас враховує, що формула експерта про загальну відповідність не означає, що експерт здійснював правову оцінку змісту розмов або встановлював кримінально-правове значення окремих висловлювань. Оцінка змісту реплік, їх зв`язку з іншими доказами та значення для доведеності обвинувачення належить до повноважень суду. Отже, висновок експерта у цій частині підтверджує технічну і фактичну придатність відповідних протоколів НСРД для судової оцінки, але не підміняє таку оцінку. Поряд із перевіркою участі ОСОБА_5 у відповідних розмовах та належності йому реплік, експертиза мала значення і для оцінки доводів сторони захисту щодо можливої технічної ненадійності досліджених фонограм. За висновком експерта від 29 квітня 2026 року №СЕ-19-26/12997-ВЗ, на досліджених фонограмах не встановлено ознак монтажу, змін або іншого втручання, яке б свідчило про штучне формування чи спотворення змісту відповідних розмов у тій частині, яка була предметом експертного дослідження. Цей висновок має значення для перевірки доводів сторони захисту про ненадійність матеріалів НСРД. Якщо сторона захисту посилалася на можливий монтаж або технічну модифікацію записів як на підставу для сумніву в достовірності відповідних розмов, то результати експертного дослідження таких доводів не підтвердили. Водночас відсутність ознак монтажу не означає автоматичної доведеності всіх обставин обвинувачення. Вона лише підтверджує, що досліджені фонограми не мають установлених експертом технічних ознак втручання, а отже можуть оцінюватися судом за змістом у сукупності з іншими доказами. Отже, висновок експерта у цій частині усуває технічні сумніви, на які посилалася сторона захисту, щодо досліджених фонограм від 24 квітня 2023 року та 06 червня 2023 року. Колегія суддів окремо враховує межі доказового значення висновку експерта від 29 квітня 2026 року №СЕ-19-26/12997-ВЗ. Цей висновок не встановлює, чи містять зафіксовані розмови прохання надати неправомірну вигоду, чи підтверджують вони одержання ОСОБА_5 612 000 грн. як неправомірної вигоди, а також чи є достатньою вся доказова сукупність для висновку про доведеність винуватості. Ці питання є предметом судової оцінки. Водночас експертиза підтвердила істотні для такої оцінки обставини технічного та ідентифікаційного характеру: участь ОСОБА_5 у досліджених розмовах, відповідність його реплік змісту протоколів НСРД та відсутність установлених експертом ознак монтажу на досліджених фонограмах. Результати експертизи не підтвердили тверджень сторони захисту про те, що відповідні матеріали НСРД не можуть бути використані через сумніви щодо участі ОСОБА_5 у розмовах, неналежне відображення його реплік у протоколах або можливе технічне втручання у фонограми. Водночас правове значення цих розмов, їх зміст, зв`язок з іншими доказами та достатність усієї доказової сукупності для висновку про доведеність винуватості залишаються предметом саме судової оцінки. Отже, висновок експерта має допоміжне, але істотне доказове значення. Він не встановлює винуватості ОСОБА_5 , однак підтверджує технічну та фактичну надійність досліджених матеріалів НСРД у межах поставлених питань, що дозволяє суду оцінювати їх зміст у сукупності з іншими доказами. Враховуючи наведене, оцінка доводів апеляційної скарги та доказів, покладених в основу вироку, не дає підстав для сумніву у правильності висновку суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_5 ознак кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК. Насамперед це стосується доведеності його службового становища та використання службових можливостей у встановленій послідовності подій. Службове становище ОСОБА_5 у встановлених судом першої інстанції обставинах не зводилося до формального питання, чи мав він повноваження самостійно формувати Перелік, розподіляти бюджетні кошти або проводити платежі через органи Казначейства. Суд першої інстанції обґрунтовано оцінив це питання у ширшому службово-організаційному контексті. Як голова Тернопільської обласної ради ОСОБА_5 був пов`язаний із КП «Тернопількомунінвест», яке належало до об`єктів спільної власності територіальних громад області, було підпорядковане, підзвітне і підконтрольне обласній раді та виступало замовником за договором №112. Саме через КП «Тернопількомунінвест» мала фактично реалізовуватися оплата за виконані ТОВ «АВАКС ПРОФ» роботи. Вона не вичерпувалася включенням об`єкта до Переліку чи наявністю бюджетного фінансування, а охоплювала також оформлення виконаних робіт, підписання актів, дії директора КП, подання документів та фактичне проходження платежів через підприємство-замовника. Досліджені докази підтверджують, що обвинувачений був обізнаний із проблемою оплати за договором №112, комунікував щодо цього питання з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та іншими службовими особами, обговорював акти, проплати, можливість подання документів і стан вирішення питання. Доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 формальних бюджетних повноважень не спростовують цього висновку. Вони стосуються лише однієї ланки механізму оплати, тоді як встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про використання ОСОБА_5 власного службового становища у тій частині процесу, яка була пов`язана з КП «Тернопількомунінвест», його директором, оформленням виконаних робіт та практичним супроводом питання оплати. Отже, ознака службового становища ОСОБА_5 та його використання у встановленій судом першої інстанції послідовності подій доведені поза розумним сумнівом. Доводи апеляційної скарги у цій частині зводяться до надмірно вузького розуміння службового становища лише як формальної бюджетної компетенції та не спростовують висновків вироку. Доведеність службового становища ОСОБА_5 та його зв`язку з практичним вирішенням питання оплати за договором №112 має значення і для оцінки доводів сторони захисту про недоведеність прохання надати неправомірну вигоду. Суд виходить із того, що прохання надати неправомірну вигоду у цьому кримінальному провадженні не встановлювалося через одну ізольовану фразу ОСОБА_5 або формальне використання ним певного словесного звороту. Суд першої інстанції обґрунтовано оцінив це питання через послідовність комунікації між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , її зміст, службово-господарський контекст, подальшу поведінку сторін та фактичне передання коштів. Колегія суддів враховує, що така комунікація розвивалася навколо конкретного питання - погашення заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ» за договором №112. У розмовах сторін обговорювалися акти, проплати, старі борги, можливість подання документів, включення об`єкта до відповідних документів, 10 %, сума неправомірної вигоди, порядок зустрічі та подальше передання коштів. Фрази про 10 % і подальша конкретизація суми 612 000 грн. не були відірвані від змісту попередньої комунікації. Вони виникали саме у зв`язку з питанням оплати за виконані роботи та надалі отримали практичне продовження після фактичного проходження оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Подальша передача 612 000 грн. підтверджує, що попередня комунікація не була випадковою або абстрактною. Вона завершилася фактичним переданням саме тієї суми, яка співвідносилася з попередньо обговореною часткою 10 % та була зрозумілою для учасників як пов`язана з вирішенням питання оплати. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним висловлення ОСОБА_5 прохання надати неправомірну вигоду. Доводи сторони захисту про відсутність однієї прямої формалізованої фрази або однієї точної календарної дати такого прохання не спростовують встановленої судом сукупності обставин. Суд першої інстанції також обґрунтовано дійшов висновку про доведеність одержання ОСОБА_5 саме неправомірної вигоди у розмірі 612 000 грн. Неправомірний характер цих коштів підтверджується їх зв`язком із попередніми розмовами про оплату за договором №112, обговоренням 10 %, конкретизацією суми, фактичним проходженням оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ», погодженням зустрічі 26 червня 2023 року, переданням пакета з грошима та подальшим вилученням саме цієї суми. Колегія суддів враховує, що у матеріалах кримінального провадження фігурують різні суми, пов`язані з фінансуванням відповідного об`єкта, виконаними роботами та подальшим рухом коштів за договором №112. Водночас ця обставина не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки зміст комунікації сторін свідчив про прив`язку суми неправомірної вигоди до попередньо обговорюваної суми виконаних робіт і 10-відсоткової частки, а не до механічного арифметичного обчислення від однієї окремої суми, яка фігурує у матеріалах провадження. Доводи сторони захисту про волонтерський характер переданих коштів не узгоджуються зі змістом ключових розмов і встановленою послідовністю подій. У цих розмовах не конкретизувалося волонтерське призначення 612 000 грн., не визначався військовий підрозділ, потреба чи порядок використання коштів. Натомість обговорювалися оплата за договором №112, акти, проплати, 10 % і подальша зустріч після вирішення питання оплати. Тому суд першої інстанції правильно відхилив версію про інший, правомірний або волонтерський характер переданих коштів. У сукупності досліджені докази підтверджують, що ОСОБА_5 одержав від ОСОБА_9 612 000 грн. як неправомірну вигоду. Висновок про доведеність обвинувачення за ч.4 ст.368 КК ґрунтується не на одному доказі, а на сукупності взаємопов`язаних доказів, які узгоджуються між собою у ключових аспектах. Показання ОСОБА_9 підтверджуються матеріалами НСРД, документами щодо договору №112, фактичним рухом коштів, показаннями ОСОБА_16 і ОСОБА_10 щодо реальності проблеми оплати та службового контексту її вирішення, а також обставинами фактичної передачі і вилучення 612 000 грн. Матеріали НСРД підтверджують послідовний розвиток комунікації між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 : від обговорення питання оплати, актів і 10 % - до конкретизації суми, погодження зустрічі та фактичного передання коштів. Результати експертизи звукозапису, проведеної за клопотанням сторони захисту, не підтвердили технічних сумнівів щодо участі ОСОБА_5 у досліджених розмовах, відповідності його реплік протоколам НСРД або наявності ознак монтажу. Показання ОСОБА_16 і ОСОБА_10 не є прямими доказами передачі коштів, однак вони підтверджують реальність проблеми оплати за договором №112, роль КП «Тернопількомунінвест» як підприємства-замовника та службовий контекст участі ОСОБА_5 у вирішенні цього питання. Отже, доказова сукупність у цій частині є внутрішньо узгодженою, послідовною та достатньою для висновку про доведеність обставин, які суд першої інстанції поклав в основу кваліфікації дій обвинуваченого за ч.4 ст.368 КК. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК. Встановлені судом першої інстанції обставини підтверджують, що ОСОБА_5 як службова особа, яка займає особливо відповідальне становище, висловив прохання надати та надалі одержав для себе 612 000 грн. неправомірної вигоди за вчинення дій в інтересах того, хто надає неправомірну вигоду, з використанням наданого йому службового становища. Йдеться не про одержання коштів за абстрактний вплив на інших службових осіб і не про волонтерську допомогу, а про неправомірну вигоду, пов`язану з практичним вирішенням питання оплати за договором №112, у механізмі якого істотне значення мали КП «Тернопількомунінвест», його директор, оформлення виконаних робіт та службові можливості ОСОБА_5 як голови Тернопільської обласної ради. Доводи апеляційної скарги у цій частині були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, однак не спростували висновків суду першої інстанції. Вони переважно ґрунтуються на ізольованому тлумаченні окремих фраз, звуженні службового становища ОСОБА_5 лише до формальної бюджетної компетенції, альтернативному прочитанні матеріалів НСРД та волонтерській версії передачі коштів, які не узгоджуються з усією доказовою сукупністю. Отже, підстав для скасування або зміни вироку в частині визнання ОСОБА_5 винуватим за ч.4 ст.368 КК колегія суддів не вбачає. Попри висновок про доведеність неправомірного характеру 612 000 грн. у межах оцінки обвинувачення за ч.4 ст.368 КК, окремої перевірки потребують доводи сторони захисту про зв`язок цих коштів із волонтерською діяльністю ОСОБА_5 та допомогою Силам оборони України. Зміст цієї версії полягав у тому, що кошти, які ОСОБА_9 передав ОСОБА_5 26 червня 2023 року, за версією сторони захисту, не були неправомірною вигодою, а призначалися для потреб Сил оборони України, зокрема для придбання автомобілів або надання іншої допомоги військовим. Обвинувачений ОСОБА_5 також пояснював, що сприймав передані йому кошти саме як волонтерську допомогу. За змістом його позиції, така передача узгоджувалася з попередньою волонтерською діяльністю, залученням підприємців до допомоги військовим та практикою отримання коштів або іншої допомоги для подальшого забезпечення потреб Сил оборони України. Суд першої інстанції цю версію перевірив і відхилив. За висновком суду, у досліджених матеріалах не зафіксовано, що 612 000 грн. передавалися ОСОБА_5 саме як благодійна або волонтерська допомога. Натомість суд першої інстанції пов`язав цю суму зі змістом попередніх розмов, у яких обговорювалися 10 %, оплата за договором №112 та подальше передання коштів після вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Отже, волонтерська версія сторони захисту зводилася до твердження про інше правове та фактичне призначення 612 000 грн., ніж те, яке встановив суд першої інстанції. Для її перевірки визначальним є те, чи змінює загальна волонтерська діяльність ОСОБА_5 правову оцінку конкретної передачі коштів 26 червня 2023 року. Оцінюючи волонтерську версію сторони захисту, колегія суддів виходить із того, що загальна волонтерська діяльність особи, навіть за умови її здійснення, не визначає автоматично правовий і фактичний характер будь-якої подальшої передачі їй коштів. Суд не заперечує, що під час збройної агресії проти України значна кількість осіб, у тому числі посадових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування, брала участь у волонтерській діяльності, сприяла збору коштів, придбанню автомобілів, спорядження або іншої допомоги для військових. Водночас для оцінки конкретного епізоду значення має не загальна характеристика діяльності особи, а обставини конкретної передачі коштів: її сума, час, попередній контекст, зміст комунікації між учасниками та наявність або відсутність визначеної цільової волонтерської мети. Саме тому посилання сторони захисту на волонтерську діяльність ОСОБА_5 не спростовує висновку суду першої інстанції про неправомірний характер 612 000 грн. Для такого спростування досліджені докази мали б підтверджувати зв`язок саме цієї суми з конкретною потребою Сил оборони України, визначеним військовим підрозділом, погодженою закупівлею автомобілів або іншим зрозумілим волонтерським призначенням. Натомість обставини передачі 612 000 грн. не були відокремлені від попередніх розмов про оплату за договором №112, 10 %, суму, пов`язану з виконаними роботами, та подальше передання коштів після фактичного вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Саме цей конкретний контекст, а не загальна волонтерська діяльність ОСОБА_5 , є визначальним для оцінки характеру переданих коштів. Колегія суддів також враховує, що волонтерська допомога за своєю природою передбачає наявність певної цілі, адресата або принаймні зрозумілого напряму використання коштів. У цьому випадку сторона захисту не навела обставин, які б переконливо пояснювали, чому саме 612 000 грн. передавалися ОСОБА_5 як цільова допомога військовим, а не як сума, пов`язана з попередньо обговореними 10 % від оплати за договором №112. Не змінює цієї оцінки й те, що в інших ситуаціях ОСОБА_5 міг брати участь у зборі чи передачі допомоги для військових. Такі обставини можуть характеризувати окремий напрям його діяльності, однак не усувають необхідності окремо перевірити правову природу конкретної передачі коштів 26 червня 2023 року. Отже, загальна волонтерська діяльність ОСОБА_5 не спростовує висновку суду першої інстанції щодо конкретного епізоду передачі 612 000 грн. Оцінка цієї передачі має ґрунтуватися не на припущенні про можливий волонтерський фон, а на встановлених обставинах конкретної події, яку суд першої інстанції пов`язав із оплатою за договором №112, попередніми домовленостями про 10 % та фактичним переданням коштів після вирішення питання оплати. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що волонтерська версія сторони захисту не спростовує неправомірного характеру коштів, переданих ОСОБА_5 26 червня 2023 року. Для оцінки цієї версії визначальним є не загальне твердження про волонтерську діяльність ОСОБА_5 , а конкретні обставини передачі 612 000 грн. Суд першої інстанції обґрунтовано оцінив ці обставини у сукупності з попередніми розмовами між ОСОБА_5 та ОСОБА_9 , фактичним вирішенням питання оплати за договором №112, обговоренням 10 %, погодженням зустрічі та подальшим вилученням переданих коштів. У матеріалах кримінального провадження відсутні дані, які б переконливо підтверджували, що саме 612 000 грн. передавалися як цільова волонтерська допомога для конкретної потреби Сил оборони України, визначеного військового підрозділу, придбання конкретних автомобілів або іншого погодженого напряму благодійної допомоги. Натомість встановлені судом першої інстанції обставини пов`язують цю суму з попередньою домовленістю про 10 % від суми, пов`язаної з оплатою робіт за договором №112. Суд також враховує, що волонтерська версія сторони захисту не пояснює належним чином розміру переданих коштів, часу їх передачі та зв`язку цієї передачі з попередніми розмовами про оплату і 10 %. Вона ґрунтується переважно на загальному контексті можливої волонтерської діяльності ОСОБА_5 , однак не спростовує конкретного доказового зв`язку між 612 000 грн., вирішенням питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» і попередніми домовленостями сторін. Отже, доводи сторони захисту про волонтерський характер переданих коштів не створюють розумного сумніву у правильності висновку суду першої інстанції. Сукупність досліджених доказів підтверджує, що 612 000 грн. були передані ОСОБА_5 не як волонтерська допомога, а як неправомірна вигода, пов`язана з практичним вирішенням питання оплати за договором №112. Окрім волонтерської версії, сторона захисту пов`язувала недоведеність обвинувачення за ч.4 ст.368 КК також із поведінкою ОСОБА_9 після його звернення до НАБУ та з можливою провокацією злочину. Зміст цих доводів полягав у тому, що після звернення до НАБУ ОСОБА_9 , на думку сторони захисту, діяв уже не лише як приватна особа, зацікавлена у вирішенні питання оплати за договором №112, а як особа, залучена до проведення НСРД та фактично пов`язана з правоохоронними органами. Захист вважав, що за таких умов його подальша поведінка, зміст розмов із ОСОБА_5 та участь у передачі коштів мали оцінюватися з урахуванням можливого впливу правоохоронців на перебіг подій. Сторона захисту також звертала увагу на те, що ОСОБА_9 сам ініціював або підтримував окремі контакти, зустрічі та розмови з ОСОБА_5 . Суд першої інстанції мав перевірити, хто саме був ініціатором відповідних контактів, як формувався зміст розмов і чи не були такі дії спрямовані на штучне створення доказів обвинувачення. Окремо сторона захисту наполягала на тому, що правоохоронні органи, використовуючи ОСОБА_9 у межах НСРД, не обмежилися пасивним документуванням уже наявного злочинного наміру, а фактично створили умови для передачі коштів і формування доказової бази щодо ОСОБА_5 . Саме в цьому захист убачав можливі ознаки недопустимої провокації злочину. Отже, доводи сторони захисту щодо провокації зводилися до трьох взаємопов`язаних тверджень: по-перше, про особливий статус ОСОБА_9 після звернення до НАБУ; по-друге, про його активну роль у подальшій комунікації з ОСОБА_5 ; по-третє, про можливе створення правоохоронними органами умов для передачі коштів замість документування вже наявного протиправного контексту. Саме ці доводи підлягають перевірці з урахуванням критеріїв оцінки провокації злочину та встановлених у цьому кримінальному провадженні обставин. Перевіряючи доводи сторони захисту про можливу провокацію злочину, колегія суддів виходить із того, що сам факт звернення особи до правоохоронного органу, її подальша участь у НСРД або взаємодія з правоохоронцями не свідчить автоматично про провокацію. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справах, де сторона захисту посилалася на поліцейську провокацію. ЄСПЛ не виключає використання негласних методів розслідування як таких, однак послідовно розмежовує допустиме пасивне документування вже наявної злочинної діяльності та недопустиме спонукання особи до вчинення злочину, який інакше не був би вчинений. У рішенні у справі «Тейшейра де Каштру проти Португалії» («Teixeira de Castro v. Portugal») від 09 червня 1998 року, заява №25829/94, ЄСПЛ зазначив, що використання негласних агентів повинно бути обмеженим і супроводжуватися гарантіями, а у конкретній справі встановив порушення ст.6 Конвенції, оскільки працівники поліції не обмежилися розслідуванням злочинної діяльності заявника у переважно пасивний спосіб, а здійснили вплив, який спонукав його до вчинення правопорушення (§§36, 38-39). У рішенні Великої Палати ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» («Ramanauskas v. Lithuania») від 05 лютого 2008 року, заява №74420/01, Суд наголосив, що використання доказів, отриманих унаслідок поліцейської провокації, є несумісним із правом на справедливий судовий розгляд. У цьому рішенні суд сформулював підхід, за яким поліцейська провокація має місце тоді, коли працівники правоохоронних органів або особи, які діють за їхніми вказівками, не обмежуються переважно пасивним розслідуванням, а здійснюють на особу такий вплив, який спонукає її до вчинення злочину, що інакше не був би вчинений, з метою подальшого встановлення злочину та притягнення до відповідальності (§§54-55). Також Суд підкреслив необхідність ретельної перевірки національними судами небезпідставних доводів про провокацію (§§63-65). У рішенні у справі «Баннікова проти Росії» («Bannikova v. Russia») від 04 листопада 2010 року, заява №18757/06, ЄСПЛ розвинув критерії такої перевірки. Зокрема, Суд звернув увагу на необхідність оцінювати, чи існували об`єктивні підстави підозрювати особу в попередній злочинній діяльності або схильності до вчинення правопорушення, чи була поведінка правоохоронних органів переважно пасивною, а також чи мали місце тиск, умовляння, наполегливе схиляння або інші дії, які могли сформувати у особи злочинний намір (§§37-38, 44-50). Отже недопустима провокація має місце тоді, коли правоохоронні органи або особа, яка діє за їх дорученням чи під їх контролем, не обмежуються пасивним документуванням уже наявної протиправної поведінки, а фактично формують у особи злочинний умисел, якого до такого втручання не існувало, або схиляють її до вчинення кримінального правопорушення. Тому під час оцінки доводів про провокацію значення має насамперед те, чи існували до втручання правоохоронних органів об`єктивні дані про протиправний контекст, у межах якого особа вже висловлювала готовність або ініціативу до вчинення відповідних дій. Якщо правоохоронні органи лише фіксують розвиток уже наявної ситуації, це саме по собі не свідчить про провокацію. Важливим критерієм є також характер поведінки заявника або особи, залученої до проведення НСРД. Активність такої особи у спілкуванні з обвинуваченим не є достатньою для висновку про провокацію, якщо вона не супроводжувалася тиском, наполегливим умовлянням, погрозами, штучним створенням вигоди або іншими діями, які могли сформувати у обвинуваченого намір, відсутній до цього. Окремо підлягає оцінці питання, хто був ініціатором протиправної домовленості та чи не була така домовленість нав`язана обвинуваченому правоохоронними органами або особою, що діяла в їх інтересах. Для висновку про провокацію недостатньо встановити, що заявник підтримував розмови, погоджував зустрічі або діяв у межах узгодженого з правоохоронцями плану НСРД. Необхідно встановити, що саме його поведінка або дії правоохоронних органів створили злочинний намір чи істотно схилили особу до його реалізації. Суд також враховує, що у справах цієї категорії передача коштів у межах контролю за вчиненням злочину сама по собі не означає провокації. Вирішальним є те, чи була така передача наслідком уже сформованої домовленості та документуванням її реалізації, чи, навпаки, стала результатом штучного створення правоохоронними органами ситуації, у якій особа вчинила дії, до яких раніше не виявляла готовності. Отже, для оцінки доводів сторони захисту про провокацію у цьому кримінальному провадженні необхідно перевірити: чи існував протиправний контекст до активної участі правоохоронних органів; чи формували правоохоронці або ОСОБА_9 умисел ОСОБА_5 ; чи мали місце тиск, умовляння або наполегливе схиляння; чи була передача коштів результатом штучно створеної ситуації або ж документуванням уже наявної домовленості. Застосовуючи наведені критерії до встановлених судом першої інстанції обставин, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про провокацію злочину. Передусім суд враховує, що звернення ОСОБА_9 до НАБУ не виникло у відриві від попереднього фактичного контексту. До цього вже існували реальні договірні відносини між КП «Тернопількомунінвест» і ТОВ «АВАКС ПРОФ», неврегульоване питання оплати за договором №112, комунікація представників товариства зі службовими особами щодо погашення заборгованості, а також службовий контекст участі ОСОБА_5 у відповідних обговореннях. Отже, правоохоронні органи не створили саму ситуацію, навколо якої надалі відбувалися НСРД. Питання оплати за договором №112, зацікавленість ОСОБА_9 у його вирішенні, роль КП «Тернопількомунінвест» як замовника та участь ОСОБА_5 у комунікації щодо цього питання існували незалежно від подальшого звернення ОСОБА_9 до НАБУ. Суд також враховує, що матеріали кримінального провадження не свідчать про те, що саме правоохоронні органи або ОСОБА_9 після звернення до НАБУ сформували у ОСОБА_5 умисел на одержання неправомірної вигоди. Навпаки, встановлена судом першої інстанції послідовність подій свідчить про те, що подальші розмови, зустрічі та передання коштів розвивалися в межах уже наявного службово-господарського контексту, пов`язаного з оплатою за договором №112. Активність ОСОБА_9 у подальших контактах із ОСОБА_5 також не є достатньою для висновку про провокацію. Така активність пояснюється його економічною зацікавленістю у фактичному отриманні ТОВ «АВАКС ПРОФ» оплати за виконані роботи, а після звернення до НАБУ - участю у процесуальному документуванні подій. Водночас суд не встановив обставин, які б свідчили про тиск, погрози, наполегливе умовляння, штучне створення вигоди або інші дії, спрямовані на формування у ОСОБА_5 злочинного наміру. Істотним є й те, що зафіксовані під час НСРД розмови не свідчать про нав`язування ОСОБА_5 протиправної домовленості з боку ОСОБА_9 . Їх зміст, оцінений судом першої інстанції у сукупності з іншими доказами, відображає обговорення питання оплати, 10 %, конкретизацію суми, подальше погодження зустрічі та передачу коштів після фактичного вирішення питання оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ». Колегія суддів також бере до уваги, що передача 612 000 грн. відбулася не як ізольований епізод, штучно створений правоохоронними органами, а після попередньої послідовної комунікації сторін, фактичного проходження оплати за договором №112 та погодження зустрічі. За таких обставин передача коштів була не наслідком схиляння ОСОБА_5 до раніше відсутнього наміру, а завершальною дією у вже сформованій послідовності подій. Доводи сторони захисту про те, що ОСОБА_9 після звернення до НАБУ діяв у взаємодії з правоохоронними органами, не змінюють цієї оцінки. Така взаємодія сама по собі є властивою для проведення НСРД і контролю за вчиненням злочину. Вона могла б мати значення для висновку про провокацію лише за умови, що правоохоронні органи або залучена ними особа створили злочинний намір, нав`язали обвинуваченому протиправну поведінку або схилили його до дій, до яких він раніше не виявляв готовності. Таких обставин у цьому кримінальному провадженні не встановлено. Суд першої інстанції обґрунтовано оцінив поведінку ОСОБА_9 не ізольовано, а у взаємозв`язку з іншими доказами: матеріалами НСРД, документами щодо договору №112, фактичним рухом коштів, показаннями свідків, обставинами передачі та вилучення 612 000 грн. У такій сукупності ці докази підтверджують документування вже наявного протиправного контексту, а не штучне створення правоохоронними органами злочину. Отже, встановлені обставини не дають підстав для висновку, що правоохоронні органи або ОСОБА_9 спровокували ОСОБА_5 на вчинення кримінального правопорушення. Дії правоохоронних органів і участь ОСОБА_9 у НСРД були пов`язані з фіксацією та перевіркою вже наявної послідовності подій, а доводи сторони захисту про провокацію не спростовують допустимості й доказового значення відповідних матеріалів. З урахуванням наведеного колегія суддів не встановила підстав для висновку про провокацію злочину у цьому кримінальному провадженні. Сам факт звернення ОСОБА_9 до НАБУ, його подальша участь у НСРД та взаємодія з правоохоронними органами не свідчать про недопустиме спонукання ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення. Такі обставини могли б мати значення для висновку про провокацію лише за умови, що саме правоохоронні органи або особа, яка діяла під їх контролем, сформували у ОСОБА_5 злочинний намір або схилили його до дій, до яких він раніше не виявляв готовності. Однак встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про інше. До звернення ОСОБА_9 до НАБУ вже існував реальний службово-господарський контекст, пов`язаний із договором №112, проблемою оплати виконаних робіт, зацікавленістю ТОВ «АВАКС ПРОФ» у погашенні заборгованості та комунікацією щодо практичного вирішення цього питання. Матеріали кримінального провадження не підтверджують, що ОСОБА_9 або правоохоронні органи застосовували до ОСОБА_5 тиск, наполегливе умовляння, погрози, штучне створення вигоди чи інші засоби, які могли сформувати у нього намір одержати неправомірну вигоду. Натомість подальші НСРД були спрямовані на фіксацію розвитку вже наявної ситуації, а не на створення злочину. Суд також враховує, що передача 612 000 грн. була пов`язана з попередньою послідовністю подій: обговоренням питання оплати за договором №112, 10 %, конкретизацією суми, фактичним проходженням оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» та погодженням зустрічі. Така послідовність не узгоджується з версією про штучне створення правоохоронними органами кримінально караної ситуації. Отже, доводи сторони захисту про провокацію злочину не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду. Участь ОСОБА_9 у НСРД та дії правоохоронних органів не дають підстав для визнання відповідних доказів недопустимими або для висновку про порушення права ОСОБА_5 на справедливий судовий розгляд у зв`язку з недопустимою провокацією. Надаючи оцінку доводам сторони захисту про недопустимість доказів за обвинуваченням за ч.4 ст.368 КК, у зв`язку з неналежним, на її думку, внесенням відомостей до ЄРДР щодо ОСОБА_5 , колегія суддів виходить із такого. Зміст цих доводів полягав у тому, що, на думку сторони захисту, первісні відомості у кримінальному провадженні стосувалися можливих неправомірних дій службових осіб Тернопільської ОВА, а не голови Тернопільської обласної ради ОСОБА_5 . У зв`язку з цим захист стверджував, що слідчі дії та НСРД щодо ОСОБА_5 фактично проводилися поза межами належно зареєстрованого кримінального провадження, а отримані за їх результатами докази не могли бути покладені в основу обвинувального вироку. Колегія суддів не погоджується з такими доводами з огляду на таке. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що ЄРДР є електронною базою даних, а витяг з нього сам по собі не є процесуальним джерелом доказів у розумінні КПК. Вирішальним для оцінки допустимості доказів є не формальне співставлення окремих формулювань у витягу з ЄРДР із подальшим формулюванням обвинувачення, а те, чи здійснювалося досудове розслідування в межах зареєстрованого кримінального провадження та чи відповідали процесуальні дії предмету такого розслідування. Суд враховує, що первісне внесення відомостей до ЄРДР було пов`язане з інформацією про можливе одержання неправомірної вигоди у зв`язку з вирішенням питання оплати за договором №112. Подальше встановлення ролі ОСОБА_5 у відповідній послідовності подій не свідчить про розслідування іншого, не зареєстрованого кримінального правопорушення, а є розвитком даних у межах вже розпочатого кримінального провадження. Сам факт того, що на початковому етапі розслідування у відомостях ЄРДР могли фігурувати службові особи Тернопільської ОВА або інші особи, не виключав подальшої перевірки причетності ОСОБА_5 до тих самих подій. Досудове розслідування за своєю природою передбачає уточнення фактичних обставин, кола причетних осіб, ролей учасників та правової кваліфікації залежно від отриманих доказів. Важливим є те, що сторона захисту не довела, що щодо ОСОБА_5 фактично розслідувався інший самостійний злочин, який не був пов`язаний із первісно зареєстрованими обставинами. Навпаки, встановлені судом першої інстанції обставини свідчать про єдиний фактичний контекст: договір №112, питання оплати за виконані роботи, комунікацію щодо вирішення цього питання, 10 %, передачу 612 000 грн. та подальшу правову оцінку цих подій за ч.4 ст.368 КК. Колегія суддів також враховує, що доводи сторони захисту про неналежне внесення відомостей до ЄРДР не вказують на таке порушення порядку отримання конкретних доказів, яке б саме по собі тягнуло їх недопустимість. Для визнання доказів недопустимими необхідно встановити істотне порушення прав і свобод людини або інше істотне порушення вимог КПК під час отримання відповідного доказу. Саме лише посилання на те, що первісні формулювання в ЄРДР не повністю збігалися з подальшим формулюванням обвинувачення, таким порушенням не є. Отже, доводи сторони захисту про недопустимість доказів за ч.4 ст.368 КК у зв`язку з нібито неналежним внесенням відомостей до ЄРДР є необґрунтованими. Досудове розслідування щодо встановлених обставин здійснювалося в межах зареєстрованого кримінального провадження, а подальше уточнення ролі ОСОБА_5 не свідчить про проведення розслідування нового кримінального правопорушення поза ЄРДР. Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо незаконності НСРД, колегія суддів виходить із того, що такі доводи не свідчать про істотне порушення вимог КПК під час отримання відповідних доказів. Сторона захисту пов`язувала недопустимість матеріалів НСРД, зокрема, з тим, що вони проводилися щодо ОСОБА_5 за відсутності належно внесених до ЄРДР відомостей саме щодо нього, а також із твердженнями про штучне формування доказової бази за участю ОСОБА_9 . Проте такі доводи вже були перевірені в контексті відомостей ЄРДР та доводів про провокацію злочину і не знайшли свого підтвердження. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що НСРД здійснювалися в межах зареєстрованого кримінального провадження, були спрямовані на перевірку обставин можливого одержання неправомірної вигоди у зв`язку з вирішенням питання оплати за договором №112 та відповідали фактичному предмету досудового розслідування. Подальше уточнення ролі ОСОБА_5 у встановленій послідовності подій не свідчить про проведення НСРД поза межами кримінального провадження. Колегія суддів також враховує, що з матеріалів кримінального провадження не вбачається відсутності належних процесуальних рішень, на підставі яких проводилися відповідні НСРД. Сторона захисту не навела таких обставин, які б свідчили, що НСРД були проведені без передбаченого законом дозволу, поза межами наданого дозволу, після закінчення строку його дії або з порушенням визначеного законом порядку, яке ставило б під сумнів сам спосіб отримання доказів. Сам по собі факт участі ОСОБА_9 у проведенні НСРД також не свідчить про їх незаконність. Як уже зазначено, взаємодія заявника з правоохоронними органами у межах документування можливої протиправної поведінки не є недопустимою, якщо не супроводжується провокацією злочину. Підстав вважати, що НСРД були використані для створення злочинного наміру у ОСОБА_5 , а не для фіксації розвитку вже наявної ситуації, судом не встановлено. Доводи сторони захисту про недопустимість НСРД фактично значною мірою зводилися до незгоди зі змістом зафіксованих розмов, їх тлумаченням судом першої інстанції та доказовим значенням цих матеріалів. Однак такі доводи стосуються насамперед оцінки доказів, а не їх допустимості. Незгода сторони захисту з тим, як суд першої інстанції оцінив зміст розмов, не є підставою для визнання матеріалів НСРД недопустимими. Суд також бере до уваги, що під час апеляційного провадження доводи сторони захисту про можливу технічну ненадійність аудіозаписів були додатково перевірені шляхом призначення експертизи звукозапису. У межах предмета експертного дослідження не встановлено таких обставин, які б підтверджували монтаж фонограм або істотну невідповідність їх змісту відповідним протоколам НСРД. Це додатково спростовує твердження захисту про недопустимість відповідних матеріалів через їх неналежне походження чи технічну ненадійність. Отже, доводи сторони захисту щодо незаконності НСРД є необґрунтованими. Матеріали НСРД отримані в межах зареєстрованого кримінального провадження, за наявності відповідних процесуальних підстав, а наведені захистом аргументи не свідчать про істотне порушення вимог КПК, яке б тягнуло їх недопустимість як доказів. Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо недопустимості протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 17 липня 2023 року та доданих до нього матеріалів, колегія суддів виходить із того, що наведені обставини не свідчать про істотне порушення вимог КПК під час отримання цього доказу. Сторона захисту вважала цей протокол недопустимим, оскільки огляд проводився за участю ОСОБА_9 , якого захист вважав зацікавленою особою, без залучення понятих і без відеофіксації процесуальної дії. Також захист посилався на те, що частина скріншотів була зроблена ОСОБА_9 самостійно до проведення огляду, а в протоколі, на думку сторони захисту, не було належно відображено, коли саме вони створені, за яких обставин і чи відображають первинний зміст відповідного листування. Колегія суддів не погоджується з тим, що зазначені обставини самі по собі є підставою для визнання протоколу огляду недопустимим доказом. Участь ОСОБА_9 у проведенні огляду його мобільного телефону не свідчить про незаконність такої процесуальної дії, оскільки саме він був особою, яка могла надати доступ до відповідного пристрою, пояснити походження інформації та зорієнтувати детектива щодо її місця у пам`яті телефону. Сам факт процесуальної зацікавленості ОСОБА_9 як заявника не робить недопустимими матеріали, отримані під час огляду його телефону. Така обставина може враховуватися судом під час оцінки достовірності та доказового значення відповідної інформації, однак не є самостійною підставою для висновку про істотне порушення порядку отримання доказу. Не є переконливим і посилання сторони захисту на відсутність понятих або відеофіксації. Захист не довів, що за конкретних обставин проведення огляду мобільного телефону закон прямо вимагав обов`язкової участі понятих або обов`язкової відеофіксації саме цієї процесуальної дії, а їх відсутність призвела до порушення прав ОСОБА_5 чи поставила під сумнів походження відповідної інформації. Щодо скріншотів, які, за твердженням сторони захисту, були зроблені ОСОБА_9 до проведення огляду, суд враховує, що саме по собі попереднє створення знімків екрана не свідчить про їх недопустимість. Вирішальним є те, чи могли вони бути перевірені в сукупності з іншими даними, чи відповідали змісту інформації, наявної у телефоні, та чи узгоджувалися з іншими доказами кримінального провадження. Колегія суддів також бере до уваги, що сторона захисту не навела переконливих даних про фальсифікацію скріншотів, зміну змісту листування або штучне створення відповідної інформації. Зауваження про те, що в протоколі не деталізовано всі обставини створення окремих скріншотів, можуть враховуватися під час оцінки доказового значення таких матеріалів, однак самі по собі не свідчать про їх недопустимість. Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_5 не ґрунтується виключно на протоколі огляду телефону ОСОБА_9 чи доданих до нього скріншотах. Ці матеріали оцінювалися у сукупності з іншими доказами, зокрема показаннями свідків, матеріалами НСРД, документами щодо договору №112, фактичним проходженням оплати на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ», переданням та вилученням 612 000 грн. За таких обставин можливі зауваження сторони захисту до способу фіксації окремих відомостей із телефону ОСОБА_9 не спростовують допустимості цього доказу в цілому. Вони стосуються переважно оцінки доказового значення відповідної інформації, а не наявності істотного процесуального порушення, яке б унеможливлювало використання протоколу огляду та доданих до нього матеріалів. Отже, доводи сторони захисту щодо недопустимості протоколу огляду мобільного телефону ОСОБА_9 від 17 липня 2023 року та скріншотів є необґрунтованими. Вони не підтверджують істотного порушення вимог КПК під час отримання цих матеріалів і не дають підстав для виключення їх із сукупності доказів, на які послався суд першої інстанції. Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо недопустимості результатів невідкладного обшуку автомобіля Volkswagen Atlas, державний номерний знак НОМЕР_1 , проведеного 26 червня 2023 року, колегія суддів виходить із того, що ці доводи не спростовують законності відповідної слідчої дії. Сторона захисту стверджувала, що у сторони обвинувачення було достатньо часу для отримання попередньої ухвали слідчого судді на проведення обшуку автомобіля, оскільки зустріч ОСОБА_5 з ОСОБА_9 була погоджена напередодні, а правоохоронні органи могли передбачати можливість передачі коштів саме в автомобілі. Також захист посилався на те, що після затримання ОСОБА_5 автомобіль і ключі від нього перебували під контролем детективів, а тому, на думку сторони захисту, не існувало реальної загрози знищення або приховування речових доказів. Не погоджуючись із зазначеними доводами як необґрунтованими колегія суддів виходила з такого. Суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що передача коштів відбулася 26 червня 2023 року вранці, у безпосередньому зв`язку з погодженою зустріччю ОСОБА_5 та ОСОБА_9 . За матеріалами кримінального провадження саме в автомобілі ОСОБА_5 після передання коштів виявлено чорний паперовий пакет з написом «eStore.ua», у якому містилися 612 000 грн., попередньо вручені ОСОБА_9 для проведення спеціального слідчого експерименту. За таких обставин обшук автомобіля був спрямований на негайне виявлення, фіксацію та збереження предмета неправомірної вигоди, який щойно передано в межах контролю за вчиненням злочину. Йшлося не про плановий пошук невизначених речей, а про перевірку місця, де, за обставинами події, безпосередньо після передачі могли перебувати кошти, серійні номери яких були попередньо зафіксовані. Суд враховує, що вимога невідкладності у такій ситуації оцінюється не абстрактно, а з урахуванням динаміки події, характеру предмета, який підлягав відшуканню, та необхідності забезпечити безперервність фіксації його місцезнаходження після передачі. Наявність у детективів інформації про можливу зустріч або припущення щодо можливого місця передачі не означала, що вони наперед достовірно знали, де саме опиняться кошти після передачі та чи буде об`єктивна можливість зберегти їх без негайного проникнення до автомобіля. Такий підхід узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 серпня 2025 року у справі №991/1710/22, провадження №51-677км25. У зазначеній постанові Верховний Суд звернув увагу, що навіть якщо орган досудового розслідування володіє інформацією щодо учасників корупційного діяння, орієнтовного часу та місця передання неправомірної вигоди, спосіб такої передачі чи місце цієї дії не завжди можна вважати точно відомими. Розвиток подій для органу досудового розслідування залежить від поведінки учасників передання неправомірної вигоди, а правоохоронні органи мають діяти залежно від розвитку подій у режимі реального часу. Зокрема, непередбачуваними можуть бути рух особи, яка отримала неправомірну вигоду, можливість зміни посередника, передання коштів ще одному посереднику, місце вчинення таких дій тощо. У цій же постанові Верховний Суд зазначив, що у разі безпосереднього переслідування особи, яка має певну роль у переданні неправомірної вигоди, або у разі затримання фігуранта корупційного правопорушення і виникнення реальної загрози подальшого приховання, знищення чи переміщення неправомірної вигоди працівники правоохоронного органу можуть провести невідкладний обшук. Водночас у кожному випадку невідкладного проникнення до іншого володіння особи сторона обвинувачення повинна чітко визначити підстави невідкладності, передбачені ч.3 ст.233 КПК. Зазначені висновки є релевантними для цього кримінального провадження, оскільки обшук автомобіля проводився безпосередньо після фактичної передачі коштів та затримання ОСОБА_5 , тобто в умовах швидкого розвитку події, пов`язаної з документуванням одержання неправомірної вигоди. Попередня обізнаність органу досудового розслідування про заплановану зустріч не усувала невизначеності щодо фактичного місця перебування коштів після їх передачі, можливості їх переміщення або приховування, а також необхідності негайного фіксування їх місцезнаходження та ідентифікаційних ознак. Саме лише перебування автомобіля під контролем детективів після затримання обвинуваченого не усувало необхідності невідкладно зафіксувати місцезнаходження коштів, їх упаковку, кількість, серійні номери та інші обставини, які мали значення для перевірки зв`язку вилучених коштів із грошовими коштами, попередньо врученими ОСОБА_9 . Колегія суддів також бере до уваги, що після проведення невідкладного обшуку сторона обвинувачення звернулася до слідчого судді з відповідним клопотанням, тобто проведена слідча дія була предметом подальшого судового контролю. Такий порядок відповідає ч.3 ст.233 КПК, яка допускає проникнення до житла чи іншого володіння особи до постановлення ухвали слідчого судді у невідкладних випадках, але вимагає подальшого звернення до слідчого судді для перевірки правомірності таких дій. Водночас сам подальший судовий контроль не замінює необхідності встановити, чи існували на момент проникнення конкретні обставини, які обґрунтовували невідкладність. Верховний Суд у постанові колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 січня 2026 року у справі №759/4302/22, провадження №51-3490км25, з посиланням на висновки об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 07 жовтня 2024 року (справа №466/525/22, провадження №51-7310кмо23), звернув увагу, що у клопотанні про надання дозволу на обшук у порядку ч.3 ст.233 КПК, в матеріалах на його обґрунтування та ухвалі слідчого судді, постановленій ex post factum, має бути вказано, які саме обставини на момент проникнення свідчили, що зволікання може спричинити знищення чи втрату речових доказів, а відомості про загрозу їх знищення або втрати давали підстави сприймати її як реальну. Саме собою виявлення під час обшуку відомостей про обставини кримінального правопорушення не є достатнім для висновку про правомірність невідкладного проникнення ex post factum. У цьому кримінальному провадженні законність проведення невідкладного обшуку автомобіля обґрунтовується не лише самим фактом подальшого виявлення коштів, а сукупністю конкретних обставин, які існували на момент проведення слідчої дії: безпосереднім зв`язком обшуку з переданням неправомірної вигоди, необхідністю негайного встановлення місця перебування коштів після їх передачі, потребою зберегти безперервність фіксації предмета неправомірної вигоди, можливістю його подальшого переміщення або приховування, а також подальшим зверненням сторони обвинувачення до слідчого судді для здійснення судового контролю. Отже, на відміну від ситуацій, коли невідкладність обшуку фактично обґрунтовується лише результатом уже проведеної слідчої дії, у цьому випадку підстави для невідкладного проникнення до іншого володіння особи випливали з конкретної динаміки події та необхідності негайного збереження і фіксації предмета неправомірної вигоди після його передачі. Сторона захисту не навела обставин, які б свідчили, що під час обшуку автомобіля порушено права ОСОБА_5 у спосіб, який унеможливлював використання отриманих результатів як доказів. Вилучені кошти відповідали сумі, переданій ОСОБА_9 , виявлені безпосередньо після передачі та перебували у місці, пов`язаному з подією одержання неправомірної вигоди. Суд першої інстанції не надав результатам обшуку автомобіля ізольованого або вирішального значення поза іншими доказами. Протокол обшуку та вилучені 612 000 грн. оцінювалися у сукупності з матеріалами НСРД, даними про попереднє вручення коштів ОСОБА_9 , обставинами їх передачі ОСОБА_5 , показаннями свідків та іншими матеріалами кримінального провадження. Отже, доводи сторони захисту щодо недопустимості результатів невідкладного обшуку автомобіля Volkswagen Atlas, державний номерний знак НОМЕР_1 , є необґрунтованими. Проведення цієї слідчої дії було зумовлене необхідністю негайного виявлення, фіксації та збереження предмета неправомірної вигоди після його передачі, а наведені аргументи не свідчать про істотне порушення вимог КПК, яке б тягнуло недопустимість результатів обшуку автомобіля. Надаючи оцінку доводам сторони захисту щодо недопустимості похідних доказів, колегія суддів виходить із того, що такі доводи є похідними від уже перевірених тверджень про незаконність внесення відомостей до ЄРДР, проведення НСРД, огляду телефону ОСОБА_9 та невідкладного обшуку автомобіля. Сторона захисту вважала, що визнання недопустимими зазначених доказів мало б наслідком недопустимість і тих доказів, які, на думку захисту, були отримані на їх підставі або з їх використанням. Фактично йшлося про застосування правила, за яким доказ, отриманий унаслідок істотного порушення прав і свобод людини або завдяки інформації, здобутій у такий спосіб, не може використовуватися для обґрунтування обвинувального вироку. Колегія суддів погоджується з тим, що у разі встановлення істотного порушення вимог КПК під час отримання первинного доказу суд має перевірити вплив такого порушення на допустимість інших доказів, одержаних завдяки відповідній інформації. Однак застосування такого підходу передбачає встановлення конкретного первинного порушення, яке мало істотний характер і перебувало у причинному зв`язку з отриманням подальших доказів. У цьому кримінальному провадженні таких підстав не встановлено. Доводи сторони захисту щодо неналежного внесення відомостей до ЄРДР, незаконності НСРД, недопустимості огляду телефону ОСОБА_9 та результатів невідкладного обшуку автомобіля перевірені судом першої інстанції та під час апеляційного перегляду і не підтвердили істотного порушення вимог КПК, яке б зумовлювало недопустимість відповідних доказів. За відсутності встановленого первинного істотного порушення немає підстав автоматично визнавати недопустимими інші докази лише з мотивів їх процесуального або фактичного зв`язку з доказами, допустимість яких оспорювала сторона захисту. Сам по собі зв`язок доказів між собою не свідчить про їх похідну недопустимість, якщо первинні докази отримані з дотриманням вимог КПК або якщо сторона захисту не довела істотного порушення під час їх отримання. Колегія суддів також враховує, що суд першої інстанції оцінював докази не ізольовано, а у взаємозв`язку між собою. Висновок про винуватість ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК ґрунтується на сукупності доказів різного походження: показаннях свідків, документах щодо договору №112, матеріалах НСРД, даних про фактичне проходження оплати, протоколах процесуальних дій, переданні та вилученні 612 000 грн. Така сукупність не зводиться до одного доказу, недопустимість якого могла б автоматично зруйнувати всю доказову конструкцію. Отже, доводи сторони захисту щодо недопустимості похідних доказів є необґрунтованими. Оскільки суд не встановив первинного істотного порушення вимог КПК під час отримання доказів, на які посилалася сторона захисту, відсутні підстави для виключення з доказової сукупності інших матеріалів як похідних від недопустимих доказів. Узагальнюючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що доводи сторони захисту про недопустимість доказів за обвинуваченням ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК, не знайшли свого підтвердження. Суд перевірив доводи щодо внесення відомостей до ЄРДР, законності проведення НСРД, огляду мобільного телефону ОСОБА_9 та доданих до нього скріншотів, невідкладного обшуку автомобіля, а також твердження про недопустимість похідних доказів. За результатами такої перевірки не встановлено істотного порушення вимог КПК, яке б тягнуло недопустимість відповідних доказів. Колегія суддів враховує, що сторона захисту фактично пов`язувала недопустимість доказів не лише з конкретними процесуальними порушеннями, а й із незгодою з їх змістом, доказовим значенням та оцінкою, наданою судом першої інстанції. Однак така незгода сама по собі не є підставою для визнання доказів недопустимими. Питання переконливості, взаємної узгодженості та достатності доказів належать до їх оцінки, тоді як недопустимість доказу потребує встановлення істотного порушення порядку його отримання або істотного порушення прав і свобод людини. Суд першої інстанції обґрунтовано поклав в основу вироку докази, отримані у межах зареєстрованого кримінального провадження, за наявності відповідних процесуальних підстав і з дотриманням установленого КПК порядку. Матеріали НСРД, протоколи процесуальних дій, документи щодо договору №112, дані про рух коштів, показання свідків, результати обшуку автомобіля та вилучення 612 000 грн. оцінювалися не ізольовано, а у сукупності. Під час апеляційного перегляду не встановлено, що будь-який із ключових доказів, покладених судом першої інстанції в основу висновку про винуватість ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК, отримано внаслідок істотного порушення вимог КПК або з порушенням його прав у спосіб, який унеможливлював би використання такого доказу для обґрунтування вироку. Отже, підстав для виключення з доказової сукупності матеріалів, на які суд першої інстанції послався при встановленні винуватості ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК, немає. Доводи апеляційної скарги сторони захисту щодо недопустимості доказів у цій частині є необґрунтованими і не спростовують законності та обґрунтованості вироку. Сторона захисту стверджувала, що суд першої інстанції під час ухвалення вироку вийшов за межі висунутого ОСОБА_5 обвинувачення. Зокрема, захист вважав, що суд фактично додав до обсягу обвинувачення твердження про забезпечення через КП «Тернопількомунінвест» надання пропозиції щодо включення об`єкта капітального ремонту вул. Данила Галицького у м. Збараж до Переліку об`єктів, які потребують фінансування за рахунок коштів субвенції, а також про виділення коштів на погашення заборгованості перед ТОВ «АВАКС ПРОФ». На переконання сторони захисту, такі обставини не входили до обвинувачення, від якого ОСОБА_5 захищався під час судового розгляду, тому їх використання у вироку свідчило про фактичне збільшення обсягу обвинувачення. У зв`язку з цим захист посилався на порушення ч.1 та ч.3 ст.337 КПК, за якими судовий розгляд здійснюється лише в межах висунутого обвинувачення, а вихід за такі межі допускається лише в частині зміни правової кваліфікації за умови покращення становища особи. Сторона захисту також зазначала, що наведені у вироку додаткові формулювання істотно змінили фактичну основу обвинувачення та погіршили становище ОСОБА_5 , оскільки суд фактично поклав на нього відповідальність за дії, які прямо не інкримінувалися стороною обвинувачення. Отже, довід сторони захисту зводився не до твердження про зміну правової кваліфікації, а до твердження про недопустиме розширення фактичного обсягу обвинувачення у вироку. Відповідно до ч.1 ст.337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею. За змістом ч.3 ст.337 КПК з метою ухвалення справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод суд має право вийти за межі висунутого обвинувачення лише в частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, коли це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження. Наведене узгоджується з правовою позицією Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 29 травня 2023 року у справі №159/1298/21, відповідно до якої «межі висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта» у розумінні ч.1 ст.337 КПК визначаються не лише формулюванням обвинувачення, а й викладеним в обвинувальному акті змістом фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, та визначеною в обвинувальному акті правовою кваліфікацією з посиланням на відповідні положення закону про кримінальну відповідальність. Ці положення означають, що суд не може визнати особу винуватою у вчиненні іншого кримінально караного діяння, поставити їй у вину новий епізод, змінити фактичну основу обвинувачення на гірше або використати у вироку такі обставини, від яких особа фактично не мала можливості захищатися. Разом із тим межі обвинувачення не позбавляють суд права оцінювати докази, деталізувати фактичний механізм інкримінованих подій, перевіряти доводи сторін та мотивувати, чому ті чи інші обставини підтверджують або не підтверджують уже пред`явлене обвинувачення. Тому не кожна деталізація встановлених обставин у вироку є виходом за межі обвинувачення. Вирішальним є те, чи залишилася така деталізація в межах фактичної моделі обвинувачення, викладеної в обвинувальному акті, чи не змінила його суті, чи не поставила особі у вину інше кримінально каране діяння та чи не позбавила її реальної можливості захищатися від відповідних фактичних тверджень. Отже, межі висунутого обвинувачення не виключають можливості суду першої інстанції конкретизувати у вироку фактичний механізм інкримінованих подій, коли така конкретизація ґрунтується на досліджених доказах, пов`язана з пред`явленим обвинуваченням, не змінює його суті та не позбавляє особу права на захист. З урахуванням наведеного колегія суддів не погоджується з доводами сторони захисту про те, що суд першої інстанції вийшов за межі висунутого ОСОБА_5 обвинувачення. Суд враховує, що використані у вироку формулювання щодо КП «Тернопількомунінвест», директора цього підприємства, Переліку, актів виконаних робіт, бюджетного фінансування та подальшого проходження оплати не змінили фактичної моделі обвинувачення, викладеної в обвинувальному акті. Як в обвинувальному акті, так і у вироку йдеться про одержання ОСОБА_5 612 000 грн. неправомірної вигоди від ОСОБА_9 у зв`язку з вирішенням питання оплати за договором №112, укладеним між КП «Тернопількомунінвест» і ТОВ «АВАКС ПРОФ», а також у зв`язку з використанням службового становища голови Тернопільської обласної ради. Істотні елементи фактичної основи обвинувачення залишилися незмінними: особа обвинуваченого, правова кваліфікація за ч.4 ст.368 КК, предмет неправомірної вигоди, її розмір, джерело передачі коштів, договір №112, питання оплати виконаних робіт, службово-господарський контекст та обставини передання 612 000 грн. 26 червня 2023 року. Наведені у вироку обставини щодо КП «Тернопількомунінвест», директора цього підприємства, Переліку, актів виконаних робіт, бюджетного фінансування та подальшого проходження оплати не створюють нового обвинувачення. Вони деталізують службово-господарський механізм, через який, за версією обвинувачення, реалізовувалася домовленість щодо оплати за договором №112, та пояснюють, чому суд першої інстанції визнав доведеною наявність зв`язку між переданням 612 000 грн. і службовими можливостями ОСОБА_5 . Колегія суддів також бере до уваги, що сторона захисту під час судового розгляду фактично заперечувала саме ці обставини. Захист посилався на відсутність у ОСОБА_5 повноважень щодо формування Переліку, розподілу бюджетних коштів, впливу на Тернопільську ОВА та Казначейство, а також на неможливість самостійного вирішення питання оплати. Це свідчить, що відповідний службово-господарський механізм був предметом судового дослідження, а ОСОБА_5 і його захисники мали можливість висловити позицію щодо нього та спростовувати твердження сторони обвинувачення. Не свідчить про вихід за межі обвинувачення і те, що суд першої інстанції, оцінюючи докази, деталізував роль КП «Тернопількомунінвест», його директора, Тернопільської ОВА, відповідного Переліку, актів виконаних робіт і подальшого проходження оплати. Така деталізація була необхідною для перевірки доводів сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 службових можливостей і не означала пред`явлення йому нового обвинувачення. Суд також враховує, що зазначені у вироку обставини не погіршили становище ОСОБА_5 у розумінні ст.337 КПК. Вони не призвели до застосування суворішої правової кваліфікації, не змінили обсяг інкримінованої неправомірної вигоди та не поставили йому у вину інший кримінально караний епізод. Їх значення полягало у мотивуванні висновку про доведеність уже пред`явленого обвинувачення. Отже, суд першої інстанції не вийшов за межі висунутого ОСОБА_5 обвинувачення. Вирок містить не нові істотні фактичні твердження, які змінили обсяг обвинувачення, а конкретизацію та оцінку обставин, безпосередньо пов`язаних із пред`явленим обвинуваченням за ч.4 ст.368 КК. З урахуванням наведеного колегія суддів вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про порушення судом першої інстанції меж висунутого обвинувачення. Суд першої інстанції не змінив правову кваліфікацію дій ОСОБА_5 на більш сувору, не визнав його винуватим в іншому кримінальному правопорушенні, не додав нового епізоду та не змінив фактичну основу обвинувачення у спосіб, який погіршував би становище обвинуваченого. Формулювання вироку щодо ролі КП «Тернопількомунінвест», директора цього підприємства, Тернопільської ОВА, Переліку, актів виконаних робіт і подальшого проходження оплати конкретизують фактичний механізм подій, пов`язаних із пред`явленим обвинуваченням, та відображають оцінку доказів, досліджених під час судового розгляду. Колегія суддів також враховує, що ці обставини були предметом змагального обговорення. Сторона захисту мала можливість заперечувати наявність у ОСОБА_5 відповідних службових можливостей, спростовувати роль комунального підприємства, значення Переліку, механізм проходження оплати та зв`язок цих обставин із переданням 612 000 грн. Отже, наведена у вироку конкретизація не позбавила обвинуваченого можливості реалізувати право на захист. Тому використання судом першої інстанції таких формулювань не свідчить про недопустиме розширення фактичного обсягу обвинувачення і не погіршило становище ОСОБА_5 у розумінні ст.337 КПК. Відповідні обставини були пов`язані з перевіркою доведеності вже пред`явленого обвинувачення та не змінили його фактичної чи правової суті. Отже, доводи апеляційної скарги про вихід суду першої інстанції за межі обвинувачення не дають підстав для скасування чи зміни вироку. Порушення вимог ст.337 КПК у цій частині колегія суддів не встановила. Оскільки доводи сторони захисту щодо доведеності винуватості ОСОБА_5 стосуються не лише обвинувачення за ч.4 ст.368 КК, а й висновків суду першої інстанції за ч.1 ст.263 КК, колегія суддів окремо перевіряє обсяг і зміст того обвинувачення, яке суд першої інстанції визнав доведеним у цій частині. Суд першої інстанції визнав ОСОБА_5 винуватим за ч.1 ст.263 КК не в повному обсязі пред`явленого обвинувачення, а лише в частині зберігання окремих бойових припасів без передбаченого законом дозволу. За змістом вироку доведеним визнано те, що ОСОБА_5 до 26 червня 2023 року без передбаченого законом дозволу зберігав за місцем роботи у своєму службовому кабінеті за адресою: м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року, 1 гвинтівочний патрон калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювальний артилерійський постріл унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометний постріл HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Саме цей обсяг фактичних обставин суд першої інстанції визнав таким, що утворює склад кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК, тобто зберігання бойових припасів без передбаченого законом дозволу. Водночас суд першої інстанції не визнав доведеним обвинувачення у частині придбання ОСОБА_5 бойових припасів. Суд виходив із того, що сторона обвинувачення не довела, у кого саме, коли та за яких обставин ОСОБА_5 придбав відповідні предмети. Також суд першої інстанції визнав недоведеним зберігання 60 патронів калібру 5,45х39 мм за місцем проживання ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому суд врахував, що за вказаним місцем проживання такі патрони міг зберігати не лише ОСОБА_5 , а й інші особи. Крім того, суд першої інстанції не визнав доведеним незаконне зберігання 1 гвинтівочного патрона калібру 7,62 мм у службовому кабінеті, оскільки встановив наявність у ОСОБА_5 чинного дозволу на носіння та зберігання мисливського нарізного карабіна «Форт - 201» калібру 7,62 мм. Отже, предметом апеляційної перевірки в цій частині є не все первісно пред`явлене обвинувачення за ч.1 ст.263 КК, а лише той його обсяг, який суд першої інстанції визнав доведеним: зберігання у службовому кабінеті ОСОБА_5 бойових припасів, щодо яких суд не встановив наявності передбаченого законом дозволу. Перевіряючи доведеність зберігання бойових припасів за місцем роботи ОСОБА_5 , колегія суддів насамперед оцінює зв`язок приміщення, у якому вони були виявлені, з обвинуваченим. Суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що обшук 26 червня 2023 року проведено саме у службовому кабінеті голови Тернопільської обласної ради ОСОБА_5 за адресою: м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, із приймальнею, кімнатою відпочинку та іншими пов`язаними приміщеннями. Тобто йдеться не про спільне чи невизначене службове приміщення, а про робочий простір, призначений для здійснення повноважень саме головою обласної ради. Виявлені бойові припаси знаходилися не в загальнодоступному коридорі, не в приміщенні стороннього структурного підрозділу і не в місці, зв`язок якого з ОСОБА_5 був випадковим. За вироком вони виявлені у кімнаті відпочинку, розташованій позаду службового кабінету голови обласної ради, вхід до якої здійснювався через цей кабінет. Така локалізація предметів підтверджує їх перебування у межах приміщення, фактично пов`язаного з робочим місцем ОСОБА_5 . Суд враховує, що сам статус службового кабінету передбачає постійний та пріоритетний зв`язок такого приміщення з посадовою особою, для виконання повноважень якої воно надане. Саме ОСОБА_5 як голова Тернопільської обласної ради користувався цим кабінетом, проводив у ньому робочі зустрічі, здійснював службову комунікацію та мав фактичну можливість контролювати речі, які зберігалися у пов`язаних із ним приміщеннях. Доводи сторони захисту про те, що до службового кабінету або суміжних приміщень могли мати доступ інші особи, не спростовують зазначеного висновку. Теоретична можливість доступу працівників апарату, відвідувачів або інших осіб до приймальні чи робочого кабінету не означає, що предмети, виявлені у кімнаті відпочинку службового кабінету голови обласної ради, не перебували у сфері фактичного володіння та контролю ОСОБА_5 . Колегія суддів також бере до уваги, що суд першої інстанції обережно підійшов до оцінки місця зберігання бойових припасів і не визнав доведеним зберігання тих предметів, щодо яких існували обґрунтовані сумніви у зв`язку з можливим доступом інших осіб. Зокрема, суд визнав недоведеним зберігання патронів за місцем проживання ОСОБА_5 , оскільки там могли проживати та мати доступ до відповідних приміщень члени його родини. Натомість щодо службового кабінету суд дійшов іншого висновку, оскільки його зв`язок із ОСОБА_5 був безпосереднім і службово визначеним. Не змінюють цього висновку й зауваження сторони захисту до окремих деталей опису службового приміщення або місця виявлення предметів у протоколі обшуку. Такі доводи підлягають оцінці з точки зору повноти та точності фіксації слідчої дії, однак самі по собі не спростовують того, що обшук проводився у службовому кабінеті ОСОБА_5 та пов`язаних із ним приміщеннях, а бойові припаси були виявлені саме в межах цього службового простору. Суд першої інстанції також не ототожнив сам факт виявлення предметів у службовому кабінеті з автоматичним доведенням винуватості. Ця обставина оцінювалася у сукупності з характером приміщення, місцем розташування виявлених предметів, їх видом, висновками експерта та відсутністю передбаченого законом дозволу на зберігання відповідних бойових припасів. Отже, зв`язок службового кабінету за адресою: м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, із ОСОБА_5 є доведеним. Виявлення бойових припасів у кімнаті відпочинку, що входила до службового простору голови Тернопільської обласної ради, обґрунтовано враховане судом першої інстанції як обставина, яка підтверджує їх зберігання саме ОСОБА_5 . Зв`язок службового кабінету з ОСОБА_5 сам по собі не є достатнім для висновку про доведеність обвинувачення за ч.1 ст.263 КК, оскільки предметом цього кримінального правопорушення можуть бути лише вогнепальна зброя, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої. Тому суд першої інстанції обґрунтовано перевірив, чи належать вилучені у службовому кабінеті предмети до предмета кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК. За змістом вироку належність вилучених у службовому кабінеті ОСОБА_5 предметів до бойових припасів підтверджено висновками судових експертиз. Так, у висновку судової експертизи зброї №СЕ-19/103-23/10198-БЛ від 26 вересня 2023 року експерт зазначив, що 20 патронів, виявлених та вилучених 26 червня 2023 року під час обшуку за місцем роботи ОСОБА_5 за адресою: м. Тернопіль, вул. Грушевського, 8, належать до боєприпасів і є проміжними патронами калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року, виготовленими промисловим способом і придатними для стрільби. У цьому ж висновку експерт встановив, що 1 патрон, виявлений та вилучений під час того самого обшуку, належить до боєприпасів і є патроном калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею. Крім того, у висновку комплексної судової вибухово-технічної експертизи №КСЕ-19/103-23/10197 від 05 жовтня 2023 року експерт зазначив, що надані на дослідження металеві об`єкти є 30х165-мм осколково-фугасно-запалювальним артилерійським пострілом унітарного спорядження 3УОФ8 та 40х53-мм гранатометним пострілом HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Зазначені об`єкти віднесено до категорії боєприпасів, а вибухові речовини, якими вони споряджені, визнано придатними до вибуху або вибухового перетворення у формі горіння. Колегія суддів враховує, що належність вилучених предметів до бойових припасів є питанням, яке потребує спеціальних знань. Саме тому суд першої інстанції обґрунтовано поклався у цій частині на висновки судових експертиз, а не лише на зовнішній вигляд предметів, їх найменування у протоколах слідчих дій або суб`єктивне сприйняття учасників кримінального провадження. Сторона захисту не навела переконливих даних, які б спростовували висновки експертів про те, що відповідні патрони, артилерійський постріл і гранатометний постріл належать до бойових припасів. Доводи про можливе сувенірне, пам`ятне або інше побутове сприйняття таких предметів не змінюють їх об`єктивних властивостей, якщо за результатами експертного дослідження вони віднесені до бойових припасів. Суд також враховує, що суд першої інстанції не визнав предметом незаконного зберігання всі вилучені предмети без розмежування. Навпаки, він окремо оцінив кожну групу предметів і не включив до доведеного обсягу обвинувачення ті предмети, щодо яких встановив наявність дозволу або обґрунтований сумнів у їх зберіганні саме ОСОБА_5 . Такий підхід свідчить про індивідуальну оцінку доказів, а не про автоматичне ототожнення будь-якого вилученого предмета з предметом злочину. Отже, належність відповідних патронів, артилерійського пострілу і гранатометного пострілу до бойових припасів у розумінні ч.1 ст.263 КК підтверджено належними доказами. Водночас встановлення цієї обставини саме по собі не вирішує питання про наявність або відсутність у ОСОБА_5 передбаченого законом дозволу на їх зберігання, що підлягає окремій оцінці. Встановлення того, що вилучені предмети належать до бойових припасів і придатні для використання за призначенням, саме по собі також не є достатнім для кваліфікації дій за ч.1 ст.263 КК, оскільки обов`язковою ознакою цього кримінального правопорушення є поводження з відповідними предметами без передбаченого законом дозволу. Суд першої інстанції перевірив це питання і дійшов висновку, що ОСОБА_5 не мав передбаченого законом дозволу на зберігання тих бойових припасів, які суд визнав предметом доведеного обвинувачення: 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року, 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Колегія суддів враховує, що відповідно до п.12.23 глави 12 розділу II Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної, холодної і охолощеної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та патронів до них, а також боєприпасів до зброї, основних частин зброї та вибухових матеріалів, затвердженої наказом МВС України від 21 серпня 1998 року №622, придбання, зберігання і перевезення боєприпасів до зброї дозволяється без отримання додаткового дозволу органів поліції лише за умови наявності у власника чинного дозволу на зберігання, носіння мисливської вогнепальної зброї, до якої придбаваються такі боєприпаси. З наведеного випливає, що дозвіл на носіння та зберігання мисливської зброї не є загальним дозволом на зберігання будь-яких бойових припасів. Правомірне зберігання боєприпасів без окремого дозволу пов`язується із наявністю у особи чинного дозволу саме на ту зброю, до якої відповідні боєприпаси призначені. Тому дозвіл на одну одиницю мисливської зброї не легалізує зберігання боєприпасів іншого виду, калібру або призначення. Наявний у ОСОБА_5 дозвіл на носіння та зберігання мисливського нарізного карабіна «Форт-201» калібру 7,62 мм міг підтверджувати правомірність поводження з цією зброєю та боєприпасами, призначеними саме до неї. Саме з цієї причини суд першої інстанції не визнав доведеним незаконне зберігання 1 гвинтівочного патрона калібру 7,62 мм у службовому кабінеті. Разом із тим колегія суддів звертає увагу, що у вироку суду першої інстанції та досліджених матеріалах не наведено достатнього обґрунтування того, чому підхід, застосований судом першої інстанції до 1 гвинтівочного патрона калібру 7,62 мм, не може бути застосований до 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. За наявності у ОСОБА_5 дозволу на мисливський нарізний карабін «Форт-201» калібру 7,62 мм для висновку про незаконність зберігання цих патронів необхідно було встановити не лише їх належність до бойових припасів та придатність для стрільби, а й те, що вони не були призначені до дозволеної обвинуваченому зброї або з інших підстав не охоплювалися наявним у нього дозволом. Висновок експерта щодо 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року підтверджує їх промислове виготовлення, належність до боєприпасів та придатність для стрільби. Однак сам по собі такий висновок не усуває питання про наявність або відсутність у ОСОБА_5 передбаченого законом дозволу на їх зберігання з урахуванням наявного у нього дозволу на мисливський нарізний карабін «Форт-201» калібру 7,62 мм. Матеріали кримінального провадження не містять належного підтвердження того, що дозволений ОСОБА_5 карабін «Форт-201» калібру 7,62 мм був несумісним із патронами калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року або що наявний у нього дозвіл не поширювався на зберігання саме таких боєприпасів. За таких обставин висновок про незаконність зберігання цих 20 патронів не відповідає стандарту доведення поза розумним сумнівом. Отже, у цій частині доводи сторони захисту є обґрунтованими. Наявність у ОСОБА_5 дозволу на мисливський нарізний карабін «Форт-201» калібру 7,62 мм створює розумний сумнів щодо того, чи охоплювалося цим дозволом зберігання 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. Оскільки сторона обвинувачення цей сумнів не усунула, він підлягає тлумаченню на користь обвинуваченого. Водночас наведений висновок не стосується інших бойових припасів, незаконне зберігання яких суд першої інстанції визнав доведеним. Дозвіл на носіння та зберігання мисливського нарізного карабіна «Форт-201» калібру 7,62 мм не надавав ОСОБА_5 права зберігати 1 гвинтівочний патрон калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювальний артилерійський постріл унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометний постріл HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Такі предмети очевидно не є боєприпасами, правомірне зберігання яких випливає з дозволу на мисливський нарізний карабін «Форт-201» калібру 7,62 мм. Доводи сторони захисту не містять даних про існування у ОСОБА_5 спеціального дозволу, який би надавав йому право зберігати саме 1 гвинтівочний патрон калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювальний артилерійський постріл унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометний постріл HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Посилання на загальний статус обвинуваченого, його службову діяльність, волонтерські контакти, спілкування з військовослужбовцями або можливе отримання окремих предметів як сувенірів не замінює передбаченого законом дозволу. Суд також враховує, що обов`язок доведення винуватості покладається на сторону обвинувачення. Щодо 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою відсутність передбаченого законом дозволу підтверджується характером цих предметів, їх видом, калібром і призначенням, а також відсутністю у матеріалах провадження будь-яких даних про наявність у ОСОБА_5 правової підстави для їх зберігання. Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність у ОСОБА_5 передбаченого законом дозволу на зберігання 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Водночас висновок суду першої інстанції про незаконне зберігання ОСОБА_5 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року не може бути визнаний доведеним поза розумним сумнівом. Тому з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч.1 ст.263 КК, підлягає виключенню посилання на незаконне зберігання цих патронів. Доводи сторони захисту про те, що вилучені у службовому кабінеті предмети могли бути сувенірами, подарунками військовослужбовців або сприймалися ОСОБА_5 як вихолощені та безпечні, не спростовують висновку суду першої інстанції про незаконне зберігання бойових припасів. Колегія суддів враховує, що така версія стосується насамперед можливого походження відповідних предметів, мотивів їх передачі ОСОБА_5 та його пояснення причин їх перебування у службовому кабінеті. Однак для кваліфікації за ч.1 ст.263 КК визначальними є не побутова назва предмета, не мотив його отримання і не те, чи сприймався він особою як пам`ятна річ, а його об`єктивні властивості як бойового припасу, фактичне зберігання та відсутність передбаченого законом дозволу. Суд першої інстанції врахував пояснення ОСОБА_5 про те, що частина виявлених предметів, за його версією, була подарована йому військовослужбовцями різних підрозділів як подяка за волонтерську діяльність, а зі слів самих військовослужбовців та на його переконання була вихолощеною або безпечною. Водночас суд обґрунтовано оцінив цю версію критично. Зокрема, суд першої інстанції виходив із того, що вилучені предмети візуально не містили очевидних ознак видалення бойової речовини і не мали маркування про їх холостий, розряджений або інший безпечний стан. Крім того, ОСОБА_5 , з урахуванням його власних показань, показань його брата та свідка ОСОБА_17 , проходив базову вогневу підготовку, а тому мав усвідомлювати одне з основних правил безпечного поводження зі зброєю та боєприпасами: ставитися до зброї як до зарядженої, а до боєприпасів - як до бойових. Посилання сторони захисту на те, що під час обшуку спеціалісти-вибухотехніки одразу визначили окремий предмет як пустотілий макет, а щодо інших предметів зазначили про необхідність експертного дослідження, не спростовує висновків суду першої інстанції. Навпаки, така обставина підтверджує, що без спеціальних знань неможливо було достовірно визначити безпечність відповідних предметів, а тому особа, яка зберігала їх у службовому кабінеті, не могла обґрунтовано виходити лише з власного припущення або слів інших осіб про їх вихолощений стан. Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_5 міг сприймати вилучені предмети як охолощені або безпечні, не змінює оцінки їх правової природи. Вирішальним є не суб`єктивне уявлення особи про безпечність предмета і не його побутове сприйняття як сувеніра, а об`єктивні властивості відповідного предмета, встановлені за результатами експертного дослідження. Якщо предмет у встановленому порядку приведений у стан, що виключає його використання як бойового припасу, вогнепальної зброї, вибухового пристрою чи вибухової речовини, така обставина може мати значення для відсутності предмета кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК. Водночас саме припущення про охолощений або безпечний стан предмета, не підтверджене належними даними, не змінює його правової оцінки, якщо експертним дослідженням встановлено протилежне. У цьому кримінальному провадженні предмети, які суд першої інстанції визнав предметом доведеного обвинувачення, за результатами судових експертиз віднесено до бойових припасів. При цьому вони не були належним чином деактивовані, оформлені як музейні, навчальні чи демонстраційні зразки, передані на зберігання уповноваженим органам або іншим законним способом виведені з режиму бойових припасів. Навіть якщо припустити, що окремі предмети були передані ОСОБА_5 військовослужбовцями як пам`ятні речі або подарунки, така передача не створювала у нього права зберігати бойові припаси без передбаченого законом дозволу. Походження предметів як подарунків або їх ймовірне суб`єктивне сприйняття як сувенірів не змінює їх об`єктивних властивостей і не усуває вимог закону щодо порядку поводження з боєприпасами. Колегія суддів також враховує, що показання свідків ОСОБА_18 , ОСОБА_17 та ОСОБА_19 про те, що військові могли приносити такі предмети ОСОБА_5 як подарунки і він міг зберігати їх у своєму кабінеті, не спростовують обвинувачення. Такі показання можуть пояснювати можливе походження предметів, однак не спростовують факту їх перебування у службовому кабінеті ОСОБА_5 , його обізнаності про їх наявність і відсутності передбаченого законом дозволу на зберігання бойових припасів. Суд першої інстанції не обмежився формальним посиланням на факт вилучення предметів. Він перевірив місце їх зберігання, зв`язок цього місця з ОСОБА_5 , належність вилучених предметів до бойових припасів, їх придатність для використання за призначенням, наявність або відсутність дозволу, пояснення обвинуваченого та показання свідків щодо можливого походження цих предметів. Саме сукупність цих обставин стала підставою для висновку про доведеність незаконного зберігання бойових припасів, за винятком 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року, щодо яких наявний розумний сумнів у частині відсутності передбаченого законом дозволу. Отже, версія про те, що вилучені предмети могли бути сувенірами, подарунками військовослужбовців або сприймалися ОСОБА_5 як вихолощені чи безпечні, не створює розумного сумніву щодо висновків суду першої інстанції в частині незаконного зберігання 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Така версія не спростовує належності цих предметів до бойових припасів, факту їх зберігання у службовому кабінеті ОСОБА_5 та відсутності у нього передбаченого законом дозволу на таке зберігання. Доводи сторони захисту щодо обвинувачення за ч.1 ст.263 КК стосуються не лише доведеності фактичного зберігання бойових припасів, а й допустимості доказів, на підставі яких суд першої інстанції дійшов відповідного висновку. Сторона захисту стверджувала, що в період з 26 червня 2023 року до 16 жовтня 2023 року досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК, фактично здійснювалося без внесення відповідних відомостей до ЄРДР. На цій підставі захист вважав недопустимими докази, пов`язані з виявленням, вилученням, дослідженням та подальшою оцінкою бойових припасів. Колегія суддів не погоджується з тим, що наведені обставини самі по собі тягнуть недопустимість доказів у цій частині. Суд враховує, що виявлення відповідних предметів відбулося під час обшуку службового кабінету ОСОБА_5 , проведеного у межах уже зареєстрованого кримінального провадження щодо обставин, пов`язаних з одержанням неправомірної вигоди. Тобто первинне виявлення предметів не було наслідком самостійного прихованого розслідування за ч.1 ст.263 КК поза ЄРДР, а відбулося під час процесуальної дії, яка проводилася у зареєстрованому кримінальному провадженні. Сам факт того, що під час законної слідчої дії виявлено предмети, які можуть свідчити про інше кримінальне правопорушення, не означає, що такі предмети або відомості про них автоматично стають недопустимими доказами. У такій ситуації орган досудового розслідування має право зафіксувати виявлені предмети, забезпечити їх збереження, а після отримання даних, достатніх для висновку про наявність ознак іншого кримінального правопорушення, внести відповідні відомості до ЄРДР. Колегія суддів також бере до уваги, що належність вилучених предметів до бойових припасів та їх придатність для використання за призначенням не могли бути достовірно встановлені лише за їх зовнішнім виглядом. Для цього необхідні спеціальні знання, тому призначення та проведення відповідних експертних досліджень було спрямоване на перевірку об`єктивних властивостей уже вилучених предметів. Подальше внесення відомостей до ЄРДР після отримання експертних висновків не свідчить про штучне створення доказів або розслідування нового кримінального правопорушення поза процесуальною формою. Вирішальним для оцінки допустимості доказів є не лише календарне співвідношення між датою вилучення предметів, датою отримання експертних висновків і датою внесення відомостей до ЄРДР, а те, чи було первинне виявлення та вилучення предметів результатом законної процесуальної дії, чи були вони належно зафіксовані, чи забезпечено можливість перевірки їх походження, цілісності та зв`язку з місцем виявлення. Доводи сторони захисту щодо недоліків протоколу обшуку службового кабінету також не дають підстав для визнання відповідних доказів недопустимими. Окремі зауваження до повноти опису місця виявлення предметів, способу їх фіксації або деталізації послідовності дій під час обшуку можуть враховуватися судом під час оцінки доказового значення протоколу, однак не свідчать про таке істотне порушення вимог КПК, яке унеможливлювало б використання результатів цієї слідчої дії. Суд першої інстанції перевірив не лише сам протокол обшуку, а й інші докази, пов`язані з вилученими предметами: місце їх виявлення, зв`язок службового кабінету з ОСОБА_5 , висновки судових експертиз, пояснення обвинуваченого, показання свідків і відсутність передбаченого законом дозволу. Тому висновок про доведеність незаконного зберігання бойових припасів не ґрунтується виключно на формальному посиланні на протокол обшуку. Колегія суддів також не встановила підстав для застосування підходу щодо похідної недопустимості доказів. Оскільки первинне виявлення та вилучення предметів відбулося під час процесуальної дії у зареєстрованому кримінальному провадженні, а сторона захисту не довела істотного порушення прав ОСОБА_5 під час отримання відповідних доказів, немає підстав визнавати недопустимими висновки експертиз або інші матеріали лише через їх зв`язок із вилученими під час обшуку предметами. Отже, доводи сторони захисту щодо ЄРДР та допустимості доказів за обвинуваченням за ч.1 ст.263 КК є необґрунтованими. Матеріали, на які суд першої інстанції послався у цій частині, не отримані внаслідок істотного порушення вимог КПК або прав ОСОБА_5 , а тому підстав для їх виключення з доказової сукупності немає. З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК. Водночас цей висновок підлягає уточненню в частині обсягу обвинувачення, визнаного доведеним. Суд першої інстанції обґрунтовано розмежував пред`явлене обвинувачення та визнав доведеним не весь його первісний обсяг, а лише незаконне зберігання у службовому кабінеті ОСОБА_5 тих бойових припасів, щодо яких сукупність досліджених доказів підтвердила їх належність до предмета кримінального правопорушення, зв`язок із місцем роботи обвинуваченого та відсутність передбаченого законом дозволу. Разом із тим суд першої інстанції, не визнавши доведеним незаконне зберігання 1 гвинтівочного патрона калібру 7,62 мм у зв`язку з наявністю у ОСОБА_5 чинного дозволу на носіння та зберігання мисливського нарізного карабіна «Форт-201» калібру 7,62 мм, не надав належного обґрунтування тому, чому аналогічний підхід не застосовано до 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. Колегія суддів враховує, що належність 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року до бойових припасів та їх придатність для стрільби підтверджено висновком експерта. Однак встановлення цих обставин саме по собі не усуває необхідності доведення іншої обов`язкової ознаки складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК, а саме відсутності у ОСОБА_5 передбаченого законом дозволу на їх зберігання. Матеріали кримінального провадження не містять належного підтвердження того, що вилучені 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року не були призначені до дозволеної ОСОБА_5 зброї або з інших підстав не охоплювалися наявним у нього дозволом на мисливський нарізний карабін «Форт-201» калібру 7,62 мм. За таких обставин наявний у цій частині розумний сумнів підлягає тлумаченню на користь обвинуваченого. Водночас наведене не спростовує доведеності незаконного зберігання інших бойових припасів, які суд першої інстанції обґрунтовано визнав предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК. Дозвіл на мисливський нарізний карабін «Форт-201» калібру 7,62 мм не має зв`язку з правомірністю зберігання 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Колегія суддів враховує, що висновок суду першої інстанції щодо цих бойових припасів ґрунтується не лише на факті їх вилучення. Суд перевірив місце їх виявлення, зв`язок службового кабінету та суміжних приміщень із ОСОБА_5 , характер вилучених предметів за результатами судових експертиз, наявність або відсутність дозволу на їх зберігання, пояснення обвинуваченого, показання свідків та доводи сторони захисту про можливе сувенірне, подарункове або охолощене походження цих предметів. Доказами у цій частині підтверджено, що відповідні бойові припаси були виявлені у службовому просторі голови Тернопільської обласної ради, пов`язаному саме з ОСОБА_5 , а не в місці, зв`язок якого з ним був випадковим або невизначеним. Доводи про можливий доступ інших осіб до службових приміщень не спростовують установленого судом першої інстанції фактичного зв`язку цього місця з обвинуваченим і його можливості контролювати речі, які там перебували. Належність 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою до бойових припасів, а також їх придатність для використання за призначенням підтверджено висновками експертів. Наявність у ОСОБА_5 дозволу на мисливський нарізний карабін «Форт-201» калібру 7,62 мм не надавала йому права зберігати ці бойові припаси, оскільки вони є предметами іншого виду, калібру та призначення. Версія сторони захисту про те, що вилучені предмети могли бути сувенірами, подарунками військовослужбовців або сприймалися ОСОБА_5 як охолощені чи безпечні, не створює розумного сумніву щодо доведеності обвинувачення в цій частині. Походження предметів як подарунків або їх суб`єктивне сприйняття як пам`ятних речей не змінює їх об`єктивних властивостей як бойових припасів і не замінює передбаченого законом дозволу на їх зберігання. Колегія суддів також не встановила підстав для визнання недопустимими доказів, на які суд першої інстанції послався, визнаючи доведеним обвинувачення за ч.1 ст.263 КК. Доводи сторони захисту щодо ЄРДР, протоколу обшуку службового кабінету, висновків експертиз і похідних доказів не підтверджують істотного порушення вимог КПК або прав ОСОБА_5 , яке б унеможливлювало використання відповідних матеріалів для обґрунтування вироку. Суд першої інстанції також належним чином урахував сумніви, які виникали щодо окремих частин пред`явленого обвинувачення, і не визнав доведеними ті обставини, які не були підтверджені поза розумним сумнівом. Зокрема, суд не визнав доведеним придбання бойових припасів, зберігання патронів за місцем проживання ОСОБА_5 та незаконне зберігання 1 гвинтівочного патрона калібру 7,62 мм у службовому кабінеті. Разом із тим з огляду на наявність у ОСОБА_5 дозволу на мисливський нарізний карабін «Форт-201» калібру 7,62 мм та відсутність належного підтвердження того, що 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року не охоплювалися таким дозволом, висновок суду першої інстанції про незаконність зберігання цих патронів не може бути визнаний доведеним поза розумним сумнівом. Отже, висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_5 за ч.1 ст.263 КК є обґрунтованим лише в частині незаконного зберігання 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Доводи апеляційної скарги сторони захисту не спростовують встановлених вироком обставин у цій частині, не створюють розумного сумніву щодо незаконного зберігання ОСОБА_5 зазначених бойових припасів у службовому кабінеті та не дають підстав для скасування вироку в частині кваліфікації його дій за ч.1 ст.263 КК. Водночас вони дають підстави для зміни вироку шляхом виключення з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч.1 ст.263 КК, посилання на незаконне зберігання 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. Сторона захисту посилалася на неповноту судового розгляду та вважала, що суд першої інстанції не дослідив або дослідив не в повному обсязі обставини, які мали істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження. Зокрема, захисник зазначав, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доводам щодо відсутності у ОСОБА_5 службових повноважень для вирішення питання оплати за договором №112, волонтерського характеру переданих коштів, можливого провокативного характеру дій ОСОБА_9 та правоохоронних органів, недопустимості окремих доказів, а також доводам щодо обвинувачення за ч.1 ст.263 КК. Окремо сторона захисту пов`язувала неповноту судового розгляду з відмовою суду першої інстанції у призначенні судової експертизи звукозапису щодо окремих матеріалів НСРД. На думку захисту, без такої експертизи залишилися неперевіреними доводи про автентичність відповідних аудіозаписів, їх відповідність протоколам НСРД та можливу наявність ознак монтажу або технічної модифікації файлів. Перевіряючи ці доводи, колегія суддів виходить із того, що неповнота судового розгляду має місце тоді, коли суд не дослідив обставини, з`ясування яких могло мати істотне значення для правильного вирішення кримінального провадження, або коли дослідження таких обставин проведено у спосіб, який не дозволяє зробити обґрунтований висновок щодо них. Водночас неповнота судового розгляду не може ототожнюватися лише з тим, що сторона захисту не погоджується з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції. Якщо відповідні обставини були предметом судового дослідження, а суд навів мотиви, з яких прийняв або відхилив доводи сторін, сама незгода з такими мотивами не є самостійною підставою для висновку про неповноту судового розгляду. У цьому кримінальному провадженні суд першої інстанції дослідив докази, які стосувалися як обвинувачення за ч.4 ст.368 КК, так і обвинувачення за ч.1 ст.263 КК. Зокрема, предметом дослідження були матеріали щодо договору №112, виконання робіт, питання їх оплати, включення об`єкта до відповідного Переліку, ролі КП «Тернопількомунінвест» і його директора, службового становища ОСОБА_5 , матеріали НСРД, показання свідків, протоколи слідчих дій, висновки експертів та інші письмові й речові докази. Доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 необхідних службових повноважень, волонтерський характер переданих коштів, провокацію, недопустимість доказів, вихід за межі обвинувачення та недоведеність незаконного зберігання бойових припасів були предметом окремої перевірки як у суді першої інстанції, так і під час апеляційного перегляду. За результатами такої перевірки колегія суддів не встановила, що суд першої інстанції залишив поза увагою істотні обставини або не дослідив докази, які могли вплинути на правильність висновків вироку. Іншого підходу потребували доводи сторони захисту щодо технічної надійності окремих матеріалів НСРД, оскільки вони стосувалися питань, для перевірки яких необхідні спеціальні знання. Суд першої інстанції відмовив у призначенні судової експертизи звукозапису щодо карт пам`яті micro SD №04/264нт від 24 квітня 2023 року та №04/381нт від 06 червня 2023 року. Разом із тим під час апеляційного провадження сторона захисту повторно порушила це питання, посилаючись на сумніви щодо автентичності відповідних аудіозаписів, їх відповідності протоколам НСРД та відсутності ознак монтажу або технічної модифікації файлів. З урахуванням цих доводів колегія суддів частково задовольнила клопотання сторони захисту та призначила судову експертизу звукозапису. Експертиза стосувалася участі ОСОБА_5 у розмовах, зафіксованих на відповідних фонограмах, належності йому окремих слів і фраз, відображених у протоколах НСРД, а також наявності або відсутності ознак монтажу у фонограмах. За висновком експерта від 29 квітня 2026 року №СЕ-19-26/12997-ВЗ, ОСОБА_5 брав участь у розмовах, зафіксованих на обох фонограмах. Також експерт установив загальну відповідність промовлених ним слів і фраз змісту відповідних протоколів НСРД та не виявив ознак монтажу у фонограмах. Отже, доводи сторони захисту щодо необхідності спеціальної перевірки відповідних аудіозаписів були перевірені під час апеляційного провадження. Результати цієї перевірки не підтвердили тверджень про технічну ненадійність відповідних фонограм, їх монтаж або істотну невідповідність протоколам НСРД. З урахуванням наведеного колегія суддів не встановила такої неповноти судового розгляду, яка могла б бути підставою для скасування або зміни вироку. Доводи сторони захисту про неповне дослідження обставин кримінального провадження переважно пов`язані з незгодою з оцінкою доказів, наданою судом першої інстанції, та з альтернативним тлумаченням встановлених обставин. Ці доводи були перевірені судом апеляційної інстанції у відповідних розділах цієї ухвали і не спростували висновків вироку. У частині доводів щодо технічної надійності окремих матеріалів НСРД апеляційний суд провів додаткову перевірку шляхом призначення судової експертизи звукозапису. Отриманий висновок експерта не підтвердив тверджень сторони захисту, з якими вона пов`язувала неповноту судового розгляду. За таких обставин підстав для висновку про неповноту судового розгляду, яка перешкодила або могла перешкодити ухваленню законного, обґрунтованого та вмотивованого вироку, колегія суддів не встановила. Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність ґрунтуються переважно на тих самих твердженнях сторони захисту, які вже перевірені колегією суддів під час оцінки доведеності обвинувачення, допустимості доказів, меж обвинувачення та повноти судового розгляду. Тому в цій частині колегія суддів виходить із уже наведених висновків про те, що встановлені судом першої інстанції фактичні обставини підтверджені належною сукупністю допустимих доказів, а доводи апеляційної скарги не спростовують ні фактичної основи вироку, ні правової оцінки дій ОСОБА_5 . З огляду на встановлені обставини колегія суддів не вбачає підстав для висновку про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК. Як уже зазначено, суд першої інстанції обґрунтовано визнав доведеним, що ОСОБА_5 , будучи службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, одержав 612 000 грн. неправомірної вигоди, поєднаної з висловленням прохання її надати, у зв`язку з використанням свого службового становища для практичного вирішення питання оплати за договором №112. Доводи сторони захисту про відсутність у ОСОБА_5 окремих формальних бюджетних повноважень, волонтерський характер коштів, провокацію, недопустимість доказів або інше тлумачення змісту НСРД були перевірені та не спростували наявності ознак складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.368 КК. Отже, суд першої інстанції правильно застосував закон про кримінальну відповідальність у цій частині, а підстав для зміни правової кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК колегія суддів не встановила. Так, доводи сторони захисту про можливу оцінку подій як торгівлі впливом були перевірені під час оцінки доведеності обвинувачення за ч.4 ст.368 КК. Як уже зазначено, встановлені судом першої інстанції обставини свідчать не про одержання неправомірної вигоди лише за вплив на рішення іншої службової особи, а про використання ОСОБА_5 власного службового становища, пов`язаного з посадою голови Тернопільської обласної ради, службово-організаційним зв`язком із КП «Тернопількомунінвест», його директором та практичним вирішенням питання оплати за договором №112. Наявність у механізмі фінансування та оплати інших службових осіб не змінює цієї оцінки, оскільки вона свідчить про багатоланковий характер відповідного процесу, а не про відсутність у ОСОБА_5 власних службових можливостей щодо встановленого предмета домовленостей. Отже, наведені стороною захисту аргументи про можливу оцінку встановлених обставин у площині ст.369-2 КК не спростовують висновку суду першої інстанції про правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК. Колегія суддів не встановила неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.1 ст.263 КК. Водночас, як уже зазначено, обсяг обвинувачення, визнаного доведеним за цією нормою, підлягає уточненню. Суд першої інстанції визнав доведеним не весь первісний обсяг пред`явленого обвинувачення, а лише незаконне зберігання у службовому кабінеті ОСОБА_5 частини бойових припасів. Такий підхід загалом відповідає встановленим обставинам, оскільки суд першої інстанції перевірив належність вилучених предметів до бойових припасів та їх придатність для використання за призначенням, їх зв`язок із місцем роботи обвинуваченого, наявність або відсутність передбаченого законом дозволу, а також доводи сторони захисту щодо походження цих предметів і можливого доступу інших осіб до службового приміщення. Разом із тим висновок суду першої інстанції про незаконне зберігання ОСОБА_5 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року не може бути визнаний доведеним поза розумним сумнівом. За наявності у ОСОБА_5 дозволу на носіння та зберігання мисливського нарізного карабіна «Форт-201» калібру 7,62 мм сторона обвинувачення не надала належного підтвердження того, що ці патрони не були призначені чи не могли бути використані до дозволеної обвинуваченому зброї або з інших підстав не охоплювалися наявним у нього дозволом. Водночас наведене не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.1 ст.263 КК загалом. Після виключення з обсягу доведеного обвинувачення 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року встановленими залишаються обставини незаконного зберігання ним у службовому кабінеті 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Доводи сторони захисту про можливе сувенірне, подарункове або охолощене походження цих предметів, можливий доступ інших осіб до службового приміщення, а також про недопустимість доказів у цій частині були перевірені та не спростували встановлених судом першої інстанції обставин щодо незаконного зберігання зазначених бойових припасів. З урахуванням того, що ці предмети за результатами експертних досліджень належать до бойових припасів, а ОСОБА_5 не мав передбаченого законом дозволу на їх зберігання, правова кваліфікація його дій за ч.1 ст.263 КК є правильною. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність у частині кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.1 ст.263 КК. Водночас вони дають підстави для зміни вироку шляхом виключення з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч.1 ст.263 КК, посилання на незаконне зберігання 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. З урахуванням наведеного колегія суддів не встановила неправильного застосування закону про кримінальну відповідальність у частині правової кваліфікації дій ОСОБА_5 . Суд першої інстанції правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК, оскільки встановлені вироком обставини свідчать про одержання ним неправомірної вигоди, поєднане з висловленням прохання її надати, у зв`язку з використанням власного службового становища. Доводи сторони захисту про відсутність у нього окремих формальних повноважень щодо всіх етапів бюджетного та організаційного механізму оплати не спростовують цієї кримінально-правової оцінки. Підстав для перекваліфікації дій ОСОБА_5 на ст.369-2 КК колегія суддів також не встановила. За доведеними обставинами неправомірна вигода була пов`язана не лише з впливом на інших осіб, а з використанням ОСОБА_5 власного службового становища у процесі практичного вирішення питання оплати за договором №112. Також правильною є кваліфікація його дій за ч.1 ст.263 КК. Водночас обсяг обвинувачення, визнаного доведеним за цією нормою, підлягає уточненню шляхом виключення посилання на незаконне зберігання 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. Після такого виключення встановленими залишаються обставини незаконного зберігання особою у службовому кабінеті 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою. Ці предмети належать до бойових припасів, а передбаченого законом дозволу на їх зберігання ОСОБА_5 не мав. Отже, доводи апеляційної скарги про неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність не підтвердилися. Підстав для скасування вироку або зміни правової кваліфікації дій ОСОБА_5 колегія суддів не встановила. Водночас вирок підлягає зміні в частині обсягу обвинувачення, визнаного доведеним за ч.1 ст.263 КК, шляхом виключення посилання на незаконне зберігання 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. Апеляційна скарга містить також інші аргументи сторони захисту щодо оцінки окремих доказів, тлумачення встановлених обставин, змісту показань свідків, поведінки учасників подій та мотивів, наведених у вироку. Колегія суддів враховує ці доводи у сукупності з іншими аргументами апеляційної скарги. Водночас за своїм змістом вони не змінюють оцінки тих обставин, які мають визначальне значення для вирішення цього кримінального провадження. Зокрема, ці доводи не спростовують висновків суду щодо факту одержання ОСОБА_5 612 000 грн., зв`язку цих коштів із вирішенням питання оплати за договором №112, використання ним службового становища, відсутності ознак провокації, допустимості основних доказів, а також доведеності незаконного зберігання ОСОБА_5 у службовому кабінеті бойових припасів без передбаченого законом дозволу. Наведені аргументи переважно зводяться до іншої оцінки доказів, незгоди з мотивами вироку або до припущень щодо можливого іншого тлумачення окремих обставин. Однак вони не свідчать про істотні порушення вимог КПК, недопустимість доказів, недоведеність обвинувачення або неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність у тій частині, яка має значення для вирішення справи по суті. Суд не залишає поза увагою те, що сторона захисту інакше оцінює окремі докази та надає їм інше значення, ніж суд першої інстанції. Однак така оцінка не створює розумного сумніву щодо доведеності тих обставин, які покладені в основу вироку. Окремі неточності, другорядні розбіжності або інше тлумачення стороною захисту певних деталей не змінюють оцінки доказів у їх сукупності, якщо вони не ставлять під сумнів належність, допустимість, достовірність і достатність доказової сукупності загалом. У цьому кримінальному провадженні таких обставин колегія суддів не встановила. Інші доводи апеляційної скарги не свідчать про недоведеність обвинувачення, істотні порушення вимог КПК, неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність або неповноту судового розгляду, які могли б бути підставою для скасування чи зміни вироку. З урахуванням наведеного інші доводи апеляційної скарги сторони захисту не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування або зміни вироку Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року. За результатами апеляційного перегляду колегія суддів доходить висновку, що вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим у частині визнання ОСОБА_5 винуватим за ч.4 ст.368 КК. Досліджена судом першої інстанції та перевірена судом апеляційної інстанції сукупність доказів підтверджує, що ОСОБА_5 , будучи службовою особою, яка займає особливо відповідальне становище, висловив прохання надати та надалі одержав від ОСОБА_9 612 000 грн. як неправомірну вигоду. Ці кошти були пов`язані з практичним вирішенням питання оплати за договором №112 на користь ТОВ «АВАКС ПРОФ» з використанням службового становища ОСОБА_5 . Доводи сторони захисту про волонтерський характер переданих коштів, відсутність у ОСОБА_5 необхідних службових повноважень, можливість іншої правової кваліфікації його дій, недопустимість доказів, провокацію злочину, недостовірність матеріалів НСРД та неповноту судового розгляду не спростовують висновків суду першої інстанції у цій частині. Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у діях ОСОБА_5 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК. Водночас обсяг обвинувачення, визнаного доведеним за цією нормою, підлягає уточненню. Незаконне зберігання ОСОБА_5 у службовому кабінеті 1 гвинтівочного патрона калібру 14,5х114 мм із запалювальною кулею, 30х165 мм осколково-фугасно-запалювального артилерійського пострілу унітарного спорядження та 40х53 мм гранатометного пострілу HE-FRAG-T DM121 унітарного спорядження з осколково-фугасно-трасуючою гранатою доведене поза розумним сумнівом. Разом із тим висновок суду першої інстанції про незаконне зберігання ОСОБА_5 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року не може бути визнаний доведеним поза розумним сумнівом. За наявності у ОСОБА_5 дозволу на носіння та зберігання мисливського нарізного карабіна «Форт-201» калібру 7,62 мм сторона обвинувачення не надала належного підтвердження того, що ці патрони не були призначені до дозволеної обвинуваченому зброї або з інших підстав не охоплювалися наявним у нього дозволом. Тому вирок суду першої інстанції підлягає зміні шляхом виключення з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч.1 ст.263 КК, посилання на незаконне зберігання ОСОБА_5 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. Встановлена підстава для зміни вироку стосується лише обсягу обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч.1 ст.263 КК, і не впливає на правильність правової кваліфікації дій ОСОБА_5 за цією нормою загалом. Після виключення посилання на незаконне зберігання 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року встановленими залишаються обставини незаконного зберігання ОСОБА_5 інших бойових припасів без передбаченого законом дозволу. Такі обставини є достатніми для кваліфікації його дій за ч.1 ст.263 КК. Ця зміна також не впливає на правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.4 ст.368 КК, не спростовує доведеності одержання ним неправомірної вигоди у великому розмірі та не змінює висновків суду щодо використання ним службового становища. Колегія суддів не встановила підстав для скасування вироку, закриття кримінального провадження, виправдання ОСОБА_5 , зміни правової кваліфікації його дій або пом`якшення призначеного покарання. Зміна вироку в частині виключення 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року не впливає на вид і розмір покарання, призначеного ОСОБА_5 за ч.1 ст.263 КК, а також на остаточне покарання, визначене за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч.1 ст.70 КК. Під час апеляційного провадження за ухвалою колегії суддів проведено судову експертизу звукозапису, результати якої враховано під час перевірки доводів сторони захисту щодо технічної надійності матеріалів НСРД. Згідно з довідкою Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України про витрати на проведення судової експертизи за висновком експерта від 29 квітня 2026 року №СЕ-19-26/12997-ВЗ, вартість проведеної експертизи становить 15 403,52 грн. Такі витрати належать до процесуальних витрат кримінального провадження, пов`язаних із залученням експерта та проведенням судової експертизи. За результатами апеляційного перегляду доводи апеляційної скарги захисника щодо недостовірності, технічної ненадійності, монтажу або невідповідності матеріалів НСРД, для перевірки яких призначалася експертиза, не знайшли підтвердження. Те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з інших підстав, не змінює висновку щодо процесуальних витрат, пов`язаних із проведенням цієї експертизи. Тому процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи звукозапису, у сумі 15 403,52 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_5 на користь держави. Судові рішення суду апеляційної інстанції набирають законної сили з моменту їх проголошення (ч.4 ст.532 КПК). Вирок або ухвала суду, що набрали законної сили, обов`язкові для осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні, а також для усіх фізичних та юридичних осіб, органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх службових осіб, і підлягають виконанню на всій території України (ст.533 КПК). У разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, підлягає безумовному виконанню (ч.ч.1, 2 ст.534 КПК). Оскільки за результатами апеляційного перегляду колегія суддів не встановила підстав для скасування вироку суду першої інстанції або його зміни в частині призначеного ОСОБА_5 покарання у виді позбавлення волі, після проголошення ухвали суду апеляційної інстанції вирок у цій частині набирає законної сили та підлягає виконанню. Водночас ОСОБА_5 на час апеляційного розгляду під вартою не перебуває, тоді як вирок у частині призначеного йому покарання у виді реального позбавлення волі залишається без змін. За таких обставин, з метою забезпечення виконання вироку, колегія суддів вважає за необхідне визначити порядок його виконання шляхом негайного взяття ОСОБА_5 під варту після проголошення ухвали суду апеляційної інстанції. Такий порядок узгоджується з пунктом 1 підрозділу 1 розділу ІІ Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної кримінально-виконавчої служби України, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1769/5 від 14 червня 2019 року, згідно з яким підставою для приймання до слідчого ізолятора та тримання засудженого є, зокрема, вирок суду, що набрав законної сили, про засудження до покарання у виді позбавлення волі стосовно особи, яка не перебувала під вартою. Відтак, під час ухвалення оскаржуваного вироку судом першої інстанції загалом дотримано передбачені кримінальним процесуальним законом вимоги, а порушень норм КПК, які могли б стати підставою для скасування вироку, колегією суддів не встановлено. Разом із тим за результатами апеляційного перегляду встановлено підставу для зміни вироку в частині обсягу обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч.1 ст.263 КК. Така зміна полягає у виключенні з формулювання обвинувачення посилання на незаконне зберігання ОСОБА_5 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. У решті вирок Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 є законним, обґрунтованим і вмотивованим. Підстав для скасування вироку, закриття кримінального провадження, виправдання ОСОБА_5 , зміни правової кваліфікації його дій або пом`якшення призначеного покарання колегія суддів не встановила. У зв`язку з цим апеляційна скарга захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 підлягає частковому задоволенню, вирок суду першої інстанції - зміні в зазначеній частині, в іншій частині - залишенню без змін. Керуючись ст.122, 124, 126, 404, 405, 407, 418, 419, 532 КПК, колегія суддів ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_7 задовольнити частково. Вирок Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 змінити. Виключити з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним за ч.1 ст.263 КК, посилання на незаконне зберігання ОСОБА_5 20 патронів калібру 7,62х39 мм зразка 1943 року. В іншій частині вирок Вищого антикорупційного суду від 18 червня 2025 року щодо ОСОБА_5 залишити без змін. На виконання вироку ОСОБА_5 взяти під варту негайно. Стягнути з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати, пов`язані з проведенням судової експертизи звукозапису (висновок експерта від 29 квітня 2026 року №СЕ-19-26/12997-ВЗ) в розмірі 15 403,52 грн. Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення. Судді: _______________ _______________ _______________ ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3