Ухвала КАС ВС № 160/28751/25

УХВАЛА 09 липня 2026 року м. Київ справа №160/28751/25 адміністративне провадження № К/990/31532/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Дашутіна І.В., суддів - Кашпур О. В., Мацедонської В. Е., перевіривши касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 160/28751/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Міністерство юстиції України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, установив: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державної установи «Центр пробації», у якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо непроведення перерахунку та виплати ОСОБА_1 щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 29 січня 2020 року по 28 лютого 2023 року, одноразової грошової допомоги при звільненні, допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, компенсації за невикористані 6 днів чергової відпустки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у межах справи № 826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України № 294-ІХ на 1 січня 2020 року, у розмірі 2102,00 грн, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України № 1082-ІХ на 1 січня 2021 року, у розмірі 2270,00 грн, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України № 1928-ІХ на 1 січня 2022 року, у розмірі 2481,00 грн, з 1 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України № 2710-ІХ на 1 січня 2023 року, у розмірі 2684,00 грн; - зобов`язати Державну установу «Центр пробації» провести ОСОБА_1 перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення (основних та додаткових видів: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавки за вислугу років, премії, надбавки за особливості проходження служби) за період з 29 січня 2020 року по 28 лютого 2023 року, перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби, перерахунок та виплату допомоги для оздоровлення за 2020, 2021, 2022 рік, перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, перерахунок та виплату компенсації за невикористані 6 днів чергової відпустки відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у межах справи № 826/6453/18) шляхом визначення посадового окладу та окладу за спеціальним званням за період з 29 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України № 294-ІХ на 1 січня 2020 року, у розмірі 2102,00 грн, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України № 1082-ІХ на 1 січня 2021 року, у розмірі 2270,00 грн, з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України № 1928-ІХ на 1 січня 2022 року, у розмірі 2481,00 грн, з 1 січня 2023 року по 28 лютого 2023 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України № 2710-ІХ на 1 січня 2023 року, у розмірі 2684,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум; - визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Центр пробації» щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 11 березня 2022 року по 31 травня 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 30000,00 гривень щомісячно; - зобов`язати Державну установу «Центр пробації» нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року, у розмірі 30000,00 гривень щомісячно за період з 11 березня 2022 року по 31 травня 2022 року. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08 жовтня 2025 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження. Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року до участі у справі залучено Міністерство юстиції України як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2026 року, адміністративний позов задоволено. Не погодившись із судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Міністерство юстиції України подало касаційну скаргу до Верховного Суду. Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень і доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить із такого. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом (частина третя статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Згідно з частиною першою статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Частиною першою статті 328 КАС України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Ураховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж значного суспільного інтересу чи виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Посилання скаржника на підстави, передбачені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, мають декларативний характер та не підкріплені належним правовим обґрунтуванням. Відтворення змісту відповідних положень процесуального закону без їх індивідуалізації крізь призму фактичних обставин конкретної справи та без наведення переконливих аргументів щодо існування саме тих виняткових підстав, з якими закон пов`язує допустимість касаційного перегляду, не може вважатися належним виконанням процесуального обов`язку щодо обґрунтування права на касаційне оскарження. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" ("Levages Prestations Services v. France") від 23 жовтня 1996 року, заява № 21920/93; "Гомес де ла Торре проти Іспанії" ("Brualla Gomes de la Torre v. Spain") від 19 грудня 1997 року, заява 26737/95). На підставі викладеного вбачається, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" у праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження. Керуючись статтями 248, 328, 333, 359 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2026 року у справі № 160/28751/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Центр пробації», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, Міністерство юстиції України, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І. В. Дашутін Судді О. В. Кашпур В. Е. Мацедонська