Ухвала КАС ВС № 990/275/26

УХВАЛА 09 липня 2026 року м. Київ справа № 990/275/26 провадження № П/990/275/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:судді-доповідача Коваленко Н.В.,суддів Бевзенка В.М., Рибачука А.І., Стародуба О.П., Чиркіна С.М., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, УСТАНОВИВ:

1. ОСОБА_1 звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до Вищої ради правосуддя, в якому просила: - визнати протиправною бездіяльність Вищої ради правосуддя щодо нерозгляду дисциплінарних скарг понад встановлені законом строки; - зобов'язати Вищу раду правосуддя вчинити дії, передбачені Законом України «Про Вищу раду правосуддя», а саме: невідкладно розглянути дисциплінарні скарги та прийняти за результатами їх розгляду законні і обґрунтовані рішення.

2. Відповідно до частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, такі питання: чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

3. Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 звернулася до Вищої ради правосуддя з дисциплінарними скаргами від 17 травня 2024 року щодо протиправних дій голови Рівненського апеляційного суду Шимківа С.С. (в даний час обіймає посаду заступника голови), судді Хилевича С.В. та судді Херсонського апеляційного суду Майданіка В.В.; від 08 червня 2024 року щодо 24 суддів Касаційного цивільного суду, зокрема: Фаловської І.М., Ігнатенка В.М., Карпенко С.О., Мартєва С.Ю., Стрільчука В.А., Сердюка В.В.; Грушицького А.І., Литвиненко І.В., Штелик С.П., Петрова Є.В., Ткачука О.С., Каралаша А.А., Пророка В.В.; Синельникова Є.В., Білоконь О.В., Осіян О.М., Хопти С.Ф., Шиповича В.В.; Ступак О.В., Гулейкова І.Ю., Олійник А.С., Усика Г.І., Яремко В.В., Погрібного С.О. Позивачка вказує, що скарга від 17 травня 2024 року станом на час звернення до суду з цим позовом так і не була розглянута Вищою радою правосуддя. За скаргою від 08 червня 2024 року стосовно суддів Касаційного цивільного суду Фаловської І.М., Ігнатенко В.М., Карпенко С.О., Мартєва С.Ю., Сердюка В.В., Синельникова Є.В., Білоконь О.В., Осіян О.М., Хопти С.Ф. та Шиповича В.В. Вища рада правосуддя прийняла рішення про відмову у відкритті дисциплінарних справ. Підставою звернення до суду, за твердженням позивачки, є неналежне здійснення Вищою радою правосуддя своїх функцій у межах дисциплінарного провадження стосовно суддів, що, на думку позивачки, проявилося у невирішенні у встановлений законом строк питання щодо відкриття дисциплінарних проваджень, а також у подальшому нерозгляді поданих нею дисциплінарних скарг.

4. Оцінивши зміст наведених позивачкою доводів у контексті наявності підстав для відкриття провадження у цій справі, Суд звертає увагу на таке.

5. Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

6. Згідно із частиною третьою статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

7. Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

8. Відповідно до частини першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, зокрема, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті, зокрема шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

9. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес».

10. У тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

11. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 15 листопада 2016 року у справі № 800/301/16).

12. Відсутність спору також унеможливлює звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 802/2474/17-а).

13. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі через те, що позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду. У таких випадках суд не роз'яснює позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи, оскільки заявлений спір взагалі не підлягає судовому розгляду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 05 лютого 2019 року у справі № 9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі № 9901/798/18).

14. Відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного судочинства України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Рахункової палати, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів призначення суддів Конституційного Суду України у процесі конкурсного відбору кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, а також Дорадчої групи експертів щодо оцінювання таких кандидатів на посаду судді Конституційного Суду України, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроєкту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

15. Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів визначені у статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України. Правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ, зокрема, щодо: законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України (пункт 1 частини першої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України); законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів (пункт 2 частини першої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України).

16. Відповідно до частини четвертої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України Верховний Суд за наслідками розгляду справи може: 1) визнати акт Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправним та нечинним повністю або в окремій його частині, застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу; 2) визнати дії чи бездіяльність Верховної Ради України, Президента України, ВРП, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів протиправними, зобов`язати Верховну Раду України, Президента України, Вищу раду правосуддя, Вищу кваліфікаційну комісію суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарну комісію прокурорів вчинити певні дії; 3) застосувати інші наслідки протиправності таких рішень, дій чи бездіяльності, визначені статтею 245 цього Кодексу.

17. Пунктом 3 частини першої статті 131 Конституції України встановлено, що в Україні діє Вища рада правосуддя, яка, зокрема розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

18. За правилами частини першої статті 107 Закону «Про судоустрій і статус суддів» право на звернення із скаргою щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа. Громадяни здійснюють зазначене право особисто або через адвоката, юридичні особи - через адвоката, органи державної влади та органи місцевого самоврядування - через своїх керівників або представників. Вимоги до форми і змісту дисциплінарної скарги встановлені частиною другою цієї ж статті.

19. ОСОБА_1 реалізувала таке право шляхом звернення до Вищої ради правосуддя з дисциплінарними скаргами від 17 травня 2024 року щодо протиправних дій голови Рівненського апеляційного суду Шимківа С.С. (в даний час обіймає посаду заступника голови), судді Хилевича С.В. та судді Херсонського апеляційного суду Майданіка В.В.; від 08 червня 2024 року щодо 24 суддів Касаційного цивільного суду, зокрема: Фаловської І.М., Ігнатенка В.М., Карпенко С.О., Мартєва С.Ю., Стрільчука В.А., Сердюка В.В.; Грушицького А.І., Литвиненко І.В., Штелик С.П., Петрова Є.В., Ткачука О.С., Каралаша А.А., Пророка В.В.; Синельникова Є.В., Білоконь О.В., Осіян О.М., Хопти С.Ф., Шиповича В.В.; Ступак О.В., Гулейкова І.Ю., Олійник А.С., Усика Г.І., Яремко В.В., Погрібного С.О.

20. Повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя визначаються Конституцією України, Законом України «Про Вищу раду правосуддя» та Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

21. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

22. Згідно зі статтею 108 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати ВРП у порядку, визначеному Законом України «Про Вищу раду правосуддя», з урахуванням вимог цього Закону.

23. Частиною другою статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» передбачено, що дисциплінарні провадження щодо суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя. Дисциплінарне провадження розпочинається після отримання Вищою радою правосуддя скарги щодо дисциплінарного проступку судді, з повідомленням про вчинення дисциплінарного проступку суддею (дисциплінарної скарги), поданої відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», або за ініціативою Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя чи за зверненням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

24. Відповідно до частини третьої статті 42 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» дисциплінарне провадження включає: 1) попередню перевірку дисциплінарної скарги, вивчення матеріалів для встановлення ознак вчинення суддею дисциплінарного проступку, ухвалення рішення про залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги, відмову у відкритті дисциплінарної справи або відкриття дисциплінарної справи; 2) підготовку дисциплінарної справи до розгляду, розгляд дисциплінарної справи та ухвалення рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності; 3) розгляд скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності.

25. Відповідно до абзацу другого частини першої статті 51 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» скаржник має право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП лише за наявності дозволу Дисциплінарної палати на таке оскарження.

26. Зі змісту цих норм вбачається, що законодавець закріпив гарантії реалізації права будь-якої особи на звернення до Вищої ради правосуддя з дисциплінарною скаргою щодо судді, проте визначив, що право на звернення не може ототожнюватися із правом/інтересом скаржника щодо здійснення дисциплінарним органом певних дій, відкриття дисциплінарної справи чи притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, а отже, і не зумовлює права скаржника впливати на перебіг дисциплінарного провадження шляхом судового оскарження дій, бездіяльності чи рішень Вищої ради правосуддя.

27. Протягом дисциплінарного провадження скаржник не позбавлений права на участь у цій процедурі в порядку, встановленому законом, проте його участь не є обов`язковою, а ухвалені Вищою радою правосуддя чи її дисциплінарним органом рішення не можуть бути підставою для оскарження судових рішень, ухвалених суддею щодо якого розглядалася скарга, або для перегляду їх за нововиявленими обставинами через притягнення до дисциплінарної відповідальності судді.

28. Отже, тлумачення наведених норм у сукупності засвідчує, що обставини здійснення дисциплінарного провадження (його тривалість, підстави відкриття дисциплінарної справи, відмова у відкритті дисциплінарної справи тощо) не впливають і не змінюють обсяг прав, обов`язків чи інтересів особи, яка звернулася до ВРП зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді.

29. Аналогічний висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25.

30. Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені норми, зокрема також і у постанові від 12 березня 2026 року у справі № 990/18/26, дійшла висновку, що відсутність у позивача суб'єктивних прав чи обов'язків у зв'язку з оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішеннями суб'єкта владних повноважень виключає наявність у нього права на судовий захист, а відтак і права на звернення до адміністративного суду з відповідним позовом. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду зазначила, що сама по собі тривалість здійснення Вищою радою правосуддя дисциплінарного провадження щодо судді не є такою, що впливає на права чи інтереси особи, яка подала дисциплінарну скаргу, та, відповідно, не свідчить про їх порушення.

31. Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що право особи на звернення з дисциплінарною скаргою має ініціюючий характер і спрямоване на ініціювання відповідної процедури, однак не трансформується у суб'єктивне право скаржника контролювати перебіг дисциплінарного провадження чи впливати на зміст і строки ухвалення рішень дисциплінарним органом.

32. Відтак процесуальні дії та рішення, що приймаються під час здійснення дисциплінарного провадження, а також його тривалість, належать до сфери виключної компетенції відповідного органу суддівського врядування та не спричиняють виникнення, зміни чи припинення прав або обов'язків особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

33. Отже, право на судовий захист виникає лише за наявності реального порушення або оспорення суб'єктивного права чи охоронюваного законом інтересу особи, тоді як саме по собі невдоволення перебігом або результатами діяльності суб'єкта владних повноважень, яке не супроводжується втручанням у сферу прав та обов'язків такої особи, не утворює підстав для реалізації права на звернення до адміністративного суду.

34. З урахуванням наведеного вище Суд вважає, що посилання позивачки на порушення її прав є безпідставними, оскільки дії, бездіяльність чи рішення Вищої ради правосуддя у дисциплінарному провадженні щодо судді не можуть мати безпосереднього впливу на інтереси скаржниці, не породжують, не змінюють і не припиняють прав чи обов`язків позивачки як особи, яка подала дисциплінарну скаргу.

35. Крім того, Суд зауважує, що питання дисциплінарної відповідальності суддів пов`язане з гарантіями їх незалежності і недоторканності, що, власне, пояснює організацію дисциплінарного провадження таким чином, щоб, з одного боку, запобігти переслідуванню за здійснення правосуддя й посяганню на незалежність судової влади, а з іншого - забезпечити належне виконання суддями професійних обов`язків і дотримання етичних стандартів поведінки.

36. Розгляд справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів здійснюють Дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя, що утворюються з числа членів Вищої ради правосуддя. Рішення Дисциплінарних палат Вищої ради правосуддя про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді може бути оскаржене до Вищої ради правосуддя, яка розглядає відповідну скаргу у пленарному складі в порядку, визначеному статтею 49 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» для розгляду дисциплінарної справи щодо судді (частина третя статті 53 Закону України «Про Вищу раду правосуддя»). Завершальним етапом у процедурі оскарження рішення (Вища рада правосуддя у пленарному складі) про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності є Велика Палата Верховного Суду, яка, відповідно до частини сьомої статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України, розглядає за правилами касаційного провадження, встановленими цим Кодексом, скарги на рішення Вищої ради правосуддя, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати.

37. З огляду на встановлену законом організацію дисциплінарного провадження щодо суддів, зокрема на статус Вищої ради правосуддя та її Дисциплінарних палат у питанні про притягнення суддів до відповідальності, потрібно враховувати, що суд, до якого звернулися позивачі, не може здійснювати контроль за органами, які ухвалюють рішення щодо відкриття дисциплінарної справи.

38. Окрім того, колегія суддів враховує правовий висновок, сформульований у постановах від 06 березня 2025 року у справі № 990/11/25, від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, відповідно до якого позивач, хоч і наділений правом подати скаргу на дії судді та ініціювати в такий спосіб дисциплінарне провадження, але не є безпосереднім учасником правовідносин, які виникають у зв`язку з вирішенням питання про притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Оцінювати дії судді під час виконання посадових обов`язків має право лише Вища рада правосуддя, рішення якої щодо притягнення чи відмови у притягненні судді до дисциплінарної відповідальності створюють юридичні наслідки для такого судді, а не для скаржника. Тому правом на оскарження дій/рішень Вищої ради правосуддя, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, наділені лише суб`єкти цього провадження в порядку, передбаченому законом.

39. Таким чином, оскільки рішення дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя за результатами перевірки дисциплінарної скарги (відмова у відкритті, повернення або відкриття дисциплінарної справи) не підлягає оскарженню, то немає і причин поширювати адміністративний судовий контроль на процедуру його прийняття.

40. Таких висновків щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 09 жовтня 2025 року у справі № 990/144/25, від 04 грудня 2025 року у справі № 990/248/25, від 19 лютого 2026 року у справі № 990/527/25.

41. Аналіз змісту поданої позивачкою позовної заяви у її системному взаємозв'язку (як у частині наведених фактичних обставин, так і в частині сформульованих позовних вимог та обраного способу судового захисту) дає підстави для висновку, що предмет цього спору, незалежно від використаних позивачкою юридичних конструкцій, викладених у змісті позовних вимог, у своїй правовій суті зводиться до оскарження процесуальної діяльності Вищої ради правосуддя, здійснюваної в межах процедури перевірки дисциплінарних скарг та вирішення питання щодо наявності підстав для відкриття дисциплінарних справ щодо суддів.

42. Усі наведені у позовній заяві доводи (щодо тривалості перебування дисциплінарної скарги на стадії попередньої перевірки, неприйняття процесуального рішення у межах дисциплінарного провадження та ін.) стосуються виключно процесуальних аспектів реалізації Вищою радою правосуддя її компетенції як конституційного органу та не виходять за межі внутрішньої дисциплінарної процедури, врегульованої спеціальним законом.

43. Сам же аналіз змісту заявлених позивачкою вимог свідчить про те, що всі вони (як вимоги про визнання бездіяльності протиправною, так і вимоги про зобов'язання вчинити певні дії) спрямовані виключно на спонукання Вищої ради правосуддя до прийняття процесуальних рішень про відкриття дисциплінарного провадження та подальше притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів.

44. За таких обставин прагнення позивачки досягти через механізм адміністративного судочинства результату, який законодавець свідомо не відніс до сфери її суб'єктивних публічних прав та охоронюваних законом інтересів, не може бути предметом судового захисту.

45. Аналогічний підхід неодноразово застосований у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року в справі № 990/47/25, від 11 вересня 2025 року в справі № 990/212/25, від 05 лютого 2026 року у справі № 990/530/25, від 11 лютого 2026 року у справі № 990/571/25 та від 11 лютого 2026 року у справі № 990/334/25.

46. Використання механізму адміністративного судочинства не відповідає завданням, визначеним частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, та виходить за межі юрисдикції адміністративних судів у тому значенні, у якому вона визначена статтею 124 Конституції України та вже була витлумачена у практиці Великої Палати Верховного Суду.

47. Отже, відсутність у позивачки суб`єктивних прав, обов`язків чи охоронюваних законом інтересів, які б були зумовлені або порушені оскаржуваними діями, бездіяльністю чи рішенням Вищої ради правосуддя у межах дисциплінарного провадження щодо судді, виключає виникнення у нього права на судовий захист у розумінні статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

48. Зазначене зумовлено тим, що право на звернення до адміністративного суду є похідним від наявності порушеного або оспорюваного суб`єктивного права чи інтересу і не може існувати автономно від такого порушення. Водночас дисциплінарне провадження щодо судді спрямоване на оцінку його поведінки з точки зору дотримання професійних стандартів і не створює для особи, яка подала дисциплінарну скаргу, жодних юридичних наслідків.

49. Отже, за відсутності безпосереднього впливу оскаржуваних дій чи бездіяльності на права чи інтереси позивача, такі обставини не можуть вважатися порушенням прав, свобод чи інтересів особи у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а відтак не утворюють підстав для реалізації права на звернення до суду з відповідним позовом.

50. Пунктом 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

51. Зважаючи на обставини, у зв`язку з якими позивачка звернулася до адміністративного суду з позовом, зміст позовних вимог і наведене вище правове регулювання цих правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що предмет позову в цій справі не підпадає під контроль адміністративного суду.

52. Відповідно до вимог частини другої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України про відмову у відкритті провадження у справі суддя постановляє ухвалу не пізніше п`яти днів з дня надходження позовної заяви.

53. Колегія суддів також зазначає, що у цьому випадку поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постановах від 15 лютого 2018 року у справі № П/800/526/17 та від 10 травня 2018 року у справах № П/800/227/17 та № П/9901/385/18.

54. Згідно з частиною шостою статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.

55. Ураховуючи, що розгляд цього спору з огляду на його предмет і суб'єктний склад перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й взагалі не підлягає розгляду судами, підстав для роз`яснення позивачці, до суду якої юрисдикції належить його вирішення, не має. Керуючись статтями 19, 170, 248, 256, 266, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії. Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на ухвалу Верховного Суду може бути подана до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її підписання. Суддя-доповідач Н.В. Коваленко судді В.М. Бевзенко А.І. Рибачук О.П. Стародуб С.М. Чиркін