Ухвала КАС ВС № 520/27796/25

УХВАЛА 09 липня 2026 року м. Київ справа №520/27796/25 адміністративне провадження № К/990/29567/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Дашутіна І. В., суддів: Мельник-Томенко Ж. М., Радишевської О. Р., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 520/27796/25 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національної академії Національної гвардії України, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Національної академії Національної гвардії України щодо неповного виконання обов`язку, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану, зі сплати ОСОБА_1 , прикомандированому до угруповань військ Сил оборони Держави, додаткової винагороди у розмірі до 100000 грн. пропорційно його безпосередньої участі у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за періоди з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 25 липня 2022 року та з 29 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 02 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 02 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року, з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року, з 01 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року; - стягнути з Національної академії Національної гвардії України на користь ОСОБА_1 недоотриману додаткову винагороду відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану у розмірі до 100000 грн. пропорційно його безпосередньої участі у бойових діях або заходах з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії за періоди з 01 квітня 2022 року по 30 квітня 2022 року, з 01 травня 2022 року по 31 травня 2022 року, з 01 червня 2022 року по 30 червня 2022 року, з 01 липня 2022 року по 25 липня 2022 року та з 29 липня 2022 року по 31 липня 2022 року, з 01 серпня 2022 року по 31 серпня 2022 року, з 02 вересня 2022 року по 30 вересня 2022 року, з 02 жовтня 2022 року по 31 жовтня 2022 року, з 01 листопада 2022 року по 30 листопада 2022 року, з 01 грудня 2022 року по 31 грудня 2022 року в розмірі 598995,33 грн. (п`ятсот дев`яносто вісім тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять гривень 33 копійки). Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 жовтня 2025 року відкрито спрощене провадження по справі. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 520/27796/25. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Аналіз указаних положень дає підстави для висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. За змістом частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України "Про запобігання корупції" займають відповідальне та особливо відповідальне становище; 2) оскарження бездіяльності суб`єкта владних повноважень або розпорядника інформації щодо розгляду звернення або запиту на інформацію; 3) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг; 4) припинення за зверненням суб`єкта владних повноважень юридичних осіб чи підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців у випадках, визначених законом, чи відміни державної реєстрації припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців; 5) оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо в`їзду (виїзду) на тимчасово окуповану територію; 6) оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує: для юридичних осіб - ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; Статтею 257 КАС України визначено перелік справ, що розглядаються за правилами спрощеного позовного провадження. Такими справами є: справи незначної складності, а також будь-які інші, за винятком тих, що зазначені у частині четвертій цієї статті, а саме: щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу. Отже, у цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Предмет спору цієї справи не містить ознак, за яких її не можна було розглядати за правилами спрощеного провадження. Враховуючи, що ця справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, для можливості відкриття касаційного провадження процесуальним законом передбачено необхідність обґрунтувати наявність підстав для розгляду цієї касаційної скарги про наявність одного із випадків, визначених підпунктами «а-г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та обґрунтувати посилання на конкретний підпункт. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу. Скаржник зазначає, що справа має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Стосовно «виняткового значення» справи для учасника справи, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі. Встановлення в КАС України виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи та гарантувати особі права на остаточне та обов`язкове судове рішення. З наведених скаржником доводів не вбачається виняткового випадку й того, що рішення у цій справі, у контексті індивідуальних ознак цього спору, тягне за собою наслідки, які мають самобутню своєрідність, особливості, характерні виключно для особи, яка подає касаційну скаргу. Скаржник не продемонстрував й наявності виключних обставин, які за положеннями КАС України могли б вимагати касаційного розгляду справи. Наведені у касаційній скарзі обставини фактично зводяться до незгоди із встановленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами справи, оцінкою доказів та застосуванням норм матеріального і процесуального права. Такі доводи стосуються правильності встановлення фактичних обставин справи, оцінки доказів та застосування норм права і самі по собі не свідчать про наявність виняткового значення справи для заявника. Посилання касатора на відсутність законодавчого визначення поняття «виняткове значення для учасника справи» також не підтверджує існування відповідної підстави. Закон містить оціночне поняття «виняткове значення для учасника справи», що передбачає необхідність наведення особою конкретних обставин, які свідчать про існування саме такого виняткового значення. Наведені касатором міркування щодо принципу правової визначеності та практики ЄСПЛ мають загальний характер і не доводять, що саме у цій справі існує порушення права на доступ до суду чи що застосування процесуального фільтра є свавільним. Сам по собі факт існування законодавчо встановлених умов доступу до касаційного перегляду не суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Сам по собі факт відсутності інших процесуальних способів перегляду судового рішення не свідчить про виняткове значення справи у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Крім того, твердження про неправильне застосування судами спеціального порядку підтвердження безпосередньої участі у бойових діях, неналежну оцінку довідок, невитребування додаткових документів, а також про неправильний розподіл обов`язку доказування стосуються виключно правильності вирішення спору по суті та можуть бути предметом перевірки лише за умови наявності передбачених законом підстав для касаційного перегляду, але самі по собі таких підстав не утворюють. Сам по собі значний розмір заявлених до стягнення коштів, проходження військової служби в умовах воєнного стану чи переконання скаржника у неправильності висновків судів попередніх інстанцій не є критеріями, які відповідно до підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України свідчать про виняткове значення справи для учасника. Касатор не навів жодних конкретних обставин, які б свідчили про наявність для нього особливих, незворотних чи надзвичайних наслідків, що виходять за межі звичайних майнових наслідків спору про виплату грошового забезпечення. Не наведено також обставин, які б дозволяли дійти висновку, що саме ця справа істотно відрізняється від значної кількості аналогічних спорів щодо виплати додаткової винагороди військовослужбовцям. Сам по собі факт виникнення спору з приводу виплати додаткової винагороди військовослужбовцю, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України № 168, не свідчить про наявність виняткового значення справи для скаржника. Для застосування підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України особа повинна навести конкретні обставини, які вирізняють цю справу серед інших аналогічних спорів та зумовлюють її виняткове значення саме для неї. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не підтверджують, що справа має виняткове значення для касатора у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, а тому не можуть бути підставою для незастосування встановлених законом касаційних фільтрів. При цьому, незгода із рішенням суду попередньої інстанції не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/ процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цих рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/ відповідача є звичайним передбачуваним процесом. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах «Леваж Престасьон Сервіс проти Франції» («Levages Prestations Services v. France») від 23 жовтня 1996 року, заява №21920/93; «Гомес де ла Торре проти Іспанії» («Brualla Gomes de la Torre v. Spain») від 19 грудня 1997 року, заява №26737/95). На підставі викладеного Суд зазначає, що вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень. Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що за поданою касаційною скаргою оскаржуються судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. На підставі викладеного, керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України, постановив: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 10 лютого 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року у справі № 520/27796/25 за позовом ОСОБА_1 до Національної академії Національної гвардії України про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає. Головуючий І. В. Дашутін Судді Ж. М. Мельник-Томенко О. Р. Радишевська