Ухвала КАС ВС № 420/17483/25

УХВАЛА 09 липня 2026 року м. Київ справа № 420/17483/25 адміністративне провадження № К/990/28688/26 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 420/17483/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» про визнання протиправним та скасування рішення, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України», у якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України" № 3778 від 17 лютого 2025 року про скасування ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 . Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року адміністративний позов задоволено. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 січня 2026 року скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою. Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) установлено, що у касаційній скарзі не викладені передбачені КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. У поданій касаційній скарзі, як на підставу для відкриття касаційного провадження, скаржник зазначає пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Водночас касаційна скарга не містить належного обґрунтування зазначених підстав для касаційного оскарження. Щодо пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, то Верховний Суд зауважує, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга). Відсутність хоча б одного із зазначених елементів виключає можливість розгляду касаційної скарги в контексті пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки касаційний перегляд не може ґрунтуватися на загальних посиланнях на правові позиції Верховного Суду без чіткого зіставлення правових висновків та спірних правовідносин. При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними. При цьому, визначальною умовою є саме подібність правовідносин, яка не може зводитися до формального співпадіння норм права або загальної схожості предмета спору. При вирішенні питання подібності правовідносин у судових справах, Суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 конкретизувала, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (п. 39). У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів. При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин. Водночас зі змісту касаційної скарги не вбачається належного обґрунтування подібності правовідносин у справах, на які посилається скаржник, та у цій справі. Скаржник обмежується загальним цитуванням висновків Верховного Суду без наведення конкретного аналізу тотожності або принаймні істотної подібності фактичних обставин, що виключає можливість застосування пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник не навів аналізу подібності правовідносин, не зіставив висновок апеляційного суду з відповідним висновком Верховного Суду та не обґрунтував неправильне застосування конкретної норми матеріального права. Натомість його доводи зводяться до незгоди з оцінкою доказів. Доводи скаржника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції положень частини другої статті 2 КАС України та неврахування висновків Верховного Суду, викладених у зазначених ним постановах, по суті зводяться до незгоди з оцінкою доказів та встановленими судами фактичними обставинами справи. Скаржник фактично наполягає на необхідності переоцінки медичних документів, змісту рішень суб`єкта владних повноважень та достатності їх мотивування, що виходить за межі перевірки правильності застосування норм права. Частина друга статті 2 КАС України визначає загальні критерії перевірки рішень суб`єктів владних повноважень, однак її застосування є нерозривно пов`язаним із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою доказів. Отже, доводи щодо невідповідності рішення критеріям обґрунтованості, пропорційності чи врахування всіх обставин не утворюють самостійної підстави касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Колегія суддів також виходить із того, що наведені скаржником висновки Верховного Суду висловлено у контексті обставин, установлених судами саме під час розгляду цих справ, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для них, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними. Скаржник жодним чином не обґрунтовує, що фактичні обставини в цій справі та в справах. На які посилається скаржник є подібними. Отже, доводи касаційної скарги фактично спрямовані на перегляд встановлених судами попередніх інстанцій обставин та результатів оцінки доказів, що відповідно до статті 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції та не може бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень. Щодо посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Верховний Суд звертає увагу, що у разі подання касаційної скарги з цієї підстави (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати, у чому саме полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права. Зазначена скаржником норма права, щодо неправильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанцій у межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку автора касаційної скарги, неправильно. Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Доводи скаржника щодо необхідності формування Верховним Судом висновку про застосування положень пункту 51 Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2024 року № 1338, не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції як підстава для скасування оскаржуваного судового рішення. Скаржник фактично зводить аргументацію до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції щодо порядку та обсягу медичних документів, які були використані при проведенні оцінювання, однак такі доводи стосуються встановлення фактичних обставин справи та оцінки доказів. Оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування судами норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду. Скаржник не конкретизує, у чому саме полягає неправильне застосування судами попередніх інстанцій зазначених норм права, а також не доводить наявності правової невизначеності, колізії норм або неоднакового їх застосування судами у подібних правовідносинах. Натомість наведені аргументи фактично спрямовані на переоцінку обставин справи, зокрема щодо характеру та достатності медичних документів, використаних при проведенні оцінювання, що виходить за межі перевірки правильності застосування норм права в касаційному провадженні. Посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження. Посилання скаржника на необхідність формування правового висновку не містить чіткого визначення правової проблеми, яка потребує вирішення, та не розкриває, у чому саме полягає неоднакове або неправильне застосування норм права судами. Скаржник, посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, фактично обмежився твердженням про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування відповідних норм права, не визначив конкретного питання права, яке потребує вирішення судом касаційної інстанції, не обґрунтував наявності правової невизначеності або неоднакового застосування судами таких норм та не навів аргументів щодо необхідності формування нового висновку Верховного Суду. Таким чином, передбачені пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження належним чином не обґрунтовані. З огляду на це Суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як підставу касаційного оскарження. Наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, викладення встановлених судом обставин справи, цитування нормативних положень та власного тлумачення норм матеріального і процесуального права, однак не містять належного правового обґрунтування підстав касаційного оскарження у розумінні статті 328 КАС України. Доводи касаційної скарги щодо порушення норм процесуального права не співвіднесені з жодною із підстав, передбачених статтею 353 КАС України, а тому не можуть бути визнані належним обґрунтуванням підстав касаційного оскарження. Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. При цьому, з урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року № 460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження. Керуючись статтями 328, 330, 332, 359 КАС України, постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2026 року у справі № 420/17483/25 - повернути скаржнику. Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Роз`яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддяІ.В. Дашутін