Ухвала КАС ВС № 340/7872/25

УХВАЛА 09 липня 2026 року м. Київ справа № 340/7872/25 адміністративне провадження № К/990/28581/26 Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Дашутіна І. В., перевіривши касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі № 340/7872/25 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії, зобов`язання здійснити перерахунок грошового забезпечення, установив: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , у якій просила: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 з 27 січня 2020 року по 19 травня 2023 року шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2020 рік станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 27 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2021 рік станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2022 рік станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2023 рік станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 з 27 січня 2020 року по 19 травня 2023 року шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, а саме: встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2020 рік станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 27 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2021 рік станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 січня 2021 року по 31грудня 2021 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2022 рік станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року; встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» на 2023 рік станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року включно, з урахуванням раніше виплачених сум. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року позов задоволено. Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з вищезазначеним рішенням суду, подала 27 лютого 2026 року до суду апеляційної інстанції за допомогою засобів підсистеми «Електронний суд», апеляційну скаргу. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 04 березня 2026 року апеляційну скаргу відповідача залишено без руху та зобов`язано протягом десяти днів з моменту отримання ухвали надати докази сплати судового збору, копії апеляційної скарги або докази її надсилання іншим учасникам справи листом з описом вкладення. Оскільки скаржником не усунуто недоліків апеляційної скарги, Третій апеляційний адміністративний суд ухвалою від 25 березня 2026 року повернув апеляційну скаргу відповідачу. Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись із рішенням суду, 24 квітня 2026 року повторно подала до суду апеляційної інстанції через підсистему «Електронний суд» апеляційну скаргу.» Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху, у зв`язку з пропуском встановленого частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) строку на апеляційне оскарження. 11 травня 2026 року військовою частиною НОМЕР_1 до суду апеляційної інстанції подано заяву про поновлення строку на подання апеляційної скарги. У заяві зазначено, що пропуск строку зумовлений тим, що військова частина НОМЕР_1 вже зверталася до суду з апеляційною скаргою, яка ухвалою від 25 березня 2026 року була повернута. Після цього без зволікання апеляційну скаргу було подано повторно. Також заявник зазначає, що однією з підстав неможливості подання апеляційної скарги у встановлений строк є відсутність можливості сплати судового збору. Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі № 340/7872/25 та визнано неповажними підстави для поновлення строку, зазначені військовою частиною НОМЕР_1 та відмовлено у відкритті апеляційного провадження. Не погодившись з ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року, військова частина НОМЕР_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою . Перевіривши касаційну скаргу та додані до неї матеріали суддя-доповідач дійшов висновку про наявність підстав для її повернення скаржнику з наступних підстав. За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Згідно з частиною третьою статті 328 КАС України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову та заміни заходу забезпечення позову, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали. Положеннями частини четвертої статті 328 КАС України визначено перелік підстав касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті. Перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень, прийнятих у справах, є вичерпним. Так, за приписами абзацу другого частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Положеннями статті 330 КАС України визначено вимоги щодо форми та змісту касаційної скарги. За приписами частини другої цієї статті у касаційній скарзі зазначаються: - підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав); - у разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій та третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Водночас, порушення норм права може виявлятися у: - застосуванні норми, яку не належало застосовувати у відповідній ситуації; - незастосуванні норми, яку належало застосувати; - наданні застосованій нормі неправильного тлумачення. Так, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також зазначити, в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Залишаючи апеляційну скаргу без руху апеляційний суд виснував, що скаржником не надано доказів отримання рішення суду першої інстанції невчасно або інші докази, які дають підстави для поновлення пропущеного строку звернення з апеляційної скаргою. На виконання вимог зазначеної ухвали у встановлений судом строк скаржником до суду подано заяву, в якій апелянт просив поновити строк на апеляційне оскарження та зазначив, що його пропуск зумовлений тим, що військова частина НОМЕР_1 вже зверталася до суду з апеляційною скаргою, яка ухвалою від 25 березня 2026 року була повернута. Після цього без зволікання апеляційну скаргу було подано повторно. Також заявник зазначає, що однією з підстав неможливості подання апеляційної скарги у встановлений строк є відсутність можливості сплати судового збору. Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції в ухвалі від 20 травня 2026 року зазначив, що військовою частиною НОМЕР_1 було подано апеляційну скаргу на рішення суду, а сам факт її подання підтверджує обізнаність заявника про зазначене рішення. Суд також встановив, що ухвалою від 25 березня 2026 року апеляційну скаргу було повернуто, а копію цієї ухвали отримано 26 березня 2026 року. Військова частина НОМЕР_1 була обізнана про повернення апеляційної скарги, однак повторно подала апеляційну скаргу лише 24 квітня 2026 року. Суд апеляційної інстанції вказав, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій. Крім того, як зазначив апеляційний суд, кількість випадків подання апеляційної скарги може вплинути на поважність підстав порушення строку подання апеляційної скарги, проте відбулась затримка подання апеляційної скарги повторно. Верховний Суд у своїй практиці вказував, що повторне подання апеляційної скарги, навіть при наявності сплати судового збору, саме по собі не є підставою для поновлення строку подання апеляційної скарги. Слід зважати на допущене зволікання у поданні повторної апеляційної скарги після повернення первинної апеляційної скарги. При вирішенні питання про відмову у відкритті апеляційного провадження, суд керувався правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 160/15732/20, в ухвалі від 03 січня 2023 року у справі № 280/4045/21. Також судом апеляційної інстанції враховано правову позицією Верховного Суду, висловлену у постановах від 28 квітня 2021 року у справі № 640/3393/19, від 23 грудня 2021 року у справі № 520/11348/2020, від 23 жовтня 2023 року у справі № 480/3867/22. Так в наведених постановах Верховний Суд вказував, що виходячи з принципу «належного урядування» державні органи зобов`язані діяти вчасно та в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді поновлення судами строку на оскарження судових рішень та виправляти допущені органами державної влади помилки за рахунок приватної особи, яка діяла добросовісно (у цьому випадку - за рахунок платника податку у зв`язку з порушенням принципу остаточності судового рішення, прийнятого на користь такого платника податку). Відповідачем не було надано суду належних доказів поважності причин пропуску строку, які не дозволяли останньому подати апеляційну скаргу в розумний строк без невиправданих зволікань, і суд апеляційної інстанції надав йому достатній строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання доказів сплати судового збору та обґрунтованого клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження з наведенням інших поважних причин пропуску такого строку з доданням доказів на їх підтвердження. Повторне подання апеляційної скарги, навіть при наявності сплати судового збору, саме по собі не є підставою для поновлення строку подання апеляційної скарги. Слід зважати на допущене зволікання у поданні повторної апеляційної скарги після повернення первинної апеляційної скарги. Також, на противагу доводам заявника суд апеляційної інстанції вказав, що згідно статтею 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя на території, на якій введено воєнний стан не може бути скороченим чи прискореним. Скорочення чи прискорення судочинства може породити юридичну невизначеність, не набрання рішенням законної сили. Водночас скаржник в касаційній скарзі жодним чином не спростовує, встановлені судом апеляційної інстанції, обставини. Скаржником не обґрунтовано помилковість висновків суду апеляційної інстанції щодо застосування норм процесуального права, не зазначено, які саме норми були застосовані неправильно чи порушені, та не доводить, як такі порушення вплинули на результат розгляду питання, що свідчить про формальний характер касаційної скарги. Щодо посилання скаржника на практику Європейського суду з прав людини, Суд зауважує, що практика ЄСПЛ стосується осіб, яким держава зобов`язана забезпечити дотримання визначених гарантій. Так, положення Конвенції з прав людини та основоположних свобод спрямовані саме на захист прав та інтересів фізичних і юридичних осіб від протиправних дій з боку держави, а тому не поширюються на державні органи влади, що саме і діють від імені держави і чий статус є превальованим у правовідносинах із іншими особами. Також, саме по собі посилання скаржника на подання первинної апеляційної скарги у межах установленого строку, не свідчить про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження та не є безумовною підставою для відкриття апеляційного провадження. Повторне подання апеляційної скарги після її повернення саме по собі не відновлює та не зупиняє перебіг процесуального строку на апеляційне оскарження. Поновлення пропущеного процесуального строку за відсутності об`єктивно непереборних причин суперечило б принципу правової визначеності, який є складовою верховенства права, та призвело б до невиправданого порушення балансу між сторонами у справі. Невиконання скаржником вимог процесуального закону щодо належного оформлення апеляційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику апеляційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його апеляційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Право відповідача на повторне звернення з апеляційною скаргою після її повернення не є абсолютним, окрім його реалізації без зайвих зволікань, скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої апеляційної скарги відбулося з причин, які об`єктивно не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі № 380/17601/21. Суд зауважує, що необхідність сплати судового збору при поданні апеляційної скарги встановлена законом, а тому відповідач, подаючи апеляційну скаргу, без документа про сплату судового збору, достеменно розумів про допущення ним порушення норм процесуального права. Також, суд вважає за необхідне зазначити, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року N° 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов?язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин. Право на доступ до суду кореспондується обов`язок учасника справи добросовісно користуватися наданими процесуальними правами, дотримуватись установлених законом строків, форми та змісту процесуальних документів, а також виконувати інші вимоги процесуального законодавства, зокрема щодо своєчасної сплати судового збору. Посилання скаржника на постанови Верховного Суду від 24 липня 2023 року у справі № 200/3692/21 та від 07 вересня 2023 року у справі № 120/3679/22 не свідчать про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм процесуального права. Наведені рішення не містять висновку про безумовне поновлення строку на апеляційне оскарження у випадку повторного подання апеляційної скарги після її повернення. Навпаки, у зазначених постановах Верховний Суд виходив із необхідності доведення особою наявності об`єктивних та непереборних обставин, які перешкоджали своєчасному зверненню до суду, а також підтвердження таких обставин належними доказами. Водночас доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з оцінкою судом апеляційної інстанції наведених заявником причин пропуску строку та не містять обґрунтування неправильного застосування судом конкретної норми процесуального права. При цьому скаржником не надано жодних належних доказів вчинення послідовних та регулярних дій, спрямованих на усунення обставин, які перешкоджали сплаті судового збору, у період з 25 березня 2026 року до 24 квітня 2026 року, що свідчить про відсутність належної процесуальної активності. Сам по собі факт запровадження воєнного стану на всій території України не є безумовною підставою для поновлення процесуальних строків. Особа, яка заявляє про вплив воєнного стану на можливість своєчасного вчинення процесуальної дії, повинна довести існування конкретних обставин, які об`єктивно унеможливили або істотно ускладнили реалізацію відповідного процесуального права. Натомість касаційна скарга не містить доводів щодо неправильного застосування апеляційним судом норм процесуального права при оцінці таких обставин. Отже, скаржник належним чином не обґрунтовує, у чому саме полягає порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при постановленні ухвали про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 299 КАС України. Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України). Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження. Наведені у касаційній скарзі доводи не містять належного правового обґрунтування, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції та не свідчать про неправильне застосування норм процесуального права, у зв`язку з чим наявні підстави для повернення касаційної скарги. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України. За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України, постановив: Касаційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на ухвалу Третього апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2026 року у справі № 340/7872/25 - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. СуддяІ.В. Дашутін