Постанова 4856 № 120/4703/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/4703/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Сало П.І. Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П. 09 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі відповідач-1) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.01.2026 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 025450011712 від 21.03.2025 про відмову у призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 08.12.1985 по 07.12.1990 на Донецькому коксохімічному заводі імені С.М. Кірова та призначити йому пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 13.03.2025. Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено, що 13.03.2025 позивач ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За принципом екстериторіальності заяву розглянуто відповідачем-1 з прийняттям рішення від 21.03.2025 № 025450011712 про відмову у призначенні пенсії через відсутність необхідного страхового стажу (31 рік). Зі змісту рішення слідує, що страховий стаж позивача становить 28 років 04 місяці 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому до його страхового стажу не зараховано період роботи з 08.12.1985 по 07.12.1990 згідно з довідкою №410 від 08.02.2007, оскільки запис про роботу відсутній в дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1981 та не підтверджено первинними документами. Вказане рішення стало предметом оскарження за цим позовом. Похідною вимогою є вимога про зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу позивача вищезазначений спірний період його трудової діяльності. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Згідно з ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також, у старості та в інших випадках, передбачених законом. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України. З 01.01.2004 набрав чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV), який, згідно з преамбулою, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону. Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду. Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. За правилами частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року не менше 31 року. Відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону № 1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року від 15 до 22 років. Згідно з ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV). Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 № 13-1 (далі Порядок № 22-1). Так, пунктом 1.1 Порядку № 22-1 встановлено, що заява про призначення пенсії працюючим особам, а також членам сім`ї у зв`язку з втратою годувальника подається заявником до органу, що призначає пенсію, через уповноважену посадову особу підприємства, установи, організації (далі посадова особа) за місцезнаходженням такого підприємства, установи або організації. За бажанням особи така заява може бути подана особисто за місцем проживання (реєстрації) або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, або законного представника. За приписами пункту 2.1 Порядку № 22-1 документи, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637; для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. Відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі. Судом встановлено, що 13.03.2025 позивач звернувся до пенсійного органу з заявою про призначення йому пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". За результатами розгляду заяви позивача відповідач прийняв рішення про відмову у призначенні пенсії за віком. Підставою для такого рішення став висновок про відсутність достатнього страхового стажу, а саме 31 року. Як зазначає відповідач, підтверджений стаж роботи позивача становить 28 років 04 місяці 15 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за віком. При цьому до його страхового стажу не зараховано період роботи з 08.12.1985 по 07.12.1990 згідно з довідкою № 410 від 08.02.2007, оскільки запис про роботу відсутній в дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1981 та не підтверджено первинними документами. Так, відповідно до ст. 62 Закону №1788-ХІІ трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Водночас заповнення трудової книжки працівника здійснюється роботодавцем, а не працівником, і саме підприємство-роботодавець є відповідальним за організацію обліку трудових книжок працівників, в тому числі правильність внесення записів до них. Порядок заповнення трудових книжок визначається розділом 2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Так, пунктом 2.4 цієї Інструкції передбачено, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Відповідно до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58). Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що обов`язок ведення трудових книжок покладено на адміністрацію підприємств, а тому її неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Більше того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Відповідно до пунктів 5.1-5.5 Інструкції № 58 особа, яка загубила трудову книжку (вкладиш до неї), зобов`язана негайно заявити про це власнику або уповноваженому ним органу за місцем останньої роботи. Не пізніше 15 днів після заяви, а у разі ускладнення в інші строки власник або уповноважений ним орган видає працівнику іншу трудову книжку або вкладиш до неї (нових зразків) з написом "Дублікат" в правому верхньому кутку першої сторінки. Дублікат трудової книжки або вкладиш до неї заповнюється за загальними правилами. У розділи "Відомості про роботу", "Відомості про нагородження" і "Відомості про заохочення" при заповненні дубліката вносяться записи про роботу, а також про нагородження і заохочення за місцем останньої роботи на підставі раніше виданих наказів (розпоряджень). Якщо працівник до влаштування на це підприємство вже працював, то при заповненні дубліката трудової книжки в розділ "Відомості про роботу" у графу 3 спочатку вноситься запис про загальний стаж його роботи до влаштування на це підприємство, який підтверджується документами. Загальний стаж роботи записується сумарно, тобто зазначається загальна кількість років, місяців, днів роботи без уточнення, на якому підприємстві, в які періоди часу і на яких посадах працював у минулому власник трудової книжки. Після цього загальний стаж, підтверджений належно оформленими документами, записується по окремих періодах роботи в такому порядку: у графі 2 зазначається дата прийняття на роботу; у графі 3 пишеться найменування підприємства, де працював працівник, а також цех (відділ) і посада (робота), на яку було прийнято працівника. Запис у дублікаті трудової книжки відомостей про роботу за сумісництвом та за суміщенням професій провадиться за бажанням працівника. Якщо з поданих документів видно, що працівник переводився на іншу постійну роботу на тому ж самому підприємстві, то про це робиться відповідний запис. Після цього у графі 2 записується дата звільнення, а у графі 3 причина звільнення, якщо у поданому працівником документі є такі дані. У тому разі, коли документи не містять повністю зазначених вище даних про роботу у минулому, в дублікат трудової книжки вносяться тільки ті дані, що є у документах. У графі 4 зазначаються найменування, дата і номер документа, на підставі якого проведено відповідні записи у дублікаті. Документи, що підтверджують стаж роботи, повертаються їх власнику. Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний сприяти працівникові в одержанні документів, які підтверджують стаж його роботи, що передував влаштуванню на це підприємство. Не зазначаються у підсумованому загальному стажі роботи, а записуються окремим рядком із посиланням на дату, номер і найменування відповідних документів, крім відомостей, що передбачені у пункті 2.18 цієї Інструкції, такі записи: а) про час перебування у народному ополченні та партизанських загонах із зазначенням дати зарахування і дати звільнення із служби; б) про роботу як члена артілі промислової кооперації. Якщо трудова книжка (вкладиш до неї) стала непридатною (обгоріла, розірвана, забруднена та інше), то власник або уповноважений ним орган за останнім місцем роботи видає працівнику дублікат трудової книжки (вкладиш до неї). При цьому на першій сторінці трудової книжки, що стала непридатною, робиться надпис "Замість видано дублікат", а книжка повертається її власнику. При працевлаштуванні на нове місце роботи працівник зобов`язаний пред`явити дублікат трудової книжки. Як вірно встановлено судом першої інстанції, запис про роботу з 08.12.1985 по 07.12.1990 на Донецькому коксохімічному заводі імені С.М. Кірова відсутній в дублікаті трудової книжки НОМЕР_1 від 28.07.1981. Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" № 637 від 12.08.1993 (далі Порядок № 637) визначено, що основним документом на підтвердження стажу роботи є трудова книжка. Однак за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів. Для підтвердження періоду роботи з 08.12.1985 по 07.12.1990 на Донецькому коксохімічному заводі імені С.М. Кірова позивачем подано довідку № 410 від 08.02.2007, у якій детально відображено відомості про його трудову діяльність на вказаному підприємстві. Зі змісту довідки вбачається, що ОСОБА_1 працював на Донецькому коксохімічному заводі імені С.М. Кірова (нині ВАТ "Донецьккокс") повний робочий день на посадах слюсаря з ремонту апаратурного обладнання та слюсаря-ремонтника цеху уловлювання коксохімічного виробництва у період з 08.12.1985 по 07.12.1990 із зазначенням конкретних дат, посад, розрядів та підстав прийняття і переведення. У довідці також зазначено, що відповідно до ЕТКС-2, затвердженого Державним комітетом СРСР з праці та соціальних питань у 1969 році, професію "слюсар з ремонту апаратурного обладнання" перейменовано на "слюсар-ремонтник", що підтверджує тотожність виконуваних робіт. Крім того, у документі вказано, що робота слюсаря-ремонтника коксохімічного виробництва належить до робіт зі шкідливими умовами праці та дає право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком № 2, розділ 5, позиція А, відповідно до Списків, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 22.08.1956 № 1173. Довідку видано на підставі архівної особистої картки форми Т-2 та розрахункових відомостей з нарахування заробітної плати. Суд враховує, що вказана довідка містить усі необхідні реквізити, передбачені Порядком № 637, а саме: точні періоди роботи, найменування підприємства, посади, характер виконуваної роботи, підстави прийняття та переведення, а також зазначення первинних документів, на підставі яких її видано. Таким чином, колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що довідка № 410 від 08.02.2007 є належним, допустимим та достатнім доказом підтвердження трудового стажу позивача за період з 08.12.1985 по 07.12.1990, а твердження відповідача про непідтвердження цього періоду первинними документами є безпідставними. При цьому, відсутність відповідного запису у дублікаті трудової книжки не може автоматично позбавляти особу права на зарахування стажу, оскільки обов`язок щодо належного ведення та оформлення трудових книжок покладений на роботодавця, а не на працівника. Негативні наслідки неналежного ведення кадрової документації не можуть бути покладені на позивача та не можуть обмежувати його конституційне право на соціальний захист. Крім того, слід врахувати, що дублікат трудової книжки, за своєю правовою природою, не завжди містить повний перелік усіх попередніх періодів роботи, а його заповнення залежить від наявності відповідних документів у роботодавця на момент видачі дубліката. Саме з цієї причини законодавством прямо передбачена можливість підтвердження трудового стажу іншими документами, зокрема архівними довідками, що й було зроблено позивачем у цій справі. Отже, відмова відповідача зарахувати спірний період роботи до страхового стажу позивача суперечить принципам соціального захисту, а також свідчить про формальний підхід до вирішення питання про призначення пенсії без урахування всіх поданих доказів у їх сукупності. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідач неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи з 08.12.1985 по 07.12.1990 на Донецькому коксохімічному заводі імені С.М. Кірова. Таким чином, суд першої інстанції вірно виснував, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 025450011712 від 21.03.2025 про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню. Суд першої інстанції вірно обрав належний спосіб поновлення порушених прав позивача шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу період роботи з 08.12.1985 по 07.12.1990 на Донецькому коксохімічному заводі імені С.М. Кірова та призначити йому пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" з 13.03.2025. Стосовно доводів апелянта щодо того, що суд першої інстанції втрутився у дискреційні повноваження органу Пенсійного фонду України, колегія суддів зазначає, що такі доводи є безпідставними та ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи спірних правовідносин. Дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень передбачають можливість вибору між кількома правомірними варіантами поведінки, однак у даному випадку відповідач не наділений свободою розсуду щодо зарахування до страхового стажу періодів, які підтверджені належними доказами та відповідають вимогам законодавства. Натомість, за наявності встановлених законом умов, орган Пенсійного фонду зобов`язаний діяти у чітко визначений спосіб, а саме врахувати відповідні періоди стажу та призначити пенсію, що свідчить про відсутність у нього дискреції у цьому питанні. З огляду на викладене, зобов`язання судом відповідача зарахувати до страхового стажу спірні періоди та призначити позивачу пенсію є належним способом захисту порушеного права, а не втручанням в його дискреційні повноваження. Отже, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 січня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.