Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/1425/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 червня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1425/26 Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В., повний текст судового рішення складено 18.05.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. при секретарі - Філімович І.М. за участю: представника апелянта 1 Грінченко Є.В. представника апелянта 2 Ростомова Г.А. представника третьої особи Кушнір Н.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління ДПС в Одеській області, ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області, треті особи: Державна податкова служба України, ОСОБА_2 , про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області (далі ГУ ДПС), в якому позивач просить: - визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 22.10.2025 року №713 «Про введення в дію переліку змін №14 до Організаційної структури Головного управління ДПС в Одеській області»; - визнати протиправним та скасувати наказ №75-ф «Про введення в дію переліку №4 змін до штатного розпису на 2025 рік ГУ ДПС від 05.11.2025 року; - визнати протиправним та скасувати Наказ ГУ ДПС №19-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » від 15 січня 2026 року; - поновити його - ОСОБА_1 , на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС; - стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 15 січня 2026 року по день поновлення на посаді. Позивач зазначив, що він працював на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС. Відповідачем прийняті накази від 22.10.2025 року №713 «Про введення в дію переліку змін №14 до Організаційної структури Головного управління ДПС в Одеській області» та від 05.11.2025 року №75-ф «Про введення в дію переліку №4 змін до штатного розпису на 2025 рік Головного управління ДПС в Одеській області». 05.11.2025 року йому вручено «Попередження - пропозиція ОСОБА_1 » від 05.11.2025 року за підписом начальника ГУ ДПС, у якому зазначено про введення в дію переліку змін до організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС в Одеській області відповідно до наказів від 22.10.2025 року №713, від 05.11.2025 року №75-ф та з урахуванням вимог ч.6 ст.49-2 КЗпП України, попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади не раніше, ніж через 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України від 10 грудня 2015 №889-VІІІ «Про державну службу» (далі - Закон України №889-VІІІ), у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців Головного управління ДПС в Одеській області, з дотриманням вимог ч.4 та ч.5 ст.87 Закону України №889-VІІІ та законодавства України про працю. Позивач вказує, що йому як начальнику управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС запропоновано для переведення наступні посади: - начальник управління інфраструктури та господарського забезпечення; - головний державний інспектор відділу розгляду звернень громадян та доступу до публічної інформації управління організації роботи. Він не погодився на переведення на вказані посади, оскільки вони очевидно не відповідають ані рівню його компетентності, ані критерію рівнозначності посади. Також, на думку позивача. не існувало підстав як організаційно - трудових, так і законодавчих для видання наказів від 22.10.2025 року №713, від 05.11.2025 року №75-ф щодо зміни штатного розпису на 2025 рік, відповідно не існувало будь - яких об`єктивних причин для вивільнення. 10.11.2025 року йому анульовано доступ до бази управління документами ГУ ДПС, а 15.01.2026 року ГУ ДПС було видано Наказ №19-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого припинено державну службу та звільнено його з посади начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС 15.01.2026 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців ГУ ДПС згідно з п.4 ч.1 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону України №889-VІІІ. Позивач вважає, що вказаний наказ прийнятий з порушенням норм законодавства, при цьому просить звернути увагу на те, що відповідач і раніше порушував його трудові права. Так, йому не надана безпідставно відпустка після операції, а 19.11.2024 року Наказом ГУ ДПС №1259-о «Про звільнення ОСОБА_1 » його звільнено 19.11.2024 року з посади начальника управління та контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд внаслідок тимчасової непрацездатності згідно з ч.2 ст.87 Закону України №889-VІІІ. Він звернувся до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 року у справі №420/36878/24 скасований наказ про його звільнення та поновлено його на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області. В цієї частині рішення суду підлягало негайному виконанню. Також визнані протиправними дії щодо ненадання відпустки без збереження заробітної плати та зобов`язано ГУ ДПС повторно розглянути його заяви про надання відпустки без збереження заробітної плати. Відповідач не виконував рішення суду незважаючи на встановлення судового контролю, накладення штрафу державним виконавцем. Лише 06.10.2025 року ОСОБА_1 отримав змогу повернутися на своє робоче місце. Позивач також вказує, що ще у серпні місяці 2025 року йому стало відомо, що керівництво ГУ ДПС вчиняло спроби щодо внесення змін до штатного розпису шляхом реорганізації управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС без внесення відповідних змін в структуру територіального органу шляхом ліквідації цього управління зі всіма відділами, де відповідно до штатного розпису працювало 83 фахівця, та утворення одного відділу з 4 секторами, мотивуючи це реформами запланованими у 2026 році, а саме введенням електронних акцизних марок. Були направлені ним ряд звернень до Міністерства фінансів України та ДПС України з приводу протиправності таких дій. У підсумку зміни до штатного розпису залишились без розгляду та не застосовувалися. Позивач вважає, що переслідуючи мету усунути саме його від виконання службових обов`язків ГУ ДПС вдалося застосувати новий метод - ліквідацію управління. Зміни в структурі центрального органу виконавчої влади територіального органу ГУ ДПС в Одеській області мають відбуватися відповідно приписів Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та Положенню про Державну податкову службу України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року №227 (далі Положення №227), відповідно до пп. 8-2 п.11 якого Голова ДПС затверджує штатний розпис та кошторис територіальних органів ДПС. Згідно з вимогами п.1 ч.1 ст.87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. Позивач вказує, що умовами такого звільнення відповідно до ст.87 Закону №889-VIII є попередження державного службовця про наступне звільнення з одночасною пропозицією державному службовцю іншої рівнозначної посади державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності. Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на висновки Верховного Суду (постанови від 12.10.2023 року у справі №380/10238/21, від 31.03.2025 року по справі №360/48/23, від 30.01.2025 року по справі №640/26300/19, яким зазначено, що невмотивоване (необґрунтоване) надання переваги одному державному службовцю над іншим (коли йдеться про переведення в рамках скорочення чисельності і штату державних службовців) має наслідком також порушення принципу забезпечення рівного доступу до державної служби, який закріплений у статті 4 Закону №889-VIII. Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади. Проте йому не була запропонована така посада. Позивач просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Ухвалою суду від 26.01.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче провадження на 24.02.2026 року. Представник відповідача ГУ ДПС надав до суду відзив на позов, просив відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що Накази від 22.10.2025 року №713 про внесення змін до Організаційної структури, від 05.11.2025 року №75-ф про внесення змін до штатного розпису прийняті ГУ ДПС у відповідності до вимог законодавства. При побудові організаційної структури та Переліку змін до неї, ГУ ДПС керується наказом ДПС від 04.02.2022 року №91 «Про введення в дію структур територіальних органів ДПС та затвердження Методичних рекомендацій щодо побудови організаційних структур територіальних органів ДПС», які розроблено відповідно до Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 року №227, з урахуванням вимог постанови №179 та наказів ДПС від 30.09.2020 року №529 «Про утворення територіальних органів ДПС» і від 12.11.2020 року №643 «Про затвердження положень про територіальні органи ДПС». Штатний розпис розробляється відповідно до форми, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2002 року №57 «Про затвердження документів, що застосовуються в процесі виконання бюджету», а також із дотриманням вимог постанови №179. Підпунктом 4 п.11 Положення встановлено, що начальник ГУ ДПС подає на затвердження Голові ДПС організаційну структуру, штатний розпис і кошторис ГУ ДПС. Діючи в межах та у спосіб встановлений законом, ГУ ДПС направило на затвердження структуру та перелік змін №4 до штатного розпису на 2025 рік, які затверджені ДПС України, про що свідчить підпис голови ДПС. Представник вважає, що введення в дію переліків змін до організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС є його дискреційними повноваженнями. Також представник відповідача зазначив, що 08.07.2025 року наказом №319-о ОСОБА_1 поновлено на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області на виконання рішення суду. Між тим, у зв`язку із веденням в дію переліків змін до організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС, з урахуванням вимог ч.6 ст.49-2 КЗпП України, позивача- ОСОБА_1 , начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС, 05.11.2025 року у письмовій формі попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади не раніше, ніж через 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження та одночасно з попередженням йому було запропоновано іншу рівнозначну посаду державної служби в ГУ ДПС відповідно до професійної підготовки та професійної компетентності, в тому числі 05.11.2025 року запропоновано рівнозначну посаду категорії «Б» - начальника управління інфраструктури та господарського забезпечення ГУ ДПС, посаду головного державного інспектору відділу розгляду звернень громадян та доступу до публічної інформації управління організації роботи, позивач відмовився від вказаних посад. 10.11.2025 року проведена реплікація даних між ІКС «Управління документами» та ІКС працівників та користувачів «Адміністрування системи» на центральному рівні. З 11.11.2025 року користувачі недіючих підрозділів, які виведені поза штат, вилучені автоматично з ІКС «Управління документами» та їх призначені ролі анульовано системою. Представник відповідача у відзиві на позов вказує, що 16.12.2025 року Повідомленням - пропозицією ОСОБА_1 запропоновано для переведення усі наявні в ГУ ДПС в Одеській області вакантні посади державної служби (загалом 63 посади, з яких категорія «Б» (12 посад) та категорія «В» (51 посада)). Також, аналогічними Повідомленнями-пропозиціями від 12.01.2026 року (65 посад) та 15.01.2026 року (64 посади), ОСОБА_1 запропоновано для переведення всі наявні вакантні посади державної служби категорії «Б» та «В». Однак, позивач ОСОБА_1 відмовився від усіх наявних вакантних місць державної служби для переведення (попередження пропозиція від 05.11.2025). Представник відповідача вважає, що ГУ ДПС дотримано положень ст.41 Закону України №889-VIII, відповідно до якої державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов`язкового проведення конкурсу: 1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб`єкта призначення; 2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб`єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець. Державний службовець, призначений на посаду без конкурсу, не може бути переведений на вищу посаду державної служби без проведення конкурсу. Переведення здійснюється лише за згодою державного службовця. Згідно з вимогами ст.2 Закону №889 рівнозначна посада - це посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Відповідно до посад державної служби з урахуванням категорій, підкатегорій та рівнів державних органів, використаних в постанові КМУ від 18.01.2017 року №15 «Питання оплати праці працівників державних органів» посада керівника управління у складі департаменту, головного управління, служби належить до підкатегорії «Б3». Тобто, посада начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області відноситься до підкатегорії «Б3» і саме такої підкатегорії належить посада начальника управління інфраструктури та господарського забезпечення ГУ ДПС в Одеській області, яка серед іншого була двічі запропонована для переведення позивачу ОСОБА_1 , а також три рази поспіль ОСОБА_1 пропонувались всі інші посади. Однак, позивач власноруч написав, що він не згоден із переведенням на запропоновані наявні вакантні посади категорії «Б3» (повідомлення пропозиція від 05.11.2025 року, 16.12.2025 року, 12.01.2026 року та 15.01.2026 року). Представник відповідача зауважив, що КЗпП України, як і Закон №889-VIII не регламентує як саме (за якою процедурою, на основі яких документів) має визначатися рівень кваліфікації і продуктивності праці, проте це питання було предметом дослідження Верховним Судом у постанові від 11 липня 2018 року у справі №816/1232/17. Представник посилаючись на Наказ ДПС України від 31.07.2020 року №389 «Про затвердження Порядку делегування повноважень посадовим (службовим) особам апарату та територіальних органів ДПС», зазначив, що в попередженні пропозиції від 05.11.2025 року та від 16.12.2025 року ОСОБА_1 для переведення запропоновано саме рівнозначні посади в розумінні статтей 2, 41 Закону №889, зокрема, серед інших, це - посада начальника управління інфраструктури та господарського забезпечення, проте позивач відмовився від даної посади. За відсутності згоди ОСОБА_1 на переведення на рівнозначну або іншу посаду в ГУ ДПС в Одеській області, відповідачем, як роботодавцем, були вичерпані усі наявні можливості щодо подальшого проходження державної служби шляхом пропозицій, було видано наказ від 15.01.2026 року №19-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Представником позивача до суду надана відповідь на відзив, в якій звернув увагу на те, що відповідач залишив поза увагою посилання позовної заяви в частині того, що керівництво ГУ ДПС в Одеській області системно та перманентно переслідуючи мету усунути позивача від виконання службових обов`язків. Не вказано у відзиві у чому саме полягала необхідність ліквідації саме управління із ліквідацією посади ОСОБА_1 із передачею функціоналу відділу та чим вмотивована така зміна. До позовної заяви додано лист ГУ ДПС в Одеській області, яким підтверджено, що повноваження управління передано відділу. Відповідачем ніяким чином не пояснено у чому полягала необхідність фактичного позбавлення ОСОБА_1 повноважень задовго до його звільнення (припинення служби) шляхом анулювання доступу до системи ІКС. Представник позивача вказує, що власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо». При скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається, зокрема, працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації (стаття 42 КЗпП України). Для виявлення працівників, які мають це право, роботодавець повинен зробити порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню». У відзиві відсутні вказані відомості. ГУ ДПС в Одеській області не надав порівняльний аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися на роботі, і тих, які підлягають звільненню. Представник відповідача ГУ ДПС подав до суду заперечення, в яких навів такий же зміст як і у відзиві на позов, та стверджує, що ГУ ДПС в Одеській, як державний орган, здійснив вичерпний перелік заходів для збереження права позивача ОСОБА_1 на труд та державну службу, неодноразово пропонував наявні вакантні посади як категорії «Б», так і категорії «В». Позивачу, окрім інших посад, тричі була запропонована для переведення рівнозначна посада, в розумінні статтей 2, 41 Закону «Про державну службу», начальника управління інфраструктури та господарського забезпечення, проте позивач від запропонованої посади тричі відмовився. Ухвалою суду, яка занесена до протоколу від 24.02.2026 року, залучено третю особу ОСОБА_2 , якій надав пояснення до суду, зазначивши, що він у 2003 році закінчив Одеський національний політехнічний університет, за освітою спеціальність «Економіка підприємства», кваліфікація економіст, а у 2008 - Міжрегіональну Академію управління персоналом, за спеціальністю «Правознавство», кваліфікація юрист, має подяку Державної податкової служби України (наказ ДПС від 18.08.2021 року №1755-0) та Почесну грамоту Одеської обласної державної адміністрації від 29.06.2024 року №404/A-2023. Прийняв Присягу державного службовця 16 червня 2006 року, категорія посади державної служби «Б». Загальний стаж роботи з 23 травня 1999 року. Стаж державної служби з 07 липня 2005 року. На даний час працює на посаді начальника відділу контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області відповідно до наказу ГУ ДПС в Одеській області №596-0 від 05.11.2025 року. ОСОБА_2 у поясненнях вказує, що функціональні обов`язки начальника вказаного відділу виконуються ним якісно із забезпеченням належної організації роботи підлеглих в умовах воєнного стану в України. Оскільки предмет спору по справі №420/1425/26 безпосередньо стосується його законних прав та інтересів, він просить суд врахувати його двадцятирічний досвід роботи в податкових органах, в тому числі на керівних посадах за напрямком адміністрування акцизного податку та бездоганну репутацію як державного службовця. Третя особа ОСОБА_2 просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та провести судове засідання за його відсутністю. Відповідно до наданої до суду копії наказу «Про переведення ОСОБА_2 » від 05.11.2025 року №596-о, ОСОБА_2 переведений з посади з посади заступника начальника управління - начальника відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області на посаду начальника відділу контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області, з 05 листопада 2025 року, у зв`язку із введенням в дію переліків змін до організаційної структури та штатного розпису Головного управління ДПС в Одеській області. Протокольною ухвалою суду від 24.02.2026 року продовжено строк підготовчого судового засідання. 06.03.2026 року ГУ ДПС подало до суду додаткові письмові пояснення. Представник ГУ ДПС посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 16.01.2018 року у справі №519/160/16-ц, від 06.02.2018 року у справі №696/985/15-ц, від 12.06.2019 року у справі №297/868/18, від 28.04.2021 року у справі №373/2133/17 стверджує, що суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить винятково власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення. У вказаних справах зазначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 ст.40 КЗпПУ, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення. Наведені правові висновки викладено в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного цивільного суду від 07.04.2021 року у справі №444/2600/19, від 23.07.2021 року у справі №766/12805/19 та інших. Представник вважає, що за висловленою правовою позицію застосування ст.42 КЗпП України можливе серед працівників, які обіймають ідентичні (тотожні, однакові) посади. Оскільки посада, яку займала позивач, на підприємстві була єдиною й будь-яка перевага в цьому випадку не могла бути реалізована, тому у відповідача не було підстав для з`ясування наявності у позивача переважного права на залишення на роботі та застосування ст. 42 КЗпП України. Щодо рівних умов кваліфікації та продуктивності праці позивача та інших претендентів на посаду в новоствореному відділі, слід зазначити, що право на залишення на роботі, передбачене ч.1 ст.42 КЗпП України, не застосовується для працевлаштування в новоутворених структурних підрозділах (при зміні організаційної структури), оскільки, переважне право на залишення на роботі не є тотожним переважному праву на працевлаштування на нову посаду у новостворених підрозділах. Представник стверджує, що в даній справі посилання позивача ОСОБА_1 про те, що йому не було надано переважне право залишення на роботі є необґрунтованим. Оскільки посада, яку займав позивач, а саме начальника управління контролю за підакцизними товарами, була єдиною і будь яка перевага у цьому випадку не могла бути реалізована. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 року у справі №310/9294/18, від 09.04.2020 року у справі №760/21020/15, від 19.05.2021 року у справі №310/9294/18, від 09.042020 року у справі №760/21020/15. Підпунктом 4 п.11 Положення про ГУ ДПС в Одеській області, затвердженого наказом ДПС від 12.11.2020 №643, встановлено, що начальник ГУ ДПС подає на затвердження Голові ДПС організаційну структуру, штатний розпис і кошторис ГУ ДПС. Внесення змін до структури та штатного розпису підприємства є дискреційними повноваженнями керівника. Представник звертає увагу на те, що зміни у структурі та штатному розписі, які відбулися в ГУ ДПС торкнулися не лише управління контролю за підакцизними товарами. Згідно з Переліком змін №14 до організаційної структури ГУ ДПС, виводиться із структури окрім Управління по контролю за підакцизними товарами (83 штатні одиниці), також і Управління оподаткування юридичних осіб (165 штатних одиниць), Управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків (25 штатних одиниць), Управління оподаткування фізичних осіб (222 штатних одиниці) та ін. А вводиться до організаційної структури ГУ ДПС Управління оподаткування юридичних осіб (166 штатних одиниць), Відділ контролю за підакцизними товарами (80 штатних одиниць), Управління з питань виявлення та опрацювання податкових ризиків (26 штатних одиниць), Управління оподаткування фізичних осіб (230 штатних одиниці) та інші. Представник також посилався на те, що з інформації отриманої від відділу контролю за підакцизними товарами, у порівнянні за три минулі роки суттєво збільшилось кількість заяв платників акцизного податку про бажання отримувати всі документи через свій електронний кабінет, що вказує на його думку, на суттєве зменшення навантаження на фахівців відділу контролю за підакцизними товарами. Протокольною ухвалою суду від 10.03.2026 року залучено у якості третьої особи на стороні відповідача Державну податкову службу України. 20.03.2026 року до суду надані пояснення третьої особи ДПС України, в яких представник зазначив про правомірність внесення змін до організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС в Одеській області, оскільки вказані питання є дискреційними повноваження органів державної влади та регламентовані Законом України від 17.03.2011 №3166-VІ «Про центральні органи виконавчої влади» (зі змінами) (далі Закон №3166-VІ), Положенням про територіальні органи ДПС затвердженим наказом ДПС від 12.11.2020 року №643, Методичними рекомендаціями щодо побудови організаційних структур територіальних органів ДПС, затверджених наказом ДПС від 04.02.2022 року №91 «Про введення в дію структур територіальних органів ДПС та затвердження Методичних рекомендацій щодо побудови організаційних структур територіальних органів ДПС». Представник ДПСУ вказує, що підставою для подальшого припинення державної служби позивача стали зміни до організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС в Одеській області, проте зазначені рішення не є індивідуальними актами, спрямованими виключно на позивача, а мають ознаки управлінських рішень загального характеру, прийнятих у межах повноважень органу з метою організації діяльності відповідного державного органу. Відповідні зміни до структури та штатного розпису були направлені на затвердження та затверджені ДПС, що виключає доводи позивача про їх самовільність або прийняття поза межами компетенції. З огляду на викладене вище, доводи позивача про порушення відповідачем порядку погодження, затвердження та видання актів є безпідставними та необґрунтованими, оскільки таке затвердження здійснювалось відповідно до вимог законодавства та внутрішніх організаційно-розпорядчих документів. Представник вважає, що саме по собі незадоволення позивача змістом управлінського рішення або його наслідками не може свідчити про його протиправність. Також, на думку представника ДПСУ, процедура звільнення позивача з посади, яка була обумовлена скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу, дотримана ГУ ДПС, оскільки позивачу було запропоновано іншу посаду державної служби, яка є рівнозначною займаній ним посаді, а саме - посаду начальника управління інфраструктури та господарського забезпечення, що належить до тієї ж підкатегорії посад державної служби, а також посаду категорії В та інші посади, але позивач відмовився від усіх запропонованих посад, у тому числі і від посади, яка повністю відповідає критерію рівнозначності. Відповідно до положень статті 41 Закону України «Про державну службу» переведення державного службовця можливе лише за його згодою. Відсутність такої згоди унеможливила переведення, наслідком чого стало видання наказу ГУ ДПС в Одеській області від 15.01.2026 року №19-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 » відповідно до п.4 ч.1 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону «Про державну службу». Ухвалою суду від 24.03.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу для розгляду по суті на 06.04.2026 року. У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив задовольнити позов з підстав вказаних у заявах по суті поданих до суду. Представник відповідача ГУ ДПС та представник третьої особи ДПСУ просили відмовити у задоволенні позовних вимог як необґрунтованих та не доведених належними доказами. Підтримали свої доводи, викладені у відзиві на позов, поясненнях наданих до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044), треті особи: Державна податкова служба України (вул. Львівська площа, 8, м. Київ, 04053), ОСОБА_2 (службова адреса: АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано Наказ Головного управління ДПС в Одеській області №19-о від 15.01.2026 року «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області з 16.01.2026 року. Стягнуто з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2026 року по 08.05.2026 року у сумі 144 821,04 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області з 16.01.2026 року та стягнення середнього заробітку за один місять у розмірі 26 677,56 грн. На вказане рішення суду Головне управління ДПС в Одеській області подало апеляційну скаргу. Апелянт просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 року по справі №420/1425/26 в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі. Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи неправильно застосовані норми матеріального права та порушені норми процесуального права, неповно з`ясовані судом обставини, що мають значення для справи, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення в частині задоволення позовних вимог. Крім того, ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року. Апелянт просить суд вказане рішення скасувати в частині відмови в позові про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління ДПС в Одеській області від 22.10.2025 року № 13 «Про введення в дію переліку змін №14 до Організаційної структури Головного управління ДПС в Одеській області» та наказу №75-ф «Про введення в дію переліку №4 змін до штатного розпису на 2025 рік Головного управління ДПС в Одеській області» від 05.11.2025 року. Ухвалити в цій частині рішення про задоволення позову. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі №420/1425/26 в частині задоволення позову про визнання протиправним та скасування Наказу Головного управління ДПС в Одеській області №19-о від 15.01.2026 року «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області з 16.01.2026 року та стягнення з Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2026 року по 08.05.2026 року у сумі 144 821,04 грн. - залишити без змін. 12.06.2026 року (вхід.№34429/26 від 12.06.2026 року) на адресу суду апеляційної інстанції від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі №420/1425/26, в якому заявник просить у задоволенні апеляційної скарги ГУ ДПС в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі №420/1425/26 відмовити; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі №420/1425/26 в оскаржуваній ГУ ДПС в Одеській області частині залишити без змін. Також, 18.06.2026 року (вхід.№35834/26 від 18.06.2026 року) на адресу суду апеляційної інстанції від представника Державної податкової служби України - Кушніра Н.А. надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі №420/1425/26, в якому заявник просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення; апеляційну скаргу Головного управління ДПС в Одеській області задовольнити; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 року у справі №420/1425/26 в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування наказу про припинення державної служби, поновлення позивача на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні відповідних позовних вимог відмовити; рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 року у справі №420/1425/26 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування наказу ГУ ДПС в Одеській області від 22.10.2025 року №713 «Про введення в дію переліку змін №14 до Організаційної структури Головного управління ДПС в Одеській області» та наказу від 05.11.2025 року №75-ф «Про введення в дію переліку №4 змін до штатного розпису на 2025 рік ГУ ДПС» залишити без змін. Крім цього, 19.06.2026 року (вхід.№36120/26 від 22.06.2026 року) на адресу суду апеляційної інстанції від представника Головного управління ДПС в Одеській області Грінченко Єлізавети Валеріївни надійшов відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року у справі №420/1425/26, в якому заявник просить відмовити ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги, рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року в оскаржуваній позивачем ОСОБА_1 частині - залишити без змін. За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 , працював на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області. Наказом ГУ ДПС від 19.11.2024 року №1259-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » була припинена державна служба та звільнено ОСОБА_1 з посади начальника управління та контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області. Позивач оскаржив наказ до суду та рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04.03.2025 року по справі №420/36878/24 позов ОСОБА_1 задоволений. Визнаний протиправним та скасований наказ ГУ ДПС №1259-о «Про звільнення ОСОБА_1 » від 19.11.2024 року. ОСОБА_1 поновлений на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області. Також визнані протиправними дії ГУ ДПС щодо не надання відпустки без збереження заробітної плати та зобов`язано ГУ ДПС повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відпустки без збереження заробітної плати від 21.10.2024 року, від 26.10.2024 року, від 05.11.2024 року. Позивач вказує, що лише 06.10.2025 року він отримав можливість повернутися на робоче місце, що не спростовується відповідачем. 05.11.2025 року відповідачем вручено позивачу «Попередження - пропозиція ОСОБА_1 » за підписом начальника ГУ ДПС, згідно з яким його повідомлено про введено в дію переліку змін до організаційної структури та штатного розпису Головного управління ДПС в Одеській області відповідно до наказів ГУ ДПС від 22.10.2025 року №713 «Про введення в дію переліку змін №14 до Організаційної структури Головного управління ДПС в Одеській області» та від 05.11.2025 року №75-ф «Про введення в дію переліку №4 змін до штатного розпису на 2025 рік Головного управління ДПС в Одеській області» та з урахуванням вимог ч.6 ст.49-2 КЗпП України його попереджено про можливе наступне вивільнення із займаної посади не раніше, ніж через 30 календарних днів з моменту вручення цього попередження на підставі п.1 ч.1 ст.87 Закону України №889-VІІІ, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців. Позивачу ОСОБА_1 запропоновано для переведення наступні посади з твердженням про відповідність таких посад його професійній підготовці та професійним компетентностям в ГУ ДПС в Одеській області: - начальник управління інфраструктури та господарського забезпечення: - головний державний інспектор відділу розгляду звернень громадян та доступу до публічної інформації управління організації роботи. Позивач не надав згоду на переведення на вказані посади. 10.11.2025 року ОСОБА_1 було анульовано доступ до бази управління документами ГУ ДПС в Одеській області. 16.12.2025 року повідомленням-пропозицією ОСОБА_1 запропоновано для переведення усі наявні в Головному управлінні ДПС в Одеській області вакантні посади державної служби (загалом 63 посади, з яких категорія «Б» (12 посад) та категорія «В» (51 посада)). Повідомленнями-пропозиціями від 12.01.2026 (65 посад) та 15.01.2026 (64 посади) ОСОБА_1 було запропоновано для переведення всі наявні вакантні посади державної служби категорії «Б» та «В». Позивач не надав згоду на переведення на вказані посади. 15.01.2026 року ГУ ДПС в Одеській області видано Наказ №19-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та звільнено позивача з посади начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області 15.01.2026 року, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців Головного управління ДПС в Одеській області, згідно з п.4 ч.1 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону України №889-VІІІ. Позивач вважаючи незаконними накази відповідача щодо структурних змін та його звільнення звернувся до суду з цим позовом. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Надаючи правову оцінку законності і обґрунтованості рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне. Спірні правовідносини між сторонами виникли з питань проходження публічної служби, а саме проходження служби позивачем в ГУ ДПС в Одеській області, правомірності внесених змін до структури ГУ ДПС відповідно до наказів відповідача від 22.10.2025 року №713 «Про введення в дію переліку змін №14 до Організаційної структури Головного управління ДПС в Одеській області», №75-ф «Про введення в дію переліку №4 змін до штатного розпису на 2025 рік ГУ ДПС» від 05.11.2025 року та припинення державної служби та звільнення позивача ОСОБА_1 відповідно до Наказу ГУ ДПС №19-о від 15.01.2026 року у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців ГУ ДПС. Вирішуючи питання щодо правомірності наказів відповідача від 22.10.2025 року №713 «Про введення в дію переліку змін №14 до Організаційної структури Головного управління ДПС в Одеській області», №75-ф «Про введення в дію переліку №4 змін до штатного розпису на 2025 рік ГУ ДПС» від 05.11.2025 року, колегія суддів зазначає наступне. Статтею 16 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» визначено, що Центральні органи виконавчої влади утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії, бюро, Український інститут національної пам`яті. Діяльність центральних органів виконавчої влади спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через відповідних міністрів згідно із законодавством. Згідно з вимогами ч.1 ст.21 Закону територіальні органи центрального органу виконавчої влади утворюються як юридичні особи публічного права в межах граничної чисельності державних службовців та працівників центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на його утримання, ліквідовуються, реорганізовуються за поданням міністра, який спрямовує та координує діяльність центрального органу виконавчої влади, Кабінетом Міністрів України. Відповідно до вимог п.14 Типового положення про територіальні органи міністерства та іншого центрального органу виконавчої влади територіальні органи утримуються за рахунок державного бюджету. Структуру територіальних органів іншого центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує і координує діяльність центрального органу виконавчої влади, якщо інше не передбачено положенням про центральний орган виконавчої влади. Штатний розпис та кошторис територіальних органів іншого центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади. Чисельність працівників територіальних органів іншого центрального органу виконавчої влади затверджує керівник центрального органу виконавчої влади в межах граничної чисельності працівників, визначеної Кабінетом Міністрів України для територіальних органів центрального органу виконавчої влади. Керівники територіальних органів центрального органу виконавчої влади в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, міжрегіональних територіальних органів вносять пропозиції керівнику центрального органу виконавчої влади щодо чисельності працівників територіальних органів нижчого рівня. Законом України «Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи» від 14.01.2020 року №440-IX Закон Про центральні органи виконавчої влади» доповнений ст.21-1 «Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику». Відповідно до вимог ч.1 ст.21-1 Закону територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, можуть утворюватися в межах граничної чисельності державних службовців та працівників відповідного центрального органу виконавчої влади і коштів, передбачених на утримання центрального органу виконавчої влади, ліквідовуватися, реорганізовуватися керівником відповідного центрального органу виконавчої влади як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади за погодженням з міністром, який спрямовує та координує діяльність такого центрального органу виконавчої влади. Територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, визначені частиною першою цієї статті, утворюються без статусу юридичної особи та є органами державної влади, можуть мати окремий баланс, рахунки в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, печатку та бланк зі своїм найменуванням та із зображенням Державного Герба України (ч.2 ст.21-1 Закону). Положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, положення про територіальний орган як відокремлений підрозділ центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, затверджуються керівником відповідного центрального органу виконавчої влади (ч.3 ст.21-1 Закону). Згідно з частинами 4-6 ст.21-1 Закону керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, керівник центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, може делегувати керівнику територіального органу як відокремленого підрозділу такого центрального органу виконавчої влади окремі повноваження відповідно до положення про такий територіальний орган. Територіальні органи як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, територіальні органи як відокремлені підрозділи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, створюються і припиняються в порядку, визначеному законодавством. Призначення на посади та звільнення з посад керівників та заступників керівників територіальних органів, а також самостійних структурних підрозділів апарату центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну митну політику, та центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, здійснюються без погодження з міністром, який спрямовує та координує діяльність зазначених центральних органів виконавчої влади. Відповідно до Положення про Державну податкову службу України, затвердженого постановою КМУ від 06.03.2019 року №227, ДПСУ є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів і який реалізує державну податкову політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Згідно з вимогами п.11 Положення Голова ДПС затверджує за погодженням з Міністром фінансів структуру апарату ДПС; затверджує за погодженням з Міністром фінансів структуру територіальних органів ДПС та положення про них; затверджує штатний розпис та кошторис територіальних органів ДПС (підпункти 8,8-1,8-2 пункту 11). Відповідно до вимог ч.3 ст.21-1 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та п.11 Положення про ДПСУ наказом Державної податкової служби України від 12.11.2020 року №643 затверджено Положення про Головне управління ДПС в Одеській області, згідно з п.1 якого ГУ ДПС в Одеській області є територіальним органом, утвореним на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України. Пунктом 13 вказаного Положення визначено, що ГУ ДПС утримується за рахунок державного бюджету. Штатну чисельність працівників ГУ ДПС затверджує Голова ДПС у межах граничної чисельності працівників, визначеної Кабінетом Міністрів України для територіальних органів ДПС. Структуру ГУ ДПС затверджує Голова ДПС за погодженням з Міністром фінансів. Організаційну структуру, штатний розпис та кошторис ГУ ДПС затверджує Голова ДПС. Відповідно до вимог пп.2.1 п.2 Методичних рекомендацій щодо побудови організаційних структур територіальних органів ДПС, затверджених наказом ДПС від 04.02.2022 року №91 «Про введення в дію структур територіальних органів ДПС та затвердження Методичних рекомендацій щодо побудови організаційних структур територіальних органів ДПС», побудова організаційних структур територіальних органів ДПС здійснюється на основі затвердженої Головою ДПС (або особою, на яку покладено виконання обов`язків) та погодженої Міністром фінансів України Структури ГУ ДПС. Підпунктами 3.1,3.2 п.3 Методичних рекомендацій встановлено, що організаційні структури територіальних органів ДПС надаються на затвердження Голові ДПС за підписом начальника територіального органу ДПС. У разі потреби внесення змін до організаційної структури територіального органу ДПС, затвердженої Головою ДПС, начальником територіального органу ДПС (або особою, на яку покладено виконання обов`язків) надаються відповідна пояснювальна записка та Перелік змін до організаційної структури. Відповідно до Структури головних управлінь ДПС в областях, затвердженої 31.03.2025 року Головою ДПС та погодженої Міністром фінансів України (введено в дію наказом ДПС від 18.04.2025 року №369 «Про внесення змін до наказу ДПС від 04.02.2022 року №91), у складі ГУ ДПС можливе утворення підрозділу контролю за підакцизними товарами у статусі управління, відділу або сектору. Отже підзаконними нормативними актами, затвердженими ДПСУ, визначається два поняття структура та організаційна структура територіального органу ДПСУ. На ріні закону вказані поняття не визначені. Проте на рівні підзаконних актів питання організаційної структури вирішуються окремими установами, що включає перелік управлінь, підрозділів, відділів, їхню підпорядкованість, кількість штатних одиниць у кожному підрозділі, а назви посад та функціональні обов`язки та відображається в документації управлінської діяльності. Таким чином, з урахуванням того, що оскаржувані накази відповідача від 22.10.2025 року №713 та від 05.11.2025 року №75-ф прийняті у відповідності до вказаних підзаконних нормативних актів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що підстави для їх скасування відсутні. Разом з цим, дослідивши обставини по справі та надані доказі, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що при введені в дію наказів від 22.10.2025 року №713 та від 05.11.2025 року №75-ф відповідач порушив права позивача на проходження ним публічної служби, з огляду на наступне. Так, стаття 43 Конституції України передбачає, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Відповідно до преамбули Закону України №889-VIII цей Закон «Про державну службу» визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях. Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця (ч.1 ст.3 Закону). Статтею 1 Закону визначено, що державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. Статтею 2 Закону визначено значення термінів, в якому вони вживаються у цьому Законі, у тому числі: посада державної служби - визначена структурою і штатним розписом первинна структурна одиниця державного органу з установленими відповідно до законодавства посадовими обов`язками у межах повноважень, визначених ч.1 ст.1 цього Закону; професійна компетентність - здатність особи в межах визначених за посадою повноважень застосовувати спеціальні знання, уміння та навички, виявляти відповідні моральні та ділові якості для належного виконання встановлених завдань і обов`язків, навчання, професійного та особистісного розвитку; рівнозначна посада - посада державної служби, що належить до однієї підкатегорії посад державної служби з урахуванням рівнів державних органів. Частиною 1 ст.6 Закону встановлено, що посади державної служби в державних органах поділяються на категорії та підкатегорії залежно від порядку призначення, характеру та обсягу повноважень, змісту роботи та її впливу на прийняття кінцевого рішення, ступеня посадової відповідальності, необхідного рівня кваліфікації та професійних компетентностей державних службовців. Зокрема, відповідно до вимог пп.2,3 ч.2 ст.6 Закону до категорія «Б» відносяться посади: керівників та заступників керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення; керівників державної служби у державних органах, юрисдикція яких поширюється на територію Автономної Республіки Крим, однієї або кількох областей, міст Києва і Севастополя, одного або кількох районів, районів у містах, міст обласного значення; керівників та заступників керівників структурних підрозділів державних органів незалежно від рівня юрисдикції таких державних органів; до категорія «В» - інші посади державної служби, не віднесені до категорій «А» і «Б». Відповідно до вимог ст.5 Закону України №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Питання припинення державної служби регламентовані розділом ІХ Закону №889-VIII. Згідно з положеннями п.4 ч.1 ст.83 Закону державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення (ст.87 цього Закону). Згідно з вимогами пп.1 ч.1 ст.87 Закону підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. За змістом ч.3 ст.87 Закону суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі п.1 ч.1 цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі п.1 ч.1 цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Колегією суддів встановлено, що у якості підстави для припинення державної служби позивача у попередженні від 05.11.2025 року та у наказі від 05.01.2026 року вказано скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення численності або штату державних службовців ГУ ДПС. Підпункт 1 ч.1 ст.87 Закону фактично містить декілька підстав для припинення державної служби: скорочення чисельності або штату державних службовців; скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців; реорганізація державного органу. При цьому застосування у вказаних підставах сполучника «або», якій виражає альтернативу збільшує кількість підстав для припинення державної служби. Зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців; фактично передбачає дві підстави: - скорочення чисельності державних службовців; - скорочення штату державних службовців. При цьому скорочення штату й скорочення чисельності це не тотожні поняття. Відповідно така підстава як скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців передбачає чітке визначення підстави припинення державної служби без застосування сполучника «або», що відповідно надає чіткі критерії перевірки легітимності та правомірності прийнятого наказу. Проте в оскаржуваному наказі застосований вказаний сполучника «або», тобто відповідач не визначив чітко що стало підставою для скорочення посади, з якою звільнений позивач: - зміни структури державного органу без скорочення чисельності державних службовців; - зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності; - зміни структури державного органу без скорочення штату державних службовців; - зміни штатного розпису державного органу без скорочення штату державних службовців. При цьому підстава «скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців» не містить поняття організаційної структури. Отже, колегія суддів зазначає, що зміни структури державного органу ГУ ДПС не відбулось, оскільки до п.13 Положення про Головне управління ДПС в Одеській області: - штатну чисельність працівників ГУ ДПС затверджує Голова ДПС у межах граничної чисельності працівників, визначеної Кабінетом Міністрів України для територіальних органів ДПС; - структуру ГУ ДПС затверджує Голова ДПС за погодженням з Міністром фінансів; - організаційну структуру, штатний розпис та кошторис ГУ ДПС затверджує Голова ДПС. Представники відповідача та третьої особи ДПСУ стверджували про здійснення організаційної зміни структури ГУ ДПС та відповідно відсутності підстав погодження з міністром. Структура визначає напрямки роботи державного органу, а отже такий напрямок роботи як контроль за підакцизними товарами залишився у структурі ГУ ДПС, яким займався штат посадових осіб Управління до внесення змін до штатного розпису ГУ ДПС наказами від 22.10.2025 року №713, від 05.11.2025 року №75-ф, відповідно до яких вказаним напрямком контролю став займатися той же штат посадових осіб але вже Відділу. Згідно штатного розпису в управлінні були також відділи за різними напрямками контролю за підакцизними товарами та в відділі також залишились інші відділи за різними напрямками контролю. При цьому, колегією суддів встановлено, що як в Управлінні та і у відділу наявна посада керівника (був начальник управління - став по штату начальник відділу) з тими ж функціональними обов`язками. Як вірно вважає суд першої інстанції, скорочення посади державної служби внаслідок зміни штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, відбувається лише у разі покладення обов`язків державного службовця, якій займав вказану посаду, на іншого державного службовця без зміни його посади (наприклад, на одного із заступників начальника ГУ ДПС, або іншу посадову особу). Проте введення посади начальника відділу контролю за підакцизними товарами не свідчить про скорочення посади державного службовця (посади позивача), якій за функціональними обов`язками керував Управлінням контролю за підакцизними товарами, а свідчить лише про зміну назви посади. Однак, саме ця посада не була запропонована позивачу, а 05.11.2025 року: - в день видання наказу від 05.11.2025 року №74-ф; - в день вручення позивачу попередження від 05.11.2025 року про його вивільнення із запропонуванням інших посад, ніж посади начальника відділу контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області, відбулось переведення на вказану посаду - начальника відділу контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області наказом від 05.11.2025 року №596-о, ОСОБА_2 з посади з посади заступника начальника управління - начальника відділу адміністрування акцизного податку управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області, тобто керівника одного зі структурних підрозділів (відділів) Управління. В попередженні позивачу вже пропонувались інші посади. Колегія суддів вважає, що при вказаних встановлених обставинах пропонування позивачу інших посад, окрім тієї, що позивач займав за функціональними обов`язками, не відповідає вимогам обґрунтованості, безсторонності (неупередженості); добросовісності; розсудливості та не може вважатися належним виконання вимог ч.3 ст.87 Закону. Претендування на посаду начальника відділу контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області позивача та ОСОБА_2 (у разі скорочення його посади) суб`єкт призначення не дотримався навіть вимог законодавства щодо переважного права однієї з осіб на зайняття посади начальника відділу контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Одеській області. Оскільки посада, яку займав позивач, а саме начальника управління контролю за підакцизними товарами, була єдиною і будь яка перевага у цьому випадку не могла бути реалізована. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 19.05.2021 року у справі №310/9294/18, від 09.04.2020 року у справі №760/21020/15, від 19.05.2021 року у справі №310/9294/18, від 09.042020 року у справі №760/21020/15. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає неспроможним посилання апелянта Головного управління ДПС в Одеській області, на судову практику та твердження, що посада, яку займав позивач, а саме начальника управління контролю за підакцизними товарами, була єдиною і будь яка перевага у цьому випадку не могла бути реалізована. Наведені обставини стали підставою для висловлення думки позивачем, що дійсною метою прийняття наказів від 22.10.2025 року №713, від 05.11.2025 року №75-ф «Про введення в дію переліку №4 змін до штатного розпису на 2025 рік» повторне звільнення його із займаної посади. Відповідно до вимог ч.1 ст.7 Закону України №889-VIII державний службовець має право, зокрема, на повагу до своєї особистості, честі та гідності, справедливе і шанобливе ставлення з боку керівників, колег та інших осіб; чітке визначення посадових обов`язків; належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення. Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не дотримано всіх вимог законодавства щодо прийняття оскаржуваного наказу від 15.01.2026 року 19-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », а отже вказаний наказ підлягає визнанню неправомірним та скасуванню. Відповідно підлягають задоволенню вимоги позивача про поновлення його на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС, тобто на посаді, з якою він був звільнений. Відповідно до вимог ч.1 ст.235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, що розглядає спір. Верховний Суд неодноразово звертав увагу на дотримання вимог ч.1 ст.235 КЗпП України та зазначивши, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 Кодексу законів про працю України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі (постанова ВС від 05.04.2023 року у справі №640/12871/21). У постанові від 17.12.2024 року у справі №480/1857/20 зазначено, що Верховний Суд констатує, що у своїй практиці він неодноразово наголошував, що закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в ч.1 ст.235 КЗпП України, а отже, установивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. При цьому, повноваження суду при вирішенні трудового спору про поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця. Так, повноваження щодо призначення працівника в порядку переведення на відповідну посаду, згідно із затвердженим штатним розписом в новоствореній юридичній особі, яка є правонаступником роботодавця, є винятковою компетенцією роботодавця і суд, як орган, що розглядає трудовий спір, не повинен і не може втручатися у здійснення дискреційних повноважень державного органу. Обов`язок щодо працевлаштування незаконно звільненого працівника покладений на роботодавця, яким у випадку реорганізації державної установи є її правонаступник, якому передані відповідні завдання і функції. Аналогічну правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 19 грудня 2018 року у справі №807/2391/15, від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20, від 27 квітня 2021 року в справі №826/8332/17, від 20 січня 2021 року у справі №640/18679/18, від 20 січня 2021 року у справі №804/958/16, від 11 лютого 2021 року у справі №640/21065/18, від 31 травня 2021 року у справі №0840/3202/18, від 06 липня 2021 року у справі N 640/3456/20, від 06 липня 2021 року у справі №640/1627/20 та багатьох інших. Вказана правова позиція також вказана у постанові Верховного Суду від 24.03.2026 року у справі №580/1866/22. Таким чином, позивач підлягає поновленню на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області з 16.01.2026 року, оскільки наказом від 15.01.2026 року припинено державну службу та звільнено позивача з посади начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області 15.01.2026 року. 15.01.2026 року ГУ ДПС в Одеській області видано Наказ №19-о «Про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_1 », яким припинено державну службу та звільнено позивача з посади начальника управління контролю за підакцизними товарами Головного управління ДПС в Одеській області 15.01.2026 року, у зв`язку із скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців Головного управління ДПС в Одеській області, згідно з п.4 ч.1 ст.83 та п.1 ч.1 ст.87 Закону України №889-VІІІ. Згідно з вимогами ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. На час прийняття рішення по справі вимушеним прогулом позивача є період з 16.01.2026 року по 08.05.2026 року, тобто 3 міс 19 днів. Оскільки згідно з довідкою середньомісячна заробітна плата складає 26 677,56 грн., а середньоденна 3811,08 грн., стягненню підлягає 144 821,04 грн. Відповідно до вимог ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи вчинені (прийняті) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України. Згідно з вимогами ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. За змістом ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Відповідно до вимог ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до вимог ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. У п.96 рішення у справі «Вагнер та J.M.W.L. проти Люксембургу» (Wagner and J.M.W.L. v. Luxembourg, №76240/01) та у п.72 рішення у справі «Фабрі проти Франції» (Fabris v. France, №16754/08) ЄСПЛ підкреслив, що навіть якщо суди не зобов`язані викладати мотиви відмови стосовно кожного доводу сторін, вони не звільнені від обов`язку розглядати їх належним чином і надавати оцінку основним наданим доводам. Крім того, якщо ці доводи стосуються прав і свобод, що гарантовані Конвенцією і протоколами до неї, національні суди повинні розглядати їх в обов`язковому порядку і з особливою ретельністю, тому що йдеться про засади принципу субсидіарності. ЄСПЛ також неодноразово наголошував, що хоча національний суд і має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган державної влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36). Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 є частково обґрунтованими та підлягають задоволенню частково, шляхом визнання протиправними та скасування наказу відповідача №19-о від 15.01.2026 року, поновлення позивача на посаді начальника управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС з 16.01.2026 року, стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 16.01.2026 року по 08.05.2026 року у сумі 144 821,04 грн. Доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження, правильність висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для задоволення апеляційних скарг Головного управління ДПС в Одеській області, ОСОБА_1 та скасування рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року, колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалене судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 308; 310; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги Головного управління ДПС в Одеській області, ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 травня 2026 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 09.07.2026 року. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді Н.В. Вербицька К.В. Кравченко