Постанова 4855 № 320/14881/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/14881/23 Головуючий у 1 інстанції: Колеснікова І.С. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 02 червня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р. Суддів Кузьмишиної О.М. Ключковича В.Ю. За участю секретаря Керімова К.Е. розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Верховного Суду про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: Позивач - ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Верховного Суду, в якому просила: - визнати протиправними і скасувати наказ т.в.о. керівника Верховного Суду № 876-к від 15.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 »; - поновити ОСОБА_1 на роботі в апараті Верховного Суду на посаді головного спеціаліста з 16 березня 2023 року; - стягнути з Верховного Суду на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16 березня 2023 року до дня ухвалення рішення суду. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю. Не погодившись із рішенням суду, позивач - ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що її звільнення, у зв`язку зі скороченням штату, відбулося з порушенням вимог законодавства, оскільки Верховний Суд не запропонував усіх наявних на дату звільнення вакантних посад, зокрема, посад секретарів судових засідань та помічників суддів. Крім того, апелянт вважає, що Верховний Суд безпідставно поклав в основу вирішення питання про працевлаштування результати співбесіди, проведення якої не передбачено законодавством, при цьому, через технічні причини вона не змогла взяти участь у співбесіді в режимі ZOOM, а іншого часу для її проведення їй запропоновано не було. Також, апелянт стверджує, що рейтингова оцінка кандидатів була складена необ`єктивно, оскільки під час її формування не враховано її стаж державної служби та роботи в системі правосуддя, наявні заохочення, нагороди та дві вищі освіти, тоді як інші кандидати, які були визначені такими, що мають перевагу, володіли меншим досвідом та кваліфікацією. У зв`язку з цим, апелянт вважає, що Верховний Суд неправильно визначив рівень її професійної підготовки та не врахував переважного права на залишення на роботі. Крім того, апелянт наголошує, що самостійно виховує та утримує двох неповнолітніх дітей, а тому, мала переважне право на залишення на роботі, яке Верховним Судом враховано не було. 09 грудня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від відповідача - Верховного Суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції. 30 грудня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу До Шостого апеляційного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду засобами відеоконференцзв`язку системи «Електронний суд». Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 травня 2026 року клопотання ОСОБА_1 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції - задоволено. Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 09 грудня 2022 року Пленум Верховного Суду ухвалив рішення про скорочення 330 штатних одиниць Апарату Верховного Суду, що мало наслідок масового вивільнення працівників. Постановою Пленуму Верховного Суду № 3 затверджено структуру та штатний розпис Апарату Верховного Суду. Наказом керівника Апарату Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 21 «Про заходи із приведення чисельності та штату працівників Апарату Верховного Суду у відповідність до штатного розпису» затверджено план заходів із приведення чисельності та штату працівників Апарату Верховного Суду у відповідність до штатного розпису Апарату Верховного Суду, затвердженого постановою Пленуму Верховного Суду від 09 грудня 2022 року № 3, та Положення про визначення рівня професійної підготовки та професійних компетентностей працівників Апарату Верховного Суду, посади яких скорочено (далі - Положення). Відповідно до п. 8 Положення, із працівником, посаду якого скорочено та який претендує на зайняття вакантної посади, проводиться співбесіда. Для проведення співбесід утворюються комісії у складі трьох працівників Апарату. У роботі комісії може брати участь безпосередній керівник працівника, посаду якого скорочено. Персональний склад та функціональну спрямованість комісій визначає керівник Апарату Суду. 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 на електронну адресу направлено попередження про наступне звільнення з пропозицією інших посад. У попередженні зазначено, що штатним розписом Апарату Верховного Суду не передбачено посаду, яку обіймає позивач, у зв`язку з чим, можливе звільнення з посади, на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», з 15 березня 2023 року. Одночасно ОСОБА_1 надано список всіх вакантних посад, на які вона може претендувати. Також, направлено матеріали щодо заходів із приведенням чисельності та штату працівників апарату Верховного Суду відповідно до штатного розпису. 16 лютого 2023 року ОСОБА_1 подала заяву про переведення на вакантну посаду головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи (посада 10.2.3). Одночасно на обрану позивачем посаду № 10.2.3 головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи претендувало 12 осіб при цьому встановлена штатним розписом Апарату ВС кількість штатних одиниць за цією посадою дорівнювала 2 одиницям. Наказом керівника Апарату Верховного Суду від 17 лютого 2023 року № 22, з метою реалізації пункту 8 Положення, затверджено склад комісії для проведення співбесід щодо визначення рівня професійної підготовки та професійних компетентностей працівників за вакантними посадами та у відповідних складах та зобов`язано відділ кадрової роботи та охорони праці скласти графіки проведення співбесід. 27 лютого 2023 року, відповідно до графіку, було проведено співбесіду з кандидатами на посаду № 10.2.3 головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи. 16 березня 2023 року позивач отримала наказ т.в.о. керівника апарату Верховного Суду № 876-к від 15.03.2023 «Про звільнення ОСОБА_1 », яким вирішено припинити державну службу ОСОБА_1 , звільнивши з посади головного спеціаліста відділу забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати управління забезпечення роботи другої судової палати секретаріату Касаційного кримінального суду, 16 березня 2023 року у зв`язку із скороченням чисельності та штату державних службовців. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII). Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 889-VIII, цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. За приписами ч.ч. 1-3 ст. 5 Закону № 889-VIII, правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби. Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом. Згідно ч. 1 ст. 83 Закону № 889-VIII, державна служба припиняється: 1) у разі втрати права на державну службу або його обмеження (стаття 84 цього Закону); 2) у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону); 3) за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону); 4) за ініціативою суб`єкта призначення (стаття 87 цього Закону); 5) у разі настання обставин, що склалися незалежно від волі сторін (стаття 88 цього Закону); 6) у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону); 7) у разі виходу державного службовця на пенсію або досягнення ним 65-річного віку, якщо інше не передбачено законом; 8) у разі застосування заборони, передбаченої Законом України "Про очищення влади"; 9) з підстав, передбачених контрактом про проходження державної служби (у разі укладення) (стаття 88-1 цього Закону). Підстави для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення визначені частиною першою статті 87 Закону № 889-VIII. У відповідності до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону № 889-VIII, підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення, зокрема, є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу. За приписами частини 3 статті 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв`язку із припиненням державної служби ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», у зв`язку зі скороченням чисельності та штату державних службовців Апарату Верховного Суду. Скорочення посади, яку обіймала позивач, було наслідком реалізації рішення Пленуму Верховного Суду від 09 грудня 2022 року про скорочення 330 штатних одиниць Апарату Верховного Суду та затвердження нової структури і штатного розпису. Колегія суддів зазначає, що предметом спору у даній справі є дотримання відповідачем процедури припинення державної служби позивача та реалізація гарантій, передбачених законодавством для державних службовців у разі скорочення посади. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги щодо неповного виконання відповідачем обов`язку із пропонування вакантних посад, колегія зазначає наступне. Відповідно до ч. 3 ст. 87 Закону № 889-VIII, суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб`єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду. Матеріали справи свідчать, що 13 лютого 2023 року ОСОБА_1 разом із попередженням про наступне звільнення було надано список усіх вакантних посад, на які вона могла претендувати, а також матеріали щодо проведення заходів із приведення чисельності та штату працівників Апарату Верховного Суду у відповідність до штатного розпису. ОСОБА_1 скористалась наданим їй правом та подала заяву про переведення на вакантну посаду головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відповідачем виконано обов`язок, передбачений частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII, щодо пропонування позивачу вакантних посад. Доводи апелянта про те, що відповідач не запропонував позивачу усіх наявних вакантних посад, зокрема, посад помічників суддів та секретарів судових засідань, колегія суддів вважає необґрунтованими, з огляду на наступне. Так, зі змісту частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII вбачається, що законодавцем покладено на суб`єкта призначення обов`язок запропонувати державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до його професійної підготовки та професійних компетентностей. Водночас, наведена норма не покладає на роботодавця обов`язку забезпечити переведення державного службовця на будь-яку вакантну посаду, яка наявна у державному органі, незалежно від характеру такої посади, порядку її заміщення та професійних вимог до кандидата. При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 була належним чином повідомлена про наступне звільнення, ознайомлена з переліком вакантних посад та фактично реалізувала своє право на участь у процедурі переведення, подавши відповідну заяву. За таких обставин, самі лише посилання апелянта на наявність інших вакантних посад не можуть свідчити про порушення відповідачем вимог статті 87 Закону № 889-VIII. Посилання апелянта на лист Верховного Суду від 06 вересня 2023 року № 260/0/18-23, як на доказ наявності вакантних посад помічників суддів, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, відповідно до статті 92 Закону України «Про державну службу», посада помічника судді належить до посад патронатної служби та не є посадою державної служби, а тому, порядок її зайняття регулюється спеціальним законодавством і не охоплюється гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 87 Закону № 889-VIII щодо пропонування державному службовцю іншої рівнозначної або нижчої посади державної служби. Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта про незаконність проведення співбесіди та безпідставність врахування її результатів при вирішенні питання щодо зайняття вакантної посади. Так, наказом керівника Апарату Верховного Суду від 09 лютого 2023 року № 21 затверджено Положення про визначення рівня професійної підготовки та професійних компетентностей працівників Апарату Верховного Суду, посади яких скорочено. Відповідно до пункту 8 зазначеного Положення, із працівником, посаду якого скорочено та який претендує на зайняття вакантної посади, проводиться співбесіда. Для проведення співбесід утворюються комісії у складі трьох працівників Апарату. У роботі комісії може брати участь безпосередній керівник працівника, посаду якого скорочено. Персональний склад та функціональну спрямованість комісій визначає керівник Апарату Суду. З матеріалів справи вбачається, що на вакантну посаду головного спеціаліста відділу аналізу судової практики Верховного Суду, ЄСПЛ та Суду ЄС департаменту аналітичної та правової роботи, на яку претендувала ОСОБА_1 , подали заяви дванадцять осіб, тоді як штатним розписом передбачалось лише дві відповідні посади. За таких обставин, проведення оцінювання професійної підготовки та професійних компетентностей кандидатів було об`єктивно необхідним для вирішення питання щодо можливості їх переведення на вакантні посади. Посилання апелянта на те, що проведення співбесіди не передбачено чинним законодавством, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, Закон України «Про державну службу» не містить заборони щодо запровадження внутрішніх процедур оцінювання професійних компетентностей працівників, посади яких скорочуються. Водночас, така процедура була затверджена відповідним локальним актом відповідача та застосовувалася до всіх кандидатів на однакових умовах. Щодо посилання апелянта на те, що вона не мала технічної можливості взяти участь у співбесіді в режимі відеоконференції, а відповідач не запропонував іншого часу для її проведення, слід зазначити, що ані положення Закону № 889-VIII, ані Положення про визначення рівня професійної підготовки та професійних компетентностей працівників Апарату Верховного Суду, посади яких скорочено, не передбачають обов`язку роботодавця проводити повторну співбесіду у разі неучасті кандидата у визначений час. При цьому, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що відповідачем було створено перешкоди для участі позивача у відповідній процедурі або що остання була поставлена у нерівні умови порівняно з іншими кандидатами. З приводу доводів апелянта про наявність у неї переважного права на залишення на роботі, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 42 Кодексу законів про працю України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім`ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п`яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України. Отже, зі змісту статті 42 Кодексу законів про працю України слідує, що в першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. Тому роботодавець зобов`язаний перевірити наявність у працівників, посади яких скорочуються, більш високої чи більш низької кваліфікації і продуктивності праці. Водночас, як убачається зі змісту наведеної норми, обставини, перелічені у частині другій статті 42 Кодексу законів про працю України, підлягають врахуванню лише за умови встановлення рівності кваліфікації та продуктивності праці працівників. Таким чином, передумовою для застосування критеріїв, визначених частиною другою статті 42 Кодексу законів про працю України, є встановлення факту однакового рівня кваліфікації та продуктивності праці осіб, між якими вирішується питання щодо переважного права на залишення на роботі. Згідно пункту 9 Положення, результатом визначення професійного рівня кандидатів на посаду є сформований рейтинговий список. Рейтингова оцінка є кінцевим показником успішності, що відображає результат оцінки професійних якостей кандидата на посаду, отриманої за результатами вивчення документальної оцінки, оцінки безпосереднього керівника та результатів співбесіди Згідно матеріалів справи, відповідно до рейтингового списку кандидатів на посаду, оцінка ОСОБА_1 - 1,75 (перше місце в рейтингу - 6,75, друге місце - 6,63). Фактично з 12 претендентів на посаду (2 штатних одиниці) позивач зайняла 8 місце. При цьому, порівнюючи результати виконання завдань за 2019, 2020, 2021, 2022 роки позивача та інших працівників, що пройшли співбесіду, позивач має середній відсотковий рівень виконання покладених на неї обов`язків та завдань. Наприклад, за 2022 рік оцінка виконання завдань позитивна, а не відмінна у порівняні з іншими претендентами на посаду. Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта про умисне заниження результатів оцінювання, фальсифікацію рейтингового списку та внесення до нього недостовірних відомостей. Зазначені твердження ґрунтуються виключно на суб`єктивній незгоді позивача із результатами проведеного оцінювання та не підтверджені жодними належними і допустимими доказами. Матеріали справи не містять доказів внесення змін до результатів оцінювання, порушення порядку формування рейтингового списку чи застосування до позивача критеріїв оцінювання, відмінних від тих, що застосовувалися до інших кандидатів. Враховуючи вищезазначене, необґрунтованими є доводи апелянта про те, що відповідачем не враховано її переважне право на залишення на роботі, оскільки, результати оцінювання свідчать про відсутність рівності показників кваліфікації та професійних компетентностей між позивачем та особами, які були визначені кандидатами на зайняття відповідної посади. Крім того, пунктом 10 Положення передбачено, що переважне право на залишення на роботі, визначене статтею 42 Кодексу законів про працю України, враховується щодо працівників, які відповідно до рейтингового списку набрали однакову кількість балів. Враховуючи, що ОСОБА_1 не набрала однакової кількості балів із жодним із кандидатів, які претендували на зайняття вакантної посади, а навпаки отримала суттєво нижчий результат оцінювання, підстави для застосування до спірних правовідносин положень частини другої статті 42 Кодексу законів про працю України були відсутні. Також, щодо доводів апелянта про утримання нею двох неповнолітніх дітей та того, що у сім`ї позивача немає інших працівників із самостійним заробітком, слід зазначити наступне. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 13 березня 2020 року у справі №752/24341/19 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 26 травня 2021 року у справі №752/5494/20 позов ОСОБА_2 задоволено частково та визначено місце проживання малолітньої дитини (доньки) разом з батьком. Ухвалюючи рішення у справі 752/5494/20, суд першої інстанції виходив з того, що діти проживають разом з батьками в одній квартирі, батько приймає активну участь у вихованні та розвитку дітей, утримує, відповідно до висновку складеного центром соціальних служб для сім`ї, дітей і молоді, між батьком та братом у малолітньої дитини наявний емоційний зв`язок, водночас мати піклується про дитину, однак спостерігаються ознаки амбівалентної прив`язаності, що може бути результатом слабкої довіри до матері. Суд також зазначив, що оскільки, на час розгляду справи син досяг 14 річного віку, то він у праві самостійно обирати своє місце проживання, тому, в цій частині в позові відмовлено. Отже, як обґрунтовано зазначено судом першої інстанції, станом на момент спірних правовідносин щодо процесу звільнення позивача були відсутні встановлені у визначеному законом порядку обставини утримання позивачем двох неповнолітніх дітей та самостійного їх виховання. При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 червня 2023 року у справі № 752/5494/20, яким визначено місце проживання малолітньої ОСОБА_3 разом із матір`ю до досягнення дитиною чотирнадцятирічного віку, оскільки, зазначене рішення було ухвалене після виникнення спірних правовідносин та після прийняття відповідачем рішення про звільнення позивача. Відтак, обставини, встановлені вказаним судовим рішенням, не існували станом на момент проведення відповідачем процедури вивільнення та не могли бути враховані ним під час вирішення питання щодо наявності у позивача переважного права на залишення на роботі. Враховуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем під час проведення процедури вивільнення позивача у зв`язку зі скороченням посади державної служби дотримано вимоги Закону України «Про державну службу» та інших нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, забезпечено реалізацію усіх передбачених законодавством гарантій для державного службовця, а також дотримано встановлених законом умов та порядку припинення державної служби у зв`язку зі скороченням посади. З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для визнання протиправним та скасування наказу від 15 березня 2023 року № 876-к про звільнення ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста відділу забезпечення роботи секретаря та суддів судової палати управління забезпечення роботи другої судової палати секретаріату Касаційного кримінального суду та, відповідно, відсутність підстав для поновлення її на посаді. Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Суд апеляційної інстанції, також, враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність правових підстав для їх задоволення. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України). При цьому, доводи апеляційних скарг зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 195, 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України. Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р. Судді Кузьмишина О.М. Ключкович В.Ю. Повне судове рішення складено 09.06.2026 р.