Постанова 4854 № 420/905/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/905/26 Перша інстанція: суддя Самойлюк Г.П. Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: Головуючого: Градовського Ю.М. суддів: Єщенка О.В., Казанчук Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И Л А: У січні 2026р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ГУ ПФУ в Житомирській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ГУ ПФУ в Одеській області, у якому просила: - визнати протиправним та скасувати рішення №156050005388 від 22.12.2025р. ГУ ПФУ в Житомирській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; - зобов`язати ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025р. та призначити пенсію за віком, зарахувавши до її страхового стажу періоди роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.08.1977р. з 23.05.1984р. по 23.04.1985р. та з 25.08.1977р. по 1.03.1978р., з 12.09.1978р. по 27.07.1979р., з 28.07.1979р. по 7.07.1980р., з 17.09.1985р. по 16.07.1987р., з 25.08.1989р. по 30.05.1995р. відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 28.08.1977р.. Період роботи з 1.09.1980р. по 25.06.1981р. відповідно до довідки №7 від 25.06.1981р.. Період догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку згідно свідоцтва про народження: НОМЕР_3 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та відповідно до довідки №7 від 18.03.1993р. на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з моменту звернення до органів пенсійного фонду, тобто з 16.12.2025р.. В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що у грудні 2025р. вона звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком. Рішенням за №156050005388 від 22.12.2025р. ГУ ПФУ в Житомирській області відмовило позивачці у призначенні пенсії за віком, мотивуючи його відсутністю необхідного страхового стажу. Позивачка вважає вказану відмову протиправною та незаконною, а тому звернулася до суду із даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026р. адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Житомирській області №156050005388 від 22.12.2025р.. Зобов`язано ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 331,2грн.. Не погодившись із даним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Житомирській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні скарги, зміни мотивувальної частини рішення суду шляхом доповнення мотивувальної частин рішення суду висновками, викладеними в даній постанові, з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Частиною 4 ст.317 КАС України визначено, що зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини. Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що до набрання чинності Постановою КМУ №1328 від 29.11.2022р. та ЗУ №2783-IX від 1 грудня 2022р., Україна як держава - учасниця Угоди та Конвенції виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р. та Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993р.. Таким чином, суд дійшов висновку, що дії ГУ ПФУ в Житомирській області щодо відмови позивачці у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.08.1977р. та трудової книжки НОМЕР_2 від 28.08.1977р. є протиправними. Також суд вказав, що з матеріалів справи вбачається, що копія свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, свідоцтва про народження та довідки №7 надавались до пенсійного органу разом із заявою про призначення пенсії, а тому відповідачем, суб`єктом владних повноважень не повно досліджено надані позивачем документи для вирішення питання про призначення пенсії. Окрім того, суд першої інстанції зазначив, що відсутність свідоцтва про народження дитини не свідчить про неможливість встановити обставини догляду позивачем за малолітньою дитиною до досягнення нею 3-річного віку на підставі наявних документів, оскільки позивам було надано довідку №7 від 18.03.1993р. на ОСОБА_3 , зі змісту якої вбачається, що в міському (районному) відділу РАЦС Таврійської адміністрації Східно-Казахської області є запис акту народження №147 від 12.11.1982р., відповідно до якого матір`ю ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є ОСОБА_1 .. Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини по справі, надані докази, у зв`язку із чим висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не в повній мірі відповідають обставинам справи. За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неповного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.315 КАС України, рішення суду змінює шляхом доповнення мотивувальної частини висновками наведеними у цій постанові апеляційного суду , з наступних підстав. Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 16.12.2025р. ОСОБА_1 звернулася до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за віком (а.с.12). Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглядав ГУ ПФУ в Житомирській області. Рішенням ГУ ПФУ в Житомирській області за №156050005388 від 22.12.2025р. відмовлено позивачці у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу. Окрім того, ГУ ПФУ зазначено, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - періоди роботи в Республіці Казахстан з 23.05.1984р. по 23.04.1985р. відповідно до трудової книжки НОМЕР_1 від 25.08.1977р. та з 25.08.1977р. по 1.03.1978р., з 12.09.1978р. по 27.07.1979р., з 28.07.1979р. по 7.07.1980р., з 17.09.1985р. по 16.07.1987р., з 25.08.1989р. по 31.12.1991р. відповідно до трудової книжки НОМЕР_4 від 28.08.1977р., оскільки не дотримано вимоги Постанови КМУ №562 від 16.05.2025р. «Деякі питання обчислення страхового стажу»; - період роботи з 1.01.1992р. по 30.05.1995р. відповідно до трудової книжки НОМЕР_2 від 28.08.1977р., оскільки це робота в Республіці Казахстан; - період роботи з 1.09.1980р. по 25.06.1981р. відповідно до довідки №7 від 25.06.1981р., оскільки в трудовій книжці відсутній запис та зазначено по батькові ОСОБА_4 , що не відповідає паспортним даним ОСОБА_5 та не підтверджено первинними документами, та не дотримано вимоги Постанови КМУ №562; - період догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку згідно свідоцтва про народження: НОМЕР_5 на ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до довідки №7 від 18.03.1993р. на ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки не дотримано вимоги Постанови КМУ №562 (а.с.16-17). Не погодившись з даним рішенням пенсійного органу, позивачка звернулася до суду. Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного. Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Відповідно до ст.1 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV) страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески. Згідно із ст.14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є: 1) роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об`єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 4-1, 10, 14 статті 11 цього Закону. Положеннями ст.26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (ч.2 ст.24 Закону №1058-IV). Відповідно до ст.62 ЗУ від 5.11.1991р. №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Пунктами 1,2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою КМУ від 12.08.1993р. №637 (далі Порядок №637) визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2020р. у справі №577/2688/17, від 31 березня 2020р. у справі №446/656/17, від 21 травня 2020р. у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021р. у справі №683/3705/16-а. Крім того, Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція №58). Пунктом 1.1 цієї Інструкції також передбачено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Як вбачається з оскаржуваного рішення ГУ ПФУ в Житомирській області №156050005388 від 22.12.2025р. підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи відповідно до трудової книжки НОМЕР_6 від 25.08.1977р. та трудової книжки НОМЕР_7 від 28.08.1977р., періоду роботи відповідно до довідки №7 від 25.06.1981р., періоду догляду за дітьми до досягнення ними трирічного віку згідно із свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , відповідно до довідки №7 від 18.03.1993р., зокрема стало не дотримання позивачкою вимог Постанови КМУ «Деякі питання обчислення страхового стажу» №562 від 16.05.2025р. (далі Постанова №562). Надаючи оцінку вказаному, судова колегія зазначає наступне. Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Деякі питання обчислення страхового стажу» від 16.05.2025р. №562, яка набрала чинності 20.05.2025р.. Пунктом 1 Постанови №562 затверджено Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу (далі - Порядок №562) та Порядок підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі до страхового стажу (стажу роботи) для визначення права на призначення пенсії за віком. Порядок №562 визначає механізм підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування таких періодів трудової діяльності до страхового стажу, зокрема на пільгових умовах. Пунктом 3 Порядку №562 встановлено, що у разі коли в документах, що подаються особою до територіального органу Пенсійного фонду України для призначення пенсії, зазначено періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, у заяві про призначення пенсії така особа зазначає інформацію про те, що вона отримує або не отримує пенсійні виплати в інших державах. У п.4 Порядку №562 унормовано, що у разі коли у заяві про призначення пенсії особа зазначила інформацію про те, що вона не отримує пенсійні виплати в іншій державі, особа додає до заяви про призначення пенсії документи, видані органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі, які підтверджують факт неотримання таких виплат. У разі відсутності документів про неотримання в іншій державі пенсійних виплат особа зазначає причини неможливості їх отримання та може звернутися до територіального органу Пенсійного фонду України за допомогою в поданні до іншої держави запиту щодо відповідних документів. За змістом абз.5-6 п.4 Порядку №562 МЗС протягом п`яти робочих днів з дня отримання зазначеного запиту передає дипломатичними каналами іншій державі та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі, запит з інформацією про те, що всі особисті дані, які будуть зазначені в наданих документах, є конфіденційними. Після отримання документів до даних, які зазначені в них, будуть застосовані вимоги Законів України "Про інформацію" та "Про захист персональних даних", і такі дані будуть використовуватися виключно для потреб, пов`язаних з питаннями загальнообов`язкового державного соціального страхування, визначених законом. Якщо відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в іншій державі (міжнародне співробітництво між органами пенсійного забезпечення України та органами пенсійного забезпечення іншої держави не налагоджувалося чи не отримано відповіді на запит МЗС протягом 45 днів з дати його надсилання до іншої держави та органу, що здійснює пенсійне забезпечення в іншій державі), до появи можливості здійснення такого обміну/отримання підтвердних документів про нездійснення іншою державою пенсійних виплат особі, яка проживає в Україні, за періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР, пенсія особі обчислюється з урахуванням періодів роботи в республіках колишнього Союзу РСР. У такому разі в заяві про призначення пенсії особа зазначає інформацію про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що періоди трудової діяльності до 1 січня 1992р. за межами України в республіках колишнього Союзу РСР можуть бути зараховані до страхового стажу лише за умови відсутності налагодженого обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та відповідної держави або за умови ненадання відповіді на запит МЗС України протягом 45 днів з дати його надсилання. Апеляційний суд зауважує, що докази того, що пенсійний орган відповідно до Постанови №562 звернувся до Міністерства закордонних справ України із запитом до іншої країни щодо здійснення або нездійснення пенсійних виплат за період трудової діяльності до 1 січня 1992р., у матеріалах справи відсутні. Також доказів повідомлення відповідачем позивачки у визначений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005р. №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 7.07.2014р. №13-1), спосіб про необхідність подання додаткових документів, в тому числі особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Республіки Казахстан матеріали справи не містять. При цьому, не зазначення особою в заяві про призначення пенсії інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди на переконання судової колегії не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та як наслідок позбавлення особи в отриманні пенсії. Отже, з огляду викладене вище, позивачка не може бути позбавлена свого права на пенсійне забезпечення через неможливість перевірки достовірності набутого стажу роботи. Окрім того, апеляційний суд зазначає, що одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992р., зобов`язання за якою взяли на себе, зокрема, Україна та Республіка Казахстан (далі - Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (ст.5 Угоди). Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу. У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії. Згідно зі ст.11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації. Відповідно до ст.13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. З огляду на вказане, судова колегія вказує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022р. «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992р. у м.Москва, яка набрала чинності 2.12.2022р.. Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023р., яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023р., підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992р. для України 19 червня 2023р.. За правилами ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Рішенням Конституційного Суду №1-рп/99 від 9.02.1999р. щодо тлумачення ч.1 ст.58 Конституції України зазначено, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце. Дія нормативно-правових актів у часі раніше визначалась тільки в окремих законах України (стаття 6 Кримінального кодексу України, стаття 8 Кодексу України про адміністративні правопорушення, стаття 3 Цивільного процесуального кодексу України. Конституція України, закріпивши частиною першою статті 58 положення щодо неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, водночас передбачає їх зворотну дію в часі у випадках, коли вони пом`якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права. Тобто щодо юридичної відповідальності застосовується новий закон чи інший нормативно-правовий акт, що пом`якшує або скасовує відповідальність особи за вчинене правопорушення під час дії нормативно-правового акту, яким визначались поняття правопорушення і відповідальність за нього. З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України судова колегія зауважує, що вищевказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначеної Угоди. Водночас, апеляційний суд зауважує, що чинною залишається Угода між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан про співпрацю в галузі пенсійного забезпечення від 21.09.1995р.. Відтак, судова колегія вважає, що Україна, як держава - учасниця Угод виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення та Угодою між Міністерством соціального захисту населення України та Міністерством соціального захисту населення Республіки Казахстан, у зв`язку із чим періоди роботи позивачки на території Республіки Казахстан повинні бути зараховані до страхового стажу для призначення пенсії позивачці. Щодо незарахування відповідачем періоду роботи з 1.09.1980р. по 25.06.1981р. відповідно до довідки №7 від 25.06.1981р., оскільки в трудовій книжці відсутній запис та зазначено по батькові ОСОБА_4 , що не відповідає паспортним даним ОСОБА_5 та не підтверджено первинними документами, судова колегія зазначає, що згідно із п.3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Як вбачається з матеріалів справи, позивачка надала до органу ПФУ довідку №7 від 25.06.1981р., відповідно до якої дана довідка видана ОСОБА_1 на підтвердження того, що вона дійсно працювала у дит`яслах «Теремок» нянею/санітаркою з 1.10.1980р. (наказ №11 від 30.09.1980р.) по 25.06.1981р. (наказ №7 від 25.06.1981р.). Дана довідка містить підпис завідуючої дит`яслами та печатку. Приписами ст.44 Закону №1058-IV визначено, що у разі відсутності в системі персоніфікованого обліку даних про страховий стаж, необхідний для призначення пенсії за віком (у тому числі за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку), територіальний орган Пенсійного фонду інформує застраховану особу, у тому числі через її особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду, про відсутність таких відомостей та необхідність їх подання (за наявності). Документи про страховий стаж можуть бути подані до територіального органу Пенсійного фонду або через особистий електронний кабінет на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду. Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Колегія суддів зауважує, що відповідачем не надано як доказів про те, що позивачку повідомлялось про необхідність надання додаткових документів на підтвердження відомостей, зазначених у довідці №7 від 25.06.1981р., так і на підтвердження проведення перевірки вказаної довідки. Щодо посилання відповідача про те, що у довідці №7 від 25.06.1981р., зазначено по батькові позивачки « ОСОБА_4 », що не відповідає паспортним даним « ОСОБА_5 », то апеляційний суд зауважує, що позивачка не може відповідати за правильність та повноту оформлення вказаної довідки, оскільки така відповідальність покладається на керівника підприємства, установи, організації. З огляду на викладене, судова колегія вважає, що ГУ ПФУ в Житомирській області дійшло передчасного висновку про відмову у зарахуванні до загального страхового стажу періоду роботи позивачки згідно із довідкою №7 від 25.06.1981р.. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ в Житомирській області №156050005388 від 22.12.2025р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню. Відтак, належним та ефективним засобом захисту порушеного відповідачем права позивачки є зобов`язання ГУ ПФУ в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 16.12.2025р. про призначення пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .. Разом з тим, судова колегія зазначає, що скасовуючи рішення ГУ ПФУ в Житомирській області, суд першої інстанції не надав оцінку посиланням органу ПФУ щодо недотримання позивачкою вимог Порядку №562 та щодо відомостей, зазначених у довідці №7 від 25.06.1981р., а тому апеляційний суд вважає, що наявні підстави для зміни рішення суду першої інстанції шляхом доповнення його мотивувальної частини висновками в редакції даної постанови. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що у задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом доповнення його мотивувальної частини висновками, викладеними в даній постанові, в іншій частині судове рішення - залишенню без змін. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,317,322,325 КАС України, колегія суддів П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026р. змінити, доповнивши його мотивувальну частину висновками, викладеними в цій постанові. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2026р. залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий: Ю.М. Градовський Судді: О.В. Єщенко Г.П. Казанчук